Перегляд вихідного коду сторінки Задовільна стратегія

'''Задовільна стратегія'''&nbsp;— це стратегія [[Ухвалення рішень|прийняття рішень]] або когнітивна [[евристика]], яка передбачає пошук серед доступних альтернатив, доки не буде досягнуто порогу прийнятності.<ref>{{Cite book
|url=https://archive.org/details/dictionaryofpsyc00colm_0
|title=A Dictionary of Psychology
|last=Colman
|first=Andrew
|year=2006
|publisher=Oxford University Press
|location=New York
|page=[https://archive.org/details/dictionaryofpsyc00colm_0/page/670 670]
|isbn=978-0-19-861035-9
}}</ref> Термін ''задовільна стратегія ({{lang-en|satisficing}})'', [[телескопія]] слів ''satisfy'' і ''suffice'',<ref>{{Cite book
|title=Reasoning and Thinking
|last=Manktelow
|first=Ken
|year=2000
|publisher=Psychology Press
|location=Hove
|page=221
|isbn=978-0863777080
}}</ref> був введений [[Герберт Саймон|Гербертом А. Саймоном]] у 1956 році,<ref>{{cite journal|last=Simon|first=Herbert A.|year=1956|title=Rational Choice and the Structure of the Environment|url=http://www.uk.sagepub.com/upm-data/25239_Chater~Vol_1~Ch_03.pdf|journal=[[Psychological Review]]|volume=63|issue=2|pages=129–138|doi=10.1037/h0042769|pmid=13310708|s2cid=8503301}} (page 129: «Evidently, organisms adapt well enough to 'satisfice'; they do not, in general, 'optimize'.»; page 136: «A 'satisficing' path, a path that will permit satisfaction at some specified level of all its needs.»)</ref><ref>{{Cite journal|last=Artinger|first=Florian M.|last2=Gigerenzer|first2=Gerd|last3=Jacobs|first3=Perke|date=2022|title=Satisficing: Integrating Two Traditions|url=https://www.aeaweb.org/articles?id=10.1257/jel.20201396|journal=Journal of Economic Literature|language=en|volume=60|issue=2|pages=598–635|doi=10.1257/jel.20201396|issn=0022-0515|hdl-access=free}}</ref> хоча вперше це поняття було сформульовано в його книзі 1947 року ''{{Нп|Адміністративна Поведінка|Адміністративна Поведінка|en|Administrative Behavior}}''.<ref name="Brown2004">{{Cite journal|last=Brown|first=Reva|year=2004|title=Consideration of the Origin of Herbert Simon's Theory of 'Satisficing' (1933-1947)|journal=Management Decision|volume=42|issue=10|pages=1240–1256|doi=10.1108/00251740410568944}}</ref><ref name="AB1947">{{Cite book
|title=Administrative Behavior: a Study of Decision-Making Processes in Administrative Organization
|last=Simon
|first=Herbert A.
|authorlink1=Herbert A. Simon
|year=1947
|publisher=Macmillan
|edition=1st
|location=New York
|oclc=356505
}}</ref> Саймон використовував задовільну стратегію, щоб пояснити поведінку осіб, які приймають рішення, за обставин, за яких неможливо визначити оптимальне рішення. Він стверджував, що багато природних проблем характеризуються обчислювальною складністю або браком інформації, що перешкоджає використанню математичних процедур оптимізації. У своїй промові під час вручення [[Премія Шведського центрального банку з економічних наук на честь Альфреда Нобеля|Нобелівської премії з економіки]] він зауважив, що «люди можуть знаходити оптимальні рішення для простіших ситуацій, а для складніших — вони обирають прийнятне, але не найкраще рішення. Обидва підходи, оптимальний і задовільний, мають право на існування в науці [[Менеджмент|управління]]».<ref>{{Cite journal|last=Simon|first=Herbert A.|year=1979|title=Rational decision making in business organizations|url=https://archive.org/details/sim_american-economic-review_1979-09_69_4/page/493|journal=The American Economic Review|volume=69|issue=4|pages=493–513|jstor=1808698}}</ref>

