Перегляд вихідного коду сторінки Тверде тіло

[[Файл:Fcc_lattice_4.jpg|thumb|Модель будови кристалічного твердого тіла]]
{{unibox}}'''Тверде́ ті́ло''' ({{lang-en|solid}})&nbsp;— один з чотирьох основних [[Агрегатний стан|агрегатних станів речовини]],  що відрізняється від інших    агрегатних станів  ([[Рідина|рідини]],[[газ]]ів, [[Плазма (агрегатний стан)|плазми]])    стабільністю форми і характером теплового руху атомів, що  здійснюють малі коливання біля положень рівноваги.<ref name="rosnano">{{cite web|url=http://thesaurus.rusnano.com/wiki/article1779|title=Твёрдое тело|author=Стрелецкий Алексей Владимирович, Наймушина Дарья Анатольевна|publisher=[[Роснано]]|accessdate=2012-03-08|archiveurl=https://www.webcitation.org/684lnIMzp?url=http://thesaurus.rusnano.com/wiki/article1779|archivedate=2012-05-31|deadlink=no}}</ref>.

== Загальний опис ==   
{{Photomontage
| photo1a = Silica.svg
| photo1b = SiO² Quartz.svg
| text = Розташування атомів у аморфному [[скло|склі]] і кристалічному [[кварц]]і
| position = right
| size = 500
| color = #FFFFFF }}

За типом упорядкування атомів розрізняють [[кристал]]ічний  і аморфний стани речовини. 
Кристали характеризуються просторової періодичністю в розташуванні рівноважних положень атомів.<ref name = "rosnano" />   У кристалах середні положення атомів чи молекул строго впорядковані. Кристалічні тіла зберігають не тільки [[ближній порядок|ближній]], а й [[дальній порядок]]. Природна форма кристалів ─ правильні [[Многогранник|багатогранники]].<ref name="БСЭ">{{БСЭ3|заглавие=Твёрдое тело}}</ref>
Більшисть речовин у твердому стані має кристалічну структуру. В цьому легко переконатися якщо розколоти шматок речовини і розглянути злам.
На зламі кристалічних речовин (наприклад, у цукру, солі, сірки, металів) добре помітні розташовані під різними кутами дрібні грані  кристалів, що поблискують внаслідок різного відбиття ними світла.
При розколюванні аморфних твердих речовин, наприклад, звичайного скла,[[пластмаси]],  шматків смоли, парафіну, і так далі, злам виявляється гладким і, на відміну від зламів кристалів, обмежений не плоскими, а овальними поверхнями.  {{sfn|Глинка Н.Л.  |2003| c=162—-163}}

 
== Класифікація кристалічних тіл ==

За типом  часток, що знаходяться у вузлах кристалічної ґрати, і за типом їх взаємодії,  що  переважають в цьому кристалі, розрізняють    ґрати:

•	Молекулярні
•	Атомні 
•	Іонні
•	Металеві
•	Водневі

У молекулярних кристалах молекули пов'язані між собою молекулярними силами. В атомних кристалах атоми речовини пов'язані один з одним ковалентним зв'язком. У вузлах іонних ґрат по черзі розташовуються позитивно і негативно заряджені іони. Вони пов'язані один з одним силами електростатичного тяжіння. У вузлах металевих ґрат розташовуються атоми металу, в проміжках між якими рухаються загальні для цих атомів електрони. Нарешті, кристали з водневим зв'язком характеризуються поділом ядер між електронегативними атомами. {{sfn| Даниэльс Ф., Олберти Р.|1978| c=586}}  Водневі зв'язки зустрічаються в багатьох органічних і неорганічних сполуках, вони входять в структуру льоду і води. {{sfn|Глинка Н.Л.  |2003| c=155-157}}{{sfn|Коровин и др. |1990| c=66—69}} Приклади водневих кристалів:  H<sub>2</sub>O (лід), HF.

