Аялон (печера)

Матеріал з testwiki
Версія від 11:48, 4 грудня 2024, створена imported>InternetArchiveBot (Виправлено джерел: 12; позначено як недійсні: 0.) #IABot (v2.0.9.5)
(різн.) ← Попередня версія | Поточна версія (різн.) | Новіша версія → (різн.)
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Шаблон:Печера Аяло́н[1] (Шаблон:Lang-he) — печера поблизу міста Рамла між Тель-Авівом і Єрусалимом, має довжину понад 2700 метрів і за цим показником займає друге місце серед вапнякових печер Ізраїлю[2].

Печеру виявлено 24 квітня 2006 року в ході планового обстеження під час розробки кар'єра, що належить цементному заводу Nesher Israel Cement Enterprises Ltd.[3], і отримала своє ім'я від долини річки Аялон, у якій вона розташована (саме ця назва вперше згадується ще в Старому Завіті, в Книзі Ісуса Навина — Шаблон:Біблія)[4]. Її вивчали співробітники Єврейського університету в Єрусалимі і добровольці Ізраїльського дослідного печерного центру.

Для захисту унікальної фауни печери (6 ендемічних видів членистоногих) печеру закрито для відвідування громадськості. Господар кар'єра заявив, що його компанія зацікавлена в збереженні печери і її екосистеми попри всі незручності[5].

Відкриття та розташування

Північний край кар'єра Нешер. Переріз з печерою Аялон

Печера Аялон розташована приблизно за Шаблон:Num на південний схід від міста Рамла і за Шаблон:Num від Середземного моря в центральному районі Ізраїлю (координати 31° 54' 37" північної широти, 34° 55' 39" східної довготи)[6][7]. Печера розташована у вапняковому кар'єрі компанії Nesher Israel Cement Enterprises Ltd., який займає площу близько 1300×600 м[3]. На момент її відкриття 2006 року дно кар'єра було нижче від початкового рівня поверхні на Шаблон:Num і нижче від рівня ґрунтових вод станом на 1950-ті роки[8].

Попри невеликі розміри, Ізраїль багатий печерами, більшість із яких карстового типу[9]. Однією з властивостей карсту є ймовірність обвалення ґрунту над підземними порожнинами як у кар'єрах, так і в населених пунктах на недостатньо вивчених територіях. Такі обвалення вже траплялися на території сольової аномалії Аялона, іноді в поруч із житловими будинками[10]. Зокрема, в грудні 1997 року в кар'єрі компанії Nesher Israel Cement Enterprises Ltd. сталася велика аварія: стеля одній з підземних порожнин стала настільки тонкою, що обвалилася під вагою бульдозера, водій якого загинув внаслідок падіння з висоти Шаблон:Num[3]. Відтоді гірничодобувна компанія почала активно розшукувати підземні порожнини на ранніх стадіях розробки нових пластів кар'єра. Печери виявлено на північному і східному краях кар'єра поруч із печерою Аялон, але до моменту відкриття вони не мали свого колишнього обсягу і вже частково зруйнувалися[11].

Порожнину, яка потім отримала назву Аялон, виявлено в ході планового обстеження[3]. Її вивчали співробітники Єврейського університету в Єрусалимі і добровольці Ізраїльського дослідного печерного центру, які збільшили вивчену довжину печери[6][12]. 31 травня 2006 року зоологи Амос Фрумкін і Ханан Діментман описали відкриття печери Аялон і її унікальну фауну на пресконференції в Єврейському університеті в Єрусалимі[13][14]. За цим відбулося широке висвітлення в ізраїльських телевізійних програмах і великих газетах, як-от «Гаарец», «Маарів», «Єдіот Ахронот» і The Jerusalem Post. Про відкриття печери повідомили також міжнародні засоби масової інформації, але в наступні роки вона лише зрідка ставала предметом висвітлення в Ізраїлі.

Геологія

Структура печери

Прохід на верхньому рівні печери

Печера Аялон розташована на висоті від 11,30 до 49 м над рівнем моря і займає площу 100 × 140 м. Вона являє собою систему вузьких, частково вертикальних, коридорів загальною протяжністю 2780 м[15], що утворюють два основних поверхи. Вузькі ходи, що перетинаються один з одним на зразок лабіринту і мають круглі або еліптичні перерізи діаметром від 0,30 до 1,4 м формують верхній поверх печери, розташований на висоті від 40 до 49 м над рівнем моря. Загальна довжина проходів на верхньому поверсі, частково зруйнованих або заповнених глиною, досягає майже 2000 м, що становить близько трьох чвертей загальної довжини печери[16]. Частину стін покриває кальцит, який в деяких місцях повністю або на більшій частині перерізу перекриває трубоподібні проходи[17]. Нижній поверх печери розташований на висоті від 11,30 до 32 м над рівнем моря і з'єднаний з верхнім поверхом вертикальними колодязями. Через обвали, частіші порівняно з верхнім поверхом, деякі ділянки стали непрохідними[18]. Проходи на нижньому поверсі ширші, порівняно з верхнім[2].

