Перегляд вихідного коду сторінки Парова машина

{{Otheruses}}
{{unibox}}[[Файл:Maquina vapor Watt ETSIIM.jpg|thumb|300px|Рис. 1. [[Парова машина Джеймса Ватта]]]]

'''Парова́ маши́на'''&nbsp;— [[тепловий двигун|тепловий]] поршневий [[двигун зовнішнього згоряння]], в якому [[потенціальна енергія]] водяної [[пара|пари]], котра надходить під [[тиск]]ом з [[паровий котел|парового котла]], перетворюється в [[робота (фізика)|механічну роботу]] при зворотно-поступальному русі [[Поршень|поршня]], який через механічні [[ланка (механізм)|ланки]] надає [[обертання|обертального руху]] вихідному [[вал (техніка)|валу]]. У ширшому розумінні, парова машина&nbsp;— всякий тепловий двигун, який перетворює енергію пари в [[Робота (фізика)|механічну роботу]].

== Принцип дії парової машини поршневого типу ==
[[Файл:Steam engine nomenclature.png|right|thumb|250px|Рис. 2. Схема парової машини]]
[[Файл:Steam engine in action.gif|right|thumb|250px|Рис. 3. Робота парової машини подвійної дії]]

Поршень утворює в циліндрі парової машини одну або дві порожнини змінного об'єму, в яких здійснюються процеси стискування і розширення. Принцип дії парової машини показаний на рисунках 2 і 3.

Зусилля поршня&nbsp;—&nbsp;1 за допомогою [[шток поршня|штока]]&nbsp;—&nbsp;2, [[Повзун (механізм)|повзуна]]&nbsp;—&nbsp;3, [[шатун]]а&nbsp;—&nbsp;4 і [[кривошип]]а&nbsp;—&nbsp;5 передається у вигляді [[крутний момент|крутного моменту]] вихідному [[Вал (техніка)|валу]]&nbsp;—&nbsp;6, що несе [[махове колесо|маховик]]&nbsp;—&nbsp;7, який служить для зменшення нерівномірності обертання вала. [[Ексцентрик]], що розміщений на вихідному валу, за допомогою ексцентрикової тяги приводить в рух [[золотник (техніка)|золотник]]&nbsp;—&nbsp;8, який керує подачею пари в порожнини циліндра. Відпрацьована [[пара]] з циліндра випускається в атмосферу або надходить в [[Пароконденсатор|конденсатор]]. Для підтримки сталої швидкості обертання вала при змінному навантаженні парові машини оснащуються [[Відцентровий регулятор|відцентровим регулятором]] (регулятором Ватта)&nbsp;—&nbsp;9, що, залежно від швидкості обертання валу, автоматично змінює або площу перетину каналу проходження пари, котра подається в парову машину ([[гідродросель|дросельне]] регулювання, показано на малюнку), або момент припинення наповнення циліндра (кількісне регулювання).

== Класифікація ==
Парові машини поділяються:

* За призначенням:
** стаціонарні;
** нестаціонарні (пересувні і транспортні).
* За робочим тиском пари, що використовується:
** низького тиску (до 12 ат);
** середнього тиску (до 60 ат);
** високого тиску (понад 60 ат).
* За швидкістю обертання вала:
** тихохідні (до 50 об/хв, як на пароплавах з гребним колесом);
** швидкохідні.
* за тиском пари, що випускається:
** конденсаційні (тиск в конденсаторі 0,1-0,2 ат);
** вихлопні (з тиском 1,1-1,2 ат);
** теплофікаційні з відбором пари на нагрівальні цілі або для парових турбін тиском від 1,2 ата до 60 ата залежно від призначення відбору (опалювання, регенерація, технологічні процеси, використання високих перепадів тисків у парових турбінах).
* За розташуванням циліндрів:
** горизонтальні;
** похилі;
** вертикальні.
* За числом циліндрів:
** одноциліндрові;
** багатоциліндрові
*** здвоєні, строєні і&nbsp;т.&nbsp;д.;
*** парові машини багато-кратного розширення, в яких пара послідовно розширюється в 2-х, 3-х чи 4-х циліндрах із збільшуваним об'ємом, переходячи з циліндра в циліндр через так звані [[ресивер (резервуар)|ресивери]] (колектори).

