Теорема про кінетичну енергію системи

Матеріал з testwiki
Версія від 11:09, 7 липня 2024, створена imported>Alessot (Заміна 1 червоних посилань на шаблон {{Link-interwiki}})
(різн.) ← Попередня версія | Поточна версія (різн.) | Новіша версія → (різн.)
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Теорема про кінетичну енергію системи — одна із загальних теорем динаміки, наслідок законів Ньютона. Пов'язує кінетичну енергію механічної системи з роботою сил, що діють на тіла, які становлять систему. Системою, про яку йдеться, може виступати будь-яка механічна система, що складається з будь-яких тіл[1][2].

Формулювання теореми

Кінетичною енергією системи називають суму кінетичних енергій усіх тіл, що входять до системи. Для визначеної в такий спосіб величини справедливе твердження[1][2]:

Шаблон:Виписка

Теорема допускає узагальнення на випадок неінерційних систем відліку. У цьому випадку до роботи всіх зовнішніх і внутрішніх сил необхідно додати роботу переносних сил інерції (коріолісові сили інерції не можуть виконувати роботу)[3].

Доведення теореми

Розглянемо систему матеріальних точок із масами mi, швидкостями vi та кінетичними енергіями Ti=12mivi2. Для малої зміни кінетичної енергії (диференціала), що відбувається протягом деякого малого проміжку часу dt, буде виконуватися

dTi=mividvi=mividvidtdt.

Враховуючи що dvidt являє собою прискорення i-ої точки ai, а vidt — переміщення тієї ж точки dsi за час dt, отриманий вираз можна записати у вигляді:

dTi=miaidsi.

Використовуючи другий закон Ньютона і позначаючи рівнодійну всіх сил, що діють на точку, як Fi, отримуємо

dTi=Fidsi,

а потім, відповідно до визначення роботи dAi,

dTi=dAi.

Підсумовування всіх рівнянь такого вигляду, записаних для кожної з матеріальних точок, приводить до формули зміни повної кінетичної енергії системи:

dT=idAi.

Ця рівність виражає твердження теореми про зміну кінетичної енергії системи в диференціальному вигляді.

Проінтегрувавши обидві частини рівності за довільно взятим проміжком часу між деякими t1 і t2, отримаємо вираз теореми про зміну кінетичної енергії в інтегральній формі:

T2T1=iAi,

де T1 і T2 — Значення кінетичної енергії системи в моменти часу t1 і t2 відповідно.

Підкреслимо, що тут, на відміну від випадків теореми про зміну кількості руху системи та теореми про рух центра мас системи, враховується робота не лише зовнішніх, але й внутрішніх сил.

Закон збереження механічної енергії

Окремий інтерес становлять системи, в яких на тіла діють потенціальні сили[4]. Для таких сил уводиться поняття потенціальної енергії, зміна якої в разі однієї матеріальної точки за визначенням задовольняє співвідношенню:

W2iW1i=Api,

де W1i і W2i — значення потенціальної енергії точки в початковому і кінцевому станах відповідно, а Api — робота потенціальної сили, що виконується при переміщенні точки з початкового стану в кінцевий.

Зміна потенційної енергії системи отримується як сума змін енергії всіх тіл системи:

W2W1=iApi.

Якщо всі внутрішні та зовнішні сили, що діють на тіла системи, потенціальні[5], то

iAi=iApi=(W2W1).

Підставляючи отриманий вираз у рівняння теореми про кінетичну енергію, отримаємо:

T2T1=(W2W1)

або, що те саме

T2+W2=T1+W1.

Інакше кажучи, виходить, що для повної механічної енергії системи T+W виконується

T+W=const.

Отже, можна зробити висновок:

Шаблон:Виписка

Це твердження й становить зміст закону збереження механічної енергії, який є наслідком теореми про кінетичну енергію і одночасно окремим випадком загального фізичного закону збереження енергії[1][2].

Випадок системи з ідеальними стаціонарними зв'язками

У тих випадках, коли предметом вивчення є лише рух системи, а реакції зв'язків не цікаві, користуються формулюванням теореми для системи з ідеальними стаціонарними зв'язками, яка виводиться з урахуванням принципу д'Аламбера — Лагранжа.

Теорема про зміну кінетичної енергії системи з ідеальними стаціонарними зв'язками стверджує:

Шаблон:Виписка

Теорема доводиться в такий спосіб. Замінюючи в Шаблон:Li δrk на vkdt, отримуємо:

(mkwk)vkdt=Fkvkdt

або

(dmkvk)vk=Fkaevkdt+Fkaivkdt

Оскільки dvkvk=dvk22, отримуємо остаточно:

dTi=miaidsi.

Верхні значки в цих виразах означають: a — активна (тобто, така, що не є реакцією зв'язків) сила, e (від Шаблон:Lang-en) та i (від Шаблон:Lang-en) — відповідно, зовнішня та внутрішня сила.

Див. також

Примітки

Шаблон:Примітки

  1. 1,0 1,1 1,2 Шаблон:Книга
  2. 2,0 2,1 2,2 Шаблон:Книга
  3. Жирнов Н. И. Классическая механика. — Серия: учебное пособие для студентов физико-математических факультетов педагогических институтов. — Шаблон:М., Просвещение, 1980. — Тираж 28 000 экз. — с. 262
  4. Нагадаємо, що сили називають потенціальними, якщо робота, яку вони виконують під час переміщення матеріальної точки, визначається лише початковим і кінцевим положеннями точки і не залежить від вибору траєкторії.
  5. Тобто, дисипативні сили відсутні.