Перегляд вихідного коду сторінки Портал:Природничі науки/Добра стаття

{{#switch: {{#expr: {{#time:s}} mod 15}}

|0=

[[Зображення:Hydrogen.svg|thumb|180px|Протон оточений електронною хмарою]]

'''А́том во́дню'''&nbsp;(''Гідроген'') — найпростіший із [[атом]]ів [[хімічний елемент|хімічних елементів]].

Він складається з позитивно зарядженого [[ядро атома|ядра]], яке для основного [[ізотоп]]а є просто [[протон]]ом, і одного [[електрон]]а.

Квантовомеханічна задача про дозволені енергетичні стани атома водню розв'язується точно. Зважаючи на цю обставину, [[хвильова функція|хвильові функції]], отримані як [[власна функція|власні функції]] цієї задачі, є базовими для розгляду решти елементів [[періодична система елементів|періодичної таблиці]]. Саме тому атом водню має велике значення для [[фізика|фізики]] й [[хімія|хімії]].

До складу атома водню входить ядро з [[маса|масою]] M і [[заряд]]ом +e та електрон із зарядом -e. Взаємодія між ними&nbsp;— [[закон Кулона|кулонівське притягання]].::::::::::::::::[[Атом водню|''читати далі'']]

|1=

[[Файл:Tuuli.jpeg|right|thumb|250px|Дерева, що гнуться від вітру.]]
'''Ві́тер'''&nbsp;— великомасштабний [[потік]] [[газ]]ів. На [[Земля|Землі]] вітер є потоком [[повітря]], що рухається переважно в горизонтальному напрямку, на інших [[планета]]х він є потоком властивих цим планетам [[Атмосфера планети|атмосферних]] газів іншого складу. Найсильніші вітри на планетах [[Сонячна система|Сонячної системи]] спостерігаються на [[Нептун (планета)|Нептуні]] та [[Сатурн (планета)|Сатурні]]. [[Сонячний вітер]] в [[космос]]і є потоком розріджених газів від [[зірка|зірки]], такої як [[Сонце]], а [[планетарний вітер]] є потоком газів, що відповідає за [[дегазація|дегазацію]] планетарної атмосфери у космос. Вітри, як правило, класифікують за просторовим [[масштаб]]ом, [[швидкість вітру|швидкістю]], типами сил що їх викликають, місцями існування та ефектом на [[навколишнє середовище]].

У [[метеорологія|метеорології]] вітри перш за все класифікують у залежності від їхньої сили, тривалості та напрямку, ''з якого'' дме вітер. Так, короткі (кілька секунд) та сильні вітри називаються поривами. .::::::::::::::::[[Вітер|''читати далі'']]


|2=


[[Файл:Neuron, LangNeutral.svg|thumb|120пкс|праворуч|Типова структура нейрону:
'''a'''. Дендрит
'''b'''. [[Перикаріон]]
'''c'''. [[Ядро клітини|Ядро]]
'''d'''. [[Аксонний горбик]]
'''e'''. [[Мієлінова оболонка]]
'''f'''. [[Клітина Шванна]]
'''g'''. [[Перехоплення Ранв'є]]
'''h'''. Термінали аксону
]]
<p style="text-align: justify;">'''Дендрит''' (від {{lang-gr|δένδρον}} (déndron)&nbsp;— дерево)&nbsp;— це розгалужений відросток [[Нейрон|нейрону]], який отримує інформацію через [[Хімічний синапс|хімічні]] (або [[Електричний синапс|електричні]]) синапси від [[аксон]]ів (або дендритів і [[Сома (нейрофізіологія)|соми]]) інших нейронів і передає її через електричний сигнал тілу нейрона ([[перикаріон]]у), від якого виростає. Термін «дендрит» ввів до наукового обігу [[Швейцарія|швейцарський]] [[учений]]. William His у [[1889]] році.
[[Файл:A segment of pyramidal cell dendrite from stratum radiatum (CA1).jpg|thumb|200px|Сегмент дендрита [[Пірамідальна клітина|пірамідального нейрону]] із stratum radiatum (CA1) [[Гіпокамп (частина мозку)|гіпокампа]]. Червоним показані [[синапс]]и на дендритних шипиках, а голубим&nbsp;— синапси на дендритному стовбурі.]].::::::::::::::::[[Дендрит нейрона|''читати далі'']]


|3=


[[Файл:Voyager 2 picture of Oberon.jpg|thumb|120пкс|праворуч]]