За типом передавального механізму парові машини багато-кратного розширення діляться на тандем-машини і компаунд-машини. Особливу групу складають прямотічні парові машини, в яких випуск пари з порожнини циліндра здійснюється крайкою поршня.

== Історія винаходу ==
{{Див. також|Історія двигунів внутрішнього згоряння}}
Парова машина була винайдена в [[XVIII ст.]], коли основна вада гідросилових установок&nbsp;— залежність від місця розташування джерел гідравлічної енергії, що був несуттєвим при будівництві зернових [[млин]]ів, почав сильно перешкоджати розвитку металургійних підприємств, головним чином через неможливість застосувати водяні колеса для відкачування води з [[копальня|копалень]], віддалених від джерел водної енергії. Можливість перевезення палива зробила тепловий двигун незалежним від місця розташування джерела енергії і дозволила вирішувати задачу водовідливу у копальнях, в результаті чого паросилові насосні установки першими з'явилися саме там.
[[Файл:Savery-engine.jpg|upright|thumb|220px|Рис. 4 Двигун Савері (1698&nbsp;р.)]]

=== Парова машина Томаса Севері ===
Перша спроба поставити пару на службу людині була зроблена в Англії в 1698 році: машина [[Томас Севері|Томаса Севері]] призначалася для осушення шахт і перекачування води. Сам винахідник назвав її «вогневою машиною» (fire engine) і «другом шахтарів» (miner's friend)<ref>{{Cite web |url=http://www.history.rochester.edu/steam/thurston/1878/Chapter1.html |title=University of Rochester, NY, ''The growth of the steam engine'' online history resource, chapter one". History.rochester.edu. |accessdate=8 серпня 2011 |archiveurl=https://web.archive.org/web/20120204034636/http://www.history.rochester.edu/steam/thurston/1878/Chapter1.html |archivedate=4 лютого 2012 |deadurl=yes }}</ref><ref>{{Cite web |url=http://books.google.co.uk/books?id=v_-yJ5c5a98C |title=Savery, Thomas The Miner's Friend: Or, an Engine to Raise Water by Fire, S. Crouch, 1827. |accessdate=8 серпня 2011 |archive-date=19 травня 2011 |archive-url=https://web.archive.org/web/20110519131354/http://books.google.co.uk/books?id=v_-yJ5c5a98C }}</ref> Для одержання пари, що приводила машину в дію, був потрібний вогонь. Але [[Паровий насос Севері|винахід Севері]] ще не був двигуном у повному розумінні цього слова, оскільки крім декількох клапанів, що відкривалися і закривалися вручну, у ньому не було інших [[механізм]]ів.

Машина Севері працювала наступним чином: спочатку герметичний резервуар наповнявся парою, потім зовнішня поверхня резервуара охолоджувалася холодною водою, від чого пара конденсувалася, і в резервуарі створювався частковий вакуум. У результаті цього вода із дна шахти засмоктувалася в резервуар через забірну трубу і після впуску чергової порції пари викидалася назовні через випускну трубу. Потім цикл повторювався. Таким способом воду можна було засмоктувати з глибини, меншої за 10 метрів, оскільки насправді її виштовхував атмосферний тиск.

=== Парова машина Дені Папена ===
Перша вдала парова машина з поршнем була побудована французом [[Дені Папен]]ом ({{lang-fr|Denis Papin}}), чиє ім'я частіше асоціюється з винаходом [[автоклав]]а.

