Перегляд вихідного коду сторінки Оберон (супутник)

{{Otheruses|Оберон}}
{{Супутник
 | назва             = Оберон
 | зображення        = Voyager 2 picture of Oberon.jpg
 | підпис            = Оберон
 | Колір             =
 | історичні дані    =
 | дата              = [[11 січня]] [[1787]]
 | відкривач         =[[Фрідріх Вільгельм Гершель|Гершель]]
 | місце відкриття   =
 | планета           = [[Уран (планета)|Уран]]
 | номер             = 
 | орбітальні дані   = 
 | велика піввісь    = 583 520
 | середній радіус орбіти=
 | ексцентриситет    = 0,0014
 | орбітальний період= 13,46 
 | перицентр         = 
 | апоцентр          = 
 | нахил орбіти      = 0,058
 | діаметр           = 1522,8
 | радіус            = 
 | площа поверхні    = 7285 тис.<ref name="Площа поверхні" group="Примітка" />
 | маса              = 3,014{{e|21}}
 | густина           = 1,63
 | об'єм             = 1849 млн.<ref name="Об'єм" group="Примітка" />
 | прискорення       =
 | швидкість         = 
 | період обертання  = 13,46
 | нахил осі         = ~0
 | альбедо           = 0,23
 | температура       = 75 К (−198 °C)
 | тиск              =
 | атмосфера         =
 | позначення        =
 | видима зоряна величина = 14.1
 |}}

'''Оберо́н'''&nbsp;— другий за розміром та масою [[Супутники Урана|супутник]] планети [[Уран (планета)|Уран]], дев'ятий за масою супутник планет [[Сонячна система|Сонячної системи]]. Також відомий як «'''Уран&nbsp;IV'''». Відкритий [[Фрідріх Вільгельм Гершель|Вільямом Гершелем]] [[1787]] року і названий Обероном на честь [[міф]]ічного [[цар]]я [[Фея|фей]] і [[ельф]]ів, персонажа твору [[Вільям Шекспір|Вільяма Шекспіра]] «[[Сон літньої ночі]]». Це найбільш далекий від Урана серед великих його супутників. Його [[орбіта]] частково розташована за [[Магнітосфера|магнітосферою]] Урана.<ref name="Ness1986"/>

За одним з припущень Оберон сформувався з [[акреційний диск|акреційного диску]], що існував навколо Урана відразу після утворення планети<ref name="Mousis2004"/>. Супутник, ймовірно, має кам'яне ядро і крижану [[Мантія планети|мантію]], при цьому кількість [[лід|льоду]] становить 50%, [[Камінь|каменю]]&nbsp;— 30%, [[метан]]у та [[азот]]у&nbsp;— 20%<ref name=Smith1986/><ref name="Hussmann2006"/>. Між мантією та ядром, можливо, є шар рідкої води. Поверхня Оберона темна з червоним відтінком. ЇЇ рельєф був сформований в основному ударами [[астероїд]]ів і [[Комета|комет]], що залишили численні [[Ударний кратер|кратери]], найбільший з яких сягає 210&nbsp;км у діаметрі. Оберон вкриває система [[грабен]]ів та [[Урвище|урвищ]], що утворилися внаслідок розривів поверхневої [[Земна кора|кори]] під час розширення внутрішніх шарів на ранніх етапах еволюції.

Оберон досліджувала лише космічна станція «[[Вояджер-2]]». Декілька знімків дозволили отримати відомості про 40% поверхні супутника.

== Історія відкриття, найменування та вивчення ==
Оберон було відкрито [[Вільям Гершель|Вільямом Гершелем]] [[1787]]&nbsp;року, через 6 років після відкриття ним же Урана. Того ж дня він відкрив і найбільший супутник Урана&nbsp;— [[Титанія (супутник)|Титанію]]<ref name="Herschel1">{{cite journal|last=Herschel|first=William, Sr.|title=An Account of the Discovery of Two Satellites Revolving Round the Georgian Planet|journal=Philosophical Transactions of the Royal Society of London|volume=77|issue=0|pages=125–129|year=1787|url=http://www.jstor.org/pss/106717|doi=10.1098/rstl.1787.0016}}</ref>
<ref name="Herschel2">{{cite journal|last=Herschel|first=William, Sr.|title=On George's Planet and its satellites|journal=Philosophical Transactions of the Royal Society of London|volume=78|issue=0|pages=364–378|year=1788|doi=10.1098/rstl.1788.0024|bibcode=1788RSPT...78..364H}}</ref>. Пізніше Гершель повідомив про відкриття ще чотирьох супутників<ref name="Herschel3">{{cite journal|title=On the Discovery of Four Additional Satellites of the Georgium Sidus; The Retrograde Motion of Its Old Satellites Announced; And the Cause of Their Disappearance at Certain Distances from the Planet Explained|journal=Philosophical Transactions of the Royal Society of London |volume=88 |issue=0|pages=47–79 |year=1798| doi=10.1098/rstl.1798.0005 |author=Herschel, William|bibcode=1798RSPT...88...47H}}</ref>, хоча згодом ці відомості були визнані хибними<ref name="Struve1848">{{cite journal|last=Struve|first=O.|bibcode=1848MNRAS...8...43.|title=Note on the Satellites of Uranus|journal=Monthly Notices of the Royal Astronomical Society|volume=8|issue=3|year=1848|pages=44–47}}</ref>. Через низьку потужність телескопів того часу протягом 50 років після відкриття Титанію та Оберон не бачив ніхто, окрім Гершеля<ref name="Herschel4">{{cite journal|author=Herschel, John| bibcode=1834MNRAS...3Q..35H|title=On the Satellites of Uranus|journal=Monthly Notices of the Royal Astronomical Society| volume=3|issue=5| year=1834|pages=35–36}}</ref>. Сучасні аматорські телескопи вищого класу дозволяють спостерігати за цими супутниками з Землі<ref name=Newton>{{cite book|url=http://books.google.com/?id=l2TNnHkdDpkC&pg=PA109 |publisher=Cambridge University Press|title=The guide to amateur astronomy |year=1995|last=Newton|first=Bill|coauthors=Teece, Philip|isbn=978-0-521-44492-7|page=109}}</ref>.

