Теорема про універсальні коефіцієнти

Матеріал з testwiki
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Теорема про універсальні коефіцієнти є результатом у гомологічній алгебрі, що пов'язує гомологічні і когомологічні групи із довільними коефіцієнтами для ланцюгового комплексу із гомологічними і когомологічними групами із цілочисловими коефіцієнтами [1]Шаблон:,[2]Шаблон:,[3]Шаблон:,[4]. Теорема часто застосовується у алгебричній топології. Типовим застосуванням є обчислення гомологічних та когомологічних груп із коефіцієнтами у деякій групі G (серед найважливіших для застосувань є групи і p) через обчислення для коефіцієнтів , які часто є простішими для обчислення. Теорему вперше довели у 1942 році Самуель Ейленберг і Сандерс Маклейн[5]Шаблон:,[6]. У сучасній версії її найчастіше стверджують із використанням функторів Tor і Ext, за допомогою коротких точних послідовностей [7].

Перед загальним твердженням теореми можна розглянути її на простому прикладі. Двоїстість між ланцюгами і коланцюгами породжує пару ,:Hi(C)Hi(C) для кожного ланцюгового комплекса C. Звідси можна отримати гомоморфізм між абелевими групами Hi(C)Hom(Hi(C),), для якого образом кожного i-коцикла f є гомоморфізм ϕf:xf(x). Теорема про універсальні коефіцієнти узагальнює цю конструкцію на випадок якщо коефіцієнти гомологічних і когомологічних груп є іншими, ніж .

Твердження теореми

Нехай C є ланцюговим комплексом із цілими коефіцієнтами[8], а Hi(C) і Hi(C) позначають відповідні гомологічні і когомологічні групи. Для деякої абелевої групи G нехай Hi(C;G) позначає гомологічні групи із коефіцієнтами G (тобто гомологічні групи для ланцюгового комплекса CG), а Hi(C;G) позначає відповідні когомологічні групи.

Для когомологічних груп

При вказаних вище позначеннях послідовність нижче є точною:[9]

0Ext(Hi1(C),G)Hi(C;G)Hom(Hi(C),G)0

Послідовність розщеплюється але не в натуральний спосіб.

Теорему і її доведення можна продовжити для одержання теореми Кюннета [10]Шаблон:,[11].

Для гомологічних груп

У випадку гомології замість функтора Ext використовується функтор Tor. Послідовність нижче є точною:[12]

0Hi(C)GHi(C;G)Tor(Hi1(C),G)0

Як і у випадку когомології ця послідовність розщеплюється але не в натуральний спосіб.

Ненатуральність розщеплення

Ненатуральність розщеплення має важливі наслідки і є одною із перешкод для практичного застосування теореми. Для випадку гомологічних груп розщеплення послідовності осначає, що Hi(C;G)Hi(C)GTor(Hi1(C),G) і при цьому у точній послідовності у твердженні теореми перше відображення є вкладення як перший доданок прямої суми, а друге відображення є проєкцією на другий доданок.

Ненатуральність такого розщеплення означає, що існують ланцюгові комплекси C і D і ланцюгове відображення f між ними, таке що при записах Hi(C;G)Hi(C)GTor(Hi1(C),G) і Hi(D;G)Hi(D)GTor(Hi1(D),G) індуковане відображення f*:Hi(C;G)Hi(D;G) не має вигляд f*(Hi(C;G))=f*(Hi(C))GTor(f*(Hi1(C)),G).

Для прикладу коли таке не відбувається розглянемо сингулярні гомології на дійсній проєктивній площині 2() і сфері. 2() можна розглядати як фактор-простір одиничної сфери щодо антиподального відображення ϕ:(x,y)(x,y). Зокрема існує канонічне вкладення ψ:2()𝕊2 проективної площини у сферу.

  • Сингулярні гомологія із коефіцієнтами : для дійсної проективної площини H1(2())=/2, усі інші додатні гомологічні групи є тривіальними. Для сфери H2(𝕊2)=, усі інші додатні гомологічні групи є тривіальними.
  • Відображення ψ породжує ланцюговий гомоморфізм між сингулярними ланцюговими комплексами і, як наслідок, гомоморфізм між гомологічними групами ψ*:H*(2())H*(𝕊2),, який є нульовим для всіх груп.
  • Згідно теореми про універсальні коефіцієнти існує розклад Hi(X;/2)Hi(X)/2Tor(Hi1(X),/2)
  • Зокрема H2(2();/2)0/2 і H2(𝕊2;/2)/20

Якби ці розклади були натуральними то гомоморфізм ψ*,2 для гомологічних груп із коефіцієнтами /2 мав би бути нульовим оскільки ψ*(H2(2()))=ψ*(0)=0 і ψ*(H1(2()))=ψ*(/2)=0 (оскільки H*(𝕊2)=0) то ж і Tor(Hi1(X),/2)=0.

Натомість пряме обчислення показує, що ψ*,2:H2(2();/2)H2(𝕊2;/2) є ізоморфізмом, а не нульовим відображенням.

Доведення теореми

Доведення подано для випадку когомолії[13]. Доведення у випадку гомології є подібним.