Саймон сформулював концепцію в рамках нового підходу до раціональності, який стверджує, що [[теорія раціонального вибору]] є нереалістичним описом людських процесів прийняття рішень і закликає до психологічного реалізму. Він назвав цей підхід [[Обмежена раціональність|обмеженою раціональністю]]. Деякі [[Консеквенціалізм|консеквенціалістські]] теорії в [[Етика|моральній філософії]] використовують концепцію задовільної стартегії в тому ж значенні, хоча більшість замість цього спираються на оптимізацію.

== У дослідженні прийняття рішень ==
Прийняття рішень за допомогою задовільної стратегії означає використання рівня вимог при виборі різних шляхів дії. Таким чином, особи, які приймають рішення, обирають перший варіант, який задовольняє певну потребу, або обирають варіант, який, як їм здається, задовольняє більшість потреб, а не «оптимальне» рішення.

: Приклад: завдання пришити латку до штанів. Найкраща голка для зашивання&nbsp;— це голка довжиною 4&nbsp;см з вушком 3 міліметри. Ця голка захована в копиці сіна разом з 1 000 інших голок розміром від 1&nbsp;см до 6&nbsp;см. Принцип задовільної стратегії стверджує, що перша голка, якою можна пришити латку, і є тією, яку слід використовувати. Витрачати час на пошук цієї єдиної голки в стозі сіна&nbsp;— марна трата енергії та ресурсів.

Визначальним для того, яка стратегія прийняття рішень буде задовільною, є те, які саме вимоги ставляться. У багатьох ситуаціях людина може бути невпевнена у тому, наскільки високими або низькими мають бути ці вимоги.

: Приклад: особа, яка прагне отримати лише задовільний дохід після пенсії, може не знати, який рівень багатства потрібен&nbsp;— з огляду на невизначеність щодо майбутніх цін&nbsp;— для забезпечення задовільного доходу. У цьому випадку людина може оцінювати результати лише на основі ймовірності того, що вони будуть задовільними. Якщо індивід обирає той результат, який має максимальну ймовірність бути задовільним, то його поведінка, за певних умов, теоретично може не відрізнятися від поведінки того, хто максимізує результат.<ref>{{Cite journal|last=Castagnoli|first=E.|last2=LiCalzi|first2=M.|year=1996|title=Expected Utility without Utility|url=https://iris.unive.it/bitstream/10278/4143/1/LiCalzi-96-ExpectedUtilityWithoutUtility.pdf|journal=Theory and Decision|volume=41|issue=3|pages=281–301|doi=10.1007/BF00136129|hdl-access=free}}</ref><ref>{{Cite journal|last=Bordley|first=R.|last2=LiCalzi|first2=M.|year=2000|title=Decision Analysis Using Targets Instead of Utility Functions|journal=Decisions in Economics & Finance|volume=23|issue=1|pages=53–74|doi=10.1007/s102030050005|hdl-access=free}}</ref><ref>{{Cite journal|last=Bordley|first=R.|last2=Kirkwood|first2=C.|year=2004|title=Preference Analysis with Multiattribute Performance Targets|journal=Operations Research|volume=52|issue=6|pages=823–835|doi=10.1287/opre.1030.0093}}</ref>

Інше ключове питання стосується оцінки задовільних стратегій. Незважаючи на те, що вони часто розглядаються як нижча стратегія прийняття рішень, конкретні задовільні [[Евристика|стратегії]] висновку виявилися {{Нп|Екологічно раціональними|екологічно раціональними|en|Ecological rationality}}, тобто в конкретних середовищах прийняття рішень вони можуть перевершувати альтернативні стратегії прийняття рішень.<ref>{{Cite journal|last=Gigerenzer|first=Gerd|last2=Goldstein|first2=Daniel G.|date=October 1996|title=Reasoning the fast and frugal way: Models of bounded rationality.|url=https://archive.org/details/sim_psychological-review_1996-10_103_4/page/650|journal=Psychological Review|volume=103|issue=4|pages=650–669|doi=10.1037/0033-295x.103.4.650|pmid=8888650}}</ref>

Задоволення також виникає при досягненні консенсусу, коли група шукає рішення, з яким усі можуть погодитися, навіть якщо воно може бути не найкращим.

