Перегляд вихідного коду сторінки П'єр-Сімон Лаплас

{{Науковець 
| ім'я = П'єр-Сімон Лаплас
| зображення              = Pierre-Simon-Laplace (1749-1827).jpg
| зображення_розмір = 200px
| зображення_підпис = 
| дата народження = 23.3.1749
| місце народження = [[Бомон-ан-Ож]], [[Кальвадос (департамент)|Кальвадос]]
| дата смерті = 5.3.1827
| місце смерті = [[Париж]]
| резиденція = {{FRA}}
| національність = [[француз]]
| галузь = [[Астрономія]], [[математика]]
| заклад =
| Alma Mater =
| відомий через =
| звання =
| ступінь =
| керівник =
| учні =
| нагороди =
| примітки =
}}
'''П'єр-Сімо́н Лапла́с'''<ref>{{УРЕ|6|65|стаття=Лаплас|автор=|ref=https://archive.org/details/rad0en6/page/65/mode/2up}}</ref><ref>{{ВУЕ|Лаплас, П'єр-Сімон||}}</ref> ({{lang-fr|Pierre-Simon Laplace}}; [[23 березня]] [[1749]]&nbsp;— [[5 березня]] [[1827]])&nbsp;— [[Франція|французький]] [[математик]] і [[астроном]]; відомий своїми працями в галузі [[Диференціальні рівняння|диференціальних рівнянь]], один із творців [[теорія ймовірностей|теорії ймовірностей]].

У працях з математичної [[астрономія|астрономії]] Лаплас вивчав рух планет і довів стійкість [[Сонячна система|Сонячної системи]].

У філософії Лаплас був прибічником [[детермінізм]]у. Він був прихильником постулату про те, що якби якась розумна істота мала можливість дізнатися положення і швидкість усіх часток у світі в певний момент, вона б могла з абсолютною точністю передбачати перебіг еволюції Всесвіту. Така гіпотетична істота була пізніше названа [[демон Лапласа|демоном Лапласа]].

== Біографія ==
Народився в селянській родині в [[Бомон-ан-Ож]], у нормандському департаменті [[Кальвадос (департамент)|Кальвадос]]. Вчився в школі бенедиктинців, з якої вийшов, переконаним [[атеїст]]ом. Заможні сусіди допомогли здатному хлопчикові вступити в університет міста [[Кан (Кальвадос)|Кан]] (Нормандія).
Посланий ним до [[Турин]]у й надрукований там мемуар «Sur le calcul intégral aux différences infiniment petites et aux différences finies» (1766) звернув на себе увагу вчених, і Лаплас був запрошений у [[Париж]]. Там він послав [[Жан Лерон д'Аламбер|д'Аламберові]] мемуари про загальні принципи механіки. Той відразу оцінив юнака й допоміг улаштуватися викладачем математики у Військову академію.

Улагодивши життєві справи, Лаплас відразу розпочав штурм «головної проблеми небесної механіки»: дослідження [[Стійкість Сонячної системи|стійкості Сонячної системи]]. Одночасно він публікував важливі роботи з теорії [[визначник]]ів, теорії ймовірностей, математичної фізики й ін.

[[1773]]: віртуозно застосувавши математичний аналіз, Лаплас довів, що орбіти планет стійкі, і їх середня відстань від Сонця не міняється від взаємного впливу (хоча піддається періодичним коливанням). Навіть Ньютон і Ейлер не були в цьому впевнені. Правда, пізніше з'ясувалося, що Лаплас не взяв до уваги припливне тертя, що сповільнює обертання, і інші важливі фактори. За цю роботу 24-річний Лаплас був вибраний членом (ад'юнктом) Паризької Академії наук.

[[1785]]: Лаплас стає дійсним членом Паризької Академії наук. У цьому ж році, на одному з іспитів, Лаплас високо оцінює знання 17-річного абітурієнта Наполеона Бонапарта. Згодом їхні стосунки були незмінно теплими.

У революційні роки Лаплас взяв керівну участь в роботах комісії з введення метричної системи, очолював Бюро довгот (так називався французький Астрономічний інститут) і читав лекції в Нормальній школі. На всіх етапах бурхливого політичного життя тодішньої Франції Лаплас ніколи не вступав в конфлікти з владою, яка майже незмінно обсипала його почестями. Простонародне походження Лапласа не лише вберегло його від репресій революції, але і дозволило займати високі посади. Хоча жодних політичних принципів у нього не було (втім, можливо, саме тому).