У 1674 році Папен побудував пороховий двигун, принцип дії якого ґрунтувався на запаленні в циліндрі пороху і переміщенні поршня усередині циліндра під впливом порохових газів. Коли надлишок газів виходив із циліндра через спеціальний клапан, а газ, що залишився, охолоджувався, у циліндрі створювався частковий вакуум, і поршень повертався у вихідне положення під дією атмосферного тиску.

Машина була не дуже вдалою, але вона навела Папена на думку замінити порох водою. І у 1698 році він побудував [[Парова машина Дені Папена|парову машину]] (як і англієць Томас Севері). Вода нагрівалася усередині вертикального циліндра з поршнем усередині, і пара, що утворилася, штовхала поршень нагору. Коли пара прохолоджувалася і конденсувалася, поршень опускався вниз під дією атмосферного тиску. Таким чином, за допомогою системи блоків парова машина Папена могла приводити в рух різні механізми, наприклад насоси.

=== Парова машина Томаса Ньюкомена ===
[[Файл:Newcomen atmospheric engine animation.gif|thumb|Рис. 5 Анімована схема роботи [[Парова машина Томаса Ньюкомена|парової машини Т.&nbsp;Ньюкомена]]:<br/>— пара показана рожевим кольором а вода&nbsp;— блакитним; <br/>— клапани у відкритому стані позначені зеленим кольором, у закритому&nbsp;— червоним]]
Почувши про парову машину Дені Папена, [[Томас Ньюкомен]], що часто бував на шахтах у Вест Кантрі (південно-західний регіон [[Англія|Англії]]), де він працював ковалем, і краще ніж будь-хто розумів необхідність продуктивних насосів для запобігання затопленню шахт. Він об'єднав зусилля з водопровідником і лудильником Дж.&nbsp;Коулі у спробі побудувати досконалішу модель.

Їхня перша парова машина була встановлена на вугільній шахті в [[Стаффордшир]]і у 1712 році. Як і в машині Д.&nbsp;Папена, поршень переміщався у вертикальному циліндрі, але в цілому машина Т.&nbsp;Ньюкомена була виготовлена якісніше. Щоб герметизувати зазор між циліндром і поршнем, Т.&nbsp;Ньюкомен закріпив на торці останнього гнучкий шкіряний диск. Пара з котла надходила у порожнину циліндра і піднімала поршень вгору. Далі при упорскуванні в циліндр холодної води, пара конденсувалася, у циліндрі утворювався вакуум, і під впливом атмосферного тиску поршень опускався вниз. Цей зворотний хід видаляв воду з циліндра і за допомогою ланцюга, з'єднаного з коромислом, що здійснювало коливний рух, піднімав вгору шток насоса. Коли поршень знаходився в нижній точці свого ходу, у циліндр знову надходила пара, і за допомогою противаги, закріпленої на штоку насоса на, поршень піднімався у вихідне положення. Далі цикл повторювався<ref>Hulse David K (1999): «The early development of the steam engine»; TEE Publishing, Leamington Spa, UK, ISBN, 85761 107 1{{ref-en}}</ref>.

Машина Т.&nbsp;Ньюкомена виявилася досить вдалою і використовувалася по всій Європі протягом більше 50 років. У 1740 році машина з циліндром довжиною 2,74&nbsp;м і діаметром 76&nbsp;см за один день виконувала роботу, як бригада з 25 чоловік і 10 коней, працюючи позмінно, раніше виконували за тиждень. Однак і машина Т.&nbsp;Ньюкомена була далека від досконалості. Вона перетворювала в механічну роботу усього лише близько 1&nbsp;% теплової енергії і, як наслідок, вимагала великої кількості палива, що, утім, не мало особливого значення, коли машина працювала на вугільних шахтах. У цілому машини Т.&nbsp;Ньюкомена зіграли величезну роль у збереженні вугільної промисловості: з їхньою допомогою удалося відновити видобуток вугілля в багатьох затоплених шахтах.

