Гліреси

Шаблон:Automatic taxobox Глі́реси (Glires), гризуноподібні, або гризуни́ в найширшому розумінні, прийнятому в описі цього таксона Карлом Ліннеєм у 10 виданні «Системи природи» 1758 року (Rodentia auct., sensu Linnaeus) — клада, яка також подається як грандряд (а раніше й надряд), що містить два ряди ссавців — зайцеподібні (Lagomorpha) й мишоподібні (Muriformes).

Клада Glires входить до складу надряду Euarchontoglires. Сестринським до гризунів (Glires) є ряд тупаєподібних (Scandentia).

Історія класифікації

Раніше зайцеподібні (Lagomorpha) й гризуни (Rodentia) були об'єднані в одну родину, потім — в один ряд. Але з часом зайцеподібних відокремили від гризунів на рівні окремих рядів. Попри спільні коріння між мишоподібними та зайцеподібними, за 70 мільйонів років ці дві групи дуже змінились і відділились одна від іншої.

Альтернативні тлумачення

Від часів Лінея до середини XX ст. зайцеподібних і мишоподібних розглядали у складі ряду гризунів-гліресів (Glires). У розквіт таких класифікацій ці дві групи гризунів позначали як двопарнорізцевих (Duplicidentata) та однопарнорізцевих (Simplicidentata) (в Україні це відбито у зведеннях Мигуліна 1938 р. та Корнєєва 1952 р.). Надалі, насамперед у час розвитку кладистики та прикладної генетики ця схема класифікування була підтверджена і отримала назву «концепція Glires» (її альтернативами було зближення зайцеподібних та мишоподібних з різними рядами Плацентарних і визнання паралельного розвитку ознак «гризунства»).

Паралельно було показано, що рівні диференціації цих двох груп є вищими і можуть бути визнані за рядові. Відповідно до цього ранг групи Glires було піднято до рівня надряду. Окрім того, було показано, що стрибунцеві (Macroscelididae), яких раніше розглядали в межах ряду комахоїдних (Insecrivora), можуть також бути віднесені до цього надряду, проте тепер їх розглядають у складі афротерій.

Палеозоологічні дані також вказують на наявність спільних пращурів Зайцеподібних і Гризунів, що особливо чітко показано дослідженнями Олександра Аверьянова (ЗІН РАН) ранньоміоценових «гризуноподібних» ссавців із Центральної Азії.

Класифікація

Шаблон:Userboxtop Шаблон:Clade Шаблон:Userboxbottom Існує велике різноманіття класифікаційних схем і назв. Як один з компромісів може бути такий (за зведенням «Види ссавців світу», 2005):

• ряд Зайцеподібні (Leporiformes, seu Lagomorpha)
• ряд Мишоподібні (Muriformes, seu Rodentia s. str.)
  • підряд Вивірковиді (Sciuromorpha)
  • підряд Бобровиді (Castorimorpha)
  • підряд Мишовиді (Myomorpha, seu Myodonta)
  • підряд Шипохвостовиді (Anomaluromorpha)
  • підряд Їжатцевиді (Hystricomorpha)
    • інфраряд Гундієвиді (Ctenodactylomorphi)
    • інфраряд «Їжатцещелепні» (Hystricognathi, вкл. парворяди Caviomorpha, Phiomorpha)

Біологічна характеристика

Загальний опис

Одна з найяскравіших особливостей гризунів — здатність до гризіння: субстрату, деревини, захисних оболонок рослинних плодів тощо. З цим пов'язана їхня одна з головних морфологічних особливостей — розвиток потужних різців і диференціація зубного ряду на гризучу частину (різці) і жуйну частину (щічні зуби). У зв'язку з цим задні різці (3-й і часто 2-й), ікла, а також передкутні (1-2, а часто й 3-й і 4-й) «випадають» із зубного ряду, формуючи діастему.