[[1795]]: Лаплас читає лекції з теорії ймовірностей в Нормальній школі, куди він був запрошений як професор математики, разом з [[Жозеф-Луї Лагранж|Лагранжем]], декретом Національного конвенту.

[[1796]]: «Виклад системи світу»&nbsp;— популярний нарис результатів, пізніше опублікованих в «Небесній механіці», без формул і яскраво викладений.

[[1799]]: Вийшли перші два томи головної праці Лапласа&nbsp;— класичної [[Небесна механіка|«Небесної механіки»]] (до речі, саме Лаплас запровадив цей термін). У монографії викладаються рух планет, їхні форми обертання, припливи. Робота над монографією продовжувалася 26 років: том III вийшов в 1802 році, том IV&nbsp;— в 1805-м, том V&nbsp;— в 1823&nbsp;— 1825&nbsp;рр. Стиль викладу був надмірно стислим, безліч викладень автор замінював словами «легко бачити, що». Проте глибина аналізу і багатство вмісту зробили цю працю настільною книгою астрономів 19 століття.

У «Небесній механіці» Лаплас підвів підсумки як власним дослідженням в цій області, так і працям своїх попередників, починаючи з Ньютона. Він подав всесторонній аналіз відомих рухів тіл Сонячної системи на основі закону всесвітнього тяжіння і довів її стійкість в сенсі практичної незмінності середніх відстаней планет від Сонця і незначності коливань останніх елементів їхніх орбіт.

Разом з масою спеціальних результатів, що стосуються рухів окремих планет, супутників і комет, фігури планет, теорії припливів тощо, важливе значення мав загальний висновок, що спростовував думку (яку розділяв і Ньютон), що підтримка справжнього вигляду Сонячної системи вимагає втручання якихось сторонніх надприродних сил.
В одній з приміток до цієї книги Лаплас мимохідь виклав знамениту гіпотезу про походження Сонячної системи з газової туманності, раніше висловлену [[Іммануїл Кант|Кантом]].

Наполеон нагородив Лапласа титулом графа Імперії і ледь не всіма існуючими орденами й посадами. Він навіть призначив його на посаду міністра внутрішніх справ, але за 6 тижнів таки визнав свою помилку. Лаплас вніс до управління, як висловився пізніше Наполеон «дух нескінченно малих», тобто дріб'язковість. Титул графа, даний йому в роки імперії, Лаплас змінив незабаром після реставрації Бурбонів на титул маркіза і члена палати перів.
1812: грандіозна «Аналітична теорія ймовірностей», у якій Лаплас також підсумував всі свої і чужі результати.
1814: «Досвід філософії теорії ймовірностей» (популярний виклад), друге і четверте видання якого послужили вступом до другого і третього видання «Аналітичній теорії ймовірностей». «Досвід філософії теорії ймовірностей» був опублікований в перекладі російською мовою в 1908 році, перевиданий в 1999 році.

Сучасники відзначали доброзичливість Лапласа щодо молодих науковців, постійну готовність надати їм допомогу.

Помер Лаплас 5 березня 1827 року у власному маєтку під Парижем, на 78-му році життя.

== Наукова діяльність ==

=== Математика ===
При вирішенні прикладних задач Лаплас розробив методи [[Математична фізика|математичної фізики]], які широко використовуються і в наш час. Особливо важливі результати належать Лапласу в розробці теорії потенціалу та спеціальних функцій. Його ім'ям названо [[перетворення Лапласа]] та [[рівняння Лапласа]].

Він далеко просунув лінійну алгебру. Зокрема, Лаплас подав розклад [[визначник]]а за [[Мінор матриці|мінорами]].

Лаплас розширив та систематизував математичний фундамент [[теорія ймовірностей|теорії ймовірностей]], запровадив похідні функції. Перша книга «Аналітичної теорії ймовірностей» присвячена математичним основам. Власне теорія ймовірностей починається у другій книзі, в застосуванні до дискретних випадкових величин. Там же подано доведення [[Локальна теорема Муавра — Лапласа|граничних теорем Муавра&nbsp;— Лапласа]] та додатки до математичної обробки спостережень, статистики народонаселення та «моральних наук».

Лаплас розвинув також теорію похибок та наближень завдяки своєму [[метод найменших квадратів|методу найменших квадратів]].