За типом [[Зонна теорія|зонної структури]]тверді кристалічні тіла класифікують на провідники, [[напівпровідник]]и і [[діелектрики]].

•	Провідники ─ зона провідності і валентна зона перекриваються, таким чином електрон може вільно переміщатися між ними, отримавши будь-яку допустимо малу енергію. Таким чином, при додатку до твердого     тіла різниці потенціалів, електрони зможуть вільно рухатися з точки з  меншим потенціалом в точку з більшим, утворюючи електричний струм. До провідників відносять усі метали.

•	Напівпровідники ─ зони не перекриваються і відстань між ними складає менше 4 еВ. Для того, щоб перевести електрон з валентної зони в зону провідності потрібно мати   енергію меншу, ніж для діелектрика,  тому чисті (власні, нелеговані) напівпровідники слабо пропускають  струм.

•	Діелектрики ─ зони не перекриваються і відстань між ними складає більше 4 еВ. Таким чином, для того, щоб перевести електрон з валентної зони в зону провідності потрібно  мати значну енергію, тому  діелектрики струм практично не проводять.

За магнітними властивостями тверді тіла діляться на [[діамагнетики]], [[парамагнетики]] і тіла з впорядкованою магнітною структурою.<ref name="rosnano"/> Діамагнітні властивості, які слабо залежать від        агрегатного стану або температури, зазвичай перекриваються парамагнітними, які є наслідком орієнтації магнітних моментів атомів і електронів провідності. За законом Кюрі парамагнітна  сприйнятливість убуває обернено пропорційно до температури і при температурі 300 К зазвичай складає 10<sup>− 5</sup>кг. Парамагнетики переходять в [[феромагнетики]], [[антиферомагнетики]] або [[феримагнетики]] при пониженні  температури<ref name="БСЭ"/>.

== Історична довідка ==
Незважаючи на те, що тверді тіла ([[метали]], мінерали) досліджувались давно, всебічне вивчення та систематизація інформації про їх властивості розпочалось з 17 століття. Починаючи з цього часу було відкрито низку емпіричних законів, що описували вплив на тверде тіло механічних сил, зміни температури, світла, електромагнітних полів і&nbsp;т.&nbsp;д. Були сформульовані:
* [[закон Гука]] (1678);
* [[закон Дюлонга — Пті]] (1819);
* [[закон Ома]] (1826);
* [[закон Відемана — Франца]] (1853) та ін.

Уже в першій половині XIX ст. були сформульовані основні положення [[теорія пружності|теорії пружності]], для якої характерним є уява про тверде тіло як про [[суцільне середовище]].

Цілісне уявлення про кристалічну структуру твердих тіл, як сукупності атомів, впорядковане розміщення яких у просторі забезпечується силами взаємодії, було сформоване [[Огюст Браве|Огюстом Браве]] у 1848 році, хоча перші ідеї такого роду висловлювались у трактатах [[Ніколас Стено|Ніколасом Стено]] (1669), [[Рене-Жюст Гаюї|Рене-Жюстом Гаюї]] (1784), [[Ісаак Ньютон|Ісааком Ньютоном]] у роботі «[[Математичні начала натуральної філософії]]» (1686), в якій розрахована [[швидкість звуку]] у ланцюжку пружно пов'язаних часток, [[Даніель Бернуллі|Даніелем Бернуллі]] (1727), [[Огюстен-Луї Коші|Огюстеном-Луї Коші]] (1830) та іншими.

У 1912 році [[Макс фон Лауе|М. Лауе]] спостерігав [[дифракція|дифракцію]] [[Рентгенівське випромінювання|рентгенівських променів]] на кристалах, чим остаточно затвердив уявлення про кристалічну будову твердих тіл, як впорядковану дискретну структуру. У 1913 році [[Вільям Генрі Брегг|В. Брегг]] встановив співвідношення, що пов'язує період кристалічної ґратки, довжину хвилі рентгенівського випромінювання з напрямами дифракційних максимумів (див. [[Бреггівська дифракція|закон Брегга]]). На основі цього були розроблені методи експериментального визначення розташування атомів в кристалах й вимірювання міжатомних відстаней, що поклало початок [[Рентгеноструктурний аналіз|рентгеноструктурному аналізу]] та іншим дифракційним методам дослідження структури твердих тіл. У 1927 році [[Клінтон Джозеф Девіссон|К. Дж. Девіссон]] спостерігав дифракцію електронів на кристалі. Згодом була виявлена дифракція нейтронів та інших часток.

