Теорія Ремзі

Матеріал з testwiki
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Теорія Ремзі — розділ математики, який вивчає умови, за яких у довільно сформованих математичних об'єктах зобов'язаний з'явитися певний порядок. Названа на честь Френка Ремзі.

Завдання теорії Ремзі зазвичай звучать у формі питання «скільки елементів має бути в деякому об'єкті, щоб гарантовано виконувалося задана умова чи існувала задана структура?». Найпростіший приклад:

  • Довести, що в будь-якій групі з 6 осіб, знайдуться троє людей, знайомих одне з одним, або троє людей, попарно незнайомих одне з одним.

Класичні результати

Припустимо, наприклад, що ми знаємо, що n кроликів розсаджено в m кліток. Наскільки великим має бути nщоб гарантовано в одній з кліток було принаймні 2 кроликів? Згідно з принципом Діріхле, якщо n>m, то знайдеться клітка, в якій буде мінімум 2 кроликів. Теорія Ремзі узагальнює цей принцип.

Огляд результатів до 1990 р. дано в роботі[1].

Теорема Ремзі

Шаблон:Докладніше Сам Ремзі довів таку теорему:

Нехай дано числа a1,a2,,an. Тоді існує таке число R, що, як би ми не пофарбували ребра повного графу на R вершинах у n кольорів, знайдеться або повний підграф 1-го кольору на a1 вершинах, або повний підграф 2-го кольору на a2 вершинах, … або повний підграф n-го кольору на an вершинах.[2]

Її було узагальнено на випадок гіперграфу.

Мінімальне число R, за якого для заданого набору аргументів a1,a2,,an існує зазначене в теоремі розфарбування, називається числом Ремзі. Питання про значення чисел Ремзі за невеликим винятком залишається відкритим.

Схожа за формулюванням, але відрізняється доведенням теорема ван дер Вардена:

Для кожного набору чисел a1,a2,,an існує таке число W, що, як би ми не пофарбували перші W натуральних чисел n кольорів, знайдеться або арифметична прогресія 1-го кольору довжини a1, або арифметична прогресія 2-го кольору довжини a2, …, або арифметична прогресія n-го кольору довжини an.[3]

Найменше таке число називається числом ван дер Вардена.

Замість множини натуральних чисел можна розглянути ґратку n, а арифметичних прогресій — фігури в ній, гомотетичні даній, і твердження теореми залишиться правильним (узагальнена теорема ван дер Вардена).

Теорема Хейлса — Джеветта

Для будь-яких чисел n і c можна знайти число H таке, що якщо комірки H-вимірного куба зі стороною довжини n розфарбовано в c кольорів, то існує хоча б одна лінія (лінією вважаються рядки, стовпці, деякі діагоналі) з n одноколірних комірок.[4]

З цієї теореми випливає, що під час гри в багатовимірні хрестики-нулики при будь-якій довжині рядка та будь-якому числі гравців можна знайти таке число вимірів, що нічия буде неможлива.

Для будь-якого натурального N, кожна достатньо велика множина точок у загальному положенні на площині має підмножину з N точок, які є вершинами опуклого багатокутника.[5]

Згідно з гіпотезою Ердеша та Секереша про опуклі багатокутники число точок в загальному положенні, у яких обов'язково існує опуклий N-кутник задається формулою:

f(N)=1+2N2 для всіх N

Вони ж довели, що у множині з меншим числом точок опуклий N-кутник може не існувати.

Теорема Крута про одноколірний єгипетський дріб

Для будь-якої розмальовки цілих чисел більших від 1 в r>0 кольорів існує скінченна одноколірна підмножина S цілих така, що

nS1/n=1.

При цьому максимальний елемент, а отже й розмір множини S обмежений показниковою функцією від r зі сталою основою.

Цю Шаблон:Нп довів 2003 року Шаблон:Iw.

Особливості теорії

Для результатів у рамках теорії Ремзі характерні дві властивості. По-перше, вони неконструктивні. Доводиться, що деяка структура існує, але не пропонується жодного способу її побудови, окрім прямого перебору. По-друге, щоби шукані структури існували, потрібно, щоб об'єкти, які їх містять, складалися з дуже великого числа елементів. Залежність числа елементів об'єкта від розміру структури зазвичай, принаймні, експоненціальна.

Див. також

Примітки

Шаблон:Примітки

Література

Посилання

  1. Шаблон:Citation.
  2. Шаблон:Citation
  3. Шаблон:Cite journal
  4. Hales A., Jewett R. Regularity and positional games // Trans. Amer. Math. Soc. 106 (1963), p. 222—229.
  5. Шаблон:Citation