Спочатку Оберон називали «Другим супутником Урана», а [[1848]] року [[Вільям Лассел]] дав йому назву «'''Уран&nbsp;II'''»<ref name="Lassell2">{{cite journal|author=Lassell, W.|bibcode=1848MNRAS...8...43.|title=Observations of Satellites of Uranus|journal=Monthly Notices of the Royal Astronomical Society|volume=8|issue=3|year=1848|pages=43–44}}</ref>, хоча інколи він використовував і нумерацію Вільяма Гершеля, де Титанія та Оберон іменувалися як '''Уран&nbsp;II''' та '''Уран&nbsp;IV''' відповідно<ref name="Lassell3">{{cite journal|last=Lassell|first=W.|bibcode=1850MNRAS..10..135L|title=Bright Satellites of Uranus|journal=Monthly Notices of the Royal Astronomical Society|volume=10|issue=6|year=1850|page=135}}</ref>. Нарешті, [[1851]] року Лассел перейменував чотири відомих на той час супутники римськими цифрами за порядком їх віддаленості від планети, і відтоді Оберон став називатися «'''Уран&nbsp;IV'''»<ref name="Lassell1851b">{{cite journal |year=1851|page=70|doi=10.1086/100198 |bibcode=1851AJ......2...70L |issue=33 |volume=2 |title=Letter from William Lassell, Esq., to the Editor |journal=Astronomical Journal |last1=Lassell | first1=W.}}</ref>.

Згодом усі супутники Урана було названо на честь персонажів творів [[Вільям Шекспір|Вільяма Шекспіра]] і [[Александр Поуп|Александра Поупа]]. Оберон отримав назву на честь царя фей та ельфів [[Оберон (персонаж)|Оберона]], персонажа твору «[[Сон літньої ночі]]»<ref name="Kuiper1949">{{cite journal |page=129 |issue=360 |doi=10.1086/126146 |bibcode=1949PASP...61..129K |volume=61 |journal=Publications of the Astronomical Society of the Pacific |year=1949 |title=The Fifth Satellite of Uranus |last=Kuiper | first=G. P.}}</ref>. Назви для всіх чотирьох відомих на той час супутників Урана запропонував син Вільяма Гершеля&nbsp;— [[Джон Гершель|Джон]] у 1852&nbsp;році на прохання [[Вільям Лассел|Вільяма Лассела]]<ref name="Lassell5">{{cite journal|title=Beobachtungen der Uranus-Satelliten|journal= Astronomische Nachrichten|volume=34|page=325|last=Lassell|first=W.|year=1852|bibcode=1852AN.....34..325.}}</ref>. Роком раніше Лассел відкрив два інших супутники&nbsp;— [[Аріель (супутник)|Аріель]] та [[Умбріель (супутник)|Умбріель]]<ref name="Lassell1851">{{cite journal|last=Lassell|first=W.|title=On the interior satellites of Uranus|journal=Monthly Notices of the Royal Astronomical Society|volume=12|year=1851|pages=15–17|bibcode=1851MNRAS..12...15L}}</ref>.
До польоту «[[Вояджер-2|Вояджера-2]]» про супутник було відомо небагато. У результаті наземних [[спектрограф]]ічних спостережень було встановлено наявність на Обероні водного льоду.

