Перегляд вихідного коду сторінки Каролінська епоха

[[Файл:Anthony van Dyck - Charles I (1600-49) with M. de St Antoine - Google Art Project.jpg|ліворуч|міні|Король Карл I. Робота [[Антоніс ван Дейк|Антоніса ван Дейка]]|344x344пкс]]
{{Історія Англії}}
'''Каролінська епоха'''&nbsp;— період в історії [[Королівство Англія|Англії]] та [[Шотландське королівство|Шотландії]], що тривав протягом правління короля [[Карл I (король Англії)|Карла I]] (1625—1649). Термін походить від латинського варіанту імені Карл&nbsp;— Carolus<ref>{{Cite book
|url=https://openlibrary.org/books/OL36204150M/Poet's_Glossary
|title=Poet's Glossary |last=Hirsch
|first=Edward
|date=2014
|publisher=Houghton Mifflin Harcourt Publishing Company
|isbn=978-0-547-73746-1
}}</ref>. Каролінська епоха настала після [[Яковіанська епоха|Яковіанської]], коли правив король [[Яків I (король Англії)|Яків I та VI]] (1603—1625) і передувала періоду [[Міжцарів'я (Англія)|міжцарів'я]] та [[Реставрація Стюартів|реставрації]]<ref>{{Cite book
|url=https://www.oxfordreference.com/display/10.1093/acref/9780198606789.001.0001/acref-9780198606789-e-849
|title=Carolean |last=Curl
|first=James Stevens
|date=2006
|series=A Dictionary of Architecture and Landscape Architecture
|publisher=Oxford University Press
|language=en
|doi=10.1093/acref/9780198606789.001.0001/acref-9780198606789-e-849
|isbn=978-0-19-860678-9
}}</ref>.

У Каролінську епоху посилювалися релігійні, політичні та соціальні суперечності в суспільстві Англії та Шотландії&nbsp;— між королем та його прихильниками, відомих як ''Роялістська партія'' (The Royalist Party), з одного боку і парламентською опозицією ([[Круглоголові|''круглоголовими'']]) з іншого. Тоді як у Європі тривала [[Тридцятилітня війна]], в Англії існував нетривкий мир, який підривали громадянські конфлікти між королем та парламентом, що дедалі загострювалися.

Попри суспільні конфлікти, активно розвивалися мистецтво та наука. Також відбувалася колонізація Північної Америки: з 1629 по 1636 були засновані колонії [[Кароліна (провінція)|Кароліна]], [[Коннектикут (колонія)|Коннектикут]], [[Меріленд (провінція)|Меріленд]] та [[Род-Айленд (колонія)|Род-Айленд]]. Продовжувався розвиток раніше заснованих колоній [[Вірджинія (колонія)|Вірджинія]], [[Массачусетс]] та [[Ньюфаундленд (колонія)|Ньюфаундленд]]. [[Пекотська війна]] в Массачусетсі була в 1636—1638 роках була першим масштабним конфліктом між колонізаторами [[Нова Англія|Нової Англії]] та корінними жителями американського континенту.

__ЗМІСТ__

== Мистецтво ==
Високе мистецтво розвивалося під патронатом короля, хоча драма перестала розвиватися за ідеалами [[Вільям Шекспір|Шекспірівської]] епохи. Усі види мистецтва зазнали значного впливу політичних і релігійних суперечностей та конфліктів<ref>Tim Wilks, «Art, Architecture and Politics» in Barry Coward, ed. A Companion to Stuart Britain (2008) pp. 187—213.</ref>. [[Патрік Коллінсон]] погоджується з тим, що пуританці досить підозріло і презирливо ставилися до витончених мистецтв<ref>Patrick Collinson, ''The Birthpangs of Protestant England: Religious and Cultural Change in the Sixteenth and Seventeenth Centuries'' (1988).</ref>. Едвард Чейні вважає, що католицьких патронів та митців було досить багато, і вони чинили значний вплив на розвиток мистецтва<ref>Edward Chaney, ed. ''The evolution of English collecting: receptions of Italian art in the Tudor and Stuart periods'' (2004).</ref>.

=== Поезія ===
[[Файл:RichardLovelace.jpg|ліворуч|міні|Поет-кавалер [[Річард Лавлейс]]]]
У Каролінську епоху відбувся розквіт [[Поети-кавалери|''поетів-кавалерів'']] (серед них [[Томас Кері]], [[Річард Лавлейс]] та [[Джон Саклінг]]) та [[Поети-метафізики|''поетів-метафізиків'']] ([[Джордж Герберт]], [[Генрі Воган]], [[Кетрін Філліпс]])&nbsp;— рухів, які заклали основи творчості [[Джон Донн|Джона Донна]], [[Роберт Геррік (поет)|Роберта Герріка]] та [[Джон Мілтон|Джона Мілтона]]<ref>Thomas N. Corns, «The Poetry of the Caroline Court.» ''Proceedings-British Academy'' Vol. 97. (1998) pp. 51–73. [https://web.archive.org/web/20210517163054/https://publications.thebritishacademy.ac.uk/pubs/proc/files/97p051.pdf online]</ref>.

Поезія [[Кавалери|кавалерів]] відрізнялася від традиційної поезії предметом, на який акцентувалася увага читача. Не зачіпаючи релігійні, філософські та мистецькі питання, поезія кавалерів прагне висловити радість і торжество більше, ніж поезія попередників. Наміром таких творів часто було просування королівської влади, і нерідко кавалери висловлювалися відкрито проти круглоголових. Більшість кавалерських творів мали алегоричні або класичні підґрунтя, опираючись на творчість [[Горацій|Горація]], [[Цицерон]]а та [[Овідій|Овідія]]<ref>{{Cite news|title=Earl Miner. The Cavalier Mode from Jonson to Cotton. Princeton: Princeton University Press, 1971. xiv+333 pp. $9.|url=https://www.cambridge.org/core/journals/renaissance-quarterly/article/abs/earl-miner-the-cavalier-mode-from-jonson-to-cotton-princeton-princeton-university-press-1971-xiv333-pp-9/BC56A0A717BC908A124C872CB7F7E506|work=Renaissance Quarterly|date=1974/ed|accessdate=2023-04-25|issn=0034-4338|doi=10.2307/2859327|pages=110–114|volume=27|issue=1|language=en|first=Thomas|last=Clayton}}</ref>. Використовуючи такі засоби, кавалери створювали поезію, здатну вразити короля Карла I. Поети-кавалери намагалися створити поезії, в яких водночас були би присутні і задоволення, і чесноти. У них було багато відсилок до поезії [[Античність|Античності]]<ref>{{Cite book
|url=https://books.google.com/books?id=d5nyAAAAMAAJ&newbks=0&hl=uk
|title=The Broadview Anthology of British Literature |last=Black
|first=Joseph
|date=2006
|publisher=Broadview Press
|page=790
|language=en
|isbn=978-1-55111-609-9
}}</ref>. «Життя на повну» для поетів-кавалерів означало, серед іншого, матеріальні блага та отримання сексуального задоволення. Також для їхньої поезії була характерна [[Платонічне кохання|платонічна любов]], за якої чоловіки виявляли особливу, божественну любов до жінки<ref>Larsen, Eric (Spring 1972). «[https://www.jstor.org/stable/775510 Van Dyck's English Period and Cavalier Poetry]». ''Art Journal''. '''31''' (3): 257. Adamson, John (20 February 2011). «[https://www.telegraph.co.uk/culture/books/8328843/Reprobates-The-Cavaliers-of-the-English-Civil-War-by-John-Stubbs-review.html Reprobates: The Cavaliers of the English Civil War, John Stubbs: review]». ''The Telegraph''. UK. </ref>.

[[Джордж Візер]] (1588—1667) був видатним поетом, памфлетистом, сатириком та автором гімнів. Його найвідоміша праця&nbsp;— «Спогад Британії» 1625 року, в якій він писав на різні теми, зокрема про політику та чуму. Візер засуджує тиранію, в якій тоді звинувачували короля. Також він пророкував лиха, які пізніше спіткали Англію та Шотландію<ref>Andrew McRae, «Remembering 1625: George Wither's Britain's Remembrancer and the Condition of Early Caroline England» ''English Literary Renaissance'' 46.3 (2016): 433—455.</ref>.