Вирішуючи завдання підйому води, винахідники (Д.&nbsp;Папен у [[Франція|Франції]], Т.&nbsp;Ньюкомен і Т.&nbsp;Севері в Англії та ін.) поступово знайшли конструктивні форми для здійснення безперервного робочого процесу парової машини: окремий паровий котел, [[циліндр]], топковий пристрій, [[кран (гідравліка)|крани]] та ін. Проте це все ще були [[насос]]ні установки, які могли направляти роботу циклу тільки на підйом води і були не в змозі задовольнити потреби в двигунах для заводських машин (повітродувних міхів, рудодробильних засобів, ковальських молотів, лісопильних рам та ін.). Так виник перехідний період (1700—1780) в енергетиці, коли водяне колесо почало обмежувати розвиток техніки унаслідок залежності від місця розташування джерела водної енергії; паровий двигун, хоча і не був прив'язаний до місцевих умов, був придатний тільки для підйому води.

Потреби заводів привели до створення комбінованих установок, в яких паровий насос піднімав воду на водяне колесо, що приводило в рух заводські машини. Такі установки не вирішували завдання щодо заводського двигуна, оскільки втрачали на своїй гідравлічній ділянці понад 2/3 енергії, що отримувалась від парового циклу. Завдання могло бути вирішене тільки шляхом заміни гідравлічної передачі роботи механічною, розробкою передавального механізму, здатного виконувати паровим циклом роботу періодично передавати споживачеві безперервно, в будь-якій необхідній формі руху. Простий передавальний механізм у формі балансира проіснував ціле століття, оскільки дозволив при низькому тиску пари піднімати воду на велику висоту за рахунок різниці площ перетину парового і водяних циліндрів, але не вирішував головного завдання заводського двигуна&nbsp;— здатності виконувати роботу безперервно.

=== Універсальна парова машина подвійної дії ===
[[Файл:Парова машина Ползунова.jpg|right|thumb| 250px |Парова машина Ползунова. 1 – паровий котел; 2 – циліндр; 3 - поршень; 4 – кран паровий розподільчий; 5 – кран водяний розподільчий; 6 – тяга;  7, 8, 10, 13 – шківи; 9, 12 – гнучкі зв’язки; 11 – повітродувні міхи; 14 – циліндр водяного насоса,  15 – поршень; 16, 17 – тяги; 18, 19 – зворотні клапани; 20 – всмоктувальна труба; 21 – колодязь; 22 – напірна труба; 23 – бак; 24 - тяга]]
Застосування двох циліндрів з послідовною віддачею роботи їхніх порожнин на спільний вал було вперше запропоноване [[Ползунов Іван Іванович|Іваном Ползуновим]] в 1763, проте через смерть винахідника проект не був завершений, і [[парова машина Ползунова]] була розібрана після декількох пробних запусків.

У 80-х роках XVIII століття потреба в універсальному двигуні стала виключно гострою у зв'язку з розвитком першого етапу промислової революції&nbsp;— впровадженням у виробництво прядильних і ткацьких машин. Ці нові машини, що давали можливість одночасної роботи багатьох знарядь, визначили в останній чверті 18 ст. період завершення першого етапу в розвитку парових машин. Завдання набуло конкретної форми: необхідно було перетворити парову насосну установку на двигун з обертальним рухом вала. Рішення цієї задачі знайшло своє віддзеркалення в патентах різних країн на парові машини в 80-х роках XVIII&nbsp;ст.

Найбільшого поширення набула парова машина (рис. 1) [[Джеймс Ватт|Джеймса Ватта]] ([[Англія]]), як найбільш економічна унаслідок відділення [[пароконденсатор]]а від циліндра. З 1800 розвиток парової машини і її впровадження в промисловості і на транспорті йде стрімкими темпами.