: Група витрачає безліч годин на те, щоб спланувати бюджет на наступний фінансовий рік. Після важких дискусій вони нарешті доходять до згоди, але одна людина раптом ставить питання про правильність прогнозів. Коли група починає відчувати розчарування через це запитання, це не тому, що ця особа не має права його задавати. Просто група вже знайшла рішення, яке, на їхню думку, працює. Прогнози можуть не точно передбачити майбутнє, але більшість згодна з одним варіантом, тому прогноз вважається досить добрим, щоб завершити обговорення щодо бюджету.

=== Оптимізація ===
Одним із популярних методів раціоналізації задовільної стратегії є [[Оптимізація (математика)|оптимізація]], коли враховуються ''всі'' витрати, включаючи вартість самих розрахунків оптимізації та вартість отримання інформації для використання в цих розрахунках. Як наслідок, кінцевий вибір зазвичай неоптимальний щодо основної мети оптимізації, тобто відрізняється від оптимального у випадку, якщо витрати на вибір не враховуються.

==== Як форма оптимізації ====
У свою чергу, задовільну стратегію можна розглядати як {{Нп|Задоволення обмежень|задоволення обмежень|en|Constraint satisfaction}}&nbsp;— процес пошуку рішення, яке задовольняє список обмежень, без прагнення досягнення оптимуму. Будь-яка така задача задовільної стратегії може бути сформульована як (еквівалентна) оптимізаційна задача за допомогою [[Характеристична функція|індикаторної функції]] вимог задовільної стратегії як [[Функція втрат|цільової функції]]. Більш формально, якщо {{Math|<var>X</var>}} позначає множину усіх варіантів, а {{Math|<var>S</var> &sube; <var>X</var>}} позначає множину «задовільних» варіантів, тоді вибір задовільного рішення (елемента {{Math|<var>S</var>}}) еквівалентний наступній проблемі оптимізації

: <math>\max_{s\in X} I_{S}(s)</math>

де {{Math|I<sub>s</sub>}} позначає [[Характеристична функція|індикаторну функцію]] {{Math|<var>S</var>}}, тобто

: <math>I_{S}(s):=\begin{cases} \begin{array}{ccc} 1 &,& s\in S\\
0 &,& s\notin S
\end{array}
\end{cases} \, \ s\in X</math>

Рішення {{Math|<var>s</var> &isin; <var>X</var>}} задачі оптимізації є оптимальним тоді і тільки тоді, коли воно є задовільним варіантом (елементом {{Math|<var>S</var>}}). Отже, з погляду теорії прийняття рішень, різниця між «оптимізацією» та «задовільною стратегією» в основному стосується стилю (що, втім, може мати велике значення у конкретних ситуаціях), а не суттєвого аспекту. Головне&nbsp;— чітко визначити, що саме ми маємо оптимізувати та що ми можемо задовольняти. Доречною буде наступна цитата з роботи Яна Однова 1965 року:<ref>{{Cite journal|last=Odhnoff|first=Jan|year=1965|title=On the Techniques of Optimizing and Satisficing|journal=The Swedish Journal of Economics|volume=67|issue=1|pages=24–39|doi=10.2307/3439096|jstor=3439096}}</ref>

{{Blockquote|На мою думку, у сфері економіки та бізнесу існують місця як для «оптимізації», так і для «задовільної стратегії». На жаль, різницю між ними часто розглядають як відмінність у виборі між чимось кращим та гіршим. Але очевидно, що те, що є оптимальним відповідно до однієї моделі, може бути незадовільним у моделі, яка прагне лише задовольняти потреби. Тому краще уникати загального використання цих двох термінів, оскільки контекст визначає, що є дійсно кращим.}}

