Перегляд вихідного коду сторінки Ураніл

{{Частина зображення
|зобр     = Uranylcarbonate.jpg
|позиція  = right
|підпис   = Уранілкарбонат
|ширина   = 200
|загальна = 245
|право    = 45
|ліво     = 
|верх     = 10
|низ      = 
}}
'''Урані́л'''&nbsp;— неорганічний [[уран (хімічний елемент)|урановмісний]] [[катіон]] складу UO<sub>2</sub><sup>2+</sup>.

Утворювані уранілом солі зазвичай є легкорозчинними кристалами жовтого кольору. Найбільш поширеними сполуками є [[уранілацетат]], [[уранілнітрат]], [[уранілсульфат]], [[уранілфлуорид]]. На відміну від інших актиніл-іонів, ураніл здатен утворювати леткі [[оксогалогеніди]] UO<sub>2</sub>Cl<sub>2</sub> і UO<sub>2</sub>Br<sub>2</sub>.<ref>{{Cite news|title=HALIDES OF THE LANTHANIDES AND ACTINIDES.|url=https://www.osti.gov/biblio/4804428|date=1968-01-01|accessdate=2019-05-15|language=English|first=D.|last=Brown|archive-date=15 травня 2019|archive-url=https://web.archive.org/web/20190515080418/https://www.osti.gov/biblio/4804428}}</ref>

Іноді уранілом називають вільний [[оксид урану(IV)]] UO<sub>2</sub>, що має подібні до металу властивості та який вважався німецьким хіміком [[Мартін Генріх Клапрот|Клапротом]] окремим металом до того, як було виділено справжній елемент (французом {{не перекладено|Ежен Пеліго|Пеліго|en|Eugène-Melchior Péligot}})<ref>{{Cite news|title=History of Uranium Mining in Central Europe|url=https://www.intechopen.com/books/uranium-safety-resources-separation-and-thermodynamic-calculation/history-of-uranium-mining-in-central-europe|work=Uranium - Safety, Resources, Separation and Thermodynamic Calculation|date=2017-12-20|accessdate=2019-05-15|doi=10.5772/intechopen.71962|language=en|first=Miloš|last=René|archive-date=15 травня 2019|archive-url=https://web.archive.org/web/20190515070022/https://www.intechopen.com/books/uranium-safety-resources-separation-and-thermodynamic-calculation/history-of-uranium-mining-in-central-europe}}</ref>.

== Будова ==
[[Файл:Uranyl-ion-structure.png|міні|праворуч|200пкс|Структура ураніл-іона]]
Іон UO<sub>2</sub><sup>2+</sup> зазвичай має лінійну будову. Порядок зв'язку U—O тут більший за [[подвійний зв'язок|подвійний]], умовно потрійний. Він утворюється перекриванням 5f- і 6d-орбіталей урану з трьома p-орбіталями на атомах кисню (двома p- і однією sp-[[гібридизація орбіталей|гібридною]]), внаслідок якого виникають один [[сигма-зв'язок|сигма-]] і два [[пі-зв'язок|пі-зв'язки]]. Зв'язки U—O є надзвичайно сильними і вони майже завжди коротші за [[Екваторіальний хімічний зв'язок|екваторіальні]]&nbsp;— відстань між ними складає 180 пм. В деяких сполуках уранілу кут O—U—O може дещо відхилятися від значення 180° на 5—20°<ref>{{Cite news|title=Perturbation of the O–U–O Angle in Uranyl by Coordination to a 12-Membered Macrocycle|url=https://doi.org/10.1021/acs.inorgchem.6b00799|work=[[Inorganic Chemistry]]|date=2016-06-06|accessdate=2019-05-15|issn=0020-1669|doi=10.1021/acs.inorgchem.6b00799|pages=5693–5701|volume=55|issue=11|first=Elizabeth A.|last=Pedrick|first2=Jason W.|last2=Schultz|first3=Guang|last3=Wu|first4=Liviu M.|last4=Mirica|first5=Trevor W.|last5=Hayton}}</ref> 

