Синильна кислота

Матеріал з testwiki
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Шаблон:Refimprove Шаблон:Речовина

Ампула чистого рідкого ціаніду водню

Сини́льна кислота́, ціані́дна кислота́ також ціанід водню — кислота із хімічною формулою HCN. Безбарвна, прозора, дуже летка рідина. Пара її в звичайному стані безбарвна, має своєрідний п'янкий запах (гіркого мигдалю). Добре змішується з водою. Дуже токсична.

Фізичні властивості

Температура кипіння Шаблон:Nobr, замерзання Шаблон:Nobr, питома вага — 0,7, густина пари в повітрі — 0,94, леткість при Шаблон:Nobr — Шаблон:Nobr, з водою змішується в довільних співвідношеннях, добре сорбується пористими речовинами, добре розчинюється в жирах.

Отримання

Шаблон:Розширити розділ

В лабораторних умовах синильна кислота може бути отримана з червоної кров'яної солі та розведеної кислоти:[1]

𝖪𝟥[𝖥𝖾(𝖢𝖭)𝟨]+𝟨𝖧𝖢𝗅 𝟥𝖪𝖢𝗅+𝖥𝖾𝖢𝗅𝟥+𝟨𝖧𝖢𝖭

Хімічні властивості

При взаємодії з лугами синильна кислота дає ціаніди, які є більш токсичними і стійкими сполуками.

HCN + KOH(NaOH) → KCN(NaCN) + H2O

Взаємодія з хлором призводить до утворення хлорціану, який теж має високу токсичність:

HCN + Cl2 → CNCl + HCl

З цього випливає, що проведення дегазації синильної кислоти недоцільно. Із солями дво- і тривалентного заліза утворює берлінську лазур — ціанисту сіль заліза синього кольору, яка малорозчинна у воді: KFe+3[Fe+2(CN)6].

Реакція може використовуватись для індикації отруйної речовини. Окислювачі синильну кислоту переводять у малотоксичну ціанову кислоту. Цю властивість можна використовувати для хімічної обробки ран.

Із сірковмісними речовинами (тіосульфат натрію) синильна кислота утворює тіоціанати, а з альдегідами і кетонами (глюкоза) — ціангідрини.

НCN + S → НSCN (тіоціанатна кислота)

Ці сполуки є малотоксичними і ця властивість закладена в основу виготовлення антидотів. Ціаніди легко вступають у реакції комплексоутворення із солями важких металів, наприклад із сульфатами заліза і міді, що використовується при виготовленні хімічного поглинача в сучасних фільтрувальних протигазах.

Токсичність

Шаблон:Медпопередження Фізичні властивості синильної кислоти зумовлюють шляхи проникнення отрути до організму. Головний шлях є інгаляційний, тобто у разі застосування синильної кислоти можливі ураження, якщо не застосовувати протигазу. Небезпечними для людини є пара синильної кислоти в концентрації 0,1–Шаблон:Nobr, яка при експозиції 15–Шаблон:Nobr спричиняє важке ураження. Смертельними вважаються концентрації:

Вони призводять до швидкої смерті.

При отруєнні через рот смертельними дозами для синильної кислоти є Шаблон:Nobr, ціаніду калію — Шаблон:Nobr, ціаніду натрію — Шаблон:Nobr.

Симптоми: судоми, різкий ціаноз шкіри та слизових оболонок. Через декілька хвилин настає смерть від зупинки дихання. При дії менших доз з'являються різкий головний біль, нудота, блювання, біль у животі. Зростає загальна слабкість, задишка, серцебиття, судоми; втрата свідомості. Смерть настає через декілька годин при явищах гострої серцево-судинної недостатності та зупинки дихання.

Невідкладна допомога: інгаляція ізоамілнітриту (2–3 ампули)(часто називають амілнітритом), при передозуванні пошкоджує більше гемоглобіну ніж потрібно для реактивації виведених з ладу ферментів клітинного дихання), промивання шлунку через зонд розчином перманганату калію (1:1000) або Шаблон:Nobr розчином тіосульфату натрію. В/в повільно натрію нітрит (Шаблон:Nobr Шаблон:Nobr розчину); під шкіру ефедрин, кордіамін; в/в тіосульфат натрію (Шаблон:Nobr Шаблон:Nobr розчину), метиленовий синій (Шаблон:Nobr Шаблон:Nobr розчину), глюкоза (Шаблон:Nobr Шаблон:Nobr розчину). Оксигенотерапія.

Примітки

Шаблон:Reflist

Посилання

Шаблон:Бойові отруйні речовини Шаблон:Бібліоінформація

Шаблон:Inorganic-compound-stub