Перегляд вихідного коду сторінки Математика в епоху розквіту ісламу

[[Файл:Image-Al-Kitāb_al-muḫtaṣar_fī_ḥisāb_al-ğabr_wa-l-muqābala.jpg|міні| Сторінка з книги [[аль-Хорезмі]] ''[[Кітаб аль-джебр ва-ль-мукабала|Кітаб аль-джабр ва-ль-мукабала]]'']]
'''Математика в [[Золота доба ісламу|золоту добу ісламу]]''' грунтувалась здебільшого на [[Давньогрецька математика|давньогрецькій]] та [[індійська математика|індійській математиці]], яка поширилася арабським світом з VIII по XI століття. В той час, коли праці античності були майже забуті в християнській Європі [[Раннє середньовіччя|раннього середньовіччя]] і науковий прогрес був незначним, вчені в ісламському світі підтримували безперервність математичних досліджень. З цієї причини вони відіграють важливу роль в [[Історія математики|історії математики]]. Серед відомих математиків періоду розквіту ісламу були [[аль-Хорезмі]], [[Сабіт ібн Курра]], [[аль-Баттані]], [[Абу-ль-Вафа|Абу ль-Вафа]], [[Ібн аль-Хайсам|аль-Хайсам]] та [[Омар Хаям]].

У галузі [[Арифметика|арифметики]] ісламські математики перейняли [[Десяткова система числення|десяткову систему числення]] з індійської математики, розширили її, включивши [[Десятковий дріб|десяткові дроби]] та розробили процедури для ефективних письмових обчислень у цьому представленні чисел. Цим вони зробили значний внесок у поширення десяткової [[Позиційна нотація|системи числення]], яка використовується сьогодні. Найважливішим нововведенням у математиці епохи розквіту ісламу був розвиток [[Елементарна алгебра|алгебри]] для систематичного перетворення та розв'язування [[Рівняння|рівнянь]], а також обчислення з [[Корінь (математика)|коренями]], [[Піднесення до степеня|степенями]] та [[многочлен]]ами. У [[Тригонометрія|тригонометрії]] також був досягнутий великий прогрес у вивченні плоских і [[Сферичний трикутник|сферичних]] трикутників шляхом введення [[Тригонометричні функції|тригонометричних функцій]], у тому числі функції синуса, яка до цього використовувалася в Індії. Ісламська математика також зробила внесок у побудови [[Евклідова геометрія|евклідової геометрії]], [[Теорія чисел|теорії чисел]] та [[Нумераційна комбінаторика|комбінаторики]].

== Важливі уточнення ==
На землях ісламу розвиток математики відбувався переважно за правлінням [[Аббасидський халіфат|Аббасидів]] з VIII по XIII століття. Це був час культурного та наукового буму, який призвів до розквіту літератури та філософії, архітектури, медицини, астрономії, географії та, що не менш важливо, математики. У літературі немає єдиної назви для цієї частини [[Історія математики|історії математики]]. До недавнього часу часто використовувався термін ''арабська математика'', що пояснюється тим фактом, що твори цієї епохи були майже виключно написані [[Арабська мова|арабською]] мовою. Однак це може вводити в оману, оскільки тут також згадуються [[араби]] як етнічна група, тоді як вчені того часу походили з різних частин ісламського світу. Сьогочасні тексти зазвичай посилаються на іслам як на спільне культурне середовище і відповідно використовують такі терміни, як ''математика в країнах ісламу,'' або скорочено ''математика ісламу'' та ''ісламська математика''. Проте з такими похідними термінами, як ''ісламський математик'' або ''математик ісламу'', слід зазначити, що це не дає жодного твердження про релігійну приналежність особи. Вчені в країнах ісламу були переважно [[Мусульмани|мусульманами]], але не виключно<ref>Hans Wußing: 6000 Jahre Mathematik&nbsp;— Eine kulturgeschichtliche Zeitreise. 1. Von den Anfängen bis Leibniz und Newton. Springer, Berlin/Heidelberg 2008, <nowiki>ISBN 978-3-540-77189-0</nowiki>, S. 222.</ref>. Відомим прикладом є математик ас-Самав'ал, який походив з єврейської сім'ї та був [[Навернення|навернений]] до ісламу лише у дорослому віці.

== Історико-соціальний фон ==
[[Файл:Map_of_expansion_of_Caliphate.svg|міні|350x350пкс| [[Арабські завоювання|Поширення ісламу]] до 750 року: {{Легенда|#a1584e|за життя Мухаммеда, 612–632 рр.}}]]
Ісламська ера починається в 622 році н.&nbsp;е. з [[Гіджра|Гіджрою]], втечею релігійного засновника [[Магомет]]а зі свого рідного міста [[Мекка|Мекки]] до [[Медина|Медини]]. До моменту його смерті в 632 році нова [[Монотеїзм|монотеїстична]] релігія іслам вже поширилася на всьому [[Аравійський півострів|Аравійському півострові]]<ref>Dietmar Herrmann: Mathematik im Mittelalter&nbsp;— Die Geschichte der Mathematik des Abendlands mit ihren Quellen in China, Indien und im Islam. Springer, Berlin/Heidelberg 2016, <nowiki>ISBN 978-3-662-50289-1</nowiki>, S. 139.</ref>. Наступники Мухаммеда, [[халіф]]и, сформували потужні армії як релігійно-політичні лідери та змогли розширити сферу впливу ісламу, завоювавши Сирію, [[Межиріччя|Месопотамію]], Персію та Єгипет до середини VII століття<ref name=":0">Heinz-Wilhelm Alten et al.: 4000 Jahre Algebra: Geschichte&nbsp;— Kulturen&nbsp;— Menschen. 2. Auflage. Springer, Berlin/Heidelberg 2014, <nowiki>ISBN 978-3-642-38238-3</nowiki>, S. 156.</ref>. Під халіфатом [[Омеяди|Омеядів]] тріумф ісламських армій продовжився на заході через Північну Африку ([[Магриб]]) до Піренейського півострова ([[аль-Андалус]]), а на сході до Центральної Азії ([[Туркестан]]) та Індії приблизно до [[Інд]]у ([[Сінд|Сінд)]]<ref name=":0" />.
[[Файл:John_the_Grammarian_as_ambassador_before_Theophilos_and_Mamun.jpg|міні| Аббасидський халіф [[Абдуллах аль-Мамун|аль-Мамун]] (крайній ліворуч) і візантійський імператор [[Феофіл (візантійський імператор)|Феофіл]] (крайній праворуч), між ними посередник [[Іван Граматик]]. Фрагмент мадридського рукопису.]]
Близько 750 року [[арабські завоювання]] фактично зупинилися, і в новій імперії почався етап консолідації. [[Абу Джафар аль-Мансур|Аль-Мансур]], другий халіф [[Аббасидський халіфат|Аббасидів]], переніс столицю з [[Дамаск]]а до [[Кругле місто Багдад|Багдада]], який був знову відбудований у 762 році і згодом став центром культури та науки<ref>Hans Wußing: 6000 Jahre Mathematik&nbsp;— Eine kulturgeschichtliche Zeitreise. 1. Von den Anfängen bis Leibniz und Newton. Springer, Berlin/Heidelberg 2008, <nowiki>ISBN 978-3-540-77189-0</nowiki>, S. 223.</ref>. [[Гарун ар-Рашид]] заснував там бібліотеку, в якій були зібрані численні наукові джерела з усіх частин імперії<ref>Heinz-Wilhelm Alten et al.: 4000 Jahre Algebra: Geschichte&nbsp;— Kulturen&nbsp;— Menschen. 2. Auflage. Springer, Berlin/Heidelberg 2014, <nowiki>ISBN 978-3-642-38238-3</nowiki>, S. 157 f.</ref>. Син ар-Рашида, халіф [[Абдуллах аль-Мамун|аль-Мамун]] (правив у 813—833&nbsp;рр.), збудував у Багдаді [[Будинок Мудрості|Будинок мудрості]] ''(Байт аль-Хікма)''<ref name=":3">Dietmar Herrmann: Mathematik im Mittelalter&nbsp;— Die Geschichte der Mathematik des Abendlands mit ihren Quellen in China, Indien und im Islam. Springer, Berlin/Heidelberg 2016, <nowiki>ISBN 978-3-662-50289-1</nowiki>, S. 143. </ref>. Головним завданням цієї наукової установи, яка була водночас і академією, і бібліотекою, і перекладацькою майстернею, спочатку був переклад найважливіших наукових джерел на [[Арабська мова|арабську мову]]<ref>Heinz-Wilhelm Alten et al.: 4000 Jahre Algebra: Geschichte&nbsp;— Kulturen&nbsp;— Menschen. 2. Auflage. Springer, Berlin/Heidelberg 2014, <nowiki>ISBN 978-3-642-38238-3</nowiki>, S. 158.</ref>. Арабська мова, як мова [[Коран]]у, яку всі в ісламській імперії повинні були вивчати, відігравала центральну роль як [[Лінгва франка|''lingua franca'']] для торгівлі, культури та науки<ref name=":3" />. Арабські переклади індійських математичних текстів були зроблені на сході імперії в 730-х роках<ref>J. Lennart Berggren: Mathematik im mittelalterlichen Islam. Springer, Heidelberg u. a. 2011, <nowiki>ISBN 978-3-540-76687-2</nowiki>, S. 2.</ref>. Завдяки перекладам в ''Будинку Мудрості'' до кінця IX століття найважливіші грецькі математичні праці тепер були доступні в ретельному перекладі&nbsp;— перш за все ''[[Начала Евкліда|Начала]]'' [[Евклід]]а, також математичні трактати [[Архімед]]а, ''Коніка'' («Про [[конічні перетини]]») [[Аполлоній Перзький|Аполлонія]], ''Арифметика'' [[Діофант Александрійський|Діофанта]] і ''Сферіка'' [[Менелай Александрійський|Менелая]]<ref>J. Lennart Berggren: Mathematik im mittelalterlichen Islam. Springer, Heidelberg u. a. 2011, <nowiki>ISBN 978-3-540-76687-2</nowiki>, S. 5.</ref><ref>Dietmar Herrmann: Die antike Mathematik&nbsp;— Eine Geschichte der griechischen Mathematik, ihrer Probleme und Lösungen. Springer, Berlin/Heidelberg 2014, <nowiki>ISBN 978-3-642-37611-5</nowiki>, S. 406 f.</ref>. Крім того, перекладацька робота в ''Будинку Мудрості'' водночас удосконалювала арабську наукову [[Технічна термінологія|термінологію]] як основу для подальшого наукового прогресу<ref>Fuat Sezgin: Wissenschaft und Technik im Islam I. Institut für Geschichte der Arabisch-Islamischen Wissenschaften, Frankfurt am Main 2003, <nowiki>ISBN 3-8298-0067-3</nowiki>, S. 9.</ref>.