== Орбіта ==
<!--[[Файл:ESO-Uranus-Moons-RUS.jpg|thumb|left|Оберон, Уран та інші його супутники на знімку [[Паранальська обсерваторія|Паранальської обсерваторії]]]]-->
Орбіта Оберона розташована на відстані близько 584&nbsp;000&nbsp;кілометрів від Урана, і тому Оберон&nbsp;— найвіддаленіший від планети серед 5 найбільших супутників. Орбіта Оберона має невеликий [[ексцентриситет]] і [[Нахил орбіти|нахил]] відносно [[екватор]]а Урана<ref name="orbit">{{cite web|title=Planetary Satellite Mean Orbital Parameters|publisher=Jet Propulsion Laboratory, California Institute of Technology|url=http://ssd.jpl.nasa.gov/?sat_elem|archiveurl=https://www.webcitation.org/617VryYmR?url=http://ssd.jpl.nasa.gov/?sat_elem|archivedate=2011-08-22|accessdate=2012-03-12|deadurl=no}}</ref>. Його орбітальний період становить приблизно 13,5&nbsp;днів і збігається з [[Період обертання|періодом обертання]] навколо своєї осі. Іншими словами, Оберон є [[Синхронне обертання|синхронним супутником]], завжди оберненим до планети одним боком<ref name="Smith1986">{{cite journal
|last= Smith | first=B. A.
|coauthors=Soderblom, L.A.; Beebe, A. ''et al.'' 
|title=Voyager 2 in the Uranian System: Imaging Science Results
|journal=Science
|volume=233
|issue= 4759
|pages=97–102
|year=1986
|ref=Smith1986
|doi=10.1126/science.233.4759.43 
|pmid=17812889
|bibcode=1986Sci...233...43S}}</ref>. Значна частина орбіти Оберона пролягає поза [[Магнітосфера|магнітосферою]] Урана<ref name="Ness1986">{{cite journal
|last=Ness | first=N. F.
|coauthors=Acuna, Mario H.; Behannon, Kenneth W.; et al.
|title=Magnetic Fields at Uranus
|journal=Science
|volume=233
|issue=4759
|pages=85–89
|year=1986
|doi=10.1126/science.233.4759.85
|pmid=17812894
|bibcode=1986Sci...233...85N
}}</ref>. У результаті його поверхня знаходиться під прямою дією [[Сонячний вітер|сонячного вітру]]<ref name="Grundy2006">{{cite journal
|pages=543–555
|year=2006
|doi=10.1016/j.icarus.2006.04.016
|bibcode=2006Icar..184..543G
|last=Grundy | first=W. M.
|volume=184
|journal=Icarus
|coauthors=Young, L.A.; Spencer, J.R.; ''et al.''
|title=Distributions of H<sub>2</sub>O and CO<sub>2</sub> ices on Ariel, Umbriel, Titania, and Oberon from IRTF/SpeX observations
|issue=2
|arxiv=0704.1525
}}</ref>. А півкуля, що розташована з протилежного боку відносно до напряму руху орбітою, під час проходження всередині магнітосфери планети бомбардується ще й частками магнітосферної плазми, оскільки вони обертаються навколо планети швидше за Оберон (з тим же періодом, що й Уран навколо своєї осі)<ref name=Ness1986/>. Таке бомбардування може призвести до потемніння цієї півкулі, що й спостерігається на всіх супутниках Урана, крім Оберона<ref name=Grundy2006/>.

Оскільки Уран обертається довкола [[Сонце|Сонця]] мало не на боці, а площина екватору (і орбіт) його великих супутників приблизно збігається з його власною площиною екватору, сезонні цикли на них дуже своєрідні. Кожен полюс Оберона 42 роки перебуває в повній темряві і 42 роки&nbsp;— на безперервному сонячному світлі, причому під час літнього [[сонцестояння]] Сонце на полюсі майже сягає [[зеніт]]у<ref name=Grundy2006/>. Політ «Вояджера-2» 1986 року збігся з літнім сонцестоянням у південній півкулі, тоді як майже вся північна перебувала в темряві. Один раз на 42 роки (під час рівнодення на Урані) [[Земля]] опиняється у площині його [[екватор]]а. Тоді стає можливим спостереження взаємних [[затемнення|затемнень]] супутників. Одне з таких затемнень, що тривало протягом майже шести хвилин, спостерігалося з Землі [[4 травня]] [[2007]] року, коли Оберон [[покриття (астрономія)|закрив]] Умбріель<ref name="Hidas2008">{{cite journal|last=Hidas|first=M.G.|coauthors=Christou, A.A.; Brown, T.M.|title=An observation of a mutual event between two satellites of Uranus|journal=Monthly Notices of the Royal Astronomical Society: Letters|year=2008|volume=384|issue=1|pages=L38–L40|doi=10.1111/j.1745-3933.2007.00418.x|bibcode=2008MNRAS.384L..38H}}</ref>.