== Фазові переходи ==
{{Докладніше|Фазовий перехід}}[[Файл: Phase-diag uk.svg | thumb | 300px | [[фазова діаграма]] води.< br /> плавленню (і кристалізації) відповідає гілка лівіше і вище [[потрійна точка|потрійної точки]],  сублімації — гілка лівіше і нижче потрійної точки. Зелена пунктирна лінія показує [[Потрійна точка|аномальну поведінку води]].]]

При підвищенні температури тверді тіла переходять в рідкий або газовий стан. Перехід твердого тіла в рідкий стан називається [[плавлення]]м, а перехід в газовий стан, минаючи рідкий, -  сублімацією. Це відбувається при такій температурі, коли зміщення частинок з положень рівноваги є сумірними з рівноважними відстанями у кристалічній решітці. Зворотний перехід до твердого тіла (тверднення) при зниженні температури для випадку кристалічного стану носить назву [[кристалізація]], до аморфної фази — склування.
Існують також фазові переходи між твердотільними фазами, при яких змінюється внутрішня структура твердих тіл, стаючи впорядкованою при зниженні температури.
При [[атмосферний тиск|атмосферному тиску]] і температурі Т → 0  К всі речовини в природі тверднуть. Виняток становить [[гелій]], для кристалізації якого потрібний тиск 24 атм <ref name="БСЭ" />.
Різниця між кристалічним і аморфним станами речовини особливо різко проявляється в їх відношенні до нагрівання. При постійному тиску і рівномірному нагріванні температура тіла зростає пропорційно кількості підведенної теплоти.  При досягненні  температури  плавлення (кристалізації) температура тіла, перестає змінюватися, не дивлячись на те, що підведення теплоти до тіла триває. Одночасно починається процес плавлення. Після того, як вся речовина перетвориться в рідину, його температура знову почне зростати.
Плавлення  аморфних тіл  протікає інакше. При рівномірному нагріванні температура тіла безперервно зростає. Перехід в рідкий стан у аморфних тіл відбувається в інтервалі температур. {{sfn| Савельев И.В. |1970| с=494—495}}
В аморфних тілах атоми коливаються навколо хаотично розташованих точок<ref name="rosnano" />, у них відсутній дальній порядок, але є ближній порядок, при якому молекули розташовані узгоджено на відстані, порівнянному з їх розмірами, зберігається. Окремим випадком аморфного стану є склоподібний стан.<ref name="БСЭ" /> Згідно з класичними уявленнями, стійким станом (з мінімумом [[Потенціальна енергія|потенцальної енергії]]) твердого тіла є кристалічний. Аморфне тіло знаходиться в [[метастабільний стан|метастабільному стані]] і з плином часу має перейти в кристалічний стан, проте час кристалізації часто настільки великий, що метастабільність зовсім не проявляється. Зворотний мимовільний процес неможливий. Аморфне тіло можна розглядати як рідину з дуже великою (часто нескінченно великою) [[в'язкість|в'язкістю]].<ref name="БСЭ" /> Цей висновок підтверджує той факт, що багато аморфних тіл текучі. Наприклад, шматок смоли, покладений на плоску поверхню, в теплому приміщенні, за кілька тижнів розтікається, приймаючи форму диска. 
{{sfn|Глинка Н.Л.  |2003| c=163}}