==== Застосовано до кількісної системи корисності (фреймворку корисності) ====
В [[Економіка|економіці]] задовільна стратегія&nbsp;— це [[поведінка]], яка намагається досягти принаймні деякого [[Екстремум|мінімального]] рівня певної [[Змінна|змінної]], але яка не обов'язково максимізує її значення.<ref>{{Cite book
|title=Surfing Economics: Essays for the Inquiring Economist
|url=https://archive.org/details/surfingeconomics0000dixo
|last=Dixon
|first=Huw
|authorlink1=Huw Dixon
|year=2001
|publisher=Palgrave
|location=New York
|chapter=Artificial Intelligence and Economic Theory
|isbn=978-0-333-76061-1
}}</ref> Найбільш поширеним застосуванням цієї концепції в економіці є поведінкова {{Нп|Tеорія фірми|теорія фірми|en|Theory of the firm}}, яка, на відміну від традиційних теорій, постулює, що виробники розглядають [[прибуток]] не як мету, яку потрібно максимізувати, а як обмеження. За цією теорією, компанії прагнуть досягти певного критичного рівня прибутку, після чого надається перевага досягненню інших цілей.

Більш формально, як і раніше, якщо {{Math|<var>X</var>}} позначає множину усіх варіантів {{Math|<var>s</var>}}, і у нас є функція вигоди '''{{Math|<var>U</var>(<var>s</var>)}}''', яка визначає вигоду, яку отримує агент за кожен варіант. Припустимо, що ми визначаємо оптимальну вигоду {{Math|<var>U</var><sup>*</sup>}} як розв'язок для

: <math>\max_{s\in X} U(s)</math>

з оптимальними діями&nbsp;— це множина '''{{Math|<var>O</var>}}''' варіантів, таких що <math>U(s^*)=U^*</math> (тобто це множина усіх варіантів, які дають максимальний виграш). Припустимо, що множина '''{{Math|<var>O</var>}}''' має хоча б один елемент.

Ідея {{Em|рівня вимог}} була введена [[Герберт Саймон|Гербертом А. Саймоном]] і розвинута в економіці Річардом Сайертом і Джеймсом Марчем у їхній книзі ''«{{Нп|Поведінкова теорія фірми|Поведінкова теорія фірми|en|A Behavioral Theory of the Firm}}»'' 1963 року.<ref>{{Cite book
|title=A Behavioral Theory of the Firm
|url=https://archive.org/details/behavioraltheory0000cyer_a6n3
|last=Cyert
|first=Richard
|last2=March
|first2=James G.
|year=1992
|publisher=Wiley-Blackwell
|edition=2nd
|isbn=978-0-631-17451-6
}}</ref> Рівень вимог&nbsp;— це та мета, яку суб'єкт намагається досягти: якщо він досягає хоча б цього рівня, він задоволений, якщо не досягає, він є незадоволеним. Визначимо рівень вимог <math>A</math> і припустимо, що <math>A \leqslant U^*</math>. Зрозуміло, що хоча хтось може прагнути до чогось кращого за оптимальне, у певному сенсі це нераціонально. Отже, ми прагнемо, щоб рівень вимог був на рівні або нижче оптимального рішення.

Тоді ми можемо визначити множину задовольняючих опцій <math>S</math> як усі ті опції, які дають принаймні <math>A\colon s\in S</math> {{Em|це і тільки це}} <math>A \leqslant U^*</math>. Очевидно, оскільки <math>A \leqslant U(s)</math>, то {{Math|<var>O</var> &sube; S}}. Тобто множина оптимальних дій є підмножиною задовольняючих варіантів. Отже, коли агент задоволений, йому доступний більша множина дій для вибору, ніж агенту, який максимізує. Це можна розглядати так, що агент, який задовольняється, не намагається досягнути точного оптимуму або не виключає можливість вибору дій, які можуть бути менш ефективними за оптимум, але все ще задовольнять його потреби.