== Розвиток у окремих математичних науках ==

=== [[Арифметика]] ===
[[Файл:Numeration-brahmi_fr.png|міні| Розвиток індоарабських цифр]]
Суттєвим елементом представлення чисел десятковими розрядами є символ [[0 (число)|нуля]], який вказує, що відповідний розряд порожній: число 207 містить дві сотні, ''ні одного десятка'' та сім одиниць, на відміну від 27, яке містить два десятки та сім одиниць. Ця важлива ідея нуля сходить до індійської математики, де вона з'явилася не пізніше VII століття нашої ери та була описана індійським астрономом і математиком [[Брамагупта|Брамагуптою]]<ref>Hans Wußing: 6000 Jahre Mathematik&nbsp;— Eine kulturgeschichtliche Zeitreise. 1. Von den Anfängen bis Leibniz und Newton. Springer, Berlin/Heidelberg 2008, <nowiki>ISBN 978-3-540-77189-0</nowiki>, S. 97–100.</ref>. [[Арабські числа|Арабські цифри]] набули поширення VIII століття у [[Сирія|Сирії]] та [[Межиріччя|Месопотамії]] і в IX столітті були прийняті за стандарт ісламською математикою. Раніше [[араби]] використовували ''абджадську систему числення''<ref name=":1">Franka Miriam Brückler: Geschichte der Mathematik kompakt&nbsp;— Das Wichtigste aus Arithmetik, Geometrie, Algebra, Zahlentheorie und Logik. Springer, 2017, <nowiki>ISBN 978-3-540-76687-2</nowiki>, S. 16.</ref>, в якій, подібно до [[Грецька система числення|грецької системи числення]], літери алфавіту позначають певні числа<ref>Hans Wußing: 6000 Jahre Mathematik&nbsp;— Eine kulturgeschichtliche Zeitreise. 1. Von den Anfängen bis Leibniz und Newton. Springer, Berlin/Heidelberg 2008, <nowiki>ISBN 978-3-540-77189-0</nowiki>, S. 241.</ref>. З арабським перекладом ''Сіддханти'' індійського математика [[Аріабхата I|Аріабхати]] у VIII столітті число нуль потрапило в арабомовну літературу<ref>Fuat Sezgin: Wissenschaft und Technik im Islam I. Institut für Geschichte der Arabisch-Islamischen Wissenschaften, Frankfurt am Main 2003, <nowiki>ISBN 3-8298-0067-3</nowiki>, S. 13.</ref>. Арабською мовою нуль називався ''sifr'' («порожній», «нічого»). Від цього слова походять німецьке слово «Ziffer» і англійське «zero»<ref name=":1" />.

Перший відомий опис нової системи числення арабською мовою зробив [[аль-Хорезмі]], один з найважливіших математиків ісламу. Ймовірно, він був з [[Хорезм]]у, народився близько 780 року, працював у Домі Мудрості в Багдаді та помер між 835 і 850 роками<ref>Hans Wußing: 6000 Jahre Mathematik&nbsp;— Eine kulturgeschichtliche Zeitreise. 1. Von den Anfängen bis Leibniz und Newton. Springer, Berlin/Heidelberg 2008, <nowiki>ISBN 978-3-540-77189-0</nowiki>, S. 237.</ref>. Його роботи ''Kitāb al-ḥisāb al-hindī'' (Книга обчислень з індійськими числами) та ''kitab al-jam' wa'l-tafriq al-ḥisāb al-hindī'' («Додавання та віднімання в індійській арифметиці») у XII столітті були перекладені на латинь, завдяки чому індо-арабські числа та десяткова система були введені в Європі<ref>Menso Folkerts: Die älteste lateinische Schrift über das indische Rechnen nach al-Ḫwārizmī. Bayerische Akademie der Wissenschaften, München 1997, <nowiki>ISBN 978-3-7696-0108-4</nowiki>.</ref>. Твір зберігся лише в одному латинському рукописі, арабський оригінал втрачено<ref>Kurt Vogel: Mohammed ibn Musa Alchwarizmi's Algorismus; das früheste Lehrbuch zum Rechnen mit indischen Ziffern. Nach der einzigen (lateinischen) Handschrift (Cambridge Un. Lib. Ms. Ii. 6.5) in Faksimile mit Transkription und Kommentar herausgegeben von Kurt Vogel. O. Zeller, Aalen 1968 (hathitrust.org [abgerufen am 30. Oktober 2019]).</ref>. Латинський переклад починається зі слів: ''«<nowiki/>[[Діксіт Алгоризми|Dixit Algorizmi]]<nowiki/>»'' («Аль-Хорезмі сказав»)<ref>John N. Crossley, Alan S. Henry: Thus Spake al-Khwārizmī: A Translation of the Text of Cambridge University Library Ms. Ii.vi.5. In: Historia Mathematica. Band 17, Nr. 2, 1990, S. 103—131, doi:10.1016/0315-0860(90)90048-I.</ref>. Звідси походить слово [[алгоритм]], яке сьогодні використовується для систематичних методів обчислення<ref>Franka Miriam Brückler: Geschichte der Mathematik kompakt&nbsp;— Das Wichtigste aus Arithmetik, Geometrie, Algebra, Zahlentheorie und Logik. Springer, 2017, <nowiki>ISBN 978-3-540-76687-2</nowiki>, S. 17.</ref>. Всупереч своїй назві, робота аль-Хорезмі з індійської системи числення включав процедури не тільки для [[Додавання|письмового додавання]] та [[віднімання]], але також для [[множення]], [[Ділення стовпчиком|ділення]] та знаходження квадратного кореня. Одна з найбільш ранніх праць з арифметики, що збереглася в оригінальному арабському тексті, книга Куш'яра ібн Лаббана ''«Основи індійського обчислення»'' (близько 971—1029&nbsp;рр.), мала великий вплив в ісламських країнах і зіграла важливу роль в остаточному поширенні десяткової системи числення<ref>J. Lennart Berggren: Mathematik im mittelalterlichen Islam. Springer, Heidelberg u. a. 2011, <nowiki>ISBN 978-3-540-76687-2</nowiki>, S. 33.</ref>.
[[Файл:LABBANADD.GIF|міні| Додавання 5625 і 839 у стовпчик на пиловому абаку за Куш'яром ібн Лаббаном<ref>J. Lennart Berggren: Mathematik im mittelalterlichen Islam. Springer, Heidelberg u. a. 2011, <nowiki>ISBN 978-3-540-76687-2</nowiki>, S. 35.</ref>]]
Письмові методи обчислення, запроваджені аль-Хорезмі та Куш'яром ібн Лаббаном, значно відрізнялися від тих, що використовуються сьогодні. Причиною цього було те, що вони були оптимізовані для обчислень на так званому ''пиловому абаку –'' плоскому лотку, посипаному дрібним піском, який був поширеним у той час. На відміну від арифметики за допомогою ручки та паперу, на пиловому абаці одночасно можна було написати лише кілька чисел, однак це давало перевагу в тому, що числа можна було дуже швидко стерти й написати інші<ref>J. Lennart Berggren: Mathematik im mittelalterlichen Islam. Springer, Heidelberg u. a. 2011, <nowiki>ISBN 978-3-540-76687-2</nowiki>, S. 34.</ref>. Однак такі абаки як допоміжні засоби для розрахунків незабаром вийшли з ужитку і були замінені чорнилами та папером. [[Абу л-Хасан аль-Уклідісі]] у своїй ''Книзі роздумів про індійську арифметику'', написаній близько 953 року, стверджував, що використання абака є «недоречним», оскільки їх можуть використовувати хіба що шахраї, які «на вулицях заробляють на життя астрологією». Відповідно, аль-Уклідісі описав у своїй книзі письмові методи обчислення, які були оптимізовані для написання на папері<ref>J. Lennart Berggren: Mathematik im mittelalterlichen Islam. Springer, Heidelberg u. a. 2011, <nowiki>ISBN 978-3-540-76687-2</nowiki>, S. 39.</ref>.

==== Винахід десяткових дробів ====
Окрім арифметики з [[Натуральне число|натуральними числами]] в десятковому представленні, книга аль-Уклідісі про індійську арифметику також містить найстаріший відомий спосіб представлення [[Десятковий дріб|десяткових дробів]]. Раніше було звичайною практикою вказувати дроби в [[Шістдесяткова система числення|шістдесятковій системі числення]]<ref name=":4">J. Lennart Berggren: Mathematik im mittelalterlichen Islam. Springer, Heidelberg u. a. 2011, <nowiki>ISBN 978-3-540-76687-2</nowiki>, S. 42.</ref>. Аль-Уклідісі ввів десяткові дроби у зв'язку з діленням на 2 і на 10 та показав корисність цієї нової форми подання на прикладах: він п'ять разів поділив на 2 число 19 і отримав 0,59375, збільшив число 135 на одну десяту п'ять разів і отримав 217,41885. Однак Аль-Уклідісі ще не використовував сучасну систему позначення з [[Десятковий розділювач|десятковим розділювачем]], а позначив розряд одиниць, розмістивши над ним маленьку вертикальну лінію<ref name=":2">J. Lennart Berggren: Mathematik im mittelalterlichen Islam. Springer, Heidelberg u. a. 2011, <nowiki>ISBN 978-3-540-76687-2</nowiki>, S. 40 f.</ref>.