=== Театр ===
[[Файл:Anthonis van Dyck 013.jpg|міні|412x412пкс|Королева [[Генрієтта Марія Французька|Генрієтта Марія]] зі своїм гномом. Робота Антоніса ван Дейка]]
Театр Каролінської епохи зазнав падіння порівняно з добою [[Вільям Шекспір|Вільяма Шекспіра]] та [[Бен Джонсон|Бена Джонсона]], хоча деякі з їхніх наступників, особливо [[Філіп Мессінджер]], [[Джеймс Шірлі]] та [[Джон Форд (драматург)|Джон Форд]], намагалися цікавий та переконливий театр. Комедії [[Річард Брум|Річарда Брума]], написані ним у свої останні роки, отримали визнання критиків.

У Каролінську епоху в драмі ще використовували жанр [[Маска (жанр)|маски]]. Цей жанр передбачав використання музики, танцю, співу та акторської гри, а також [[Сценічний дизайн|сценічного дизайну]], за якого архітектурний фон та костюми розроблялися архітекторами (часто таку роль виконував [[Ініго Джонс]]{{Sfn|Summerson|1991|місце=p. 104-106}}), щоб створити алегорію, яка представляла би патрона{{Sfn|Chambers|1985|місце=p. 75}}. Професійних акторів та музикантів наймали для частин гри та співу. Часто акторами, які не брали участі у грі або співі, були придворні. На відміну від Яковіанської та [[Єлизаветинська драма|Єлизаветинської]] драми, коли широка публіка могла спостерігати за сценічною грою, за Карла I такі виступи здійснювалися для вузького кола авдиторії у приватних палацах.

Великі витрати на маски (інколи їхня вартість могла сягати 15 тисяч [[Фунт стерлінгів|фунтів]]<ref>Henry Ten Eyck Perry, ''The First Duchess of Newcastle and Her Husband as Figures in Literary History,'' Boston, Ginn and Co., 1918; p. 18.</ref>) були однією із претензій, які парламент і суспільство висували королю та його двору.

Громадський театр у Лондоні продовжував розвиватися за яковіанською тенденцією, яка полягала у переході до вистав перед меншою публікою у менших, проте дорожчих місцях. Єдиним новим громадським театром у Лондоні був [[Театр Солсбері-корт]], що був заснований 1629 року і діяв до [[Закриття театрів у Лондоні 1642 року|закриття театрів у 1642 році]]. Сер [[Генрі Герберт (майстер гулянок)|Генрі Герберт]], що мав посаду [[Майстер гулянок|''майстра гулянок'']] (''Master of the Reveals''), був домінантною фігурою в театрі. Продовжувала діяти трупа ''[[King's Men]]'', патронат над якою Карл I успадкував від батька, а в 1625 році була заснована трупа ''[[Queen Henrietta's Men]]'', патроном якої була королева Генрієтта Марія. У 1638—1639 роках через епідемію чуми театри були закриті, а після заборони театрів [[Довгий парламент|Довгим парламентом]] у 1642 році вистави продовжувалися для приватних авдиторій.

В інших напрямах літератури, особливо у драматургії, дедалі менше наслідувалися тенденції попередніх періодів. 1632 року критик [[Генрі Рейнольдс (поет)|Генрі Рейнольдс]] опублікував свій твір «''Мітоміст''» (''Mythomystes''), у якому намагався імплементувати засади неоплатонізму в поезії<ref>{{Cite web|title=§5. Reynolds’s "Mythomystes". XI. Jacobean and Caroline Criticism. Vol. 7. Cavalier and Puritan. The Cambridge History of English and American Literature: An Encyclopedia in Eighteen Volumes. 1907–21|url=http://www.bartleby.com/217/1105.html|website=web.archive.org|date=2000-10-04|accessdate=2023-05-04|archive-date=2000-10-04|archive-url=https://web.archive.org/web/20001004033253/http://www.bartleby.com/217/1105.html}}</ref>.

=== Живопис ===
Карла I порівнюють із королями [[Генріх VIII|Генріхом VIII]] та [[Георг III|Георгом III]] як одного із найбільших колекціонерів творів мистецтва, а серед усіх монархів із династії [[Стюарти|Стюартів]] він сформував найбільшу мистецьку колекцію<ref>Doreen Agnew, "Royal Collectors in England, " History Today (May 1953) 3#5 pp. 339—351.</ref>. Він вважав образотворче мистецтво одним зі шляхів репрезентації свого бачення монархії. Колекція короля відображала його естетичні смаки, які контрастували зі смаками тогочасних німецьких та габсбурзьких правителів<ref>Arthur MacGregor, «King Charles I: A Renaissance Collector?.» ''The Seventeenth Century'' 11.2 (1996) pp: 141—160.</ref>. На момент смерті Карла I його колекція нараховувала 1760 творів мистецтва, зокрема картини [[Тіціан|Тиціана]], [[Рафаель Санті|Рафаеля]] та [[Корреджо]]{{Sfn|Carlton|1995|місце=p. 143}}{{Sfn|Gregg|1981|місце=83}}. Карл I замовив розпис стелі [[Бенкетінг-хаус|Бенкетінг-гауза]] у [[Палац Вайтголл|палаці Вайтголл]] у [[Пітер Пауль Рубенс|Рубенса]] та картини у художників Нижніх країн, зокрема [[Герріт ван Гонтгорст|Герріта ван Гонтгорста]] і [[Деніел Мейтенс старший|Деніела Мейтенса]]{{Sfn|Carlton|1995|місце=p. 145}}{{Sfn|Hibbert|1968|місце=p. 134}}. 1628 року король купив колекцію [[Карл I Ґонзаґа-Неверський|герцога Мантуї Карла I]], яку той продав через економічні негаразди у країні. 1632 року король відвідав Іспанію, де позував для портрета, написаного [[Дієго Веласкес]]ом, проте ця картина була втрачена{{Sfn|Harris|1982|місце=p. 12}}.

Будучи королем, Карл I намагався привести до Лондона провідних європейських художників. 1632 року король переконав оселитися в Англії [[Ораціо Джентілескі]], а пізніше до країни переїхали його дочка [[Артемізія Джентілескі|Артемізія]] та деякі з його синів. Рубенс був особливою ціллю для Карла I: 1630 року він прибув до Англії із дипломатичною місією і написав портрет короля, а пізніше присилав йому інші картини із [[Антверпен]]а. Рубенс був добре прийнятий під час свого 9-місячного візиту, і тоді ж його посвятили у лицарі<ref>Michael Jeffé, "Charles the First and Rubens, " ''History Today'' (Jan 1951) 1#1 pp. 61–73.</ref>. Придворним портретистом Карла I став Деніел Мейтенс<ref>{{Cite web|title=Daniël Mijtens - Charles I (1600—1649), King of England|url=https://www.metmuseum.org/art/collection/search/437090|website=The Metropolitan Museum of Art|accessdate=2023-05-04|language=en}}</ref>.

==== Ван Дейк ====
[[Файл:Anthonis van Dyck - Equestrian Portrait of Charles I - National Gallery, London.jpg|ліворуч|міні|Антоніс ван Дейк. ''[[Кінний портрет Карла I]]'', 1637—1638]]
[[Антоніс ван Дейк]] (призначений «художником короля» у 1633—1641<ref name=":3">Grosvenor Gallery; Stephens, F.G. (1887). ''Exhibition of the Works of Sir Anthony Van Dyck''. H. Good and Son, Printers. p. 14. <q>About the end of March or the beginning of April, 1632, Van Dyck arrived in England; he was almost immediately appointed Principal Painter in Ordinary to the King, knighted, presented with a gold chain….</q></ref>) мав значний вплив на розвиток живопису в Англії. Часто перебуваючи в Антверпені і маючи тісні зв'язки із англійським двором, ван Дейк допомагав агентам короля у пошуках художників та картин для колекції. Також він надіслав Карлові I кілька власних робіт і 1632 року в [[Гаага|Гаазі]] намалював сестру короля&nbsp;— [[Єлизавета Стюарт|Єлизавету Стюарт]]. Ван Дейк був посвячений у лицарі, отримував пенсію в розмірі 200 фунтів на рік, володів апартаментами на березі [[Темза|Темзи]] у Лондоні та в [[Елтемський палац|Елтемському палаці]]. У гранті про пенсію ван Дейк мав титул ''[[Головний королівський художник|головного королівського художника]]'' ({{Lang-en|principalle Paynter in ordinary to their majesties}})<ref name=":3" />. Помешкання на березі Темзи (у районі ''[[Блекфраєрс (Лондон)|Блекфраєрс]]'') часто відвідували король та королева<ref name=":4">{{Cite web|url=https://en.wikisource.org/wiki/Dictionary_of_National_Biography,_1885-1900/Van_Dyck,_Anthony|title=Dictionary of National Biography, 1885-1900/Van Dyck, Anthony}}</ref>.

