Метрика Райснера–Нордстрема

Матеріал з testwiki
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Метрика Райснера — Нордстрема — статичний розв'язком рівнянь поля Ейнштейна–Максвелла, що відповідає гравітаційному полю зарядженого, не обертового, сферично-симетричного тіла масою M. Аналогічний розв'язок для зарядженого тіла, що обертається, дається метрикою Керра–Ньюмена.

Метрика була відкрита між 1916 і 1921 роками незалежно один від одного її відкрили[1] Ганс Райснер[2], Герман Вейль[3], Шаблон:Iw[4] і Шаблон:Iw[5].

Метрика

У сферичних координатах (t,r,θ,φ), метрика Райснера — Нордстрема дається виразом ds2=c2dτ2=(1rsr+rQ2r2)c2dt2(1rsr+rQ2r2)1dr2r2dθ2r2sin2θdφ2, де c це швидкість світла, τ — власний час, t — координата часу (вимірюється стаціонарним годинником на нескінченності), r — радіальна координата, (θ,φ) — сферичні кути, rs — радіус Шварцшильда тіла, заданий як rs=2GMc2, а rQ — інший характерний масштаб довжини, заданий формулою rQ2=Q2G4πε0c4. Тут ε0 — електрична стала.

Загальна маса центрального тіла та його незвідна маса Mirr пов'язані співвідношенням[6][7] Mirr=c2Gr+22  M=Q216πε0GMirr+Mirr.

Різниця між M і Mirr обумовлена внеском у загальну масу від енергії електричного поля (див. також еквівалентність маси та енергії).

В граничному випадку, коли заряд Q (або, що еквівалентно, шкала довжини rQ) прямує до нуля, метрика Райснера — Нордстрема переходить у метрику Шварцшильда. Класична ньютонівська теорія гравітації реалізується у випадку, коли відношення rs/r прямує до нуля. А у випадку, коли і rQ/r, і rs/r обидва прямують до нуля, метрика стає метрикою Мінковського для спеціальної теорії відносності.

Заряджені чорні діри

Хоча заряджені чорні діри з rQ ≪ rs подібні до чорної діри Шварцшильда, вони мають два горизонти: горизонт подій і внутрішній горизонт Коші[8]. Як і у випадку з метрикою Шварцшильда, горизонти подій для простору-часу розташовані там, де компонент метрики grr розходиться; тобто де

1rsr+rQ2r2=1grr=0.

Це рівняння має два розв'язки:

r±=12(rs±rs24rQ2).

Ці концентричні горизонти подій стають виродженими для 2rQ = rs, що відповідає Шаблон:Iw. Чорні діри з 2rQ > rs не можуть існувати в природі, оскільки для них не може бути фізичного горизонту подій (член під квадратним коренем стає від'ємним)[9]. У природі можуть існувати об'єкти із зарядом, що перевищує їхню масу (у безрозмірних природних одиницях G = M = c = K = 1), але вони не можуть колапсувати до чорної діри, а якби могли, вони б мали голу сингулярність. Суперсиметричні теорії зазвичай гарантують, що такі «суперекстремальні» чорні діри не можуть існувати.

Електромагнітний потенціал має вигляд

Aα=(Q/r,0,0,0).

Гравітаційне уповільнення часу

Гравітаційне уповільнення часу в околицях центрального тіла визначається як γ=|gtt|=r2Q2+(r2M)r,

що дозволяє розрахувати локальною радіальну швидкість вильоту нейтральної частинки vesc=γ21γ.

Символи Крістофеля

Символи Крістофеля Γjki=s=03 gis2(gjsxk+gskxjgjkxs) з індексами {0, 1, 2, 3}{t, r, θ, φ} мають ненульові компоненти Γtrt=MrQ2r(Q2+r22Mr)Γttr=(MrQ2)(r22Mr+Q2)r5Γrrr=Q2Mrr(Q22Mr+r2)Γθθr=r22Mr+Q2rΓφφr=sin2θ(r22Mr+Q2)rΓθrθ=1rΓφφθ=sinθcosθΓφrφ=1rΓφθφ=cotθ

Враховуючи символи Крістоффеля, можна обчислити геодезичні пробної частинки[10][11].

Тетрадна форма

Замість того, щоб працювати в голономному базисі, можна виконувати ефективні обчислення за допомогою Шаблон:Iw[12]. Нехай 𝐞I=eμI буде набором один-форм із внутрішнім індексом Мінковського I{0,1,2,3}, так що ηIJeμIeνJ=gμν. Метрику Райснера можна описати за допомогою тетради

𝐞0=G1/2dt ,
𝐞1=G1/2dr ,
𝐞2=rdθ
𝐞3=rsinθdφ

де G(r)=1rsr1+rQ2r2. Паралельне перенесення тетради виражається Шаблон:Iw ωIJ=ωJI=ωμIJ=eIνμeJν. Ці формули мають лише 24 незалежні компоненти порівняно з 40 компонентами Γμνλ. Зв'язки можна визначити шляхом аналізу рівняння Картана d𝐞I=𝐞JωIJ, де ліва частина — зовнішня похідна тетради, а права — зовнішній добуток.

ω10=12rGdt
ω20=ω30=0
ω21=G1/2dθ
ω31=sinθG1/2dφ
ω32=cosθdφ

Тензор Рімана 𝐑IJ=RμνIJ можна побудувати як сукупність два-форм за допомогою другого рівняння Картана 𝐑IJ=dωIJ+ωIKωKJ, що знову ж таки використовує зовнішню похідну та зовнішній добуток. Цей підхід значно швидший, ніж традиційне обчислення через Γμνλ; зауважте, що є лише чотири ненульових значення ωIJ проти дев'яти ненульових компонент Γμνλ.