'''Оберо́н'''&nbsp;— другий за розміром та масою [[Супутники Урана|супутник]] планети [[Уран (планета)|Уран]], дев'ятий за масою супутник планет [[Сонячна система|Сонячної системи]]. Також відомий як «'''Уран&nbsp;IV'''». <br />
Відкритий [[Фрідріх Вільгельм Гершель|Вільямом Гершелем]] [[1787]] року і названий Обероном на честь [[міф]]ічного [[цар]]я [[Фея|фей]] і [[ельф]]ів, персонажа твору [[Вільям Шекспір|Вільяма Шекспіра]] «[[Сон літньої ночі]]». Це найбільш далекий від Урана серед великих його супутників. Його [[орбіта]] частково розташована за [[Магнітосфера|магнітосферою]] Урана.

За одним з припущень Оберон сформувався з [[акреційний диск|акреційного диску]], що існував навколо Урана відразу після утворення планети. Супутник, ймовірно, має кам'яне ядро і крижану [[Мантія планети|мантію]], при цьому кількість [[лід|льоду]] становить 50%, [[Камінь|каменю]]&nbsp;— 30%, [[метан]]у та [[азот]]у&nbsp;— 20%. Між мантією та ядром, можливо, є шар рідкої води. Поверхня Оберона темна з червоним відтінком. ЇЇ рельєф був сформований в основному ударами [[астероїд]]ів і [[Комета|комет]], що залишили численні [[Ударний кратер|кратери]], найбільший з яких сягає 210&nbsp;км у діаметрі. Оберон вкриває система [[грабен]]ів та [[Урвище|урвищ]], що утворилися внаслідок розривів поверхневої [[Земна кора|кори]] під час розширення внутрішніх шарів на ранніх етапах еволюції.

Оберон досліджувала лише космічна станція&nbsp;— «[[Вояджер-2]]». Декілька знімків дозволили отримати відомості про 40% поверхні супутника.

== Історія відкриття, найменування та вивчення ==
Оберон було відкрито [[Вільям Гершель|Вільямом Гершелем]] [[1787]]&nbsp;року, через 6 років після відкриття ним же Урана.::::::::::::::::[[Оберон (супутник)|''читати далі'']]

|4=
[[Файл:ТерасаІнгулу.JPG|thumb|right|left|300px|<center>Тераса в долині річки [[Інгул]] ([[Україна]], [[Кіровоградська область]], урочище [[Монастирище (урочище)|Монастирище]])</center>]]

'''Річкові́ тера́си''' ('''долинні тераси''', '''надзаплавні тераси''')&nbsp;— частини [[річкова долина|річкових долин]], які є відносно рівними, мало нахиленими (за течією та в бік [[Річище|річищ]]) східцеподібними утвореннями, що виникають у результаті спільної [[Акумуляція (геологія)|акумулятивно]]-[[Денудація|денудаційної]] діяльності постійних водотоків. У своїх нижніх частинах річкові [[Тераса (фізична географія)|тераси]], як правило, мають відносно круті [[Уступ (фізична географія)|уступи]], якими контактують із [[Заплава|заплавами]] річок; у верхніх — маловиразними «тиловими швами» межують зі схилами річкових долин чи інших терас. Під час [[Повінь|повеневих]] підйомів рівня води в річках тераси ніколи не затоплюються водами.

