Теорема про зміну імпульсу системи

Матеріал з testwiki
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Теорема про зміну імпульсу (кількості руху) системи — одна із загальних теорем динаміки, наслідок законів Ньютона. Зв'язує кількість руху з імпульсом зовнішніх сил, що діють на тіла, які складають систему. Системою, про яку йдеться в теоремі, може виступати будь-яка механічна система, що складається з будь-яких тіл[1][2].

Формулювання теореми

Кількістю руху (імпульсом) механічної системи називають величину, рівну сумі кількостей руху (імпульсів) усіх тіл, що входять у систему. Імпульс зовнішніх сил, що діють на тіла системи, це сума імпульсів усіх зовнішніх сил, що діють на тіла системи. Теорема про зміну кількості руху системи стверджує[1][2]: Шаблон:Виписка Теорема допускає узагальнення в разі неінерційних систем відліку. У цьому випадку до зовнішніх сил необхідно додавати переносні та коріолісові сили інерції[3].

Доведення

Нехай система складається з N матеріальних точок з масами mi та прискореннями ai. Усі сили, що діють на тіла системи, розділимо на два види:

  • Зовнішні сили — сили, що діють з боку тіл, які не входять до системи, що розглядається. Рівнодійну зовнішніх сил, що діють на матеріальну точку з номером i, позначимо Fi.
  • Внутрішні сили — це сили, з якими взаємодіють одне з одним тіла самої системи. Силу, з якою на точку з номером i діє точка з номером k будемо позначати fi,k, а силу дії i-ої точки на k-ту точку — fk,i. Очевидно, що якщо i=k, то fi,k=0.

Використовуючи введені позначення, запишемо другий закон Ньютона для кожної з матеріальних точок, що розглядаються, у вигляді

miai=Fi+kfi,k.

Враховуючи, що miai=midvidt=d(mivi)dt, і підсумовуючи всі рівняння другого закону Ньютона, отримуємо:

id(mivi)dt=iFi+ikfi,k.

Вираз ikfi,k є сумою всіх внутрішніх сил, що діють у системі. За третім законом Ньютона в цій сумі кожній силі fi,k відповідає сила fk,i така, що fi,k=fk,i і, отже, виконується fi,k+fk,i=0. Оскільки вся сума складається з таких пар, то сама сума дорівнює нулю. Таким чином, можна записати

id(mivi)dt=iFi.

Використовуючи для кількості руху системи imivi позначення P, отримаємо

dPdt=iFi.

Увівши зміну імпульсу зовнішніх сил dR=iFidt, отримаємо вираз теореми про зміну кількості руху системи в диференціальній формі:

dP=dR.

Таким чином, кожне з останніх отриманих рівнянь дозволяє стверджувати: зміна кількості руху системи відбувається тільки внаслідок дії зовнішніх сил, а внутрішні сили ніяк вплинути на цю величину не можуть.

Проінтегрувавши обидві частини отриманої рівності за довільно взятим проміжком часу між деякими t1 і t2, отримаємо вираз теореми про зміну кількості руху системи в інтегральній формі:

P2P1=R(t2,t1),

де P1 і P2 — значення кількості руху системи в моменти часу t1 і t2 відповідно, а R(t2,t1) — імпульс зовнішніх сил за проміжок часу t2t1. Відповідно до сказаного раніше та введених позначень, виконується

R(t2,t1)=it1t2Fi(t)dt.

Закон збереження кількості руху системи

З теореми про зміну кількості руху системи випливає, що за відсутності зовнішніх сил (замкнута система), а також за рівності суми всіх зовнішніх сил нулю виконується dP=0 і P2P1=0. Інакше кажучи, справедливе співвідношення

P=const.

Отже, маємо висновок: Шаблон:Виписка Це твердження становить зміст закону збереження кількості руху системи[1][2].

Можливі випадки, коли сума зовнішніх сил нулю не дорівнює, але дорівнює нулю її проєкція на напрям. Тоді дорівнює нулю і зміна проєкції кількості руху системи на цей напрямок, тобто, як кажуть, зберігається кількість руху в цьому напрямку.

Випадок системи з ідеальними стаціонарними зв'язками

Шаблон:Mainref У тих випадках, коли предметом вивчення є лише рух системи, а реакції зв'язків не цікаві, користуються формулюванням теореми для системи з ідеальними стаціонарними зв'язками, яке виводиться з урахуванням принципу д'Аламбера — Лагранжа. Теорема про зміну кількості руху системи з ідеальними стаціонарними зв'язками стверджує[4]: Шаблон:Виписка «Активні» стосовно сил (нижче у формулах їх позначено символом a) означає «ті, що не є реакціями зв'язків».

Дійсно, за умовою, в будь-який момент усі точки системи допускають зміщення на δx паралельно до нерухомої осі x. Замінюючи в загальному рівнянні динаміки δrk на iδx, отримуємо:

(mkwk)iδx=(Fk)iδx

або

ddt(mkvk)i=(Fk)i

або

dPdti=(Fka)i

остаточно знаходимо:

dPdt=Fkxea

У передостанньому рівнянні до суми активних сил Fka включено зовнішні активні та внутрішні активні сили. Однак геометрична сума внутрішніх активних сил, як попарно рівних та протилежних, дорівнює нулю, тому в остаточному рівнянні представлено лише зовнішні (введено додатковий значок e від Шаблон:Lang-en) активні сили.

Історія

Про закон збереження кількості руху Ісаак Ньютон у своїй знаменитій праці «Математичні начала натуральної філософії», виданій 1687 року, писав: «Кількість руху, одержувана беручи суму кількостей руху, коли вони здійснюються в один бік, і різницю, коли вони відбуваються в боки протилежні, не змінюється від взаємодії тіл між собою»[5]. Коментатор, у зв'язку з цим формулюванням, зазначає, що, хоча в ньому розглянуто лише випадок руху тіл уздовж однієї прямої, І. Ньютон, як показують його інші висловлювання в тій самій книзі, у своїх поглядах цим окремим випадком не обмежувався[5].

Див. також

Примітки

Шаблон:Примітки

  1. 1,0 1,1 1,2 Шаблон:Книга
  2. 2,0 2,1 2,2 Шаблон:Книга
  3. Жирнов Н. И. Классическая механика. — Серия: учебное пособие для студентов физико-математических факультетов педагогических институтов. — Шаблон:М., Просвещение, 1980. — Тираж 28 000 экз. — с. 260
  4. Помилка цитування: Неправильний виклик тегу <ref>: для виносок під назвою Бугаенко не вказано текст
  5. 5,0 5,1 Шаблон:Книга