Збережний струм

Матеріал з testwiki
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Збережни́й струм — поняття, що використовується в математичному апараті фізики, для опису процесів перенесення фізичної величини, що зберігається, наприклад електричного заряду[1]. У математичних векторних позначеннях він позначається як величина jμ, яка задовольняє рівнянню неперервності μjμ=0[1]. Рівняння неперервності являє собою закон збереження, звідси й походить назва.

Справді, інтегрування рівняння неперервності за об'ємом V, з поверхнею, через яку не течуть струми, приводить до закону збереження tQ=0, де Q=Vj0dVвеличина, що зберігається.

У калібрувальних теоріях калібрувальні поля розглядаються спільно зі збережними струмами[2]. Наприклад, електромагнітне поле розглядається спільно з електричним збережним струмом.

Збережні величини та симетрії

Збережний струм — це потік канонічно спряженої величини, що має неперервну трансляційну симетрію. Рівняння неперервності для збережного струму є математичним формулюванням закону збереження. Прикладами канонічно спряжених величин є:

Збережні струми відіграють надзвичайно важливу роль у теоретичній фізиці, тому що теорема Нетер пов'язує існування збережного струму з існуванням симетрії деякої величини в досліджуваній системі. З практичної точки зору, всі збережні струми є нетерівськими струмами, оскільки існування збережного струму передбачає існування симетрії. Збережні струми відіграють важливу роль у теорії диференціальних рівнянь у частинних похідних, оскільки існування збережного струму вказує на існування інтегралів руху, які необхідні для інтегровності системи. Закон збереження виражається як обернення в нуль 4-дивергенції, де нетерівський заряд утворює нульову складову 4-струму.

Збережні струми в електромагнетизмі

Збереження заряду, наприклад, у позначеннях рівнянь Максвелла,ρt+𝐣=0де

  • ρ — густина електричного заряду,
  • jгустина струму 𝐉=ρ𝐯

де v — швидкість зарядів.

Див. також

Примітки

  1. 1,0 1,1 Дж. Бернстейн Элементарные частицы и их токи. — Шаблон:М., Мир, 1970. — c. 25-26
  2. Коноплева Н.П., Попов В.Н. Калибровочные поля. — Шаблон:М., Наука, 1980. — с. 52