== Склад і внутрішня будова ==
[[Густина]] Оберона більше за густину подібних [[Супутники Сатурна|супутників Сатурна]] і становить 1,63&nbsp;г/см<sup>3</sup><ref name="Jacobson1992">{{cite journal
|last=Jacobson | first=R. A.
|coauthors=Campbell, J.K.; Taylor, A.H. and Synnott, S.P.
|title=The masses of Uranus and its major satellites from Voyager tracking data and Earth based Uranian satellite data
|journal=The Astronomical Journal
|volume=103
|issue=6
|pages=2068–78
|year=1992
|doi=10.1086/116211
|bibcode=1992AJ....103.2068J}}</ref>. Цей параметр з високою ймовірністю вказує, що Оберон складається на 50% з водяного [[Лід|льоду]], на 30% із каменю і на 20% з [[метан]]у та [[азот]]у<ref name=Smith1986/><ref name="Hussmann2006">{{cite journal
|last1=Hussmann | first1=H.
|coauthors=Sohl, Frank; Spohn, Tilman
|title=Subsurface oceans and deep interiors of medium-sized outer planet satellites and large trans-neptunian objects
|journal=[[Icarus (journal)|Icarus]]
|volume=185
|issue=1
|pages=258–273
|year=2006
|url=http://adsabs.harvard.edu/abs/2006Icar..185..258H
|doi=10.1016/j.icarus.2006.06.005
|bibcode=2006Icar..185..258H
}}</ref>. Наявність водяного льду підтвердили [[спектрограф]]ічні спостереження, за допомогою яких вдалося виявити його [[кристали]] на поверхні супутника<ref name=Grundy2006/>. За наднизьких температур, характерних для супутників Урана, лід змінює свої властивості і стає подібним до каменю. На півкулі, оберненій у протилежний орбітальному рухові супутника бік, [[Спектральна лінія поглинання|абсорбційні смуги]] водного льоду набагато сильніші, ніж на передній півкулі (у інших супутників Урана&nbsp;— навпаки)<ref name=Grundy2006/>. Причина такої різниці між півкулями невідома. Можливо, справа в тому, що передня півкуля зазнає сильнішого метеоритного бомбардування, що видаляє з неї лід<ref name=Grundy2006/>. Темна речовина могла утворитися під дією [[Іонізуюче випромінювання|іонізуючого випромінювання]] на [[органічні сполуки]] (наприклад, на метан, що утворює з кригою [[клатрати]])<ref name=Smith1986/><ref name="Bell1991">{{cite conference |url=http://adsabs.harvard.edu/abs/1991LPSC...21..473B |title =A search for spectral units on the Uranian satellites using color ratio images|first=J.F. |last=Bell III|coauthors=McCord, T.B.|year=1991|conference=Lunar and Planetary Science Conference, 21st, Mar. 12-16, 1990 |publisher= Lunar and Planetary Sciences Institute |location= Houston, TX, United States|format=Conference Proceedings|pages=473–489}}</ref>.

Оберон може бути диференційований на кам'яне ядро і крижану мантію<ref name=Hussmann2006/>. Якщо це справді так, то радіус ядра (480&nbsp;км) становить приблизно 63% від радіусу супутника, а маса ядра приблизно дорівнює 54% маси Оберона&nbsp;— пропорції обчислено виходячи з приблизного складу супутника. Тиск у центрі Оберона сягає приблизно 0,5&nbsp;[[Паскаль (одиниця)|ГПа]] (5&nbsp;к[[Бар (одиниця)|бар]])<ref name=Hussmann2006/>. Поточний стан крижаної мантії невідомий. Якщо лід містить достатню кількість [[аміак]]у або будь-якого іншого [[антифриз]]у, то на Обероні може існувати рідкий океан на межі ядра з мантією. Товщина цього океану може досягати 40&nbsp;кілометрів, а температура була б близько 180&nbsp;[[Кельвін (одиниця)|К]]<ref name=Hussmann2006/>. Втім, внутрішня будова Оберона сильно залежить від його термальної історії, яка наразі залишається маловивченою.

== Поверхня ==
Оберон є найтемнішим супутником Урана після [[Умбріель (супутник)|Умбріеля]]<ref name="Karkoschka2001a">{{cite journal
|last=Karkoschka | first=E.
|authorlink=Еріх Каркошка
|title=Comprehensive Photometry of the Rings and 16 Satellites of Uranus with the Hubble Space Telescope
|journal=Icarus
|volume=151
|pages=51–68
|year=2001
|doi=10.1006/icar.2001.6596
|bibcode=2001Icar..151...51K
}}</ref>. Його поверхня демонструє сильний [[опозиційний ефект]]: при збільшенні фазового кута з 0° до 1° відбивна здатність зменшується з 31% до 22%. Таким чином, геометричне [[альбедо]] Оберона дорівнює 31% (а альбедо Бонда&nbsp;— 14%)<ref name=Karkoschka2001a/>. Поверхня супутника здебільшого червоного кольору, за винятком свіжих викидів навколо ударних кратерів (білих або злегка блакитних)<ref name="Helfenstein1990">{{cite journal
 |last=Helfenstein
 |first=P.
 |coauthors=Hiller, J.; Weitz, C. and Veverka, J.
 |title=Oberon: color photometry and its geological implications
 |year=1990
 |publisher=Lunar and Planetary Sciences Institute, Houston
 |journal=Abstracts of the Lunar and Planetary Science Conference
 |volume=21
 |pages=489–490
 |bibcode=1990LPI....21..489H}}</ref>. Серед основних супутників Урана Оберон&nbsp;— найчервоніший, причому його передня півкуля значно червоніша за задню. Зазвичай почервоніння поверхні небесних тіл&nbsp;— результат космічного вивітрювання, спричиненого бомбардуванням поверхні зарядженими частинками і мікро[[метеорит]]ами протягом часу існування [[Сонячна система|Сонячної системи]]<ref name=Bell1991/>. Однак у випадку Оберона почервоніння поверхні, ймовірно, викликано акрецією червонуватого матеріалу (який надходить із зовнішньої частини системи Урана&nbsp;— можливо, з [[Нерегулярні супутники Урана|нерегулярних супутників]]), що відбувається переважно на півкулі, спрямованій у бік орбітального руху<ref name="Buratti1991">{{cite journal
|pages=1–13
|year=1991
|doi=10.1016/0019-1035(91)90064-Z
|bibcode=1991Icar...90....1B
|volume=90
|journal=Icarus
|coauthors=Mosher, Joel A.
|title=Comparative global albedo and color maps of the Uranian satellites
|last=Buratti | first=B. J.
}}</ref>.