=== Астрономія ===
Лаплас довів стійкість [[сонячна система|сонячної системи]], яка полягає в тому, що завдяки руху планет в один бік, малим [[ексцентриситет]]ам та малим взаємним нахилам їхніх орбіт, повинна існувати незмінюваність середніх відстаней планет від Сонця, а коливання інших елементів орбіт повинні вкладатися у вельми тісні межі.

Лаплас запропонував першу математично обґрунтовану гіпотезу космогонії утворення всіх тіл Сонячної системи, названу його ім'ям: [[Космогонічні гіпотези#Гіпотеза Лапласа-Роша|гіпотеза Лапласа]]. Він також перший висловив припущення, що деякі туманності, які можна спостерігати на зоряному небі, насправді є галактиками, подібними до нашого [[Чумацький Шлях|Чумацького шляху]].

Він далеко просунув [[Теорія збурень|теорію збурень]] та переконливо показав: всі відхилення розташування планет від передбачених [[Закони Ньютона|законами Ньютона]] (точніше кажучи, передбачених розв'язком [[Задача двох тіл|задачі двох тіл]]) пояснюються взаємовпливом планет, який можна вирахувати за допомогою тих же законів Ньютона. Ще [[1695]] року [[Едмонд Галлей|Галлей]] виявив, що [[Юпітер (планета)|Юпітер]] протягом кількох століть поступово прискорюється і наближається до Сонця, а [[Сатурн (планета)|Сатурн]], навпаки, сповільнюється й віддаляється від Сонця. Деякі вчені вважали, що Юпітер врешті впаде на [[Сонце]]. Лаплас відкрив причини цих зсувів (''нерівностей''), які полягали у взаємовпливі планет, і показав, що йдеться лише про періодичні коливання, і все повертається у вихідне положення кожні 929 років<ref>''Стиллвелл Д.'' Математика и ее история.&nbsp;— Москва-Ижевск: Институт компьютерных исследований, 2004, стр. 235—237.</ref>.

До відкриттів Лапласа чимало вчених намагалися пояснити відхилення теорії від спостережень рухом ефіру, скінченною швидкістю тяжіння та іншими неньютонівськими факторами; Лаплас надовго поховав подібні спроби. Він, як раніше [[Алексі Клод Клеро|Клеро]], проголосив: в небесній механіці немає інших сил, окрім ньютоновських, і аргументовано обґрунтував цю тезу.

Лаплас відкрив, що прискорення в русі Місяця, яке тоді дивувало всіх астрономів (''вікова нерівність''), теж є періодичною зміною ексцентриситету місячної орбіти, і виникає під впливом тяжіння великих планет. Розрахований Лапласом зсув Місяця під впливом цих факторів добре відповідав спостереженнями.

За нерівномірністю в русі Місяця Лаплас уточнив стискування земного сфероїда. Загалом дослідження про рух нашого супутника, проведені Лапласом, дали можливість скласти точніші таблиці Місяця, що, у свою чергу, сприяло вирішенню навігаційної проблеми визначенні [[Довгота|довготи]] на море.

Лаплас перший побудував точну теорію руху [[Галілеєві супутники|галілеєвих супутників]] Юпітера, орбіти яких через взаємовпливи постійно відхиляються від [[Йоганн Кеплер|кеплерівських]]. Він також виявив зв'язок між параметрами їхніх орбіт, описаних двома законами, які отримали назву «законів Лапласа».

Обчисливши умови рівноваги [[кільця Сатурна]], Лаплас довів, що вони можливі лише при швидкому обертанні планети близько осі, що було доведено пізніше спостереженнями [[Фрідріх Вільям Гершель|Вільяма Гершеля]].

Лаплас розробив теорію [[приплив]]ів за допомогою двадцятирічних спостережень рівня океану в французькому місті [[Брест (Франція)|Брест]].

=== Фізика ===
Лапласу належить [[барометрична формула]], що зв'язує густину повітря, висоту, вологість та прискорення вільного падіння. Він також займався [[Геодезія|геодезією]] та [[заломлення|теорією рефракції]], винайшов крижаний [[калориметр]].

Спільно з [[Антуан Лоран Лавуазьє|Антуаном Лавуазьє]] у 1779—1784 роках Лаплас займався питаннями теорії теплоти, винайшов крижаний калориметр, боровся з теорією [[флогістон]]у. Лаплас опублікував низку праць з теорії [[капілярний ефект|капілярності]] та встановив [[закон Лапласа]] для капілярного тиску.