На нижньому поверсі печери розташовано три гроти[2]. Найбільший грот міститься приблизно за 200 м від входу до печери, його висота становить понад 30 м, діаметр — 40 м[18]. Стіни грота покриті кристалами кальциту, які утворюють у нижній частині 5-сантиметровий товстий шар, що тоншає в напрямку до вершини. Над цим залом розташовується шар корінної породи товщиною близько 30 м[19]. І хоча сам зал поки не впав, розрахунки показують його низьку стійкість[20]. Цей висновок підтверджується тим фактом, що з моменту утворення печери частина стелі в камерах завалилася, і деякі проходи заблоковано уламковим матеріалом або мають деформовано-зміщені стіни і стелю[21]. Частину грота займає підземне озеро завглибшки 4 м, в якому солоність ґрунтових вод поєднується з високим вмістом сірководню[22][23].

Гідрогеологія

Печера Аялон. Великий грот з печерним озером на передньому плані і скупчення уламкового матеріалу від стародавнього обвалу на задньому плані зліва

Печера входить до складу водоносного горизонту Яркон-Танінім — головного резервуара прісної води в Ізраїлі[24]. Він живиться опадами, в гірських районах Західного берега річки Йордан і проходить уздовж східного краю ізраїльської прибережної рівнини від гори Кармель на півночі і до Беер-Шеви на півдні. Водоносний горизонт отримав свою назву від двох джерел живлення — річки Яркон, що живиться від прісних джерел, і Танінім, яка несе солоні води[25]. Хоча він використовується і вивчається вже протягом майже століття, його точна структура залишається невідомою[26]. Достовірно відомо, що він складається з двох ізольованих один від одного шарів завтовшки 350 м кожен, однак їх часто розглядають разом як один водоносний горизонт завтовшки від 700 до 1000 м[27].

Через інтенсивний водозабір водоносний горизонт перебуває під загрозою виснаження[21][28]. Забір води Ізраїлем перевищує можливості його природного поповнення, тому, починаючи від 1950 року, рівень ґрунтових вод постійно знижується, що своєю чергою призводить до збільшення їхньої солоності[25][29]. Ще однією загрозою для водоносного горизонту є надходження нітратів із неочищених стічних вод як в Ізраїлі, так і на Західному березі річки Йордан[30].

Кар'єр з печерою Аялон лежить у центрі сольової аномалії Аялона — зони поширення ґрунтових вод із підвищеним рівнем солоності площею 200 км2[26]. Сірко- і солевмісні ґрунтові води виявлено в регіоні 1932 року, а пізніше численні пробурені в зону підземних вод свердловини показали воду з незвичайно високим рівнем солоності[31]. Можливими причинами появи сольової аномалії геологи називають вимивання з гірських порід мінеральних солей, а також надходження з поверхні добрив[32][33]. Аналіз температури води, вмісту мінеральних речовин і концентрації сірководню у воді пробурених в районі кар'єра Nesher і його околицях 68 свердловин показав, що сольова аномалія Аялона насправді живиться термальними джерелами[34]. За кілька тижнів до відкриття печери вийшла підсумкова стаття про результати вивчення водних джерел, де дослідники припускали наявність у цьому районі великих підземних порожнин, які можуть становити небезпеку під час будівництва та розробки кар'єрів.

На дні озера в печері були виявлені каррові гребінці, походження яких пов'язане з потоками води, що витікає з озера[21]. Згідно з аналізом, у глибинних шарах озера температура води коливається від 28,5 до 30 °C, вміст сірководню — 4,5 ‰, рн — 6,8, солоність — від 490 до 1300 мг/л хлориду[35]. Нижче глибини 1 м вода в озері безкиснева[22]. Шар сірчистої термальної води накладається на теплу поверхневу воду з температурою близько 25 °C, її властивості точно відповідають навколишній ґрунтовій воді, і саме в ній мешкають ракоподібні з печерної фауни[36].

