Теорема Хартогса

Матеріал з testwiki
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Теорема Хартогса — твердження у комплексному аналізі про те, що у випадку коли комплексна функція багатьох комплексних змінних буде аналітичною за кожним зі своїх аргументів, то вона також буде аналітичною загалом.

Твердження

Нехай Ωn — відкрита множина, a1,an деякі числа. Позначимо Ωj,a:={z:(a1,,aj1,z,aj+1,,an)Ω}. Для функції f:Ω можна визначити функції fj,a:Ωj,a дія яких визначається zf(a1,,aj1,z,aj+1,,an).

При цих позначеннях, якщо a1,an,j:1jn функції fj,a:Ωj,a є аналітичними, то і функція f:Ω є аналітичною.

Доведення

Згідно леми Осґуда достатньо довести, що функція, яка є голоморфною окремо по кожній змінній є неперервною. Лема тоді гарантує загальну голоморфність. Неперервність достатньо довести для відкритого полікруга з центром у довільній точці. Після заміни координат можна вважати, що цією точкою є (0, 0, ..., 0) і тоді замкнутий полікруг мультирадіуса r=(r1,,rn) за означенням є множиною Br:={z:|zi|ri} де z:=(z1,,zn).

Лема

Нехай полікруг Br є підмножиною області Ω у якій функція f є голоморфною по кожній окремій змінній. Існує комплексне число ξ таке, що |ξ|<r1 і дійсне число ρ>0 таке, що круг |zξ|ρ є підмножиною відкритого круга |z|<r1, що функція f є обмеженою у полікрузі, що визначається умовами |z1ξ|ρ і |zi|ri для i2,,n.

Доведення

Твердження є правильним для випадку однієї змінної адже голоморфна у крузі функція є у ньому неперервною. Тому можна доведення здійснювати з використанням методу математичної індукції.

Для випадку n змінних у крузі |z|r1 можна ввести функцію a(z)=max|zi|ri, i2|f(z,z2,,zn)|. Для кожного окремого z максимум береться для функції від n1 змінної, що є голоморфною по кожному аргументу окремо. Згідно припущення індукції ця функція є неперервною. Відповідно її модуль є неперервною дійсною функцією і вона досягає свого максимуму на замкнутому полікрузі від n1 змінної, що є компактною множиною.

Нехай λN:={z:|z|r1  a(z)N}. Тоді {z:|z|r1}=N=1λN і множини λN є замкнутими. Останнє твердження випливає з того, що якщо ηiλN і limiηi=η то |η|r1 і a(η)=max|zi|ri, i2|f(η,z2,,zn)|=f(η,z¯2,,z¯n) для певних комплексних чисел z¯i. Тоді функція f(z,z¯2,,z¯n) є голоморфною і відповідно неперервною функцією однієї змінної. Тому f(η,z¯2,,z¯n)=limif(ηi,z¯2,,z¯n)N. Відповідно і ηλN.

З теореми Бера про категорії випливає, що якась із множин λN має внутрішню точку ξ і звідcи також замкнутий круг {z:|zξ|ρ}λN. Тоді за означеннями всюди у полікрузі, що визначається умовами |z1ξ|ρ і |zi|ri для i2,,n виконується нерівність f(z1,,zn)N, що доводить лему.

Доведення теореми Хартогса

Теорема Хартогса є справедливою для функції однієї змінної де голоморфні функції є неперервними. Тому знову можна використати метод математичної індукції. Також теорему достатньо довести у полікрузі з центром у точці (0, 0, ..., 0) для функцій, що задовольняють умови леми.

Додатково за допомогою елементарних перетворень координат, що не змінюють факт неперервності функцій можна вважати, що всі ri=1, а також за допомогою множення функції на константу, що функціяна полікрузі з умови леми обмежена значенням 1.

Також за допомогою перетворення ξz1ξ¯z можна вважати, що ξ з твердження леми є рівним 0. Відповідно функція f є неперервною на полікрузі Bρ,1:={z:|z1|ρ, |z2|1,,|zn|1}.

Нехай z0=(z10,,zn0) і z1=(z11,,zn1) є внутрішніми точками у полікрузі Bρ,1. Тоді:

|f(z1)f(z0)||f(z11,z21,,zn1)f(z10,z21,,zn1)|+|f(z10,z21,,zn1)f(z10,z20,,zn1)|++|f(z10,z20,,zn1)f(z10,z20,,zn0)|

З інтегральної теореми Коші випливає, що:

|f(z10,,zi1,,zn1)f(z10,,zi0,,zn1)||2πf(z)1zi1dz2πf(z)1zi0dz|=2π|f(z)(zi1zi0)(1zi1)(1zi0)dz||zi1zi0|(1|zi1|)(1|zi0|).

Інтеграли у цих нерівностях є лінійним інтегралом но одиничному колі. По першій змінній натомість інтеграл потрібно брати по колу радіуса ρ і відповідна нерівність тоді буде:

|f(z11,,zn1)f(z10,,zn1)||z11z10|(ρ|z11|)(ρ|z10|).