[[Файл:Oberon-NASA names ua.png|thumb|left|300px|Карта Оберона з позначенням кратерів і каньйона, складена на основі фотографії «Вояджера-2»]]
Назви на Обероні отримали деталі рельєфу двох типів&nbsp;— кратери та каньйон<ref name="usgs"/>. Концентрація кратерів на Обероні більше, ніж на інших супутниках Урана: їх стільки, що при утворенні нових кратерів зникає стільки ж старих і їх загальна кількість не змінюється. Це показує, що поверхня Оберона старша за поверхню решти супутників Урана<ref name="Plescia1987">{{cite journal
|pages=14918–14932
|issue=A13
|year=1987
|bibcode=1987JGR....9214918P
|doi=10.1029/JA092iA13p14918
|volume=92
|journal=Journal of Geophysical Research
|title=Cratering history of the Uranian satellites: Umbriel, Titania and Oberon
|last=Plescia | first=J. B.
}}</ref>, і свідчить про відсутність на ній масштабної [[тектоніка|тектонічної]] активності. Діаметр найбільшого<ref name=Plescia1987/> з відомих кратерів&nbsp;— [[Гамлет (кратер)|Гамлета]]&nbsp;— 206&nbsp;кілометрів<ref name="usgsHamlet">{{cite web|title=Oberon: Hamlet|publisher=USGS Astrogeology|work=Gazetteer of Planetary Nomenclature|url=http://planetarynames.wr.usgs.gov/Feature/2340|accessdate=2010-08-30|archiveurl=https://www.webcitation.org/61DU00M2v?url=http://planetarynames.wr.usgs.gov/Feature/2340|archivedate=2011-08-26|deadurl=no}}</ref>. Довкола багатьох кратерів є світлі промені&nbsp;— ймовірно, викиди льоду<ref name=Smith1986/>. Дно найбільших кратерів темне. На деяких знімках на лімбі Оберона видно 11-кілометрову височину. Не виключено, що це центральна гірка ще одного кратера, і тоді його діаметр повинен бути близько 375 кілометрів<ref name="Moore2004">{{cite journal
|last=Moore | first=J. M.
|coauthors=Schenk, Paul M.; Bruesch, Lindsey S. ''et.al.'' 
|title=Large impact features on middle-sized icy satellites
|journal=Icarus
|volume=171
|issue=2
| pages=421–43
|year=2004
|doi=10.1016/j.icarus.2004.05.009
|url=http://planets.oma.be/ISY/pdf/article_Icy.pdf
|format=pdf
|bibcode=2004Icar..171..421M
}}</ref>. На Обероні є і каньйони&nbsp;— видовжені западини з крутими схилами. Однак вони тут значно менше поширені, ніж на [[Титанія (супутник)|Титанії]]<ref name=Smith1986/>. Обриви, що їх обмежують, ймовірно, пов'язані з [[розлом]]ами, які можуть бути як старими, так і недавно утвореними. Молоді розломи місцями перетинають промені викидів з кратерів; отже, ці кратери старші за розломи<ref name="Croft1989">{{cite conference|last=Croft|first=S.K.|title=New geological maps of Uranian satellites Titania, Oberon, Umbriel and Miranda|year=1989|publisher=Lunar and Planetary Sciences Institute, Houston|booktitle=Proceeding of Lunar and Planetary Sciences|volume=20|page=205C|url=http://adsabs.harvard.edu/abs/1989LPI....20..205C}}</ref>. Найпомітніший каньйон Оберона&nbsp;— каньйон Моммур ({{lang-la|Mommur Chasma}}, читається «Моммур Хасма»)<ref name=Mommur>{{cite web|title=Oberon: Mommur|publisher=USGS Astrogeology|work=Gazetteer of Planetary Nomenclature|url=http://planetarynames.wr.usgs.gov/Feature/3958|accessdate=2009-08-30|archiveurl=https://www.webcitation.org/61DU0aoto?url=http://planetarynames.wr.usgs.gov/Feature/3958?__fsk=-1887607508|archivedate=2011-08-26|deadurl=no}}</ref>.