Ван Дейк написав низку портретів короля та королеви Генрієтти Марії, їхніх дітей та придворних. Багато з них були створені в кількох версіях і згодом слугували дипломатичними подарунками прихильникам короля<ref>Gaunt, William (1980). ''Court Painting in England: From Tudor to Victorian Times''. Little, Brown Book Group Limited. {{ISBN|9780094618701}}</ref>. Ван Дейк започаткував стиль, який домінував у англійському живописі до XVIII століття. На багатьох його портретах наявний задній природний фон. Хоча ван Дейк створив «[[Кавалери|кавалерський]]» стиль, більшість його покровителів під час громадянської війни стали на бік парламенту<ref name=":4" />.

Після смерті ван Дейка у 1641 році на посаді головного королівського художника його замінив [[Вільям Добсон]]. Він копіював роботи Тиціана та ван Дейка, наявні у [[Королівська колекція|Королівській колекції]]<ref>Ellis Waterhouse, ''Painting in Britain 1530 to 1790,'' fourth edition, New York, Viking Penguin, 1978; pp. 80–5.</ref>.

=== Архітектура ===
[[Файл:Wilton House.jpg|міні|300x300пкс|[[Вілтон-гауз]]]]
[[Файл:Banqueting House London.jpg|ліворуч|міні|250x250пкс|[[Бенкетінг-хаус|Бенкетинг-гауз]], [[палац Вайтголл]], Лондон]]
Класична архітектура, популярна на той час в Італії та Франції, поширилася на Англію та Шотландію в Каролінську епоху. На той час [[ренесансна архітектура]] вже покинула Велику Британію. Цей стиль на [[Велика Британія (острів)|Великій Британії]] був імплементований як [[палладіанство]], а найвидатнішим архітектором стилю був [[Ініго Джонс]]{{sfn|Summerson|1991|місце=p. 104-133}}. Джонс подорожував Італією разом із графом Арундел «Колекціонером» у 1613—1614 роках<ref>Hanno-Walter Kruft. ''A History of Architectural Theory: From Vitruvius to the Present''. Princeton Architectural Press, 1994 and Edward Chaney, Inigo Jones's 'Roman Sketchbook, 2006).</ref>. Палладіанство Джонса, його сучасників і пізніше послідовників був стилем великих фасадів, а математичні формули, за якими розраховували розміри, не застосовували строго. Більшість заміських будинків у Англії, зведені між 1640 та 1680 роками, як-от [[Вілтон-гауз]], побудовані в цьому стилі. Такий стиль загалом наслідує риси палладіанства Джонса, який так збудував [[Квінз-гауз]] у [[Гринвіч]]і, [[Бенкетінг-хаус|Бенкетинг-гауз]] у [[Палац Вайтголл|Вайтголлі]] (офіційна резиденція англійських монархів у 1530—1698 роках) та незавершена нова резиденція Карла I у Лондоні{{sfn|Copplestone|1963|місце=p. 280}}.
[[Файл:St. Paul's Church, Covent Garden, London.jpg|міні|270x270пкс|[[Церква Святого Павла (Ковент-гарден)|Церква Святого Павла]] у [[Ковент-гарден (район)|Ковент-гардені]]]]
[[Церква Святого Павла (Ковент-гарден)|Церква Святого Павла]] Джонса у [[Ковент-гарден (район)|Ковент-Гардені]] (1631)&nbsp;— перший повністю новий храм в Англії з часів [[Англійська реформація|Реформації]] і загалом наслідував [[тосканський ордер]], описаний [[Вітрувій|Вітрувієм]]{{sfn|Summerson|1991|місце=pp. 125-126}}.

Джонс був впливовою фігурою при дворі. Більшість великих будівель Каролінської епохи зведені у стилі, який історик [[Джон Саммерсон]] назвав «ремісничим манеризмом». Цей стиль розвинувся із [[Яковіанська архітектура|яковіанської архітектури]] під керівництвом переважно лондонських архітекторів, які продовжували працювати у [[Купецька гільдія|гільдіях]] (іноді їх ще називали [[Ліврейна компанія|ліврейними компаніями]]). Часто імена архітекторів та дизайнерів залишаються невідомими, тому в більшості випадків замовники споруд відігравали значну роль у їхньому оформленні. Одним із найвидатніших англійських скульпторів того часу був каменяр [[Ніколас Стоун]], який також співпрацював з Ініго Джонсом. Джон Джексон ({{Пом}} 1663) працював у Оксфорді і звів там багато прибудов до тамтешніх коледжів{{Sfn|Summerson|1991|місце=p. 142-144}}.
[[Файл:Swakeleys House - May 2013.jpg|міні|270x270пкс|[[Свекеліз-гауз]] на заході Лондона, зведений 1638 року]]
Після страти Карла I палладіанський стиль, який просував Ініго Джонс, занепав, оскільки більшість тих, кому він подобався, були придворними короля. Після реставрації Стюартів значного поширення набув стиль [[Архітектура бароко|бароко]]{{Sfn|Copplestone|1963|місце=p. 281}}.

== Наука ==

=== Медицина ===
[[Файл:William Harvey 2.jpg|міні|[[Вільям Гарвей]]|ліворуч]]
Медицина зазнала значного розвитку завдяки публікації [[Вільям Гарвей|Вільямом Гарвеєм]] у 1628 році праці «<nowiki/>[[Про рух серця і крові у тварин]]<nowiki/>» (''Exercitatio Anatomica de Motu Cordis et Sanguinis in Animalibus'') про [[Циркуляторна система|циркуляторну систему]]. Тоді праця отримала негативні і дуже критичні відгуки, але з часом ставлення до неї покращувалося.

Окультист [[Роберт Фладд]], протидіючи медичному прогресові, продовжив публікацію серії своїх праць, розпочатої ще за [[Яків I (король Англії)|Якова I]]. 1626 року з'явилася його ''Philosophia Sacra'', 1629 і 1631 вийшли дві частини ''Medicina Catholica''<ref>Medicina Catholica, &c., Frankfort, 1629–31</ref>. Його остання знакова праця, ''Philosophia Moysaica'', була опублікована після його смерті<ref>''Philosophia Moysaica'', &c., Gouda, 1638; an edition in English, ''Mosaicall Philosophy'', &c., London, 1659</ref>.

=== Філософія ===
Революція в мисленні, яка пов'язує [[Френсіс Бекон|Френсіса Бекона]] (1561—1626) зі створенням [[Лондонське королівське товариство|Королівського товариства]] у 1660 році, відбулася в Каролінську епоху. Беконова «[[Нова Атлантида]]» була вперше надрукована англійською в 1627 році та сприяла розвитку нової парадигми мислення серед сприйнятливих індивідів. Діячі, які заснували Королівське товариство, в цей період були школярами та студентами, хоча [[Джон Вілкінс]] уже публікував свої ранні праці про [[Коперниківська революція|Коперниківську революцію]]&nbsp;— «Відкриття світу на Місяці» (''The Discovery of a World in the Moon'', 1638) та «Розмова про нову планету» (''A Discourse Concerning a New Planet'', 1640).

За відсутності наукових інституцій та організацій, каролінські науковці, [[Протонаука|протонауковці]] та [[Натурфілософія|натурфілософи]] об'єднувалися в неформальні групи, часто під соціальним та фінансовим патронатом співчутливого аристократа. Такий феномен існував і за попередніх монархів&nbsp;— [[Єлизавета I|Єлизавети I]] та [[Яків I (король Англії)|Якова I]], коли такі групи утворювалися навколо [[Генрі Персі, 9-й граф Нортумберленд|Генрі Персі, 9-го графа Нортумберленд]]. Каролінські науковці збиралися так само. У цей період популярними були такі філософські теорії як [[алхімія]], [[астрологія]], [[неоплатонізм]], [[Кабала (вчення)|кабала]] та [[симпатична магія]].

Філософ [[Томас Гоббс]] почав писати про свої філософські концепти ще в Каролінську епоху, хоча його праці були опубліковані вже після її завершення.

