Модель Ходжкіна — Хакслі

Матеріал з testwiki
Версія від 23:27, 17 серпня 2022, створена imported>BunykBot (автоматична заміна {{Не перекладено}} вікі-посиланнями на перекладені статті)
(різн.) ← Попередня версія | Поточна версія (різн.) | Новіша версія → (різн.)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Основні компоненти моделі Годжкіна — Гакслі. Пояснення щодо позначень дивись у тексті.

Модель Ходжкіна — Хакслі[1][2], або модель Годжкіна — Гакслі[3]  — математична модель, яка описує генерацію та розповсюдження потенціалів дії в нейронах та інших електрично збуджуваних клітинах — таких, наприклад, як серцеві міоцити. Модель являє собою комплекс ординарних диференційних рівнянь, який змальовує характеристики електричного сигналу.

Модель була розроблена Аланом Годжкіном та Ендрю Гакслі в 1952 році для опису електричних механізмів, що зумовлюють генерацію та передачу нервового сигналу в гігантському аксоні кальмара[4]. За це автори моделі отримали Нобелівську премію в галузі фізіології та медицини за 1963 рік.

Основні компоненти

Компоненти електричної схеми, що відповідає моделі Годжкіна — Гакслі, зображені на малюнку. В даній схемі кожний компонент збуджуваної клітини має свій біофізичний аналог. Подвійному ліпідному шару клітинної мембрани відповідає електроємність (Сm). Потенціалзалежні іонні канали відповідають нелінійній електричній провідності (gn, де n — окремий вид іонних каналів); це означає, що провідність є потенціал- та час-залежною величиною. Ця складова системи, як було показано дослідниками пізніше, реалізується завдяки білковим молекулам, що утворюють потенціалзалежні іонні канали, кожному з яких притаманна деяка ймовірність відкриття, величина якої залежить від електричного потенціалу (або електричної напруги) клітинної мембрани. Канали мембранних пор відповідають пасивній провідності (gL, де індекс L означає Шаблон:Lang-en, «виток»). Електрохімічний градієнт, що спонукає іони до руху крізь мембранні канали, показаний за допомогою акумуляторів з відповідною електрорушійною силою (En та EL), величина якої визначається рівнянням Нернста для відповідного виду іона. Іонні транспортери відповідають джерелам струму (Ip).

Похідна по часу від мембранного потенціалу клітинної мембрани (V˙m) при описаних умовах пропорційна сумі струмів в повному електричному ланцюгу. Вона описується наступним рівнянням:

V˙m=1Cm(iIi),

де Іі означає величину електричного струму, що генерується окремим видом іонів.

Характеристики іонного струму

Електричний струм, що проходить через іонні канали, може бути математично виражений наступним рівнянням:

Ii(Vm,t)=(VmEi)gi,

де Еі — рівноважний потенціал і-го іонного каналу. У випадку потенціал-залежних іонних каналів канальна провідність gі є функцією часу та потенціалу (електричної напруги) — gn(t, V) на малюнку, в той час як пасивна провідність є величиною сталою (gL на малюнку). Струм, генерований іонними транспортерами, залежить від виду іонів, що його переносить відповідний транспортер. Нижче наведено докладніший опис перерахованих величин:

Потенціал-залежні іонні канали

В термінах моделі Годжкіна — Гакслі провідність потенціал-залежних каналів (gn(t, V)) описується таким чином:

gn(Vm,t)=g¯nφαχβ
φ˙(Vm,t)=1τφ(φφ),
χ˙(Vm,t)=1τχ(χχ),

де φ та χ є константами швидкості реакцій закриття та відкриття каналів, відповідно. Вони чисельно дорівнюють частці від максимальної можливої провідності через даний вид каналів, що наявна в кожний момент часу при кожній величині мембранного потенціалу. g¯n є максимальним можливим значенням провідності. α та β — константи, τφ та τχ — часові константи процесів активації та деактивації каналів, відповідно. φ та χ є стабілізованими значеннями φ та χ при величині часу, що прямує до нескінченності, і звичайно розраховуються з рівняння Больцмана як функція Vm.

