Консонанс

Консона́нс (від Шаблон:Lang-la — гармонія, співзвуччя) — звучання, яке сприймається як благозвучне, узгоджене поєднання звуків в одночассі. В сучасній теорії музики до консонансів відносяться такі інтервали: пріма, мала та велика терції, кварта, квінта, мала та велика сексти та октава.

З точки зору акустики, консонансом є співзвуччя, співвідношення частот звукових коливань тонів якого є відношенням невеликих чисел, наприклад $2:3$ — квінта, або $4:5$ — велика терція (у натуральному строї, не в рівномірно-темперованому). Музичні звуки крім основного тону мають як правило гармонічні обертони. У консонансів деякі обертони звучать в унісон. Консонантність може бути кількісно визначена як доля спектральних компонентів, що збігаються, до загальної кількості спектральних компонентів, що діють на рецептор, тобто $K=(m+n)/2mn$.

Коефіцієнт збігів має, зокрема, наступні значення для деяких інтервалів (в порядку зниження консонантності):

пріма — 1,000	в. секста — 0,267
октава — 0,750	в. терція — 0,224
квінта — 0,416	в. секунда — 0,118
кварта — 0,292	в. септима — 0,096

Протилежністю консонансу є дисонанс.

Див. також

• Музичний інтервал
• Музичний звук
• Консонанс і дисонанс
• Вид консонансу