Перегляд вихідного коду сторінки Сонячна система

{{Infobox planetary system
| title = Сонячна система
| image = Planets2013-uk.svg
| image_alt = Приблизні розміри планет Сонячної системи одна відносно одної та Сонця
| image_size = frameless{{!}}upright=1.8
| caption = Приблизні розміри планет одна відносно одної та Сонця
| age = 4,5684&nbsp;млрд років
| location = {{longitem|{{ublist|class=nowrap|[[Місцева міжзоряна хмара]]|[[Місцева бульбашка]]|[[Рукав Оріона]]|[[Чумацький Шлях]]}}}}
| system_mass = 1,0014 [[Маса Сонця|маси Сонця]]
| neareststar = {{longitem|{{ublist|class=nowrap |[[Проксима Центавра]]{{nbsp|2}}{{smaller|(4,22 [[Світловий рік|св. р.]])}} |[[Альфа Центавра]] A та B {{smaller|(4,37 св. р.)}}}}}}
| nearestplanetary = {{nowrap|Альфа Центавра{{nbsp|2}}{{smaller|(4,37 св. р.)}}}}
| semimajoraxis = {{nowrap|30,10 [[Астрономічна одиниця|а. о.]]{{nbsp|2}}{{smaller|(4,503 млрд км)}}}}
| Kuiper_cliff = 50 а. о.
| noknown_stars = yes
| noknown_planets = yes
| stars = 1{{nbsp|2}}{{smaller|([[Сонце]])}}
| planets = {{longitem|line-height:1.1em|{{smaller|{{hlist|8&nbsp;([[Меркурій (планета)|Меркурій]]|[[Венера (планета)|Венера]]|[[Земля]]|[[Марс (планета)|Марс]]|[[Юпітер (планета)|Юпітер]]|[[Сатурн (планета)|Сатурн]]|[[Уран (планета)|Уран]]|[[Нептун (планета)|Нептун]])}}}}}}
| outerplanetname = [[Нептун (планета)|Нептун]]
| dwarfplanets = {{longitem|6<ref name="Brown2011"/> {{smaller|{{hlist|([[Церера (карликова планета)|Церера]]|[[Плутон (карликова планета)|Плутон]]|[[Гаумеа (карликова планета)|Гаумеа]]|[[Макемаке (карликова планета)|Макемаке]]|[[Ерида (карликова планета)|Ерида]]|[[Орк (карликова планета)|Орк]])}}}} }}
| satellites = {{longitem|470 {{smaller|(173 супутники планет<ref name="planetarymoons"/>}},<br/>{{smaller|297 супутників [[Мала планета|малих планет]]<ref name="MPMJohnston"/>)}}}}
| minorplanets = 725 211{{nbsp|2}}{{smaller|(на 08.12.2016)<ref name="JPLbodies"/>}}
| comets = 3441{{nbsp|2}}{{smaller|(на 08.12.2016)<ref name=JPLbodies/>}}
| roundsat = 19
| roundsatlink = List of gravitationally rounded objects of the Solar System#Satellite planemos
| inclination = 60,19°{{nbsp|2}}{{smaller|(ecliptic)}}<!---If anyone can find a cited value for the inclination of the Solar System's invariable plane to the galactic plane, please replace this value--->
| galacticcenter = 27&nbsp;000&thinsp;±&thinsp;1&nbsp;000 св. р.
| orbitalspeed = 220 км/с
| orbitalperiod = 225—250&nbsp;млн років
| spectral = [[Жовтий карлик]]
| frostline = ≈5 [[астрономічна одиниця|а. о.]]<ref name="Mumma"/>
| heliopause = ≈120 а. о.
| hillsphere = ≈1–3 св. р.
}}
'''Со́нячна систе́ма''' — [[планетна система]], що включає центральну [[зоря|зорю]] [[Сонце]] і менші об'єкти, які обертаються навколо його [[Орбіта|орбіти]] — [[Планета|планети]] і їх [[Список супутників|супутники]], [[Карликова планета|карликові планети]], [[астероїд]]и, [[комета|комети]], [[Метеороїд|метеорна речовина]] тощо{{sfn|Климишин, І.А.; Тельнюк-Адамчук, В.В.|1990|с=229}}{{sfn|Пришляк М. П.|2011|с=9}}. Сонце сформувалося шляхом [[Гравітаційний колапс|гравітаційного стиснення]] [[Молекулярна хмара|газопилової хмари]] приблизно 4,567 млрд. років тому<ref>{{Citation|title=The sun was a red giant 4.6 billion years ago - the planets were born from the solar wind of the red giant sun.|url=https://scispace.com/papers/the-sun-was-a-red-giant-4-6-billion-years-ago-the-planets-5bi9rltwl4|publisher=Philica - The instant, open-access Journal of Everything|date=2010-11-06|accessdate=2024-07-30|language=en}}</ref>. Сонячна система є частиною галактики [[Чумацький Шлях]]{{sfn|Климишин, І.А.; Тельнюк-Адамчук, В.В.|1990|с=49, 50}}.

Сонце становить ≈99,85&nbsp;% маси Сонячної системи, а газові планети-гіганти (Юпітер, Сатурн, Уран і Нептун) становлять 99&nbsp;% решти маси<ref>{{Cite news|url=https://scispace.com/papers/mass-distribution-in-the-solar-system-18g42giloo|title=Mass Distribution in the Solar System|date=1971-01-01|pages=471–483|language=en|work=Astrophysics and Space Science|volume=12|doi=10.1007/BF00651433|issn=0004-640X|issue=2|access-date=2024-07-30}}</ref><ref name=":0">{{книга|автор=Sreepat Jain|заголовок=Fundamentals of Physical Geology|видавництво=Springer Science & Business Media|рік=2013 |сторінки=33|isbn=9788132215394|посилання=https://books.google.com.ua/books?id=If-8BAAAQBAJ&pg=PA33}}</ref>. Як і в інших зорях, у надрах Сонця ефективно відбуваються [[Ядерний синтез|термоядерні реакції]] з виділенням [[Енергія|енергії]]{{sfn|Климишин, І.А.; Тельнюк-Адамчук, В.В.|1990|с=101}}. [[Планета|Планети]] за фізичними характеристиками поділяють на дві групи [[планети земної групи]] та [[Газові гіганти|газові-гіганти]]. Ближче до Сонця розташовані [[планети земної групи]]: [[Меркурій (планета)|Меркурій]], [[Венера (планета)|Венера]], [[Земля]], [[Марс (планета)|Марс]]. Далі від Сонця знаходяться набагато більші й масивніші газові [[Газові гіганти|планети-гіганти]]: [[Юпітер (планета)|Юпітер]], [[Сатурн (планета)|Сатурн]], [[Уран (планета)|Уран]], [[Нептун (планета)|Нептун]]{{sfn|Климишин, І.А.; Тельнюк-Адамчук, В.В.|1990|с=191}}. Планети земної групи порівняно невеликі, їхня густина ≈5&nbsp;г/см³; вони складаються переважно з важких хімічних елементів; мають гаряче металеве ядро, оточене мантією із силікатних порід, і верхній шар&nbsp;— кору{{sfn|Пришляк М. П.|2011|с=65}}. [[Газові гіганти|Газові-гіганти]] не мають твердої поверхні, бо за хімічним складом (99&nbsp;% [[Водень|водню]] і [[Гелій|гелію]]) і густиною (≈1&nbsp;г/см³) вони нагадують зорі, а їхня велика маса спричиняє нагрівання ядер до температури понад +10&nbsp;000&nbsp;°С{{sfn|Пришляк М. П.|2011|с=74}}. Найбільші газові-гіганти, що входять до складу Сонячної системи&nbsp;— Юпітер і Сатурн&nbsp;— складаються головним чином з водню і гелію; менші планети-гіганти&nbsp;— Уран і Нептун&nbsp;— крім водню і гелію, переважно містять [[Вода|воду]], [[метан]] і [[аміак]], такі планети виділяються в окремий клас «[[Крижаний гігант|крижаних гігантів]]»<ref>{{Cite web|url=http://science.compulenta.ru/559921/|title=В структуре ледяных гигантов должен быть мощный слой суперионной воды|date=2010-09-03|publisher=Компьюлента|accessdate=2011-10-09|archiveurl=https://web.archive.org/web/20100905193254/http://science.compulenta.ru/559921/|archivedate=2010-09-05|deadurl=yes}} {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20100905193254/http://science.compulenta.ru/559921/ |date=2010-09-05 }}</ref>. Шість планет з восьми та чотири [[Карликова планета|карликові планети]] мають природні [[Список супутників|супутники]]. Юпітер, Сатурн, Уран та Нептун оточені [[Кільце (астрономія)|кільцями]] пилу та інших частинок.

У Сонячній системі є дві області, заповнені [[Малі тіла Сонячної системи|малими тілами]]. [[Пояс астероїдів]], що знаходиться між Марсом і Юпітером, схожий за складом із планетами земної групи, оскільки складається з [[Силікати|силікатів]] та [[Метали|металів]]. Найбільшими об'єктами поясу астероїдів є карликова планета [[Церера (карликова планета)|Церера]] та астероїди [[2 Паллада|Паллада]], [[4 Веста|Веста]] та [[10 Гігея|Гігея]]. За орбітою Нептуна розташовуються [[Транснептуновий об'єкт|транснептунові об'єкти]], що складаються із [[Лід|замерзлої]] води, аміаку і метану, найбільшими з яких є [[Плутон (карликова планета)|Плутон]], [[90377 Седна|Седна]], [[Гаумеа (карликова планета)|Гаумеа]], [[Макемаке (карликова планета)|Макемаке]], [[50000 Квавар|Квавар]], [[90482 Орк|Орк]] та [[Ерида (карликова планета)|Еріда]]. У Сонячній системі існують й інші популяції малих тіл, такі як планетні [[квазісупутник]]и і [[Троянці (астероїди)|троянці]], [[навколоземні астероїди]], [[Кентаври (планетоїди)|кентаври]], [[Дамоклоїд]]и, а також [[Комета|комети]], [[метеороїд]]и і [[космічний пил]].

[[Сонячний вітер]] (потік [[Плазма (агрегатний стан)|плазми]] від Сонця) створює [[Бульбашка зоряного вітру|бульбашку]] у [[Міжзоряне середовище|міжзоряному середовищі]], звану [[Геліосфера|геліосферою]], яка простягається до краю [[Розсіяний диск|розсіяного диска]] і має форму схожу на круасан<ref>{{Cite news|title=A small and round heliosphere suggested by magnetohydrodynamic modelling of pick-up ions|url=https://www.nature.com/articles/s41550-020-1036-0.epdf?sharing_token=YUHQzJ8P9RDVhjLkiMakm9RgN0jAjWel9jnR3ZoTv0NU6VyxMxP5Y426BeOTOF3jgCfEbPkhXHWRf0fi4jVLPG0SBciETkeb32j2ixhVmNTqdDtjP_KZqdJt-2UJeEoAtQDnD5yFIKrIbLQe0oeyeDoxnSSf9vdt2ga_xEG-hU_je91XAgZ-4A2tCm_MlcrIWXuegxud4TS1QzzcQqLCWQ%3D%3D&tracking_referrer=www.space.com|work=[[Nature Astronomy]]|date=2020-07|accessdate=2023-12-08|issn=2397-3366|doi=10.1038/s41550-020-1036-0|pages=675–683|volume=4|issue=7|language=en|first=Merav|last=Opher|first2=Abraham|last2=Loeb|first3=James|last3=Drake|first4=Gabor|last4=Toth}}</ref><ref>{{Cite web|title=Is our solar system shaped like a deflated croissant?|url=https://www.space.com/solar-system-heliosphere-shape-croissant.html|website=Space.com|date=2020-08-07|accessdate=2023-12-08|language=en|first=Mike Wall|last=published}}</ref>. Гіпотетична [[хмара Оорта]], що служить джерелом довгоперіодичних комет, може простягатися на відстань приблизно в тисячу разів далі за геліосферу.

== Загальний опис ==
{{Розділ без джерел|дата=вересень 2018}}
[[Файл:구면 위상동형3.gif|міні|Анімація руху [[Сонце|Сонця]] та планет навколо центру [[Чумацький Шлях|Галактики]] (планети пропорціійно збільшені)]]
Сонячна система складається з [[гравітація|гравітаційно]] пов'язаних небесних тіл: масивного центрального тіла&nbsp;— Сонця&nbsp;— та численних об'єктів, що обертаються навколо нього. Це вісім великих [[планета|планет]] ([[Меркурій (планета)|Меркурій]], [[Венера (планета)|Венера]], [[Земля]], [[Марс (планета)|Марс]], [[Юпітер (планета)|Юпітер]], [[Сатурн (планета)|Сатурн]], [[Уран (планета)|Уран]], [[Нептун (планета)|Нептун]]), понад 100 їхніх [[супутник]]ів, [[пояс астероїдів]] та [[пояс Койпера]], комети, [[метеороїд]]и та [[космічний пил]]. Пояс Койпера, який містить близько 70—100 тис. об'єктів діаметром понад 100&nbsp;км, виявлено у 1992—2000&nbsp;рр. завдальшки 30—50 [[а.о.|а. о.]] від Сонця. До нього належить, зокрема, [[Плутон (карликова планета)|Плутон]], який 26-та Генеральна асамблея [[Міжнародний астрономічний союз|Міжнародного астрономічного союзу]] 2006&nbsp;року перекласифікувала з планети на карликову планету.

Головна роль у Сонячній системі належить Сонцю. Його маса приблизно в 750 разів перевищує масу всіх інших тіл, що входять до системи<ref>{{Citation|title=Solar Radiation Characteristics|url=https://scispace.com/papers/solar-radiation-characteristics-3dths4cr54|publisher=Springer, Cham|date=2018-01-01|accessdate=2024-07-30|language=en}}</ref>. Гравітаційне тяжіння Сонця є визначальною силою для руху всіх тіл Сонячної системи. Середня відстань від Сонця до найдальшої від нього планети [[Нептун (планета)|Нептун]] становить 30 а. о., тобто 4,5&nbsp;млрд км, що дуже мало в порівнянні з відстанями до найближчих [[зоря|зір]]. Тільки деякі комети віддаляються від Сонця на 1015 а. о. і можуть відчувати істотний вплив тяжіння інших зір.
[[Файл:Solarsystem.jpg|thumb|Екліптика у сонячному світлі та Місяць. Зліва направо: Меркурій, Марс, Сатурн.]]
За сучасними уявленнями Сонце й Сонячна система [[Формування та еволюція Сонячної системи|утворилися близько 4,6&nbsp;млрд років тому]] внаслідок [[Гравітаційний колапс|гравітаційного стискання]] хмари [[Міжзоряний газ|міжзоряного газу]] й [[Міжзоряний пил|пилу]].

Більша частина маси об'єктів, пов'язаних із Сонцем гравітацією, міститься у восьми відносно відокремлених [[планета]]х, що мають майже кругові орбіти й розташовані в межах майже плоского диска&nbsp;— площини [[Екліптика|екліптики]]. Чотири менші внутрішні планети: [[Меркурій (планета)|Меркурій]], [[Венера (планета)|Венера]], [[Земля]] та [[Марс (планета)|Марс]], звані також [[Планети земної групи|планетами земної групи]], складаються здебільшого з [[Силікати|силікатів]] та [[метали|металів]]. Чотири [[зовнішні планети]]: [[Юпітер (планета)|Юпітер]], [[Сатурн (планета)|Сатурн]], [[Уран (планета)|Уран]] та [[Нептун (планета)|Нептун]], звані також [[Газові планети|газовими гігантами]], значною мірою складаються з [[водень|водню]] та [[гелій|гелію]] та набагато масивніші, ніж [[планети земної групи]].
[[Файл:Size_planets_comparison.jpg|thumb|Порівняння розмірів планет: Юпітер, Сатурн, Уран, Нептун, Земля, Венера, Марс і Меркурій.]]
У Сонячній системі є дві ділянки, заповнені [[Малі тіла Сонячної системи|малими тілами]]. [[Пояс астероїдів]], що розташований між Марсом і Юпітером, за складом подібний до планет земної групи, оскільки складається переважно з силікатів і металів. Найбільшими об'єктами поясу астероїдів є [[Церера (карликова планета)|Церера]], [[2 Паллада|Паллада]] та [[4 Веста|Веста]]. За орбітою Нептуна розташовано [[транснептуновий об'єкт|транснептунові об'єкти]], що містять багато замерзлої [[вода|води]], [[аміак]]у та [[метан]]у. Найбільшими з них є [[Плутон (карликова планета)|Плутон]], [[90377 Седна|Седна]], [[Гаумеа (карликова планета)|Гаумеа]], [[Макемаке (карликова планета)|Макемаке]] та [[Ерида (карликова планета)|Ерида]]. Додатково до тисяч малих тіл у цих двох ділянках є інші популяції різноманітних дрібних тіл, таких як комети, [[метеороїд]]и та [[космічний пил]], що рухаються навколо Сонця.

Шість із восьми планет та три [[Карликова планета|карликові планети]] мають природні [[супутник]]и. Кожна з зовнішніх планет оточена [[Кільце (астрономія)|кільцями]] пилу та інших частинок.

[[Сонячний вітер]] (потік [[Плазма (агрегатний стан)|плазми]] від Сонця) утворює в [[Міжзоряне середовище|міжзоряному середовищі]] «міхур», який називається [[геліосфера|геліосферою]] і простягається до краю [[Розсіяний диск|розсіяного диска]]. Гіпотетична [[хмара Оорта]], що слугує джерелом довгоперіодичних комет, може сягати приблизно в тисячу разів більшої відстані.

Сонячна система входить до складу [[Чумацький Шлях|Чумацького Шляху]].

Під час руху в [[Чумацький Шлях|Галактиці]] Сонячна система час від часу потрапляє до [[міжзоряна хмара|міжзоряних газопилових хмар]]. Внаслідок високої розрідженості речовини цих хмар занурення Сонячної системи в хмару може виявитися лише в невеликому поглинанні й розсіюванні сонячних променів. Вплив цього ефекту в історії Землі наразі не встановлений.

Сонячна система, як і будь-яка система, що обертається, має [[Момент імпульсу|момент кількості руху]] (МКР). Головна частина його (близько 90&nbsp;%) пов'язана з орбітальним рухом навколо Сонця масивних Юпітера й Сатурна. Осьове обертання Сонця становить лише 2&nbsp;% МКР усієї Сонячної системи, хоча маса Сонця становить понад 99,8&nbsp;% загальної маси. Такий розподіл МКР між Сонцем і планетами зумовлений повільним обертанням Сонця й величезними розмірами планетної системи&nbsp;— її поперечник у кілька тисяч разів більший, ніж поперечник Сонця.

Усі великі планети&nbsp;— [[Меркурій (планета)|Меркурій]], [[Венера (планета)|Венера]], [[Земля (планета)|Земля]], [[Марс (планета)|Марс]], [[Юпітер (планета)|Юпітер]], [[Сатурн (планета)|Сатурн]], [[Уран (планета)|Уран]] і [[Нептун (планета)|Нептун]]&nbsp;— обертаються навколо Сонця в одному напрямку (у напрямку осьового обертання самого Сонця), майже круговими орбітами, площини яких мають невеликий нахил одна до одної (і до площини сонячного екватора).