Рівняння руху

Через сферичну симетрію метрики систему координат завжди можна орієнтувати таким чином, що рух пробної частинки відбувався в даній площині, тому для стислості та без обмеження загальності ми використовуємо θ замість φ. У безрозмірних природних одиницях G = M = c = K = 1 рух електрично зарядженої частинки із зарядом q задається формулою[13] x¨i=j=03 k=03 Γjki x˙j x˙k+q Fik x˙kщо дає t¨= 2(Q2Mr)r(r22Mr+Q2)r˙t˙+qQ(r22mr+Q2) r˙r¨=(r22Mr+Q2)(Q2Mr) t˙2r5+(MrQ2)r˙2r(r22Mr+Q2)+(r22Mr+Q2) θ˙2r+qQ(r22mr+Q2)r4 t˙θ¨=2 θ˙ r˙r.

Усі повні похідні взяті за власним часом, a˙=dadτ.

Константи руху задаються розв'язками S(t,t˙,r,r˙,θ,θ˙,φ,φ˙) рівняння в частинних похідних[14] 0=t˙St+r˙Sr+θ˙Sθ+t¨St˙+r¨Sr˙+θ¨Sθ˙після заміни других похідних, наведених вище. Сама метрика є розв'язком, якщо її записати як диференціальне рівняння S1=1=(1rsr+rQ2r2)c2t˙2(1rsr+rQ2r2)1r˙2r2θ˙2.

Рівняння з відокремлюваними зміннимиSr2rθ˙Sθ˙=0негайно дає сталий релятивістський питомий кутовий момент S2=L=r2θ˙;Третя константа інтегрування, отримана з рівнянняSr2(MrQ2)r(r22Mr+Q2)t˙St˙=0є питомою енергією (енергією на одиницю маси спокою)[15] S3=E=t˙(r22Mr+Q2)r2+qQr.

Підставляючи S2 і S3 в S1, отримуємо радіальне рівняння cdτ=r2drr4(E1)+2Mr3(Q2+L2)r2+2ML2rQ2L2.

Множення під знаком інтеграла на S2 дає рівняння орбіти cLr2dθ=Ldrr4(E1)+2Mr3(Q2+L2)r2+2ML2rQ2L2.

Загальне уповільнення часу між пробною частинкою та спостерігачем на нескінченності становить γ=q Q r3+E r4r2 (r22r+Q2).

Перші похідні x˙i і контраваріантні компоненти локальної 3-швидкості vi пов'язані між собою формулою x˙i=vi(1v2) |gii|,що дає початкові умови r˙=vr22M+Q2r(1v2)θ˙=vr(1v2).

Питома орбітальна енергія E=Q22rM+r2r1v2+qQrі питомий відносний кутовий момент L=v r1v2пробної частинки є інтегралами руху. v і v — радіальна та поперечна складові локального вектора швидкості. Тому локальна швидкість дорівнює v=v2+v2=(E21)r2Q2r2+2rME2r2.

Альтернативне формулювання метрики

Метрику можна виразити у Шаблон:Iw наступним чином: gμν=ημν+fkμkνf=Gr2[2MrQ2]𝐤=(kx,ky,kz)=(xr,yr,zr)k0=1.

Зауважте, що k є одиничним вектором. Тут M — стала маса об'єкта, Q — сталий заряд об'єкта, а η — тензор Мінковського.

Квантово-гравітаційні поправки до метрики

У деяких підходах до квантової гравітації до класичної метрики Райснера–Нордстрема додають квантові поправки. Прикладом цього є підхід до теорії ефективного поля, започаткований Барвінським і Вілковіським[16][17][18][19]. У другому порядку кривини класична дія Ейнштейна-Гільберта доповнюється локальними та нелокальними членами:

Γ=d4xg(R16πGN+c1(μ)R2+c2(μ)RμνRμν+c3(μ)RμνρσRμνρσ)d4xg[αRln(μ2)R+βRμνln(μ2)Rμν+γRμνρσln(μ2)Rμνρσ],


де μ є енергетичною шкалою. (Тут Rμνρσ скорочується з Rμνρσ, а скорочується з Rμν.) Точні значення коефіцієнтів c1,c2,c3 невідомі, оскільки вони залежать від природи ультрафіолетової теорії квантової гравітації. З іншого боку, коефіцієнти α,β,γ піддаються обчисленню[20]. Оператор ln(/μ2) має інтегральне представлення

ln(μ2)=0+ds(1μ2+s1+s).

Нові додаткові члени в дії передбачають модифікацію класичного рішення. Скоригована квантовими ефектами метрика Райснера–Нордстрема до членів порядку 𝒪(G2) була знайдена Кампосом Дельгадо[21]:

ds2=f(r)dt2+1g(r)dr2+r2dθ2+r2sin2θdϕ2,

де

f(r)=12GMr+GQ2r232πG2Q2r4[c2+4c3+2(β+4γ)(ln(μr)+γE32)],
g(r)=12GMr+GQ2r264πG2Q2r4[c2+4c3+2(β+4γ)(ln(μr)+γE2)].

Примітки

Шаблон:Примітки

Література

Посилання

Шаблон:Теорія відносності