Утворення річкових терас, як правило, відбувається впродовж кількох основних етапів:
* Накопичення на дні річкових долин товщ [[Алювій|алювіальних відкладів]]. Найінтенсивніше такі процеси відбуваються у нижніх частинах річкових долин, де руйнівна й транспортувальна сила водотоку слабне, а річки досягають [[Профіль рівноваги|профілю рівноваги]]. Тут дрібні частинки гірських порід, утворених внаслідок руйнування дна русла і берегів у верхів'ях та середніх течіях річок, осідають на дні й активно накопичуються. Виникають [[обмілина|обмілини]], [[Острів|острови]], прируслові вали (бари), [[перекат]]и, гриви тощо. Течії стають повільними, а русла річок звивистими ([[Меандр (річковий вигин)|меандруючими]]). Оминаючи маси намитих порід, водний потік розмиває сусідні береги і ще більше розширює свою долину. Виникають широкі [[Заплава|заплави]], численні рукави, [[Стариця|озера-стариці]], останці-обтікання тощо.
.::::::::::::::::[[Річкова тераса|''читати далі'']]
|5=

[[Файл:Sterna fuscata flight.JPG|thumb|120px|right|[[Темний крячок]] (''Onychoprion fuscata'') здатний протриматися над океаном 3-10 років, проводячи лише невелику частку часу на поверхні води]]


'''Морські птахи'''&nbsp;— [[птахи]], [[Адаптація (біологія)|пристосовані]] до життя в [[море|морському]] середовищі. Хоча всі морські птахи в значній мірі відрізняються один від одного як за [[Фізіологія|фізіологією]] так і поведінкою, вони часто виявляють ознаки [[Конвергентна еволюція|конвергентної схожості]], що говорить про їх схожу [[еволюція|еволюцію]] в спільних умовах та близьких [[Екологічна ніша|кормових нішах]]. Найдавніші морські птахи з'явилися ще в [[Крейдяний період]], а ознак сучасних родин вони набули переважно в епоху [[Палеоген]]а.

У порівнянні з іншими групами птахів, морські птахи, як правило, живуть довше.::::::::::::::::[[Морські птахи|''читати далі'']]



|6=

[[Файл:Tělecké jezero 2.JPG|110пкс|праворуч]]
'''Теле́цьке о́зеро''' (Алтин-Коль, {{lang-ru|Телецкое озеро}}, [[алтайська мова|алт.]] ''Алтын Кӧл'')&nbsp;— [[озеро]] в [[Росія|Росії]], на території [[Республіка Алтай|Республіки Алтай]]. Найбільше озеро [[Алтай (гори)|Гірського Алтаю]]. Займає провідне місце в природно-заповідному фонді Росії. Має велике рекреаційне та [[туризм|туристичне]] значення міжнародного рівня. Озеро є частиною [[алтайський заповідник|Алтайського заповідника]].

Телецьке озеро розташоване на висоті 434,9&nbsp;м над рівнем моря. Воно знаходиться у величезній улоговині північно-східної частини гірської країни [[Алтай (гори)|Алтаю]] на межі з [[західний Саян|Західним Саяном]]. Адміністративно відноситься до [[турочацький район|Турочацького]] та [[улаганський район|Улаганського]] районів [[республіка Алтай|Республіки Алтай]] [[росія|Російської Федерації]] та знаходиться за 7&nbsp;км на захід від кордону з [[хакасія|Республікою Хакасією]]. [[Алтай (гори)|Алтайська гірська система]] простягається на територію сусідніх країн, тому озеро розташоване неподалік від них. До кордону з [[КНР|Китаєм]] найбільше&nbsp;— 238&nbsp;км, до [[Монголія|Монголії]]&nbsp;— 202&nbsp;км, до [[Казахстан]]у&nbsp;— 185&nbsp;км. Монголи називають озеро ''Алтин-Нор'', китайці&nbsp;— просто ''Алтай''..::::::::::::::::[[Телецьке озеро|''читати далі'']]

|7=

[[Файл:Gray773.png|120пкс|праворуч| Лівий зоровий нерв і [[зоровий тракт|зорові тракти]]]]
'''Зорови́й нерв''' ({{lang-la|nervus opticus}})&nbsp;— II пара [[Черепні нерви|черепних нервів]] у людини та [[Хребетні|хребетних]]. Забезпечує здатність бачити. За функціональним поділом – нерв [[Черепні нерви#Анатомія в стовбурі мозку та типи інформації|спеціальної загальної чутливості]] ({{lang-en|special somatic afferent}}).

