Виноградівський замок
Шаблон:Замок Виногра́дівський замок (інша назва — За́мок Ка́нків) — замок на Закарпатті, пам'ятка архітектури національного значення (№ 177)[1]. Розташований на східній околиці міста Виноградова, біля підніжжя Чорної Гори.
Назва
Виноградівський замок має назву замок Канків. Існують дві версії походження такої назви. Згідно з однією з них, певний час замком володів рицар-розбійник Канко, від імені якого пішла назва[2]. За іншою версією, найменування походить від назви одного з елементів одягу ченців-францисканців, монастир яких розміщувався в замку в XV—XVI століттях, — овечого капюшона-накидки «канків»Шаблон:SfnШаблон:Sfn.
Історія
На думку істориків, перше укріплення на місці майбутнього замку з'явилося в IX столітті як дерев'яне давньослов'янське городище. Частина дослідників вважає, що фортифікація згадується в «Діяннях угрів» угорського хроніста XII століття АнонімаШаблон:SfnШаблон:Sfn.
Внаслідок остаточного закріплення Угорського королівства у Верхньому Потиссі в XI—XII століттях замок перетворюється на прикордонний форпост і стає рицарською фортецею. У середині XII століття король Геза II створив комітат Угоча, центром якого став Виноградівський замок.
Для відновлення краю після монголо-татарської навали король Бела IV запросив на Закарпаття німецьких поселенців. 1262 року король надав місту Севлюш (колишня назва Виноградова) право самоврядування. Згідно з королівською грамотою 1280 року замок та місто передано у власність дворянина Міклоша, сина Петра. 1307 року король Карл I Роберт передав укріплення магнату Беке Боршо. 1314 року Боршо став на бік Матея Чака, що підняв повстання проти короля[3]. За наказом короля березький жупан Томаш штурмував замок і повернув його під контроль королівської влади. Внаслідок бойових дій укріплення зазнали значних пошкоджень і були зруйновані. Надалі фортеця належала угорській короні й перебувала у зруйнованому вигляді.
За заслуги у битвах проти османів 1399 року угорський король Сигізмунд Люксембург подарував замок барону Шаблон:Li, нащадки якого володіли Севлюшем протягом наступних чотирьох століть. Перені почав зводити кам'яні стіни, руїни яких збереглися дотепер. Однак за шість років, 1405 року, Перені отримав від короля ще й сусідній замок Нялаб у Королеві. Саме там переважно проживала родина Перені.
Наприкінці XV століття Перені передали територію замку ченцям-францисканцям. 1505 року там з'явився монастирський комплекс, у якому зберігалися мощі святого Шаблон:Li, що загинув 1456 року під час облоги Белграда. Після того як барон Ференц Перені став протестантом і перейшов на бік протурецького трансильванського князя Яноша Жиґмонда Запольяї, становище ченців погіршилося. 1554 року Перені захопив монастир, пограбував його, а францисканців вигнав. Частину з них прихистив родич Ференца Янош Перені у замку Нялаб. У відповідь на такі дії імператор Фердинанд I Габсбург надіслав у Севлюш військові загони на чолі з Імре Телекеші, які 1557 року зруйнували фортецюШаблон:Sfn. Відтоді замок перебуває в стані руїн.
Архітектура
Замок мав прямокутну форму з розмірами 44,535 м. У кутах споруди існували бастіони. У 30 метрах від західного муру стояла одноярусна каплиця з напівкруглим вівтарем. Також на відстані 40 метрів у північно-східному напрямку від замку стояв костел. Між основною спорудою із житловими приміщеннями та каплицею було викопано криницю.
У культурі
Руїни замку слугували декораціями для відомих радянських кінофільмів «Гроза над полями», «Над Тисою», «Табір іде в небо»[4].
Галерея
-
Інформаційна таблиця -
Стенд із первісним виглядом замку -
-
-
-