[[Площина|Площину]] земної [[орбіта|орбіти]]&nbsp;— [[екліптика|екліптику]]&nbsp;— вважають основною площиною для відліку [[нахил орбіти|нахилу орбіт]] планет та інших тіл, що обертаються навколо Сонця. Відстані в Сонячній системі зазвичай вимірюють в [[астрономічна одиниця|астрономічних одиницях]]&nbsp;— середня відстань від Землі до Сонця, що приблизно дорівнює 150&nbsp;млн км.

{{wide image|Solar System planets, dual scale.jpg|5000px|Планети Сонячної системи (збережено масштаб відстаней, проте не розміри планет)}}
{{Відстані від Сонця}}
{{Clear}}

== Термінологія ==
Іноді Сонячну систему поділяють на регіони. Внутрішня частина Сонячної системи включає чотири планети земної групи і пояс астероїдів. Зовнішня частина починається за межами поясу астероїдів і включає чотири газових гіганти<ref name="Overview" />. Після відкриття [[Пояс Койпера|поясу Койпера]] найвіддаленішою частиною Сонячної системи вважають регіон, що складається з об'єктів, розташованих далі, ніж Нептун<ref name="New Horizons" />.

Усі об'єкти Сонячної системи, які обертаються навколо Сонця, офіційно поділяються на три категорії: ''[[Планета|планети]]'', ''[[Карликова планета|карликові планети]]'' і ''[[малі тіла Сонячної системи]]''. [[Планета]]&nbsp;— будь-яке тіло на орбіті навколо Сонця, яке є достатньо масивним, щоб набути [[сфера|сферичної]] форми, але недостатньо масивне для початку термоядерного синтезу, і яке змогло очистити околиці своєї орбіти від [[Планетезималь|планетезималей]]. Згідно з цим визначенням у Сонячній системі є вісім відомих планет: [[Меркурій (планета)|Меркурій]], [[Венера (планета)|Венера]], [[Земля]], [[Марс (планета)|Марс]], [[Юпітер (планета)|Юпітер]], [[Сатурн (планета)|Сатурн]], [[Уран (планета)|Уран]] та [[Нептун (планета)|Нептун]]. [[Плутон (карликова планета)|Плутон]] не відповідає цьому визначенню, оскільки не очистив свою [[Орбіта|орбіту]] від навколишніх об'єктів поясу Койпера<ref name="FinalResolution" />. [[Карликова планета]]&nbsp;— [[Астрономічний об'єкт|небесне тіло]], яке обертається по орбіті навколо Сонця; яке є достатньо масивним, щоб під дією власних сил гравітації підтримувати близьку до кулястої форму; але яке не очистило простір своєї орбіти від планетозималей і не є супутником планети<ref name="FinalResolution" />. За цим визначенням у Сонячній системі є п'ять визнаних карликових планет: [[Церера (карликова планета)|Церера]], [[Плутон (карликова планета)|Плутон]], [[Гаумеа (карликова планета)|Гаумеа]], [[Макемаке (карликова планета)|Макемаке]] та [[Ерида (карликова планета)|Ерида]]<ref name="Dwarf Planets" />. У майбутньому інші об'єкти можуть бути класифіковані як карликові планети, наприклад, [[90377 Седна|Седна]], [[90482 Орк|Орк]] і [[50000 Квавар|Квавар]]<ref name="Definition Committee" />. Карликові планети, орбіти яких розташовуються в регіоні транснептунових об'єктів, називають ''[[плутоїд]]ами''<ref name="IAU0804" />. Інші об'єкти, що обертаються навколо Сонця,&nbsp;— [[малі тіла Сонячної системи]]<ref name="FinalResolution" />.

Терміни ''газ'', ''лід'' і ''камінь'' використовують, щоб описати різні класи речовин, які зустрічаються у Сонячній системі. ''Камінь'' використовується, щоб описати сполуки з високими температурами [[Конденсація|конденсації]] чи плавлення, які залишалися в [[Протопланетарна туманність|протопланетарній туманності]] у твердому стані майже за будь-яких умов<ref name="Podolak2000" />. Кам'яні сполуки зазвичай включають [[Природні силікати|силікати]] та метали, такі як залізо і нікель<ref name="Podolak1995" />. Вони переважають у внутрішній частині Сонячної системи, формуючи більшість планет земної групи та [[астероїд]]и. ''Гази''&nbsp;— речовини з надзвичайно низькими температурами плавлення і високим тиском [[Насичена пара|насиченої пари]], такі як молекулярний [[водень]], [[гелій]] та [[неон]], які в туманності завжди були в газоподібному стані<ref name="Podolak2000" />. Вони домінують в середній частині Сонячної системи, складаючи більшу частину Юпітера і Сатурна. ''Льоди'' таких речовин, як [[вода]], [[метан]], [[аміак]], [[сірководень]] та вуглекислий газ<ref name="Podolak1995" /> мають температури плавлення до декількох сотень кельвінів, а їх [[термодинамічна фаза]] залежить від навколишніх тиску і температури<ref name="Podolak2000" />. Вони можуть зустрічатися у вигляді льоду, рідини або газу в різних регіонах Сонячної системи, в туманності ж вони були в твердій або газовій фазі<ref name="Podolak2000" />. Більшість супутників планет-гігантів містить крижані субстанції, також вони складають більшу частину Урана і Нептуна (так званих «крижаних гігантів») і численних малих об'єктів, розташованих за орбітою Нептуна<ref name="Podolak1995" /><ref name="zeilik" />. Гази і льоди разом класифікують як ''леткі речовини''<ref name="Placxo" />.

== Склад ==
[[Файл:Planets and sun size comparison.jpg|upright=1.25|міні|Порівняння розмірів Сонця та планет]]
=== Сонце ===
{{main|Сонце}}
Сонце&nbsp;— єдина [[зоря]] Сонячної системи та її головна складова. Його маса (332&nbsp;900 [[Маса Землі|мас Землі]]) досить велика для підтримання [[Ядерний синтез|термоядерних реакцій]] синтезу в його надрах<ref name="Jack B. Zirker"/>, внаслідок яких вивільняється велика кількість енергії, що випромінюється в [[Космічний простір|простір]] здебільшого у вигляді [[Електромагнітне випромінювання|електромагнітного випромінювання]], максимум якого припадає на діапазон хвиль довжиною 400—700&nbsp;нм, який відповідає видимому світлу<ref name="Visible light"/>.

За зоряною класифікацією Сонце&nbsp;— типова зоря [[головна послідовність|головної послідовності]] [[Спектральна класифікація зір|класу]] G2. На головній послідовності перебуває більшість зір, а Сонце розташоване на ній приблизно посередині. Яскравіші та гарячіші від Сонця зорі досить рідкісні, а тьмяніші та холодніші [[червоний карлик|червоні карлики]] становлять 85&nbsp;% зір у [[Чумацький Шлях|Чумацькому Шляху]].

Розташування Сонця на головній послідовності означає, що воно ще не вичерпало свій запас водню для ядерного синтезу й не досягло середини своєї еволюції<ref name=":1">{{книга|автор=Lawrence M. Krauss|заголовок=The Physics of Star Trek|видавництво=Hachette UK|рік=2007|сторінки=117|isbn=|посилання=https://books.google.com.ua/books?id=2tU4DgAAQBAJ&pg=PT117}}</ref>. Зараз Сонце поступово стає яскравішим, на ранніх стадіях його яскравість становила лише 70 відсотків теперішньої.

Сонце&nbsp;— зоря I типу зоряного населення, воно утворилося на порівняно пізньому етапі розвитку Всесвіту й характеризується значним вмістом елементів, важчих від водню та гелію (в астрономії такі елементи називають «металами»), ніж старші зорі II типу. Елементи, важчі за [[водень]] і [[гелій]], утворилися в надрах перших зір, тому, перш ніж [[Всесвіт]] було збагачено цими елементами, мало [[еволюція зір|проеволюціонувати перше покоління зір]].

Вважається, що висока [[металічність]] була вкрай важлива для появи у Сонця [[Планетна система|планетної системи]], тому що планети формуються [[Акреція (космос)|акрецією]] «металів»<ref name="Metallicity"/>.

[[Файл:Venustransit 2004-06-08 07-49.jpg|thumb|upright=1.25|right|[[Проходження]] [[Венера (планета)|Венери]] по диску Сонця]]

==== Міжпланетне середовище ====
{{main|Міжпланетне середовище}}
Нарівні зі світлом, Сонце випромінює безперервний потік заряджених частинок (плазми), відомих як [[сонячний вітер]]. Цей потік частинок поширюється зі швидкістю приблизно 1,5&nbsp;млн&nbsp;км на годину<ref name="Solar Wind" />, наповнюючи навколосонячний простір і створюючи [[геліосфера|геліосферу]], яка простягається на відстань принаймні 100&nbsp;[[а.о.|а.&nbsp;о.]] від Сонця<ref name="Voyager" />. Вона відома як міжпланетне середовище. Прояви [[Сонячна активність|активності]] на поверхні Сонця, такі як [[сонячний спалах|сонячні спалахи]] та [[корональні викиди маси]], збурюють геліосферу, породжуючи [[Космічна погода|космічну погоду]]. Найбільша структура в межах геліосфери&nbsp;— [[геліосферний струмовий шар]]; спіральна поверхня, створена впливом обертового магнітного поля Сонця на міжпланетне середовище<ref name="Star Poles"/><ref name="Solar cycle"/>.

[[Магнітне поле Землі]] заважає сонячному вітру зірвати [[Атмосфера Землі|атмосферу Землі]]. Венера і Марс не мають магнітного поля, і в результаті сонячний вітер поступово здуває їхні атмосфери в космос<ref name=":2">{{cite web|url=http://www.sciencemag.org/content/291/5510/1909.full|title=Erosion by the Solar Wind|author=Lundin|archiveurl=https://www.webcitation.org/6HZFFKNlR?url=http://www.sciencemag.org/content/291/5510/1909.full|archivedate=2013-06-22|accessdate=2012-03-19|deadurl=no}}{{ref-en}}</ref>. Корональні викиди маси і подібні явища змінюють магнітне поле і виносять величезну кількість речовини з поверхні Сонця&nbsp;— близько 10<sup>9</sup>—10<sup>10</sup> тонн на годину<ref name=":3">{{cite book|title=Solar and Stellar Magnetic Activity|author=Schrijver, C.J. and Zwaan, C.|isbn=9780521582865|series=Cambridge Astrophysics Series|url=http://books.google.com.ua/books?id=Ik0nNfABUrMC|year=2000| publisher=Cambridge University Press}}{{ref-en}}</ref>. Взаємодіючи з [[Магнітне поле|магнітним полем]] Землі, ця речовина потрапляє переважно у приполярні шари атмосфери Землі, де виникають [[Полярне сяйво|полярні сяйва]], що найчастіше спостерігаються поблизу [[магнітні полюси|магнітних полюсів]].

Геліосфера та, меншою мірою, планетарні магнітні поля частково захищають Сонячну систему від впливу [[Космічні промені|космічних променів]], які походять ззовні Сонячної системи. Як щільність космічних променів у міжзоряному середовищі, так і напруженість магнітного поля Сонця змінюються з часом, таким чином, рівень космічного випромінювання в Сонячній системі непостійний, хоча величина відхилень достеменно невідома<ref name="Langner et al 2005"/>.

Міжпланетне середовище є місцем формування принаймні двох дископодібних областей космічного пилу. Зодіакальна пилова хмара розташована у внутрішній частині Сонячної системи і є причиною, по якій виникає [[зодіакальне світло]]. Ймовірно, вона виникла внаслідок зіткнень у межах поясу астероїдів<ref name="Zodiacal Cloud" />. Друга область простягається на відстані приблизно від 10 до 40&nbsp;а.&nbsp;о. та, імовірно, виникла внаслідок подібних зіткнень між об'єктами [[Пояс Койпера|поясу Койпера]]<ref name="Shortlist stars"/><ref name="Dust beyond Jupiter"/><ref>http://sci.esa.int/science-e/www/object/index.cfm?fobjectid=29471</ref><ref>http://iopscience.iop.org/1538-3881/123/5/2857/fulltext/</ref>.

=== Планети ===
<imagemap>
Файл:Solar planets.jpg|upright=1.25|thumb|Інтерактивна мапа планет Сонячної системи (натисніть для переходу)
circle 108 0 5 [[Сонце]]
circle 108 53 5 [[Меркурій (планета)|Меркурій]]
circle 108 85 10 [[Венера (планета)|Венера]]
circle 108 115 10 [[Земля]]
circle 108 145 7 [[Марс (планета)|Марс]]
circle 108 262 73 [[Юпітер (планета)|Юпітер]]
circle 108 417 59 [[Сатурн (планета)|Сатурн]]
circle 108 531 26 [[Уран (планета)|Уран]]
circle 108 599 24 [[Нептун (планета)|Нептун]]
</imagemap>{{Розділ без джерел|дата=вересень 2018}}
{{Див. також|Парад планет}}
Планети поділяються на дві групи, що відрізняються масою, хімічним складом (це виявляється значною різницею їх [[густина|густини]]), швидкістю обертання та кількістю супутників. Чотири найближчі до Сонця планети ([[планети земної групи]]) порівняно невеликі, складаються здебільшого з щільної кам'янистої речовини та металів. [[Планети-гіганти]]&nbsp;— Юпітер, Сатурн, Уран і Нептун&nbsp;— набагато масивніші, складаються здебільшого з легких речовин і тому, незважаючи на величезний тиск у їхніх надрах, мають малу густину. У Юпітера й Сатурна основну частку їхньої маси складають [[водень]] і [[гелій]]. Вони містять також до 20&nbsp;% кам'янистих речовин і легких сполук [[Оксиген|кисню]], [[вуглець|вуглецю]] й [[азот]]у, що за низьких температур конденсуються на [[лід]]. В Урана й Нептуна лід і кам'янисті речовини становлять дещо більшу частину їхньої маси.

Надра планет і деяких великих [[супутник]]ів (наприклад, [[Місяць (супутник)|Місяця]]) перебувають у розплавленому стані. У планет земної групи й супутників внаслідок малої [[теплопровідність|теплопровідності]] зовнішніх шарів тепловиділення невелике. У планет-гігантів [[конвекція]] в їхніх надрах призводить до помітного потоку тепла з надр, що може навіть перевищувати потік, одержуваний ними від Сонця.

Венера, Земля й Марс мають [[Атмосфера планети|атмосфери]], що складаються з газів, які виділилися з їхніх надр. У планет-гігантів атмосфери являють собою безпосереднє продовження їхніх надр: ці планети не мають твердої чи рідкої поверхні. Зі збільшенням глибини атмосферні гази поступово переходять у конденсований стан.

Відстані планет від Сонця утворюють [[Правило Тіциуса — Боде|закономірну послідовність]]&nbsp;— проміжки між сусідніми орбітами зростають із віддаленням від Сонця. Ці закономірності руху планет у поєднанні з розподілом їх на дві групи за фізичними властивостями вказують на те, що Сонячна система не є випадковим скупченням космічних тіл, а утворилася в єдиному процесі. Тому вивчення кожного з тіл Сонячної системи робить внесок у висвітлення походження всієї Сонячної системи, а разом з тим&nbsp;— і походження, еволюцію та сучасну будову нашої Землі.

Завдяки майже круговій формі планетних орбіт і великим відстаням між ними виключена можливість тісних зближень між планетами, коли вони могли б істотно змінювати свій рух внаслідок взаємного тяжіння. Це забезпечує тривале та стійке існування Сонячної системи.

Планети обертаються також навколо своїх осей, причому у всіх планет, крім Венери й Урана, обертання відбувається в прямому напрямку, тобто, в тому ж напрямку, що й їх обертання навколо Сонця. Надзвичайно повільне обертання Венери відбувається в зворотному напрямку, а Уран обертається, ніби лежачи на боці.

Усі 4 планети-гіганти, крім великих супутників, мають безліч дрібних, що утворюють [[Кільце (астрономія)|кільця]].

==== Карликові планети ====
{{Main|Карликова планета}}
Це досить великі тіла Сонячної системи. Настільки великі, що власна гравітація надала їм рівноважної форми, яка близька до кулястої. Але на відміну від планет, їхня маса менша, тому їм не вдалося «розчистити» околиці своєї орбіти від інших подібних тіл<ref>{{cite web|url=http://www.mao.kiev.ua/calendar/2007/dwarf_planets_7.htm|title=Карликові планети|work=[http://www.mao.kiev.ua/ Головна астрономічна обсерваторія НАН України]|archiveurl=https://www.webcitation.org/6HZFG7r6U?url=http://www.mao.kiev.ua/calendar/2007/dwarf_planets_7.htm|archivedate=2013-06-22|accessdate=2010-12-24|deadurl=no}}</ref>. Визначення карликової планети ухвалено [[Міжнародний астрономічний союз|Міжнародним астрономічним союзом]] на генеральній асамблеї 2006&nbsp;року. Відповідно до резолюції<ref name=Resolution56>{{cite web|url=http://www.iau.org/static/resolutions/Resolution_GA26-5-6.pdf|title=Definition of a Planet in the Solar System|work=[http://www.iau.org/ International Astronomical Union]|date=2006-08-24|language=en|accessdate=2010-12-16|archiveurl=https://www.webcitation.org/6HZFGpiq0?url=http://www.iau.org/static/resolutions/Resolution_GA26-5-6.pdf|archivedate=2013-06-22|deadurl=no}}</ref> [[Плутон (карликова планета)|Плутон]] втратив статус великої планети (і таким чином у Сонячній системі залишилося лише вісім великих планет) і набув статусу карликової планети (разом із [[Церера (карликова планета)|Церерою]], [[Ерида (карликова планета)|Еридою]], [[Макемаке (карликова планета)|Макемаке]] та [[Гаумеа (карликова планета)|Гаумеа]]).

=== Внутрішня частина Сонячної системи ===
Внутрішня частина включає [[планети земної групи]] та [[астероїд]]и. Всі вони складаються переважно з силікатів і металів. Це невелика частина системи&nbsp;— її [[радіус]] менший, ніж відстань між орбітами Юпітера й Сатурна.

==== Планети земної групи ====
[[Файл:4_Terrestrial_Planets_Size_Comp_True_Color.png|thumb|upright=1.25|right|Планети земної групи. Зліва направо: Меркурій, Венера, Земля і Марс (розміри в масштабі, міжпланетні відстані&nbsp;— ні)]]

Чотири внутрішні планети складаються переважно з важких елементів, мають мало супутників, у них відсутні кільця. Значною мірою вони складаються з тугоплавких мінералів, таких як силікати, що формують їхню мантію та кору, і металів (таких як [[залізо]] й [[нікель]]), що формують їхнє ядро. У трьох внутрішніх планет&nbsp;— Венери, Землі і Марса&nbsp;— є атмосфера; у всіх є [[метеоритний кратер|ударні кратери]], [[тектоніка|тектонічні]] деталі поверхні (такі як [[рифт]]ові западини) й [[вулкан]]и<ref>http://www.krugosvet.ru/enc/nauka_i_tehnika/astronomiya/SOLNECHNAYA_SISTEMA.html</ref><ref>http://sunsys.narod.ru/mars.htm</ref><ref>http://space.rin.ru/articles/html/54.html</ref>.