Утворення печери Аялон

Печера Аялон являє собою карстову порожнину в породі верхньо-крейдяного періоду[15]. Вона утворилася кілька мільйонів років тому внаслідок надходження в цей район солоної і сірчистої термальної води, яка змішалася з місцевими ґрунтовими водами, які своєю чергою вже встигли створити систему тріщин у породі[37]. Печера Аялон за механізмом утворення аналогічна печері Зала свічок в Італії та печері Мовіле в Румунії. Такі печери утворюються, коли виділений з термальної води сірководень взаємодіє з розчиненим киснем у навколишньому середовищі, або його окислюють мікроби до стану сульфатної кислоти[38][39]. Утворена таким чином сульфатна кислота реагує з навколишнім вапняком і розкладає його на гіпс і карбонатну кислоту:

(1)H2S +2 O2⟶ H2SO4
(2)CaCO3 + H2SO4⟶ CaSO4+ H2CO3[38]

Подібна хімічна реакція з різним ступенем ефективності може протікати в результаті життєдіяльності (метаболізму) бактерій, але з іншими початковими хімічними елементами[40]. У цих реакціях використовується сірка, кисень, вуглець і азот, причому деякі з цих реакцій своїм кінцевим результатом утворюють агресивні кислоти, які розчиняють вапняк.

Ще кілька десятиліть тому нижній рівень печери був затопленим[41]. Хімічний склад води, характер печерних стін і знайдені зразки мікрофауни свідчать про те, що процес розвитку печери триває.

Спелеобіологія

Ловля ракоподібних в озері печери Аялон

Умови середовища

До відкриття печера Аялон була повністю ізольована від зовнішнього світу протягом мільйонів років[42] (вапняковий шар породи в десятки метрів завтовшки не давав можливості для проникнення в неї з поверхні води і органічних матеріалів), і в цих умовах у ній сформувалася унікальна екосистема[43]. Температура повітря в більшості ділянок печери коливається в межах від 26 до 28 °C з вологістю повітря понад 94 %[15]. На нижньому поверсі печери атмосфера характеризується підвищеним вмістом сірководню[44].

Організми, що живуть у печері, постійно залежать від тепла, що виділяється біомасою хемоавтотрофних бактерій[45]. Бактерії (такі, наприклад, як рід Шаблон:Iw) отримують енергію від наявного у воді сірководню, а також використовують розчинений у воді діоксид вуглецю для формування біомаси[46][47]. Для аеробних організмів сірководень і сульфіди токсичні, вони викликають зв'язування кисню і гіпоксію[48]. Таким чином, вищі організми повинні мати пристосування для життя у багатому сполуками сірки середовищі[49][50]. До таких пристосувань належать, наприклад, використання кисень-зв'язувальних білків для транспортування і зберігання кисню в організмі або ендосимбіоз із бактеріями, що окислюють сірку[51].

Такі екосистеми в глобальному масштабі дуже рідкісні, в Ізраїлі таку екосистему вперше описано 1968 року в джерелі En Nur біля села Табга на озері Кінерет, але детальне її вивчення не проводилось[52][53]. У цьому джерелі 1909 року жив тільки рак Шаблон:Не перекладено, згодом з'ясувалося, що вони мають близьких родичів у печері Аялон[54]. І тільки подальші дослідження в печерах Зала свічок і Мовіле в 1990-х роках, привели до усвідомлення факту, що підземні екосистеми можуть існувати на основі хемоавтотрофних бактерій[55].

Біорізноманіття

Як правило, печери бідні видами живих істот порівняно з поверхнею Землі[56]. Печери з високим рівнем біорізноманіття містяться в карстових районах, проникають у зону ґрунтових вод (фреатична зона), мають велику кількість органічної речовини (наприклад, хемоавтотрофного походження) і велику довжину. Печера Аялон поєднує в собі всі ці фактори. Більшість хемоавтотрофних колоній створюють основу для існування складних спільнот живих організмів і великого різноманіття безхребетних[57][58]. Особливого значення печері Аялон додає той факт, що в її повністю ізольованій від зовнішнього світу і цілком заснованій на хемосинтезі екосистемі співіснували разом водні та наземні види живих істот[59].

Незабаром після відкриття печеру вивчили співробітники Єврейського університету в Єрусалимі[60]. Вони виявили в солоній воді печерного озера різних бактерій, найпростіших і 4 види ракоподібних[61]. Частина озерних ракоподібних виявилася морського, а частина — прісноводного походження. В сухій частині нижнього поверху печери, але в поблизу від підземного озера виявлено 4 види наземних безхребетних. Серед них знайдено, за різними даними, від 20 до 32 мертвих зразків сліпого скорпіона Шаблон:Нп і псевдоскорпіона Шаблон:Нп[62][63].