Зважаючи на особливості [[Гістологія|мікро-]] та [[Анатомія|макроанатомії]], зоровий нерв не є [[нерв]]ом у класичному розумінні цього слова, а радше частиною [[Головний мозок|головного мозку]], яка винесена на периферію. Так, нерв розвивається як виріст [[Передній мозок|переднього мозку]], покритий центральним [[мієлін]]ом та [[Оболони головного мозку|трьома оболонами]], які покривають утвори [[Центральна нервова система|ЦНС]], між цими оболонами циркулює [[спинномозкова рідина]].

Зоровий нерв утворений [[аксон]]ами [[Гангліозні клітини|гангліонарних клітин]] [[Сітківка|сітківки]]. Частина зорового нерва, яку можна побачити при огляді очного дна, називається диском зорового нерва.::::::::::::::::[[Зоровий нерв|''читати далі'']]

|8=

[[Файл:Spontaneous symmetry breaking (explanatory diagram).png|thumb|Рисунок «Двохямний потенціал». Ілюстрація механізму спонтанного порушення симетрії. Система може самовільно звалитися в будь-яку з двох потенційних ям.|279x279px]]
'''Спонтанне порушення симетрії'''&nbsp;— спосіб порушення [[Симетрія|симетрії]] [[фізична система|фізичної системи]], при якому початковий стан та [[рівняння руху]] системи інваріантні відносно деяких перетворень симетрії, але в процесі еволюції система переходить у стан, для якого інваріантність відносно деяких (усіх) перетворень початкової симетрії вже є порушеною.

Спонтанне порушення симетрії завжди пов'язане з виродженням стану з мінімальною енергією ([[Вакуумний стан|вакууму]]). Множина всіх вакуумів має початкову симетрію, однак кожен вакуум окремо&nbsp;— ні. Наприклад, кулька в двохямковому жолобі скочується з нестійкого симетричного стану в стійкий стан із мінімальною енергією або вліво, або вправо, руйнуючи при цьому симетрію відносно зміни лівого на праве ([[інверсія]])..::::::::::::::::[[Спонтанне порушення симетрії|''читати далі'']]

|9=

[[Файл:Кількість речовини 1.png|120пкс|праворуч]]
'''Кі́лькість речови́ни''' — [[фізична величина]], що характеризує кількість специфічних однотипних структурних одиниць-елементів (частинок), з котрих складається [[речовина]]. Під структурними одиницями розуміються будь-які частинки, з яких складається [[речовина]] ([[атоми]], [[молекули]], [[іони]], [[електрони]], [[протон]]и, [[нейтрон]]и або будь-які інші частинки).

В [[система СІ|міжнародній системі одиниць СІ]] кількість речовини поряд з [[маса|масою]] (яка теж фактично корелює з кількістю частинок) належить до основних одиниць окремого типу. Рішенням XIV Генеральної конференції з мір і вагів ([[1971]] р.) одиниця кількості речовини «моль» була затверджена як сьома основна одиниця Міжнародної системи. Таким чином, кількість речовини в системі СІ не може бути виражена через інші базові одиниці. Одиниця кількості речовини називається [[моль]]. Моль дорівнює кількості речовини системи, яка містить стільки ж частинок, скільки міститься [[атом]]ів у 0,012&nbsp;[[кг]] [[Вуглець|вуглецю-12]].

