Перегляд вихідного коду сторінки Геостаціонарна орбіта

[[Файл:Animate orbit.gif|right|thumb|250px|Ілюстрація руху супутника на геостаціонарній орбіті та обертання Землі]]
[[Файл:Geostationary orbit-animation.gif|thumb|250px|Геостаціонарна орбіта]]

'''Геостаціона́рна орбі́та (ГСО)'''&nbsp;— [[колова орбіта]], на якій [[штучний супутник]], обертаючись у напрямку обертання Землі, постійно перебуває над однією й тією ж точкою земної поверхні<ref name=AES>{{А-Е-С|стаття=Стаціонарний штучний супутник Землі|сторінка=451-452|літера=s}}</ref>.

Геостаціонарна орбіта є особливим випадком [[геосинхронна орбіта|геосинхронної орбіти]]. Вона розташована над [[екватор]]ом [[Земля|Землі]] ([[нахил орбіти]] до екватора дорівнює 0°), на постійній висоті 35 786&nbsp;км над рівнем моря ([[ексцентриситет]] дорівнює 0). Саме така висота забезпечує супутнику період обертання, рівний [[сидеричний період|сидеричному періоду]] обертання Землі (23 години 56 хвилин). Тобто, супутник обертається навколо планети з кутовою швидкістю, що дорівнює кутовій швидкості обертання Землі навколо своєї осі й начебто непорушно зависає в небі.

Орбіта застосовується для розташування комунікаційних, телетрансляційних та ін. штучних супутників.

Сьогодні на геостаціонарній орбіті нараховується 402 діючих супутників.

== Історія ==
Ідеї застосування геостаціонарних супутників з метою зв'язку висловлювалася ще [[Ціолковський Костянтин Едуардович|К.&nbsp;Е.&nbsp;Ціолковським]]<ref>[http://www.vokrugsveta.ru/vs/article/6763/ {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20121107074143/http://www.vokrugsveta.ru/vs/article/6763/ |date=7 листопада 2012 }} Игорь Афанасьев, Дмитрий Воронцов. Орбиты, которые мы выбираем // Вокруг света, №&nbsp;9 (2828) вересень 2009]]</ref> та словенським теоретиком космонавтики Германом Поточніком 1928 року<ref name='NASA SP-4026'>{{cite book | author = Hermann Noordung (Herman Potoćnik) | authorlink = | title = The Problem With Space Travel | publisher = DIANE Publishing | origyear = 1929 | location = | pages = 72 | url = | doi = | id = | isbn = 978-0788118494 | рік=1995 | інші=Translation from original German}}{{ref-en}}</ref>, але вони не здобули широкого визнання. Переваги геостаціонарної орбіти стали широко відомими після публікації науково-популярної статті [[Артур Кларк|Артура Кларка]] в журналі «{{нп|Electronics World|Wireless World}}» (1945)<ref name=Clarc>{{cite journal|author=Arthur C. Clarke|url=http://www.clarkefoundation.org/docs/ClarkeWirelessWorldArticle.pdf|title=Extra-terrestrial Relays (Can Rocket Statons Give World-wide Radio Coverage?)|journal=Wireless World|year=1945|month=October|page=305—308|accessdate=2010-11-22|archiveurl=https://web.archive.org/web/20060715074807/http://www.clarkefoundation.org/docs/ClarkeWirelessWorldArticle.pdf|archivedate=2006-07-15|deadurl=yes}}{{ref-en}}</ref>. На Заході геостаціонарні та геосинхронні орбіти іноді називають «орбітами Кларка», а «поясом Кларка» називають ділянку космічного простору на відстані 36000&nbsp;км над рівнем моря в площині земного екватора, де параметри орбіт близькі до геостаціонарних.

