Флуктуативно-дисипативна теорема

Матеріал з testwiki
Версія від 08:23, 7 липня 2024, створена imported>Alessot (Заміна 2 червоних посилань на шаблон {{Link-interwiki}})
(різн.) ← Попередня версія | Поточна версія (різн.) | Новіша версія → (різн.)
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Флуктуативно-дисипативна теорема — співвідношення між величиною флуктуацій в термодинамічній системі й узагальненим відгуком системи на зовнішнє збурення.

Флуктуативно-дисипативна теорема встановлює зв'язок[1] між середньо-квадратичним відхиленням фізичної величини x, x2 та дисипативними властивостями середовища:

x2=π0α(ω)cth(ω2kBT)dω,

де α - уявна частина узагальненої сприйнятливості, - зведена стала Планка, ω - частота, kB - стала Больцмана, T - температура.

Фізична природа

Флуктуаційно-дисипативна теорема є математичним узагальненням того факту, що при флуктуаціях відбуваються ті ж процеси, що й при зовнішньому збуренні системи. Флуктуації та наслідки зовнішнього збурення затухають (дисипують) схожим чином. Наприклад, при проходженні електричного струму в напівпровіднику виділяється тепло - це дисипативний процес. В напівпровіднику можуть також виникнути флуктуації концентрації носіїв заряду. Для виникнення таких флуктуацій необхідна енергія, яка надходить від теплових коливань кристалічної ґратки. При розсмоктуванні флуктуацій відбуваються ті ж процеси дисипації енергії, що й при проходженні струму. Як наслідок, енергія повертається кристалічній ґратці.

Класичний випадок

При високій температурі, коли kBTω для спектральної компоненти середньо-квадратичного відхилення справедлива простіша формула:

x2ω=2kBTωα,

яка виконується не лише у квантовому випадку, а й при класичному розгляді.

Якщо kBTω справедливо для всього спектру флуктуацій, то:

x2=kBTα(0),

тобто величина флуктуацій зв'язана із статичним значенням функції відгуку.

Приклади

Прикладом флуктуативно-дисипативної теореми є співвідношення Ейнштейна:

D=kBTμ,

яке зв'язує коефіцієнт дифузії D та рухливість μ.

Флуктуативно-дисипативну теорему сформулювали Шаблон:Li та Шаблон:Li у 1951 році.

Формула Найквіста

В 1928 р. Джон Б. Джонсон виявив, а Гаррі Найквіст пояснив явище теплового шуму. При відсутності струму, що протікає через електричний опір, середня квадратична напруга залежить від опору R, kBT та ширини частотного діапазону вимірювань Δν :

V2=4RkBTΔν.

Висновок

В електричних провідниках найбільш стійкими флуктуаціями виявляються такі, що призводять до виникнення стоячих хвиль. Число стоячих електромагнітних хвиль з частотою від ν до ν+dν в провіднику довжиною L з врахуванням поляризації рівне dn(ν)=22Ldνc. Будемо вважати, що на кожну стоячу хвилю приходиться енергія kBT, що відповідає енергії гармонічного осцилятора. Тоді енергія стоячих хвиль з частотою від ν до ν+dν буде dE(ν)=4LcdνkBT. Потужність на одиницю довжини кола дорівнює dW=dE(ν)Lc=4kBTdν. Вся енергія флуктуаційних струмів знову переходить в тепло на опорі. Втрата потужності на одиниці довжини провідника з опором R по закону Джоуля-Ленца дорівнює dW(ν)dν=V2(ν)R, де V2 - середній квадрат флуктуаційної ЕРС для хвиль з частотою ν. Отримуємо формулу Найквіста[2]:

V2=4RkBTΔν.

Примітки

  1. Ландау Л.Д., Лифшиц Е.М.:Статистическая физика. Часть 1. — Издание 5-е. — М.: Физматлит, 2001. — 616 с. — («Теоретическая физика», том V). — ISBN 5-9221-0054-8
  2. Ноздрев В. Ф., Сенкевич А. А. Курс статистической физики. - М., Высшая школа, 1969. - c. 189

Шаблон:Physics-stub