Рослиноїдні гризуни розвинули особливе пристосування для перетравлення клітковини і отримання додаткового білку: клітковина через відсутність сласних ферментів (целюлаз) не може бути перетравлена і засвоєна, у зв'язку з цим для таких гризунів характерна копрофагія. Зокрема, явище копрофагії описано для зайців, кролів, сліпаків та інших представників. У їхній кишці формуються кульки посліду, які складаються переважно із залишків рослинних тканин і збагачені мікрофлорою, яка розвивається далі у повітряному середовищі. Гризуни повертаються до місць розкладання кульок і поїдають їх, таким способом отримуючи додаткове живлення. В екології це має назву зовнішнього рубця за аналогією з рубцем жуйних.

Морфологія

Літяга під час планерувального польоту.

Гризуни — це зазвичай тварини невеликих розмірів. Розміри тіла коливаються від 5 сантиметрів у деяких мишівок до 130 сантиметрів у капібари. Але зазвичай не перевищують 50 см. Хвіст у гризунів може бути значно довшим за тіло (наприклад, у мишівок та тушканів), а може бути й зовсім відсутній (наприклад, у морських свинок).

Форма тіла і кінцівок у гризунів може досить сильно відрізнятися у залежності від способу життя. Так у стрибаючих форм можуть бути сильно розвинені задні кінцівки. У риючих тіло набуває овальноподібної форми і добре розвинені кігті на передніх кінцівках. Також гризуни, що планерують з дерев, і у зв'язку з цим мають бічну шкірну складку (наприклад, літяга).

Анатомія

Зуби

Зубна система гризунів

Головною особливістю зубів у гризунів є одна пара збільшених різців, як на верхній щелепі, так і на нижній. Різці гризунів постійно ростуть і сточуються. Швидкість їх росту досягає 0,8 мм на добу (у бобрів). Передня поверхня різців покрита емаллю, задня поверхня — дентином, в результаті чого різці самозаточуються при гризінні.

У гризунів відсутні ікла, і різці розташовані на відстані від малих корінних зубів, яка називається діастемою. Корінні мають пласку жувальну поверхню, яка несе горбики, або петлі емалі. Різці (а у деяких видів і корінні) не мають коренів.

Зубів від 22 (зубна формула $I\frac{1}{1}C\frac{0}{0}P\frac{2}{1}M\frac{3}{3}$) до 12 (зубна формула $I\frac{1}{1}C\frac{0}{0}P\frac{0}{0}M\frac{1}{1}$).

Череп звичайного бобра

Кишка

У зв'язку з харчуванням грубою рослинною їжею кишка гризунів досить довга. Всі гризуни, крім сонеподібних, мають сліпу кишку, в якій їжа, зокрема, переробляється шляхом бродіння. Особливо сильно сліпа кишка розвинена у видів, що харчуються травою і корою дерев.

Спосіб життя

Більшість гризунів активні вночі або в сутінках, але багато видів активні і протягом дня. Гризуни можуть жити як окремо так і в групах, що можуть складати до 100 особин (у сліпаків). Гризуни живуть у всіх життєвих просторах, включаючи повітря (літяга). Їх немає лише в Антарктиді і на деяких дрібних островах. Гризуни розвинули особливу форму приймання рослинної їжі, при якому при поїданні деяких форм калу їжа двічі проходить систему травлення.

Див. також

• Родентологія

Література

• Родентологія: навч. посібник / Л. М. Бондарева, І. П. Леженіна, С. В. Лапа, Ю. В. Васильєва.– Київ: Агроосвіта, 2015.– 292 с.
• Родентологія сільськогосподарська: навч. посіб. / М. Г. Шкаруба, Я. М. Гадзало, С. М. Шкаруба ; за ред. М. Г. Шкаруби. — К. : Урожай, 2007. — 257, [1] с., [8] арк. іл. : іл., табл. ; 20 см. — Бібліогр.: с. 256 (23 назви). — 1 000 пр. — ISBN 966-05-0017-3

Посилання

• Зиков О. Класифікація сучасних плацентарних ссавців (Eutheria): стан і проблеми // Праці Зоологічного музею Київського національного університету ім. Тараса Шевченка. — 2006. — Том 4. — С. 5–20. Шаблон:Webarchive
• Загороднюк І. Наукові назви рядів ссавців: від описових до уніфікованих // Вісник Львівського університету. Серія Біологічна. — 2008. — Вип. 48. — С. 33–43. Шаблон:Webarchive
• Види ссавців світу Шаблон:WebarchiveШаблон:Ref-en