Еквівалентним способом розгляду задоволення є {{Em|епсилон-оптимізація}} (це означає, що ви обираєте свої дії так, щоб виграш був у межах епсилон-оптимуму). Якщо ми визначимо «розрив» між оптимумом і вимогами як <math>\varepsilon</math>, де <math>\varepsilon=U^*-A</math>. Тоді множина задовольняючих варіантів <math>S(\varepsilon)</math> можна визначити як усі ті варіанти <math>s</math> такі, що <math>U(s) \geqslant U^*-\varepsilon</math>.

==== Інші застосування в економіці ====
Окрім поведінкової теорії фірми, застосування ідеї поведінки задовільної стратегії в економіці включає модель {{Нп|Вартість меню|вартості меню|en|Menu cost}} Акерлофа та Йеллен, популярну в [[Нове кейнсіанство|новокейнсіанській макроекономіці]].<ref>{{Cite journal|last=Akerlof|first=George A.|last2=Yellen|first2=Janet L.|year=1985|title=Can Small Deviations from Rationality Make Significant Differences to Economic Equilibria?|url=https://archive.org/details/sim_american-economic-review_1985-09_75_4/page/708|journal=[[American Economic Review]]|volume=75|issue=4|pages=708–720|jstor=1821349}}</ref><ref>{{Cite journal|last=Akerlof|first=George A.|last2=Yellen|first2=Janet L.|year=1985|title=A Near-rational Model of the Business Cycle, with Wage and Price Inertia|journal=[[The Quarterly Journal of Economics]]|volume=100|issue=5|pages=823–838|doi=10.1093/qje/100.Supplement.823}}</ref> Крім того, в економіці та [[Теорія ігор|теорії ігор]] існує поняття {{Нп|Епсилон-Рівновага|епсилон-рівноваги|en|Epsilon-equilibrium}}, яка є узагальненням стандартної [[Рівновага Неша|рівноваги за Нешем]], у якій кожен гравець знаходиться в межах <math>\varepsilon</math> від свого оптимального виграшу (стандартна рівновага за Нешем є окремим випадком, коли <math>\varepsilon =0</math>).<ref>{{Cite journal|last=Dixon|first=H.|year=1987|title=Approximate Bertrand Equilibria in a replicated Industry|url=http://ideas.repec.org/a/bla/restud/v54y1987i1p47-62.html|journal=[[Review of Economic Studies]]|volume=54|issue=1|pages=47–62|doi=10.2307/2297445|jstor=2297445}}</ref>

=== Ендогенні рівні вимог ===
Те, що визначає рівень вимог, може ґрунтуватись на минулому досвіді (наприклад, на тому, що отримано від попередніх виплат агента чи фірми) або на певних організаційних чи ринкових нормах. Наприклад, якщо ми думаємо про менеджерські фірми, їхні акціонери очікують, що менеджери забезпечать прибуток на [[Прибуток|нормальному рівні]]. У навчальних закладах також можуть існувати конкретні цілі, що надходять ззовні (наприклад, державні університети Великобританії мають мету відносно набору студентів).

