Розв'язок подібності

Матеріал з testwiki
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Розв'язок певної задачі еволюції є розв'язком подібності або самоподібним розв'язком якщо його просторова конфігурація (графік) залишається подібним собі впродовж всієї еволюції. В одному вимірі, самоподібний розв'язок має таку загальну форму:

u(x,t)=a(t)F(x/b(t))

де, бажано, u/a і x/b — це безрозмі́рнісні величини.[1]

Перетворення симетрії

Маючи функцію u(x,t) незалежні і залежні змінні можна відобразити так (x,t,u)(x,t,u) або точніше x=X(x,t,u),t=T(x,t,u),u=U(x,t,u) де X,T,U це гладкі функції. Тоді кажуть, що диференціальне рівняння з частинними похідними має симетрію чи перетворення симетрії якщо u(x,t)=u(x,t,U(X(x,t,u),T(x,t,u)) це розв'язок якщо u(x,t) є розв'язком. Інакше кажучі перетворення симетрії відображають розв'язок рівняння на його інший розв'язок.

Симетрія розтягу і самоподібний розв'язок

Якщо ДРЧП має таке перетворення симетрії (x,t)(x/L,t/Lβ), тоді розв'язок ДРЧП у вигляді u=f(η), де змінна подібності η=x/t1/β, називається самоподібним розв'язком. Приактичною перевагою ідеї самоподібних розв'язків є те, що функція, яку треба знайти, f має лише одну незалежну змінну η, і зазвичай задовольняє звичайному диференціальному рівнянню. Однак, нема гарантій, що такий розв'язок існує.

Зауважимо, що самоподібний розв'язок інваріантний щодо перетворення симетрії:

u(x/L,t/Lβ)=f(x/L(t/Lβ)1/β)=f(xt1/β)=u(x,t).

Правильним є й зворотнє твердження: кожний розв'язок інваріантний щодо перетворення симетрії — мусить бути функцією однієї змінної η. Це можна показати використовуючи ін'єктивну заміну змінних

η=xt1/β,ξ=xt.

Припустимо, що ми маємо розв'язок w(η,ξ) інваріантний щодо перетворення симетрії. Перетворення має такий вигляд (η,ξ)(η,ξ/Lβ+1), тобто

w(η,ξ)=w(η,ξ/Lβ+1).

Диференціюємо щодо ξ і покладаємо L=1. В результаті маємо:

w(η,ξ)ξ=0,

це означає, що w залежить лише від η.

Приклад

ut=Duxx,<x<.

Можна перевірити, що u(x/L,t/Lβ) також є розв'язком і β=2. Отже, ми шукаємо самоподібний розв'язок у форму u=f(η), де η=x/t. Підставляння дає

Df(η)+η2f(η)=0.

Використовуючи метод інтегрувального множника можемо отримати

f(η)=Cen2/4D,

і, отже,

f(η)=C1erf(η/4D)+C2,erf(x)2π0xey2dy,

де C1,C2,C3 це довільні сталі.

Примітки

Шаблон:Reflist

Шаблон:Ізольована стаття