===== Меркурій =====
{{main|Меркурій (планета)|l1=Меркурій}}

Меркурій є найближчою до Сонця (0,4 а. о.) й найменшою планетою системи (0,055 маси Землі). У Меркурія немає супутників, а його найпомітнішими, після ударних кратерів, деталями рельєфу є численні криволінійні уступи довжиною до сотень кілометрів і висотою до {{s|3 км}}. Ймовірно, вони виникли при стисканні планети внаслідок поступового остигання її надр<ref name=Murchie_2014/>.

Меркурій має вкрай розріджену атмосферу. Вона складається з атомів, «вибитих» із поверхні планети сонячним вітром. Велике залізне ядро Меркурія та його тонка кора ще не отримали належного пояснення. Є гіпотеза, яка припускає, що зовнішні шари планети, складені з легких елементів, зірвало внаслідок гігантського зіткнення, яке зменшило розміри планети<ref name="Collisional stripping" />, а також запобігло повному поглинанню Меркурія молодим Сонцем.

===== Венера =====
{{main|Венера (планета)|l1=Венера}}
Венера близька за розміром і масою до Землі (її маса становить 0,815 земної). Як і Земля, вона має потужну атмосферу та товсту силікатну оболонку навколо залізного ядра. На поверхні Венери є яскраві ознаки колишньої геологічної активності, в першу чергу [[вулканізм на Венері|вулканізму]]. Води в складі Венери майже немає, а [[атмосфера Венери|її атмосфера]] в дев'яносто разів щільніша за земну. Це найгарячіша планета: температура її поверхні перевищує 400&nbsp;°C. Причиною цього є [[парниковий ефект]] у щільній, багатій на вуглекислий газ атмосфері<ref>{{Cite web |url=http://www.boulder.swri.edu/~bullock/Homedocs/PhDThesis.pdf |title=Архівована копія |accessdate=19 березня 2012 |archiveurl=https://web.archive.org/web/20070614202751/http://www.boulder.swri.edu/~bullock/Homedocs/PhDThesis.pdf |archivedate=14 червня 2007 |deadurl=yes }}</ref>. Надійних ознак сучасної ендогенної геологічної активності на Венері не виявлено{{Джерело?}}, але, оскільки у неї немає магнітного поля, яке запобігло б виснаженню її наявної атмосфери, це дозволяє припустити, що її атмосфера регулярно поповнюється вулканічними виверженнями. Природних супутників у Венери немає.

===== Земля =====
{{main|Земля}}Земля є найбільшою та найщільнішою серед внутрішніх планет. У Землі є один природний супутник&nbsp;— [[Місяць (супутник)|Місяць]], це єдиний великий супутник планет земної групи. Серед планет земної групи Земля є унікальною (насамперед&nbsp;— гідросферою). [[Атмосфера Землі]] радикально відрізняється від атмосфер інших планет&nbsp;— вона містить вільний кисень. Питання про наявність життя де-небудь, крім Землі, залишається відкритим.

===== Марс =====
{{main|Марс (планета)|l1=Марс}}Марс менший за Землю та Венеру (0,107 маси Землі). Він має [[атмосфера Марса|атмосферу]], що складається переважно з вуглекислого газу, з поверхневим тиском 6,1 м[[Бар (одиниця)|бар]] (0,6&nbsp;% від земного). На його поверхні є [[вулканізм на Марсі|вулкани]], найбільший із яких, [[Гора Олімп (Марс)|Олімп]], перевищує розмірами всі земні вулкани, досягаючи висоти 21,2&nbsp;км<ref>http://www.ipages.ru/index.php?ref_item_id=4262&ref_dl=1</ref>. Рифтові западини ([[долини Марінера]]) свідчать про колишню тектонічну активність. Сучасної тектонічної та вулканічної активності на Марсі не зареєстровано, але, за деякими оцінками, Олімп востаннє вивергався не більше 2&nbsp;млн років тому<ref>[http://www.astrobio.net/exclusive/1360/modern-martian-marvels-volcanoes Modern Martian Marvels: Volcanoes?]</ref>. Червоний колір поверхні Марса зумовлений великою кількістю оксиду заліза в його ґрунті. Планета має два супутники&nbsp;— [[Фобос (супутник)|Фобос]] і [[Деймос (супутник)|Деймос]]. Припускається, що вони являють собою захоплені астероїди<ref>http://iopscience.iop.org/1538-3881/128/5/2542/fulltext/</ref>.

==== Пояс астероїдів ====
{{Розділ без джерел|дата=вересень 2018}}
[[Файл:InnerSolarSystem-uk.png|thumb|Схема розташування поясу [[астероїд]]ів у [[Сонячна система|Сонячній системі]]
{| style="width:100%;"
|-
| valign=top |
{{legend2|#FF0000|border=1px solid #940000|[[Сонце]]}}<br/>
{{legend2|#6ad768|border=1px solid #2B9929|[[Троянські астероїди Юпітера|Троянці Юпітера]]}}<br/>
{{legend2|#007DD6|border=1px solid #00508A|[[Орбіта|Орбіти]] [[Планета|планет]]}}
| valign=top |
{{legend2|#e9e9e9|border=1px solid #999999|[[Пояс астероїдів|Головний пояс астероїдів]]}}<br/>
{{legend2|#d39300|border=1px solid #855D00|[[Сім'я Гільди|Гільди]]}}<br/>
{{legend2|#c90000|border=1px solid #940000|[[Навколоземні об'єкти]]}}
|}]]{{main|Пояс астероїдів|Астероїд}}
Астероїди&nbsp;— найпоширеніші [[малі тіла Сонячної системи]]. Більшість з них утворюють так званий [[головний пояс астероїдів]], який лежить між орбітами Марса та Юпітера, на відстані від 2,3 до 3,3 а. о. від Сонця. Вважають, що це залишки з часів формування Сонячної системи, які не змогли об'єднатися в одне тіло через гравітаційні збурення Юпітера. Більшість астероїдів обертаються навколо Сонця в тому ж напрямку, що й великі планети, але їхні орбіти здебільшого витягнуті та нахилені до площини екліптики.

Астероїди мають розмір від декількох метрів до сотень кілометрів. Здебільшого їх класифікують як малі тіла Сонячної системи, але деякі з них, наприклад, [[4 Веста|Веста]] і [[10 Гігея|Гігея]], можуть бути перекласифіковані в [[карликові планети]], якщо буде доведено, що вони набули [[Гідростатичний закон|гідростатично]] рівноважної форми.

Пояс містить десятки тисяч, можливо&nbsp;— мільйони об'єктів, більших одного кілометра в діаметрі. Попри це, загальна маса астероїдів поясу навряд чи більша однієї тисячної маси Землі. Небесні тіла з діаметрами від 100&nbsp;мкм до 10&nbsp;м називають [[метеороїд]]ами.

===== Групи астероїдів =====
{{Main|Сім'я астероїдів}}
Астероїди об'єднують у групи та [[Сім'я астероїдів|сім'ї]] на основі характеристик їхніх орбіт. [[Супутники астероїдів]]&nbsp;— астероїди, що обертаються по орбіті навколо інших астероїдів. Вони не визначаються так очевидно, як супутники планет, оскільки іноді бувають майже настільки ж великими, як і їхній компаньйон. Пояс астероїдів також містить комети головного поясу астероїдів, які, можливо, були джерелом води на Землі<ref name="Earths Water"/>.

[[Троянські астероїди Юпітера|Троянські астероїди]] розташовані в точках Лагранжа [[Точки Лагранжа|L{{sub|4}} і L{{sub|5}}]] Юпітера (гравітаційно стійкі регіони впливу планети, що переміщуються разом із нею по її орбіті); термін ''«троянці»'' також застосовується для астероїдів, що перебувають у точках Лагранжа будь-яких інших планет або супутників (крім троянців Юпітера, відомі троянці [[Троянські астероїди Нептуна|Нептуна]], [[Троянські астероїди Землі|Землі]], [[Троянські астероїди Урана|Урана]] та [[Троянські астероїди Марса|Марса]]). Астероїди [[Сім'я Гільди|сім'ї Гільди]] перебувають у резонансі з Юпітером [[Люки Кірквуда|2:3]], тобто роблять три оберти навколо Сонця за час двох повних обертів Юпітера<ref name="Barucci"/>.

Також у внутрішній Сонячній системі є групи астероїдів з орбітами, розташованими між Меркурієм та Марсом. Орбіти багатьох із них перетинають орбіти внутрішніх планет<ref name="MorbidelliAstIII"/>. Деякі з них є [[Потенційно небезпечні астрономічні об'єкти|потенційно небезпечними об'єктами]].

===== Церера =====
{{Main|Церера (карликова планета)}}
Церера&nbsp;— [[карликова планета]] та найбільше тіло поясу астероїдів. Церера має діаметр трохи менший 1000&nbsp;км і достатню масу, щоб під дією власної гравітації набути сферичної форми. Після відкриття Цереру класифікували як планету, однак, оскільки подальші спостереження виявили поблизу від Церери ряд астероїдів, у 1850-х її віднесли до астероїдів<ref name="History of Asteroids"/>. Повторно вона була класифікована як карликова планета 2006&nbsp;року.

=== Зовнішня частина Сонячної системи ===
Зовнішня область Сонячної системи є місцем розташування [[Газові планети|газових гігантів]] та їхніх супутників, а також [[Транснептуновий об'єкт|транснептунових об'єктів]], астероїдно-кометно-газових об'єктів [[Пояс Койпера|поясу Койпера]], [[Розсіяний диск|Розсіяного диска]] і [[Хмара Оорта|хмари Оорта]]. Орбіти багатьох короткоперіодичних комет, а також [[Кентаври (планетоїди)|астероїдів-кентаврів]], також проходять у цій області. Тверді об'єкти зовнішньої області через велику відстань від Сонця, а отже, набагато нижчу температуру, містять лід [[вода|воду]], [[аміак]] і [[метан]].

==== Планети-гіганти ====
{{Main|Планети-гіганти}}

[[Файл:Gas planet size comparisons.jpg|мини|300пкс|Планети-гіганти. Зліва направо: [[Юпітер (планета)|Юпітер]], [[Сатурн (планета)|Сатурн]], [[Уран (планета)|Уран]] і [[Нептун (планета)|Нептун]] (розміри в масштабі, міжпланетні відстані&nbsp;— ні)]]

Чотири планети-гіганти, які також називаються [[Газові планети|газовими гігантами]], разом містять 99&nbsp;% маси речовини, що обертається на орбітах навколо Сонця. Юпітер і Сатурн переважно складаються з водню і гелію; Уран і Нептун мають більший вміст льоду. Через це деякі астрономи класифікують їх у власну категорію&nbsp;— [[Крижаний гігант|«крижані гіганти»]]<ref name="Giant Planets" />. У всіх чотирьох газових гігантів є [[Кільце (астрономія)|кільця]], хоча лише кільцева система Сатурна легко спостерігається з Землі.

===== Юпітер =====
{{Main|Юпітер (планета)|l1=Юпітер}}
Юпітер має масу, в 318 разів більшу від [[Маса Землі|земної]], і є в 2,5 рази масивнішим від усіх інших планет разом узятих. Він складається здебільшого з [[Водень|водню]] і [[Гелій|гелію]]. Висока внутрішня температура Юпітера викликає появу численних напівпостійних вихрових структур в його [[Атмосфера Юпітера|атмосфері]], таких як смуги хмар і [[Велика червона пляма]].

Юпітер має [[Супутники Юпітера|79 супутників]]. Чотири найбільших&nbsp;— [[Ганімед (супутник)|Ганімед]], [[Каллісто (супутник)|Каллісто]], [[Іо (супутник)|Іо]] та [[Європа (супутник)|Європа]]&nbsp;— подібні до планет земної групи [[ендогенні процеси|ендогенною активністю]], зокрема [[тектоніка|тектонічною]], а Іо&nbsp;— навіть [[Вулканізм на тілах Сонячної системи|вулканічною]]<ref name="Galilean Satellites"/>. Ганімед, найбільший супутник в Сонячній системі, за розмірами перевищує Меркурій.

[[Файл:Solar Sys.svg|thumb|Відстань планет до Сонця (в а. о.)]]

===== Сатурн =====
{{Main|Сатурн (планета)|l1=Сатурн}}
Сатурн, відомий своєю [[Кільця Сатурна|системою кілець]], має структуру атмосфери і магнітосфери, дещо подібну до відповідних структур Юпітера. Хоча об'єм Сатурна дорівнює 60&nbsp;% об'єму Юпітера, маса (95 [[Маса Землі|мас Землі]])&nbsp;— менша від третини маси Юпітера; таким чином, Сатурн&nbsp;— найменш щільна планета Сонячної системи (його середня [[густина]] менша за густину води).

Сатурн має [[Супутники Сатурна|82 підтверджених супутники]]; два з них&nbsp;— [[Титан (супутник)|Титан]] і [[Енцелад (супутник)|Енцелад]]&nbsp;— проявляють ознаки геологічної активності. Ця активність, однак, не подібна до земної, оскільки значною мірою обумовлена [[Кріовулканізм|активністю льоду]]<ref name="Cryovolcanism" />. Титан, який за розмірами більший за Меркурій,&nbsp;— єдиний супутник в Сонячній системі, що має атмосферу.

===== Уран =====
{{Main|Уран (планета)|l1=Уран}}
Уран з масою, в 14 разів більшою, ніж у Землі, є найлегшою із зовнішніх планет. Унікальним серед інших планет його робить те, що він обертається «лежачи на боці»: [[Нахил осі обертання|нахил осі його обертання]] до площини [[Екліптика|екліптики]] дорівнює приблизно 98°<ref name="Seidelmann2007">{{cite journal|last= Seidelmann|first= P. Kenneth|coauthors= Archinal, B. A.; A’hearn, M. F.; et al.|title= Report of the IAU/IAGWorking Group on cartographic coordinates and rotational elements: 2006|journal= Celestial Mech. Dyn. Astr. |volume=90|pages=155—180|year=2007|doi=10.1007/s10569-007-9072-y|url=http://adsabs.harvard.edu/doi/10.1007/s10569-007-9072-y |issn = 0923-2958}}{{ref-en}}</ref>. Якщо інші планети можна порівняти з дзиґою, що обертається, то Уран більше схожий на кульку, яка котиться. Він має набагато холодніше ядро, ніж інші газові гіганти, і випромінює в космос дуже мало тепла<ref name="Hawksett" />.

Відкрито [[Супутники Урана|27 супутників Урана]]; найбільші з них&nbsp;— [[Титанія (супутник)|Титанія]], [[Оберон (супутник)|Оберон]], [[Умбріель (супутник)|Умбріель]], [[Аріель (супутник)|Аріель]] і [[Міранда (супутник)|Міранда]].

===== Нептун =====
{{Main|Нептун (планета)|l1=Нептун}}
Нептун, хоча і дещо менший від Урана, але масивніший (17 [[Маса Землі|мас Землі]]) і тому щільніший. Він випромінює більше внутрішнього тепла, але не так багато, як Юпітер чи Сатурн<ref name="Podolak" />.

Нептун має [[Супутники Нептуна|14 відомих супутників]]. Найбільший з них&nbsp;— [[Тритон (супутник)|Тритон]], є геологічно активним, з [[гейзер]]ами [[Рідкий азот|рідкого азоту]]<ref name="Geysers on Triton" />. Тритон&nbsp;— єдиний великий супутник, що рухається в зворотному напрямку. Також Нептун супроводжують [[астероїд]]и, що називаються [[Троянські астероїди Нептуна|''троянцями Нептуна'']], які перебувають з ним в [[Орбітальний резонанс|резонансі]] 1:1.

==== Комети ====
[[Файл:Comet c1995o1.jpg|мини|200пкс|Комета [[C/1995 O1 (Гейла — Боппа)|Гейла&nbsp;— Боппа]]]]
{{Main|Комета}}
{{Розділ без джерел|дата=вересень 2018}}
Комети рухаються здебільшого витягнутими орбітами, що близькі до параболічних. Деякі комети мають орбіти порівняно невеликих розмірів&nbsp;— десятки і сотні [[астрономічна одиниця|астрономічних одиниць]]. У них переважають прямі рухи, тобто їхнє обертання відбувається в тому ж напрямку, що й обертання планет.

Ядра комет за своїм елементним i хімічним складом споріднені до [[газові планети|планет-гігантів]]: вони складаються з водяного льоду і льодів різних газів із домішкою кам'янистих речовин. Майже всі малі планети за своїм складом подібні до кам'янистих планет земної групи. Тільки [[2060 Хірон|Хірон]], що рухається між орбітами [[Сатурн (планета)|Сатурна]] і [[Уран (планета)|Урана]], ймовірно, подібний до крижаних ядер комет та невеликих супутників далеких від Сонця планет.

Уламки малих планет, що утворюються під час їхніх зіткнень одна з одною, іноді випадають на Землю у вигляді [[метеорит]]ів. У малих планет, саме внаслідок їхніх невеликих розмірів, надра прогрівалися значно менше, ніж у планет земної групи, і тому їхня речовина зазнала лише невеликих змін від часу їхнього утворення. [[Радіоізотопне датування|Радіоізотопні]] виміри віку метеоритів свідчать, що вони, а отже, і вся Сонячна система, існують близько 5&nbsp;млрд років. Цей вік Сонячної системи узгоджується з вимірами віку найдавніших земних та місячних порід.

Динамічні та фізичні особливості будови Сонячної системи вказують на те, що планети сформувалися з газопилової речовини, яка раніше утворювала протопланетну хмару навколо Сонця. Планети земної групи утворилися в результаті акумуляції кам'янистих твердих часток, а в планет-гігантів утворення почалося з акумуляції кам'янисто-крижаних часток, а потім на деякому етапі їхнього зростання доповнилося приєднанням газів, в основному [[Водень|водню]] і [[Гелій|гелію]].

В результаті нового дослідження, яке було опубліковане в 2023 році у науковому журналі ''Icarus''<ref>[https://www.sciencedirect.com/science/article/abs/pii/S0019103523001847?via%3Dihub Statistical chronometry of meteorites. I. A Test of 26Al homogeneity and the Pb-Pb age of the solar system’s ''t=0''. // Steven J. Desch, Daniel R. Dunlap, Emilie T. Dunham, Curtis D. Williams, Prajkta Mane. Received 3 March 2023, Revised 22 April 2023, Accepted 28 April 2023, Available online 6 May 2023, Version of Record 25 May 2023]</ref>, яке стосувалося, перш за все, вивчення хімічного складу стародавніх метеоритів, вчені припустили, що Сонячна система приблизно на 1,1 млн років старша, ніж показували попередні оцінки. Тобто їй може бути не 4,5673 млрд років, а '''4,5684 млрд років''' (плюс-мінус 240 тисяч років)<ref>[https://www.iflscience.com/the-solar-system-may-be-over-a-million-years-older-than-thought-70090 The Solar System May Be Over A Million Years Older Than Thought. // By Dr. Alfredo Carpineti. August 3, 2023]</ref><ref>[https://newsyou.info/2023/08/vtratili-miljon-rokiv-nasha-sonyachna-sistema-ne-taka-yak-peredbachalosya-shho-zyasuvali-vcheni Втратили мільйон років. Наша Сонячна система не така, як передбачалося: що з’ясували вчені. 05.08.2023, 20:34]</ref>.