=== Математика ===
У галузі [[Математика|математики]] 1631 року були опубліковані дві знакові праці: ''Artis analyticae praxis'' [[Томас Герріот|Томаса Герріота]] (опублікована за 10 років після смерті) та ''Clavis mathematicae'' [[Вільям Отред|Вільяма Отреда]]. Обидві праці стали вагомими в математичній науці, зокрема, ними було запроваджено використання символа <math>\times</math> для [[множення]] та (::) для [[ділення]]<ref>Carl B. Boyer, ''A History of Mathematics'', second edition, revised by Uta C. Merzbach; New York, John Wiley, 1991; pp. 306–7.</ref><ref>{{Cite book
|url=https://books.google.com/books?id=TJUJol1Qak4C&newbks=0&printsec=frontcover&dq=isbn:0521481244&hl=uk
|title=Symbols, Impossible Numbers, and Geometric Entanglements: British Algebra Through the Commentaries on Newton's Universal Arithmetick |last=Pycior
|first=Helena M.
|date=1997-05-13
|publisher=Cambridge University Press
|page=48
|language=en
|isbn=978-0-521-48124-3
}}</ref>.

== Релігія ==
[[Файл:William Laud.jpg|міні|331x331пкс|Архієпископ [[Вільям Лод]]]]
Незалежно від релігійних вчень чи політичних переконань, абсолютна більшість жителів усіх трьох королівств ([[Королівство Англія|Англія]], [[Шотландське королівство|Шотландія]], [[Ірландське королівство|Ірландія]]) вірили, що «добре керована» монархія походила від божественної волі. У суспільстві сперечалися, що означає «добре керована» монархія, а також щодо того, хто має виняткове право вирішувати релігійні питання. [[Єпископальна система церковного управління|Єпископаліанці]] (''Episcopalians'') загалом підтримували церкву, якою керують єпископи, яких призначав король і які відповідали перед ним. [[Пуритани]] вважали, що король повинен відповідати перед релігійними лідерами, яких призначали відповідні конгрегації{{Sfn|Macleod|2009|місце=pp. 5–19}}.

Каролінська епоха була періодом інтенсивних дискусій щодо релігійної практики та літургії. Тоді як Церква Шотландії була переважно [[Пресвітеріанство|пресвітеріанською]], обставини в Англії були більш складні. «Пуритан» було загальним терміном для всіх, хто хотів реформувати, або «очистити» (''purify''), [[Англіканська церква|Церкву Англії]]; пуритани ділилися на багато різних між собою груп. Пресвітеріанці мали найбільший вплив у [[Парламент Англії|Парламенті]], хоча були й інші об'єднання, як-от [[конгрегаціоналісти]] та [[індепенденти]]. Тісні зв'язки між релігією та політикою додавали загальній ситуації ще більшої складності; єпископи засідали в [[Палата лордів Великої Британії|Палаті лордів]], де вони часто блокували парламентську законодавчу діяльність{{Sfn|Wedgwood|1958|місце=p. 31}}.

Хоча король Карл I був непохитним протестантом, багато хто, навіть серед тих, хто підтримував єпископаліанство, виступали проти ритуалів [[Висока церква|Високої церкви]], які король прагнув встановити в Англії та Шотландії, оскільки такі ритуали були католицькими і викликали значну підозрілість та недовіру в суспільстві<ref>{{Cite web|url=https://www.royal.uk/charles-i|title=Charles I|website=royal.uk}}</ref>. Існувала низка причин такого становища. По-перше, тісний зв'язок політики та релігії в XVII столітті означав, що зміни в одній із цих сфер життя суспільства означали зміни і в іншій. По-друге, в період [[Тридцятилітня війна|Тридцятилітньої війни]] такий стан викликав занепокоєння, пов'язане з тим, що король не зміг організувати підтримку протестантських сил з боку Англії в боротьбі із католицькими державами{{Sfn|MacDonald|1969|місце=pp. 45–50}}.

Карл I тісно співпрацював із архієпископом [[Вільям Лод|Вільямом Лодом]] у питаннях реорганізації влади, зокрема, підготовки видання нової [[Книга спільних молитов|Книги спільних молитов]]. Історики Кевін Шерп та Джуліан Дейвіс вважають, що Карл був головним ініціатором релігійних змін, а Лод забезпечував призначення відповідних єпископів, як-от [[Роджер Манварінг]] та [[Роберт Сібторп]]<ref>Kenneth Fincham, «William Laud and the exercise of Caroline ecclesiastical patronage.» ''Journal of Ecclesiastical History'' 51.1 (2000): 69–93.</ref><ref>Julian Davies, ''The Caroline captivity of the church: Charles I and the remoulding of Anglicanism, 1625—1641'' (Oxford UP, 1992).</ref>.

Шотландський опір каролінським реформам припинився після [[Єпископські війни|єпископських війн]] 1639 та 1640 років, внаслідок яких єпископів вигнали із Церкви Шотландії, тоді як було встановлено [[Ковенантський рух|ковенантський]] уряд. Наслідуючи [[Національний ковенант|Національний Ковенант]] 1643 року, англійські та шотландські делегати зібралися на [[Вестмінстерська асамблея|Вестмінстерській асамблеї]], скликану за постановою [[Довгий парламент|Довгого парламенту]], щоб створити об'єднану Пресвітеріанську церкву Англії та Шотландії. Проте згодом такий проєкт став лише пропозицією, навіть за домінування пуритан у Довгому парламенті, а 1647 року його повністю відкинули{{Sfn|Wedgwood|1958|місце=pp. 603–605}}.

== Зовнішня політика ==
Король [[Яків I (король Англії)|Яків I]] (1603—1625) виступав за мир не тільки в його трьох королівствах, а і в усій Європі<ref>{{Cite book
|url=https://books.google.com/books?id=yKEhAQAAIAAJ&newbks=0&hl=en
|title=James VI and I |last=Lockyer
|first=Roger
|date=1998
|publisher=Longman
|pages=138-158
|language=en
|isbn=978-0-582-27962-9
}}</ref>. Європа була значно поляризована і перебувала на межі початку [[Тридцятилітня війна|Тридцятилітньої війни]] між невеликими протестантськими державами і католицькими імперіями. На католицизм в [[Іспанія|Іспанії]], як і на імперію [[Фердинанд II Габсбург|Фердинанда II]], голови дому Австрійських Габсбурґів та імператора [[Священна Римська імперія|Священної Римської імперії]], значно вплинула [[Контрреформація]]. Метою католицьких держав було викорінення протестантизму на своїй території<ref>W. B. Patterson, «King James I and the Protestant cause in the crisis of 1618–22.» ''Studies in Church History'' 18 (1982): 319—334.</ref>.

[[Карл I (король Англії)|Карл I]] успадкував слабкий флот, і в перші роки правління багато кораблів були захоплені [[Берберські корсари|берберськими корсарами]], які діяли за кошт [[Османська імперія|Османської імперії]] і полонені яких ставали рабами. Корсари проводили рейди на узбережжі [[Велика Британія (острів)|Великої Британії]], зокрема, великий набіг стався в серпні 1625 року поблизу [[Корнуолл]]у, і на 1626 рік 4500 британців були рабами у Північній Африці. Кораблі корсаків діяли навіть у британських водах, і до 1640-х років парламент почав уживати заходів для викупу заручників у турків<ref>{{Cite book
|url=https://books.google.com.ua/books?id=dRoGHSFa1swC&pg=PA7&redir_esc=y#v=onepage&q&f=false
|title=Islam in Britain, 1558-1685 |last=Matar
|first=Nabil
|date=1998-10-13
|publisher=Cambridge University Press
|pages=6-9
|language=en
|isbn=978-0-521-62233-2
}}</ref>.
[[Файл:George.Villiers.(digital-tweak-of-restored-Rubens).jpg|міні|[[Джордж Вільєрс, 1-й герцог Бекінгем]]]]
[[Джордж Вільєрс, 1-й герцог Бекінгем|Герцог Бекінгемський]] (1592—1628) мав широкі владні повноваження і фактично виконував їх замість короля. Він прагнув до союзу з Іспанією. Разом зі ще тоді принцом Карлом він у 1623 році поїхав до Іспанії, щоб домогтися одруження принца із інфантою. Проте Іспанія висувала умови, щоб король Яків I відкинув нетолерантність до католицтва, або ж шлюб укладений не буде. Герцог Бекінгем та принц Карл були принижені, і герцог став одним із тих, хто найбільше виступав за війну проти Іспанії. Водночас протестантські князі підтримували Англію як найсильнішу серед протестантських держав і таким чином намагалися заручитися її підтримкою. Дочка Якова I [[Єлизавета Стюарт|Єлизавета]] стала королевою-консортом [[Богемське королівство|Богемії]] за шлюбом із [[Фрідріх V Пфальцький|Фрідріхом Пфальцьким]], який став зятем короля і воював проти Відня. [[Тридцятилітня війна]] розпочалася у 1618 році, коли габсбурзький імператор вигнав нових короля та королеву Богемії та стратив їхніх прихильників. Католицька [[Баварське королівство|Баварія]] почала вторгнення у [[Пфальц]], і зять Якова I звернувся по його військову допомогу. Король остаточно усвідомив, що його політика мала зворотній ефект, і відмовився допомагати. Він успішно вберіг Англію від участі у європейській війні, яка тривала три десятиліття. Інший план Якова I полягав у тому, щоб одружити принца Карла із французькою принцесою-католичкою, яка принесла би солідне [[придане]]. Парламент та британці виступали категорично проти будь-яких шлюбів із католиками, вимагали негайно розпочати війну проти Іспанії, а також підтримували протестантів у війні в континентальній Європі. Яків I відкинув думку і еліт, і населення, а парламент відповідно скоротив фінансування короля<ref>Jonathan Scott, England's Troubles: 17th-century English Political Instability in European Context (Cambridge UP, 2000), pp. 98–101</ref><ref>Godfrey Davies, ''The Early Stuarts: 1603—1660'' (1959), pp. 47–67</ref>.