Наступним важливим кроком у розвитку парових машин високого тиску стала поява машин подвійної дії (див рис.2). В машинах одинарної дії поршень переміщався в одну сторону силою під дією тиску пари, але назад він повертався або під дією сил гравітації чи за рахунок моменту інерції обертового маховика, сполученого з паровою машиною.

У парових машинах подвійної дії пара під тиском по черзі подається в обидві сторони робочого циліндра, в той час як відпрацьована пара з протилежного боку циліндра виходить в атмосферу чи в конденсатор. Такий принцип вимагав створення досить складного механізму розподілення пари. Принцип подвійної дії підвищує швидкість роботи машини і покращує плавність ходу та збільшує потужність при тій же масі машини. Це сприяло появі та бурхливому поширенню парової машини на транспорті&nbsp;— з'явились: [[пароплав]], [[паровоз]], паровий [[локомобіль]], [[паровий трактор]], паровий [[екскаватор]] тощо.

=== Компаундна парова машина ===
У 1804 році англійський інженер [[Артур Вульф]]<ref>{{Cite web |url=http://engine.aviaport.ru/issues/45/page40.html |title=НА ПУТИ В ВЕК ПАРА И ЭЛЕКТРИЧЕСТВА |accessdate=25 жовтня 2018 |archive-date=10 жовтня 2018 |archive-url=https://web.archive.org/web/20181010072818/http://engine.aviaport.ru/issues/45/page40.html }}</ref>, який запатентував парову машину подвійного розширення (компаундну парову машину високого тиску Вульфа). У цій машині високотемпературна пара з парового котла надходила в циліндр високого тиску, а після цього відпрацьована у ньому пара з нижчою температурою і тиском надходила в циліндр (або циліндри) низького тиску. Це зменшувало перепад температури в кожному циліндрі, що в цілому знижувало температурні втрати і підвищувало загальний коефіцієнт корисної дії парової машини. Оскільки пара низького тиску мала більший об'єм, тому циліндри низького тиску мали більший діаметр (а іноді і більшу довжину) ніж циліндри високого тиску. Іноді один циліндр високого тиску був пов'язаний з двома такими ж паралельними циліндрами низького тиску. Таку схему було легше збалансувати.

Двоциліндрові компаундні машини можуть бути у наступних конструктивних виконаннях:
: ''Перехресний компаунд''&nbsp;— циліндри розташовані поруч, їхні паропроводи перехрещені.
: ''Тандемний компаунд''&nbsp;— циліндри розташовуються послідовно, і використовують один шток.
: ''Кутовий компаунд''&nbsp;— циліндри розташовані під кутом один до одного, зазвичай 90 градусів, і працюють на один [[кривошип]].

Після 1880-х років компаундні парові машини набули поширення на виробництві і транспорті і стали практично єдиним типом, що використовувався у пароплавах. Використання їх на паровозах не отримало такого поширення, оскільки вони виявилися занадто складними для умов використання у залізничному транспорті.

До середини XIX століття сумарна потужність паровозів перевершує потужність фабричних установок. У другій половині XIX століття потужність суднових установок також стає вищою за потужність стаціонарних, а до кінця століття стає найбільшою складовою в загальному балансі встановленої потужності, що досягла 120&nbsp;млн к. с.

== Значення парової машини поршневого типу для розвитку суспільства ==
[[Промислова революція]]&nbsp;— перехід від мануфактурного ручного виробництва до машинного&nbsp;— отримала своє завершення із створенням універсального двигуна. Протягом майже всього 19 ст. парова машина визначала рівень енергетики машинного виробництва і транспорту, темпи і напрям їхнього розвитку. Парова машина збільшувала потребу в кам'яному вугіллі і задовольняла цю потребу, оскільки вона піднімала вугілля з шахт, вентилювала їх, відкачувала з них воду. Парова машина збільшувала потребу в металі і задовольняла її, оскільки вона нагнітала повітря в доменній печі, приводила в рух ковальські молоти та обертаючи вали прокатних станів. Парова машина поставила нові вимоги до технології металообробки і задовольняла їх, приводячи в рух металообробні верстати, сприяючи становленню і розвитку машинобудування&nbsp;— виробництва машин, що виготовляють машини.