Використання десяткових дробів в Аль-Уклідісі виглядало переважно як технічний спосіб і допомога в обчисленнях, незрозуміло, чи він повністю визнав їх математичне значення<ref name=":6">Victor J. Katz: A History of Mathematics&nbsp;— An Introduction. 3. Auflage. Addison-Wesley/Pearson, Boston u. a. 2009, <nowiki>ISBN 978-0-321-38700-4</nowiki>, S. 270.</ref>. Однак повне математичне розуміння десяткових дробів для наближеного представлення дійсних чисел було знайдено лише через 200 років у трактаті про арифметику ас-Самав'ала (бл. 1130—1180&nbsp;рр.). З 1172&nbsp;р. ас-Самав'ал розглядав десяткові дроби як метод наближення чисел із (в принципі) довільною точністю та продемонстрував це на прикладах, зокрема для наближеного представлення у вигляді десяткових дробів чисел <math>\tfrac{210}{13}</math> і <math>\sqrt{10}</math>. Для обчислення старших коренів ас-Самав'ал також використовував чисельні ітераційні методи, в яких стає зрозумілою ідея «збіжності» обчислених наближень до бажаного значення<ref name=":6"/>. Останній великий математик у країнах ісламу часів європейського Середньовіччя [[Аль-Каші|Джамшид Мас'уд аль-Каші]] (жив приблизно з 1389 по 1429 рік) написав працю ''Ключ до арифметики'' в 1427 році, в якій він, спираючись на [[біном Ньютона]], розробив загальний метод для обчислення коренів n-го порядку<ref>Brückler, Franka Miriam: ''Geschichte der Mathematik kompakt: Das Wichtigste aus Analysis, Wahrscheinlichkeitstheorie, angewandter Mathematik, Topologie und Mengenlehre.'' Springer-Verlag, 2017, ISBN 978-3-662-55573-6, S.&nbsp;94</ref>.

=== Алгебра ===
[[Алгебра]] як самостійний розділ математики була розроблена математиками в період розквіту ісламу<ref>J. Lennart Berggren: Mathematik im mittelalterlichen Islam. Springer, Heidelberg u. a. 2011, <nowiki>ISBN 978-3-540-76687-2</nowiki>, S. 112 f.</ref><ref>Victor J. Katz: A History of Mathematics&nbsp;— An Introduction. 3. Auflage. Addison-Wesley/Pearson, Boston u. a. 2009, <nowiki>ISBN 978-0-321-38700-4</nowiki>, S. 271.</ref><ref>Helmuth Gericke: Mathematik in Antike und Orient. Springer, Berlin/Heidelberg/New York/Tokyo 1984, <nowiki>ISBN 3-540-11647-8</nowiki>, S. 214.</ref>. Важливими джерелами, з яких вони черпали математичні знання, щоб сформувати нову науку, були грецька математика, особливо ''Елементи'' Евкліда та ''Арифметика'' [[Діофант Александрійський|Діофанта]], та індійська математика, особливо ''{{li|Brahmasphutasiddhanta|text=Брахмасфутасіддханта|Q=Q1290001}}'' [[Брамагупта|Брамагупти]]. Починаючи з VII століття ісламська математика поєднала більш геометричний і завжди ретельно перевірений підхід греків із практичним розв'язуванням рівнянь, традиційним для Індії, як використовувалося у [[Вавилонська математика|вавилонській математиці]]<ref>J. Lennart Berggren: Mathematik im mittelalterlichen Islam. Springer, Heidelberg u. a. 2011, <nowiki>ISBN 978-3-540-76687-2</nowiki>, S. 111 f.</ref>.

Серед перших арабомовних математиків, які самостійно і творчо розвивали античну математику, були брати [[Брати Бану Муса|Бану Муса]], які жили в той самий час, що й аль-Хорезмі&nbsp;— в IX столітті, і працювали у Багдаді. Вони використали рівняння, подібне до рівняння [[Равлик Паскаля|равлика Паскаля]], для трисекції кута та обчислення [[Корінь (математика)|кубічного кореня]] з некубічного числа в [[Шістдесяткова система числення|шістдесятковій системі числення]]. Вони провели обчислення довжини кола за методом Архімеда, а також їм була відома [[Формула Герона|теорема Герона]]<ref>Fuat Sezgin: Wissenschaft und Technik im Islam I. Institut für Geschichte der Arabisch-Islamischen Wissenschaften, Frankfurt am Main 2003, <nowiki>ISBN 3-8298-0067-3</nowiki>, S. 13–14.</ref>.

Ісламські математики не використовували математичні символи для складання, перетворення та розв'язування рівнянь, а виражали їх виключно словами<ref>Heinz-Wilhelm Alten et al.: 4000 Jahre Algebra: Geschichte&nbsp;— Kulturen&nbsp;— Menschen. 2. Auflage. Springer, Berlin/Heidelberg 2014, <nowiki>ISBN 978-3-642-38238-3</nowiki>, S. 175.</ref>, при необхідності доповненими геометричними фігурами. Хоча вони знали про число нуль, як показано вище, але вони не використовували число нуль і не прийняли концепцію від'ємних чисел, як раніше були відомі в Індії та Китаї<ref>Heinz-Wilhelm Alten et al.: 4000 Jahre Algebra: Geschichte&nbsp;— Kulturen&nbsp;— Menschen. 2. Auflage. Springer, Berlin/Heidelberg 2014, <nowiki>ISBN 978-3-642-38238-3</nowiki>, S. 150, 176.</ref>.

Важливим застосуванням алгебри був розподіл майна в ісламському спадковому праві, яке, з його відносно складними правовими нормами, природним чином призводить до математичних рівнянь. Відповідно, трактати ісламських математиків часто також містили прикладні задачі на цю тему<ref>J. Lennart Berggren: Mathematik im mittelalterlichen Islam. Springer, Heidelberg u. a. 2011, <nowiki>ISBN 978-3-540-76687-2</nowiki>, S. 137 f.</ref><ref>Dietmar Herrmann: Mathematik im Mittelalter&nbsp;— Die Geschichte der Mathematik des Abendlands mit ihren Quellen in China, Indien und im Islam. Springer, Berlin/Heidelberg 2016, <nowiki>ISBN 978-3-662-50289-1</nowiki>, S. 157—159.</ref>

==== Алгебраїчні перетворення та розв'язки рівнянь Аль-Хорезмі ====
Крім твору з арифметики, Аль-Хорезмі написав ще одну математичну працю, яка вважається відправною точкою алгебри як самостійної науки<ref>J. Lennart Berggren: Mathematik im mittelalterlichen Islam. Springer, Heidelberg u. a. 2011, <nowiki>ISBN 978-3-540-76687-2</nowiki>, S. 8.</ref>. Вона має назву ''[[Кітаб аль-джебр ва-ль-мукабала|al-Kitab al-muchtasar fi hisab al-jabr wa-l-muqabala]]'' (приблизний переклад: «Коротка книга про методи обчислення шляхом доповнення та протиставлення»). Робота була перекладена латинською мовою в 1145 році Робертом Честерським під назвою ''Liber algebrae et almucabala''<ref>Louis Charles Kapinski: Robert of Chester's Latin translation of the Algebra of al-Khowarizmi. Macmillan, New York 1915, S. 16 (wilbourhall.org [PDF; abgerufen am 30. Oktober 2019]).</ref>. У першій частині праці подано перетворення та розв'язування [[Квадратне рівняння|квадратних рівнянь]]<ref name=":7">Hans Wußing: 6000 Jahre Mathematik&nbsp;— Eine kulturgeschichtliche Zeitreise. 1. Von den Anfängen bis Leibniz und Newton. Springer, Berlin/Heidelberg 2008, <nowiki>ISBN 978-3-540-77189-0</nowiki>, S. 239.</ref>, у другій частині вказані численні прикладні завдання, які ілюструють процес<ref>Dietmar Herrmann: Mathematik im Mittelalter&nbsp;— Die Geschichte der Mathematik des Abendlands mit ihren Quellen in China, Indien und im Islam. Springer, Berlin/Heidelberg 2016, <nowiki>ISBN 978-3-662-50289-1</nowiki>, S. 156—161.</ref>. Аль-Хорезмі вперше пояснив, як кожне розв'язне квадратне рівняння можна перетворити за допомогою двох методів перетворення, які він назвав ''аль-джабр'' («доповнення»; пізніше це слово трансформувалося у назву науки «алгебра»)<ref>J. Lennart Berggren: Mathematik im mittelalterlichen Islam. Springer, Heidelberg u. a. 2011, <nowiki>ISBN 978-3-540-76687-2</nowiki>, S. 113.</ref> та ''аль-мукабала'' («протиставлення»), використавши одну з шести стандартних форм. У сучасному позначенні з невідомим <math>x</math> і з [[Коефіцієнт (математика)|коефіцієнтами]] 
<math>p</math> і <math>q</math>, які позначають задані додатні числа, ці форми такі:<ref>Heinz-Wilhelm Alten et al.: 4000 Jahre Algebra: Geschichte&nbsp;— Kulturen&nbsp;— Menschen. 2. Auflage. Springer, Berlin/Heidelberg 2014, <nowiki>ISBN 978-3-642-38238-3</nowiki>, S. 176.</ref>
{| cellpadding="6"
|1) <math>x^2 = px</math> ,
| 2) <math>x^2 = p</math> ,
| 3) <math>x = p</math> ,
|-
| 4) <math>x^2 + px = q</math> ,
| 5) <math>x^2 + q = px</math> ,
| 6) <math>px + q = x^2</math> .
|}
[[Файл:Bodleian_MS._Huntington_214_roll332_frame36.jpg|міні| Два випадки квадратних рівнянь в Аль-Хорезмі (арабська копія XIV століття)]]
У перших трьох випадках розв'язок може бути визначений безпосередньо; для випадків 4, 5 і 6 аль-Хорезмі встановив правила для розв'язку та довів їх геометрично, [[Виділення квадрату|виділяючи квадрат]]. Хоча він завжди використовував конкретні числові приклади, також він підкреслював загальність міркувань<ref>Franka Miriam Brückler: Geschichte der Mathematik kompakt&nbsp;— Das Wichtigste aus Arithmetik, Geometrie, Algebra, Zahlentheorie und Logik. Springer, 2017, <nowiki>ISBN 978-3-540-76687-2</nowiki>, S. 105—107.</ref><ref>J. Lennart Berggren: Mathematik im mittelalterlichen Islam. Springer, Heidelberg u. a. 2011, <nowiki>ISBN 978-3-540-76687-2</nowiki>, S. 115.</ref>.