Сумарно враховуючи всі нерівності:

|f(z1)f(z0)||z11z10|(ρ|z11|)(ρ|z10|)+|z21z20|(1|z21|)(1|z20|)++|zn1zn0|(1|zn1|)(1|zn0|)

Коли z1 прямує до z0 то чисельники доданків у правій стороні нерівності прямують до нуля, а знаменники до деяких додатних чисел. Тому права і, відповідно, ліва сторони прямують до нуля. Тобто якщо z1 прямує до z0 то і f(z1) прямує до f(z0). Відповідно функція є неперервною у точці z0, а з довільності вибору цієї точки випливає її неперервність у полікрузі Bρ,1.

Зафіксувавши точки z2,,zn, |zi|<1 можна функція однієї комплексної змінної f(z1,z2,,zn) є голоморфною і можна запмсати розклад у ряд Тейлора:

f(z1,z2,,zn)=i=0fk(z2,,zn)z1k, |z1|1.

Якщо |z1|<ρ, то (z1,,zn) належить полікругу Bρ,1 в якому функція є неперервною. Тоді із інтегральних формул Коші для коефіцієнтів ряду Тейлора:

fk(z2,,zn)=|ξ|=r<ρf(z1,z2,,zn)ξk+1dξ.

У правій стороні можна міняти місцями диференціювання по будь-якій змінній zi і інтегрування. Відповідно функції є голоморфними по кожній окремій змінній і згідно припущення індукції також є неперервними і відповідно голоморфними загалом.

Для неперервності суми ряду f(z1,z2,,zn)=i=0fk(z2,,zn)z1k достатньо довести, що ряд збігається рівномірно на компактних підмножинах.

Оскільки по першому аргументу f(z1,z2,,zn) є голоморфною у деякій області, що містить одиничний круг, то її радіус збіжності степеневого ряду є більшим одиниці і з теореми Коші — Адамара випливають нерівності:

limk|fk(z2,,zn)|1/k<1

Також із виразу цих значень із інтегральних формул Коші випливають нерівності:

|fk(z2,,zn)|<1ρk.

Нехай Λ:={(z2,,zn):|zk|=1} — кістяк полікруга від n1 змінної і Λk:={(z2,,zn)Λ:|fk(z2,,zn)|>1}.

Множини Λk є відкритими підмножинами у Λ. Також якщо позначити V(Λk) — об'єм відповідної множини, то limkV(Λk)=0. Справді, якщо позначити 𝒬k=j=kΛj то 𝒬k𝒬k+1 і тому 0=V()=V(j𝒬j)=limjV(𝒬j). Оскільки Λk𝒬k то limkV(Λk)=0.

Оскільки функції fk(z2,,zn) є голоморфними то функція log|fk(z2,,zn)| є субгармонічною як функція для кожної пари дійсних аргументів, що відповідають кожній комплексній змінній. Нехай у показниковому записі фіксовані комплексні числа рівні zj=rjeiθj і для всіх rjr<1. Повторно для кожної такої змінної записавши нерівність з означення субгармонічної функції і використавши запис гармонічної функції як розв'язку задачі Діріхле для рівняння Лапласа у крузі зрештою одержуються нерівності:

1klog|fk(z2,,zn)|1k(2π)n1Λj=2n(1rj2)log|fk(eiθ2,,eiθ2)|12rjcos(ϕjθj)+rj2dθ2dθn1k(2π)n1Λkj=2n(1rj2)log|fk(eiθ2,,eiθ2)|12rjcos(ϕjθj)+rj2dθ2dθn.

Використовуючи нерівності:

1rj212rjcos(ϕjθj)+rj21rj2(1rj)2=1+rj1rj1+r1r

зрештою одержуємо:

1klog|fk(z2,,zn)|1(2π)n1(klog1/ρk)(1+r1r)n1Λkdθ2dθn=1(2π)n1log1ρ(1+r1r)n1V(Λk).

Відповідно для довільного ε>0 існує для всіх достатньо великих k виконується нерівність

1klog|fk(z2,,zn)|εlog1ρ=log1ρε.

Звідси для достатньо великих k і |zj|r, j=2,,n:

|fk(z2,,zn)|1ρεk.

Як наслідок степеневий ряд рівномірно сходиться для будь-яких |zj|r<1, j=2,,n і |z1|s<ρε<1. Але вибираючи r і ρε (за рахунок вибору як завгодно малого ε>0) як завгодно близькими до 1 одержуємо, що ця рівномірна збіжність матиме місце у множинах, що містять будь-яку компактну підмножину відкритого полікруга. Тобто степеневий ряд збігається рівномірно на будь-якій компактній підмножині відкритого полікруга і тому гранична функція буде неперервною у відкритому полікрузі.

Див. також

Література

  • Шаблон:Cite book
  • Steven G. Krantz: Function Theory of Several Complex Variables. AMS Chelsea Publishing, Providence, Rhode Island 1992.