З [[1809|1809 року]] Лаплас займався проблемами [[Акустика|акустики]]; він вивів формулу для швидкості поширення звуку в повітрі.

Лаплас обернув [[Закон Біо — Савара — Лапласа|закон Біо — Савара]] в математичну форму елементарної взаємодії між елементом електричного струму та намагніченою точкою.

Важливими були також дослідження Лапласа в галузі [[Гідродинаміка|гідродинаміки]].

Фактично, він передбачив [[Чорна діра|чорні діри]]:
{|
|{{початок цитати}}
Якби діаметр зірки, що світиться з тією ж щільністю, що й Земля, у двісті п'ятдесят раз перевершував діаметр Сонця, то внаслідок притягання зірки жоден з випущенних нею променів не зміг би дійти до нас; отже не виключено, що найбільші з сяючих тіл з цієї причини є невидимими.
{{кінець цитати|джерело=[Laplace P.S., 1795, "Le Systeme du Monde", vol.II, Paris]}}
|}

=== Філософія ===

За філософськими поглядами Лаплас був [[агностицизм|агностиком]]; відомий його діалог з Наполеоном:

{|
|{{початок цитати}}
 —  Ви написали таку величезну книгу про систему світу та жодного разу не згадали про його Творця!<br />
 —  Сір, я не потребував цієї гіпотези. 
{{oq|fr|«M. Laplace, on me dit que vous avez écrit ce volumineux ouvrage sur le système de l'Univers sans faire une seule fois mention de son Créateur».<br /> 
«Sire, je n'ai pas eu besoin de cette hypothèse.» 
}}{{кінець цитати}}
|}

Лаплас був також прихильником абсолютного [[детермінізм]]у. Він постулював, що якби якась розумна істота змогла дізнатися положення та швидкості всіх частинок у світі в певний момент, вона могла б абсолютно точно передбачити всі світові події. Така гіпотетична істота згодом було названа [[демон Лапласа|демоном Лапласа]].

== Аналітична теорія ймовірностей ==
В 1812, Лаплас видав свою ''Théorie analytique des probabilités'' в якій він записав багато фундаментальних результатів дослідження статистики. Перша половина його трактату стосувалася методів та задач теорій ймовірностей, друга половина&nbsp;— методів статистики та їх застосувань. Доведення Лапласа не завжди були строгими за сучаснішими стандартами, а його погляди легко коливалися між баєсівськими та не баєсівськими підходами, що ускладнює відслідковування деяких з його досліджень, але його висновки залишаються загалом якісними навіть в тих випадках, коли аналіз який до них привів збивався з дороги.<ref name="stigler">Stigler, 1975</ref> В 1819, він опублікував популярний виклад своєї роботи з теорією ймовірностей. Ця книжка відноситься до ''Théorie des probabilités'' як ''Système du monde'' до ''Méchanique céleste''.<ref name="ball"/>

=== Індуктивна ймовірність ===
В своєму ''Essai philosophique sur les probabilités'' (1814), Лаплас встановив математичну систему [[Індукція (логіка)|індуктивного виведення]] на основі [[ймовірність|ймовірності]], яку ми сьогодні називаємо [[Баєсова ймовірність|Баєсовою]]. Він почав свій твір серією принципів ймовірності, першими шістьма з яких були:

# Ймовірність це відношення кількості «бажаних подій» до загальної кількості подій.
# Перший принцип припускає однакову ймовірність для всіх подій. Коли це не так, ми спершу мусимо визначити ймовірності кожної події. Тоді, ймовірність&nbsp;— це сума ймовірностей всіх бажаних подій.
# Для незалежних подій, ймовірність настання всіх з них&nbsp;— це добуток їхніх ймовірностей.
# Для подій які є залежними, ймовірність події B, що настає після A (або спричиненої A),&nbsp;— це ймовірність події A помножена на ймовірність того, що A і B трапляться одночасно.
# Ймовірність того, що станеться ''A'', якщо сталася B, це ймовірність того, що стались ''A'' і ''B'', розділена на ймовірність ''B''.
# Якщо події {{nowrap|''A<sub>i</sub>'' ∈ {''A''<sub>1</sub>, ''A''<sub>2</sub>, ...''A<sub>n</sub>''}}} утворюють вичерпний набір можливих причин події ''B'', {{nowrap|Pr(''B'') {{=}} Pr(''A''<sub>1</sub>, ''A''<sub>2</sub>, …, ''A''<sub>''n''</sub>)}}, то
::: <math>\Pr(A_i \mid B) = \Pr(A_i)\frac{\Pr(B\mid A_i)}{\sum_j \Pr(A_j)\Pr(B\mid A_j)}.</math>