Алгоритм буде пояснено на прикладі випадку 5, у якому аль-Хорезмі виявив, що це єдиний із шести випадків, у якому не може існувати жодного, точно одного або точно двох (додатних) розв'язків. Всі інші випадки, однак, завжди мають чітко визначені розв'язки<ref>Victor J. Katz: A History of Mathematics&nbsp;— An Introduction. 3. Auflage. Addison-Wesley/Pearson, Boston u. a. 2009, <nowiki>ISBN 978-0-321-38700-4</nowiki>, S. 273.</ref>. Задано рівняння <math>2x^2 + 100 - 20x = 58</math>. Спочатку виконується ''al-jabr'', це означає, що одночлени, які віднімаються (тут <math>20x</math>), додаються з обох сторін рівняння, так що зрештою в рівнянні залишається лише додавання; рівняння набуває вигляду <math>2x^2 + 100 = 58 + 20x</math>. Другий крок перетворення ''al-muqabala'' полягає у зведенні подібних членів у лівій і правій частинах рівняння; у результаті отримаємо <math>2x^2 + 42 = 20x</math>. Ділення рівняння на 2 остаточно дає стандартну форму <math>x^2 + 21 = 10x</math><ref name=":7"/>. Використовуючи правила аль-Хорезмі для випадку 5, тепер можна визначити два розв'язки:<br>
<math>\frac{10}{2} - \sqrt{\left (\frac{10}{2}\right)^2-21}=3, \frac{10}{2} + \sqrt{\left (\frac{10}{2}\right)^2-21}=7</math>.
<ref>J. Lennart Berggren: Mathematik im mittelalterlichen Islam. Springer, Heidelberg u. a. 2011, <nowiki>ISBN 978-3-540-76687-2</nowiki>, S. 114.</ref>

==== Наступний розвиток алгебри в ісламі ====
Ідеї, які аль-Хорезмі представив у своїй книзі про ''аль-джабр'' і ''аль-мукабала,'' були підхоплені, прокоментовані та розширені багатьма ісламськими математиками<ref>Heinz-Wilhelm Alten et al.: 4000 Jahre Algebra: Geschichte&nbsp;— Kulturen&nbsp;— Menschen. 2. Auflage. Springer, Berlin/Heidelberg 2014, <nowiki>ISBN 978-3-642-38238-3</nowiki>, S. 178.</ref>. [[Сабіт ібн Курра]] (826—901) написав трактат, у якому загалом довів формули розв'язку, наведені аль-Хорезмі, використовуючи конкретні чисельні приклади<ref>Victor J. Katz: A History of Mathematics&nbsp;— An Introduction. 3. Auflage. Addison-Wesley/Pearson, Boston u. a. 2009, <nowiki>ISBN 978-0-321-38700-4</nowiki>, S. 273 f.</ref>. Він використав два набори ''елементів'' Евкліда і показав, що доведені таким чином геометричні розв'язки узгоджуються з формулами, отриманими за допомогою алгебраїчних перетворень<ref>J. Lennart Berggren: Mathematik im mittelalterlichen Islam. Springer, Heidelberg u. a. 2011, <nowiki>ISBN 978-3-540-76687-2</nowiki>, S. 115—119.</ref>.

Математик Абу Каміль (приблизно 850—930&nbsp;рр.), ймовірно, з Єгипту, написав книгу під назвою ''Алгебра'', яка стала дуже авторитетною. Зокрема, італійський математик [[Фібоначчі|Леонардо Пізанський]] наприкінці XII&nbsp;ст. уклав збірник завдань на основі цієї праці<ref>J. Lennart Berggren: Mathematik im mittelalterlichen Islam. Springer, Heidelberg u. a. 2011, <nowiki>ISBN 978-3-540-76687-2</nowiki>, S. 119.</ref>. ''Алгебра'' Абу Каміла як продовження роботи аль-Хорезмі містить значні досягнення в алгебраїчних перетвореннях. Серед іншого, Абу Каміл показав правила для множення виразів, які містять невідоме, також правила обчислення коренів, такі як <math>\sqrt{a} \cdot \sqrt{b} = \sqrt{a \cdot b}</math>. Він надав ретельні доведення елементарних перетворень, таких як <math>ax \cdot bx = ab \cdot x^2</math><ref>J. Lennart Berggren: Mathematik im mittelalterlichen Islam. Springer, Heidelberg u. a. 2011, <nowiki>ISBN 978-3-540-76687-2</nowiki>, S. 120 f.</ref>. Друга частина ''Алгебри'' Абу Каміла містить численні задачі, які ілюструють теоретичну першу частину. За словами Джона Леннарта Берґгрена, одна з найцікавіших задач свідчить про його «віртуозне» володіння правилами алгебри: Абу Каміл досліджував нелінійну систему рівнянь <math>10 = x+y+z</math>, <math>z^2 = x^2 + y^2</math>, <math>xz = y^2</math> з трьома невідомими та детально описав етапи розв'язання, які привели до розв'язку <math>x = 5 - \sqrt{\sqrt{3125}-50}</math><ref>J. Lennart Berggren: Mathematik im mittelalterlichen Islam. Springer, Heidelberg u. a. 2011, <nowiki>ISBN 978-3-540-76687-2</nowiki>, S. 121—123.</ref>.

Надалі алгебра більше арифметизувалася, тобто її геометричні основи відійшли на другий план і подальший розвиток отримали чисто алгебраїчні закони<ref>Victor J. Katz: A History of Mathematics&nbsp;— An Introduction. 3. Auflage. Addison-Wesley/Pearson, Boston u. a. 2009, <nowiki>ISBN 978-0-321-38700-4</nowiki>, S. 279.</ref>. Перський математик аль-Караджі (953—1029) розглядав довільні степені невідомих <math>x</math>, а також суми та різниці з ними. Таким чином він зробив важливий крок до арифметики [[многочлен]]ів, але не зміг знайти законів [[ділення многочленів]], оскільки йому, як і всім ісламським математикам до нього, бракувало поняття від'ємних чисел<ref>J. Lennart Berggren: Mathematik im mittelalterlichen Islam. Springer, Heidelberg u. a. 2011, <nowiki>ISBN 978-3-540-76687-2</nowiki>, S. 123—125.</ref>. Лише в ас-Самав'ала, через приблизно 70 років, серед іншого, можна знайти закон множення степенів <math>x^m \cdot x^n = x^{m+n}</math> для будь-яких додатних ''і від'ємних'' показників <math>m</math> і <math>n</math><ref>J. Lennart Berggren: Mathematik im mittelalterlichen Islam. Springer, Heidelberg u. a. 2011, <nowiki>ISBN 978-3-540-76687-2</nowiki>, S. 125—127.</ref>. Завдяки цьому ас-Самав'ал зміг розробити ефективну табличну процедуру, за допомогою якої можна було б виконувати довільні ділення многочленів; наприклад, він використав його для ділення<ref>J. Lennart Berggren: Mathematik im mittelalterlichen Islam. Springer, Heidelberg u. a. 2011, <nowiki>ISBN 978-3-540-76687-2</nowiki>, S. 127—129.ф</ref>

: <math>\frac{20x^6+2x^5+58x^4+75x^3+125x^2+96x+94+140x^{-1}+50x^{-2}+90x^{-3}+20x^{-4}}{2x^3 + 5x+5 +10 x^{-1}}</math>.

[[Файл:Khayyam-paper-1stpage.png|міні| Сторінка з роботи Омара Хаяма про розв'язування кубічних рівнянь за допомогою конічних перерізів.]]
У галузі розв'язування алгебраїчних рівнянь перський вчений і поет [[Омар Хаям]] (1048—1131) використав класифікацію квадратних рівнянь аль-Хорезмі та поширив її на [[Кубічне рівняння|кубічні рівняння]], тобто рівняння, які містять третій степінь невідомих<ref>Victor J. Katz: A History of Mathematics&nbsp;— An Introduction. 3. Auflage. Addison-Wesley/Pearson, Boston u. a. 2009, <nowiki>ISBN 978-0-321-38700-4</nowiki>, S. 287.</ref>. Він показав, що їх можна звести до однієї з 25 стандартних типів, 11 з яких можна звести до квадратних рівнянь. Для решти 14 типів ОмарХаям дав методи, за допомогою яких розв'язки можуть бути побудовані геометрично як точки перетину [[Конічні перетини|конічних перетинів]]<ref>J. Lennart Berggren: Mathematik im mittelalterlichen Islam. Springer, Heidelberg u. a. 2011, <nowiki>ISBN 978-3-540-76687-2</nowiki>, S. 131—136.</ref>. У своєму трактаті він також висловив «бажання» мати можливість обчислити розв'язок алгебраїчно, використовуючи радикали, як у випадку з квадратними рівняннями. Однак, за словами Омара Хаяма, ні він, ні будь-який інший алгебраїст не досягли успіху<ref>Hans Wußing: 6000 Jahre Mathematik&nbsp;— Eine kulturgeschichtliche Zeitreise. 1. Von den Anfängen bis Leibniz und Newton. Springer, Berlin/Heidelberg 2008, <nowiki>ISBN 978-3-540-77189-0</nowiki>, S. 248.</ref>. Бажання Хаяма не здійснилося до 1545 року, коли італійський вчений [[Джироламо Кардано]] опублікував [[Формула Кардано|формули розв'язку]] рівнянь третього степеня<ref>J. Lennart Berggren: Mathematik im mittelalterlichen Islam. Springer, Heidelberg u. a. 2011, <nowiki>ISBN 978-3-540-76687-2</nowiki>, S. 136—137.</ref>.

