Теорема Фенхеля — Моро

Теорема Фенхеля — Моро — необхідна і достатня умова того, що дійснозначна функція дорівнює своєму дворазовому опуклому спряженню. При цьому для будь-якої функції вірно, що Шаблон:SfnШаблон:Sfn.
Твердження можна розглядати як узагальнення Шаблон:Не перекладеноШаблон:Sfn. Її використовують у теорії двоїстості для доведення сильної двоїстості (через Шаблон:Не перекладено).
Для скінченного випадку теорему довів Вернер Фенхель 1949 року і для нескінченновимірного — Шаблон:Нп 1960 року[1].
Твердження теореми
Нехай — гаусдорфів локально опуклий простір. Для будь-якої функції зі значеннями на розширеній числовій прямій випливає, що , де — опукле спряження до тоді й лише тоді, коли виконується одна з таких умов:
- є Шаблон:Не перекладено напівнеперервною знизу і опуклою функцією,
- , або
- Шаблон:SfnШаблон:SfnШаблон:Sfn.
У геометричному формулюванні теорема стверджує, що необхідною та достатньою умовою того, щоб надграфік функції був перетином надграфіків афінних функцій, є опуклість і замкнутість цієї функції[1].