Поняття «''кількість речовини''» було введене в науку давно. Проте вважалося, що кількість речовини не є особливою самостійною величиною, принципово відмінною від маси. Хоча після припущення [[Авогадро]] ([[1813]] р.) про те, що рівні об'єми різних [[газ]]ів при однаковому тиску містять одне і те ж число молекул, кількість речовини і трактувалася як число молекул, але будучи пропорційною масі, вона тотожна їй. .::::::::::::::::[[Кількість речовини|''читати далі'']]

|10=

[[Файл:Acrolein-3D-vdW.png|120пкс|праворуч]]
''Акролеї́н''' ''або'' '''акри́ловий альдегі́д''' (від {{lang-la|acer, acris}}&nbsp;— «гострий» і {{lang-la2|oleum}}&nbsp;— «олія», {{lang-ru|акролеин}}, {{lang-en|acrolein}}, {{lang-de|Akrolein, Propenal}})&nbsp;— С<sub>3</sub>Н<sub>4</sub>О або СН<sub>2</sub>=СНСНО, [[органічна сполука]] з їдким запахом, найпростіший ненасичений [[альдегід]], що має дуже високу [[Реакційна здатність|реакційну здатність]] завдяки наявності альдегідної групи і подвійного зв'язку. Це безбарвна летка рідина з жовтуватим відтінком, неприємним різким їдким запахом пригорілих жирів, дуже отруйна, сильно подразнює [[Слизова оболонка|слизову оболонку]] [[Око|очей]]. У [[Повітря|повітрі]] присутня у вигляді парів, які в 1,9 разів важчі за неї і добре розчиняються у [[Вода|воді]]. Легкозаймиста; добре розчиняється в органічних розчинниках; розчинність у воді 40 г в 100 мл. Акролеїн класифікують як отруйну речовину. При зберіганні він полімеризується в тверду склоподібну масу&nbsp;— [[діакрил]]. Для стабілізації акролеїну додають [[гідрохінон]]. На повітрі акролеїн окиснюється в [[Акрилова кислота|пропенову кислоту]].

У період між [[1980]] та початком [[1990]]-х років промислове виробництво акролеїну в різних країнах світу становило: [[США]]&nbsp;— від 27 до 35 тисяч тонн/рік, [[Японія]] (діє кілька виробництв)&nbsp;— близько 20 тисяч тонн/рік, [[Європейський Союз]] (виробляється у [[Франції]] і [[Німеччина|Німеччині]])&nbsp;— від 60 тисяч тонн/рік, [[Росія]]&nbsp;— 10,5 тисяч тонн/рік (станом на [[1994]] рік).::::::::::::::::[[Акролеїн|''читати далі'']]

|11=

[[Файл:Comet dust microscopic photo.jpg|thumb|120пкс|праворуч]]

Космічний пил найімовірніше кометного походження під [[електронний мікроскоп|електронним мікроскопом]]. Менша однієї десятої міліметра в діаметрі, ця пилина складається з мільйонів ще менших кристалів. Хоча хімічно схожа на деякі метеорити, її пухнаста, кристалічна структура відмінна від будь-якого відомого [[метеорит]]а.]]

'''Кометний пил'''&nbsp;— [[космічний пил]] [[комета|кометного]] походження. Вивчення кометного пилу може надати інформацію про час формування комет, а отже, як вважають, часи [[Формування та еволюція Сонячної системи|формування Сонячної системи]]. Зокрема, [[Список довгоперіодичних комет|довгоперіодичні комети]] більшу частину часу перебувають далеко від [[Сонце|Сонця]], де температура середовища надто низька, щоб відбувалося випаровування. Лише наближаючись до Сонця і тепла, комета вивільняє доступний для спостережень та досліджень газ і пил. Кометні пилинки стають видимими завдяки розсіюванню ними [[Сонячна енергія|сонячного випромінювання]]. Також деяка частина сонячної енергії поглинається й випромінюється в [[Інфрачервоне випромінювання|інфрачервоному діапазоні]]<ref>''K. S. Krishna Swamy'' Physics of Comets.&nbsp;— 2010. [[Яскравість]] відбивної поверхні (якою є пилинка) пропорційна її освітленості та [[альбедо|відбивній здатності]]. А [[освітленість]] від точкового або сферично симетричного джерела (яким є Сонце) змінюється обернено пропорційно квадрату відстані від нього. У припущенні сферичності пилинки, кількість відбитого світла залежить від поперечного перерізу проєкції форми пилової частинки, а отже, пропорційна квадрату її радіуса.::::::::::::::::[[Кометний пил|''читати далі'']]