=== Тригонометрія ===

==== Тригонометричні функції ====
{{Докладніше|Історія_тригонометрії#Ісламські_країни}}
Основи та перші застосування [[Тригонометрія|тригонометрії]], «вимірювання трикутників», у стародавні часи лежали в [[Астрономія|астрономії]]. Тому математичні тексти, присвячені цій галузі, були зазвичай окремими розділами в астрономічних роботах<ref>Victor J. Katz: A History of Mathematics&nbsp;— An Introduction. 3. Auflage. Addison-Wesley/Pearson, Boston u. a. 2009, <nowiki>ISBN 978-0-321-38700-4</nowiki>, S. 306.</ref>. Найповніша збірка всіх астрономічних знань Стародавньої Греції, зібраних до того моменту, містилася в ''[[Альмагест]]і'' [[Клавдій Птолемей|Птолемея]] (близько 100—160 рр). Єдина «кутова функція», яку використовували грецькі астрономи,&nbsp;— це функція кута (або [[Дуга кола|дуги]]) <math>\alpha</math> відповідно до довжини хорди <math>\operatorname{chord}(\alpha)</math>. Відповідно, ''Альмагест'' містить докладну таблицю хорд, тобто таблицю, яка містить кути в градусах в одному стовпці та відповідні довжини хорд в іншому стовпці<ref>Hans Wußing: 6000 Jahre Mathematik&nbsp;— Eine kulturgeschichtliche Zeitreise. 1. Von den Anfängen bis Leibniz und Newton. Springer, Berlin/Heidelberg 2008, <nowiki>ISBN 978-3-540-77189-0</nowiki>, S. 95.</ref>.

Однак ісламські астрономи та математики не перейняли геометрію хорд греків, а взяли інший підхід, який використовувався в [[Індійська астрономія|індійській астрономії]]: [[Синус та косинус|синусну]] геометрію. У [[Прямокутний трикутник|прямокутному трикутнику]] <math>\sin(\alpha)</math> є відношенням довжини протилежного [[Прямокутний трикутник|катета]] до довжини [[Прямокутний трикутник|гіпотенузи]]. Між синусом і довжиною дуги <math>\sin(\alpha) = \tfrac{1}{2}\operatorname{chord}(2 \alpha)</math> існує відносно простий зв'язок, але прямий зв'язок синуса з прямокутними трикутниками пропонує великі теоретичні та практичні переваги<ref>Hans Wußing: 6000 Jahre Mathematik&nbsp;— Eine kulturgeschichtliche Zeitreise. 1. Von den Anfängen bis Leibniz und Newton. Springer, Berlin/Heidelberg 2008, <nowiki>ISBN 978-3-540-77189-0</nowiki>, S. 95–96.</ref><ref>J. Lennart Berggren: Mathematik im mittelalterlichen Islam. Springer, Heidelberg u. a. 2011, <nowiki>ISBN 978-3-540-76687-2</nowiki>, S. 149.</ref>. Таблиці синусів використовувалися в Індії ще з IV—V століть.<ref>J. Lennart Berggren: Mathematik im mittelalterlichen Islam. Springer, Heidelberg u. a. 2011, <nowiki>ISBN 978-3-540-76687-2</nowiki>, S. 146.</ref>

Використання не тільки функції синуса, а шести [[Тригонометричні функції|тригонометричних функцій]], які використовуються сьогодні&nbsp;— [[синус]]а, [[Тригонометричні функції|косинуса]], [[тангенс]]а, [[котангенс]]а, [[секанс]]а і [[косеканс]]а, є нововведенням ісламських математиків<ref>Victor J. Katz: A History of Mathematics&nbsp;— An Introduction. 3. Auflage. Addison-Wesley/Pearson, Boston u. a. 2009, <nowiki>ISBN 978-0-321-38700-4</nowiki>, S. 307.</ref>. Тангенс і котангенс вперше були введені в контексті довжин тіні: якщо кут <math>\theta</math>&nbsp;— це кут піднесення сонця над горизонтом, то <math>\tan(\theta)</math> є довжиною тіні, яку відкидає горизонтальний стрижень довжиною 1 на вертикальну стіну; Палиця ([[гномон]]), що стоїть вертикально на землі, з іншого боку, відкидає довгу тінь <math>ctg(\theta)</math>. Тоді секанс та косеканс відповідають гіпотенузам, що належать до тіней, тобто вони дорівнюють відстані між кінчиком гномона та кінчиком тіні. Через прості формули <math>\cos(\theta) = \sin(90^{\circ} - \theta)</math>, <math> ctg(\theta) = \tan(90^{\circ} - \theta)</math> і <math>cosec(\theta) = \sec(90^{\circ} - \theta)</math> для практичних цілей досить просто скласти таблиці синусів, тангенсів і секансів<ref>J. Lennart Berggren: Mathematik im mittelalterlichen Islam. Springer, Heidelberg u. a. 2011, <nowiki>ISBN 978-3-540-76687-2</nowiki>, S. 147—149.</ref>.

Силу цих нових концепцій вперше продемонстрував [[Абу-ль-Вафа|Абу ль-Вафа]], який жив у X столітті, в теоремі про [[Список тригонометричних тотожностей|додавання]] синусів

: <math>\sin(\alpha \pm \beta) = \sin(\alpha) \cdot \cos(\beta) \pm \cos(\alpha) \cdot \sin(\beta)</math>,

сформульованій і доведеній в сучасній формі. Цей зв'язок є простішим у порівнянні з раніше відомим аналогічним твердженням для довжин хорд<ref>J. Lennart Berggren: Mathematik im mittelalterlichen Islam. Springer, Heidelberg u. a. 2011, <nowiki>ISBN 978-3-540-76687-2</nowiki>, S. 149—153.</ref>. Надзвичайно важливу теорему тригонометрії, [[Теорема синусів|теорему синусів]] для плоских трикутників, вперше відкрив і довів перський учений [[Насир ад-Дін ат-Тусі]] в XIII столітті<ref>Victor J. Katz: A History of Mathematics&nbsp;— An Introduction. 3. Auflage. Addison-Wesley/Pearson, Boston u. a. 2009, <nowiki>ISBN 978-0-321-38700-4</nowiki>, S. 315.</ref>. Це вперше дозволило обчислити будь-який трикутник за відомими кутами або сторонами<ref>J. Lennart Berggren: Mathematik im mittelalterlichen Islam. Springer, Heidelberg u. a. 2011, <nowiki>ISBN 978-3-540-76687-2</nowiki>, S. 153—156.</ref>.

==== Сферична тригонометрія ====
[[Файл:Triangle_sphérique.svg|міні| Три точки A, B, C на сфері утворюють сферичний трикутник зі сторонами a, b, c і кутами α, β і γ.]]
Як і в стародавній Греції та Індії, [[сферична тригонометрія]] в ісламській математиці була тісно пов'язана з питаннями астрономії: астрономічні об'єкти можна розглядати як точки на [[Небесна сфера|небесній сфері]]. Найкоротшою відстанню між двома точками на цій сфері є дуга [[Велике коло|великого кола]], три точки разом із з'єднуючими їх дугами великого кола утворюють [[сферичний трикутник]]. Єдиний загальний математичний розрахунок довжин сторін сферичних трикутників і чотирикутників, відомий грекам, ґрунтувався на застосуванні [[Теорема Менелая|теореми Менелая]]. Вона названа на честь [[Менелай Александрійський|Менелая Олександрійського]], який жив за кілька десятиліть до Птолемея і, наскільки відомо, був першим ученим, який вивчав сферичні трикутники<ref>J. Lennart Berggren: Mathematik im mittelalterlichen Islam. Springer, Heidelberg u. a. 2011, <nowiki>ISBN 978-3-540-76687-2</nowiki>, S. 175—177.</ref>. Для завдань, у яких цю теорему було неможливо або важко застосувати, в астрономії використовувалися практичні методи вимірювання та наближення, такі як сферичні моделі або [[Астролябія|астролябії]], функціональність яких базується на зображенні небесної сфери на площині за допомогою [[Стереографічна проєкція|стереографічної проекції]]<ref>J. Lennart Berggren: Mathematik im mittelalterlichen Islam. Springer, Heidelberg u. a. 2011, <nowiki>ISBN 978-3-540-76687-2</nowiki>, S. 177—179.</ref><ref>J. Lennart Berggren: Mathematik im mittelalterlichen Islam. Springer, Heidelberg u. a. 2011, <nowiki>ISBN 978-3-540-76687-2</nowiki>, S. 184—190.</ref>.