Король Карл I довіряв герцогу Бекінгемському, який у той час став доволі багатим, проте зазнав невдачі у зовнішній та військовій політиці. Карл I наказав герцогові провести [[Англо-іспанська війна (1625—1630)|військову кампанію]] проти Іспанії у 1625 році. Ця експедиція стала тотальним фіаско через велику кількість солдатів, які померли від хвороб та голоду. Герцог був також на чолі іншої військової кампанії в 1627 році, яка також зазнала тотального розгрому. Через це його незлюбили, а репутації короля було завдано значної шкоди. Англійці зраділи, коли в 1628 році кат [[Джон Фелтон (кат)|Джон Фелтон]] стратив герцога<ref>Thomas Cogswell, «John Felton, popular political culture, and the assassination of the duke of Buckingham.» ''Historical Journal'' 49.2 (2006): 357—385.</ref>.

Одинадцятирічний період між 1629 та 1640 роком, коли Карл I правив одноосібно без парламенту, відомий як [[Особисте правління|''Особисте правління'']] (''Personal Rule''), або ''Одинадцятирічна тиранія''. У цей період держава не мала коштів для ведення війни, тому мир був міцним. Оскільки парламент надалі не хотів фінансувати військові кампанії короля, 1629 року Карл I уклав [[Сузький договір|мир із Францією]] та Іспанією<ref>Kevin Sharpe, ''The personal rule of Charles I'' (1992) xv, 65-104.</ref>. Відсутність коштів для війни, внутрішній конфлікт між королем та парламентом призвели до того, що увага Англії була відвернута від європейських справ, що, у свою чергу, призвело до поразок протестантських сил. Тому основним вектором зовнішньої політики Англії залишався союз із [[Республіка Об'єднаних провінцій Нідерландів|Нідерландами]], хоча англійські полки також воювали за [[Швеція|Швецію]]. Відмова королів Якова I та Карла I від участі в континентальних війнах була однією з найпозитивніших для Англії рис їхнього правління. Попри це в 1627—1629 роках Англія вела незначну [[Англо-французька війна (1627—1629)|війну]] проти [[Французьке королівство|Франції]], в якій підтримала [[Гугеноти|гугенотів]] у боротьбі проти короля [[Людовик XIII Справедливий|Людовика XIII]]<ref>G.M.D. Howat, ''Stuart and Cromwellian Foreign Policy'' (1974) pp. 17–42.</ref>.

У 1600—1650 роках Англія здійснила кілька спроб колонізувати [[Гаяна|Гаяну]] на півночі [[Південна Америка|Південної Америки]], проте всі спроби зазнали невдачі, і ці землі ([[Суринам]]) остаточно відійшли до Нідерландів у 1667 році<ref>Joyce Lorimer, «The failure of the English Guiana ventures 1595—1667 and James I's foreign policy.» ''Journal of Imperial and Commonwealth History'' 21#.1 (1993): 1–30.</ref><ref>Albert J. Loomie, ''Spain & the Early Stuarts, 1585—1655'' (1996).</ref>.

== Колоніалізм ==
З 1620 по 1643 релігійні невдоволення, більшою мірою з боку пуритан і тих, хто звинувачував короля у нібито католицьких нахилах, призвели до масштабних добровільних еміграцій, відомих як ''[[Міграція пуритан до Нової Англії (1620–1640)|Велика міграція]]'' (''The Great Migration''). Із близько 80 тисяч емігрантів із Англії близько 20 тисяч поселилися в Північній Америці, де головною ціллю була [[Нова Англія]]<ref>Ashley, Roscoe Lewis (1908). ''American History''. New York: The Macmillan Company. p. 52.</ref>. Колоністи в Новій Англії були переважно родинами, які мали певну освіту і переважно вели заможне життя у метрополії.

=== Кароліна ===
{{Докладніше|Кароліна (провінція)}}
1629 року король Карл I дав своєму генеральному прокуророві, серу [[Роберт Гіт|Роберту Гіту]], регіон навколо річки [[Кейп-Фір (річка)|Кейп-Фір]] на території сучасних [[Сполучені Штати Америки|Сполучених Штатів]]. Ці землі були інкорпоровані і названі ''Кароліною'' на честь Карла I. Згодом Гіт продав територію [[Генрі Говард, 15-й граф Арундел|Генрі Говардові, графові Арундел]]<ref>{{Cite web|title=Howard, Henry Frederick - NCpedia|url=https://www.ncpedia.org/biography/howard-henry-frederick|website=www.ncpedia.org|accessdate=2023-05-02}}</ref>. Перші постійні поселенці прибули до Кароліни за правління короля [[Карл II (король Англії)|Карла II]].

=== Меріленд ===
{{Докладніше|Меріленд (провінція)}}
[[Файл:The Founding of Maryland.jpg|міні|350x350пкс|Заснування Меріленду. Картина [[Емануель Лойце|Емануеля Лойце]]<ref>{{Cite book
|url=https://books.google.com.ua/books?id=nUi479nzegAC&pg=PA52&redir_esc=y#v=onepage&q&f=false
|title=Archaeology, Narrative, and the Politics of the Past: The View from Southern Maryland |last=King
|first=Julia A.
|date=2012-07-15
|publisher=Univ. of Tennessee Press
|page=52
|language=en
|isbn=978-1-57233-888-3
}}</ref><ref>{{Cite book
|url=https://books.google.com.ua/books?id=nUi479nzegAC&pg=PA85&redir_esc=y#v=onepage&q&f=false
|title=Archaeology, Narrative, and the Politics of the Past: The View from Southern Maryland |last=King
|first=Julia A.
|date=2012-07-15
|publisher=Univ. of Tennessee Press
|page=85
|language=en
|isbn=978-1-57233-888-3
}}</ref>]]
1632 року Карл I видав статут [[Пропрієтарна колонія|пропрієтарної колонії]] [[Меріленд (провінція)|Меріленд]] площею близько 12&nbsp;млн акрів (49 000 км<sup>2</sup>) римо-католицькому баронові [[Сесіл Калверт, 2-й барон Балтімор|Сесілу Калверту]], який прагнув утілити ідею свого батька, [[Джордж Калверт, 1-й барон Калверт|1-го барона Калверта]], із заснування колонії, в якій католики могли б жити спільно із протестантами. На відміну від королівського статуту Кароліни, статут Меріленду не містив жодних згадок про релігію майбутніх поселенців. Проте передбачалося, що католики будуть могти безперешкодно проживати в колонії<ref>{{Cite book
|url=http://archive.org/details/bub_gb_RBsNAAAAIAAJ
|title=The library of American biography |last=unknown library
|first=Jared
|last2=Joseph Meredith Toner Collection (Library of Congress) DLC
|date=1834
|publisher=Boston, Hilliard, Gray; London, R.J. Kennett
}}</ref>. Нова колонія була названа на честь католички за віросповіданням [[Генрієтта Марія Французька|Генрієтти Марії Французької]]&nbsp;— дружини Карла I та його королеви-консорт<ref>{{Cite web|title=Maryland's Name & Queen Henrietta Maria|url=https://msa.maryland.gov/msa/mdmanual/01glance/html/name.html|website=msa.maryland.gov|accessdate=2023-05-03}}</ref><ref>Frances Copeland Stickles, A Crown for Henrietta Maria: Maryland's Namesake Queen (1988), p. 4</ref>.