|12=


[[Файл:Xxxx-0.5xxx-5xx+2x+4.PNG|thumb|200px|Графік функції <math>y=x^4-0,5x^3-5x^2+2x+4\,\quad</math>]]

У [[математика|математиці]] '''рівняння четвертого степеня''' є результатом прирівнювання [[многочлен]]а четвертого степеня до нуля. Воно має такий загальний вигляд

: <math>\ ax^4+bx^3+cx^2+dx+e=0,</math>
де <math>\ a\ne 0.</math>

Рівняння четвертого степеня є рівнянням найвищого степеня, що дозволяє подання загального розв'язку у [[радикал (математика)|радикалах]].

[[Файл:Math+2.gif|thumb|100px|Лодовіко Феррарі]]
Рівняння четвертого степеня було вперше розглянуто [[математики|математиками]] [[Індія|Індії]] між [[400 до н. е.|400 до н.&nbsp;е.]] і [[200|200 н.&nbsp;е.]]

[[Лодовіко Феррарі]] першим відкрив розв'язок рівнянь четвертого степеня ([[1540]]), проте його робота мала один недолік.::::::::::::::::[[Рівняння четвертого степеня|''читати далі'']]

|13=

[[Файл:Max Planck (1858-1947).jpg|thumb|170px|[[Макс Планк]]|праворуч]]

'''Стара́ ква́нтова тео́рія''' (іноді '''стара́ ква́нтова меха́ніка''')&nbsp;— підхід до опису атомних явищ, що був розвинутий у 1900–1924 роках і передував [[Квантова механіка|квантовій механіці]]. Характерна риса теорії —використання [[Класична механіка|класичної механіки]] та деяких припущень, що суперечили їй. Основою старої [[Квантова теорія|квантової теорії]] була [[Постулати Бора|модель атома Бора]], до якої пізніше [[Арнольд Зоммерфельд]] додав квантування z-компоненти [[Момент імпульсу|кутового моменту]], яке невдало назвали ''просторовим квантуванням''. Квантування z-компоненти дало змогу ввести еліптичні електронні орбіти й запропонувати ідею [[Виродження (фізика)|енергетичного виродження]]. Успіхом старої квантової теорії був коректний опис атома [[Водень|водню]] та [[Ефект Зеемана|нормального ефекту Зеемана]].

Основний інструмент старої квантової теорії&nbsp;— '''квантування Бора&nbsp;— Зоммерфельда''', процедура, що формує деякий дискретний набір станів інтегровного руху класичної системи й визначає їх як дозволені стани цієї системи, аналогічно до дозволених орбіт у моделі Бора. Система може перебувати лише в цих станах і в жодних інших. Ця теорія неспроможна описувати хаотичний рух, оскільки вимагає повної замкненості траєкторій руху класичної системи.

.::::::::::::::::[[Стара квантова теорія|''читати далі'']]

|14=
[[Файл:Giraffe_Mikumi_National_Park.jpg|120пкс|праворуч]]
'''Жира́фа''' (''Giraffa'')&nbsp;— рід [[ссавці]]в клади [[Cetartiodactyla|китопарнокопитних]] (Cetartiodactyla) родини [[жирафові|жирафових]]. Найвища наземна [[тварини|тварина]] на [[Земля|планеті]]. Щоб відрізнити від родича&nbsp;— [[окапі]] («лісової жирафи»),&nbsp;— жирафу часом називають «[[степ]]овою жирафою».

Довго вважалось, що рід жирафа містить один вид. Однак, у 2016 році цей рід було поділено на 4 види.