Нехай (C,δ) є коланцюговим комплексом вільних Z-модулів (вільних абелевих груп) і Z позначає його коцикли, а B його кограниці. Оскільки Z і B для кожного індекса є підгрупами вільної абелевої групи, то вони теж є вільними модулями. Розглянемо тепер дві точні послідовності:

0Zp i Cp  Bp100BpjZpqHp(C)0

Оскільки Bp1 у першій з них є вільним модулем, то послідовність розщеплюється і тому можна підібрати відповідну проєкцію f:CZ, а також застосування функтора Hom(,G) до цієї послідовності теж дає точні послідовність. У другій послідовності натомість Hp(C) у загальному випадку не є вільною групою, тому після застосування функтора Hom(,G) утворюється послідовність яка є лише точною зліва. Також друга точна послідовність є вільною резольвентою групи Hp(C) тож за означенням функтора Ext можна записати Ext(Hp,G)Hom(Bp1,G)/j*(Hom(Zp1,G)).

Також позначаючи δ : Hom(Cp,G)Hom(Cp+1,G) — стандартне кограничне відображення у коланцюговому комплексі із означення цього відображення і попередніх відображеня можна записати δ=*j*i*, де всі відображення *,j*,i* є образами відповідних відображень у точних послідовностях вище при дії функтора Hom(,G).

На основі всіх цих властивостей і означень можна побудувати комутативну діаграму:

000Hom(Hp,G)q*Hom(Zp,G)j*Hom(Bp,G)f*i**Hom(Cp1,G)δHom(Cp,G)δHom(Cp+1,G)i**Hom(Zp1,G)j*Hom(Bp1,G)Ext(Hp,G)000

За побудовою кожен стовпець і перший і третій рядки у цій діаграмі є точними послідовностями, а у другому рядку образ першого відображення загалом є лише підмножиною ядра другого.

Із першого рядка діаграми випливає, що Hom(Hp(C),G) можна ідентифікувати із kerj*. Також із ін'єктивності * випливає, що αHom(Cp,G) є коциклом (тобто (δ(α)=0) тоді і тільки тоді коли i*(α)kerj*. Тому одержується гомоморфізм Φ із Zi(C;G) у Hom(Hp(C),G) (через ідентифікацію останньої із kerj*) і до того ж образ f* на діаграмі теж належить Zi(C;G), тож гомоморфізм Φ є сюр'єктивним. Із точної послідовності у другому стовпці діаграми маємо, що ядром цього гомоморфізму є *(Hom(Bp1,G)) адже ця множина є очевидно підмножиною Zi(C;G). Якщо при цьому елемент є кограницею, тобто α=δ(β), із комутативності діаграми також α=*j*i*(β) і тому α*(Hom(Bp1,G)), тож Φ(α)=0. Із загальних властивостей алгебричних структур випливає, що Φ породжує гомоморфізм Φ¯ : Hp(C;G)Hom(Hp(C),G) іker(Φ¯)*(Hom(Bp1,G))/Im(δ)Hom(Bp1,G)/j*(i*(Hom(Cp1,G))). Сюр'єктивність i* дозволяє ідентифікувати останню групу із Hom(Bp1,G)/j*(Hom(Zp1,G)) тобто Ext(Hp,G).

Застосування

  • Для всіх -модулів M справедливим є твердження Tor(M,)=0. Тому із теореми про універсальні коефіцієнти Hi(X;)Hi(X;). Зокрема для дійсної проективної площини гомологія над є рівною гомології точки.
  • Якщо Hi1(X;G) є вільною абелевою групою, то Hi(X;G)Hi(X)G.
  • Для всіх скінченнопороджених абелевих груп H виконується властивість Ext(H,)Htors. Зокрема, якщо група G є полем, то не існує кручення і як векторні простори HiHi.
  • Якщо X є CW-комплексом із скінченною кількістю клітин кожної розмірності то Hi(X) є скінченнопородженими і можуть бути записаними як Hi(X)biTi де Ti є підгрупою кручення і ранг bi називається i-им числом Бетті. Із використанням теореми про універсальні коефіцієнти можна показати, що Hi(X)biTi1.
  • Із попереднього разом із двоїстістю Пуанкаре, де її можна застосувати (якщо X є орієнтовним многовидом розмірності n без границі), одержується рівність bi=bni.

Примітки

Шаблон:Reflist

Див. також

Література

  1. Шаблон:Ouvrage
  2. Шаблон:Ouvrage
  3. Шаблон:Ouvrage
  4. Шаблон:Ouvrage
  5. Шаблон:Article
  6. Шаблон:Ouvrage
  7. Шаблон:Ouvrage
  8. Теорему можна узагальнити якщо замість цілих чисел взяти довільне кільце з успадкуваннями справа, наприклад будь-яке кільце головних ідеалів чи кільце Дедекінда. Див (Weibel 1994, p. 90).
  9. Див. наприклад (Hatcher 2002, theorem 3.2, p. 195).
  10. Доведення у книзі (Weibel 1994, p. 87) є частиною доведення теореми Кюннета.
  11. Шаблон:Ouvrage
  12. Див. наприклад(Hatcher 2002, theorem 3A.3, corollary 3A.4, p. 264).
  13. Альтернативне доведення подано у книзі (Hatcher 2002, p. 190-195).