Рішення про заснування колонії саме в цьому місці було стратегічним, оскільки король прагнув мати володіння на північ від річки [[Потомак]]. Колонію [[Нові Нідерланди]] заснував один із найбільших імперіалістичних суперників Англії&nbsp;— [[Республіка Об'єднаних провінцій Нідерландів]], яка претендувала на всю долину річки [[Делавер (річка)|Делавер]] і навмисно чітко не встановлювала кордон із англійською [[Вірджинія (колонія)|Вірджинією]]. Король Карл не погоджувався із претензіями Нідерландів на узбережжя Атлантики і намагався посилити англійські претензії, офіційно окуповуючи ці території.

Лорд Балтімор запрошував до Меріленду і католиків, і протестантів, часто пропонуючи їм великі землеволодіння та обіцяючи віротерпимість. У новій колонії було запроваджено правило ''[[гедрайт]]у'', яке вперше було застосоване у [[Джеймстаун (Вірджинія)|Джеймстауні]], відповідно до якого поселенці отримували 50 акрів (20 га) землі на кожну особу, завезену до колонії. Проте із близько 200 перших поселенців, які прибули на кораблях ''Ark'' та ''Dove'', більшість були протестантами<ref>{{Cite web|title=CATHOLIC ENCYCLOPEDIA: Maryland|url=https://www.newadvent.org/cathen/09755b.htm|website=www.newadvent.org|accessdate=2023-05-03}}</ref>. Римо-католики на чолі із єзуїтом [[Ендрю Вайт (єзуїт)|Ендрю Вайтом]], які складали меншість, співпрацювали із протестантами на чолі з [[Леонард Калверт|Леонардом Калвертом]], братом 2-го барона Балтімор, з метою створення нового поселення&nbsp;— [[Сент-Меріс-Сіті (Меріленд)|Сент-Меріс-Сіті]]. Воно стало першою столицею Меріленду<ref>{{Cite web|title=The Hoya - Buildings Pay Homage to GU's Most Famous Founders, Donors|url=http://www.thehoya.com/news/110805/news9.cfm|website=web.archive.org|date=2007-09-29|accessdate=2023-05-03|archive-date=2007-09-29|archive-url=https://web.archive.org/web/20070929111547/http://www.thehoya.com/news/110805/news9.cfm}}</ref>. Зараз це місце вважається «місцем народження» [[Свобода віросповідання|свободи віросповідання]] у США<ref>{{Cite web|title=Reconstructing the Brick Chapel of 1667|url=http://www.stmaryscity.org/wp-content/uploads/2013/07/Chapel-Reconstruction.pdf|website=web.archive.org|date=2014-03-13|accessdate=2023-05-03|archive-date=2014-03-13|archive-url=https://web.archive.org/web/20140313133644/http://www.stmaryscity.org/wp-content/uploads/2013/07/Chapel-Reconstruction.pdf}}</ref><ref name=":1">{{Cite web|url=https://www.washingtonpost.com/wp-dyn/content/article/2008/08/15/AR2008081504104.html|title=Religious Freedom Byway Would Recognize Maryland's Historic Role|website=washingtonpost.com}}</ref> і першим місцем у Північній Америці, створеним за особливим мандатом як місце і для католиків, і для протестантів<ref name=":1" /><ref>{{Cite web|title=Religious Toleration in Maryland - Introduction|url=https://msa.maryland.gov/msa/speccol/sc2200/sc2221/000025/html/intro.html|website=msa.maryland.gov|accessdate=2023-05-03}}</ref><ref name=":2">Cecilius Calvert, «Instructions to the Colonists by Lord Baltimore, (1633)» in Clayton Coleman Hall, ed., Narratives of Early Maryland, 1633—1684 (NY: Charles Scribner's Sons, 1910), 11-23.</ref>. Однак римо-католиків заохочували стримано ставитися до своєї віри, щоб не провокувати конфліктів із протестантами<ref name=":2" />.

Релігійна толерантність надалі залишалася основною ціллю, до якої прагнули засновники колонії. На перших законодавчих зборах провінції Меріленд у 1649 році було прийнято закон, який закріпив [[віротерпимість]]. Пізніше, у другій половині XVII століття, католицизм у Меріленді був оголошений поза законом, і віротерпимість була скасована. Її було відновлено після [[Американська революція|Американської революції]] другої половини XVIII століття<ref>Roarke, p. 78</ref>.

=== Коннектикут ===
{{Докладніше|Коннектикут (колонія)}}
На початку існування колонія [[Коннектикут (колонія)|Коннектикут]] являла собою декілька невеликих поселень у [[Віндзор (Коннектикут)|Віндзорі]], [[Ветерсфілд (Коннектикут)|Ветерсфілді]], [[Олд-Сейбрук (Коннектикут)|Сейбруці]], [[Гартфорд (Коннектикут)|Гартфорді]] та [[Нью-Гейвен (Коннектикут)|Нью-Гейвені]]. Перші англійські поселенці прибули до Коннектикуту в 1633 році і поселилися у Віндзорі<ref>{{Cite web|title=Early Settlers of Connecticut|url=http://www.cslib.org/earlysettlers.htm|website=web.archive.org|date=2010-04-20|accessdate=2023-05-03|archive-date=2010-04-20|archive-url=https://web.archive.org/web/20100420061052/http://www.cslib.org/earlysettlers.htm}}</ref>. [[Джон Вінтроп (молодший)|Джон Вінтроп-молодший]] із [[Массачусетс]]у отримав наказ створити у гирлі річки [[Коннектикут (річка)|Коннектикут]] колонію [[Сейбрук (колонія)|Сейбрук]]<ref>{{Cite web|url=http://www.saybrookhistory.org/web_page.php?id=13|title=Brief History of Saybrook|accessdate=2023-05-05|archive-date=2014-05-16|archive-url=https://archive.today/20140516202750/http://www.saybrookhistory.org/web_page.php?id=13}}</ref>.

Основна частина поселенців&nbsp;— пуритани із [[Колонія Массачусетської затоки|колонії Массачусетської затоки]] на чолі з [[Томас Гукер|Томасом Гукером]]&nbsp;— прибули в 1636 році і заснували колонію [[Коннектикут (колонія)|Коннектикут]] у Гартфорді<ref>{{Cite web|title=Society of Colonial Wars in the State of Connecticut - 1636 Hartford, Connecticut|url=https://colonialwarsct.org/1636.htm|website=colonialwarsct.org|accessdate=2023-05-03}}</ref>. Колонія Нью-Гейвен була заснована [[Джон Дейвенпорт|Джоном Дейвенпортом]], [[Теофіл Ітон|Теофілом Ітоном]] та іншими у 1638 році. Ця колонія мала власну конституцію «Фундаментальна згода колонії Нью-Гейвен», затверджену 1639 року<ref>{{Cite web|title=The Federal and State constitutions, colonial charters, and other organic laws of the state[s], territories, and colonies now or heretofore forming the United States of America /compiled and edited under the Act of Congress of June 30, 1906|url=https://avalon.law.yale.edu/17th_century/ct01.asp|website=avalon.law.yale.edu|date=1998-12-18|accessdate=2023-05-03|first=Francis Newton|last=Thorpe}}</ref>.

Поселенці часів Каролінської епохи були [[Кальвіністська церква|кальвіністами]] і намагалися відокрмитися від Церкви Англії. Більшість із них емігрували до Нової Англії під час Великої міграції<ref>Barck, Oscar T.; Lefler, Hugh T. (1958). Colonial America. New York: Macmillan. pp. 258—259.</ref>. Заснування цих індивідуально незалежних поселень не було санкціоновано Короною<ref>{{Cite web|title=The Society of Colonial Wars in the State of Connecticut - 1638 New Haven,CT - The Independent Colony|url=http://www.colonialwarsct.org/1638_new_haven.htm|website=web.archive.org|date=2014-11-15|accessdate=2023-05-03|archive-date=2014-11-15|archive-url=https://web.archive.org/web/20141115210256/http://www.colonialwarsct.org/1638_new_haven.htm}}</ref>. Офіційне їх визнання не відбулося навіть до кінця правління [[Карл II (король Англії)|Карла II]]<ref>{{Cite web|title=Society of Colonial Wars in the State of Connecticut - 1662 The Connecticut Charter|url=https://colonialwarsct.org/1662.htm|website=colonialwarsct.org|accessdate=2023-05-03}}</ref>.

