Метод Лукаса — Канаде

Матеріал з testwiki
Перейти до навігації Перейти до пошуку

У комп'ютернім зорі, ме́тод Лу́каса — Кана́де (Шаблон:Lang-en, також алгори́тм Лу́каса — Кана́де) — це широко вживаний диференціальний метод оцінювання оптичного потоку, розроблений Шаблон:Нпні та Шаблон:Нп. Він спирається на припущення, що в локальному околі розгляданого пікселя цей потік є суттєво сталим, і розв'язує базові рівняння оптичного потоку для всіх пікселів у цьому околі методом найменших квадратів.[1][2]

Поєднуючи інформацію з кількох сусідніх пікселів, метод Лукаса — Канаде часто здатен розв'язувати притаманну невизначеність рівняння оптичного потоку. Він також менш чутливий до шуму в зображенні, ніж поточкові методи. З іншого боку, оскільки це суто локальний метод, він не здатен надавати інформацію про потік всередині однорідних областей зображення.

Принцип

Метод Лукаса — Канаде спирається на припущення, що зміщення вмісту зображення між двома сусідніми моментами (кадрами) є малим і приблизно сталим в межах околу точки p, яку розглядають. Таким чином, можна вважати, що рівняння оптичного потоку виконується для всіх пікселів у межах вікна з центром в p. А саме, вектор локального потоку (швидкості) зображення (Vx,Vy) мусить задовольняти

Ix(q1)Vx+Iy(q1)Vy=It(q1)
Ix(q2)Vx+Iy(q2)Vy=It(q2)
Ix(qn)Vx+Iy(qn)Vy=It(qn)

де q1,q2,,qn це пікселі всередині вікна, а Ix(qi),Iy(qi),It(qi) це частинні похідні зображення I за положенням за x,y та часом t, оцінювані в точці qi у поточний момент часу.

Ці рівняння може бути записано в матричному вигляді Av=b, де

A=[Ix(q1)Iy(q1)Ix(q2)Iy(q2)Ix(qn)Iy(qn)]v=[VxVy]b=[It(q1)It(q2)It(qn)]

Ця система має більше рівнянь ніж невідомих, і відтак є надвизначеною. Метод Лукаса — Канаде отримує компромісний розв'язок за допомогою принципу Шаблон:Нп. А саме, він розв'язує систему 2×2

ATAv=ATb або
v=(ATA)1ATb

де AT це транспонування матриці A. Тобто, він обчислює

[VxVy]=[iIx(qi)2iIx(qi)Iy(qi)iIy(qi)Ix(qi)iIy(qi)2]1[iIx(qi)It(qi)iIy(qi)It(qi)]

де середня матриця в цьому рівнянні це обернена матриця. Суми пробігають i від 0 до n.

Матрицю ATA часто називають структурним тензором зображення в точці p.

Зважене вікно

Наведене вище просте розв'язання методом найменших квадратів надає однакової важливості всім n пікселям qi у вікні. На практиці зазвичай краще надавати більшої ваги пікселям, ближчим до центрального пікселя p. Для цього використовують зважену версію рівняння найменших квадратів,

ATWAv=ATWb

або

v=(ATWA)1ATWb

де W це діагональна матриця n×n, що містить ваги Wii=wi для призначення рівнянню пікселя qi. Тобто, воно обчислює

[VxVy]=[iwiIx(qi)2iwiIx(qi)Iy(qi)iwiIx(qi)Iy(qi)iwiIy(qi)2]1[iwiIx(qi)It(qi)iwiIy(qi)It(qi)]

Вагу wi зазвичай встановлюють як гауссову функцію відстані між qi та p.

Умови та методики використання

Для того, щоби рівняння ATAv=ATb було розв'язним, ATA повинна бути невиродженою, або власні значення ATA повинні задовольняти λ1λ2>0. Щоби уникнути проблеми шуму, зазвичай вимагають, щоби λ2 було не надто малим. Також, якщо λ1/λ2 є занадто великим, це означає, що точка p перебуває на ребрі, й цей метод страждає від Шаблон:Нп. Отже, умова належної праці цього методу полягає в тому, щоби λ1 та λ2 були достатньо великими, й мали подібний порядок величини. Це також є умовою й для виявляння кутів. Це спостереження також показує, що можливо легко сказати, який піксель підходить для методу Лукаса — Канаде, перевіривши одне зображення.

Одним з основних припущень цього методу є те, що рух є невеликим (наприклад, менше 1 пікселя між зображеннями). Якщо рух є великим і порушує це припущення, однією з методик є спершу знижувати роздільність зображення, а потім застосовувати метод Лукаса — Канаде.[3]

Щоби добиватися за допомогою цього методу відстежування руху, вектор потоку можливо застосовувати й перераховувати ітеративно, поки не буде досягнуто певного порогу близько нуля, після чого можливо припустити, що вікна об'єкту дуже близькі за схожістю.[1] Роблячи це для кожного наступного вікна відстежування, цю точку можливо послідовно відстежувати протягом кількох зображень, поки її або не буде затулено, або вона вийде з кадру.

Втілення та розширення

Підхід найменших квадратів неявно припускає, що похибки в даних зображення мають гауссів розподіл з нульовим середнім. Якщо очікують, що вікно міститиме певний відсоток «викидів» (вкрай неправильних значень даних, що не слідують «звичайному» гауссовому розподілу похибок), можуть використовувати статистичний аналіз, щоби виявляти їх, і знижувати відповідно їхню вагу.

Метод Лукаса — Канаде сам по собі можливо використовувати лише коли вектор потоку зображення Vx,Vy між двома кадрами є достатньо малим, щоби виконувалося диференціальне рівняння оптичного потоку, що часто менше за відстань між пікселями. Коли вектор потоку може перевищувати це обмеження, як в узгоджуванні стереопар (Шаблон:Lang-en) або реєстрації деформованих документівШаблон:Уточнити термін (Шаблон:Lang-en), метод Лукаса — Канаде все ж можливо застосовувати для уточнювання деякої грубої оцінки того ж, отриманої іншими засобами; наприклад, шляхом екстраполювання векторів потоку, обчислених з попередніх кадрів, або виконанням методу Лукаса — Канаде на зменшених версіях зображень. Насправді, крайній метод є основою популярного алгоритму зіставляння ознак Канаде — Лукаса — Томазі (КЛТ).

Подібну методику можливо застосовувати для обчислювання диференціальних афінних деформацій вмісту зображення.

Див. також

Примітки

Посилання