Рельєф Оберона створюється двома конкуруючими процесами: формуванням [[Ударний кратер|ударних кратерів]] і ендогенним відновленням поверхні<ref name="Croft1989"/>. Перший процес діяв протягом усієї історії супутника, і це основний фактор формування рельєфу<ref name=Plescia1987/>. Другий процес почався не одразу. Він мав головним чином [[Тектоніка|тектонічний]] характер і призвів до утворення каньйонів, які за своєю суттністю є велетенськими тріщинами у крижаній корі. Розтріскування кори було викликане, швидше за все, розширенням Оберона, яке відбулося у два етапи (на 0,5% та 0,4%). Їм відповідає поява старих і молодих каньйонів<ref name="Croft1989"/>.

На дні найбільших кратерів Оберона (таких, як Гамлет, Макбет і Отелло) видно темну речовину. Крім того, темні плями є і поза кратерами (в основному на півкулі, передній за рухом супутника орбітою). Деякі вчені припускають, що ці плями&nbsp;— наслідок [[кріовулканізм]]у<ref name=Plescia1987/>, коли крізь утворені розриви в крижаній корі на поверхню виливалася забруднена вода, яка при застиганні утворила темну поверхню. Таким чином, це аналоги [[Місячне море|місячних морів]] (де замість води була лава). За іншою версією темну речовину вибито з глибоких шарів ударами метеоритів (це можливо у випадку, якщо Оберон деякою мірою диференційований, і під крижаною корою лежить більш темний матеріал)<ref name=Helfenstein1990/>.

{| class="wikitable center" style="width:70%; text-align:center;"
|+ Назви деталей рельєфу Оберона<ref name="usgs">{{cite web|title=Oberon Nomenclature Table Of Contents|publisher=USGS Astrogeology|work=Gazetteer of Planetary Nomenclature|url=http://planetarynames.wr.usgs.gov/SearchResults?target=OBERON|accessdate=2013-04-08|archiveurl=https://www.webcitation.org/61DU1BHks?url=http://planetarynames.wr.usgs.gov/SearchResults?target=OBERON|archivedate=2011-08-26|deadurl=no}}</ref> <small><br />(всі взяті з творів Шекспіра)<ref name="Strobell1987">{{cite journal|last=Strobell|first=M.E.|coauthors=Masursky, H.|title=New Features Named on the Moon and Uranian Satellites|journal=Abstracts of the Lunar and Planetary Science Conference|volume=18|pages=964–65|year=1987|bibcode=1987LPI....18..964S}}</ref></small>
! Назва !! Названо на честь !! Тип !! Довжина (діаметр), км !! scope=col | Широта, ° !! scope=col | Довгота, °
|-
| [[Каньйон Моммур]] || Моммур&nbsp;— чарівний ліс, місто або країна з [[французький фольклор|французького фольклору]] || [[Каньйон]]|| 537 || −16,3 || 323,5
|-
| Антоній || [[Марк Антоній]], із твору «[[Антоній та Клеопатра (п'єса)|Антоній та Клеопатра]]»
| rowspan="9" | [[Ударний кратер|Кратер]] || 47 || −27,5 || 65,4
|-
| Цезар || [[Гай Юлій Цезар|Цезар]] із твору «[[Юлій Цезар (трагедія)|Юлій Цезар]]» || 76 || −26,6 || 61,1
|-
| Коріолан || [[Гней Марцій Коріолан|Гней Коріолан]] із твору «[[Коріолан (трагедія)|Коріолан]]» || 120 || −11,4 || 345,2
|-
| Фальстаф || [[Фальстаф]] із п'єси «[[Віндзорські витівниці]]» || 124 || −22,1 || 19,0
|-
| [[Гамлет (кратер)|Гамлет]] || [[Гамлет (персонаж)|Принц Гамлет]] з [[Гамлет|однойменного]] твору || 206 || −46,1 || 44,4
|-
| Лір || [[Лайр Британський|Лір]] із твору «[[Король Лір]]» || 126 || −5,4 || 31,5
|-
| Макбет || [[Макбет]] з [[Макбет (п'єса)|однойменного]] твору || 203 || −58,4 || 112,5
|-
| Отелло || [[Отелло (персонаж)|Отелло]] з твору «[[Отелло]]» || 114 || −66,0 || 42,9
|-
| Ромео || [[Ромео Монтеккі]] з твору «[[Ромео і Джульєтта]]» || 159 || −28,7 || 89,4
|}