== Фізичні властивості ==

Під [[фізичні властивості|фізичними властивостями]] твердих тіл розуміється їх специфічна поведінка при впливі певних [[сила|сил]] і [[Поле (фізика)|полів]]. Існує три основних способи впливу на тверді тіла, відповідні трьом основним видам передачі [[енергія|енергії]]: [[Робота (фізика)|роботи]]  ─ передача впорядкованої) форми руху матерії (механічний рух), [[термодинаміка|теплообмін]]─ передача невпорядкованої (хаотичної) форми  руху матерії і передача енергії за допомогою [[електромагнетизм|електромагнітних]] хвиль.
Відповідно виділяють три основних групи фізичних властивостей:

1. Механичні

2. Теплові

3. Електромагнітні

[[Механічні властивості матеріалу|Механічні властивості]] зв'язують [[Напруження|механічні напруження]] і [[деформація|деформації]] тіла, які можна поділити на [[пружність|пружні]], [[міцність|міцнісні]], [[реологія|реологічні]] й [[технологічні властивості матеріалів|технологічні]]. Крім того, при впливі на тверді тіла рідин або газів виявляються їх [[гідравліка|гідравлічні]] і [[Аеродинаміка|газодинамічні]] властивості.

До термічних (теплових) належать властивості, які виявляються під впливом [[Теплова енергія|теплових]] полів.

До електромагнітних властивостей умовно можна віднести [[радіаційна фізика|радіаційні]], що проявляються при впливі на тверде тіло потоків мікрочастинок або електромагнітних хвиль значної жорсткості ([[Рентгенівське випромінювання|рентгенівських]], [[гамма-промені]]в тощо).

=== Механічні властивості ===

{{Main|Механічні властивості матеріалу}}
Загалом зберігаючи форму, за відсутності чи незначного силового впливу, тверді тіла здатні [[деформація|деформуватися]] під впливом [[Зовнішня сила|зовнішніх сил]]. [[Деформація|Деформацією]] твердого тіла називають зміну його розмірів і об'єму, що переважно супроводжується зміною форми тіла. В деяких випадках (всебічні стиснення або розтягування) форма тіла зберігається.

В залежності від величини прикладеної сили деформація може бути [[пружна деформація|пружною]], [[Пластичність матеріалу|пластичною]] або [[Механіка руйнування|руйнівною]]. При пружній деформації тіло повертає собі початкову форму і розміри після зняття прикладених сил. Відклик пружного твердого тіла на прикладене зусилля характеризується [[модуль пружності|модулями пружності]] на основі [[закон Гука|закону Гука]]. Відмінною рисою твердого тіла в порівнянні з рідинами та газами є те, що воно чинить опір не тільки [[розтяг]]у та стисканню, а також [[деформація зсуву|зсуву]], [[деформація згину|згину]] й [[деформація кручення|крученню]].

При пластичній деформації початкова форма тіла не зберігається. Характер деформації залежить також від часу, впродовж якого діє зовнішня сила. Тверде тіло може деформуватися пружно при короткочасній дії, але пластично, якщо зовнішні сили діють тривалий час. Така поведінка називається [[Повзучість матеріалів|повзучістю]]. Однією з деформаційних характеристик тіла є його [[твердість]]&nbsp;— здатність опиратися проникненню в нього інших тіл.

Кожне тверде тіло має властивий йому поріг деформації, після якої наступає руйнування. Властивість твердого тіла опиратися руйнуванню характеризується [[міцність|міцністю]]. При руйнуванні в твердому тілі з'являються і розповсюджуються [[тріщина|тріщини]], які врешті-решт призводять до розлому.

До механічних властивостей твердого тіла належить також його здатність проводити [[звук]], який є [[хвиля|хвилею]], що переносить локальну деформацію з одного місця в інше. На відміну від рідин та газів у твердому тілі можуть розповсюджуватися не лише [[поздовжня хвиля|поздовжні звукові хвилі]], а й [[Поперечна хвиля|поперечні]], що зв'язано з опором твердого тіла деформації зсуву. [[Швидкість звуку]] в твердих тілах загалом вища, ніж у газах, зокрема в повітрі, оскільки міжатомна взаємодія набагато сильніша. Швидкість звуку в кристалічних твердих тілах характеризується [[анізотропія|анізотропією]], тобто залежністю від напрямку поширення.