Для визначення розміру підземної екосистеми за межами печери Аялон у свердловинах, зроблених для пониження ґрунтових вод у кар'єрі, старих колодязях водного департаменту, покинутих свердловинах і ставках у радіусі кількох сотень метрів від печери проводилися спеціальні дослідження[64].

Макрофауна

Макрофауна печери Аялон
Наукова назва Клас, ряд Ендемік Примітки
Akrav israchanani Павукоподібні, Скорпіони так Вимерли, тільки близько 20 сухих екзоскелетів міститься в колекції Єврейського університету в Єрусалимі, за даними Ізраїлю Наамана (Israel Naaman) знайдено залишки 32 загиблих тварин[63]; класифікацію в новій монотиповій колекції поставлено під сумнів[62]
Ayyalonia dimentmani Павукоподібні, Псевдоскорпіони так часто зустрічається на скелях навколо печерного озера[43][65]
Шаблон:Не перекладено Комахи, Шаблон:Нп так виявлений тільки примірник самця, ймовірно, він потрапив у печеру Аялон після її відкриття[66]
Troglopedetes sp. Прихованощелепні, Шаблон:Нп (так) ймовірно новий вид, ідентифікація на рівні виду досі неможлива через відсутність порівняльного матеріалу[59][67]
Шаблон:Не перекладено Вищі раки, Термосбенові так морського походження, всі стадії розвитку здебільшого відбуваються в печерному озері[35]
Шаблон:Не перекладено Вищі раки, Десятиногі ракоподібні так морського походження, сотні примірників виявлено в печерному озері, проте тільки дорослі особини, найбільші живі істоти в печері Аялон[45]
Шаблон:Не перекладено Maxillopoda, Cyclopoida так порівняно з іншими видами роду виділяються великими щелепами[68]; в печері Аялон зустрічаються в дуже великих кількостях у всіх стадіях розвитку[69]
Metacyclops subdolus auctorum Maxillopoda, Cyclopoida немає від 1938 року знахідки в Італії та інших європейських країнах Середземномор'я, в джерелах на Мертвому морі і в північному Негеві[70]; кілька дорослих і молодих особин виявлено в печері Аялон[71]
Akrav israchanani, сухий екзоскелет

Шаблон:Iw скорпіони, як правило, зустрічаються тільки в тропіках[72]. Тому знахідка підземних скорпіонів поза тропіками в Ізраїлі здивувала вчених[73]. За однією з гіпотез, скорпіони поряд з печерними ракоподібними є залишками реліктової фауни часів тропічного океану Тетіс. За іншою гіпотезою, вони є частиною самостійної підземної екосистеми, яка склалася незалежно від наземного життя[74]. Нарешті, за третьою гіпотезою передбачається, що скорпіони не розвивалися разом з підземними ракоподібними, а заселили печеру значно пізніше.

Шаблон:Iw найбільші істоти печери

ракоподібні Шаблон:Iw і Шаблон:Iw мають в Ізраїлі близькоспоріднені види. Typhlocaris galilea мешкає в одному містечку на Галілейському морі. Tethysbaena relicta також відома тільки кількома місцями проживання у підземних водах під долиною річки Йордан. Ця підземна система не має прямого зв'язку з водоносним горизонтом Яркон-Танінім і печерою Аялон. Вчені припускають, що обидва зазначені види ракоподібних сформувалися в Йорданській рифтовій долині, а їхню популяцію в печері Аялон ізольовано ще в давні часи[75]. Два види роду Metacyclops представлені в печерному озері в дуже різних кількостях. З виду Metacyclops subdolus знайдено кілька дорослих і молодих особин, а Шаблон:Iw присутній у дуже великій кількості у всіх вікових групах[69]. Metacyclops longimaxillis краще від інших видів пристосувався до високої температури і підвищеного вмісту солі і сірки в печерному озері і тому представлений численною популяцією.

Шаблон:Iw, самиця з інкубаційною сумкою

Metacyclops subdolus знайдено в свердловинах у околицях печери і в наземному басейні, що живиться підземними водами[76]. Те саме стосується й Шаблон:Iw: хоча сотні дорослих особин і знайдено в підземному озері печери, але там не виявлено самиць з ікринками або молодих особин[77]. Цей вид також виявлено у свердловинах за межами печери. Передбачається, що він проникає в печери через ґрунтові води в активному пошуку їжі або поширюється за сприятливих умов у водних джерелах за межами печери[69][78].