== Походження та еволюція ==
Найімовірніше, Оберон сформувався з [[Акреційний диск|акреційного диска]], який або існував довкола Урана протягом якогось часу після формування планети, або утворився при потужному зіткненні, яке, швидше за все, і надало Урану дуже великий [[нахил осі обертання]]<ref name="Mousis2004">{{cite journal
 | year = 2004
 | doi = 10.1051/0004-6361:20031515
 | bibcode = 2004A&A...413..373M
 | pages = 373–380
 | volume = 413
 | title = Modeling the thermodynamical conditions in the Uranian subnebula – Implications for regular satellite composition
 | journal = Astronomy & Astrophysics
 | last = Mousis | first = O.
}}</ref>. Точний склад туманності невідомий, але висока густина Оберона та інших супутників Урана в порівнянні з супутниками Сатурна вказує на те, що в ній було менше води<ref name=Smith1986/>. Значна кількість [[вуглець|вуглецю]] й [[азот]]у може перебувати у вигляді [[Оксид вуглецю(II)|оксиду вуглецю]] та молекулярного [[азот]]у, а не у вигляді [[метан]]у та [[аміак]]у<ref name=Mousis2004/>. Супутники, що утворюються в таких туманностях, міститимуть менше води, льоду (що містить CO і N<sub>2</sub> у складі [[клатрати|клатратів]]) та більше каменю, чим, можливо, і пояснюється висока густина<ref name=Smith1986/>.

Утворення Оберона, ймовірно, тривало протягом декількох тисяч років<ref name=Mousis2004/>. Зіткнення, що супроводжували акрецію, розігрівали зовнішні шари супутника<ref name="Squyres1988">{{cite journal
|pages=8,779–94
|year=1988
|doi=10.1029/JB093iB08p08779
|bibcode=1988JGR....93.8779S
|issue=B8
|volume=93
|coauthors=Reynolds, Ray T.; Summers, Audrey L.; Shung, Felix
|last=Squyres
|title=Accretional heating of satellites of Saturn and Uranus
|journal=Journal of Geophysical Research | first=S. W.
}}</ref>. Максимальна температура (близько 230&nbsp;К), ймовірно, була досягнута на глибині близько 60 кілометрів<ref name=Squyres1988/>. Після завершення формування зовнішній шар охолов, а внутрішній став нагріватися через розпад [[Радіоактивні елементи|радіоактивних елементів]], що були в його надрах<ref name=Smith1986/>. Поверхневий шар внаслідок охолодження стискався, тоді як внутрішній внаслідок розігріву розширився. Це створило у корі Оберона сильне [[напруження]] і, як наслідок, численні розломи. Можливо, саме так з'явилася існуюча нині система каньйонів. Цей процес тривав близько 200 мільйонів років<ref name="Hillier1991">{{cite journal
|pages=15,665–74
|year=1991
|doi=10.1029/91JE01401
|bibcode=1991JGR....9615665H
|issue=E1
|volume=96 | first=J.
|coauthors=Squyres, Steven
|title=Thermal stress tectonics on the satellites of Saturn and Uranus
|journal=Journal of Geophysical Research
|last=Hillier
}}</ref> і, отже, припинився кілька мільярдів років тому<ref name=Smith1986/>.

Тепла від початкової [[Акреція (космос)|акреції]] і подальшого розпаду радіоактивних елементів могло вистачити для плавлення льоду, якщо в ньому є які-небудь [[антифриз]]и&nbsp;— [[аміак]] або [[сіль]]<ref name=Squyres1988/>. Танення могло призвести до розділення льоду і каменю і формування кам'яного ядра, оточеного крижаною мантією. На їх межі міг з'явитися шар рідкої води (океан), що містить аміак. [[Евтектика|Евтектична]] температура цієї суміші&nbsp;— 176&nbsp;К<ref name=Hussmann2006/>. Якщо температура океану опускалася нижче цього значення, то зараз він замерзлий. Замерзання призвело б до його розширення, і це могло зробити внесок у розтріскування кори (утворення каньйонів)<ref name=Plescia1987/>. Проте дані про геологічну історію Оберона досі дуже мізерні і базуються лише на дослідженнях «Вояджера-2» в січні 1986 року.

== Дослідження ==
[[Файл:Вояджер-2 біля Урана.png|праворуч|thumb|232x232px|Дослідження Урана та його супутників космічним апаратом «[[Вояджер-2]]»]]
Єдині зображення Оберона великим планом було отримано завдяки [[Космічний апарат|космічному апарату]] «[[Вояджер-2]]», який сфотографував супутник під час досліджень Урана в січні 1986&nbsp;року. Найменша відстань між ними становила 470&nbsp;600&nbsp;км<ref name="Stone1987">{{cite journal
|year=1987
|doi=10.1029/JA092iA13p14873
|ref=Stone1987
|bibcode=1987JGR....9214873S
|pages=14,873–76
|issue=A13
|journal=Journal of Geophysical Research
|title=The Voyager 2 Encounter With Uranus
|volume=92
|last=Stone | first=E. C.
}}</ref>, і знімки супутника мають [[роздільна здатність (оптика)|роздільну здатність]] близько 6 кілометрів (лише [[Міранда (супутник)|Міранду]] та [[Аріель (супутник)|Аріель]] було знято з більшою роздільністю)<ref name=Plescia1987/>. Зображення вкривають 40% поверхні, але лише 25% її відзнято достатньо добре для [[Геологічна карта|геологічного картування]]. Під час польоту «Вояджера» південна півкуля Оберона (як і інших супутників) була обернена до [[Сонце|Сонця]], а північна була неосвітленою, тож не могла бути вивчена<ref name=Smith1986/> (на північному полюсі панувала полярна ніч тривалістю 42&nbsp;роки). Жоден інший космічний апарат не відвідував Уран або Оберон.