У своєму розвитку парова машина сприяла появі нових галузей знань. Створена на основі виробничого досвіду, парова машина поставила перед ученими ряд питань, вирішення яких створило нову науку&nbsp;— технічну термодинаміку.

На початок XX&nbsp;ст. парова машина досягла високого ступеня досконалості. За сто років розвитку потужність парової машини підвищилася від 5-10 [[кінська сила|к. с.]] до 20000 [[кінська сила|к. с.]], економічність&nbsp;— від 0,3&nbsp;% до 20&nbsp;%, тиск пари, що впускається,&nbsp;— від 0,1 ат до 120 ат, температура пари&nbsp;— від 100&nbsp;°C до 400&nbsp;°C, число обертів на хвилину&nbsp;— від 20-30 до 1000 об/хв; питома вага знизилася від сотень до 1-2 кг/к. с.; необхідна площа зменшилася від декількох квадратних метрів до їхніх сотих частин на 1 к. с. Витрати пари для парової машини високого тиску з багатократним розширенням становлять 2,62 кг/к. с. за годину. [[ККД]] досяг 20-25&nbsp;%.

На основі досвіду, набутого у виробництві парових машин, був створений новий поршневий двигун&nbsp;— [[двигун внутрішнього згоряння]], в якому згоряння відбувається безпосередньо в циліндрі двигуна, тобто в порівнянні з власне паровою машиною усунена одна проміжна ланка (пара, як проміжне робоче тіло, і парокотельний агрегат, як генератор пари). Завдяки малій питомій вазі (тобто відношенню ваги до потужності) двигун внутрішнього згоряння набув значного поширення на транспорті. Розвиток парових машин привів і до створення іншого парового двигуна&nbsp;— парової турбіни, в якій видозмінено характер використання пари, що виробляється котельним агрегатом, і замість пульсуючого руху поршня і кривошипно-шатунного механізму використовується безперервне проходження пари через проточну частку двигуна, тобто в порівнянні з власне паровою машиною усунена ланка поршень-кривошипно-шатунний механізм, що дозволило сконцентрувати великі потужності в одному агрегаті. [[Парова турбіна]] виявилася найдоцільнішою формою приводу для потужних [[Електричний генератор|електрогенераторів]], що вимагають рівномірного обертання.

== Парова турбіна ==
[[Файл:Curtis-turbina.jpg|thumb|220px|3D-модель одного ступеня парової турбіни]]
[[Парова турбіна]]&nbsp;— це тепловий двигун безперервної дії, в лопатевому апараті якого [[потенціальна енергія]] стиснутої і нагрітої [[водяна пара|водяної пари]] перетворюється в [[кінетична енергія|кінетичну]], що своєю чергою здійснює [[Робота (фізика)|механічну роботу]] на валу.

Потік водяної пари поступає через напрямні апарати на криволінійні [[Лопать|лопатки]], закріплені по коловому периметру ротора, і, діючи на них, приводить ротор до обертання.

Парові турбіни перетворюють енергію пари безпосередньо на обертання ротора і не потребують додаткових механізмів перетворення зворотно-поступального руху в обертовий. Крім того, турбіни компактніші за машини зворотно-поступального руху і мають сталий крутний момент на вихідному валу. Оскільки турбіни мають простішу конструкцію, вони, як правило, вимагають меншого обслуговування.