В інших місцях проживання в Ізраїлі ендемічних ракоподібних (наприклад, у джерелі Ель-Нур у села Табга) виявлено та описано декілька видів нематод[79], равликів[80] і малощетинкових кільчастих червів. У печері Аялон зазначених груп живих організмів не виявлено, проте в глинистому ґрунті колись затопленої частини печери виявлено нірки, які можуть бути результатом діяльності будь-якого з цих видів тварин[81].

Мікрофауна

Екосистема печери Аялон заснована на біомасі, виробленій великою кількістю сіркобактерій[23][82]. Від 40 до 100 % поверхні печерного озера вкрито дрейфуючими матами бактерій, береги озера також вкриті ними[22][67]. Бактеріальний газон складається переважно з Beggiatoa — ниткоподібних бактерій, у вакуолях яких є сірка[54]. На бактеріальних матах утворюються кристали кальциту, і, якщо мати перевищують через це критичну масу, то вони осідають на дно озера[61]. Що стосується нижньої частини озера, то там не знайдено залишків бактеріальних матів: до кінця неясно, з'являться ці мати на глибині пізніше, чи кальцит і бактеріальні мати розчиняються в глибших шарах води. Також у печері знайдено бактерій та інших найпростіших — багато інфузорій і амебозої. До 2013 року і бактерії, і найпростіші фауни печери Аялон ретельно досліджено[83].

Шаблон:Не перекладено, напівдоросла особина. Наповнений бактеріями кишківник виділяється на світлі

Перше вивчення хемоавтотрофних бактерій із сірчаних джерел провів 1880 році С. М. Виноградський[84]. Протягом наступних століть вивчення таких мікроорганізмів було ускладнене тим, що вони є мікроскопічно малими і найхарактерніші хемоавтотрофні бактерії не можуть культивуватися в лабораторних умовах. Тільки генетичний аналіз дозволив провести точну ідентифікацію знайдених бактерій, а ізотопні дослідження бактеріальних скупчень, зразків повітря, води і гірської породи допомогли з'ясувати механізми та суть обмінних процесів. Виявилося, що в раніше вивчених печерах бактеріальна фауна має складний характер і складається з зелених сіркобактерій, гамма-протеобактерій та епсилон-протеобактерій[85]. Вичерпне дослідження всієї бактеріальної фауни і пов'язаних з нею біогеохімічних циклів у цих печерах досі триває.

Харчовий ланцюг

Ізотопне вивчення скорпіонів у печері Аялон дало значення Шаблон:Не перекладено близько -0,36 ‰[74]. Живлення донних організмів від нормальної атмосфери дає значення цього показника від -0,25 до -0,18 ‰, а різниця в цьому випадку показує живлення скорпіонів на органічному матеріалі з печери[86]. Ізотопний підпис кисню і вуглецю в бактеріях і вищих організмах печери показав, що бактерії є джерелом енергії для всієї екосистеми печери[87][88].

Дослідження кишківника численних видів ракоподібних (особливо Tethysbaena ophelicola) показало, що вони буквально напхані бактеріальними клітинами[43]. Вивчення вмісту кишківника 2 зразків типу Typhlocaris ayyaloni показало, що вони теж мають у своєму складі бактерій безпосередньо з бактеріального газону і харчуються дрібними ракоподібними типу Tethysbaena ophelicola[89]. Поки не ясно, чи є це простим використанням їжі, чи ракоподібні з бактеріями підтримують ендосимбіотичні відносини.

З приводу подальшого розвитку харчового ланцюга (або водних і наземних харчових ланцюгів) існує кілька гіпотез[59]. Так, наявні у великій кількості Metacyclops longimaxillis і Tethysbaena ophelicola є постійними мешканцями печерного озера і споживачами бактерій на вершині харчового ланцюжка[90]. Однак Typhlocaris ayyaloni і Metacyclops subdolus фактично живуть в інших районах підземних ґрунтових вод і навідуються в озеро печери Аялон тільки в пошуках їжі. Що стосується стигобіонтів, то Typhlocaris ayyaloni, без сумніву, перебуває в кінці харчового ланцюга.

