Закон Кеннікатта — Шмідта

Закон Кеннікатта — Шмідта (Шаблон:Lang-en), закон Шмідта — емпіричне співвідношення, що зв'язує щільність газу в диску галактики і темп зореутворення (Шаблон:Lang-en). Вперше дане співвідношення дослідив Мартен Шмідт у статті 1959 року, в якій він стверджував, що поверхнева густина зореутворення пропорційна деякому додатньому ступеню $n$ поверхневої густини газу в даній ділянці диску, тобто

${\mathrm{\Sigma }}_{SFR}\propto ({\mathrm{\Sigma }}_{gas}{)}^n$.

У загальному випадку поверхнева густина зореутворення $({\mathrm{\Sigma }}_{SFR})$ вимірюється в одиницях маси Сонця на рік на квадратний парсек (M_$\odot$·рік⁻¹·пк⁻²), поверхнева щільність газу вимірюється в масах Сонця на квадратний парсек (M_$\odot$·пк⁻²). Аналізуючи вміст газоподібного гелію та молодих зір у сонячній околиці, місцеву щільність популяції білих карликів та їх функцію світності, Шмідт запропонував значення ступеня $n\approx 2$ (найбільш ймовірно від 1 до 3). Всі використовувані дані відносилися до Чумацького Шляху, особливо до околиць Сонця.

У 1998 році Роберт Кеннікатт досліджував співвідношення між густиною газу і темпом зореутворення для приблизно 100 найближчих галактик, при цьому вийшло значення ступеня $n=1.4\pm 0.15$.