Основною сферою застосування парових турбін є вироблення електроенергії. Приблизно 86&nbsp;% електроенергії, виробленої у світі, виробляється з використанням парових турбін. Крім того, вони часто використовуються як двигуни суден (у тому числі на атомних кораблях і підводних човнах). Було також побудовано декілька паротурбовозів, але вони не набули поширення і були швидко витіснені тепловозами та електровозами.
{{Main|Парова турбіна}}

== Коефіцієнт корисної дії парової машини ==
[[Коефіцієнт корисної дії]] (ККД) теплового двигуна може бути визначений як відношення корисної [[Робота (фізика)|механічної роботи]] до затраченої на її виконання [[Кількість теплоти|кількості теплоти]], що міститься в [[Паливо|паливі]]. Решта енергії виділяється в навколишнє середовище у вигляді тепла. ККД теплової машини дорівнює:
: <math>\eta = \frac{W_{out}}{Q_{in}}</math> ,
де
: ''W<sub>out</sub>''&nbsp;— механічна робота, Дж;
: ''Q<sub>in</sub>''&nbsp;— затрачена кількість теплової енергії, Дж.

Тепловий двигун не може мати ККД більший, ніж у [[Цикл Карно|циклу Карно]], в якому частина теплоти передається від нагрівача з високою температурою до холодильника з низькою температурою. ККД ідеальної теплової машини Карно залежить виключно від різниці температур, причому в розрахунках використовується [[абсолютна температура]]. Отже, для парових двигунів необхідні максимально висока температура T <sub>1</sub> на початку циклу (досягається, наприклад, за допомогою перегрівання пари) і як можна нижча температура T<sub>2</sub> в кінці циклу (наприклад, за допомогою конденсатора):
: <math>\eta \le 1 - \frac{T_2}{T_1}</math>.

Паровий двигун, який випускає пару у повітря, матиме практичний ККД (враховуючи котел) від 1 до 8&nbsp;%, однак двигун з конденсатором і розширенням проточної частини може покращити ККД до 25&nbsp;% і навіть більше. [[Теплова електростанція]] з [[пароперегрівник|пароперегрівом]] і регенеративним водопідігрівом може досягти ККД 30…42&nbsp;%. Парогазові установки з комбінованим циклом, в яких енергія палива спочатку використовується для приводу газової турбіни, а потім для парової турбіни, можуть досягати коефіцієнта корисної дії до 50…60&nbsp;%. На [[Теплоелектроцентраль|теплоелектроцентралях]] ефективність підвищується за рахунок використання частково відпрацьованої пари для опалення та виробничих потреб. При цьому ефективно споживається до 90&nbsp;% енергії палива і лише 10&nbsp;% розсіюється марно в атмосфері.

== Сфери застосування ==
Аж до середини [[20 століття|XX&nbsp;століття]] парові машини широко застосовувалися в тих сферах, де їхні позитивні якості (велика надійність, можливість роботи з великими коливаннями навантаження, можливість тривалих перевантажень, довговічність, невисокі експлуатаційні витрати, простота обслуговування і легкість реверсування) робили застосування парової машини доцільнішим, ніж застосування інших двигунів, незважаючи на її недоліки, обумовлені головним чином з наявності кривошипно-шатунного механізму.

До таких областей відносяться:
* залізничний транспорт (див. [[паровоз]]);
* водний транспорт (див. [[пароплав]]), де парова машина ділила своє застосування з двигунами внутрішнього згоряння і паровими турбінами;
* промислові підприємства з силовим і тепловим споживанням: цукрові заводи, сірникові, текстильні, паперові фабрики, окремі харчові підприємства.

Характер теплового споживання цих підприємств визначав теплову схему установки і відповідного нею тип парової машини теплофікації: з кінцевим або проміжним відбором пари.

Установки теплофікації дають можливість зменшувати на 5-20&nbsp;% витрату палива в порівнянні з роздільними установками, що складаються з конденсаційних парових машин і окремих котельних, що виробляють пару на технологічні процеси і опалювання. Проведені у ті часи дослідження показали доцільність переведення роздільних установок теплофікації на регульований відбір пари з ресивера парової машини подвійного розширення. Можливість роботи на будь-яких видах палива робила доцільним застосування парових машин для роботи на відходах виробництва і сільського господарства: на лісозаводах, в локомобільних установках тощо, особливо за наявності теплового споживання, як, наприклад, на деревообробних підприємствах, що мають горючі відходи і споживають низькопотенційне тепло для цілей сушки лісоматеріалів. Парова машина зручна для застосування в безрейковому транспорті, оскільки не вимагає коробки швидкостей, проте вона не набула тут поширення через деякі конструктивні труднощі.