Однією з добре відомих формул, що випливають з цієї системи, є {{нп|правило наступництва||en|rule of succession}}, що подається як принцип номер сім. Нехай деяке випробування має лише два можливі результати, умовно позначені «успіх» та «провал». Якщо припустити, що мало, або взагалі нічого не відомо ''апріорі'' про відносні правдоподібності результатів, Лаплас вивів формулу ймовірності того, що наступне випробування буде успішним:

: <math>\Pr(N) = \frac{s+1}{n+2}</math>

де ''s''&nbsp;— це кількість попередньо спостережених успіхів, а ''n''&nbsp;— загальна кількість здійснених випробувань. Його досі використовують як оцінку ймовірності події, якщо ми знаємо простір подій, але маємо лише невелику кількість спостережень.

Правило наступництва піддавалось численній критиці, частково через приклад, який Лаплас використав для того, аби його проілюструвати. Він визначив, що {{iw|ймовірність того, що сонце зійде завтра|||Sunrise problem}}, якщо врахувати, що воно в минулому успішно це робило, дорівнювала

: <math>\Pr(\text{S}) = \frac{d+1}{d+2}</math>

де ''d'' кількість днів, коли сонце сходило в минулому. Цей результат висміювався як абсурдний, і деякі автори зробили висновок, що всі застосування правила наступництва абсурдні за індукцією. Проте, Лаплас повністю усвідомлював абсурдність свого результату, одразу з після прикладу він писав: «Але це число [тобто ймовірність, що сонце зійде завтра] набагато більше для того, хто, бачачи в сукупності явищ принцип, що регулює дні і сезони, розуміє, що ніщо нині не зможе стримати їхнього поступу.»<ref>Laplace, Pierre Simon, ''A Philosophical Essay on Probabilities'', translated from the 6th French edition by Frederick Wilson Truscott and Frederick Lincoln Emory. New York: John Wiley & Sons, 1902, p. 19. Dover Publications edition (New York, 1951) has same pagination.</ref>

=== Твірна функція випадкової величини ===
Метод оцінки відношення кількості сприятливих випадків до загальної кількості випадків був раніше вказаний Лапласом в статті написаній в 1779 році. Він полягає в розгляді послідовних значень довільної [[функція (математика)|функції]], як коефіцієнтів в розкладі іншої функції, по відношенню до іншої змінної. Остання таким чином називається [[Генератриса цілочисельної випадкової величини|твірною функцією випадкової величини]] першої. Після чого Лаплас за допомогою [[інтерполяція|інтерполяції]] показав, як можна визначити ці коефіцієнти з твірної. Потім, він штурмує обернену проблему і з коефіцієнтів знаходить твірну, на це впливає розв'язок [[Скінченні різниці|скінченно різницевого рівняння]].<ref name="ball"/>

=== Метод найменших квадратів та центральна гранична теорема ===
<!--
The fourth chapter of this treatise includes an exposition of the [[method of least squares]], a remarkable testimony to Laplace's command over the processes of analysis. In 1805 [[Adrien-Marie Legendre|Legendre]] had published the method of least squares, making no attempt to tie it to the theory of probability. In 1809 [[Carl Friedrich Gauss|Gauss]] had derived the normal distribution from the principle that the arithmetic mean of observations gives the most probable value for the quantity measured; then, turning this argument back upon itself, he showed that, if the errors of observation are normally distributed, the least squares estimates give the most probable values for the coefficients in regression situations. These two works seem to have spurred Laplace to complete work toward a treatise on probability he had contemplated as early as 1783.<ref name="stigler"/>