==== Кентаври ====
{{Main|Кентаври (планетоїди)}}
Кентаври&nbsp;— крижані кометоподібні об'єкти з [[Велика піввісь|великою піввіссю]], більшою, ніж у Юпітера {{s|(5,5 а. о.)}} і меншою, ніж у Нептуна {{s|(30 а. о.)}}. Найбільший з відомих кентаврів, [[10199 Харікло|Харікло]], має діаметр близько 250&nbsp;км<ref name="spitzer" />. Перший виявлений кентавр, [[2060 Хірон|Хірон]], також класифікований як комета (95P), оскільки при наближенні до Сонця у нього з'являється [[Кома (астрономія)|кома]], як і в комет<ref name="Chiron biography"/>.

==== Транснептунові об'єкти ====
{{Main|Транснептуновий об'єкт}}
Простір за Нептуном, або «регіон транснептунових об'єктів», все ще значною мірою не досліджений. Ймовірно, він містить лише малі тіла, що складаються переважно з каменів та льоду. Цей регіон іноді також включають у «зовнішню Сонячну систему», хоча зазвичай цей термін використовують, щоб позначати простір за [[Пояс астероїдів|поясом астероїдів]] і до орбіти Нептуна.
[[Файл:Outersolarsystem objectpositions labels comp ukr.png|ліворуч|міні|224x224пкс|Відомі об'єкти поясу Койпера (зелені), показані відносно чотирьох зовнішніх планет. Масштаб показаний в [[Астрономічна одиниця|астрономічних одиницях]]. Темна ділянка внизу картинки&nbsp;— область, розташована для земного спостерігача на фоні [[Чумацький Шлях|Чумацького Шляху]], яскравість зір якого не дозволяє розрізнити тьмяні об'єкти]]

===== Пояс Койпера =====
{{Main|Пояс Койпера}}
Пояс Койпера&nbsp;— область реліктів часів [[Формування та еволюція Сонячної системи|утворення Сонячної системи]], є великим поясом уламків, подібним до поясу астероїдів, але складається переважно з льоду<ref name="Physical"/>. Простягається між 30 і {{s|55 а. о.}} від Сонця. Складений переважно малими тілами Сонячної системи, але багато з найбільших об'єктів поясу Койпера, такі як [[50000 Квавар|Квавар]], [[20000 Варуна|Варуна]] і [[90482 Орк|Орк]], можуть бути перекласифіковані в карликові планети після уточнення їхніх параметрів. За оцінками, понад 100&nbsp;000 об'єктів поясу Койпера мають діаметр понад 50&nbsp;км, але повна маса поясу дорівнює лише одній десятій чи навіть одній сотій [[Маса Землі|маси Землі]]<ref name="Delsanti" />. Багато з об'єктів поясу мають численні супутники<ref name="Satellites KBO" />, і в більшості об'єктів орбіти розташовуються поза площиною екліптики<ref name="Trojan" />.

Пояс Койпера може бути наближено поділений на [[Класичний об'єкт поясу Койпера|«класичні»]] та [[Резонансні транснептунові об'єкти|резонансні об'єкти]] (переважно [[плутино]])<ref name="Physical" />. Резонансні об'єкти перебувають в [[орбітальний резонанс|орбітальному резонансі]] з Нептуном (наприклад, здійснюючи два оберти на кожні три оберти Нептуна, або один на кожні два). Найближчі до Сонця резонансні об'єкти можуть перетинати орбіту Нептуна. Класичні об'єкти поясу Койпера не перебувають з Нептуном в орбітальному резонансі і розташовуються на відстані приблизно від 39,4 {{s|до 47,7 а. о.}} від Сонця<ref name="M. W. Buie"/>. Елементи класичного поясу Койпера класифіковані як [[к'юбівано]], від індексу першого виявленого об'єкта&nbsp;— {{mpl|(15760) 1992 QB|1}} («{{mp|QB|1}}» вимовляється як «к'ю-бі-ван»); і мають близькі до колових орбіти з малим кутом нахилу до екліптики<ref name="Beyond Neptune" />.

====== Плутон ======
{{Main|Плутон (карликова планета)|l1=Плутон}}
Плутон&nbsp;— [[карликова планета]], найбільший відомий об'єкт поясу Койпера. Після виявлення в 1930 році вважався дев'ятою планетою; ситуація змінилася у 2006 році з прийняттям формального визначення планети. У Плутона помірний ексцентриситет орбіти з нахилом 17 градусів до площини екліптики, і він то наближається до Сонця на відстань {{s|29,6 а. о.}}, стаючи до нього ближче Нептуна, то віддаляється {{s|на 49,3 а. о.}}

[[Харон (супутник)|Харон]], найбільший супутник Плутона, інколи описується як подвійна планетарна система з Плутоном, оскільки [[центр мас]] системи Плутон&nbsp;— Харон розташовується поза ними. Чотири менших супутники&nbsp;— [[Нікта (супутник)|Нікта]], [[Гідра (супутник)|Гідра]], [[Кербер (супутник)|Кербер]] і [[Стікс (супутник)|Стікс]]&nbsp;— обертаються навколо Плутона і Харона.

Плутон перебуває з Нептуном в орбітальному резонансі 3:2&nbsp;— на кожні три оберти Нептуна навколо Сонця припадає два оберти Плутона, увесь цикл займає 500 років. Об'єкти поясу Койпера, орбіти яких мають такий же резонанс, називаються [[плутино]]<ref name="Fajans et al 2001" />.{{ТНО imagemap}}

====== Гаумеа ======
{{Main|Гаумеа (карликова планета)}}
Гаумеа&nbsp;— карликова планета. Має сильно витягнуту форму і період обертання навколо власної осі близько 4 годин. [[Супутники Гаумеа|Два супутники]] і ще принаймні вісім транснептунових об'єктів є частиною сім'ї Гаумеа, яка сформувалася мільярди років тому з крижаних уламків, після того, як велике зіткнення зруйнувало крижану мантію Гаумеа. Орбіта карликової планети має великий нахил&nbsp;— 28°.

====== Макемаке ======
{{Main|Макемаке (карликова планета)|l1=Макемаке}}
Макемаке&nbsp;— спочатку позначався як {{mp|2005 FY|9}}, у 2008 році отримав ім'я і був оголошений карликовою планетою<ref name="Dwarf Planets" />. Наразі є другим за видимою яскравістю в поясі Койпера після Плутона. Найбільший з відомих [[Класичний об'єкт поясу Койпера|класичних об'єктів поясу Койпера]] (які не перебувають у підтвердженому резонансі з Нептуном). У Макемаке ще не виявлено супутників. Має діаметр від 50 до 75&nbsp;% діаметра Плутона, орбіта нахилена на 29°<ref name="Buie" />, [[ексцентриситет]] близько 0,16.

====== Квавар ======
{{Main|Квавар (карликова планета)|l1=Квавар}}

Квавар&nbsp;— транснептуновий об'єкт, другий за розмірами (після Макемаке) відомий класичний об'єкт (не перебуває в підтвердженому резонансі з Нептуном) поясу Койпера. Орбіта нахилена на 8°, [[ексцентриситет]] близько 0,038. Має систему кілець та один відомий [[супутник]] — [[Вейвот (супутник)|Вейвот]].

====== Орк ======
{{Main|90482 Орк|l1=90482 Орк}}
Орк&nbsp;— транснептуновий об'єкт поясу Койпера, [[плутино]] (перебуває в орбітальному резонансі з Нептуном 2:3, як і Плутон). Має один супутник &nbsp;— [[Вант (супутник)|Вант]].

====== Інші ======
Обговорюється надання статусу карликових планет іншим транснептуновим об'єктам. 

===== Розсіяний диск =====
{{Main|Розсіяний диск}}
Розсіяний диск частково перекривається з поясом Койпера, але простягається набагато далі за його межі і, ймовірно, є джерелом короткоперіодичних комет. Вважається, що об'єкти розсіяного диска були викинуті на випадкові орбіти гравітаційним впливом Нептуна в період його міграції на ранній стадії [[Формування та еволюція Сонячної системи|формування Сонячної системи]]: одна з концепцій базується на припущенні про те, що Нептун та Уран сформувалися ближче до Сонця, ніж вони є зараз, а потім перемістилися на свої сучасні орбіти<ref>''Thommes, Edward W.; Duncan, Martin J.; Levison, Harold F.'' [http://arxiv.org/abs/astro-ph/0111290 The formation of Uranus and Neptune among Jupiter and Saturn (2001)].{{ref-en}}</ref><ref>''Hahn, Joseph M.'' [http://arxiv.org/abs/astro-ph/0507319v1 Neptune's Migration into a Stirred-Up Kuiper Belt: A Detailed Comparison of Simulations to Observations. Saint Mary's University (2005)].</ref><ref>[http://news.cosmoport.com/2003/11/28/4.htm Загадка образования астероидного пояса Койпера]{{ref-ru}}</ref>. Багато об'єктів розсіяного диска (SDO) мають [[перигелій]] в межах поясу Койпера, але їхній [[афелій]] може простягатися {{s|до 150 а. о.}} від Сонця. Орбіти об'єктів також досить нахилені до площини екліптики і часто майже перпендикулярні їй. Деякі астрономи вважають, що розсіяний диск&nbsp;— це область поясу Койпера, і описують об'єкти розсіяного диска як «розсіяні об'єкти поясу Койпера»<ref name="Big KBOs"/>. Деякі ж астрономи також класифікують кентаври як розсіяні всередину об'єкти поясу Койпера, нарівні з розсіяними назовні об'єктами розсіяного диска<ref name="Centaurs and SDO" />.

====== Ерида ======
{{Main|Ерида (карликова планета)|l1=Ерида}}
Ерида ({{s|68 а. о.}} в середньому)&nbsp;— найбільший відомий об'єкт розсіяного диска. Оскільки її діаметр спочатку був оцінений в 2400&nbsp;км, тобто принаймні на 5&nbsp;% більше, ніж у Плутона, то її відкриття викликало суперечки про те, що саме слід називати планетою. Вона є однією з найбільших відомих карликових планет<ref name="Eris" />. У Ериди є один супутник&nbsp;— [[Дизномія (супутник)|Дизномія]]. Як і у Плутона, її орбіта є надзвичайно витягнутою, з [[Перигелій|перигелієм]] {{s|38,2 а. о.}} (приблизна відстань Плутона від Сонця) та [[Афелій|афелієм]] {{s|97,6 а. о.}}; і орбіта сильно (44,177°) нахилена до площини екліптики.

=== Віддалені області ===
[[Файл:Solarmap.png|thumb|Від Сонця до найближчої зорі: Сонячна система у [[Логарифмічна шкала|логарифмічній шкалі]] в [[Астрономічна одиниця|астрономічних одиницях]]]]
Відповідь на питання про те, де саме закінчується Сонячна система й починається міжзоряний простір, є неоднозначною. Найсуттєвішими вважають два фактори: [[сонячний вітер]] і сонячне [[Гравітація|тяжіння]]. Зовнішня межа сонячного вітру&nbsp;— [[геліопауза]], де гідродинамічний тиск сонячної плазми врівноважується міжзоряним. Усередині цієї оболонки сонячне магнітне поле витісняє галактичне<ref>{{А-Е-С|Геліосфера|104—105|g}}</ref>. Геліопауза розташована в чотири рази далі, ніж Плутон, і вважається початком [[Міжзоряне середовище|міжзоряного середовища]]. Однак припускають, що відстань, на якій [[гравітація]] Сонця є визначальною ([[сфера Гілла]]), майже в тисячу разів більша<ref name="Littmann" />.

==== Геліосфера ====
{{Main|Геліосфера}}
Міжзоряне середовище в околицях Сонячної системи неоднорідне. Спостереження показують, що Сонце рухається зі швидкістю близько {{s|25 км/с}} крізь [[Місцева міжзоряна хмара|Місцеву міжзоряну хмару]] і може покинути її протягом наступних 10 тисяч років. Велику роль у взаємодії Сонячної системи з [[Міжзоряне середовище|міжзоряним середовищем]] відіграє [[сонячний вітер]].

Наша планетна система існує у вкрай розрідженій «атмосфері» [[Сонячний вітер|сонячного вітру]]&nbsp;— потоку заряджених частинок (в основному [[Водень|водневої]] і [[гелій|гелієвої]] [[Плазма (агрегатний стан)|плазми]]), з величезною швидкістю випромінюваних із [[Сонячна корона|сонячної корони]]. Середня швидкість сонячного вітру, що спостерігається на Землі, становить {{s|450 км/с}}. Ця швидкість перевищує швидкість поширення [[магнітогідродинамічні хвилі|магнітогідродинамічних хвиль]], тому при взаємодії з перешкодами плазма сонячного вітру поводить себе аналогічно до надзвукового потоку газу. В міру віддалення від Сонця щільність сонячного вітру слабшає і настає момент, коли він більше не може стримувати тиск міжзоряної речовини. В процесі зіткнення утворюється декілька перехідних областей.

Спочатку сонячний вітер гальмується, стає щільнішим, теплішим і [[Турбулентність|турбулентним]]<ref name="fahr"/>. Момент цього переходу називається ''границею ударної хвилі'' ({{lang-en|termination shock}}) і перебуває на відстані близько {{s|85—95 [[астрономічна одиниця|а. о.]]}} від Сонця<ref name="fahr" /> (за даними, отриманими з космічних станцій «[[Вояджер-1]]»<ref name="Voyager 1"/> і «[[Вояджер-2]]»<ref name="Asymmetric shock"/>, які перетнули цю межу у грудні 2004 року і серпні 2007).

Ще приблизно через {{s|40 а. о.}} сонячний вітер зіштовхується з міжзоряною речовиною і остаточно зупиняється. Ця межа, яка відділяє міжзоряне середовище від речовини Сонячної системи, називається ''геліопаузою''<ref name="Voyager"/>. За формою вона схожа на бульбашку, витягнуту в протилежний до руху Сонця бік. Область простору, обмежена геліопаузою, називається ''геліосферою''.

Згідно з даними апаратів «[[Вояджер]]», [[ударна хвиля]] з південного боку виявилася ближче, ніж з північного (73 і 85 астрономічних одиниць відповідно). Точні причини цього поки невідомі; згідно з першими припущеннями, асиметричність геліопаузи може бути викликана дією надслабких магнітних полів у міжзоряному просторі [[Чумацький Шлях|Галактики]]<ref name="Asymmetric shock" />.

З іншого боку геліопаузи, на відстані порядку {{s|230 а. о.}} від Сонця, вздовж [[Головна ударна хвиля|''головної ударної хвилі'']] (bow shock) відбувається гальмування з космічних швидкостей міжзоряної речовини, що налітає на Сонячну систему<ref name="Suns Heliosphere" />.

Жоден космічний корабель ще не вийшов з геліопаузи, таким чином, неможливо знати напевне умови в [[Місцева міжзоряна хмара|місцевій міжзоряній хмарі]]. Очікується, що «[[Вояджер]]и» пройдуть геліопаузу приблизно між 2014 і 2027 роками і передадуть цінні дані відносно рівнів випромінювання і сонячного вітру<ref name="Interstellar Mission" />. Недостатньо зрозуміло, наскільки добре геліосфера захищає Сонячну систему від космічних променів. Команда, що фінансується [[NASA]], розробила концепцію місії «Vision Mission»&nbsp;— відправлення зонда до границі геліосфери<ref name="Interstellar Explorer" /><ref name="Interstellar space" />.

==== Хмара Оорта ====
{{Main|Хмара Оорта}}
[[Файл:Kuiper belt - Oort cloud-uk.svg|міні|300x300пкс|Рисунок, що ілюструє можливий вигляд хмари Оорта]]
Гіпотетична хмара Оорта&nbsp;— сферична хмара крижаних об'єктів (аж до трильйона), яка є джерелом довгоперіодичних комет. Передбачувана відстань до зовнішніх границь хмари Оорта від [[Сонце|Сонця]] становить {{s|від 50 000 а. о.}} (приблизно 1 [[світловий рік]]) {{s|до 100 000 а. о.}} (1,87 св. років). Вважається, що об'єкти, які складають хмару, сформувалися біля Сонця і були розсіяні далеко в космос гравітаційними ефектами [[Планети-гіганти|планет-гігантів]] на ранньому етапі розвитку Сонячної системи.

===== Седна =====
{{Main|90377 Седна|l1=Седна}}
Седна ({{s|525,86 а. о.}} в середньому)&nbsp;— великий, подібний до [[Плутон (карликова планета)|Плутона]], червонуватий об'єкт з гігантською, надзвичайно витягнутою еліптичною орбітою, від приблизно {{s|76 а. о.}} в перигелії {{s|до 975 а. о.}} в афелії і періодом {{s|12 050 років.}} [[Майкл E. Браун|Майкл Браун]], який відкрив Седну в [[2003]] році, стверджує, що вона не може бути частиною розсіяного диска чи поясу Койпера, оскільки її перигелій занадто далекий, щоб пояснюватися дією міграції Нептуна. Він та інші астрономи вважають, що цей об'єкт є першим виявленим об'єктом нової популяції, яка також може включати об'єкт {{mpl-|148209|2000 CR|105}} з перигелієм {{s|45 а. о.}}, афелієм {{s|415 а. о.}} і орбітальним періодом 3420 років<ref name="Jewitt Sedna" />. Браун називає цю популяцію «внутрішньою хмарою Оорта», оскільки цілком ймовірно, що вона сформувалася з допомогою процесу, подібного до формування хмари Оорта, хоча і набагато ближче до Сонця<ref name="Brown Sedna" />. Седна, ймовірно, могла б бути визнана карликовою планетою, якби була визначена її форма.

