Перегляд вихідного коду сторінки Тилацин

{{Speciesbox
| name = 
| fossil_range = {{Geological range|2|0.000085}}[[плейстоцен]] — [[голоцен]]
| image = Thylacinus.jpg
| image_caption = Тилацини у Вашингтонському зоопарку, 1902 рік
| image_width = 283px
| status_system = IUCN3.1
| status = EX
| status_ref =<ref name=iucn>{{IUCN|id=21866|title=Thylacinus cynocephalus|accessdate=31 грудня 2012|assessors=Burbidge, A.A. & Woinarski, J.|year=2016|version=2016.2}}</ref>
| extinct = 1936
| genus = Thylacinus
| species = cynocephalus
| authority = ([[Джордж Прайдо Роберт Гарріс|Harris]], 1808)
| range_map = ThylacineRangeMap.png
| range_map_caption = Ареал на острові Тасманія}}
'''Тилацин''', або '''сумчастий вовк''' (''Thylacinus cynocephalus'')&nbsp;— вимерлий [[хижацтво|хижий]] [[Ссавці|ссавець]], найбільший [[Кволоподібні|«сумчастий хижак»]] (ряд Дазиуроподібні, або кволоподібні&nbsp;— [[Кволоподібні|''Dasyuromorphia'']]) історичних часів, який проживав на території [[Австралія|Австралії]], [[Тасманія|Тасманії]] й [[Нова Гвінея|Нової Гвінеї]] до середини XX століття.

== Історія опису і спостережень ==
Тилацин був описаний у [[1808]] році натуралістом [[Джордж Прайдо Роберт Гарріс|Джорджем Гаррісом]]. Ця тварина, яка зовні й за розмірами скидалася на [[пес|пса]], вміла стрибати на задніх лапах, як [[кенгуру]]. [[Жіноча стать|Самиці]] цього «вовка» мали розродну сумку, у якій доношували дитинчат.

Наприкінці [[XIX століття]] тилацина жорстоко винищували як крадія [[вівця|овець]], який завдавав відчутних збитків фермерству. Уряд Австралії навіть запровадив премії за вбитих хижаків. Зрештою, наприкінці [[1930-ті|30-х]] років [[XX століття]], «сумчастих вовків» винищили дощенту.

Останній на Землі «сумчастий вовк» помер у [[зоопарк]]у на [[Тасманія|Тасманії]] 1936 року.

25 березня 2017 року британське видання [[Індепендент|The Independent]] повідомило, що на півдні Австралії, за допомогою фотопасток було зафіксовано кілька тварин, які мають візуальні ознаки цього виду<ref>{{Cite news|url=http://www.independent.co.uk/news/science/tasmanian-tiger-australia-thylacine-predator-hunt-science-queensland-a7649561.html|title=Tasmanian tiger reportedly spotted in the wild - despite being extinct for 80 years|date=2017-03-25|language=en-GB|work=The Independent|accessdate=2017-03-27}}</ref>.

== Морфологія ==
'''Морфометрія'''. Довжина голови й тіла була 850—1300&nbsp;мм, довжина хвоста 380—650&nbsp;мм, висота в плечах 350—600&nbsp;мм, вага 15–30&nbsp;кг<ref name="Walker"/>.

'''Опис'''. Верхня частина тіла рудувато-коричнево-сіра чи жовтувато-коричнева з 13–19 чорно-бурими поперечними смугами на спині, крупі й основі хвоста, низ тіла світліший. Обличчя сіре з дещо нечіткими білими відмітками навколо очей і вух. Хутро коротке, густе і грубе. [[Зубна формула]]: <math>I{4 \over 5} C{1 \over1} P{3 \over 3} M{4 \over4}=46</math><ref name="Walker">{{книга |автор=Nowak R. M. |заголовок=Walker's marsupials of the world |посилання =http://books.google.com.ua/books?id=5RT9W1WkePYC&pg=PA118|видавництво=JHU Press|рік=2005|сторінки = 118, 119 |isbn=0801882222}}</ref>.

== Спосіб життя ==
Переважним середовищем проживання, ймовірно, був відкритий ліс чи луки, але його останні популяції могли займати листопадні ліси [[Помірний кліматичний пояс|помірного клімату]] на південному заході Тасманії. Їхні лігва, як повідомляється, були розміщені у скелястих ущелинах або в порожнинах колод. Тварини неохоче залишали свої володіння, прагнучи не потрапляти на очі людині. Тилацин не мав пахучих залоз для позначення території. Хоча вели нічний спосіб життя, іноді їх бачили, коли вони грілися на сонці. Тилацини, здається, були в основному поодинокими, але іноді полювали парами або невеликими сімейними групами. Полювали в основному на [[кенгуру]], [[валабі]], дрібних ссавців і [[птахи|птахів]]. Були зафіксовані такі види вокалізації: скавучання (можливо, для зв'язку), низьке гарчання (при роздратуванні) і кахикаючий гавкіт під час полювання. Тилацин міг стояти на задніх кінцівках, використовуючи свій сильний, товстий хвіст для балансу.

== Розмноження ==
Пологи відбувалися протягом року з яскраво вираженим піком у літній період (грудень&nbsp;— березень). Сумка тилацина схожа на сумку [[Тасманійський диявол|тасманійського диявола]]. Вона утворена складкою шкіри, що відкрита назад, щоб у неї не потрапляли листя, гілки та трава. Сумка прикриває 2 пари сосків. Через 35 днів після спаровування в самиці народжувалося від одного до чотирьох дитинчат, які залишалися в сумці до трьох місяців. Покинувши сумку, щенята залишалися з матір'ю до близько дев'яти місяців.

Хоча багато з них успішно жили в зоопарках, тилацинів ніколи не розводили в неволі. Тривалість життя досягала тринадцяти років.

== Примітки ==
{{reflist}}

== Посилання ==
* [http://animaldiversity.org/accounts/Thylacinus_cynocephalus/ Treu, P. 2013. «Thylacinus cynocephalus» (On-line), Animal Diversity Web] {{ref-en}}

{{-}}
{{commonscat|Thylacinus cynocephalus}}
{{mammal-stub}}
{{Нормативний контроль}}
{{Taxonbar|from=Q123102}}

[[Категорія:Вимерлі тварини, описані 1808]]
[[Категорія:Тилацинові]]
[[Категорія:Вимерлі ссавці Австралії]]
[[Категорія:Фауна Тасманії|†]]
[[Категорія:Нещодавно вимерлі види]]