Що стосується наземних мешканців печер, то ногохвістки Troglopedetes sp. розглядаються як головні рослиноїдні (первинні споживачі) і харчуються бактеріями безпосередньо з берега озера і з бактеріальних матів, що плавають на поверхні[63][91]. Вони, в свою чергу, є джерелом їжі для хижих псевдоскорпіонів. Вивчення біології та екології Akrav israchanani було вже неможливим, але інші печерні скорпіони є найважливими хижаками в цій екосистемі[92][93].

Охорона видів

Шаблон:Iw, псевдоскорпіон з печери Аялон

Зниження рівня підземних вод

Рідкісність таких екосистем, як печера Аялон, високий ступінь біологічного різноманіття і висока частка ендемічних видів флори в ній уже викликали вимогу вжити заходів щодо їх негайного захисту. Навіть випадкове відкриття доступу до печери призвело до порушення біому[94]. Значно більший вплив має зниження рівня ґрунтових вод через надмірний забір води з водоносного горизонту[95]. В області печери Аялон від 1951 року пониження рівня ґрунтових вод склало 13 м[31]. Як наслідок, площа печерного озера зменшилася з приблизно 4000 до 400 квадратних метрів, і більшість районів озера все ще перебуває в процесі падіння рівня води і формування сухих підземних проходів і порожнин[41].

Скорочення нижньої ланки біомаси через зменшення місць проживання вважають потенційною причиною зникнення скорпіона Akrav israchanani, який був уразливим через своє положення в кінці харчового ланцюга[82][96]. Тоді ж було відзначено, що більшість із загиблих скорпіонів знайдено на стінах печери на кілька метрів вище від нинішнього рівня води[63]. Положення мертвих скорпіонів і порівняні з реконструйованим рівнем води в печері дозволило виявити, що Akrav israchanani вимер у період від 1960 до 1991 року[97]. Гіпотеза про поступове вимирання, однак, суперечить знайденим мертвим екземплярам, оскільки скорпіони на нестачу продовольства реагують канібалізмом. Їх загибель намагаються пояснити раптовою катастрофічною подією, такою як викиди в атмосферу печери значних кількостей сірководню, однак це не пояснює виживання у печері псевдоскорпіонів і ногохвісток[98].

У жовтні 2010 року рівень ґрунтових вод досяг у печері Аялон історичного мінімуму — близько 11,30 м над рівнем моря. Таким чином, печерне озеро перебуває на межі повного осушення, а отже, бактеріальним матам на поверхні води немає більше місця. Навіть якщо ще існують під землею контактні поверхні між термальною водою печери (джерелом енергії для хемоавтотрофних бактерій) з ґрунтовими водами, перед наземними тваринами в печері Аялон постала загроза вимирання[97].

Кар'єр

Зразу ж після відкриття печери Аялон відбулася зустріч між власником кар'єра підприємством «Нешер Ізраїль» та Ізраїльським міністерством інфраструктури для обговорення спільних заходів щодо убезпечення та збереження печери[19]. Як пояснив власник кар'єра, його компанія, незалежно від можливих збитків, зацікавлена в збереженні печери і її екосистеми[99]. В цілях збереження печери як природної пам'ятки область навколо печери має залишатися незайманою, тоді як навколо неї заплановано подальший видобуток корисних копалин у кар'єрі трапецієподібної форми[100].

Вторгнення чужорідних видів

Екосистема печери стикається з високим ризиком потрапляння в печеру зовнішніх тварин, доступ яких на ранній стадії виявився можливим через пробиття отвору[101]. Його краї й утворені під час попередніх пробних бурінь отвори заповнено поліуретановою піною. Однак павуки, що мешкають у печері, мабуть, були принесені в печеру з надземної фауни повітряними потоками через отвори в землі[63]. Попри всі зусилля зі збереження карстового явища печера Аялон, над печерною екосистемою досі нависає загроза. Шар скелі над печерою зрубано наполовину; також у скельному покриві над печерою внаслідок видобутку корисних копалин утворилися тріщини. Це збільшує небезпеку потрапляння в печеру надземних організмів, що може порушити крихку систему і далі знищити окремі елементи фауни[102].

У Червоному списку видів, що зникають, МСОП тільки вид Typhlocaris ayyaloni класифікується як такий, що перебуває «під загрозою зникнення». Включення до цієї категорії обґрунтовується невеликою кількістю місць проживання і спостережуваним погіршенням середовища проживання. Інші види печери Аялон у виданні 2013 року не згадано[103].