==== Гіпотетичні об'єкти ====
{{Main|Дев'ята планета}}{{nobr|}}{{nobr|}}

20 січня 2016 року астрономи з [[Каліфорнійський технологічний інститут|Каліфорнійського технологічного інституту]] [[Батигін Костянтин Юрійович|Костянтин Батигін]] і [[Майкл E. Браун|Майкл Браун]] повідомили про можливу дев'яту планету на околиці Сонячної системи, за межами орбіти Плутона. Планета приблизно в десять разів масивніша, ніж Земля, віддалена від Сонця приблизно у 20 разів далі, ніж [[Нептун (планета)|Нептун]] (90 мільярдів кілометрів), і робить оберт навколо Сонця за 10 000—20 000 років <ref name=":02">{{cite web |last=Spaceflight |first=Leonard David |date=9 січня 2019 |title=A Wild 'Interstellar Probe' Mission Idea Is Gaining Momentum |url=https://www.space.com/42935-nasa-interstellar-probe-mission-idea.html |access-date=2019-09-23 |website=Space.com |language=en}}</ref>. На думку Майкла Брауна, ймовірність того, що ця планета реально існує, «можливо, 90&nbsp;%»<ref name=":12">{{Lien web |langue=en |auteur=Kev Lochun |titre=Inferior and superior planets: what's the difference? |url=https://www.skyatnightmagazine.com/space-science/inferior-superior-planets-difference/ |site=BBC Sky at Night Magazine |date=08-09-2020 |consulté le=2021-06-04}}.</ref>. Поки що вчені називають цю гіпотетичну планету просто «[[Дев'ята планета]]» ({{lang-en|Planet Nine}})<ref>{{Cite journal |last1=Sheppard |first1=Scott S. |author-link=Scott S. Sheppard |last2=Trujillo |first2=Chadwick |author-link2=Chad Trujillo |date=7 грудня 2016 |title=New extreme trans-Neptunian objects: Toward a super-Earth in the outer solar system |journal=The Astronomical Journal |volume=152 |issue=6 |page=221 |arxiv=1608.08772 |bibcode=2016AJ....152..221S |doi=10.3847/1538-3881/152/6/221 |issn=1538-3881 |s2cid=119187392 |doi-access=free}}</ref>.

У грудні 2018 року під час пошуку дев'ятої планети астрономи з [[Інститут Карнегі|Інституту науки Карнегі]], а також Гавайського і Каліфорнійського університетів знайшли найбільш віддалений з усіх відомих науці об'єктів Сонячної системи&nbsp;— астероїд [[2018 VG18|2018 VG<sub>18</sub>]], який вони згодом назвали «Farout» (англ.&nbsp;— далеко).<ref name=":3" />

== Формування та еволюція Сонячної системи ==
{{Main|Формування та еволюція Сонячної системи}}
Відповідно до загальноприйнятої зараз гіпотези, формування Сонячної системи почалося близько 4,6&nbsp;млрд років тому з гравітаційного стиснення невеликої частини гігантської міжзоряної [[Молекулярна хмара|газопилової хмари]]. Ця початкова хмара, ймовірно, сягала за розмірами декількох світлових років і була прародичем для декількох зір<ref name="Arizona" />.

В процесі стиснення розміри газопилової хмари зменшувалися і, через [[закон збереження моменту імпульсу]], зростала швидкість обертання хмари. Центр, де зібралася більша частина маси, ставав усе гарячішим у порівнянні з навколишнім диском<ref name="Arizona" />. Через обертання хмари швидкості її стиснення паралельно і перпендикулярно осі обертання відрізнялися, що призвело до ущільнення хмари, формування характерного [[Протопланетний диск|протопланетного диска]] діаметром близько {{s|200 а. о.}}<ref name="Arizona" /> і гарячої, щільної [[Протозоря|протозорі]] в центрі<ref name="Protostar" />. Вважається, що на цій стадії [[Еволюція зір|еволюції]] Сонце було [[Зорі типу T Тельця|зорею типу T Тельця]]. Вивчення зір типу [[Т Тельця]] показує, що вони часто оточені протопланетними дисками з масами 0,001—0,1 [[Маса Сонця|мас Сонця]], з переважним процентом маси туманності, зосередженої безпосередньо в зорі<ref name="Kitamara" />. Планети формуються шляхом [[Акреція (космос)|акреції]] з цього диска<ref name="Planet Formation" />.[[Файл:Oort cloud Sedna orbit ua.svg|міні|Орбіти об'єктів Сонячної системи]]Протягом 50&nbsp;млн років тиск і густина [[Водень|водню]] в центрі протозорі стали достатньо високими для початку [[Термоядерна реакція|термоядерної реакції]]<ref name="Yi2001" />. Температура, швидкість реакції, тиск і густина збільшувалися, доки не було досягнуто [[Гідростатична рівновага|гідростатичної рівноваги]] з тепловою енергією, яка протидіяла силі гравітаційного стиснення. На цьому етапі Сонце стало повноцінною зорею [[Головна послідовність|головної послідовності]]<ref name="Formation of Stars" />.

Сонячна система, ймовірно, проіснує доти, доки Сонце не почне розвиватися поза головною послідовністю [[Діаграма Герцшпрунга—Рассела|діаграми Герцшпрунга—Рассела]]. Оскільки Сонце спалює запаси водневого палива, то енергія, яка підтримує ядро, вичерпується, змушуючи Сонце стискатися. Це збільшує тиск в його надрах і нагріває ядро, таким чином прискорюючи спалювання палива. В результаті Сонце стає яскравішим приблизно на десять відсотків кожні 1,1&nbsp;млрд років<ref name="Fiery future" />, і стане ще на 40&nbsp;% яскравішим протягом наступних 3,5&nbsp;млрд років<ref name="sun_future">{{cite journal
 | author=Sackmann, I.-J.; Boothroyd, A. I.; Kraemer, K. E.
 | title=Our Sun. III. Present and Future
 | journal=Astrophysical Journal
 | year=1993
 | volume=418
 | pages=457—468
 | url=
 | bibcode=1993ApJ...418..457S |doi=10.1086/173407}}{{ref-en}}</ref>.

Приблизно через 7<ref name="Richard Pogge"/> млрд років [[водень]] в сонячному ядрі буде повністю перетворений в [[гелій]], що завершить фазу [[Головна послідовність|головної послідовності]]; Сонце стане [[субгігант]]ом<ref name="Richard Pogge"/>. Ще через 600&nbsp;млн років зовнішні шари Сонця розширяться приблизно у 260 разів порівняно з сучасними розмірами&nbsp;— Сонце перейде на стадію [[Червоні гіганти|червоного гіганта]]<ref name="Schroder_2008"/>. Через сильне збільшення площі поверхні вона буде набагато холоднішою, ніж при перебуванні на головній послідовності {{s|(2600 К)}}<ref name="Schroder_2008"/>. Різко збільшившись, Сонце, ймовірно, поглине найближчі планети Меркурій та Венеру<ref>{{cite web|url=http://www.membrana.ru/particle/683|title=Звездочёты расчленили солнечную смерть|publisher=Membrana.ru|accessdate=2013-02-27|archiveurl=https://www.webcitation.org/6EzBiCgG0?url=http://www.membrana.ru/particle/683|archivedate=2013-03-09|deadurl=no}} {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20130109101556/http://www.membrana.ru/particle/683 |date=2013-01-09 }}{{ref-ru}}</ref>. Земля, можливо, уникне поглинання зовнішніми сонячними оболонками<ref name="sun_future" />, але стане абсолютно безжиттєвою, оскільки [[Зона, придатна для життя|придатна для життя зона]] зміститься до зовнішніх країв Сонячної системи<ref name="astrogalaxy"/>.

Зрештою, в результаті розвитку термічних нестійкостей<ref name="astrogalaxy">{{cite web|url=http://astrogalaxy.ru/277.html|title=Солнце. О будущем нашего Солнца|author=Г. Александровский|date=2001|publisher=Астрогалактика|lang=ru|accessdate=2013-02-07|archiveurl=https://www.webcitation.org/6EKsXeFNh?url=http://astrogalaxy.ru/277.html|archivedate=2013-02-10|deadurl=no}}{{ref-ru}}</ref><ref name="Schroder_2008"/>, зовнішні шари Сонця будуть викинуті в навколишній простір, утворивши [[Планетарна туманність|планетарну туманність]], в центрі якої залишиться лише невелике зоряне ядро&nbsp;— [[білий карлик]], надзвичайно щільний об'єкт з половиною початкової маси Сонця, але розміром лише як у Землі<ref name="Richard Pogge" />. Ця туманність поверне частину матеріалу, який сформував Сонце, у міжзоряне середовище.

== Галактична орбіта ==
[[Файл:Milky Way Spiral Arm Ukrainian.svg|right|thumb|Структура [[Чумацький Шлях|Чумацького Шляху]]. Розташування Сонячної системи позначено великою жовтою точкою]]

Сонячна система є частиною [[Чумацький Шлях|Чумацького Шляху]]&nbsp;— спіральної [[Галактика|галактики]], що має діаметр близько 30 тисяч [[парсек]] (або 100 тисяч [[світловий рік|світлових років]]) і складається з близько 200&nbsp;млрд зір<ref name="fn9" />. Сонячна система розташована поблизу площини симетрії галактичного диска (на 20—25 парсек вище, тобто північніше від нього), на відстані близько 8 тисяч парсек (27 тисяч світлових років)<ref name="distance2" /> від галактичного центра (практично на рівній відстані від центра Галактики і її краю), на краю [[рукав Оріона|рукава Оріона]]<ref name="Structure Milky Way" />&nbsp;— одного з [[Галактичний рукав|галактичних рукавів]] Чумацького Шляху.

Сонце обертається навколо [[Галактичний центр|галактичного центра]] по майже коловій орбіті зі швидкістю близько {{s|254 км/с}}<ref>{{cite web|url=http://www.bogachevv.ru/2011/04/образование-галактик/|title=Образование галактик|date=17 апреля 2011|publisher=Теории. Богачев В. И.|accessdate=2011-10-11|archiveurl=https://web.archive.org/web/20130731082348/http://www.bogachevv.ru/2011/04/образование-галактик/|archivedate=2013-07-31|deadurl=yes}} {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20130731082348/http://www.bogachevv.ru/2011/04/образование-галактик/ |date=2013-07-31 }}{{ref-ru}}</ref><ref>{{cite web|url=http://www.astronomynotes.com/ismnotes/s7.htm|title=Deriving the Galactic Mass from the Rotation Curve|publisher=Interstellar Medium and the Milky Way|lang=en|accessdate=2011-10-11|archiveurl=https://www.webcitation.org/64vJThJVF?url=http://www.astronomynotes.com/ismnotes/s7.htm|archivedate=2012-01-24|deadurl=no}}{{ref-en}}</ref> (уточнено в 2009&nbsp;р.) і здійснює повний оберт приблизно за 230&nbsp;млн років<ref name="Cosmic Year" />. Цей проміжок часу називається [[Галактичний рік|''галактичним роком'']]<ref name="Cosmic Year" />. Сонячний [[апекс]] (напрямок шляху Сонця через міжзоряний простір) розташований в [[Геркулес (сузір'я)|сузір'ї Геркулеса]] неподалік напрямку поточного розташування яскравої зорі [[Вега]]<ref name="Vega" />{{немає в джерелі}}.

Крім колового руху по орбіті, Сонячна система здійснює вертикальні коливання відносно галактичної площини, перетинаючи її кожні {{s|30—35 млн}} років і опиняючись то в північній, то в південній галактичній півкулі<ref>[http://www.astr.ua.edu/keel/galaxies/diskdyn.html Dynamics in Disk Galaxies]{{ref-en}}</ref><ref>[http://www.astro.utu.fi/%7Ecflynn/galdyn/lecture9.html Galactic Dynamics] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20061009215948/http://www.astro.utu.fi/%7Ecflynn/galdyn/lecture9.html |date=2006-10-09 }}{{ref-en}}</ref>.

Розташування Сонячної системи в галактиці, ймовірно, впливає на [[Еволюція|еволюцію]] [[життя]] на Землі. Її орбіта практично колова, і швидкість приблизно дорівнює швидкості спіральних рукавів, завдяки чому вона проходить крізь них надзвичайно рідко. Це дає Землі тривалі періоди міжзоряної стабільності для розвитку життя, оскільки спіральні рукави мають значну концентрацію потенційно небезпечних [[Наднова|наднових]]<ref name="astrobiology" />.

Сонячна система також перебуває на значній відстані від галактичного центру, де зорі розташовані набагато щільніше. Біля центра гравітаційні впливи сусідніх зір могли збурити об'єкти хмари Оорта й спрямувати багато комет у внутрішню Сонячну систему, викликавши зіткнення з катастрофічними наслідками для життя на Землі. Інтенсивне випромінювання галактичного центра також могло вплинути на розвиток високоорганізованого життя<ref name="astrobiology" />.

Деякі вчені висувають гіпотезу, що, незважаючи на сприятливе розташування Сонячної системи, навіть протягом останніх {{s|35 000}} років життя на Землі зазнавало впливу наднових, що могли викидати частинки радіоактивного пилу і великі кометоподібні об'єкти<ref name="Supernova" />.

=== Оточення Сонця ===
[[Файл:Околиці сонця.png|міні|239x239пкс|Найближчі зорі]]
Галактичне оточення Сонячної системи відоме як [[Місцева міжзоряна хмара]]. Це дещо щільніша ділянка розрідженої [[Місцева бульбашка|Місцевої бульбашки]]&nbsp;— області [[Міжзоряне середовище|міжзоряного середовища]] протяжністю близько {{s|300 [[Світловий рік|св. р.]]}}, яка має форму [[пісковий годинник|піскового годинника]]. Місцева бульбашка заповнена розрідженою високотемпературною плазмою. Імовірно, вона утворилася порівняно недавно в результаті вибуху кількох [[Наднова|наднових]]<ref name="Near-Earth Supernovas" />.

У межах десяти [[Світловий рік|світлових років]] {{s|(95 трлн км)}} від Сонця перебуває [[Найближчі зорі|небагато зір]]. Найближчою є потрійна зоряна система [[Альфа Центавра]], на відстані близько {{s|4,3 [[Світловий рік|св. р.]]}}
Альфа Центавра A і B&nbsp;— [[тісна подвійна система]] близьких за характеристиками до Сонця зір, у той час як маленький [[червоний карлик]] Альфа Центавра C (також відомий як [[Проксима Центавра]]) обертається навколо цієї пари на відстані {{s|0,2 [[Світловий рік|св. р.]]}} Наступними найближчими зорями є червоні карлики [[зоря Барнарда]] {{s|(5,9 [[Світловий рік|св. р.]])}}, [[Вольф 359]] {{s|(7,8 [[Світловий рік|св. р.]])}} і [[Лаланд 21185]] {{s|(8,3 [[Світловий рік|св. р.]])}}. Найбільша зоря в межах десяти світлових років&nbsp;— [[Сіріус]], яскрава зоря [[Головна послідовність|головної послідовності]] з масою приблизно як дві маси Сонця і супутником&nbsp;— [[Білий карлик|білим карликом]] Сіріус B. Система Сіріуса розташована на відстані {{s|8,6 [[Світловий рік|св. р.]]}} Інші зоряні системи в межах десяти світлових років&nbsp;— подвійна система червоних карликів [[Лейтен 726-8]] {{s|(8,7 [[Світловий рік|св. р.]])}} і одиничний червоний карлик [[Росс 154]] {{s|(9,7 [[Світловий рік|св. р.]])<ref name="10 light years" />.}} Найближча система коричневих карликів&nbsp;— [[Луман 16]], розташована на відстані 6,59 світлових років. Найближча зоря, подібна до Сонця&nbsp;— [[Тау Кита]]&nbsp;— розташована на відстані {{s|11,9 [[Світловий рік|св. р.]]}} Має приблизно 80 відсотків маси Сонця, але лише 60 відсотків його світності<ref name="Tau Ceti" />. Найближча відома [[екзопланета]], [[Альфа Центавра Bb]], розташована в найближчій до нас зоряній системі [[Альфа Центавра]], на відстані {{s|4,3 [[Світловий рік|св. р.]]}}

== Дослідження Сонячної системи ==
{{Main|Історія відкриття планет і супутників Сонячної системи}}
Історія професійного вивчення складу Сонячної системи почалася 1610&nbsp;року, коли [[Галілео Галілей]] відкрив у свій телескоп [[Галілеєві супутники|4&nbsp;найбільші супутники]] [[Юпітер (планета)|Юпітера]]<ref>''Galilei, Galileo.'' Sidereus Nuncius, Thomam Baglionum (Tommaso Baglioni), Venice (March 1610), pp. 17—28 (q.v.)</ref>. Це відкриття було одним із доказів правильності [[Геліоцентризм|геліоцентричної системи]]. 1655&nbsp;року [[Християн Гюйгенс]] відкрив [[Титан (супутник)|Титан]]&nbsp;— найбільший супутник [[Сатурн (планета)|Сатурна]]<ref>''Huygens, Christiaan.'' De Saturni luna observatio nova, Adriaan Vlacq, Den Haag, 5 March 1656.</ref>. До кінця XVII&nbsp;століття [[Джованні Доменіко Кассіні|Кассіні]] відкрив ще 4&nbsp;супутники Сатурна<ref>''Cassini, Giovanni D.'' Découverte de deux nouvelles planètes autour de Saturne, Sébastien Mabre-Cramoisy, Paris, 1673. Translated as A Discovery of two New Planets about Saturn, made in the Royal Parisian Observatory by Signor Cassini, Fellow of both the Royal Societys, of England and France; English't out of French. Philosophical Transactions, Vol. 8 (1673), pp. 5178—5185.</ref><ref>Кассіні опублікував ці два відкриття 22&nbsp;квітня 1686 (An Extract of the Journal Des Scavans. of April 22 st. N. 1686. Giving an account of two new Satellites of Saturn, discovered lately by Mr. Cassini at the Royal Observatory at Paris. Philosophical Transactions, Vol. 16 (1686—1692), pp. 79—85.)</ref>.

XVIII&nbsp;століття ознаменувалося важливою подією в астрономії&nbsp;— вперше з допомогою телескопа була відкрита раніше не відома планета [[Уран (планета)|Уран]]<ref>{{cite web|author=Dunkerson, Duane.|title=Uranus&nbsp;— About Saying, Finding, and Describing It|work=Astronomy Briefly|url=http://www.thespaceguy.com/Uranus.htm|lang=en|archiveurl=https://www.webcitation.org/60qT4Vpn3?url=http://www.thespaceguy.com/Uranus.htm|archivedate=2011-08-11|accessdate=2016-10-29|deadurl=yes}}</ref>. Незабаром [[Фрідріх Вільям Гершель|Гершелем]], першовідкривачем нової планети, були відкриті 2&nbsp;супутники Урана і 2&nbsp;супутники Сатурна<ref>''Herschel, William.'' On the Discovery of Four Additional Satellites of the Georgium Sidus. The Retrograde Motion of Its Old Satellites Announced; And the Cause of Their Disappearance at Certain Distances from the Planet Explained, Philosophical Transactions of the Royal Society of London, Vol. 88, pp. 47—79, 1798.</ref><ref>''Herschel, William.'' On George's Planet and its satellites, Philosophical Transactions of the Royal Society of London, Vol. 78, pp. 364—378, 1788.</ref>.