=== Род-Айленд ===
Те, що пізніше отримало назву ''[[Род-Айленд (колонія)|Колонія Род-Айленд та Провидентські плантації]]'', було засновано у Каролінську епоху. У 1630-х роках [[дисентери]] із пуритан колонії Массачусетської затоки прибули сюди двома різними хвилями. Під час першої хвилі у 1636 році на чолі з Роджером Вільямсом було засновано місто [[Провіденс]] та сусідні поселення, як-от [[Кренстон (Род-Айленд)|Кренстон]]<ref>{{Cite book
|url=http://archive.org/details/civicarchitectur00cady
|title=The civic and architectural development of Providence, 1636-1950 |last=Allen County Public Library Genealogy Center
|first=John Hutchins
|date=1957
|publisher=Providence, R.I. : Book Shop
}}</ref>. За рік інша група поселенців на чолі з [[Енн Гатчісон]] зайняла північну частину [[Аквіднек (острів)|острова Аквіднек]] (тоді відомий як Род-Айленд)<ref>{{Cite book
|url=https://books.google.com.ua/books?id=TTj1N-egHsMC&pg=PA209&redir_esc=y#v=onepage&q&f=false
|title=American Jezebel: The Uncommon Life of Anne Hutchinson, the Woman Who Defied the Puritans |last=LaPlante
|first=Eve
|date=2010-10-19
|publisher=Zondervan
|language=en
|isbn=978-0-06-192695-2
}}</ref>.

=== Барбадос ===
Після того, як португальські та іспанські відкривачі відвідали Барбадос, 14 травня 1625 року капітан Джон Пауелл проголосив острів володінням Якова I (на той час уже минуло 6 тижнів після його смерті)<ref name=":0">{{Cite web|title=The Abbreviated History Of Barbados|url=https://barbados.org/history1.htm|website=barbados.org|accessdate=2023-05-02}}</ref>. За два роки 80 поселенців із 10 рабами, завезені братом капітана, [[Генрі Пауелл]]ом, зайняли острів<ref>{{Cite book
|url=https://books.google.com.ua/books?id=BoKqbwAACAAJ&redir_esc=y
|title=A History of Barbados: From Amerindian Settlement to Caribbean Single Market |last=Beckles
|first=Hilary McD
|date=2006-11-16
|publisher=Cambridge University Press
|page=7
|language=en
|isbn=978-0-521-67849-0
}}</ref>. 1639 року колоністи заснували місцеву демократичну асамблею. Сільське господарство, яке спиралося на ''[[Індентура|індентури]]'' (''Indentures''), починаючи із 1630-х років розвивалася на таких культурах як цукрова тростина, тютюн та бавовна<ref name=":0" />.

== Завершення епохи ==
[[Файл:Charles Landseer - The Eve of the Battle of Edge Hill, 1642 - Google Art Project.jpg|міні|350x350пкс|Король Карл I на військовій раді напередодні [[Битва при Еджгіллі|битви при Еджгіллі]] у 1642 році]]
Після невдалої спроби Карла I арештувати п'ятьох членів парламенту, яка сталася 4 січня 1642 року, король оголосив війну парламенту. Так в Англії почалася [[Англійська громадянська війна|громадянська війна]], в якій король одночасно протистояв арміям англійського та шотландського парламентів.

Головним серед тих, хто підтримував короля, був [[Рупрехт Пфальцький|Рупрехт Пфальцький]]&nbsp;— син пфальцького курфюрста [[Фрідріх V Пфальцький|Фрідріха V]] та сестри Карла [[Єлизавета Стюарт|Єлизавети]]. Він був провідним серед роялістів під час громадянської війни. Також він був активним на флоті і засновником [[Королівська Африканська компанія|Королівської Африканської компанії]] та [[Компанія Гудзонової затоки|Компанії Гудзонової затоки]], займався наукою та мистецтвом<ref>Hugh Trevor-Roper, «Prince Rupert, 1619-82» ''History Today'' (March 1982) 32#3:4–11.</ref>.

Після поразки Карла I у [[Битва під Несбі (1645)|битві при Несбі]] у червні 1645 року він здався шотландській парламентській армії, яка зрештою передала його англійському парламентові. Перебуваючи ув'язненим у [[Гемптон-корт]]і, король рішуче відкидав вимоги [[Конституційна монархія|конституційної монархії]]. У листопаді 1647 року він утік із Гемптон-корту, проте незабаром був заново схоплений і ув'язнений у [[Замок Карісбрук|замку Карісбрук]] на [[Острів Вайт (графство)|острові Вайт]]{{sfn|Carlton|1995|місце=p. 331}}{{sfn|Gregg|1981|місце=p. 42}}.
[[Файл:The execution of King Charles I from NPG.jpg|міні|Страта Карла I в [[Бенкетінг-хаус|Бенкетін-гаузі]] 30 січня 1649 року]]
У Карісбруку Карлові, який все ще планував утечі, вдалося укласти союз із Шотландією, який ґрунтувався на обіцянці узаконити пресвітеріанство, і тому було заплановане шотландське вторгнення в Англію<ref>{{Cite web|title=Charles I: A Royal Prisoner|url=https://www.english-heritage.org.uk/visit/places/carisbrooke-castle/history/charles-i-prisoner/|website=English Heritage|accessdate=2023-05-04}}</ref>. Проте на кінець 1648 року [[армія нового зразка]] [[Олівер Кромвель|Олівера Кромвеля]] встановила контроль над майже всією Англією, і шотландська армія, яка розпочала вторгнення, була розбита у [[Битва при Престоні (1648)|битві при Престоні]], де 2000 солдатів Карла I були вбиті і 9000&nbsp;— полонені{{sfn|Bull, Seed|1998|місце=p. 100}}. Після поразки Карл I був звинувачений у тиранії та державній зраді. Над ним провели суд, і в січні 1649 року він був [[Страта Карла I|страчений]]<ref>{{Cite web|url=https://www.parliament.uk/about/living-heritage/building/palace/westminsterhall/government-and-administration/trial-of-charlesi/|title=The trial of Charles I|website=parliament.uk}}</ref>.

Він був страчений у [[Бенкетінг-хаус|Бенкетінг-гаузі]]&nbsp;— будівлі, яку король замовив в архітектора [[Ініго Джонс]]а як першу частину свого нового королівського палацу{{Sfn|Hibbert|1968|с=267}}{{Sfn|Halliday|1967|с=160}}.

Після завершення Каролінської епохи в Англії встановився [[Протекторат Кромвеля|протекторат]] Олівера Кромвеля. 1658 року Кромвель помер, його посаду успадкував син [[Річард Кромвель|Річард]]. 1659 року він добровільно подав у відставку, а наступного року відбулася [[реставрація Стюартів]], і на престол зійшов син Карла I Карл II.