У 2020-х роках, можливо, буде запущена дослідницька програма [[НАСА]]&nbsp;— [[Uranus orbiter and probe]]. До складу програми входитиме орбітальний апарат і атмосферний зонд. Крім того, група зі 168 учених представила [[Європейське космічне агентство|Європейському космічному агентству]] програму-місію [[Uranus Pathfinder]]. У програмі описано подорож до зовнішньої частини Сонячної системи, кінцевою метою якої є планета Уран<ref>
{{cite web
 |url         =http://www.mssl.ucl.ac.uk/planetary/missions/uranus
 |title         =Uranus Pathfinder Exploring the Origins and Evolution of Ice Giant Planets
 |archiveurl         =https://www.webcitation.org/60qXmWOgp?url=http://www.mssl.ucl.ac.uk/planetary/missions/uranus/
 |archivedate         =2011-08-11
 |accessdate         =2012-03-29
 |deadurl         =no
 }}
</ref>. Метою вищеназваних програм є уточнення знань про Уран і його супутники.

== Оберон у культурі ==
{{Інші проєкти
|Портал        = Астрономія
}}
Довкола подій, що начебто відбулися на Обероні із земною експедицією, будується сюжет науково-фантастичної трилогії [[Павлов Сергій Іванович|Сергія Павлова]] «[[Місячна веселка (роман)|Місячна веселка]]»<ref>{{cite web|url=http://fantlab.ru/work7784|title=Сергей Павлов «Лунная радуга»|work=Лаборатория Фантастики|accessdate=15.03.2012}}{{ref-ru}}</ref>. «Місяцем», що фігурує в назві повісті, і є Оберон&nbsp;— четвертий супутник («місяць») Урана. За мотивами першої повісті фантастичної трилогії було знято [[Місячна веселка (фільм)|однойменний]] пізньорадянський фільм.

Одна з повістей американського письменника-фантаста [[Едмонд Гамільтон|Едмонда Гамільтона]]&nbsp;— «[[Скарб Громового Місяця]]»&nbsp;— описує Оберон як планету, вкриту вулканами, із кам'яною поверхнею і океанами з рідкої лави, расою «вогневиків» ({{lang-en|Flame-Throwers}}) і покладами рідкісного елемента-антигравітанта&nbsp;— «левіуму».

Професор [[Вірт Ніклаус|Ніклаус Вірт]] назвав [[Оберон (мова програмування)|Обероном]] свою останню мову програмування за назвою супутника<ref>[http://www.pearsoned.co.uk/Bookshop/detail.asp?item=100000000005457 M. Reiser, N. Wirth. Programming in Oberon]</ref>.

== Примітки ==

{{reflist
| group = Примітка
| refs =

<ref name="Площа поверхні">
Площа поверхні отримана через радіус ''r'' : <math>4\pi r^2</math>.
</ref>

<ref name="Об'єм">
Об'єм ''v'' отриманий через радіус ''r'' : <math>4\pi r^3/3</math>.
</ref>

}}

== Посилання ==
{{reflist|2}}

== Література ==
* {{А-Е-С|Оберон|327|o}}
* {{книга|автор=Відьмаченко А. П., Мороженко О. В. |частина=Супутники Урана |посилання частина= |заголовок=Порівняльна планетологія. Навчальний посібник |оригінал= |посилання=https://www.mao.kiev.ua/index.php/ua/pdf-opener?2013_Planetology_KB |відповідальний= |видання= |місце=Київ |видавництво=Національна академія наук України, Головна астрономічна обсерваторія, ТОВ ДІА |рік=2013 |том= |сторінки=428-436 |сторінок=552 |серія= |isbn=978-966-02-6521-9 |тираж= |ref=Відьмаченко, Мороженко }}
* {{книга|автор= |частина=Оберон |посилання частина= |заголовок=Енциклопедія космосу |оригінал= |посилання= |відповідальний=Голубов О., Солодовнікова Н. (наук. ред.) |видання= |місце=Харків |видавництво=Пегас |рік=2019 |том= |сторінки=129 |сторінок=256 |серія= |isbn=978-966-947-499-5 |тираж= |ref= }}
* {{книга|автор=[[Карл Саган]] |частина= |посилання частина= |заголовок=Блакитна цятка: космічне майбутнє людства |оригінал= |посилання= |відповідальний= |видання= |місце=Харків |видавництво=Книжковий клуб «Клуб Сімейного Дозвілля» |рік=2023 |том= |сторінки= |сторінок=320 |серія= |isbn=978-617-12-9893-4 |тираж=3000 |ref= }}

{{Супутники Урана}}
{{Уран}}
{{бібліоінформація}}
{{добра стаття}}

[[Категорія:Супутники Урана]]
[[Категорія:Астрономічні об'єкти, відкриті 1787]]