Важливим досягненням ісламських математиків, яке значно спростило обчислення порівняно з теоремою Менелая, була [[Сферична тригонометрія|теорема синусів для сферичних трикутників]]. Її сформулював і довів [[Абу-ль-Вафа|Абу ль-Вафа]] і, ймовірно, незалежно один від одного [[аль-Біруні]] та один із його вчителів<ref>Victor J. Katz: A History of Mathematics&nbsp;— An Introduction. 3. Auflage. Addison-Wesley/Pearson, Boston u. a. 2009, <nowiki>ISBN 978-0-321-38700-4</nowiki>, S. 311.</ref>. Це був перший спосіб прямого обчислення ''кутів'' (а не тільки сторін) сферичних трикутників<ref>J. Lennart Berggren: Mathematik im mittelalterlichen Islam. Springer, Heidelberg u. a. 2011, <nowiki>ISBN 978-3-540-76687-2</nowiki>, S. 195.</ref>. Теорема стверджує, що у сферичному трикутнику з кутами <math>\alpha</math>, <math>\beta</math>, <math>\gamma</math> і довжинами <math>a</math>, <math>b</math>, <math>c</math> на протилежних сторонах:

: <math>\frac{\sin a}{\sin \alpha}=\frac{\sin b}{\sin \beta}=\frac{\sin c}{\sin \gamma}</math>.

Зокрема, сферичний трикутник можна обчислити за трьома заданими розмірами, якщо дано одну сторону та протилежний кут<ref>J. Lennart Berggren: Mathematik im mittelalterlichen Islam. Springer, Heidelberg u. a. 2011, <nowiki>ISBN 978-3-540-76687-2</nowiki>, S. 195 f.</ref>.
[[Файл:Geographical11.png|міні| Сферичний трикутник для визначення напрямку молитви]]
Сферична тригонометрія має велике значення не тільки в астрономії, але і в [[Географія|географії]], коли при вимірюваннях і розрахунках враховується [[Фігура Землі|форма кулі]] Землі. Аль-Біруні досліджував важливе застосування для ісламської релігії: визначення ''[[Кібла|Кібли]]'', напрямку молитви до [[Мекка|Мекки]]. Аль-Біруні розглянув цю проблему в роботі з математичної географії під назвою ''Визначення координат міст''. Він поклав, що відомі [[Довгота|географічна довгота]] і [[широта]] міста <math>\mathrm{B}</math>, а також Мекки&nbsp;— <math>\mathrm{A}</math>. У сферичному трикутнику <math>\mathrm{BAP}</math> з [[Північний полюс|північним полюсом]] <math>\mathrm{P}</math> це дві сторони <math>\mathrm{PA}</math> і <math>\mathrm{PB}</math>, а також відомий кут між ними <math>\mathrm{P}</math>. Оскільки сторона, протилежна даному куту, невідома, теорему синусів не можна застосувати безпосередньо. Цю проблему можна було б вирішити сьогодні, наприклад, за допомогою [[Сферична тригонометрія|теореми косинусів]], яка, однак, ще не була відомою аль-Біруні. Натомість він використовував допоміжні трикутники та численні застосування теореми синусів, щоб отримати кут у точці <math>\mathrm{B}</math>, тобто обчислити ''Кіблу''<ref>J. Lennart Berggren: Mathematik im mittelalterlichen Islam. Springer, Heidelberg u. a. 2011, <nowiki>ISBN 978-3-540-76687-2</nowiki>, S. 203—207.</ref>.

=== Евклідова геометрія ===
''[[Начала Евкліда|Начала]]'', в яких грецький математик [[Евклід]] близько 300&nbsp;р. до н.&nbsp;е. систематично узагальнив геометрію свого часу, наприкінці VIII століття були перекладені на арабську і мали дуже великий вплив на ісламських математиків<ref>J. Lennart Berggren: Mathematik im mittelalterlichen Islam. Springer, Heidelberg u. a. 2011, <nowiki>ISBN 978-3-540-76687-2</nowiki>, S. 78.</ref>. Але трактат [[Архімед]]а ''Про сферу і циліндр'' і робота [[Аполлоній Перзький|Аполлонія]] ''Коніка'' про [[конічні перетини]] також були стовпами, на яких базувалася геометрія в ісламських країнах<ref>J. Lennart Berggren: Mathematik im mittelalterlichen Islam. Springer, Heidelberg u. a. 2011, <nowiki>ISBN 978-3-540-76687-2</nowiki>, S. 78 f.</ref>. Популярним предметом вивчення була побудова [[Правильний многокутник|правильних многокутників]] за допомогою [[Побудова за допомогою циркуля та лінійки|циркуля та лінійки]]. Для правильних трикутників, чотирикутників, п'ятикутників, п'ятнадцятикутників і правильних багатокутників, отриманих в результаті подвоєння сторін, було відомо лише побудову за допомогою циркуля та лінійки. З іншого боку, правильні [[семикутник]]и та [[дев'ятикутник]]и можна побудувати лише за допомогою додаткових інструментів. У своїй праці ''Про ті частини геометрії, які потрібні ремісникам,'' [[Абу-ль-Вафа|Абу ль-Вафа]] дав, серед іншого, різні побудови цих двох випадків за допомогою конічних перетинів або шляхом так званого [[невсіс]]у ''(вставки)''<ref>Christoph J. Scriba, Peter Schneider: 5000 Jahre Geometrie&nbsp;— Geschichte, Kulturen, Menschen. 3. Auflage. Springer, Heidelberg u. a. 2010, <nowiki>ISBN 978-3-642-02361-3</nowiki>, S. 164.</ref>.

Іншим важливим математиком, який систематично займався геометричними дослідженнями, був [[Абу Сахль аль-Кухі]] (приблизно 940—1000 рр). Зокрема, він написав трактат про «ідеальний циркуль»&nbsp;— інструмент, за допомогою якого можна креслити конічні перерізи<ref>J. Lennart Berggren: Mathematik im mittelalterlichen Islam. Springer, Heidelberg u. a. 2011, <nowiki>ISBN 978-3-540-76687-2</nowiki>, S. 85.</ref>. На додаток до теоретичних міркувань, побудови геометричних фігур, конічні перерізи також мали велике значення для практичного застосування, наприклад, сонячних годинників або фокальних дзеркал. Ібрагім ібн Сінан (908—946), онук Сабіта ібн Курри, дав різні методи побудови трьох типів конічних перерізів: еліпса, параболи та гіперболи у своїй праці ''Про малювання трьох'' конік<ref>J. Lennart Berggren: Mathematik im mittelalterlichen Islam. Springer, Heidelberg u. a. 2011, <nowiki>ISBN 978-3-540-76687-2</nowiki>, S. 93–97.</ref>. Геометричні побудови, які виникають через ''обмеження'' класичних евклідових інструментів, також представляли теоретичний і практичний інтерес в ісламській математиці. Наприклад, Абу ль-Вафа написав працю, в якій розповідалося про побудову за допомогою лінійки та циркуля з фіксованим отвором, який також називають «іржавим циркулем». Він показав, наприклад, як за допомогою цих інструментів можна розділити відрізок на будь-яку кількість рівних частин або побудувати квадрати та правильні п'ятикутники<ref>J. Lennart Berggren: Mathematik im mittelalterlichen Islam. Springer, Heidelberg u. a. 2011, <nowiki>ISBN 978-3-540-76687-2</nowiki>, S. 97–104.</ref>. Сабіт ібн Курра узагальнив [[Теорема Піфагора|теорему Піфагора]] для довільних трикутників, відкривши теорему косинусів.
[[Файл:Parallel_postulate.svg|міні| Аксіома паралельності Евкліда: якщо сума α+β внутрішніх кутів менша за 180°, то прямі h і k перетинаються в точці S, яка лежить по той самий бік від g, на якому лежать два кути.]]
Чисто теоретичною проблемою, якою інтенсивно займалися кілька ісламських математиків, було питання про те, яку роль відіграє [[Аксіома паралельності Евкліда|аксіома паралельності]] в аксіоматичній структурі евклідової геометрії. У своїх ''Началах'' Евклід використовував «сучасну» структуру математичної теорії, доводячи теореми, засновані на визначеннях і [[аксіома]]х, тобто твердженнях, які вважаються істинними ''без'' доведення. Особливу роль відіграла аксіома паралельності, яка з самого початку не вважалася очевидною через її відносну складність. Відповідно, у стародавні часи були численні спроби довести це твердження за допомогою інших аксіом<ref>Victor J. Katz: A History of Mathematics&nbsp;— An Introduction. 3. Auflage. Addison-Wesley/Pearson, Boston u. a. 2009, <nowiki>ISBN 978-0-321-38700-4</nowiki>, S. 301.</ref><ref>Christoph J. Scriba, Peter Schneider: 5000 Jahre Geometrie&nbsp;— Geschichte, Kulturen, Menschen. 3. Auflage. Springer, Heidelberg u. a. 2010, <nowiki>ISBN 978-3-642-02361-3</nowiki>, S. 173 f.</ref> Наприклад, [[Ібн аль-Хайсам|Аль-Хайсам]] (приблизно 965—1040&nbsp;р.) також намагався розв'язати цю проблему, переформулювавши аксіому паралельних прямих. Пізніше Омар Хаям висловився проти цього, оскільки вважав використання Аль-Хайсамом «рухомої лінії» неочевидним, і він сам сформулював нову аксіому, якою замінив аксіому Евкліда. Хаям був також першим, хто дослідив [[чотирикутник Саккері]]. У XIII столітті [[Насир ад-Дін ат-Тусі]] вивчив спроби доведень своїх попередників і додав до них ще більше<ref>Victor J. Katz: A History of Mathematics&nbsp;— An Introduction. 3. Auflage. Addison-Wesley/Pearson, Boston u. a. 2009, <nowiki>ISBN 978-0-321-38700-4</nowiki>, S. 301—303.</ref>. З XIX-го століття відомо, що аксіома паралельності не залежить від інших аксіом і тому не може бути доведена. Усі спроби зробити це з давніх часів були або помилковими, або містили циклічні міркування<ref>Franka Miriam Brückler: Geschichte der Mathematik kompakt&nbsp;— Das Wichtigste aus Arithmetik, Geometrie, Algebra, Zahlentheorie und Logik. Springer, 2017, <nowiki>ISBN 978-3-540-76687-2</nowiki>, S. 92–97.</ref>.