XIX&nbsp;століття почалося з нового астрономічного відкриття&nbsp;— був виявлений перший зореподібний об'єкт&nbsp;— астероїд [[Церера (карликова планета)|Церера]], 2006&nbsp;року переведений у ранг карликової планети. А 1846&nbsp;року була відкрита восьма планета&nbsp;— [[Нептун (планета)|Нептун]]. Нептун був відкритий «на кінчику пера», тобто спочатку передбачений теоретично, а потім виявлений у телескоп, причому незалежно в Англії та у Франції<ref>''Airy, George Biddell.'' [http://articles.adsabs.harvard.edu/full/seri/MNRAS/0007/0000121.000.html Account of some circumstances historically connected with the discovery of the Planet exterior to Uranus], Monthly Notices of the Royal Astronomical Society, Vol. 7, No. 9 (13 November 1846), pp. 121—152.</ref><ref>[http://articles.adsabs.harvard.edu/full/seri/MNRAS/0007/0000153.000.html Account of the Discovery of the Planet of Le Verrier at Berlin], Monthly Notices of the Royal Astronomical Society, Vol. 7, No. 9 (13 November 1846), pp. 153—157.</ref><ref>''Elkins-Tanton L. T.'' Uranus, Neptune, Pluto, and the Outer Solar System.&nbsp;— New York: Chelsea House, 2006.&nbsp;— P. 64.&nbsp;— (The Solar System).&nbsp;— ISBN 0-8160-5197-6.</ref>.

1930&nbsp;року [[Клайд Томбо]] (США) відкрив [[Плутон (карликова планета)|Плутон]], названий дев'ятою планетою Сонячної системи. Однак 2006&nbsp;року Плутон втратив статус планети і «став» карликовою планетою<ref>''Tombaugh, Clyde W.'' [http://articles.adsabs.harvard.edu/cgi-bin/nph-iarticle_query?1946ASPL....5...73T The Search for the Ninth Planet, Pluto, Astronomical Society of the Pacific Leaflets], Vol. 5, No. 209 (July 1946), pp. 73—80.</ref>.

У другій половині XX&nbsp;століття було відкрито багато великих та малих супутників Юпітера, Сатурна, Урана, Нептуна, Плутона<ref>[http://cbat.eps.harvard.edu/iauc/04100/04168.html#Item1 Marsden, Brian G.; Satellites and Rings of Uranus], IAUC 4168 (27 January 1986)</ref><ref>[http://cbat.eps.harvard.edu/iauc/04100/04165.html#Item6 Marsden, Brian G.; Satellites of Uranus], IAUC 4165 (17 January 1986)</ref><ref>[http://cbat.eps.harvard.edu/iauc/04100/04164.html#Item1 Marsden, Brian G.; Satellites of Uranus], IAUC 4164 (16 January 1986)</ref><ref>[http://cbat.eps.harvard.edu/iauc/06700/06764.html#Item1 Marsden, Brian G.; Satellites of Uranus], IAUC 6764 (31 October 1997)</ref>. Найбільш значну роль у цій серії наукових відкриттів мали місії американських [[Автоматична міжпланетна станція|АМС]] «[[Вояджер]]».

На межі XX—XXI&nbsp;століть було відкрито ряд малих тіл Сонячної системи, в тому числі карликові планети, [[плутино]], а також супутники деяких із них і супутники планет-гігантів.

Тривають інструментальні та розрахункові пошуки [[Транснептуновий об'єкт|транснептунових планет]], в тому числі гіпотетичних.

== Колонізація Сонячної системи ==
{{Main|Тераформування|Колонізація космосу|Колонізація Місяця|Колонізація Марса|Колонізація Венери|Колонізація Європи|Колонізація Титана|Колонізація Церери|Колонізація астероїдів}}
[[Колонізація Церери|Практичне]] значення колонізації зумовлене необхідністю забезпечити нормальне існування та розвиток людства. З часом зростання населення Землі, екологічні та кліматичні зміни можуть створити ситуацію, коли недостача придатної для проживання території загрожуватиме подальшому існуванню та розвитку земної цивілізації. Також до необхідності заселення інших об'єктів Сонячної системи може призвести і діяльність людини: економічна чи геополітична ситуація на планеті; глобальна катастрофа, викликана застосуванням [[Зброя масового ураження|зброї масового ураження]]; [[Проблема вичерпання природних ресурсів|виснаження природних ресурсів]] планети та ін.

В рамках ідеї колонізації Сонячної системи необхідно розглянути т.&nbsp;зв. [[Тераформування|«тераформування»]] ({{lang-la|terra}}&nbsp;— земля і {{lang-la2|forma}}&nbsp;— вид)&nbsp;— перетворення кліматичних умов планети, супутника чи іншого космічного тіла для створення або зміни атмосфери, температури та екологічних умов у стан, придатний для проживання земних тварин і рослин. Наразі ця задача має в основному теоретичний інтерес, однак в майбутньому може отримати розвиток і на практиці.

Об'єктами, найпридатнішими для заселення їх колоністами із Землі, в першу чергу є Марс та Місяць<ref>[http://www.nasa.gov/centers/goddard/news/topstory/2004/0422earthmars.html Sibling Rivalry: A Mars/Earth Comparison] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20120229132402/http://www.nasa.gov/centers/goddard/news/topstory/2004/0422earthmars.html |date=2012-02-29 }}{{ref-en}}</ref>. Інші об'єкти можуть бути також перетворені для проживання на них людей, однак здійснити це буде набагато важче через умови на цих планетах і деякі інші фактори (наприклад, відсутність магнітного поля, надмірна віддаленість або наближеність до Сонця, як у випадку з Меркурієм). При колонізації та тераформуванні планет необхідно буде враховувати: величину прискорення вільного падіння<ref name="link1">[http://www.nasa.gov/centers/goddard/news/topstory/2004/0422earthmars.html Lunine, Raymond, Quinn High-resolution simulations of the final assembly of Earth-like planets 2: water delivery and planetary habitability] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20120229132402/http://www.nasa.gov/centers/goddard/news/topstory/2004/0422earthmars.html |date=2012-02-29 }}{{ref-en}}</ref>, обсяг отримуваної сонячної енергії<ref>[http://www.solstation.com/habitable.htm Stars and Habitable Planets]{{ref-en}}</ref>, наявність води<ref name="link1" />, рівень радіації (радіаційний фон)<ref>[http://www.ncbi.nlm.nih.gov/pubmed?cmd=Retrieve&list_uids=11536831&dopt=AbstractPlus Sheldon, Kasting, Whittet Ultraviolet radiation from F and K stars and implications for planetary habitability. Orig Life Evol Biosph. (August, 27, 1997)]{{ref-en}}</ref>, характер поверхні, ступінь загрози зіткнення планети з астероїдом та іншими малими тілами Сонячної системи.

== Галерея ==
{{main|Список об'єктів Сонячної системи за розміром}}

У цьому розділі наведено тіла Сонячної системи, відібрані за розміром і якістю їхніх зображень, і відсортовані за зменшенням об'єму. Деякі великі об'єкти Сонячної системи не наведено (наприклад, [[Ерида (карликова планета)|Ерида]]), оскільки для них немає якісних зображень.
{{SolarSummary}}

== Див. також ==
{{Вікіцитати1}}
{{Commons2|Solar system|Сонячна система}}
* [[Формування та еволюція Сонячної системи]]
* [[Колонізація Сонячної системи]]
* [[Список супутників]]
* [[Верхні планети]]
* [[Метеорит]]
* [[Екзопланета]]
* [[Космічний простір]]
* [[Пілотований космічний політ]]
* [[Природа]]

