Функція Акермана
Шаблон:UniboxФункція Акермана — у теорії складності обчислень є найпростішим прикладом обчислюваної функції, що не є примітивно-рекурсивною. Функція Акермана визначається рекурсивно для невід'ємних цілих чисел та таким чином:
Рекурсія завжди закінчується, оскільки або зменшується значення , або значення зберігається, а зменшується значення . Тобто пара завжди зменшується з точки зору лексикографічного порядку.
Функція зростає дуже швидко (значно швидше за експоненту). Наприклад, , що перевищує кількість атомів у видимому Всесвіті.
Історія
Початковий варіант такої функції (у дещо різній формі) запропонували учні Девіда Гільберта — Габрієль Судан (Шаблон:Lang-de) (1927 року) і Шаблон:Нп (1928). Гільберт висловив гіпотезу, що функція не є примітивно-рекурсивною, і Вільгельм Акерман (що став секретарем Гільберта) цю гіпотезу довів. Оригінальна функція Аккермана мала три аргументи[1]. Варіант із двома аргументами запропонували Роза Петер і Рафаєль Робінсон[2] і саме його зазвичай мають на увазі під назвою функція Акермана.
Таблиця
| m\n | 0 | 1 | 2 | 3 | 4 | n |
|---|---|---|---|---|---|---|
| 0 | 1 | 2 | 3 | 4 | 5 | |
| 1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | |
| 2 | 3 | 5 | 7 | 9 | 11 | |
| 3 | 5 | 13 | 29 | 61 | 125 | |
| 4 | 13 | 65533 | 265536 − 3 |
Нотація
- Через гіпероператор:
Джерела
Посилання
Шаблон:Великі числа Шаблон:Гіпероперації
- ↑ Помилка цитування: Неправильний виклик тегу
<ref>: для виносок під назвою0315-0860(79)90024-7не вказано текст - ↑ Шаблон:Стаття