=== Теплові властивості ===

==== Здатність до фазових переходів ====

Найважливійшою тепловою властивістю твердих тіл є їх здатність при підвіщенні температури до фазових переходів, таких як плавлення (перехід у рідкий стан) і, для деяких речовин (лід, йод, тверда вуглекислота, тощо), —[[Сублімація (фізика)|сублімація]] (безпосередній перехід  у газовий стан).  Фізична  величина, що характерізує плавлення кристалічних тіл є [[температура плавлення]].  Іншою важливою характеристикою плавлення є [[теплота плавлення]] або прихована теплота плавлення. Оборотний процес плавленню має назву [[кристалізація]], а сублімації ─ [[десублімація]]  Температура і теплота кристалізації дорівнюють,  відповідно, температурі і теплоті плавлення. На відміну від кристалів, у аморфних твердих тіл перехід до рідкого стану з підвищенням температури відбувається поступово. Його характеризують [[температура склування|температурою склування]], тобто температурою, вище якої матеріал майже повністю втрачає пружність і стає пластичним.

==== Властивість теплового розширення ====

Зміна температури викликає деформацію твердого тіла, здебільшого підвищення температури призводить до розширення. Кількісно вона характеризується [[коефіцієнт теплового розширення|коефіцієнтом теплового розширення]]. Розглядають лінійне або об'ємне теплове розширення.

Коефіцієнт лінійного теплового розширення визначається як відношення зміни лінійних розмірів матеріалу до зміни температури. Отже, це відносна зміна довжини на градус зміни температури:
: <math>
\alpha_L=\frac{1}{L}\,\frac{dL}{dT},
</math>
де <math>L</math>&nbsp;— лінійний розмір (наприклад, довжина) і <math>dL/dT</math>&nbsp;— зміна лінійного розміру на одиницю зміни температури.

''Об'ємний коефіцієнт теплового розширення'' може бути записаний
: <math>
\alpha_V = \frac{1}{V}\,\frac{dV}{dT}
</math>
де <math>V</math>&nbsp;— об'єм матеріалу, і <math>dV/dT</math> інтенсивність зміни об'єму із зміною температури.

Для ізотропних матеріалів, ''коефіцієнт лінійного теплового розширення'' становить приблизно одну третину від об'ємного коефіцієнта теплового розширення.
: <math>\alpha_V \approx 3\alpha_L</math>
Матеріали з анізотропною структурою, такі як кристали чи композити, зазвичай, мають різні коефіцієнти лінійного розширення <math>\alpha_L </math> у різних напрямках. У результаті, загальне значення об'ємного розширення розподіляється нерівномірно серед трьох осей. У таких випадках для розрахунків теплового розширення слід вводити тензор коефіцієнта теплового розширення, що може містити до шести незалежних компонентів.
{{Main|Теплове розширення}}

==== Теплопровідність ====
Явище теплопровідності полягає в тому, що [[кінетична енергія]] [[атом]]ів й [[молекула|молекул]], яка визначає [[температура|температуру]] тіла, передається атомам і молекулам у тих областях тіла, де температура нижча.

При теплопровідності величина потоку тепла визначається різницею температури між різними областями тіла. Кількісно теплопровідність характеризується ''коефіцієнтом теплопровідності'' <math> \kappa </math>, який входить в рівняння ([[закон Фур'є]])
: <math> \mathbf{q} = - \kappa \nabla T </math>.

Тут <math> \mathbf{q} </math>&nbsp;— [[тепловий потік]], '''''T'''''&nbsp;— [[температура]], <math> \nabla </math>&nbsp;— [[оператор Гамільтона]] [[набла]], яким позначається [[градієнт]].

