Консонанс
Консона́нс (від Шаблон:Lang-la — гармонія, співзвуччя) — звучання, яке сприймається як благозвучне, узгоджене поєднання звуків в одночассі[1]. В сучасній теорії музики до консонансів відносяться такі інтервали: пріма, мала та велика терції, кварта, квінта, мала та велика сексти та октава.
З точки зору акустики, консонансом є співзвуччя, співвідношення частот звукових коливань тонів якого є відношенням невеликих чисел, наприклад — квінта, або — велика терція (у натуральному строї, не в рівномірно-темперованому). Музичні звуки крім основного тону мають як правило гармонічні обертони. У консонансів деякі обертони звучать в унісон. Консонантність може бути кількісно визначена як доля спектральних компонентів, що збігаються, до загальної кількості спектральних компонентів, що діють на рецептор, тобто [2].
Коефіцієнт збігів має, зокрема, наступні значення для деяких інтервалів (в порядку зниження консонантності)[2]:
| пріма — 1,000 | в. секста — 0,267 |
| октава — 0,750 | в. терція — 0,224 |
| квінта — 0,416 | в. секунда — 0,118 |
| кварта — 0,292 | в. септима — 0,096 |
Протилежністю консонансу є дисонанс.