Експеримент з олійними краплями

Схема експерименту Міллікена

Експеримент з олійними краплями (дослід Міллікена) — класичний фізичний експеримент із вимірювання елементарного електричного заряду, здійснений 1909 року Робертом Ендрюсом Міллікеном та Гарві Флетчером. Експеримент встановив дискретність електричного заряду та визначив значення заряду електрона з точністю до 1%.

Ідея досліду в тому, щоб скомпенсувати падіння зарядженої крапельки олії в гравітаційному полі Землі електричним полем. Міняючи напруженість електричного поля, можна змусити ті крапельки, які мають заряд, рухатися повільніше, зависнути в повітрі або ж рухатися вгору. Аналіз падіння краплі без електричного поля та в полях різної напруженості дозволяє визначити її масу та кулонівську силу, яка діє на неї, а отже, й електричний заряд.

Передісторія

Електрони відкрив 1897 року Джозеф Джон Томсон, експериментуючи з катодними променями. Однак, на початок XX століття їх існування не було загальновизнаним фактом. Більшість електричних та електромагнітнах явищ добре описувалася, припускаючи, що заряд може мати будь-яке значення із неперервного спектру.

Коли Міллікен задумав свій експеримент, він працював у Чиказькому університеті. В роботі над експериментом йому допомагав Гарві Флетчер, однак він не фігурує в списку авторів публікації за домовленістю з Міллікеном — він отримав для своєї дисертації результати інших досліджень. Міллікен отримав 1923 року Нобелівську премію частково за цей експеримент.

Експериментальна установка

Прилад для спостереження за рухом крапельок в електричному полі

Основною частиною приладу були плоскопаралельні електроди, розділені кільцем із ізоляційного матеріалу. До пластинок прикладалася напруга, що створювало між ними однорідне електричне поле. В ізоляторі були чотири отвори, три для освітлення, один для спостереження. Олія впорскувалася пульверизатором у камеру над пластинками, утворюючи туман, що складався з дрібних крапельок. Олійні краплі було обрано тому, що вони не випаровувалися при яскравому освітленні і маса крапельки залишалася постійною впродовж спостереження над нею. При впорскуванні частина крапельок електризувалася завдяки тертю. Додатково крапелькам можна було надати заряд опроміненням рентгенівськими променями. Крапельки падали в простір між електродами через отвір у верхньому з них. Міняючи напругу, можна було змусити їх рухатися вниз або вгору.

Теорія

Без електричного поля крапельки прискорюються в полі тяжіння землі доти, доки сила тяжіння не буде врівноважена силою тертя, після чого вони рухатимуться зі сталою швидкістю. Силу тертя можна розрахувати за формулою шести піруетів Стокса:

$F_d=6\pi R\eta v_1$,

де $R$ — радіус краплі, $\eta$ — в'язкість повітря, $v_1$ — швидкість падіння.

Сила тяжіння з урахуванням сили Архімеда дорівнює:

$F_g=(\rho -{\rho }_{air})g\frac{4\pi }{3}{R}^3$,

де $\rho$ та ${\rho }_{air}$ — густини олії та повітря відповідно, g — прискорення вільного падіння.

Прирівнюючи ці дві сили, можна з високою точністю визначити радіус краплі:

$R^2=\frac{9\eta v_1}{2g(\rho -{\rho }_{air})}$,

а отже, й її масу.

В електричному полі крапля зависне тоді, коли сила тяжіння буде врівноважена електростатичною силою:

$qE=q\frac{V}{d}=F_g$,

де $q$ — заряд краплі, $E$ — напруженість електричного поля, $V$ — напруга між електродами, $d$ — відстань між ними. Звідси можна визначити електричний заряд краплі:

$q=\frac{F_{g}d}{V}$.

Одак, зручніше прикласти таке поле, що крапля рухалася вгору зі швидкістю $v_2$. Тоді, вимірявши цю швидкість, заряд краплі можна вирахувати за формулою:

$q=(\left|\frac{v_2}{v_1}\right|-1)\frac{F_{g}d}{V}$.

Результати

Визначені значення заряду виявилися кратними величині 1,5924⁻¹⁹ Кл, в залежності від того, скільки зайвих електронів мала крапля. Сучасне значення елементарного заряду відрізняється на 1%. Систематична похибка в досліді Міллікена пояснювалася неточним значенням в'язкості повітря.

Експеримент мав вирішальне значення для утвердження думки про квантованість електричного заряду та існування частинки його носія — електрона. За свою елегантність експеримент фігурує в списку 10 найкрасивіших дослідів усіх часів, опублікованому Нью-Йорк Таймс.