=== Комбінаторика і теорія чисел ===
Давньоіндійські досягнення з [[Комбінаторика|комбінаторики]] були сприйняті ісламськими математиками. У цій підсфері також відбулися окремі подальші розробки<ref>Brückler, Franka Miriam: ''Geschichte der Mathematik kompakt: Das Wichtigste aus Analysis, Wahrscheinlichkeitstheorie, angewandter Mathematik, Topologie und Mengenlehre.'' Springer-Verlag, 2017, ISBN 978-3-662-55573-6, S.&nbsp;68</ref>. Твердження про числа або натуральні числа в цілому часто можна довести за принципом [[Математична індукція|математичної індукції]]. У працях ісламських математиків є деякі міркування, які містять усі важливі компоненти цього методу доведення. {{li|Мухаммед аль-Караджі|text=Аль-Караджі|Q=Q461062}} використовував формулу зі степеневими сумами

: <math>\sum_{i=1}^n i^3 = \left(\sum_{i=1}^n i \right)^2</math>.

Він провів етап індукції на конкретному прикладі <math>n=10</math>, але його підхід не залежав від його вибору <math>n</math><ref>Victor J. Katz: A History of Mathematics&nbsp;— An Introduction. 3. Auflage. Addison-Wesley/Pearson, Boston u. a. 2009, <nowiki>ISBN 978-0-321-38700-4</nowiki>, S. 282 f.</ref><ref>Heinz-Wilhelm Alten et al.: 4000 Jahre Algebra: Geschichte&nbsp;— Kulturen&nbsp;— Menschen. 2. Auflage. Springer, Berlin/Heidelberg 2014, <nowiki>ISBN 978-3-642-38238-3</nowiki>, S. 183.</ref>. В аль-Караджі та ще чіткіше в ас-Самав'ала є міркування, важливі для доведення [[Біном Ньютона|бінома Ньютона]]

: <math>(x+y)^n = \sum_{k=0}^n \binom{n}{k} x^{n-k} y^k</math>,

[[Файл:Pascal_triangle_small.png|міні| [[Трикутник Паскаля]] для визначення [[Біноміальний коефіцієнт|біноміальних коефіцієнтів]]]]
що доводиться методом математичної індукції&nbsp;— при тому, що можливостей математичного вираження того часу було недостатньо навіть для формулювання такого загального твердження. Для обчислення [[Біноміальний коефіцієнт|біноміальних коефіцієнтів]] <math>\tbinom{n}{k}</math> аль-Караджі та ас-Самав'ал використовували [[трикутник Паскаля]] задовго до [[Блез Паскаль|Блеза Паскаля]]<ref>Victor J. Katz: A History of Mathematics&nbsp;— An Introduction. 3. Auflage. Addison-Wesley/Pearson, Boston u. a. 2009, <nowiki>ISBN 978-0-321-38700-4</nowiki>, S. 285—287.</ref><ref>J.L. Berggren: Episodes in the Mathematics of Medieval Islam. 2. Auflage. Springer, New York 2016, <nowiki>ISBN 978-1-4939-3778-3</nowiki>, S. 140—143.</ref>.

Значний внесок у комбінаторику зробив математик [[Ібн Мунім]] (помер 1228&nbsp;р.), який походив з [[Аль-Андалус]]у. У своїй книзі ''Фікх аль-хісаб'' («Закони обчислення») він мав намір порахувати кількість усіх можливих слів в арабській мові, що мають 10 букв. Він підійшов до цієї досить складної задачі&nbsp;— серед іншого, при утворенні слів необхідно дотримуватися правил про те, як приголосні і голосні повинні слідувати один за одним&nbsp;— використовуючи різні часткові випадки. Тож він спочатку визначив кількість різнокольорових [[Китиця (прикраса)|китиць]], які будуть створені, коли є <math>n</math> можливих кольорів, які можна вибрати <math>k</math> способами. Використовуючи співвідношення між біноміальними коефіцієнтами, які виникають (див. також [[комбінація (комбінаторика)]]), йому нарешті вдалося [[Рекурсія|рекурсивно]] визначити кількість можливих слів фіксованої довжини з кількості коротших слів<ref>Victor J. Katz: A History of Mathematics&nbsp;— An Introduction. 3. Auflage. Addison-Wesley/Pearson, Boston u. a. 2009, <nowiki>ISBN 978-0-321-38700-4</nowiki>, S. 292—294.</ref><ref>J.L. Berggren: Episodes in the Mathematics of Medieval Islam. 2. Auflage. Springer, New York 2016, <nowiki>ISBN 978-1-4939-3778-3</nowiki>, S. 236—242.</ref>.

Окрім [[Магічний квадрат|магічних квадратів]]<ref>J.L. Berggren: Episodes in the Mathematics of Medieval Islam. 2. Auflage. Springer, New York 2016, <nowiki>ISBN 978-1-4939-3778-3</nowiki>, S. 228—243.</ref> і [[Фігурні числа|фігурних чисел]]<ref>J.L. Berggren: Episodes in the Mathematics of Medieval Islam. 2. Auflage. Springer, New York 2016, <nowiki>ISBN 978-1-4939-3778-3</nowiki>, S. 226—228.</ref> ісламська [[теорія чисел]] також розглядала [[Досконале число|досконалі числа]] та їх узагальнення, [[дружні числа]]. Два числа ''називаються дружніми,'' якщо кожне з них дорівнює сумі дійсних дільників іншого. З давніх часів був відомий лише один приклад, пара 220 і 284, але не було відомо жодного загального математичного твердження про дружні числа. У IX столітті [[Сабіт ібн Курра]] зміг сформулювати формулу для дружніх чисел<ref>Franka Miriam Brückler: Geschichte der Mathematik kompakt&nbsp;— Das Wichtigste aus Arithmetik, Geometrie, Algebra, Zahlentheorie und Logik. Springer, 2017, <nowiki>ISBN 978-3-540-76687-2</nowiki>, S. 144.</ref>. З її допомогою [[Al-Farisi|аль-Фарісі]] знайшов у XIII столітті іншу пару дружніх чисел, а саме 17 296 і 18 416<ref>Victor J. Katz: A History of Mathematics&nbsp;— An Introduction. 3. Auflage. Addison-Wesley/Pearson, Boston u. a. 2009, <nowiki>ISBN 978-0-321-38700-4</nowiki>, S. 295.</ref>.

== Занепад і наслідки ==
У IX і X столітті природничі науки та філософія досягли вершини свого розвитку в ісламському культурному просторі. У цей час тут були засновані самостійні університети&nbsp;— [[медресе]], які спочатку, крім релігійних знань, навчали своїх студентів глибоким знанням природничих наук<ref>Muhammad Qasim Zaman: Transmitters of authority and ideas across cultural boundaries, eleventh to eighteenth century. In: Michael Cook (Hrsg.): The new Cambridge history of Islam. 3. Auflage. Cambridge University Press, Cambridge, UK 2010, <nowiki>ISBN 978-0-521-51536-8</nowiki>, S. 600—603.</ref>. В той же час у християнській Європі багато творів були втрачені або забуті з часів пізньої античності. У [[Раннє середньовіччя|ранньому Середньовіччі]] в Європі математична та природнича освіта були на низькому рівні<ref>Victor J. Katz: A History of Mathematics&nbsp;— An Introduction. 3. Auflage. Addison-Wesley/Pearson, Boston u. a. 2009, <nowiki>ISBN 978-0-321-38700-4</nowiki>, S. 325.</ref>.

З X століття ставлення провідних [[Улем|ісламських правознавців]] змінилося до [[Ісламська філософія|ісламської]] філософії під впливом [[неоплатонізм]]у, який виник з елліністичної філософії та етичних норм, що випливають з неї. Емпіричні дослідження як джерело знань і шлях до пошуку етичних і [[Іджтигад|релігійних норм]] сприймалися як такі, що відрізняються від [[Фікг|ісламського права]] чи [[Калам|релігієзнавства]]<ref name="Katz">Victor J. Katz: A History of Mathematics&nbsp;— An Introduction. 3. Auflage. Addison-Wesley/Pearson, Boston u. a. 2009, <nowiki>ISBN 978-0-321-38700-4</nowiki>, S. 267.</ref>, і вважалися лише приватною справою окремих вчених. Більшість вірян повинні керуватися етичними принципами [[шаріат]]у . Підсумком цього є праця важливого вченого-юриста та [[Суфізм|містика]] [[аль-Газалі]] (1058—1111)<ref>Hunt Janin: The pursuit of learning in the Islamic world, 610—2003. McFarland, Jefferson, NC [u. a.] 2007, <nowiki>ISBN 978-0-7864-2904-2</nowiki>, S. 83 </ref>, який відкидав філософію [[Авіценна|Авіцени]] та інших мусульманських вчених під впливом еллінізму як [[Теїзм|теїстичну]] та несумісну з ісламською теологією<ref>{{Literatur|Autor=W. Montgomery Watt|Titel=The Faith and Practice of Al-Ghazali|Verlag=George Allen and Unwin Ltd|Ort=London|Datum=1953|Online=http://www.ghazali.org/works/watt3.htm|Abruf=2018-05-21|Zitat=He was the leader in Islam’s supreme encounter with Greek philosophy – that encounter from which Islamic theology emerged victorious and enriched, and in which Arabic Neoplatonism received a blow from which it did not recover.}}</ref><ref>ʻAbd-Elṣamad ʻAbd-Elḥamīd: Einführung. In: Abū-Ḥamid Muḥammad al-Ghazālī Elschazlī: Das Kriterium des Handelns. Aus dem Arab. übers., mit einer Einl., mit Anm. und Indices hrsg. von ʻAbd-Elṣamad ʻAbd-Elḥamīd. Wissenschaftliche Buchgesellschaft, Darmstadt 2006, <nowiki>ISBN 3-534-19039-4</nowiki>, S. 59</ref>. Відповідно, медресе поступово перемістили свою увагу на юридичну та богословську освіту, а наукові дослідження і, як наслідок, математична наука, що виходила за межі елементарної прикладної математики, втрачали свій попередній статус<ref name="Katz" /> Крім того, такі політичні події, як [[Реконкіста]] на ісламському Заході, імміграція [[Сельджукіди|сельджуків]] на Схід і [[монгольські завоювання]], яким також піддався [[Битва за Багдад (1258)|Багдад]] у 1258 році, сприяли завершенню розквіту арабомовної науки в ісламському світі, і, отже, опосередковано до занепаду науки, в тому числі математики<ref>Wolfgang Hein: Die Mathematik im Mittelalter&nbsp;— Von Abakus bis Zahlenspiel. WBG, Darmstadt 2010, <nowiki>ISBN 978-3-534-23121-8</nowiki>, S. 136 f.</ref>. За винятком двох важливих [[Перси|перських]] ерудитів [[Насир ад-Дін ат-Тусі|Насир ад-Діна ат-Тусі]] (1201—1274) і [[Аль-Каші|Джамшида Масуда аль-Каші]] (1380—1429), ісламська культура майже не дала впливових математиків у наступні часи<ref name=":5">Victor J. Katz: A History of Mathematics&nbsp;— An Introduction. 3. Auflage. Addison-Wesley/Pearson, Boston u. a. 2009, <nowiki>ISBN 978-0-321-38700-4</nowiki>, S. 317.</ref><ref>Wolfgang Hein: Die Mathematik im Mittelalter&nbsp;— Von Abakus bis Zahlenspiel. WBG, Darmstadt 2010, <nowiki>ISBN 978-3-534-23121-8</nowiki>, S. 137.</ref>.

