Гравітаційне відхилення світла

Матеріал з testwiki
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Гравітаційне відхилення світла — змінення напряму поширення світла в гравітаційному полі. Є наслідком принципу еквівалентності. Вперше обчислив А. Ейнштейн 1916 року[1]. Важливим наслідком гравітаційного відхилення світла є ефект гравітаційного лінзування в астрономії.

Механіка Ньютона

Вважатимемо світло потоком фотонів з масою m та швидкістю c, що пролітає з прицільною віддаллю R біля матеріальної точки з масою M. Спрямуємо вісь X координатної системи вздовж прицільної віддалі, а вісь Y — перпендикулярно до неї. Відповідно до закону всесвітнього тяжіння, поперечна сила Fx, що діє на фотон з координатами R,y дорівнює Fx=GMmR(R2+y2)3/2, де y вимірюється перпендикулярно до прицільної віддалі. Відповідно до теореми про зміну моменту кількості руху, зміна імпульсу фотона в поперечному напрямку дорівнює імпульсу поперечної сили: ΔP=mΔv=Fxdt=Fxdyc=1cFxdy. Для зміни швидкості фотона у поперечному напрямку отримуємо: Δv2GMRc0dy(R2+y2)3/22GMcR. Отже, кутове відхилення променя світла в гравітаційному полі, згідно з механікою Ньютона, дорівнює φΔvc2GMRc2[2].

Загальна теорія відносності

У загальній теорії відносності відхилення променя світла в гравітаційному полі обчислюють, виходячи з рівнянь руху d2xμdp2+Γνλμdxνdpdxλdp=0, де p — аналог інтервалу для нульових геодезичних, а Γνλμ — символи Крістофеля. Результатом обчислень є удвічі більша величина, ніж у механіці Ньютона[3]: φ=4GMRc2. Її підтверджено численними експериментами[4].

Див. також

Примітки

Шаблон:Reflist

Література

  1. Эйнштейн А. Основы общей теории относительности // Собрание научных трудов в 4 томах. Том 1. — Шаблон:М.: Наука, 1965. — С. 503.
  2. Ч. Киттель, У. Найт, М. Рудерман Берклеевский курс физики. Т. 1. Механика. — Шаблон:М.: Наука, 1975. — С. 445.
  3. С. Вейнберг Гравитация и космология. — Шаблон:М.: Наука, 1975. — С. 201-206.
  4. Гинзбург В. Л. "Экспериментальная проверка общей теории относительности" Шаблон:Webarchive // УФН 59 11–49 (1956)