Гіпотеза Самнера

Матеріал з testwiki
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Девід Самнер (фахівець у теорії графів із університету Південної Кароліни) 1971 року висловив гіпотезу, що турніри є універсальними графами задля Шаблон:Не перекладено (орієнтованих дерев). Точніше, гіпо́теза Са́мнера (або гіпо́теза Са́мнера про універса́льний турні́р) стверджує, що будь-яка орієнтація будь-якого дерева з n вершинами є підграфом будь-якого турніру з (2n2) вершинами[1]. Гіпотеза залишається недоведеною. Кюн, Майкрофт і ОстусШаблон:Sfn називають гіпотезу «однією з найвідоміших задач про турніри».

Приклади

Нехай орієнтоване дерево P є зіркою K1,n1, в якій усі ребра орієнтовані від центра до листків. Тоді P не можна вкласти в турнір, утворений із вершин регулярного (2n3)-кутника шляхом спрямування всіх ребер за годинниковою стрілкою навколо многокутника. Для цього турніру будь-який напівстепінь входу і будь-який напівстепень виходу дорівнюють n2, тоді як центральна вершина P має більший напівстепінь виходу, n1[2]. Таким чином, якщо гіпотеза Самнера істинна, вона дає найкращий можливий розмір універсального графа для орієнтованих дерев.

Однак у будь-якому турнірі з 2n2 вершинами, середній напівстепінь виходу дорівнює n32, а найбільший напівстепінь виходу дорівнює цілому числу, більшому або рівному середньому значенню. Таким чином, існує вершина з напівстепенем виходу n32=n1, яку можна використати як центральну вершину для копії P.

Часткові результати

Відомі такі часткові результати.

  • Гіпотеза істинна для всіх досить великих значень nШаблон:Sfn.
  • Існує функція f(n) з асимптотичною швидкістю зростання f(n)=2n+o(n) зі властивістю, що будь-яке орієнтоване дерево з n вершинами можна вкласти в підграф будь-якого турніру з f(n) вершин. Крім того, і більш явно, f(n)3n3.[3]
  • Існує функція g(k), така, що турніри з n+g(k) вершинами є універсальними для орієнтованих дерев з k листкамиШаблон:SfnШаблон:SfnШаблон:Sfn.
  • Існує функція h(n,Δ), така, що будь-яке орієнтоване дерево з n вершинами з найбільшим степенем, що не перевищує Δ, утворює підграф будь-якого турніру з h(n,Δ) вершинами. Якщо Δ є фіксованою константою, швидкість асимптотичного зростання h(n,Δ) дорівнює n+o(n)Шаблон:Sfn.
  • Будь-який «майже регулярний» турнір із 2n2 вершинами містить будь-яке орієнтоване дерево з n вершинШаблон:Sfn.
  • Будь-яку орієнтовану гусеницю з n вершинами і діаметром, що не перевершує чотирьох, можна вкласти як підграф у будь-який турнір із (2n2) вершинамиШаблон:Sfn.
  • Будь-який турнір із (2n2) вершинами містить як підграф будь-який Шаблон:Не перекладено з n вершинамиШаблон:Sfn.

Пов'язані гіпотези

РозенфельдШаблон:Sfn висловив гіпотезу, що будь-який орієнтований шлях з n вершинами (при n8) можна вкласти як підграф у будь-який турнір з n вершинамиШаблон:Sfn. Після часткових результатів, отриманих ТомасономШаблон:Sfn, гіпотезу довели Аве і ТомассіШаблон:Sfn.

Аве і Томассі[4], у свою чергу висловив посилену гіпотезу Самнера, що будь-який турнір з n+k1 вершинами містить як підграф будь-яке орієнтоване дерево з не більше ніж k листками.

БеррШаблон:Sfn висловив гіпотезу, що якщо граф G вимагає 2n2 і більше кольорів для розфарбування графа G, тоді будь-яка орієнтація графа G містить будь-яку орієнтацію дерева з n вершинами. Оскільки повні графи вимагають різних кольорів для кожної вершини, гіпотеза Самнера випливає негайно з гіпотези Берра[5]. Як показав Берр, орієнтації графів, хроматичне число яких зростає квадратично від n, є універсальними для орієнтованих дерев.

Примітки

Шаблон:Reflist

Література

Шаблон:Refbegin

Шаблон:Refend

Посилання

Шаблон:Бібліоінформація

  1. Шаблон:Harvard citation. Найраніша опублікована цитата, яку навела Даніела Кюн та ін. надлежить Райду і Вормолду (Шаблон:Harvard citation, Шаблон:Harvard citation). Вормолд цитує гіпотезу як почуту в приватній бесіді зі Самнером.
  2. Цей приклад взято зі статті Кюн, Майкрофта і Остуса (Шаблон:Harvard citation).
  3. Шаблон:Harvnb; Шаблон:Harvnb. Более слабые и полученные ранее границы для функции f(n) можно найти в статьях Шаблон:Harvnb, Шаблон:Harvnb, Шаблон:Harvnb, Шаблон:Harvnb, Шаблон:Harvnb.
  4. У статті Аве Шаблон:Harvard citation, але Аве приписує його в цій статті Томассі.
  5. Це підправлена версія гіпотези Берра зі статті Вормолда Шаблон:Harvard citation.