У період занепаду [[Точні науки|точних наук]] у країнах ісламу математичні дослідження в Європі [[Високе середньовіччя|високого]] та [[Пізнє середньовіччя|пізнього середньовіччя]] вже набули нового розмаху. У ході відвоювання Іспанії та Сицилії бібліотеки раніше ісламських міст стали вільно доступними для західноєвропейських учених; стародавні тексти, що збереглися там в арабському перекладі, були перекладені на латинь, як і праці арабомовних вчених. Особливо в [[Толедо|Толедо,]] яке було завойоване в 1085 році, була велика кількість перекладів арабських писань<ref>Hans Wußing: 6000 Jahre Mathematik&nbsp;— Eine kulturgeschichtliche Zeitreise. 1. Von den Anfängen bis Leibniz und Newton. Springer, Berlin/Heidelberg 2008, <nowiki>ISBN 978-3-540-77189-0</nowiki>, S. 277.</ref>. Таким чином, через арабську мову, Західна Європа вперше відновила доступ до класичних праць античної математики, особливо ''до Начал'' Евкліда, які довгий час залишалися найважливішою працею з математики. Але й праці з десяткової системи числення та алгебри, які з самого початку вважалися досягненнями ісламської математики, також неодноразово перекладалися та коментувалися<ref>Wolfgang Hein: Die Mathematik im Mittelalter&nbsp;— Von Abakus bis Zahlenspiel. WBG, Darmstadt 2010, <nowiki>ISBN 978-3-534-23121-8</nowiki>, S. 143.</ref>. Арифметика й алгебра аль-Хорезмі, а також роботи Абу Каміла були підхоплені [[Фібоначчі|Леонардо Пізанським]] і продовжені в його головній праці ''[[Фібоначчі|Liber abbaci]]''. Проте висунуті міркування Ас-Самав'ала щодо алгебри чи математичні дослідження Омара Хаяма були невідомі в [[Відродження|епоху Відродження]] і потребували перевідкриття. Досягнення в комбінаториці, такі як трикутник Паскаля з біноміальними коефіцієнтами, можливо, були запозичені з ісламської математики, чи вони були розроблені незалежно, неясно. В галузі геометрії, однак, є латинський переклад ісламської праці XII століття про сферичну тригонометрію, яка містить, зокрема, [[Сферична теорема синусів|закон синусів]]<ref name=":5" />.

== Історія дослідження ==
Хоча праці ісламських математиків високо цінувалися в європейському високому та пізньому Середньовіччі, ставлення до них змінилося в епоху Відродження. Математичні дослідження в цей час зосереджувалися головним чином на перекладах і коментарях давньогрецьких писань, які поступово знову стали доступними латиною або мовою оригіналу. З іншого боку, досягнення ісламської математики були знехтувані та частково забуті. У наступні століття це призвело до [[Європоцентризм|європоцентричного]] погляду серед більшості математиків та істориків математики, які побудували пряму лінію розвитку від грецької математики до сучасної західної математики.<ref name="Hodgkin_S102">{{Literatur|Autor=Luke Hodgkin|Titel=A History of Mathematics – From Mesopotamia to Modernity|Verlag=Oxford University Press|Ort=New York|Datum=2005|ISBN=978-0-19-852937-8|Seiten=102}}</ref>

Досягнення ісламських математиків були визнані лише в XIX столітті, заново відкриті західними істориками математики: у той час як [[Жан Етьєн Монтюкла|Жан-Етьєн Монтюкла]] писав у своїй всебічній ''Histoire des mathématiques''(1758), що арабомовні математики мали справу лише з рівняннями другого ступеня<ref>{{Literatur|Autor=Jean-Étienne Montucla|Titel=Histoire des mathématiques|Band=1|Ort=Paris|Datum=1758|Seiten=359 f.|Online=http://gallica.bnf.fr/ark:/12148/bpt6k1076512|Abruf=2018-05-27}}</ref>, Франц Вьопке вказав у своїй дисертації про ''алгебру'' в 1851 році, що Омара Хаям систематично мав справу з рівняннями третього ступеня. Він опублікував переклади невідомих раніше математичних рукописів, таких як ''«Алгебра»'' аль-Караджі. Разом із Жаном Жаком і Луї П'єр-Еженом Седіло, а також Жозефом Туссеном Рейно він вважається основоположником науково-історичних досліджень ісламської математики. У численних роботах Ейльхард Відеманн розглядав історію арабських наук, особливо астрономії та математики, на яких вона базується. У своєму ''Вступі до історії науки'' (1927&nbsp;р.) [[Джордж Сартон]] остаточно подолав європоцентристський погляд і сформував сучасне розуміння важливої ролі арабомовної науки у збереженні та незалежному подальшому розвитку стародавніх знань, а також у передачі знання до Європи<ref name="Sezgin_S2">{{Literatur|Autor=Fuat Sezgin|Titel=Wissenschaft und Technik im Islam I|Verlag=Institut für Geschichte der Arabisch-Islamischen Wissenschaften|Ort=Frankfurt am Main|Datum=2003|ISBN=3-8298-0067-3|Seiten=2}}</ref>. Сучасні історики математики, такі як Рошді Рашед, Джон Леннарт Берггрен і Ян Хогендайк, поглиблено займаються математикою періоду розквіту ісламу, тому сьогодні є чіткіша картина наукового прогресу цієї епохи.

== Література ==

* J. Lennart Berggren: Mathematik im mittelalterlichen Islam. Springer, Heidelberg u.&nbsp;a. 2011, <nowiki>ISBN 978-3-540-76687-2</nowiki>. 
* J. Lennart Berggren: Episodes in the Mathematics of Medieval Islam. 2. Auflage. Springer, New York 2016, <nowiki>ISBN 978-1-4939-3778-3</nowiki>. 
* Franka Miriam Brückler: Geschichte der Mathematik kompakt&nbsp;— Das Wichtigste aus Arithmetik, Geometrie, Algebra, Zahlentheorie und Logik. Springer, 2017, <nowiki>ISBN 978-3-662-55351-0</nowiki>. 
* Helmuth Gericke: Mathematik in Antike und Orient. Springer, Berlin/Heidelberg/New York/Tokyo 1984, <nowiki>ISBN 3-540-11647-8</nowiki>, Abschnitt 3.3 Mathematik in den Ländern des Islam. 
* Dietmar Herrmann: Mathematik im Mittelalter&nbsp;— Die Geschichte der Mathematik des Abendlands mit ihren Quellen in China, Indien und im Islam. Springer, Berlin/Heidelberg 2016, <nowiki>ISBN 978-3-662-50289-1</nowiki>, Kap. 4 Mathematik des Islam bis 1400. 
* Luke Hodgkin: A History of Mathematics&nbsp;— From Mesopotamia to Modernity. Oxford University Press, New York 2005, <nowiki>ISBN 0-19-852937-6</nowiki>, 5. Islam, neglect and discovery. 
* Victor J. Katz: A History of Mathematics&nbsp;— An Introduction. 3. Auflage. Addison-Wesley/Pearson, Boston u. a. 2009, <nowiki>ISBN 978-0-321-38700-4</nowiki>, Chapter 9 The Mathematics of Islam. 
* Fuat Sezgin: Geschichte des arabischen Schrifttums, Band V: Mathematik. Bis ca. 430 H. Brill, Leiden 1974, <nowiki>ISBN 90-04-04153-2</nowiki>. 
* Fuat Sezgin: Wissenschaft und Technik im Islam I. Institut für Geschichte der Arabisch-Islamischen Wissenschaften, Frankfurt am Main 2003, <nowiki>ISBN 3-8298-0067-3</nowiki> (ibttm.org [PDF; abgerufen am 27. Mai 2018]). 
* Hans Wußing: 6000 Jahre Mathematik&nbsp;— Eine kulturgeschichtliche Zeitreise. 1. Von den Anfängen bis Leibniz und Newton. Springer, Berlin/Heidelberg 2008, <nowiki>ISBN 978-3-540-77189-0</nowiki>, Kap. 5 Mathematik in den Ländern des Islam. 

== Примітки ==
{{reflist|2}}

{{Ісламські теми}}


[[Категорія:Історія математики]]
[[Категорія:Сторінки з неперевіреними перекладами]]