Блоковий код

Блоковий код в інформатиці — тип канального кодування. Він збільшує надмірність повідомлення так, щоб в приймачі можна було розшифрувати його з мінімальною (теоретично нульовою) похибкою, за умови, що швидкість передачі інформації (кількість передаваної інформації в бітах за секунду) не перевищила б канальну продуктивність.

Головна характеристика блокового коду полягає в тому, що це — канальний код фіксованої довжини (на відміну від такої схеми кодування джерела даних, як код Хаффмана, і таких методів канального кодування, як конволюційне кодування («згортальне» кодування)). Зазвичай, система блокового кодування отримує на вході k-знакове кодове слово w, і перетворює його в n-знакове кодове слово c(W) . Це кодове слово і називається блоком.

Блокове кодування було головним типом кодування, використовуваного в ранніх системах мобільної комунікації.

Формальне визначення

Блоковий код — код, що кодує послідовності з набору символів алфавіту S в кодові слова, перетворюючи кожен символ із S окремо. Нехай $(k_1,k_2,\dots ,k_m)$ — послідовність натуральних чисел, кожне з яких менше за |S|. Якщо $S=\{s_1,s_2,\dots ,s_n\}$ та деяке слово W з алфавіту S записано як $W=s_{k_1}{s}_{k_2}\dots s_{k_m}$, тоді кодовим словом, відповідним до W, а саме, C(W), є: $C(W)=C(s_{k_1})C(s_{k_2})\dots C(s_{k_m})$.

Інформаційні норми

Коли C — двійковий блоковий код, складений із А ключових слів завдовжки n біт, тоді інформаційна норма C визначається:

$\frac{{\log }_2(A)}{n}$.

У випадку, коли перші k біт ключового слова — незалежні інформаційні біти, то інформаційна норма буде мати вигляд:

$\frac{{\log }_2(2^k)}{n}=\frac{k}{n}$.

Література

• J. H van Lint (1992). Вступ до теорії кодування. GTM. 86 (2-ий посібник). Springer-Verlag. p. 31. ISBN 3-540-54894-7.
• F. J. MacWilliams; N.J.A. Sloane (1977). Теорія кодів, які виправляють помилки. North-Holland. p. 35. ISBN 0-444-85193-3.