== Примітки ==
{{reflist|2|refs=
<ref name="Brown2011">{{cite web
 |url=http://www.mikebrownsplanets.com/2011/08/free-dwarf-planets.html
 |author=Mike Brown
 |title=Free the dwarf planets!  |date=23 серпня 2011
 |work="Mike Brown's Planets (self-published)"
}} {{ref-en}}</ref>
<ref name="JPLbodies">{{cite web
 |title=How Many Solar System Bodies  |publisher=NASA/JPL Solar System Dynamics
 |url=http://ssd.jpl.nasa.gov/?body_count
 |accessdate=2016-02-14
}} {{ref-en}}</ref>
<ref name="Mumma">{{Cite journal
 | last1 = Mumma | first1 = M. J.
 | last2 = Disanti | first2 = M. A.
 | last3 = Dello Russo | first3 = N.
 | last4 = Magee-Sauer | first4 = K.
 | last5 = Gibb | first5 = E.
 | last6 = Novak | first6 = R.
 | doi = 10.1016/S0273-1177(03)00578-7
 | title = Remote infrared observations of parent volatiles in comets: A window on the early solar system
 | url = https://archive.org/details/sim_advances-in-space-research_2003-06_31_12/page/2563 | journal = Advances in Space Research
 | volume = 31
 | issue = 12
 | pages = 2563
 | year = 2003
 | pmid =
 | pmc =
 |bibcode = 2003AdSpR..31.2563M
}} {{ref-en}}</ref>
<ref name=Murchie_2014>{{книга
 |частина       =Mercury
 |автор         =Murchie S. L., Vervack R. J., Ernst C. M., Strom R. G.
 |заголовок     =Encyclopedia of the Solar System
 |відповідальний=T. Spohn, D. Breuer, T. Johnson
 |видавництво   =Elsevier
 |видання       =3
 |рік           =2014
 |pages         =297
 |allpages      =1336
 |isbn          =9780124160347
 |chapterurl    =http://books.google.com/books?id=0bEMAwAAQBAJ&pg=PA297
}}</ref>
<ref name="Giant Planets">{{cite web
 |author      = Jack J. Lissauer, David J. Stevenson.
 |date        = 2006
 |url         = http://www.gps.caltech.edu/classes/ge133/reading/ppv_preprints/sec7-1.pdf
 |title       = Formation of Giant Planets
 |format      = PDF
 |publisher   = NASA Ames Research Center; California Institute of Technology
 |accessdate  = 2009-11-21
 |lang        = en
 |archiveurl  = https://www.webcitation.org/617GLs8LT?url=http://www.gps.caltech.edu/uploads/File/People/djs/lissauer
 |archivedate = 2011-08-22
 |deadurl     = no
}} {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20100713070541/http://www.gps.caltech.edu/classes/ge133/reading/ppv_preprints/sec7-1.pdf |date=2010-07-13 }}{{ref-en}}</ref>
<ref name="Galilean Satellites">{{cite web
 |author      = Pappalardo, R T.
 |date        = 1999
 |url         = http://www.agu.org/cgi-bin/SFgate/SFgate?&listenv=table&multiple=1&range=1&directget=1&application=fm99&database=%2Fdata%2Fepubs%2Fwais%2Findexes%2Ffm99%2Ffm99&maxhits=200&=%22P11C-10%22
 |title       = Geology of the Icy Galilean Satellites: A Framework for Compositional Studies
 |work        = Brown University
 |accessdate  = 2009-11-22
 |lang        = en
 |archiveurl  = https://www.webcitation.org/617GML0su?url=http://www.agu.org/cgi-bin/SFgate/SFgate
 |archivedate = 2011-08-22
 |deadurl     = yes
}} {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20001110105200/http://www.agu.org/cgi-bin/SFgate/SFgate |date=2000-11-10 }}{{ref-en}}</ref>
<ref name="Cryovolcanism">{{cite web
 | author        = J.&nbsp;S. Kargel.
 | date = 1994
 | url           = http://link.springer.com/article/10.1007%2FBF00613296
 | title         = Cryovolcanism on the icy satellites
 | work          = U.S. Geological Survey
 | accessdate    = 2009-11-22
 | lang          = en
}}{{ref-en}}</ref>
<ref name="Hawksett">
{{cite web
 |author      = Hawksett, David; Longstaff, Alan; Cooper, Keith; Clark, Stuart.
 |date        = 2005
 |url         = http://adsabs.harvard.edu/abs/2005AsNow..19h..65H
 |title       = 10 Mysteries of the Solar System
 |work        = Astronomy Now
 |accessdate  = 2009-11-22
 |lang        = en
 |archiveurl  = https://www.webcitation.org/617GO9MTb?url=http://adsabs.harvard.edu/abs/2005AsNow..19h..65H
 |archivedate = 2011-08-22
 |deadurl     = no
}}{{ref-en}}
</ref>
<ref name="Podolak">
{{cite web
 |author      = Podolak, M.; Reynolds, R.&nbsp;T.; Young, R.
 |date        = 1990
 |url         = http://adsabs.harvard.edu/abs/1990GeoRL..17.1737P
 |title       = Post Voyager comparisons of the interiors of Uranus and Neptune
 |publisher   = NASA Ames Research Center
 |accessdate  = 2009-11-22
 |lang        = en
 |archiveurl  = https://www.webcitation.org/617GPD2P7?url=http://adsabs.harvard.edu/abs/1990GeoRL..17.1737P
 |archivedate = 2011-08-22
 |deadurl     = no
}}{{ref-en}}
</ref>
<ref name="Geysers on Triton">{{cite web
 |author      = Duxbury, N.&nbsp;S., Brown, R.&nbsp;H.
 |date        = 1995
 |url         = http://trs-new.jpl.nasa.gov/dspace/handle/2014/28034?mode=full
 |title       = The Plausibility of Boiling Geysers on Triton
 |work        = Beacon eSpace
 |accessdate  = 2009-11-22
 |lang        = en
 |archiveurl  = https://www.webcitation.org/617GQ75v9?url=http://trs-new.jpl.nasa.gov/dspace/handle/2014/28034?mode=full
 |archivedate = 2011-08-22
 |deadurl     = yes
}} {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20090426005806/http://trs-new.jpl.nasa.gov/dspace/handle/2014/28034?mode=full |date=2009-04-26 }}{{ref-en}}</ref>
<ref name="spitzer">{{cite web
 | author        = John Stansberry, Will Grundy, Mike Brown, Dale Cruikshank, John Spencer, David Trilling, Jean-Luc Margot.
 | date = 2007
 | url           = http://arxiv.org/abs/astro-ph/0702538v2
 | title         = Physical Properties of Kuiper Belt and Centaur Objects: Constraints from Spitzer Space Telescope
 | accessdate    = 2009-12-05
 | lang          = en
}}{{ref-en}}</ref>
<ref name="Chiron biography">{{cite web
 |author      = Patrick Vanouplines.
 |date        = 1995
 |url         = http://www.vub.ac.be/STER/www.astro/chibio.htm <!--deadlink-->
 |title       = Chiron biography
 |work        = Vrije Universitiet Brussel
 |accessdate  = 2009-12-05
 |lang        = en
 |archiveurl  = https://www.webcitation.org/617GUJkFH?url=http://www.vub.ac.be/STER/www.astro/chibio.htm
 |archivedate = 2011-08-22
 |deadurl     = yes
}}{{ref-en}}</ref>
<ref name="Physical">{{книга
 |автор          = Stephen C. Tegler.
 |частина          = Kuiper Belt Objects: Physical Studies
 |назва       = Encyclopedia of the Solar System
 |відповідальний  = Lucy-Ann McFadden et al
 |рік            = 2007
 |pages          = 605—620
}}{{ref-en}}</ref>
<ref name="Delsanti">
{{cite web
 |author      = Audrey Delsanti and David Jewitt.
 |date        = 2006
 |url         = http://www.ifa.hawaii.edu/publications/preprints/06preprints/Delsanti_06-009.pdf
 |title       = The Solar System Beyond The Planets
 |format      = PDF
 |work        = Institute for Astronomy, University of Hawaii
 |accessdate  = 2009-12-07
 |lang        = en
 |deadlink    = 
 |archiveurl  = https://www.webcitation.org/6Bto3WHqf?url=http://www.ifa.hawaii.edu/publications/preprints/06preprints/Delsanti_06-009.pdf
 |archivedate = 2012-11-03
 |deadurl     = no
}}{{ref-en}}
</ref>
<ref name="Satellites KBO">{{cite web
 | author        = M.&nbsp;E. Brown, M.&nbsp;A. van Dam, A.&nbsp;H. Bouchez, D. Le Mignant, R.&nbsp;D. Campbell, J.&nbsp;C.&nbsp;Y. Chin, A. Conrad, S.&nbsp;K. Hartman, E.&nbsp;M. Johansson, R.&nbsp;E. Lafon, D.&nbsp;L. Rabinowitz, P.&nbsp;J. Stomski, Jr., D.&nbsp;M. Summers, C.&nbsp;A. Trujillo, P.&nbsp;L. Wizinowich.
 | date = 2006
 | url           = http://arxiv.org/abs/astro-ph/0510029
 | title         = Satellites of the Largest Kuiper Belt Objects
 | accessdate    = 2009-12-07
 | lang          = en
}}{{ref-en}}</ref>
<ref name="Trojan">{{стаття
| автор         = Chiang et al.
| назва      = Resonance Occupation in the Kuiper Belt: Case Examples of the 5:2 and Trojan Resonances
| посилання        = http://iopscience.iop.org/1538-3881/126/1/430/fulltext/
| мова          = en
| видання       = The Astronomical Journal
| рік           = 2003
| випуск        = 1
| volume = 126
| pages = 430—443
| doi = 10.1086/375207
}}{{ref-en}}</ref>
<ref name="M. W. Buie">
{{cite web
 |author      = M.&nbsp;W. Buie, R.&nbsp;L. Millis, L.&nbsp;H. Wasserman, J.&nbsp;L. Elliot, S.&nbsp;D. Kern, K.&nbsp;B. Clancy, E.&nbsp;I. Chiang, A.&nbsp;B. Jordan, K.&nbsp;J. Meech, R.&nbsp;M. Wagner, D.&nbsp;E. Trilling.
 |date        = 2005
 |url         = http://www.citebase.org/fulltext?format=application%2Fpdf&identifier=oai%3AarXiv.org%3Aastro-ph%2F0309251 <!--deadlink-->
 |title       = Procedures, Resources and Selected Results of the Deep Ecliptic Survey
 |work        = Lowell Observatory, University of Pennsylvania, Large Binocular Telescope Observatory, Massachusetts Institute of Technology, University of Hawaii, University of California at Berkeley
 |accessdate  = 2009-12-07
 |lang        = en
 |archiveurl  = https://www.webcitation.org/617GVAGKg?url=http://www.citebase.org/fulltext?format=application%2Fpdf
 |archivedate = 2011-08-22
 |deadurl     = no
}}{{ref-en}}
</ref>
<ref name="Beyond Neptune">{{cite web
 |author      = E. Dotto, M.&nbsp;A. Barucci; M. Fulchignoni.
 |date        = 2006-08-24
 |url         = http://sait.oat.ts.astro.it/MSAIS/3/PDF/20.pdf
 |title       = Beyond Neptune, the new frontier of the Solar System
 |format      = PDF
 |accessdate  = 2009-12-07
 |lang        = en
 |archiveurl  = https://www.webcitation.org/617GVccdb?url=http://sait.oat.ts.astro.it/MSAIS/3/PDF/20.pdf
 |archivedate = 2011-08-22
 |deadurl     = no
}} {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20140825122005/http://sait.oat.ts.astro.it/MSAIS/3/PDF/20.pdf |date=2014-08-25 }}{{ref-en}}</ref>
<ref name="Fajans et al 2001">{{стаття
| автор         = J. Fajans; L. Frièdland.
| назва      = Autoresonant (nonstationary) excitation of pendulums, Plutinos, plasmas, and other nonlinear oscillators
| посилання        = http://scitation.aip.org/content/aapt/journal/ajp/69/10/10.1119/1.1389278
| мова          = en
| видання       = American Journal of Physics
| рік           = October 2001
| випуск        = 10
| volume = 69
| pages = 1096—1102
| doi = 10.1119/1.1389278
}}{{ref-en}}</ref>
<ref name="Dwarf Planets">{{cite web
 |date        = 7 листопада 2008
 |url         = http://planetarynames.wr.usgs.gov/Page/Planets
 |title       = Dwarf Planets and their Systems
 |work        = Working Group for Planetary System Nomenclature (WGPSN)
 |publisher   = U.S. Geological Survey
 |accessdate  = 2009-12-05
 |lang        = en
 |archiveurl  = https://web.archive.org/web/20180809110639/https://planetarynames.wr.usgs.gov/Page/Planets#DwarfPlanets
 |archivedate = 2018-08-09
}}{{ref-en}}</ref>
<ref name="Buie">
{{cite web
 |author      = Marc W. Buie.
 |url         = http://www.boulder.swri.edu/~buie/kbo/astrom/136472.html
 |title       = Orbit Fit and Astrometric record for 136472
 |publisher   = SwRI (Space Science Department)
 |accessdate  = 2009-12-10
 |lang        = en
 |archiveurl  = https://www.webcitation.org/617GXiBzg?url=http://www.boulder.swri.edu/~buie/kbo/astrom/136472.html
 |archivedate = 2011-08-22
 |deadurl     = no
}}{{ref-en}}
</ref>
<ref name="Big KBOs">
{{cite web
 |author      = David Jewitt.
 |date        = 2005
 |url         = http://www2.ess.ucla.edu/~jewitt/kb/big_kbo.html
 |title       = The 1000 km Scale KBOs
 |work        = University of Hawaii
 |accessdate  = 2009-12-08
 |lang        = en
 |archiveurl  = https://www.webcitation.org/617GW9Hw3?url=http://www2.ess.ucla.edu/~jewitt/kb/big_kbo.html
 |archivedate = 2011-08-22
 |deadurl     = no
}}{{ref-en}}
</ref>
<ref name="Centaurs and SDO">
{{cite web
 |url         = http://www.minorplanetcenter.org/iau/lists/Centaurs.html
 |title       = List Of Centaurs and Scattered-Disk Objects
 |work        = IAU: Minor Planet Center
 |accessdate  = 2010-12-29
 |lang        = en
 |archiveurl  = https://www.webcitation.org/617GWbZYE?url=http://www.minorplanetcenter.org/iau/lists/Centaurs.html
 |archivedate = 2011-08-22
 |deadurl     = no
}}{{ref-en}}
</ref>
<ref name="Eris">
{{cite web
 |author      = Mike Brown.
 |date        = 2005
 |url         = http://www.gps.caltech.edu/~mbrown/planetlila/
 |title       = The discovery of <s>2003 UB313</s> Eris, the <s>10th planet</s> largest known dwarf planet
 |work        = CalTech
 |accessdate  = 2009-12-09
 |lang        = en
 |archiveurl  = https://www.webcitation.org/617GX5YzD?url=http://www.gps.caltech.edu/~mbrown/planetlila/
 |archivedate = 2011-08-22
 |deadurl     = no
}}{{ref-en}}
</ref>
<ref name="Littmann">{{книга
 |автор          = Mark Littmann.
 |назва       = Planets Beyond: Discovering the Outer Solar System
 |видання   = Courier Dover Publications
 |рік            = 2004
 |pages = 162—163
 |isbn           = 9780486436029
}} {{ref-en}}</ref>
<ref name="fahr">{{стаття
 |автор         = Fahr, H.&nbsp;J.; Kausch, T.; Scherer, H.
 |назва         = A 5-fluid hydrodynamic approach to model the Solar System-interstellar medium interaction
 |посилання = http://aa.springer.de/papers/0357001/2300268.pdf
 |мова           = en
 |видання     = Astronomy & Astrophysics
 |рік             = 2000
 |volume             = 357
 |pages              = 268
 |bibcode            = 2000A&A...357..268F
 |accessdate         = 2016-04-25
 |archivedate        = 2019-01-07
 |archiveurl         = https://web.archive.org/web/20190107010928/http://aa.springer.de/papers/0357001/2300268.pdf%20
}}{{ref-en}} Див. ілюстрації 1 і 2.</ref>
<ref name="Voyager 1">{{стаття
| автор         = Stone, E.&nbsp;C.; Cummings, A.&nbsp;C.; McDonald, F.&nbsp;B.; Heikkila, B.&nbsp;C.; Lal, N.; Webber, W.&nbsp;R.
| назва      = Voyager 1 explores the termination shock region and the heliosheath beyond
| мова          = en
| видання       = Science (New York, N.Y.)
| рік           = September 2005
| випуск        = 5743
| volume = 309
| pages = 2017—2020
| doi = 10.1126/science.1117684}}{{ref-en}}</ref>
<ref name="Asymmetric shock">{{стаття
| автор         = Stone, E.&nbsp;C.; Cummings, A.&nbsp;C.; McDonald, F.&nbsp;B.; Heikkila, B.&nbsp;C.; Lal, N.; Webber, W.&nbsp;R.
| назва      = An asymmetric solar wind termination shock
| мова          = en
| видання       = Nature
| рік           = July 2008
| випуск        = 7200
| volume = 454
| pages = 71—74
| doi = 10.1038/nature07022
| bibcode = 2008Natur.454...71S
}}{{ref-en}}</ref>
<ref name="Voyager">{{cite web
 |url         = http://www.nasa.gov/vision/universe/solarsystem/voyager_agu.html
 |title       = Voyager Enters Solar System’s Final Frontier
 |publisher   = NASA
 |accessdate  = 2009-11-14
 |lang        = en
 |archiveurl  = https://www.webcitation.org/617Evtz3J?url=http://www.nasa.gov/vision/universe/solarsystem/voyager_agu.html
 |archivedate = 2011-08-22
 |deadurl     = no
}} {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20200516082547/https://www.nasa.gov/vision/universe/solarsystem/voyager_agu.html |date=2020-05-16 }}{{ref-en}}</ref>
<ref name="Suns Heliosphere">
{{cite web
 |author      = P.&nbsp;C. Frisch (University of Chicago).
 |date        = 2002 June 24
 |url         = http://apod.nasa.gov/apod/ap020624.html
 |title       = The Sun’s Heliosphere & Heliopause
 |work        = Astronomy Picture of the Day
 |accessdate  = 2010-02-07
 |lang        = en
 |archiveurl  = https://www.webcitation.org/617GY9p3E?url=http://apod.nasa.gov/apod/ap020624.html
 |archivedate = 2011-08-22
 |deadurl     = no
}}{{ref-en}}
</ref>
<ref name="Interstellar Mission">
{{cite web
 |date        = 2007
 |url         = http://voyager.jpl.nasa.gov/mission/interstellar.html
 |title       = Voyager: Interstellar Mission
 |publisher   = NASA Jet Propulsion Laboratory
 |accessdate  = 2009-12-12
 |lang        = en
 |archiveurl  = https://www.webcitation.org/610bznZTJ?url=http://voyager.jpl.nasa.gov/mission/interstellar.html
 |archivedate = 2011-08-17
 |deadurl     = no
}}{{ref-en}}
</ref>
<ref name="Interstellar Explorer">{{cite conference
 | author = R.&nbsp;L. McNutt, Jr. et al.
 | year = 2006
 | title = Innovative Interstellar Explorer
 | booktitle = Physics of the Inner Heliosheath: Voyager Observations, Theory, and Future Prospects
 | volume = 858
 | publisher = AIP Conference Proceedings
 | pages = 341—347
 | url = http://adsabs.harvard.edu/abs/2006AIPC..858..341M
 | accessdate = 2009-12-12
 | doi = 10.1063/1.2359348
}}{{ref-en}}</ref>
<ref name="Interstellar space">
{{cite web
 |author      = Anderson, Mark.
 |date        = 05 січня 2007
 |url         = http://www.newscientist.com/article/mg19325850.900
 |title       = Interstellar space, and step on it!
 |work        = New Scientist
 |accessdate  = 2009-12-12
 |lang        = en
 |archiveurl  = https://www.webcitation.org/617GYchae?url=http://www.newscientist.com/article/mg19325850.900
 |archivedate = 2011-08-22
 |deadurl     = no
}}{{ref-es}}
</ref>
<ref name="Jewitt Sedna">
{{cite web|author=David Jewitt.|date=2004|url=http://www2.ess.ucla.edu/~jewitt/kb/sedna.html|title=Sedna&nbsp;— {{mp|2003 VB|12}}|work=University of Hawaii|accessdate=2009-12-21|lang=en|archiveurl=https://www.webcitation.org/617GaOXyF?url=http://www2.ess.ucla.edu/~jewitt/kb/sedna.html|archivedate=2011-08-22|deadurl=no}}{{ref-en}}
</ref>
<ref name="Brown Sedna">
{{cite web
 |author      = Mike Brown.
 |url         = http://www.gps.caltech.edu/~mbrown/sedna/
 |title       = Sedna
 |work        = CalTech
 |accessdate  = 2009-12-21
 |lang        = en
 |archiveurl  = https://www.webcitation.org/617GarMbB?url=http://www.gps.caltech.edu/~mbrown/sedna/
 |archivedate = 2011-08-22
 |deadurl     = no
}}{{ref-en}}
</ref>
<ref name="Arizona">
{{cite web
 |url         = http://atropos.as.arizona.edu/aiz/teaching/nats102/mario/solar_system.html
 |title       = Lecture 13: The Nebular Theory of the origin of the Solar System
 |work        = University of Arizona
 |accessdate  = 2009-12-27
 |lang        = en
 |archiveurl  = https://www.webcitation.org/617GeDn2a?url=http://atropos.as.arizona.edu/aiz/teaching/nats102/mario/solar_system.html
 |archivedate = 2011-08-22
 |deadurl     = no
}}{{ref-en}}
</ref>
<ref name="Protostar">{{стаття
| автор         = Jane S. Greaves.
| назва      = Disks Around Stars and the Growth of Planetary Systems
| посилання        = http://www.sciencemag.org/content/307/5706/68.full
| мова          = en
| видання       = Science
| рік           = 2005
| випуск        = 5706
| volume = 307
| pages = 68—71
| doi = 10.1126/science.1101979
}}{{ref-en}}</ref>
<ref name="Kitamara">{{cite conference
 | author = M. Momose, Y. Kitamura, S. Yokogawa, R. Kawabe, M. Tamura, S. Ida
 | year = 2003
 | title = Investigation of the Physical Properties of Protoplanetary Disks around T Tauri Stars by a High-resolution Imaging Survey at lambda = 2 mm
 | booktitle = The Proceedings of the IAU 8th Asian-Pacific Regional Meeting, Volume I
 | editor = Ikeuchi, S., Hearnshaw, J. and Hanawa, T. (eds.)
 | volume = 289
 | publisher = Astronomical Society of the Pacific Conference Series
 | url = http://articles.adsabs.harvard.edu/cgi-bin/nph-iarticle_query?2003ASPC..289...85M&data_type=PDF_HIGH&whole_paper=YES&type=PRINTER&filetype=.pdf
 | format = PDF
 | accessdate = 2009-12-27
}} {{ref-en}}</ref>
<ref name="Planet Formation">{{стаття
| автор         = Boss, A.&nbsp;P.
| назва      = Chondrule-forming Shock Fronts in the Solar Nebula: A Possible Unified Scenario for Planet and Chondrite Formation
| мова          = en
| видання       = The Astrophysical Journal
| рік           = 2005
| volume = 621
| pages = L137
| doi = 10.1086/429160
}}{{ref-en}}</ref>
<ref name="Yi2001">{{стаття
| автор         = Sukyoung Yi; Pierre Demarque; Yong-Cheol Kim; Young-Wook Lee; Chang H. Ree; Thibault Lejeune; Sydney Barnes.
| назва      = Toward Better Age Estimates for Stellar Populations: The <math>Y^{2}</math> Isochrones for Solar Mixture
| посилання        = http://adsabs.harvard.edu/abs/2001ApJS..136..417Y
| мова          = en
| видання       = Astrophysical Journal Supplement
| рік           = 2001
| том           = 136
| pages = 417
| doi = 10.1086/321795}}{{ref-en}} {{arXiv|astro-ph|0104292}}</ref>
<ref name="Formation of Stars">{{стаття
| автор         = A. Chrysostomou, P.&nbsp;W. Lucas.
| назва      = The Formation of Stars
| посилання        = http://adsabs.harvard.edu/abs/2005ConPh..46...29C
| мова          = en
| видання       = Contemporary Physics
| рік           = 2005
| volume = 46
| pages = 29
| doi = 10.1080/0010751042000275277
}}{{ref-en}}</ref>
<ref name="Fiery future">
{{cite web
 |author      = Jeff Hecht.
 |date        = 1994
 |url         = http://www.newscientist.com/article/mg14219191.900-science-fiery-future-for-planet-earth.html
 |title       = Science: Fiery future for planet Earth
 |work        = NewScientist
 |accessdate  = 2009-12-27
 |lang        = en
 |archiveurl  = https://www.webcitation.org/617Ges03y?url=http://www.newscientist.com/article/mg14219191.900-science-fiery-future-for-planet-earth.html
 |archivedate = 2011-08-22
 |deadurl     = no
}}{{ref-en}}
</ref>
<ref name="Richard Pogge">
{{cite web
 |author      = Pogge, Richard W.
 |date        = 1997
 |url         = http://www.astronomy.ohio-state.edu/~pogge/Lectures/vistas97.html
 |title       = The Once and Future Sun
 |format      = lecture notes
 |work        = 
 |accessdate  = 2009-12-27
 |lang        = en
 |archiveurl  = https://www.webcitation.org/617GfSSv2?url=http://www.astronomy.ohio-state.edu/~pogge/Lectures/vistas97.html
 |archivedate = 2011-08-22
 |deadurl     = no
}}{{ref-en}}
</ref>
<ref name="Schroder_2008">{{стаття
 |автор    = K.-P. Schröder, Robert Cannon Smith.
 |назва = Distant future of the Sun and Earth revisited
 |посилання   = http://mnras.oxfordjournals.org/content/386/1/155.full.pdf+html
 |мова     = en
 |видання  = Monthly Notices of the Royal Astronomical Society
 |рік      = 2008
 |volume   = 386
 |pages    = 155—163
 |doi      = 10.1111/j.1365-2966.2008.13022.x
 |bibcode  = 2008MNRAS.386..155S
}}{{ref-en}}</ref>
<ref name="fn9">
{{cite web
 |author      = English, J.
 |title       = Exposing the Stuff Between the Stars
 |url         = http://www.ucalgary.ca/ras/CGPSpress/Map1
 |publisher   = Hubble News Desk
 |year        = 2000
 |accessdate  = 2009-12-28
 |lang        = en
 |archiveurl  = https://www.webcitation.org/64vJU9cwM?url=http://www.ras.ucalgary.ca/CGPS/press/aas00/pr/pr_14012000/pr_14012000map1.html
 |archivedate = 2012-01-24
 |deadurl     = no
}}{{ref-en}}
</ref>
<ref name="distance2">{{стаття
| автор         = F. Eisenhauer et al.
| назва      = A Geometric Determination of the Distance to the Galactic Center
| мова          = en
| видання       = [[Astrophysical Journal]]
| рік           = 2003
| випуск        = 2
| volume = 597
| pages = L121—L124
| doi = 10.1086/380188}}{{ref-en}}</ref>
<ref name="Structure Milky Way">{{cite web
 | author        = R. Drimmel, D.&nbsp;N. Spergel.
 | date = 2001
 | url           = http://arxiv.org/abs/astro-ph/0101259
 | title         = Three Dimensional Structure of the Milky Way Disk
 | accessdate    = 2009-12-28
 | lang          = en
}}{{ref-en}}</ref>
<ref name="Cosmic Year">
{{cite web
 |author      = Stacy Leong.
 |date        = 2002
 |url         = http://hypertextbook.com/facts/2002/StacyLeong.shtml
 |title       = Period of the Sun’s Orbit around the Galaxy (Cosmic Year)
 |work        = The Physics Factbook
 |accessdate  = 2009-12-28
 |lang        = en
 |archiveurl  = https://www.webcitation.org/617GgQWCh?url=http://hypertextbook.com/facts/2002/StacyLeong.shtml
 |archivedate = 2011-08-22
 |deadurl     = no
}}{{ref-en}}
</ref>
<ref name="Vega">{{cite web
 |author      = C. Barbieri.
 |date        = 2003
 |url         = http://dipastro.pd.astro.it/planets/barbieri/Lezioni-AstroAstrofIng04_05-Prima-Settimana.ppt <!--deadlink-->
 |title       = Elementi di Astronomia e Astrofisica per il Corso di Ingegneria Aerospaziale V settimana
 |work        = IdealStars.com
 |accessdate  = 2009-12-28
 |lang        = en
 |archiveurl  = https://www.webcitation.org/617GgsgHN?url=http://dipastro.pd.astro.it/planets/barbieri/Lezioni-AstroAstrofIng04_05-Prima-Settimana.ppt
 |archivedate = 2011-08-22
 |deadurl     = yes
}} {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20050514103931/http://dipastro.pd.astro.it/planets/barbieri/Lezioni-AstroAstrofIng04_05-Prima-Settimana.ppt |date=2005-05-14 }}{{ref-en}}</ref>
<ref name="astrobiology">
{{cite web
 |author      = Leslie Mullen.
 |date        = 2001
 |url         = http://www.astrobio.net/news-exclusive/galactic-habitable-zones/
 |title       = Galactic Habitable Zones
 |work        = Astrobiology Magazine
 |accessdate  = 2009-12-28
 |lang        = en
 |archiveurl  = https://www.webcitation.org/617GhU44b?url=http://www.astrobio.net/exclusive/139/galactic-habitable-zones
 |archivedate = 2011-08-22
 |deadurl     = no
}}{{ref-en}}
</ref>
<ref name="Supernova">
{{cite web
 |date        = 2005
 |url         = http://phys.org/news6734.html
 |title       = Supernova Explosion May Have Caused Mammoth Extinction
 |work        = Physorg.com
 |accessdate  = 2009-12-28
 |lang        = en
 |archiveurl  = https://www.webcitation.org/617GiAIfX?url=http://www.physorg.com/news6734.html
 |archivedate = 2011-08-22
 |deadurl     = no
}}{{ref-en}}
</ref>
<ref name="Near-Earth Supernovas">{{cite web
 |url         = http://science1.nasa.gov/science-news/science-at-nasa/2003/06jan_bubble/
 |title       = Near-Earth Supernovas
 |publisher   = NASA
 |accessdate  = 2009-12-29
 |lang        = en
 |archiveurl  = https://www.webcitation.org/617GitIL7?url=http://science.nasa.gov/science-news/science-at-nasa/2003/06jan_bubble/
 |archivedate = 2011-08-22
 |deadurl     = yes
}} {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20110919074304/http://science.nasa.gov/science-news/science-at-nasa/2003/06jan_bubble/ |date=2011-09-19 }}{{ref-en}}</ref>
<ref name="10 light years">
{{cite web
 |url         = http://www.solstation.com/stars/s10ly.htm
 |work        = SolStation
 |title       = Stars within 10 light years
 |accessdate  = 2009-12-29
 |lang        = en
 |archiveurl  = https://www.webcitation.org/617GjSJUv?url=http://www.solstation.com/stars/s10ly.htm
 |archivedate = 2011-08-22
 |deadurl     = no
}}{{ref-en}}
</ref>
<ref name="Tau Ceti">
{{cite web
 |url         = http://www.solstation.com/stars/tau-ceti.htm
 |title       = Tau Ceti
 |work        = SolStation
 |accessdate  = 2009-12-29
 |lang        = en
 |archiveurl  = https://www.webcitation.org/617Gjub79?url=http://www.solstation.com/stars/tau-ceti.htm
 |archivedate = 2011-08-22
 |deadurl     = no
}}{{ref-en}}
</ref>
<ref name="Overview">
{{cite web
 |url         = http://nineplanets.org/overview.html
 |title       = An Overview of the Solar System
 |work        = The Nine Planets
 |accessdate  = 2009-12-02
 |lang        = en
 |archiveurl  = https://www.webcitation.org/617GOaHb6?url=http://nineplanets.org/overview.html
 |archivedate = 2011-08-22
 |deadurl     = no
}}{{ref-en}}
</ref>
<ref name="New Horizons">{{cite web
 |author      = Amir Alexander.
 |date        = 2006
 |url         = http://www.planetary.org/news/2006/0116_New_Horizons_Set_to_Launch_on_9_Year.html <!--deadlink-->
 |title       = New Horizons Set to Launch on 9-Year Voyage to Pluto and the Kuiper Belt
 |work        = The Planetary Society
 |accessdate  = 2009-12-02
 |lang        = en
 |archiveurl  = https://www.webcitation.org/617GPdwkM?url=http://www.planetary.org/news/2006/0116_New_Horizons_Set_to_Launch_on_9_Year.html
 |archivedate = 2011-08-22
 |deadurl     = no
}} {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20060222080327/http://www.planetary.org/news/2006/0116_New_Horizons_Set_to_Launch_on_9_Year.html |date=2006-02-22 }}{{ref-en}}</ref>
<ref name="FinalResolution">{{cite web
 | title = The Final IAU Resolution on the definition of «planet» ready for voting
 | url = http://www.iau.org/news/pressreleases/detail/iau0602/
 | publisher = International Astronomical Union
 | date = 24 August 2006
 | accessdate = 2009-12-05
 | lang = en
}}{{ref-en}}</ref>
<ref name="Definition Committee">{{cite web
 |author      = Ron Ekers.
 |url         = http://www.iau.org/public_press/news/release/iau0601/newspaper/
 |title       = IAU Planet Definition Committee
 |publisher   = International Astronomical Union
 |accessdate  = 2009-12-05
 |lang        = en
 |archiveurl  = https://www.webcitation.org/617GNBWRs?url=http://www.iau.org/public_press/news/release/iau0601/newspaper/
 |archivedate = 2011-08-22
 |deadurl     = yes
}} {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20090603001603/http://www.iau.org/public_press/news/release/iau0601/newspaper/ |date=2009-06-03 }}{{ref-en}}</ref>
<ref name="IAU0804">
{{cite web
 |date        = 11 червня 2008, Paris
 |url         = http://www.iau.org/news/pressreleases/detail/iau0804/
 |title       = Plutoid chosen as name for Solar System objects like Pluto
 |publisher   = International Astronomical Union
 |accessdate  = 2009-12-05
 |lang        = en
 |archiveurl  = https://www.webcitation.org/617GR9qOX?url=http://www.iau.org/public_press/news/detail/iau0804/
 |archivedate = 2011-08-22
 |deadurl     = no
}}{{ref-en}}
</ref>
<ref name="Podolak2000">{{стаття
| автор         = M. Podolak; J.&nbsp;I. Podolak; M.&nbsp;S. Marley.
| назва      = Further investigations of random models of Uranus and Neptune
| посилання        = http://adsabs.harvard.edu/abs/2000P%26SS...48..143P
| мова          = en
| видання       = Planet. Space Sci
| рік           = 2000
| volume = 48
| pages = 143—151
| doi = 10.1016/S0032-0633(99)00088-4
}}{{ref-en}}</ref>
<ref name="Podolak1995">{{стаття
 |автор    = M. Podolak; A. Weizman; M. Marley.
 |назва = Comparative models of Uranus and Neptune
 |посилання   = http://adsabs.harvard.edu/abs/1995P%26SS...43.1517P
 |мова     = en
 |видання  = Planet. Space Sci
 |рік      = 1995
 |випуск   = 12
 |volume   = 43
 |pages    = 1517—1522
 |doi      = 10.1016/0032-0633(95)00061-5
}}{{ref-en}}</ref>
<ref name="zeilik">{{книга
 |автор          = Michael Zellik.
 |назва       = Astronomy: The Evolving Universe
 |видання        = 9th ed
 |видавництво   = Cambridge University Press
 |рік            = 2002
 |pages          = 240
 |isbn           = 0521800900
}}{{ref-en}}</ref>
<ref name="Placxo">{{книга |автор             = Kevin W. Placxo; Michael Gross.
 |назва             = Astrobiology: a brief introduction
 |посилання     = http://books.google.com/books?id=2JuGDL144BEC&pg=PA66
 |видавництво = JHU Press
 |рік                 = 2006
 |pages                  = [https://archive.org/details/astrobiologybrie0000plax/page/66 66]
 |isbn                   = 9780801883675
 |url                    = https://archive.org/details/astrobiologybrie0000plax/page/66
}}{{ref-en}}</ref>
<ref name="Jack B. Zirker">{{книга
 |автор          = Jack B. Zirker.
 |назва       = Journey from the Center of the Sun
 |видавництво   = Princeton University Press
 |рік            = 2002
 |pages          = 120—127
 |isbn           = 9780691057811
}} {{ref-en}}</ref>
<ref name="Visible light">
{{cite web
 |date        = 2003
 |url         = http://www.straightdope.com/columns/read/2085/why-is-visible-light-visible-but-not-other-parts-of-the-spectrum
 |title       = Why is visible light visible, but not other parts of the spectrum?
 |publisher   = The Straight Dome
 |accessdate  = 2009-11-14
 |lang        = en
 |archiveurl  = https://www.webcitation.org/617EsBOK5?url=http://www.straightdope.com/columns/read/2085/why-is-visible-light-visible-but-not-other-parts-of-the-spectrum
 |archivedate = 2011-08-22
 |deadurl     = no
}}{{ref-en}}
</ref>
<ref name="Metallicity">{{cite web
 | author        = Charles H. Lineweaver.
 | date = June 2001
 | url           = http://arxiv.org/abs/astro-ph/0012399
 | title         = An Estimate of the Age Distribution of Terrestrial Planets in the Universe: Quantifying Metallicity as a Selection Effect
 | work          = Icarus
 | accessdate    = 2010-02-07
 | lang          = en
}}{{ref-en}}</ref>
<ref name="Solar Wind">{{cite web
 |url         = http://solarscience.msfc.nasa.gov/SolarWind.shtml
 |title       = Solar Physics: The Solar Wind
 |work        = Marshall Space Flight Center
 |accessdate  = 2009-12-26
 |lang        = en
 |archiveurl  = https://www.webcitation.org/617GbYha2?url=http://solarscience.msfc.nasa.gov/SolarWind.shtml
 |archivedate = 2011-08-22
 |deadurl     = no
}} {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20150813081520/http://solarscience.msfc.nasa.gov/SolarWind.shtml |date=2015-08-13 }}{{ref-en}}</ref>
<ref name="Star Poles">{{cite web
 |date        = 22 квітня 2003
 |url         = http://science1.nasa.gov/science-news/science-at-nasa/2003/22apr_currentsheet/
 |title       = A Star with two North Poles
 |work        = Science@NASA
 |accessdate  = 2009-12-26
 |lang        = en
 |archiveurl  = https://www.webcitation.org/617GckZmk?url=http://science.nasa.gov/science-news/science-at-nasa/2003/22apr_currentsheet/
 |archivedate = 2011-08-22
 |deadurl     = yes
}} {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20110829080500/http://science.nasa.gov/science-news/science-at-nasa/2003/22apr_currentsheet/ |date=2011-08-29 }}{{ref-en}}</ref>
<ref name="Solar cycle">{{стаття
 |автор             = Riley, Pete; Linker, J.&nbsp;A.; Mikić, Z.
 |назва             = Modeling the heliospheric current sheet: Solar cycle variations
 |посилання     = http://adsabs.harvard.edu/abs/2002JGRA..107.1136R
 |мова               = en
 |видавництво = Journal of Geophysical Research (Space Physics)
 |рік                 = 2002
 |випуск           = A7
 |volume                 = 107
 |pages                  = SSH 8-1
 |doi                    = 10.1029/2001JA000299
 |archiveurl             = https://archive.today/20120524184639/http://adsabs.harvard.edu/abs/2002JGRA.107g.SSH8R
 |archivedate            = 2012-05-24
 |accessdate             = 2016-05-15
}}{{ref-en}}</ref>
<ref name="Langner et al 2005">{{стаття
| автор         = U.&nbsp;W. Langner; M.&nbsp;S. Potgieter.
| назва      = Effects of the position of the solar wind termination shock and the heliopause on the heliospheric modulation of cosmic rays
| посилання        = http://adsabs.harvard.edu/abs/2005AdSpR..35.2084L
| мова          = en
| видання       = Advances in Space Research
| рік           = 2005
| випуск        = 12
| volume = 35
| pages = 2084—2090
| doi = 10.1016/j.asr.2004.12.005
}}{{ref-en}}</ref>
<ref name="Zodiacal Cloud">{{cite web
 |date        = 1998
 |url         = http://astrobiology.arc.nasa.gov/workshops/1997/zodiac/backman/IIIc.html
 |title       = Long-term Evolution of the Zodiacal Cloud
 |accessdate  = 2009-12-26
 |lang        = en
 |archiveurl  = https://www.webcitation.org/617GdLlMC?url=http://astrobiology.arc.nasa.gov/workshops/1997/zodiac/backman/IIIc.html
 |archivedate = 2011-08-22
 |deadurl     = yes
}} {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20060929030040/http://astrobiology.arc.nasa.gov/workshops/1997/zodiac/backman/IIIc.html |date=2006-09-29 }}{{ref-en}}</ref>
<ref name="Shortlist stars">
{{cite web
 |date        = 2003
 |url         = http://sci.esa.int/home/29471-esa-scientist-discovers-a-way-to-shortlist-stars-that-might-have-planets/
 |title       = ESA scientist discovers a way to shortlist stars that might have planets
 |work        = ESA Science and Technology
 |accessdate  = 2009-12-26
 |lang        = en
 |archiveurl  = https://www.webcitation.org/617Gdll1N?url=http://sci.esa.int/science-e/www/object/index.cfm?fobjectid=29471
 |archivedate = 2011-08-22
 |deadurl     = no
}}{{ref-en}}
</ref>
<ref name="Dust beyond Jupiter">{{стаття
| автор         = M. Landgraf; J.-C. Liou; H.&nbsp;A. Zook; E. Grün.
| назва      = Origins of Solar System Dust beyond Jupiter
| посилання        = http://iopscience.iop.org/1538-3881/123/5/2857/fulltext/
| мова          = en
| видавництво       = The Astronomical Journal
| рік           = May 2002
| випуск        = 5
| volume = 123
| pages = 2857—2861
| doi = 10.1086/339704
}}{{ref-en}}</ref>
<ref name="Collisional stripping">''Benz, W.; Slattery, W.&nbsp;L.; Cameron, A.&nbsp;G.&nbsp;W.'' (1988). Collisional stripping of Mercury's mantle. Icarus, v. 74, p. 516—528. {{ref-en}}</ref>
<ref name="planetarymoons">{{cite web
 |url=http://www.dtm.ciw.edu/users/sheppard/satellites/
 |title=The Giant Planet Satellite and Moon Page  |author=Sheppard, Scott S.
 |publisher=Departament of Terrestrial Magnetism at Carniege Institution for science
 |accessdate=7 березня 2016
}} {{ref-en}}</ref>
<ref name="MPMJohnston">{{cite web
 |date=6 березня 2016
 |title=Asteroids with Satellites  |publisher=Johnston's Archive
 |author=Wm. Robert Johnston
 |url=http://www.johnstonsarchive.net/astro/asteroidmoons.html
 |accessdate=7 березня 2016
}} {{ref-en}}</ref>
<ref name="Earths Water">
{{cite web
 |author      = Phil Berardelli.
 |date        = 2006
 |url         = http://www.spacedaily.com/reports/Main_Belt_Comets_May_Have_Been_Source_Of_Earths_Water.html
 |title       = Main-Belt Comets May Have Been Source Of Earths Water
 |work        = SpaceDaily
 |accessdate  = 2009-12-01
 |lang        = en
 |archiveurl  = https://www.webcitation.org/617GSJmkK?url=http://www.spacedaily.com/reports/Main_Belt_Comets_May_Have_Been_Source_Of_Earths_Water.html
 |archivedate = 2011-08-22
 |deadurl     = no
}} {{ref-en}}
</ref>
<ref name="Barucci">{{книга
 |автор          = Barucci M.&nbsp;A.; Kruikshank, D.&nbsp;P.; Mottola S.; Lazzarin M.
 |частина        = Physical Properties of Trojan and Centaur Asteroids
 |назва          = Asteroids III
 |місце          = Tucson, Arizona, USA
 |видавництво    = University of Arizona Press
 |рік            = 2002
 |pages          = 273—287
}} {{ref-en}}</ref>
<ref name="MorbidelliAstIII">{{стаття
 |автор         = A. Morbidelli, W.&nbsp;F. Bottke Jr., Ch. Froeschlé, P. Michel.
 |назва         = Origin and Evolution of Near-Earth Objects
 |посилання     = http://www.boulder.swri.edu/~bottke/Reprints/Morbidelli-etal_2002_AstIII_NEOs.pdf
 |мова          = en
 |відповідальний = W.&nbsp;F. Bottke Jr., A. Cellino, P. Paolicchi, and R.&nbsp;P. Binzel
 |видання       = Asteroids III
 |видавництво   = University of Arizona Press
 |рік           = 2002
 |випуск        = January
 |pages = 409—422
}} {{ref-en}}</ref>
<ref name="History of Asteroids">
{{cite web
 |url         = http://dawn.jpl.nasa.gov/DawnClassrooms/1_hist_dawn/history_discovery/Development/a_modeling_scale.doc
 |title       = History and Discovery of Asteroids
 |format      = DOC
 |publisher   = NASA
 |accessdate  = 2009-12-01
 |lang        = en
 |archiveurl  = https://www.webcitation.org/617GT0oDh?url=http://dawn.jpl.nasa.gov/DawnClassrooms/1_hist_dawn/history_discovery/Development/a_modeling_scale.doc
 |archivedate = 2011-08-22
 |deadurl     = no
}} {{ref-en}}
</ref>
}}