== Поширення у природі ==
[[Файл:Liebigite-171838.jpg|міні|праворуч|200пкс|[[Лібігіт]]]]
Сполуки уранілу є однією з переважних форм [[уран (хімічний елемент)|урану]] у мінеральних покладах. До основних представників належать:
{{columns
| colwidth = 30
| col1=
* '''фосфати'''
: [[отеніт]] Ca(UO<sub>2</sub>)(PO<sub>4</sub>)<sub>2</sub>·10—12H<sub>2</sub>O
: [[торберніт]] Cu(UO<sub>2</sub>)(PO<sub>4</sub>)<sub>2</sub>·12H<sub>2</sub>O
: [[парсонсит]] Pb<sub>2</sub>(UO<sub>2</sub>)(PO<sub>4</sub>)<sub>2</sub>
* '''карбонати'''
: [[лібігіт]] Ca<sub>2</sub>(UO<sub>2</sub>)(CO<sub>3</sub>)<sub>3</sub>·10H<sub>2</sub>O
: [[андерсоніт]] Na<sub>2</sub>Ca(UO<sub>2</sub>)(CO<sub>3</sub>)<sub>3</sub>·6H<sub>2</sub>O
: [[бейлеїт]] Mg<sub>2</sub>(UO<sub>2</sub>)(CO<sub>3</sub>)<sub>3</sub>·18H<sub>2</sub>O
: [[резерфордин]] UO<sub>2</sub>CO<sub>3</sub>
| col2=
* '''арсенати'''
: [[абернатіїт]] K<sub>2</sub>(UO<sub>2</sub>)<sub>2</sub>(AsO<sub>4</sub>)<sub>2</sub>·6H<sub>2</sub>O
: [[метакалерит]] Fe(UO<sub>2</sub>)<sub>2</sub>(AsO<sub>4</sub>)<sub>2</sub>·nH<sub>2</sub>O
: [[новачекіт]] Mg(UO<sub>2</sub>)<sub>2</sub>(AsO<sub>4</sub>)<sub>2</sub>·8—10H<sub>2</sub>O
* '''силікати'''
: [[уранофан]] Ca<sub>2</sub>(UO<sub>2</sub>)<sub>2</sub>(Si<sub>2</sub>O<sub>7</sub>)<sub>3</sub>·6H<sub>2</sub>O
* '''ванадати'''
: [[карнотит]] K(UO<sub>2</sub>)<sub>2</sub>(VO<sub>4</sub>)<sub>2</sub>·1—3H<sub>2</sub>O
: [[тюямуніт]] Ca(UO<sub>2</sub>)<sub>2</sub>(VO<sub>4</sub>)<sub>2</sub>·5—8H<sub>2</sub>O
}}

== Отримання ==
Сполуки уранілу утворюються при дії на уран водними розчинами кислот:
: <math>\mathrm{ U + 2H_2O -6e^- \rightleftarrows UO_2^{2+} + 4H^+ }</math>; [[Окисно-відновний потенціал|E<sub>0</sub>]]=1,444 В

Стандартна ентальпія утворення іона в розчині складає -1019,0 Дж/(моль·K).

Однак, як правило, в промисловості та лабораторній практиці сполуки уранілу отримують з інших сполук урану, зокрема, обробкою кислотами або газуватими галогеноводнями [[оксид урану(IV)|триоксиду]], [[оксид урану(IV)|діоксиду]] або [[пероксид урану|пероксиду]] урану, [[Оксид урану(V,VI)|триуран-октоксиду]] тощо. 

== Хімічні властивості ==
У воді сполуки уранілу [[гідроліз]]уються і розчини набувають чітко вираженої кислотності. Процес гідролізу є доволі складним, він описується координуванням молекул води із відокремленням від них H<sup>+</sup>, а в подальшому супроводжується [[полімеризація|полімеризацією]] із утворенням OH-містків:
: <math>\mathrm{ UO_2^{2+} \rightleftarrows [(UO_2)OH]^+ \rightleftarrows [(UO_2)_2(OH)_2]^{2+} \rightleftarrows [(UO_2)_3(OH)_5]^+}</math>

У кислих розчинах ураніл-іон відновлюється:
: <math>\mathrm{ UO_2^{2+} + e^- \longrightarrow UO_2^+}</math>; E<sub>0</sub>=0,062 В
: <math>\mathrm{ UO_2^{2+} + 4H^+ + 2e^- \longrightarrow U^{4+} + 2H_2O}</math>; E<sub>0</sub>=0,327 В

== Див. також ==
{{commonscat|Uranyl ion}}
* [[Уранові руди]]
* [[Уранілкарбонат]]

== Примітки ==
{{reflist}}

== Джерела ==
* {{книга|автор=Greenwood, N.&nbsp;N., Earnshaw, A. |частина= |посилання частина= |заголовок=Chemistry of the Elements |оригінал= |посилання= |відповідальний= |видання=2nd |місце=Oxford |видавництво=Butterworth-Heinemann |рік=1997 |volume= |pages=1273—1274 |allpages= |серія= |isbn=0-7506-3365-4 |тираж=}} {{ref-en}}
* {{книга|автор= |частина= |посилання частина= |заголовок=CRC Handbook of Chemistry and Physics |оригінал= |посилання= |відповідальний=Lide, D.&nbsp;R., editor  |видання= 86th|місце=Boca Raton (FL) |видавництво=CRC Press|рік=2005 |volume= |pages= |allpages=2656|серія= |isbn=0-8493-0486-5 |тираж=}} {{ref-en}}
* {{книга|автор=Clark D.&nbsp;L., Neu M.&nbsp;P., Runde W., Keogh D.&nbsp;W.|частина=Uranium and uranium compounds |посилання частина= |заголовок=Kirk-Othmer Encyclopedia of Chemical Technology |оригінал= |посилання= |відповідальний= |видання=4th |місце=New York |видавництво=John Wiley & Sons |рік=2004 |volume=24 |pages=314—315 |allpages= |серія= |isbn=978-0-471-48517-9 |doi=10.1002/0471238961.2118011403120118.a01 |тираж=}} {{ref-en}}
* {{книга|автор=Реми Г. |частина= |посилання частина= |заголовок=Курс неорганической химии |оригінал= |посилання= |відповідальний=Под ред. А. В. Новоселовой |видання= |місце={{М.}} |видавництво=ИИЛ |рік=1966 |том=2 |сторінки=220 |сторінок= |серія= |isbn= |тираж=}} {{ref-ru}}

{{бібліоінформація}}

[[Категорія:Катіони]]
[[Категорія:Сполуки урану]]