Закон Барлоу

Матеріал з testwiki
Версія від 11:08, 18 січня 2018, створена imported>Mediafond (правопис)
(різн.) ← Попередня версія | Поточна версія (різн.) | Новіша версія → (різн.)
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Зако́н Барло́у — помилковий фізичний закон, запропонований Пітером Барлоу у 1824 році для опису здатності провідників проводити електричний струм.[1][2] Згідно з цим законом, у сучасній термінології електропровідність провідника змінюється обернено пропорційно до квадратного кореня з його довжини і прямо пропорційна до квадратного кореня з площі поперечного його перерізу:

G=kAL,

де G — провідність, L — довжина провідника, A — площа поперечного перерізу провідника, і k — константа, що характеризує матеріал провідника. Барлоу сформулював свій закон у вираженні через діаметр d провідника круглого перерізу. Так як площа A є пропорційною до квадрата діаметра d запис закону набуде виду GdL[2].

У 1827 році Георг Ом запропонував інший закон і показав, що електричний опір провідника залежить прямо пропорційно від довжини і обернено пропорційно від величини площі поперечного перерізу. Експерименти врешті-решт довели правоту закону Ома і хибність закону Барлоу.

Цікаві факти

  • Барлоу проводив свої експерименти з метою визначення здійснимості проекту міжміського телеграфу і вважав, що він нездійсненний.[1]
  • Публікація закону Барлоу зупинила дослідження в телеграфії на декілька років, аж поки у 1831 році Джозеф Генрі і Філіп Тен-Ейк не створили електричне коло з довжиною провідника 1060 футів підключенням джерела електричного струму до електромагнітної котушки[3].

Примітки

Шаблон:Reflist