Економічним прикладом є модель економіки {{Нп|Діксона|Діксона|en|Huw Dixon}}, що складається з багатьох фірм, що працюють у різних галузях, де кожна галузь є [[олігополія]].<ref>{{Cite journal|last=Dixon|first=H.|year=2000|title=Keeping Up with the Joneses: Competition and the Evolution of Collusion|url=https://archive.org/details/sim_journal-of-economic-behavior-organization_2000-10_43_2/page/223|journal=[[Journal of Economic Behavior and Organization]]|volume=43|issue=2|pages=223–238|doi=10.1016/S0167-2681(00)00117-7}}</ref> Ендогенний рівень вимог&nbsp;— це середній прибуток в економіці. Він демонструє силу фінансових ринків: у довгостроковій перспективі фірми повинні отримувати достатній прибуток, інакше вони помруть (як одного разу сказав [[Армен Алчіан]]: «Це критерій, за яким економічна система відбирає тих, хто виживе: ті, хто отримує позитивні прибутки, є ті, хто зазнав втрат, зникають»<ref>{{Cite journal|last=Alchian|first=A.|year=1950|title=Uncertainty, Evolution and Economic Theory|url=https://archive.org/details/sim_journal-of-political-economy_1950-06_58_3/page/211|journal=[[Journal of Political Economy]]|volume=58|issue=3|pages=211–222|doi=10.1086/256940|jstor=1827159}}</ref>). Тоді ми можемо думати, що відбувається з часом. Якщо фірми отримують прибуток на рівні або вище свого очікуваного рівня, то вони просто продовжують робити те, що роблять (на відміну від фірми-оптимізатора, яка завжди прагне отримати якнайвищий прибуток). Однак, якщо фірми заробляють нижче очікуваного, тоді вони пробують щось інше, доки не потраплять у ситуацію, коли досягнуть свого бажаного рівня. Можна показати, що в цій економіці задовільна стратегія призводить до {{Нп|Економічна змова|змови|en|Collusion}} між фірмами: конкуренція між фірмами призводить до зниження прибутків для однієї або обох фірм у олігополії. Це означає, що конкуренція є нестійкою: одна чи обидві компанії не можуть досягти своїх цілей і, відповідно, шукають інші шляхи. Єдиний стабільний сценарій&nbsp;— це ситуація, коли всі компанії досягають своїх цілей, що можливо лише у випадку, коли всі отримують середні прибутки. Загалом, це станеться лише тоді, коли всі компанії спільно максимізують свій прибуток або домовляються між собою.<ref>Dixon (2000), Theorem 1 page 228. for a non-technical explanation see [http://www.huwdixon.org/SurfingEconomics/chapter8.pdf Chapter 8], [http://www.huwdixon.org/SurfingEconomics/index.html Surfing Economics] by Dixon H</ref>

== У дослідженні особистості та щастя ==
{{Main|{{Нп|Максимізація||en|Maximization (psychology)}}}}
Деякі дослідження показали, що задовільні стратегії {{Нп|Максимізація|максимізації|en|Maximization (psychology)}} та інші стратегії прийняття рішень, як і риси [[Особистість|особистості]], мають сильний генетичний компонент і зберігаються з часом. Цей генетичний вплив на поведінку прийняття рішень виявляли через класичні [[Близнюкові методи досліджень|дослідження близнюків]], в яких схильності прийняття рішень самостійно оцінювалися кожним членом пари близнюків і порівнювалися між однояйцевими і двояйцевими близнюками.<ref>{{Cite journal|last=Simonson|first=I.|last2=Sela|first2=A.|year=2011|title=On the heritability of consumer decision making: An exploratory approach for studying genetic effects on judgment and choice|url=https://archive.org/details/sim_journal-of-consumer-research_2011-04_37_6/page/951|journal=Journal of Consumer Research|volume=37|issue=6|pages=951–966|doi=10.1086/657022}}</ref> Це означає, що людей можна поділити на «максималізаторів» і «задовольняючих», а деякі люди знаходяться між ними.

