Квадратний код лишку

Матеріал з testwiki
Версія від 14:08, 31 жовтня 2023, створена imported>BunykBot (автоматична заміна {{Не перекладено}} вікі-посиланнями на перекладені статті)
(різн.) ← Попередня версія | Поточна версія (різн.) | Новіша версія → (різн.)
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Квадратичний код лишку є видом циклічного коду.

Приклади

Приклади квадратичного коду лишків включають в себе:

Конструкції

Це код квадратичного лишку довжини p над скінченим полем GF(l), коли p та l є простими, p непарне і l є квадратичним лишком за модулем p. Його твірний поліном, як циклічний код задається формулою

f(x)=jQ(xζj),

де Q є набором квадратичних лишків p у множині {1,2,,p1}, і ζ — первісний корінь порядку p із одиниці в деякому скінченному полі GF(l). Умова, що l є квадратичним лишком p забезпечує те, що коефіцієнти f належать полю GF(l).

Розмірність коду — (p+1)/2.

Заміна ζ на інший первісний корінь порядку p із одиниці ζr призводить до отримання або того ж самого коду, або еквівалентного, залежно від того чи є r квадратичним лишком p.

Альтернативна конструкція дозволяє уникнути коренів із одиниці. Задається функція

g(x)=c+jQxj

для відповідного cGF(l). Коли l=2 необхідно підібрати c, при якому g(1)=1. Якщо l — непарне, то c=(1+p*)/2, де p*=p або p відповідно до того, чи p1 (mod 4) або p3 (mod 4). Тоді g(x) також генерує код квадратичного лишку; точніше ідеал множини Fl[X]/Xp1згенерованої функцією g(x) відповідає коду квадратичного лишку.

Вага

Мінімальна вага квадратичного коду лишку довжини p більша, ніж p; це границя квадратного кореня.

Розширений код

Додавання перевірочної цифри на загальну парність до коду квадратичного лишку дає розширений код квадратичного лишку. Коли p3 (mod 4), розширений код квадратичного лишку є самодвоїстим; інакше він еквівалентний, проте не дорівнює собі подвійному. За теоремою Глісона-Пранжа (названою на честь Ендрю Глісона та Шаблон:Нп), група автоморфізму коду розширеного квадратичного лишку має підгрупу, що ізоморфна до PSL2(p) або SL2(p).

Список літератури

  • F. J. MacWilliams and N. J. A. Sloane, The Theory of Error-Correcting Codes, North-Holland Publishing Co., Amsterdam-New York-Oxford, 1977.
  • Шаблон:Citation.