Власна частота

Незатухаюча система пружина – маса має власну частоту коливань

Вла́сна частота́ — це швидкість, з якою коливальна система має тенденцію коливатися синусоїдально з однаковою частотою за відсутності збурень. Базовий приклад стосується простих гармонійних осциляторів, таких як ідеалізована пружина без втрати енергії, де система демонструє коливання постійної амплітуди з постійною частотою. Явище резонансу виникає, коли вимушена вібрація відповідає власній частоті системи.

Концепція власних частот також застосовна у хвильовій теорії, оптиці та квантовій механіці. Велика кількість фізичних систем поводять себе як гармонічні осцилятори у разі незначного відхилення від рівноваги. До них належать математичний маятник (з малими кутами відхилення), фізичний та торсіонний маятники, вантаж на пружині, коливання атомів у молекулах і твердих тілах . Серед прикладів, варто вирізняти електричні коливальні контури, оскільки з ними ми стикаємося у сучасному житті повсякчас — це майже всі електротехнічні прилади, з якими ми знайомі ледь не від народження (наприклад електронні системи, комп'ютери, акустичні системи, квантові системи) .

Класичний осцилятор

Детальніше див. Гармонічний осцилятор.

Гармонічний осцилятор — система (у класичній механіці), яка у разі зміщення зі стану рівноваги під дією певної сили, повертається до попереднього стану під дією зворотної сили, пропорційної зміщенню (наприклад, за законом Гука у випадку з механічними коливаннями):

$F=-kx$,

де $k$ — додатна константа, що описує жорсткість системи. Якщо $F$ — єдина сила, що діє на систему, то систему називають простим гармонійним осцилятором. Вільними коливаннями такої системи, є періодичний рух навколо стану рівноваги (гармонійні коливання). Частота не залежить від амплітуди, є характеристикою системи та називається власною. Еволюція гармонічного осцилятора з часом описується диференціальним рівнянням:

$\ddot{x}(t)+{\omega }^{2}x(t)=0$,

де $x$ — узагальнена координата гармонічного осцилятора, $t$ — час, $\omega$ — власна частота гармонічного осцилятора. Дві крапки над змінною означають другу похідну за часом. Величина $x$ здійснює гармонічні коливання.

Задача про гармонічний осцилятор має центральне значення як у класичній, так і у квантовій фізиці.

Гармонічний звукоряд — це послідовність всіх кратних до базової частоти. Гармонічний звукоряд струни, зі зменшенням довжини хвилі в n разів, відповідно збільшується частота.

Натуральний звукоряд

Детальніше див. Натуральний звукоряд.

При збудженні струни, наприклад ударом або щипком, вона починає здійснювати коливальні рухи, при яких всі її ділянки зміщуються в поперечному напрямку. Всі коливальні рухи є періодичними, тобто точно повторюються з часом. Один період є найменшою одиницею повторення функції та повністю описує функцію. Функцію періодичної форми можна показати знайшовши деякий період T для якого таке рівняння істинне:

$x(t)=x(t+T)$.

Це означає, що для часу кратного деякому періоду T значення сигналу завжди однакове. Найменше можливе значення T для якого це так називається фундаментальним періодом і фундаментальною частотою ${\omega }_1$є:

${\omega }_1=\frac{1}{T}\times 0.5$.

Будь-яке коливання струни можна представити у вигляді суми її гармонічних власних коливань, частоти яких ${\omega }_n$ залежать від довжини струни l, площі перетину S, натягу Q та густини матеріалу ρ наступним чином:

${\omega }_n=\frac{n}{2l}\sqrt{\frac{Q}{\rho S}}$,

де n — ціле число, що відповідає номеру гармоніки. В результаті утворюється натуральний звукоряд, що складається з основного тону (n=1) та гармонічних обертонів (n>1). Основна частота утворюється коливанням струни музичного інструмнта у повному об'ємі, тоді як обертони утворюються коливанням струни частинами та відповідають частотам, які утворюють з основною частотою кратні відношення . Відповідно інтенсивність звукового сигналу $I(t)$ задається суперпозицією всіх власних частот:

$I(t)=\sum _n{A}_n{e}^{-i{\omega }_{n}t}$.

Обчислення ряду Фур'є від інтенсивності звукового сигналу $I(t)$ дає амплітуди $A_n$ всіх гармонік, які разом передають звучання музичного інструменту. Отже, повна механічна енергія середовища, у якому існують стоячі хвилі, може бути представлена як сума енергій гармонічних осциляторів. Такий підхід використав М. Планк при обґрунтуванні гармонічного осцилятора в квантовій механіці в 1900 році.

Гармонічний осцилятор у квантовій механіці

Детальніше див. Квантовий осцилятор.

У квантовій механіці, стан $|\psi ⟩$ системи описується її хвильовою функцією $\psi (x,t)$, що є розв’язком рівняння Шредінгера. Квадрат абсолютного значення $\psi$, тобто:

$P(x,t)=|\psi (x,t){|}^2$,

це щільність ймовірності знаходження частинки в позиції x у момент часу t. Зазвичай, коли хвильова функція пов’язана з якимось потенціалом, розкладається на суперпозицію хвильових функцій $\psi (x,t)$, кожна з яких коливається з власною частотою ${\omega }_n=E_n/\hslash$. Тому суперпозицію можна виразити:

$|\psi (t)⟩=\sum _n|n⟩⟨n|\psi (t=0)⟩e^{-i{\omega }_{n}t}$.

Власні частоти ${\omega }_n$ мають фізичне значення за межами ортонормального базису. Коли вимірюється енергія системи, суперпозиція згортається в одну зі своїх власних хвильових функцій, що відповідає виміряній енергії. Прикладом квантового осцилятора може бути коливний рух атомів і молекул у вузлах кристалічної ґратки.

Див. також

• Оптика
• Гармонійний осцилятор
• Хвильова функція
• Висота звуку
• Основна частота
• Натуральний звукоряд

Джерела

• Шаблон:Cite book
• СПЕКТРОФОТОМЕТРІЯ Шаблон:Webarchive