Самці сягають висоти 5,5 метра, маса&nbsp;— до 900 [[кілограм|кг]]. Самиці, зазвичай, трохи нижчі та легші. Шия в жираф надзвичайно довга, попри те, що вони, як і більшість ссавців, мають лише 7 шийних [[хребець|хребців]]. Ця обставина збільшує навантаження на систему кровообігу, особливо щодо постачання кров'ю [[головний мозок|головного мозку]]. Тому серце жираф особливо сильне. Воно перекачує близько 60 літрів крові щохвилини, має масу 12&nbsp;кг і створює тиск, утричі вищий, ніж у людини. Але воно не здатне перенести навантаження, пов'язане із різким підійманням чи опусканням голови. Щоб такі рухи не викликали смерть тварини, кров жирафи має вдвічі більше кров'яних тілець, ніж у людини, і значно густіша.

Також жирафи мають особливі запираючі клапани у великій шийній [[вена (анатомія)|вені]]. Ці клапани переривають рух крові таким чином, що залишається тиск у головній [[артерії]], яка постачає мозок. Темний язик жираф дуже довгий, з добре розвиненими [[Скелетні м'язи|м'язами]]: тварина може його висовувати на 45 [[сантиметр]]ів і здатна хапати ним гілки дерев..::::::::::::::::[[Жирафа|''читати далі'']]


|15=

[[Файл:|120пкс|праворуч]]
.::::::::::::::::[[с|''читати далі'']]


|16=

[[Файл:|120пкс|праворуч]]
.::::::::::::::::[[с|''читати далі'']]


|17=
[[Файл:|120пкс|праворуч]]
.::::::::::::::::[[''читати далі'']]

|18=

[[Файл:|120пкс|праворуч]]
.::::::::::::::::[[с|''читати далі'']]

|19=

[[Файл:|120пкс|праворуч]]
.::::::::::::::::[[''читати далі'']]

|20=

[[Файл:|120пкс|праворуч]]
.::::::::::::::::[[''читати далі'']]

|21=

[[Файл:|120пкс|праворуч]]
.::::::::::::::::[[с|''читати далі'']]


|22=

[[Файл:|120пкс|праворуч]]
.::::::::::::::::[[с|''читати далі'']]


|23=

[[Файл:|120пкс|праворуч]]

.::::::::::::::::[[''читати далі'']]

|24=
[[Файл:|120пкс|праворуч]]
.::::::::::::::::[[''читати далі'']]


|25=

[[Файл:|120пкс|праворуч]]
.::::::::::::::::[[с|''читати далі'']]


|26=

[[Файл:|120пкс|праворуч]]
.::::::::::::::::[[с|''читати далі'']]


|27=
[[Файл:|120пкс|праворуч]]
.::::::::::::::::[[''читати далі'']]
|28=

[[Файл:|120пкс|праворуч]]
.::::::::::::::::[[с|''читати далі'']]

|29=

[[Файл:|120пкс|праворуч]]
.::::::::::::::::[[''читати далі'']]

|30=

[[Файл:|120пкс|праворуч]]
.::::::::::::::::[[''читати далі'']]

|31=

[[Файл:|120пкс|праворуч]]
.::::::::::::::::[[с|''читати далі'']]


|32=

[[Файл:|120пкс|праворуч]]
.::::::::::::::::[[с|''читати далі'']]


|33=

[[Файл:|120пкс|праворуч]]

.::::::::::::::::[[''читати далі'']]

|34=
[[Файл:|120пкс|праворуч]]
.::::::::::::::::[[''читати далі'']]


|35=

[[Файл:|120пкс|праворуч]]
.::::::::::::::::[[с|''читати далі'']]


|36=

[[Файл:|120пкс|праворуч]]
.::::::::::::::::[[с|''читати далі'']]


|37=
[[Файл:|120пкс|праворуч]]
.::::::::::::::::[[''читати далі'']]
}}
<noinclude>
[[Категорія:Портал:Природничі науки|о]]
</noinclude>