In two important papers in 1810 and 1811, Laplace first developed the [[characteristic function (probability theory)|characteristic function]] as a tool for large-sample theory and proved the first general [[central limit theorem]]. Then in a supplement to his 1810 paper written after he had seen Gauss's work, he showed that the central limit theorem provided a Bayesian justification for least squares: if one were combining observations, each one of which was itself the mean of a large number of independent observations, then the least squares estimates would not only maximise the likelihood function, considered as a posterior distribution, but also minimise the expected posterior error, all this without any assumption as to the error distribution or a circular appeal to the principle of the arithmetic mean.<ref name="stigler"/> In 1811 Laplace took a different non-Bayesian tack. Considering a linear regression problem, he restricted his attention to linear unbiased estimators of the linear coefficients. After showing that members of this class were approximately normally distributed if the number of observations was large, he argued that least squares provided the «best» linear estimators. Here it is «best» in the sense that it minimised the asymptotic variance and thus both minimised the expected absolute value of the error, and maximised the probability that the estimate would lie in any symmetric interval about the unknown coefficient, no matter what the error distribution. His derivation included the joint limiting distribution of the least squares estimators of two parameters.<ref name="stigler"/>
-->

== Вшанування ==
На честь Лапласа названо:
* кратер на Місяці;
* [[астероїд]] [[4628 Лаплас]];
* численні поняття й теореми в математиці.

Лаплас був членом шести Академій наук і Королівських товариств, зокрема Петербурзькій Академії (1802). Його ім'я внесене до списку найбільших учених Франції, поміщеного на першому поверсі [[Ейфелева вежа|Ейфелевої вежі]].

== Праці ==
* Мемуар «Sur le calcul intégral aux différences infiniment petites et aux différences finies» (1766)
* ''[http://gallica.bnf.fr/notice?N=FRBNF30739022 Œuvres complètes de Laplace]'', 14 vol. (1878—1912), Paris: Gauthier-Villars (французькою мовою) (PDF з електронної бібліотеки [[Gallica]])
* Лаплас. Опыт философии теории вероятностей / В книге: Вероятность и математическая статистика: Энциклопедия / Гл. ред. Ю.&nbsp;В.&nbsp;Прохоров.&nbsp;— Большая Российская энциклопедия.&nbsp;— 1999.&nbsp;— С. 834&nbsp;— 869.

== Див. також ==
* [[Бюро довгот]]
* [[Список об'єктів, названих на честь П'єра-Сімона Лапласа]]

== Примітки ==
{{reflist|refs=<ref name="ball">Rouse Ball (1908){{ref-en}} Наведено за англійською вікіпедією.</ref>
}}

== Посилання ==
{{Commonscat|Pierre-Simon Laplace}}
* Том 3 [http://ilib.mccme.ru/djvu/istoria/istmat3.htm Математика XVIII століття. (1972)]
* {{книга | автор=Гиндикин С. Г. |заголовок=Рассказы о физиках и математиках
  |видавництво=[[МЦНМО]] |місце=М. |рік=2001 |видання=издание третье, расширенное
  |посилання=http://www.mccme.ru/free-books/gindikin/index.html |isbn=5-900916-83-9}}
* ''Лишевский В. П.'' Рассказы об учёных. М.: Наука, 1986, стр. 71-87.
* {{cite web|url=http://scienceworld.wolfram.com/biography/Laplace.html|title=Laplace, Pierre (1749-1827)|work=Eric Weisstein's World of Scientific Biography|publisher=Wolfram Research|accessdate=2008-10-22|archiveurl=https://www.webcitation.org/61C4VvNma?url=http://scienceworld.wolfram.com/access-error/agent-denied.html|archivedate=2011-08-25|deadurl=no}}
* [http://www-groups.dcs.st-and.ac.uk/~history/Mathematicians/Laplace.html Лаплас П'єр-Симон]

{{Перекласти|en|Pierre-Simon Laplace}}

{{бібліоінформація}}

{{DEFAULTSORT:Лаплас, П'єр-Сімон}}
[[Категорія:Французькі астрономи]]
[[Категорія:Французькі математики]]
[[Категорія:Бюро довгот]]
[[Категорія:Список 72 імен на Ейфелевій вежі]]
[[Категорія:Науковці, на честь яких названо астероїд]]
[[Категорія:Члени Шведської королівської академії наук]]
[[Категорія:Члени Французької академії наук]]
[[Категорія:Натурфілософи]]
[[Категорія:Люди, на честь яких названо кратер на Місяці]]
[[Категорія:Іноземні члени Лондонського королівського товариства]]
[[Категорія:Члени Американської академії мистецтв і наук]]
[[Категорія:Члени Прусської академії наук]]
[[Категорія:Члени Баварської академії наук]]
[[Категорія:Члени Нідерландської королівської академії наук]]
[[Категорія:Члени Французької академії]]
[[Категорія:Сенатори Франції]]
[[Категорія:Французькі масони]]
[[Категорія:Французькі механіки]]