Коефіцієнт теплопровідності вимірюється у [[Ват|Вт]]/([[Метр|м]]•[[Кельвін|K]]) або Вт•м<sup>−1</sup>•K<sup>−1</sup>.
{{Main|Теплопровідність}}

=== Електричні, магнітні та оптичні властивості ===

Однією з головних електричних властивостей твердих тіл є електропровідність. (Оборотна властивість є електричний опір). 
В залежності від величини [[питомий опір|питомого опору]] тверді тіла поділяються на [[провідник]]и та [[діелектрики]], проміжне положення між якими займають [[напівпровідник]]и. Напівпровідники мають малу [[електропровідність]], однак для них характерне її зростання з температурою. Електричні властивості твердих тіл пов'язані з їхньою [[електронна структура|електронною структурою]]. Для діелектриків властива щілина в [[енергетичний спектр|енергетичному спектрі]] [[електрон]]ів, яку у випадку кристалічних твердих тіл називають [[заборонена зона|забороненою зоною]]. Це область значень енергії, яку електрони в твердому тілі не можуть мати. В діелектриків усі електронні стани, нижче від щілини заповнені, і завдяки [[принцип Паулі|принципу Паулі]] електрони не можуть переходити із одного стану в інший, чим зумовлена відсутність провідності. Провідність напівпровідників дуже сильно залежить від [[Легуюча домішка|домішок]]&nbsp;— [[акцептор електрона|акцепторів]] та [[донор електрона|донорів]].

Існує певний клас твердих тіл, для яких характерна іонна провідність. Ці матеріали називають [[Суперіонний провідник|суперіоніками]]. Здебільшого це [[Йонний кристал|іонні кристали]], в яких іони одного сорту можуть доволі вільно рухатися між непорушною ґраткою іонів іншого сорту.

При низьких температурах для деяких твердих тіл властива [[надпровідність]]&nbsp;— здатність проводити [[електричний струм]] без опору.

Існує клас твердих тіл, які можуть мати спонтанну [[Вектор поляризації|поляризацію]]&nbsp;— [[піроелектрики]]. Якщо ця властивість характерна тільки для однієї з фаз, що існує в певному проміжку температур, то такі матеріали називаються [[сегнетоелектрики|сегнетоелектриками]]. Для [[п'єзоелектрики|п'єзоелектриків]] характерний сильний зв'язок між поляризацією і механічною деформацією.

За магнітними властивостями тверді тіла діляться на два класи: слабомагнітні і сильномагнітні. До слабомагнітним відносяться діамагнетики і парамагнетики, до сильномагнітним — феромагнетики.
[[Феромагнетики|Феромагнетикам]] властиве існування внутрішнього магнітного поля, яке в багато разів перевищує зовнішнє поле, що стало "поштовхом" для його наведення. {{sfn| Селезнёв Ю.А. |1969| с=352 — 353}}

[[Оптика|Оптичні]] властивості твердих тіл дуже різноманітні. Метали здебільшого мають високий [[Коефіцієнт відбиття (оптика)|коефіцієнт відбиття]] світла у видимій області спектру, багато діелектриків прозорі, як, наприклад, [[скло]]. Часто [[колір]] того чи іншого твердого тіла зумовлений поглинанням світла домішками. Для напівпровідників та діелектриків характерна [[фотопровідність]]&nbsp;— збільшення електропровідності при освітленні.

== Ідеалізації твердого тіла у науках ==
Тверді тіла, що зустрічаються у природі, характеризуються нескінченною множиною різноманітних властивостей, яка постійно поповнюється.

У залежності від поставлених перед певною наукою завдань є важливими лише окремі властивості твердого тіла, інші&nbsp;— несуттєві. Наприклад, при дослідженні міцності [[сталь|сталі]] її магнітні властивості практично ролі не відіграють.