Різниця між задовільною стратегією і максимізацією виявляється не лише у процесі прийняття рішень, а й у подальшій оцінці після прийняття рішення. Максимізатори, як правило, використовують більш вичерпний підхід до процесу прийняття рішень: вони шукають і оцінюють більше варіантів, ніж ті, хто використовує задовільну стратегію, щоб досягти більшого результату. Ті, хто користується задовільною стратегією, зазвичай відчувають певне задоволення від своїх рішень, тоді як ті, хто націлений на максимізацію, частіше за все, менше задоволені своїми результатами. Це пов'язано з обмеженими когнітивними можливостями людини в обробці величезної {{Нп|Надмірність вибору|кількості варіантів|en|Overchoice}}, що призводить до того, що максимізатори не завжди здатні зробити найкращий вибір. Оскільки постійно максимізувати є нереальним і важко досяжним у повсякденному житті, максимізатори часто відчувають розчарування після того, як вже зробили свій вибір.<ref>{{Cite journal|last=Schwartz|first=B.|last2=Ward|first2=A.|last3=Monterosso|first3=J.|last4=Lyubomirsky|first4=S.|last5=White|first5=K.|last6=Lehman|first6=D. R.|year=2002|title=Maximizing versus satisficing: Happiness is a matter of choice|url=http://sonjalyubomirsky.com/wp-content/themes/sonjalyubomirsky/papers/SWMLWL2002.pdf|journal=Journal of Personality and Social Psychology|volume=83|issue=5|pages=1178–1197|doi=10.1037/0022-3514.83.5.1178|pmid=12416921|access-date=2023-12-04|archive-date=2023-12-22|archive-url=https://web.archive.org/web/20231222191322/https://sonjalyubomirsky.com/wp-content/themes/sonjalyubomirsky/papers/SWMLWL2002.pdf|url-status=dead}}</ref>

== У методології опитування ==
Як приклад задоволення у сфері {{Нп|Соціальне пізнання|соціального пізнання|en|Social cognition}} {{Нп|Джон Кроснік|Джон Кроснік|en|Jon Krosnick}} запропонував теорію задовільної стратегії [[Методологія опитування|статистичних опитувань]], згідно з якою оптимальні відповіді на запитання респондента включають велику [[Пізнання|когнітивну]] роботу, і що деякі люди використовували б задоволення, щоб зменшити цей тягар.<ref name="Krosnick1991">{{Cite journal|last=Krosnick|first=Jon A.|year=1991|title=Response strategies for coping with the cognitive demands of attitude measures in surveys|journal=Applied Cognitive Psychology|volume=5|issue=3|pages=213–236|doi=10.1002/acp.2350050305|issn=0888-4080}}</ref><ref name="Krosnick1999">{{Cite journal|last=Krosnick|first=Jon A.|year=1999|title=Survey research|journal=Annual Review of Psychology|volume=50|issue=1|pages=537–567|doi=10.1146/annurev.psych.50.1.537|issn=0066-4308|pmid=15012463}}</ref> Деякі люди можуть скоротити свої когнітивні процеси двома способами:

* Слабо задовольняє: респондент виконує всі когнітивні кроки, пов'язані з оптимізацією, але менш повно та з упередженням.
* Дуже задовольняє: респондент надає відповіді, які можуть виглядати обґрунтовано для опитувача без активного пошуку в пам'яті чи інтеграції інформації.

Імовірність задоволення пов'язана зі здібностями, [[Мотивація|мотивацією]] респондента та складністю завдання.

Що стосується відповідей на опитування, то задовольняє:

* вибираючи явно запропонований варіант відповіді «немає думки» або «не знаю».
* вибір соціально бажаних відповідей
* недиференційованість чи повторення однотипних відповідей, коли батарея питань пропонує оцінки кількох об'єктів за однією шкалою
* відповідальна ухильність, що полягає в тенденції погоджуватися з будь-яким твердженням, незалежно від його змісту
* вибір першого прийнятного варіанта
* довільний вибір відповіді
* пропускання пунктів
* відмова від опитування або дострокове припинення опитування
* поспішання під час онлайн-опитувань
* вибір мінімально прийнятних відповідей, коли необхідні усні відповіді

== Див. також ==
* [[Відсічення альфа-бета]]
* [[Теорія рішень]]
* {{Нп|Фліпізм|Фліпізм|en|Flipism}}
* {{Нп|Проблема кадру||en|Frame problem}}
* [[Людина економічна]]
* [[Упередженість оптимізму]]
* {{Нп|Надмірність вибору||en|Overchoice}}
* {{Нп|Ідеальне - ворог хорошого||en|Perfect is the enemy of good}}
* [[Телескопія]]
* {{Нп|Принцип достатньо добре||en|Principle of good enough}}
* [[Раціональне невігластво]]
* [[Раціональність]]
* {{Нп|Задовільність||en|Satisfiability}}
* [[Неокласична задача споживання]]

