Диференціал Абеля

Матеріал з testwiki
Версія від 18:44, 8 січня 2017, створена imported>BackFire
(різн.) ← Попередня версія | Поточна версія (різн.) | Новіша версія → (різн.)
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Абеля диференціал — голоморфний, або мероморфний диференціал на компактній, або замкнутій поверхні Рімана S.

Нехай g — рід поверхні S; a1b1a2b2..agbg — цикли канонічної бази S. В залежності від характеру особливостей розрізняють диференціали Абеля трьох типів: I, II, III причому мають місце строгі включення: IIIIII. Диференціал Абеля І-го роду — це голоморфні всюди на S диференціали 1-го порядку, котрі в околі U кожної точки P0S мають вигляд ω=pdz=p(z)dz, де z=x+iy — локальна уніформізуюча змінна в U, dz=dx+idy, а p(z) — голоморфна, або регулярна аналітична функція на U. Додавання і множення диференціалів Абеля визначаються звичайними правилами(див. диференціал).

Диференціали Абеля І роду формують векторний простір 𝔘 розмірності g. Після введення скалярного добутку

(ω,π)=Dω*π,

де ω*π — зовнішній добуток ω на зірково спряжений диференціал π, 𝔘 перетворюється в Гільбертів простір.

Нехай A1,B1,A2,B2,Ag,Bg — А- і В- періоди другого роду диференціала Абеля. І роду ω, тобто інтеграли

Aj=ajω,Bj=bjω,j=1,2,,g. (1)

Тоді справедливе наступне співвідношення:

ω2=ij=1g(AjBjBjAj)0

Нехай A1,B1,A2,B2,Ag,Bg — періоди другого роду диференціала Абеля І-го роду π, то

i(ω,π)=j=1g(AjBjBjAj)=0. (2)

Співвідношення (1) і (2) називають білінійними відношеннями Рімана для диференціала Абеля І роду. Канонічна база диференціала Абеля І роду, тобто канонічна база φ1,φ2,,φg простору 𝔘, вибирається таким чином, щоб

Aij=aiφi=δij,

де δij — символ Кронекера. При цьому матриця (Bij),i,j=1,g, B-періодів

Bij=bjφij

симетрична, а матриця уявних частин (ImBij) додатно визначена. Диференціал Абеля І роду, у якого всі А- або В- періоди тотожно рівні нулю рівний нулю. Якщо всі періоди диференціала Абеля І роду ω дійсні, то ω=0.

Диференціали Абеля ІІ і ІІІ роду відносяться до мероморфних диференціалів, тобто до таких аналітичних диференціалів, котрі мають на S не більш ніж скінченну множину особливостей типу полюсів з локальним представленням

(anzn+an+1zn1++a1z+f(z))dz, (3)

де f(z) — регулярна функція, n — порядок полюсу(якщо an0), a-n — лишок в даному полюсі. При n=1 полюс називається простим. Диференціал Абеля ІІ роду — це мероморфні диференціали, в яких всі лишки дорівнюють нулю. Тобто їхнє локальне представлення має такий вигляд:

(anzn+an+1zn1++a2z2+f(z))dz.

Диференціал Абеля ІІІ роду — це диференціал Абеля довільного вигляду.

Якщо ω — довільний диференціал Абеля з А-періодами A1,A2,,Ag, то диференціал Абеля ω=ωA1φ1A2φ2Agφg має нульові А-періоди і називається нормованим. Якщо P1 i P2 — довільні точки S, то можна побудувати диференціал Абеля ω1,2 з особливостями (1z)dz в P1 і (1z)dz в P2, який називається нормальним диференціалом Абеля ІІІ роду. Нехай ω — довільний диференціал Абеля з лишками c1,c2,,cn в точках P1,P2,,Pn відповідно, причому c1+c2++cn=0. Якщо P0Pjj=1,n така довільна точка на S то ω можна представити у вигляді лінійної комбінації нормованого диференціала Абеля ІІ роду ω2, скінченного числа нормальних диференціалів Абеля ωj,0 і базисних диференціалів Абеля І роду ωk:

ω=ω2+j=1ncjωj,0+k=1gAkφk.

Нехай ω3 — диференціал Абеля ІІІ роду, що має лише прості полюси, з лишками cj в точках Pj,j=1,2,...,n, а ω1 — довільний диференціал Абеля І роду;

Ak=akω1,Bk=bkω1,

Ak=akω3,Bk=bkω3,k=1,2,...,g,

причому цикли ak,bk не проходять через полюси ω3. Нехай точка P0S не лежить на циклах ak і bk, а Lj — шлях від P0 до Pj. Тоді маємо білінійні співвідношення для диференціал Абеля І і ІІІ роду:

k=1g(AkBkAkBk)=2πij=1ncjLjω1.

Аналогічні співвідношення існують і між диференціалами Абеля І і ІІ роду.

Довільний диференціал Абеля ІІІ роду, окрім А- і В- періодів (циклічних), має ще полярні періоди виду 2πicj вздовж циклів, гомологічних нулю, але таких, що охоплюють полюси Pj. Таким чином для довільного циклу γ маємо:

γω3=k=1g(lkAk+lg+kBk)+2πij=1nmjcj,

де lk,lg+k,mk — цілі числа.

Див. також

Джерела

  • Математическая энциклопедия. В пяти томах. Том 1./ Под ред. И. М. Виноградова. М.: Советская энциклопедия, 1985
  • Спрингер Дж., Введение в теорию римановых поверхностей, пер. с англ., М., 1960;
  • Неванлинра Р., Униформизация, пер. с нем., М., 1955;
  • Чеботарев Н. Г., Теория алгебраических функций, М.— Л., 1948.