Для простоти вивчення реальне тіло заміняють ''ідеальним'', виділяючи лише найважливіші властивості для випадку, що розглядається. Такий підхід, що практикується багатьма науками, називається ''абстрагуванням''. Після виділення ''ідеалізованого тіла'' з певним переліком суттєвих властивостей, будується теорія. Достовірність такої теорії залежить від того наскільки вдало прийнята ідеалізація відображає суттєві характеристики об'єкту. Оцінку цьому можна дати при порівнянні результатів досліджень, отриманих теоретично на основі ідеалізованої моделі та експериментально.

=== У теоретичній механіці ===
У [[теоретична механіка|теоретичній механіці]] ідеалізованою схемою реального твердого тіла є ''[[абсолютно тверде тіло]]'', тобто таке, у якому при будь-яких обставинах відстані між довільними точками є сталими&nbsp;— не змінюються ні розміри, ні форма тіла.
{{Main|Абсолютно тверде тіло}}

=== У теорії пружності ===
У [[Теорія пружності|теорії пружності]] та її прикладному застосуванню [[Опір матеріалів|опорі матеріалів]] також розглядаються моделі, котрі враховують і абсолютизують окремі властивості твердого тіла. До цих властивостей відносяться: ''[[деформівність]]'', ''однорідність'', ''суцільність'', ''[[Ізотропія|ізотропність]]''. Прийняття умов однорідності і суцільності при малих деформаціях дозволяє застосувати методи аналізу нескінченно малих величин, що суттєво спрощує побудову теорії опору матеріалів.

Вважається також, що залежність між напруженнями і деформаціями описуються є лінійною (див. [[Закон Гука]]).
{{Main|Абсолютно пружне тіло}}

=== У теоріях пластичності ===
У [[Теорія пластичності|теоріях пластичності]] моделі твердого тіла базуються на ідеалізації властивості деформаційного зміцнення або/та властивості [[плинність|плинності]] твердих тіл у напружено-деформованому стані.

=== У математиці ===
У математиці ([[геометрія|геометрії]]) об'єктом розгляду є уявне тверде тіло, в якому зберігаються лише форма і розміри при повному абстрагуванні від усіх інших властивостей. На відміну від реальних предметів геометричні тіла, як і всякі геометричні фігури, є уявними об'єктами.
{{Main|Геометричне тіло}}

===У хроматографії===
Порувате тверде тіло з адсорбційними властивостями, які можуть бути використані для хроматографічного розділення.

== Див. також ==
* [[Абсолютно тверде тіло]]
* [[Абсолютно пружне тіло]]
* [[Деформівне тіло]]
* [[Аморфні метали]]
* [[Модель твердих сфер]]

== Примітки ==
{{reflist}}

== Джерела ==
* {{книга | автор = Глинка Н.Л. | назва= Общая химия | том=  | видання = 30 | видавництво =Интеграл- Пресс | місце =М. | рік =2003 | сторінок =728 | isbn = 5-89602-017-1| ref =Глинка Н.Л. }}
*{{книга | автор = Даниэльс Ф., Олберти Р. | назва = Физическая химия |том=  | видання =|видавництво =Мир | місце =М. | рік = 1978 | сторінок = 648 | isbn = | ref = Даниэльс Ф., Олберти Р.}}
* {{книга | автор =  Коровин и др. | назва = Курс общей химии  |том= |видання =2 | видавництво =«Высшая школа» | місце =М. | рік =1990 | сторінок =446 | isbn =5-06-000-663-8 | ref = Коровин и др. }}
* {{книга | автор = Савельев И.В. | назва = Курс физики | том= 1 | видання = | видавництво = «Наука» | місце =М. | рік =1970 | сторінок = 496  | isbn =5-02-014052-x:5-02-014430-4 | ref = Савельев И.В. }}
* {{книга | автор = Селезнёв Ю.А. | назва = Основы элементарной физики | том= | видання =3 |видавництво = «Наука» | місце =М. | рік =1969 | сторінок = 496| isbn = | ref = Селезнёв Ю.А.}}

{{Агрегатні стани}}

[[Категорія:Тверде тіло]]
[[Категорія:Агрегатні стани]]