== Список літератури ==
{{Reflist|30em}}

== Подальше читання ==

* {{Cite journal|last=Byron|first=Michael|year=1998|title=Satisficing and Optimality|url=https://archive.org/details/sim_ethics_1998-10_109_1/page/67|journal=[[Ethics (journal)|Ethics]]|volume=109|issue=1|pages=67–93|doi=10.1086/233874}} A paper on satisficing considered from a [[Філософія|philosophical]] viewpoint.
* {{Cite book
|title=Satisficing and Maximizing: Moral Theorists on Practical Reason
|last=Byron
|first=M.
|year=2004
|publisher=Cambridge University Press
|location=New York
|isbn=978-0521811491
}}
* {{Cite book
|title=Decision Modeling in Uncertain and Complex Environments
|last=Bearden
|first=J. N.
|last2=Connolly
|first2=T.
|year=2008
|editor-last=Kugler
|editor-first=T.
|editor2-last=Smith
|editor2-first=J. C.
|editor3-last=Connolly
|editor3-first=T.
|editor4-last=Son
|editor4-first=Y. J.
|publisher=Springer
|location=New York
|chapter=On Optimal Satisficing: How simple policies can achieve excellent results
|isbn=9780387771311
}}
* {{Cite book
|title=Surfing Economics: Essays for the Inquiring Economist
|url=https://archive.org/details/surfingeconomics0000dixo
|last=Dixon
|first=Huw
|year=2001
|publisher=Palgrave
|location=New York
|chapter=Donut world and the duopoly archipelago
|isbn=978-0333760611
}}
* {{Cite journal|last=Holbrook|first=A.|last2=Green|first2=M.|last3=Krosnick|first3=J.|year=2003|title=Telephone versus Face-to-Face Interviewing of National Probability Samples with Long Questionnaires: Comparisons of Respondent Satisficing and Social Desirability Response Bias|url=https://archive.org/details/sim_public-opinion-quarterly_spring-2003_67_1/page/79|journal=[[Public Opinion Quarterly]]|volume=67|issue=1|pages=79–125|doi=10.1086/346010}}
* {{Cite journal|last=Krosnick|first=J.|year=1991|title=Response Strategies for coping with the cognitive demands of attitude measures in surveys|journal=Applied Cognitive Psychology|volume=5|issue=3|pages=213–236|doi=10.1002/acp.2350050305}}
* {{Cite book
|title=Models of Man: Social and Rational
|last=Simon
|first=H. A.
|year=1957
|publisher=Wiley
|location=New York
}}
* {{Cite journal|last=Simon|first=H. A.|year=1978|title=Rationality as Process and Product of Thought|journal=[[American Economic Review]]|volume=68|issue=1|pages=1–16|jstor=1816653}}
* {{Cite book
|url=https://archive.org/details/reasoninhumanaff00simo
|title=Reason in Human Affairs
|last=Simon
|first=H. A.
|year=1983
|publisher=Stanford University Press
|location=Stanford
|isbn=978-0804711791
}}

== Посилання ==

* [http://pespmc1.vub.ac.be/ASC/SATISFICING.html ''Веб-словник кібернетики та систем'' визначення «задовільного»]
* [http://www.moshe-online.com/satisficing/ Веб-сторінка, присвячена дискусії про «задовільне» проти «оптимізації».]
* [https://web.archive.org/web/20101103021501/http://video.google.com/videoplay?docid=6127548813950043200 Технічна розмова Шварца («Парадокс вибору&nbsp;— чому більше означає менше»), проведена в Google 27 квітня 2006&nbsp;р.]

[[Категорія:Теорія прийняття рішень]]
[[Категорія:Евристика]]
[[Категорія:Сторінки з неперевіреними перекладами]]