Закон Ізраїлю про охорону природи від 1998 року (стаття 33 (а) Закону 5758-1998) уповноважує міністра з охорони навколишнього середовища прийняти постанову про охоронювані природні товари (охоронювані природні активи), які також перебувають за межами спеціально відведених місць зі збереження охоронюваних видів[104]. 2005 року прийнято Указ про охорону природи (Декларація про національні парки, заповідники, національні місця і пам'ятні місця проголошення (охоронювані природні активи), 5765-2005), який визначає численні види тварин і рослин, скам'янілості і геологічні формації і ґрунтується на описі хребетних і рослин з ізраїльської Червоної книги[105]. З типів живих істот печери Аялон тільки рід Typhlocaris згадується за назвою.

Наукові дослідження

Першу наукову публікацію зроблено в журналі Nature 8 червня 2006 року у вигляді короткого повідомлення[83][106]. Детальний опис результатів дослідження вперше зробив Френсіс Дов Пір 2007 року. У своїй публікації він запропонував розглядати хемоавтотрофну екосистему Аялонської печери як окремий випадок Офели — другої підземної біосфери. Захищена 2011 року Ізраїлем Нааманом дисертація є найповнішою презентацією щодо появи печери Аялон, а також щодо впливу на неї антропогенного зниження рівня ґрунтових вод протягом останніх десятиліть. Робота із зоологічного вивчення відкритої печери, зокрема перший опис відкритих видів і його опублікування ще не повністю завершено. Досі неясний статус двох багатоклітинних, немає докладної інформації щодо мікрофлори. У професійних колах, особливо серед спелеобіологів, до печери Аялон з її фауною залишається значний інтерес, і її часто згадують у наукових публікаціях зі спелеології.

З припущення, що окремі види в печері Аялон відвідують печерне озеро з його багатими харчовими ресурсами тільки для їжі, випливає висновок, що існує переміщення біомаси з печерного озера в навколишні підземні води[107]. Це горизонтальне транспортування енергії і глобальне поширення ракоподібних порядку Термосбенові, які представлені в печері Аялон Шаблон:Не перекладено, формує основу розробленої зоологом Френсісом Дов Пором теорії глобального і не залежного від зовнішнього надходження енергії біому, який він описав як Шаблон:Не перекладено[36]. В «Офелі» основу харчового ланцюга утворюють сірчані та інші хемоавтрофні бактерії, які на основі сірки створюють свою біомасу з використанням енергії термальної води, а вищі організми живляться бактеріями. Проте його теорія не набула загального визнання. Так, наприклад, румунський зоолог Штефан Негря заявив, що в природі не може бути повністю ізольованих систем[108].

