Теорема Ландау

Матеріал з testwiki
Версія від 23:32, 9 січня 2018, створена imported>IhorLviv
(різн.) ← Попередня версія | Поточна версія (різн.) | Новіша версія → (різн.)
Перейти до навігації Перейти до пошуку

У комплексному аналізі теорема Ландау — один із класичних результатів так званої геометричної теорії функцій комплексної змінної, яка пов'язана з теоремами Блоха, Блоха — Ландау, Шотткі і може використовуватися зокрема для доведення малої теореми Пікара — одного з найвідоміших тверджень комплексного аналізу.

Твердження теореми

Якщо f(z) є голоморфною функцією всередині круга |z|<R, що не є рівною в цьому крузі 0 і 1 і f(0)=α,f(0)=β, то має місце нерівність R<Ω(α,β), де Ω(α,β) залежить тільки від α і β і не залежить від самої функції.

Доведення

Розглянемо спершу функцію w=f(z), голоморфну всередині круга |z|<1, що не є рівною 0 і 1 в цьому крузі. Побудуємо допоміжну функцію

F(z)=ln(lnf(z)2πilnf(z)2π1)

Ця функція F(z) буде голоморфною всередині круга |z|<1, оскільки функція f(z) в цьому крузі не дорівнює нулю і не дорівнює одиниці. Крім того, функція F(z) не є рівною числам виду ±ln(nn1)+2mπi, де nнатуральне число, m — будь-яке ціле число. Позначимо множину цих точок E.

Справді, розв'язуючи рівняння для F(z) щодо f(z), знайдемо:

f(z)=eπi2(e2F(z)+e2F(z))

і, отже, вважаючи F(z) рівним будь-якому значенню з множини E, мали б f(z)=1, що неможливо.

Кожна точка комплексної площини знаходиться від множини E (тобто від найближчої точки цієї множини) на відстані, меншій b, де b — деяка константа, що безпосередньо випливає з рівностей

ln(nn1)=1ln(nn1)=ln(n+n1)

і

ln(n+1+n)ln(n+n1)=lnn+1+nn+n10.

Припускаючи F(0)0, розглянемо функцію:

F(z)F(0)F(0)=z+a2z2+.

Згідно теореми Блоха для цієї функції існує круг з центром в деякій точці деякого радіуса B1, що не залежить від конкретної функції і всі точки якого є значеннями цієї функції. Отже, для функції F(z) буде існувати круг з центром у деякій точці радіуса B1|F(0)|, всі точки якого є значеннями функції F(z). Оскільки цей круг не може містити точок множини E, то повинна виконуватись нерівність

B1|F(0)|<b

Зрозуміло, що якщо F(0)=0, то це нерівність теж є справедливою.

Отже, маємо:

|F(0)|<b<bB1=C1

де C1 — константа, яка не залежить від функції F(z). Повертаючись до даної функції f(z), з виразу цієї функції через F(z) і попередньої нерівності отримаємо:

|f(0)|<L(f(0)),

де L — деяка функція, що не залежить від функції f.

Тепер для функції в умовах теореми введемо функцію φ(z)=f(Rz). Функцію φ(z) є голоморфною при |z|<1 і не рівною в цьому крузі 0 і 1. Застосовуючи до цієї функції останню доведену нерівність, отримуємо: |φ(0)|<L(φ(0)) або, повертаючись до даної функції f(z), R|f(0)|<L(f(0)) або R<L(f(0))|f(0)| звідки випливає: R<Ω(α,β) де Ω(α,β)=L(α)|β|.

Теорема Ландау — Каратеодорі

В твердженні точно можна задати значення функції Ω(α,β). А саме в позначеннях теореми Ландау:

Ω(α,β)=2Imτ(α)|β||τ(α)|,

де τ(λ) є гілкою оберненої функції до функції λ(τ)модулярної ламбда функції, що за означенням є модулярною функцією групи дробово-лінійних перетворень τaτ+bcτ+d,adbc=1, де a,d є непарними цілими числами, а b,cпарними.

Через тета функції модулярну ламбда функцію можна записати як λ(τ)=θ24(0,τ)θ34(0,τ), через еліптичні функції Веєрштрасаλ=e3e2e1e2.

Фундаментальною областю є регіон IntT2={τ:|τ±1/2|>1/2,|Reτ|<1,Imτ>0}.

У області T2також додаються граничні точки для яких Reτ0.

За гілку оберненої функції в теоремі Ландау — Каратеодорі можна приймати ту гілку для якої значення функції належить фундаментальній області T2.

Див. також

Література