== Джерела ==
* {{А-Е-С|стаття=Сонячна_система|сторінка=434|літера=s}}

== Література ==
* Pat Dasch: ''Icy worlds of the solar system.'' Cambridge Univ. Press, Cambridge 2004, ISBN 0-521-64048-2
* Joachim Gürtler, Johann Dorschner: ''Das Sonnensystem. Wissenschaftliche Schriften zur Astronomie.'' Barth, Leipzig/Berlin/Heidelberg 1993, ISBN 3-335-00281-4
* C. H. Heller: ''Encounters with protostellar disks. I&nbsp;— Disk tilt and the nonzero solar obliquity'', ApJ 408, 1993, S. 337
* Pavel Kroupa: ''The dynamical properties of stellar systems in the Galactic disc'', MNRAS 277, 1995, S. 1507 ([http://de.arxiv.org/pdf/astro-ph/9508084 PDF]{{Недоступне посилання|date=листопада 2019 |bot=InternetArchiveBot }} bei arXiv).
* Glenn J. MacPherson: ''Oxygen in the solar system.'' Mineralogical Society of America, Chantilly 2008, ISBN 978-0-939950-80-5
* Eugene F. Milone, William J. Wilson: ''Solar system astrophysics. '' Springer, New York 2008, ISBN 978-0-387-73153-7
* Polarimetric remote sensing of Solar System objects / Mishchenko M. I. [a. o.] = Дистанційне зондування об'єктів Сонячної системи поляриметричними засобами / М.&nbsp;І.&nbsp;Міщенко [та ін.].&nbsp;— Kyiv: Akademperiodyka, 2010.&nbsp;— 292 p.: fig., tab.; 12 l.: pl.&nbsp;— (Projekt «Ukrainian scientific book in a foreign language»).&nbsp;— Бібліогр.: с. 244—277.
* Войтович, Володимир Кіндратович. Принципово нова гіпотеза утворення та розвитку Сонячної системи&nbsp;— Л. : ДУЛП, 1995.&nbsp;— 40 с
* Застосування ПЗЗ- методів для досліджень тіл Сонячної системи / відп. ред. Г.&nbsp;І.&nbsp;Пінігін ; Миколаївська астрономічна обсерваторія.&nbsp;— Миколаїв: Атол, 2000.&nbsp;— 112 с.: іл.
* Поліщук&nbsp;Г.&nbsp;Х. Початки Сонячної системи.&nbsp;— Київ : Києво-Могилянська академія, 2006.&nbsp;— 20 с.
* {{книга|автор=Климишин, І.А.; Тельнюк-Адамчук, В.В.|заголовок=Шкільний астрономічний довідник|місце=Київ|видавництво=Радянська школа|рік=1990|сторінок=287|isbn=5-330-01188-4|ref=Климишин, І.А.; Тельнюк-Адамчук, В.В.}}
* {{книга|автор=Пришляк М. П.; за заг. ред. Я. С. Яцківа|заголовок=Астрономія|місце=Харків|видавництво=Ранок|рік=2011|сторінок=160|isbn=978—617—540—424—9|ref=Пришляк М. П.}}

== Посилання ==
* {{ref-en}} {{ref-de}} {{ref-ru}} [http://solarsystemscope.com/ Інтерактивна модель Сонячної системи.]
* {{ref-en}} [http://photojournal.jpl.nasa.gov/index.html NASA's Planetary Photojournal]&nbsp;— колекція космічних знімків об'єктів Сонячної системи від [[НАСА]].
* [https://kosmosait.com.ua/sonyachna-systema/shho-take-sonyachna-systema.html Що таке Сонячна система]&nbsp;— українською про Сонячну систему. 
* [https://youtu.be/ieark_vmnG4 Сонячна система: Нептун]&nbsp;— відео ''Tokar.ua''
* [https://youtu.be/2FWmCZ2SjUY Сатурн&nbsp;— далека загадкова планета]&nbsp;— відео ''Tokar.ua''

{{Сонячна система}}
{{Розташування землі у Всесвіті}}

{{Бібліоінформація}}
[[Категорія:Сонячна система| ]]
[[Категорія:Надпопулярні статті]]