Примітки

Шаблон:Reflist

Література

Шаблон:Refbegin

Шаблон:Refend

Посилання

  1. ↑ Е. В. Горилый, Д. В. Сущёв Актуальные методы исследования биоты естественных карстовых пещер
  2. ↑ 2,0 2,1 2,2 Шаблон:Стаття
  3. ↑ 3,0 3,1 3,2 3,3 Шаблон:Стаття
  4. ↑ Шаблон:Стаття
  5. ↑ Шаблон:Стаття
  6. ↑ 6,0 6,1 Шаблон:Стаття
  7. ↑ Шаблон:Стаття
  8. ↑ Шаблон:Стаття
  9. ↑ Шаблон:Стаття
  10. ↑ Шаблон:Стаття
  11. ↑ Шаблон:Стаття
  12. ↑ Шаблон:Стаття
  13. ↑ Шаблон:Стаття
  14. ↑ Шаблон:Стаття
  15. ↑ 15,0 15,1 15,2 Шаблон:Стаття
  16. ↑ Шаблон:Стаття
  17. ↑ Шаблон:Стаття
  18. ↑ 18,0 18,1 Шаблон:Стаття
  19. ↑ 19,0 19,1 Шаблон:Стаття
  20. ↑ Шаблон:Стаття
  21. ↑ 21,0 21,1 21,2 Шаблон:Стаття Шаблон:Webarchive
  22. ↑ 22,0 22,1 22,2 Шаблон:Стаття Шаблон:Webarchive
  23. ↑ 23,0 23,1 Шаблон:Стаття
  24. ↑ Шаблон:Стаття (Kapitel 19, Western Aquifer Basin)
  25. ↑ 25,0 25,1 Шаблон:Стаття
  26. ↑ 26,0 26,1 Шаблон:Стаття
  27. ↑ Шаблон:Стаття (Kapitel 19, Western Aquifer Basin)
  28. ↑ Шаблон:Стаття
  29. ↑ Шаблон:Стаття (Kapitel 19, Western Aquifer Basin)
  30. ↑ Шаблон:Стаття (Kapitel 19, Western Aquifer Basin)
  31. ↑ 31,0 31,1 Шаблон:Стаття
  32. ↑ Шаблон:Стаття Шаблон:Webarchive
  33. ↑ Шаблон:Стаття
  34. ↑ Шаблон:Стаття Шаблон:Webarchive
  35. ↑ 35,0 35,1 Шаблон:Стаття
  36. ↑ 36,0 36,1 Шаблон:Стаття
  37. ↑ Шаблон:Стаття
  38. ↑ 38,0 38,1 Шаблон:Стаття
  39. ↑ Шаблон:Стаття
  40. ↑ Шаблон:Стаття
  41. ↑ 41,0 41,1 Шаблон:Стаття Шаблон:Webarchive
  42. ↑ Шаблон:Стаття
  43. ↑ 43,0 43,1 43,2 Шаблон:Стаття
  44. ↑ Шаблон:Стаття
  45. ↑ 45,0 45,1 Шаблон:Стаття
  46. ↑ Шаблон:Стаття
  47. ↑ Шаблон:Стаття
  48. ↑ Шаблон:Стаття
  49. ↑ Шаблон:Стаття
  50. ↑ Шаблон:Стаття
  51. ↑ Шаблон:Стаття
  52. ↑ Шаблон:Стаття
  53. ↑ Шаблон:Стаття
  54. ↑ 54,0 54,1 Шаблон:Стаття
  55. ↑ Шаблон:Стаття
  56. ↑ Шаблон:Стаття Шаблон:Webarchive
  57. ↑ Шаблон:Стаття
  58. ↑ Шаблон:Стаття
  59. ↑ 59,0 59,1 59,2 Шаблон:Стаття
  60. ↑ Шаблон:Стаття
  61. ↑ 61,0 61,1 Шаблон:Стаття
  62. ↑ 62,0 62,1 Шаблон:Стаття
  63. ↑ 63,0 63,1 63,2 63,3 63,4 Шаблон:Стаття
  64. ↑ Шаблон:Стаття
  65. ↑ Шаблон:Стаття
  66. ↑ Шаблон:Стаття Шаблон:Webarchive
  67. ↑ 67,0 67,1 Шаблон:Стаття
  68. ↑ Шаблон:Стаття
  69. ↑ 69,0 69,1 69,2 Шаблон:Стаття
  70. ↑ Шаблон:Стаття
  71. ↑ Шаблон:Стаття
  72. ↑ Шаблон:Стаття Шаблон:Webarchive
  73. ↑ Шаблон:Стаття
  74. ↑ 74,0 74,1 Шаблон:Стаття
  75. ↑ Шаблон:Стаття
  76. ↑ Шаблон:Стаття
  77. ↑ Israel Naaman: Karstsystem und Ökologie der Ayalon-Höhle, Israel, S. 46.
  78. ↑ Шаблон:Стаття
  79. ↑ Шаблон:Стаття Шаблон:Webarchive
  80. ↑ Шаблон:Стаття Шаблон:Webarchive
  81. ↑ Шаблон:Стаття
  82. ↑ 82,0 82,1 Шаблон:Стаття Шаблон:Webarchive
  83. ↑ 83,0 83,1 Шаблон:Стаття
  84. ↑ Шаблон:Стаття
  85. ↑ Шаблон:Стаття
  86. ↑ Шаблон:Стаття
  87. ↑ Шаблон:Стаття
  88. ↑ Шаблон:Стаття
  89. ↑ Шаблон:Стаття
  90. ↑ Шаблон:Стаття
  91. ↑ Шаблон:Стаття
  92. ↑ Шаблон:Книга
  93. ↑ Шаблон:Стаття
  94. ↑ Шаблон:Стаття
  95. ↑ Шаблон:Стаття
  96. ↑ Шаблон:Стаття
  97. ↑ 97,0 97,1 Шаблон:Стаття
  98. ↑ Шаблон:Стаття
  99. ↑ Шаблон:Стаття
  100. ↑ Шаблон:Стаття
  101. ↑ Шаблон:Стаття
  102. ↑ Шаблон:Стаття
  103. ↑ Шаблон:Cite web
  104. ↑ Шаблон:Книга
  105. ↑ Шаблон:Cite web
  106. ↑ Шаблон:Стаття
  107. ↑ Шаблон:Стаття
  108. ↑ Шаблон:Стаття Шаблон:Webarchive
Отримано з https://uk.wiki.beta.math.wmflabs.org/w/index.php?title=Аялон_(печера)&oldid=8870