Поширення невизначеності

Матеріал з testwiki
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Поши́рення неви́значеності (або поширення похибки) — у статистиці та чисельних методах, це вплив невизначеності змінних (або похибок, точніше випадкових помилок) на невизначеність функції, що ґрунтується на них.

Коли змінні є значеннями експериментальних вимірювань, вони мають невизначеності через обмеження вимірювань (наприклад, точність приладу), які поширюються через комбінування змінних у функції.

Невизначеність u може бути виражена кількома способами. Вона може бути визначена абсолютною похибкою Шаблон:Math. Невизначеність також можна визначити відносною похибкою Шаблон:Math, яка зазвичай записується у відсотках. Найчастіше невизначеність величини кількісно визначають за стандартним відхиленням Шаблон:Mvar, яке є додатним квадратним коренем із дисперсії. Тоді значення величини та її похибка виражаються як інтервал Шаблон:Math.

Однак найзагальніший спосіб охарактеризувати невизначеність полягає в визначенні її розподілу ймовірностей. Якщо розподіл ймовірностей змінної відомий або його можна припустити, теоретично можна отримати будь-яку його статистику. Зокрема, можна вивести довірчий інтервал для опису області, в якій справжнє значення змінної може знаходитись.

Якщо невизначеності корелюють, то коваріацію необхідно брати до уваги. Кореляція може виникати з двох різних джерел. По-перше, похибки вимірювання можуть бути корельовані. По-друге, коли базові значення корелюють в генеральній сукупності, невизначеності в середніх значеннях будуть корельовані.

Лінійні функції

Шаблон:Main

Шаблон:Ненаписаний розділ

Нелінійні функції

Шаблон:Main

Шаблон:Ненаписаний розділ

Приклади

Для дійсних функцій однієї змінної A,B зі стандартними відхиленнями σA,σB, коваріацією σAB=ρABσAσB, і кореляцією ρAB. Дійсні коефіцієнти a and b є відомими точно, тобто, σa=σb=0.

В стовбцях справа, A та B є математичними сподіваннями, а f — функцією, обчисленою на цих значеннях.

Function Дисперсія Стандартне відхилення
f=aA σf2=a2σA2 σf=|a|σA
f=A+B σf2=σA2+σB2+2σAB σf=σA2+σB2+2σAB
f=AB σf2=σA2+σB22σAB σf=σA2+σB22σAB
f=aA+bB σf2=a2σA2+b2σB2+2abσAB σf=a2σA2+b2σB2+2abσAB
f=aAbB σf2=a2σA2+b2σB22abσAB σf=a2σA2+b2σB22abσAB
f=AB σf2f2[(σAA)2+(σBB)2+2σABAB][1][2] σf|f|(σAA)2+(σBB)2+2σABAB
f=AB σf2f2[(σAA)2+(σBB)22σABAB][3] σf|f|(σAA)2+(σBB)22σABAB
f=AA+B σf2f2(A+B)2(B2A2σA2+σB22BAσAB) σf|fA+B|B2A2σA2+σB22BAσAB
f=aAb σf2(abAb1σA)2=(fbσAA)2 σf|abAb1σA|=|fbσAA|
f=aln(bA) σf2(aσAA)2[4] σf|aσAA|
f=alog10(bA) σf2(aσAAln(10))2[4] σf|aσAAln(10)|
f=aebA σf2f2(bσA)2[5] σf|f||(bσA)|
f=abA σf2f2(bln(a)σA)2 σf|f||bln(a)σA|
f=asin(bA) σf2[abcos(bA)σA]2 σf|abcos(bA)σA|
f=acos(bA) σf2[absin(bA)σA]2 σf|absin(bA)σA|
f=atan(bA) σf2[absec2(bA)σA]2 σf|absec2(bA)σA|
f=AB σf2f2[(BAσA)2+(ln(A)σB)2+2Bln(A)AσAB] σf|f|(BAσA)2+(ln(A)σB)2+2Bln(A)AσAB
f=aA2±bB2 σf2(Af)2a2σA2+(Bf)2b2σB2±2abABf2σAB σf(Af)2a2σA2+(Bf)2b2σB2±2abABf2σAB

Примітки

Шаблон:Reflist