Signum-функція

Матеріал з testwiki
Перейти до навігації Перейти до пошуку

У математиці, sign функція, signum функція, си́гнум-фу́нкція, зна́кова фу́нкція або функція знакулатинської signum «знак»)  — це непарна математична функція, яка «витягує» знак дійсного числа. У математичних виразах функція Шаблон:Math часто зустрічається як Шаблон:Math.

Означення

Функція знаку y = sgn(x)


Функція знаку дійсного числа Шаблон:Math визначається наступним чином:

sgn(x)={1,якщо x<0,0,якщо x=0,1,якщо x>0.

Або як:

sgn(x)=ddx|x|,x0.

Властивості

Будь-яке дійсне число може бути представлене у вигляді добутку його абсолютного значення і його функції знаку:

x=sgn(x)|x|.

Звідси випливає, що приx0

sgn(x)=x|x|=|x|x.

Так само і для будь-якого дійсного числа Шаблон:Math

|x|=sgn(x)x.

Ми також можемо переконатися, що

sgn(xn)=(sgn(x))n.

Функція sgn(x) є похідною функції y=|x|, з точністю до невизначеності при Шаблон:Math:

d|x|dx=sgn(x) для x0.

Більш формально, в теорії інтегрування функцій  — це слабка похідна, а в теорії опуклих функцій субдиференціалом абсолютного значення при

x=0

є інтервал

[1,1]

, «заповнення» функції знаку (субдиференціал абсолютного значення не є однозначним при

x=0

).

Функція знаку не є неперервною у точці x = 0

Похідна функції sgn(x) дорівнює 0 для всіх Шаблон:Math крім 0. Вона не є диференційовною при x=0 у звичайному сенсі, але диференційовною в узагальненому сенсі в теорії розподілу, похідною від функції sgn(x) є дельта-функція Дірака, що можна показати за допомогою тотожності

sgn(x)=2H(x)1,

де Шаблон:Math Функція Гевісайда, Шаблон:Math. Використовуючи цю тотожність, легко знайти похідну:

d(sgn(x))dx=2dH(x)dx=2δ(x).

Перетворення Фур'є функції sgn(x) має вигляд

sgn(x)eikxdx=p.v.2ik,

де p.v. головне значення інтеграла за Коші.

Функцію sgn(x) також можна виразити за допомогою дужки Айверсона

 sgn(x)=[x<0]+[x>0].

Функцію sgn(x) можна записати з використанням функцій підлоги та абсолютного значення:

 sgn(x)=x|x|+1x|x|+1.

Для Шаблон:Math неперервне наближення функції знаку має вигляд:

 sgn(x)th(kx).

Інше наближення має вигляд:

 sgn(x)xx2+ε2,

яке стає «гострішим» при Шаблон:Math; зауважимо, що це похідна від функції Шаблон:Math. Це ґрунтується на тому факті, що  xx2+ε2=sgn(x) для всіх Шаблон:Math якщо Шаблон:Math, і дає переваги для простого узагальнення на багатовимірні аналоги функції знаку (наприклад, частинні похідні функції Шаблон:Math).

Комплексний випадок

Функцію sgn(x) можна узагальнити на комплексні числа:

sgn(z)=z|z|,

для будь-якого комплексного числа Шаблон:Math, крім Шаблон:Math. Таким чином, значення функції sgn(z) буде точкою на одиничному колі комплексної площини, що найближча до точки Шаблон:Math. Тоді для Шаблон:Math

sgn(z)=eiargz,

де arg(z) аргумент комплексного числа.

Комплексний варіант

З міркувань симетрії та для належного узагальнення функції sgn(z) на множині дійсних чисел, зазвичай дану функцію на комплексній площині визначають і для Шаблон:Math:

sgn(0+0i)=0.

Іншим узагальненням функції sgn(z) для дійсних і комплексних виразів є функція Шаблон:Math, що визначається як

csgn(z)={1,якщо Re(z)>01,якщо Re(z)<0sgn(Im(z)),якщо Re(z)=0,

де Шаблон:Math дійсна частина числа Шаблон:Math, а Шаблон:Math комплексна частина Шаблон:Math. Тоді для Шаблон:Math маємо

csgn(z)=zz2=z2z.

Узагальнена функція знаку

Для дійсних значень Шаблон:Math можна визначити узагальнену функцію (аналог функції знаку) Шаблон:Math, таку, що Шаблон:Math для всіх Шаблон:Math, у тому числі і в точці Шаблон:Math (на відміну від функції sgn(x), для якої Шаблон:Math). Ця узагальнена функція дозволяє побудувати алгебру узагальнених функцій, але ціною такого узагальнення є втрата комутативності. Зокрема, узагальнена функція знаку антикомутує з дельта-функцією Дірака

ε(x)δ(x)+δ(x)ε(x)=0;

крім цього, Шаблон:Math не можливо визначити при Шаблон:Math; і спеціальне позначення Шаблон:Math необхідне, щоб відрізнити її від функції знаку (Шаблон:Math не визначено, але Шаблон:Math).

Див. також

Джерела

  • Воднев В. Т., Наумович А. Ф., Наумович Н. Ф. Основные математические формулы. Справочник. — Минск: Вышэйшая школа, 1988. — 269 с.