Лема Шура

Матеріал з testwiki
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Лема Шура — твердження, що є одним з основних при побудові теорії представлень груп.

Формулювання леми

Представлення групи G автоморфізмами деякого векторного простору GL(V) σ:GGL(V) називається незвідним, якщо не існує ніякого інваріантного щодо σ підпростору за винятком нульового підпростору і самого V.

Лема Шура: Нехай f — лінійне відображення векторних просторів f:V1V2 над деяким полем K таке, що існують два незвідні представлення σ:GGL(V1) і τ:GGL(V2), такі, що τgf=fσg для всіх g. тоді:

  1. Відображення f є або ізоморфізмом або нульовим відображенням.
  2. Якщо V1=V2 є скінченновимірними над алгебраїчно замкнутим полем K і σ=τ, то f є множенням на певний елемент поля f:xλx.

Також лемою Шура називають твердження з теорії модулів, пов'язане з попереднім: Нехай E і F модулі над кільцем R, які є простими (тобто не мають підмодулів, відмінних від нульового і самого себе). Тоді будь-який гомоморфізм f:EF є або нульовим, або ізоморфізмом на F. Зокрема якщо E=F то довільний ненульовий ендоморфізм модуля E є автоморфізмом і тому має обернений автоморфізм. Іншими словами кільце EndR(E) (кільце R-лінійних ендоморфізмів модуля E) є тілом.

Доведення

Доведемо спершу твердження для модулів, а потім на його основі і лему Шура для представлень груп.

Справді, так як Kerf і Imf є підмодулями, то якщо f є ненульовим гомоморфізмом, маємо Kerf=0, а Imf=F, тобто f — ізоморфізм на весь модуль F.

Тепер визначимо групове кільце K[G]. Елементами цього кільця будуть лінійні комбінації k1g1+k2g2+...+kngn. Множення визначається (k1g1)(k2g2)=(k1k2)(g1g2) і далі по лінійності. Ясно, що K[G] кільце. На просторі V1 визначимо множення елемента з K[G] на елемент xV1: (k1g1+k2g2+...+kngn)x=k1σg1x+k2σg2x+...+knσgnx. Тим самим ми перетворюємо V1 в модуль над кільцем K[G]. Перевірка аксіом модуля тривіальна, тому що σ є представленням. V2 аналогічно, замінюючи σ на τ, буде модулем над K[G], а рівність τgf=fσg те, що відображення f є гомоморфізмом модулів. Так як σ і τ є незвідними, а це означає простоту V1 і V2 як модулів над K[G], то перша частина леми доведена.

Для доведення другої частини використовуємо відоме твердження лінійної алгебри про існування власного вектора x0 для скінченновимірного простору над алгебраїчно замкнутим полем, що відповідає власному значенню λ, f(x)=λx. Для будь-якого елемента gG маємо σg(fλid)=(fλid)σg, причому для власного вектора (fλid)(x)=0, отже fλid по першій частині леми є нульовим гомоморфізмом, отже f є множенням на деякий λ.

Див. також

Література

  • Пилипів В. М. Теорія представлень груп та її застосування(навчальний посібник). -Івано-Франківськ: ВДВ ЦІТ Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника, 2008.-156с.
  • Fulton, William; Harris, Joe (1991), Representation theory. A first course, Graduate Texts in Mathematics, Readings in Mathematics, 129, New York: Springer-Verlag, MR1153249, ISBN 978-0-387-97527-6, ISBN 978-0-387-97495-8 .
  • James, Gordon; Liebeck, Martin (2001). Representations and Characters of Groups (2nd ed.). Cambridge University Press. ISBN 0-521-00392-X.
  • Serre, Jean-Pierre (1977). Linear Representations of Finite Groups. Springer-Verlag. ISBN 0-387-90190-6.