== Примітки ==
{{reflist|2}}

== Джерела ==
{{стовпці|2}}
{{refbegin}}
* Brown, Christopher: ''Van Dyck 1599—1641''. Royal Academy Publications, 1999. {{ISBN|0-900946-66-0}}
* {{книга|автор=Bull Stephen, Mike Seed|заголовок=Bloody Preston: The Battle of Preston, 1648|видавництво=Carnegie Publishing Ltd|місце=Lancaster|рік=1998|isbn=1-85936-041-6|ref=Bull, Seed}}
* {{книга|автор=Carlton, Charles|рік=1995|заголовок=Charles I: The Personal Monarch|місце=London|видавництво=Routledge|isbn=0-415-12141-8|ref=Carlton}}
* {{книга|автор=Chambers, James|рік=1985|заголовок=The English House|місце=London|видавництво=Guild Publishing|ref=Chambers}}
* {{cite EB1911|wstitle=Van Dyck, Sir Anthony|volume=27}}
* {{книга|автор=Copplestone, Trewin|рік=1963|заголовок=World Architecture|видавництво=Hamlyn|ref=Copplestone}}
* Corns Thomas N. (1999) ''The Royal Image: Representations of Charles I'' Cambridge University Press.
* Coward, Barry, and Peter Gaunt, eds (2011). ''English Historical Documents, 1603—1660''
* {{cite DNB |wstitle=Van Dyck, Anthony |volume=58 |first=Lionel Henry |last=Cust|ref=Cust}}
* {{книга|автор=[[Пауліна Грегг|Gregg, Pauline]]|рік=1981|заголовок=King Charles I|місце=London|видавництво=Dent|isbn=0-460-04437-0|ref=Gregg}}
* {{книга|автор=Halliday, E. E.|рік=1967|заголовок=Cultural History of England|місце=London|видавництво=Thames & Hudson|ref=Halliday}}
* Hanno-Walter Kruft. ''A History of Architectural Theory: From Vitruvius to the Present''. Princeton Architectural Press, 1994 and Edward Chaney, Inigo Jones's 'Roman Sketchbook, 2006
* {{книга|автор=Harris, Enriqueta|рік=1982|заголовок=Velazquez|місце=Ithaca, N.Y.|видавництво=Cornell University Press|isbn=0801415268|ref=Harris}}
* {{книга|автор=[[Крістофер Гібберт|Hibbert, Christopher]]|рік=1968|заголовок=Charles I|місце=London|видавництво=Weidenfeld & Nicolson|ref=Hibbert}}
* Kenyon, J.P. ed. ''The Stuart Constitution, 1603—1688: Documents and Commentary'' (1986)* Key, Newton, and Robert O. Bucholz, eds. ''Sources and debates in English history, 1485—1714'' (2009)
* {{стаття|прізвище=MacDonald |ім'я=William W |назва=John Pym: Parliamentarian |журнал=Historical Magazine of the Protestant Episcopal Church |рік=1969 |том=38 |номер=1|ref=MacDonald}}
* {{стаття|прізвище=Macleod |ім'я=Donald|рік=2009 |назва=The influence of Calvinism on politics|журнал=Theology in Scotland |том=XVI |номер=2|url=https://core.ac.uk/download/pdf/30318219.pdf|ref=Macleod}}
* Stater, Victor, ed. ''The Political History of Tudor and Stuart England: A Sourcebook'' (Routledge, 2002) [https://www.questia.com/library/108130578/the-political-history-of-tudor-and-stuart-england online]
* {{книга|автор=[[Джон Саммерсон|Summerson, John]]|заголовок= Architecture in Britain, 1530–1830, |рік=1991|видання=8th edn., revised|місце=Penguin|видавництво=Pelican history of art |isbn=0140560033|ref=Summerson}}
* {{книга|автор=Wedgwood, CV|заголовок=The King's War, 1641–1647|рік=1958|видавництво=Penguin Classics|isbn=978-0141390727|видання=2001|ref=Wedgwood}}
* {{cite CE1913|wstitle=Antoon Van Dyck|volume=5|first=George Charles|last=Williamson}}
* Wood, Jeremy. ''Dyck, Sir Anthony Van (1599—1641)''.
* Atherton, Ian, and Julie Sanders, eds. ''The 1630s: Interdisciplinary Essays on Culture and Politics in the Caroline Era'' (Manchester UP, 2006).
* Brice, Katherine. ''The Early Stuarts, 1603—1640'' (1994). pp.&nbsp;119–143.
* Cogswell, Thomas. "'A Low Road to Extinction? Supply and Redress of Grievances in the Parliaments of the 1620s, " ''Historical Journal'', 33#2 (1990), 283—303 DOI: [https://doi.org/10.1017/S0018246X00013339 notes online]
* Coward, Barry, and Peter Gaunt. ''The Stuart Age: England, 1603—1714'' (5th ed 2017) [https://www.amazon.com/Stuart-Age-England-1603-1714/dp/113894954X/ref=mt_hardcover?_encoding=UTF8&me= new introduction]; a wide-ranging standard scholarly survey.
* Coward, Barry, ed. ''A Companion to Stuart Britain'' (2009) [https://www.amazon.com/Companion-Stuart-Britain-Barry-Coward/dp/1405189983/ excerpt and text search]; 24 advanced essays by scholars; emphasis on historiography; [http://www.wiley.com/WileyCDA/WileyTitle/productCd-0631218742.html contents]
* Cressy, David. ''Charles I and the People of England'' (Oxford UP, 2015).
* Davies, Godfrey. ''The Early Stuarts, 1603—1660'' (Oxford History of England) (2nd ed. 1959), a wide-ranging standard scholarly survey.
* Dyson, Jessica. ''Staging Authority in Caroline England: Prerogative, Law and Order in Drama, 1625—1642'' (2016).
* Fritze, Ronald H. and William B. Robison, eds. ''Historical Dictionary of Stuart England, 1603—1689'' (1996), 630pp; 300 short essays by experts emphasis on politics, religion, and historiography [https://www.amazon.com/Historical-Dictionary-Stuart-England-1603-1689/dp/0313283915/ excerpt]
* Gardiner, Samuel Rawson. ''History of England from the Accession of James I. to the Outbreak of the Civil War 1603—1642'' (1884) pp 50–160 [https://books.google.com/books?id=nC3vAAAAMAAJ&q=gardiner+1603+outbreak online].
* Hirst, Derek. «Of Labels and Situations: Revisionisms and Early Stuart Studies.» ''Huntington Library Quarterly'' 78.4 (2015): 595—614. [https://muse.jhu.edu/article/610818/summary excerpt]
* Hirst, Derek. ''Authority and Conflict: England, 1603—1658'' (Harvard UP, 1986).
* Kenyon, J.P. ''Stuart England'' (Penguin, 1985), survey
* Kishlansky, Mark A. ''A Monarchy Transformed: Britain, 1603—1714'' (Penguin History of Britain) (1997), standard scholarly survey; [https://www.amazon.com/dp/0140148272/ excerpt and text search]
* Kishlansky, Mark A. and John Morrill. «Charles I (1600—1649)», ''Oxford Dictionary of National Biography'' (2004; online edn, Oct 2008) [http://www.oxforddnb.com/view/article/5143, accessed 22 Aug 2017] doi:10.1093/ref: odnb/5143
* Lockyer, Roger. ''The Early Stuarts: A Political History of England, 1603—1642'' (Addison-Wesley Longman, 1999).
* Lockyer, Roger. ''Tudor and Stuart Britain: 1485—1714'' (3rd ed. 2004), 576 pp [https://www.amazon.com/Tudor-Stuart-Britain-Roger-Lockyer/dp/0582771889/ excerpt]
* Morrill, John. ''Stuart Britain: A Very Short Introduction'' (2005) [https://www.amazon.com/Stuart-Britain-Very-Short-Introduction/dp/0192854003/ excerpt and text search]; 100pp
* Morrill, John, ed. ''The Oxford illustrated history of Tudor & Stuart Britain'' (1996) [https://archive.org/details/oxfordillustrate00john online], a wide-ranging standard scholarly survey.
* Quintrell, Brian. ''Charles I 1625—1640'' (Routledge, 2014).
* Roberts, Clayton and F. David Roberts. ''A History of England, Volume 1: Prehistory to 1714'' (2nd ed. 2013), university textbook.
* Russell, Conrad. «Parliamentary history in perspective, 1604—1629.» ''History'' 61.201 (1976): 1–27. [https://www.jstor.org/stable/24409552 online]
* Scott, Jonathan. ''England's troubles: seventeenth-century English political instability in European context'' (Cambridge UP, 2000).
* Sharp, David. ''The Coming of the Civil War 1603–49'' (2000), textbook
* Sharpe, Kevin. ''The personal rule of Charles I'' (Yale UP, 1992).
* Sharpe, Kevin, and Peter Lake, eds. ''Culture and politics in early Stuart England'' (1993).
* Trevelyan, George Macaulay. ''England under the Stuarts'' (1925) [https://archive.org/details/in.ernet.dli.2015.98564 online] a famous classic.
* Van Duinen, Jared. «'An engine which the world sees nothing of': revealing dissent under Charles I's' personal rule'.» ''Parergon'' 28.1 (2011): 177—196. [https://researchoutput.csu.edu.au/files/8799243/27036_Van%20Duinen_pub%20paper.pdf online]
* Wilson, Charles. ''England's apprenticeship, 1603—1763'' (1967), comprehensive economic and business history.
* Wroughton, John. ed. ''The Routledge Companion to the Stuart Age, 1603—1714'' (2006) [https://books.google.com/books?id=bi0zMV4hTTQC excerpt and text search]
{{refend}}
</div>

{{Бібліоінформація}}{{Портали|Велика Британія|Англія|Шотландія|Історія|Культура}}

[[Категорія:Стюарти]]
[[Категорія:Історичні періоди]]
[[Категорія:Історія Великої Британії за періодом]]
[[Категорія:XVII століття в Англії]]