== У популярній культурі ==
Пісня [https://youtu.be/g1D73chV30A?si=NpttVE8u9UG9wk8k "Парова машина"] є у творчому доробку етно-рок гурту [[ДримбаДаДзиґа]].

Пісня "Парова машина" у виконанні блогерки Ярини Квасній стала піснею-мемом у [[TikTok|ТікТоці]].<ref>{{Cite web|title=Чарівний голос. Аматорський хіт «Парова машина» завірусився в соцмережах, породивши хвилю рімейків — відео|url=https://nv.ua/ukr/lifestyle/u-socmerezhah-nabiraye-populyarnosti-pisnya-parova-mashina-video-novini-ukrajini-50307652.html|website=nv.ua|accessdate=2024-02-02|language=uk}}</ref>

== Примітки ==
{{reflist}}

== Див. також ==
* [[Боржавська вузькоколійна залізниця#Рухомий склад|Парові машини Боржавської вузькоколійної залізниці]]
* [[Тепловий двигун]]
* [[Парова турбіна]]
* [[Двигун Стірлінга]]
* [[Пароперегрівач]]
* [[Золотник (техніка)|Золотник]]
* [[Кемна (компанія)|Парові машини Кемна]]
* [[Геркулес (пароплав 1832 року)]]

== Джерела ==
* ''Швець І.&nbsp;Т.&nbsp;, Кіраковський Н.&nbsp;Ф.''&nbsp;Загальна теплотехніка та теплові двигуни.&nbsp;— К.: Вища школа, 1977.&nbsp;— 269 с.
* Теплотехніка: Підручник / О.&nbsp;Ф.&nbsp;Буляндра, Б.&nbsp;Х.&nbsp;Драганов, В.&nbsp;Г.&nbsp;Федорів і ін.&nbsp;— К.: Вища школа, 1998.&nbsp;— 334 с.&nbsp;— ISBN 5-11-004753-7
* Теплотехніка: Підручник для студ. вищих техн. навч. закл. / Б.&nbsp;Х.&nbsp;Драганов [та ін.]; За ред. Б.&nbsp;Х.&nbsp;Драганова.&nbsp;— К. : ІНКОС, 2005.&nbsp;— 504 с.&nbsp;— ISBN 966-8347-23-4.
* ''Корець, М.&nbsp;С.''&nbsp;Машинознавство: Основи гідравліки та теплотехніки. Гідравл. машини та теплові двигуни: Навч. посіб. для студ. / М.&nbsp;С.&nbsp;Корець.&nbsp;— К: Знання України, 2001.&nbsp;— 448 с.&nbsp;— ISBN 966-618-153-3.
* Бучинський М. Я., Горик О. В., Чернявський А. М., Яхін С. В. ОСНОВИ ТВОРЕННЯ МАШИН / [За редакцією О.&nbsp;В.&nbsp;Горика, доктора технічних наук, професора, заслуженого працівника народної освіти України].&nbsp;— Харків: Вид-во «НТМТ», 2017.&nbsp;— 448 с. : 52 іл. ISBN 978-966-2989-39-7

== Посилання ==
* {{УМЕ10|частина=Паровик|сторінки=1300}}
{{Авто за двигуном}}
{{Бібліоінформація}}

[[Категорія:Фізичні прилади]]
[[Категорія:Двигуни зовнішнього згоряння]]
[[Категорія:Використання енергії пари]]
[[Категорія:Промислова революція]]
[[Категорія:Винаходи Англії]]