Для характеристики іонних каналів, останні два рівняння модифікуються для умов, коли на мембрані підтримується стала величина електричного потенціалу — модифікація рівнянь Годжкіна — Гакслі, що була запропонована Шаблон:Нп[5]. Коли мембранний електричний потенціал підтримується на сталому рівні (voltage-clamp), для кожного значення цього потенціалу нелінійні рівняння, що описують пропуск іонів крізь канали, редукуються до лінійних диференційних рівнянь наступної форми:

φ(t)=φ0[(φ0φ)(1et/τφ)]
χ(t)=χ0[(χ0χ)(1et/τχ)].

Таким чином, для кожного значення мембранного потенціалу Vm, величина електричного струму описується наступним рівнянням:

In(t)=g¯nφαχβ(VmEn).

Для апроксимації кривих, що їх генерують дані рівняння, до значень клітинних струмів при фіксованому значенні мембранного потенціалу використовується алгоритм Левенберґа — Марквардта[6][7], що є модифікованим Шаблон:Нп.

Пасивні канали

Пасивні канали відповідають за проникність мембрани для іонів в спокійному стані (не під час проведення потенціалу дії), і струм через них описується тими самими рівняннями, що і для потенціал-залежних каналів, але при умові сталої величини провідності gi (gi=const).

Іонні транспортери

Шаблон:Main Мембранний електричний потенціал генерується за допомогою підтримання концентраційних градієнтів іонів, присутніх у фізіологічних рідинах організму, відносно клітинної мембрани. Найважливішими з білків-транспортерів, що підтримують мембранний потенціал, є натрієво-кальцієвий (транспортує один іон Са2+ всередину клітини в обмін на 3 іони Na+, що транспортуються назовні), натрієво-калієвий (транспортує три іони Na+ назовні в обмін на два іони К+ всередину), та хлорний (транспортує з клітини назовні іони Cl-)[8][9].

Модифікації та альтернативні моделі

Модель Годжкіна — Гакслі є одним з найвизначніших досягнень в біофізиці та нейрофізіології 20-го століття.Шаблон:Джерело З часом вона була модифікована в наступних напрямках:

  • Базуючись на експериментальних даних, в неї були інкорпоровані додаткові види іонних каналів та транспортерів.
  • Базуючись на даних мікроскопії високої роздільної здатності, в рівняння додані елементи, що характеризують складну морфологію відростків нервових клітин (аксонів та дендритів).

Також на загальних принципах моделі Годжкіна — Гакслі були розроблені кілька моделей, що описують взаємну активацію та деактивацію в нейронних мережах, а також молекулярну динаміку генерації потенціалу дії.Шаблон:Джерело

Примітки

Шаблон:Reflist

Посилання

Шаблон:Портал

  1. Шаблон:Cite bookШаблон:Недоступне посилання
  2. Шаблон:Cite article
  3. Шаблон:Cite web
  4. Hodgkin, A., and Huxley, A. (1952): A quantitative description of membrane current and its application to conduction and excitation in nerve. J. Physiol. 117:500-544.
  5. Marquardt, D. (1963): An algorithm for the least-squares estimation of nonlinear parameters. SIAM J. Appl. Math. 11 (2):431-441.
  6. Levenberg, K. (1944): A method for the solution of certain non-linear problems in least-squares. Q. Appl. Math. 2 (2):164-168.
  7. Johnston, D., and Wu, S. (1997): Foundations of Cellular Neurophysiology, chapter 6. MIT Press, Cambridge, MA. ISBN 0-262-10053-3.
  8. Hille, B. (2001): Ionic Channels of Excitable Membranes (3rd ed.). Sinauer Associates, Inc., Sunderland, MA. ISBN 0-87893-321-2
  9. Encyclopedia of Neuroscience — 3rd edition. Elsevier Science, 2004. ISBN 0-444-51432-5