Першим супутником, успішно виведеним на геостаціонарну орбіту, став {{нп|Syncom|Sincom-3||Syncom}}, запущений [[НАСА]] 19 серпня 1964 року. На геостаціонарну орбіту його було виведено 11 вересня 1964 року<ref name="sincom">{{cite web|url=http://ntrs.nasa.gov/archive/nasa/casi.ntrs.nasa.gov/19660009169_1966009169.pdf|title=Significant Achievements in Space Communications and Navigation, 1958-1964|year=1966|work=NASA-SP-93|publisher=NASA|pages=27|accessdate=2010-11-22|archive-date=17 серпня 2011|archive-url=https://web.archive.org/web/20110817090339/http://ntrs.nasa.gov/archive/nasa/casi.ntrs.nasa.gov/19660009169_1966009169.pdf}}</ref>.

== Параметри геостаціонарної орбіти ==

=== Радіус і висота орбіти ===
На геостаціонарній орбіті супутник не наближається до Землі і не віддаляється від неї, і крім того, обертаючись разом із Землею, постійно знаходиться над якоюсь точкою на екваторі. Отже, [[Гравітація|сила гравітації]] і [[відцентрова сила]], що діють на супутник, повинні зрівноважувати одна одну. Для обчислення висоти геостаціонарної орбіти можна скористатися методами класичної механіки, і, перейшовши у систему відліку супутника, виходити з такого рівняння:{{center|<math>F_{i} = F_{\Gamma}</math>,}}де <math>F_{i}</math>&nbsp;— сила інерції, а в даному випадку, відцентрова сила; <math>F_{\Gamma}</math>&nbsp;— гравітаційна сила. Величину гравітаційної сили, що діє на супутник, можна визначити за законом всесвітнього тяжіння [[Ісаак Ньютон|Ньютона]]:{{center|<math>F_{\Gamma} = G \cdot \frac{M_3 \cdot m_c}{R^2}</math>,}}де <math>m_c</math>&nbsp;— [[маса]] супутника, <math>M_3</math>&nbsp;— маса Землі в [[кілограм]]ах, <math>G</math>&nbsp;— [[гравітаційна стала]], а <math>R</math>&nbsp;— відстань у [[метр]]ах від супутника до центру Землі або, в даному випадку, радіус орбіти.

Величина відцентрової сили дорівнює:{{center|<math>F_{i} = m_c \cdot a</math>,}}де <math>a</math>&nbsp;— доцентрове прискорення, що виникає при [[Колова орбіта|коловому]] русі по орбіті.

Як можна бачити, маса супутника <math>m_c</math> наявна як множник у виразах для відцентрової сили і гравітаційної сили, тобто висота орбіти не залежить від маси супутника, що справедливо для будь-яких орбіт<ref group="Прим.">Для орбіт супутників, масою яких можна знехтувати в порівнянні з масою астрономічного об'єкта, що його притягує</ref> і є наслідком рівності [[Маса|гравітаційної]] та [[Маса|інертної маси]]. Отже, геостаціонарна орбіта визначається лише висотою, за якої відцентрова сила буде рівна за модулем і протилежна за напрямом гравітаційній силі, створюваній тяжінням Землі на даній висоті.

Доцентрове прискорення дорівнює:{{center|<math>a = \omega^2 \cdot R</math>,}}де <math>\omega</math>&nbsp;— [[кутова швидкість]] обертання супутника, в [[радіан]]ах за секунду.

Зробимо одне важливе уточнення. Насправді, доцентрове прискорення має фізичний сенс тільки в інерційній системі відліку, у той час як відцентрова сила є так званою уявною силою і виникає виключно в системах відліку, які пов'язані з обертовими тілами. Доцентрова сила (в даному випадку&nbsp;— сила гравітації) викликає доцентрове прискорення. За модулем доцентрове прискорення в інерційній системі відліку дорівнює відцентровому в системі відліку, пов'язаній у нашому випадку зі супутником. Тому надалі, з урахуванням зробленого зауваження, ми можемо вживати термін «доцентрове прискорення» разом із терміном «відцентрова сила».

Зрівнюючи вирази для гравітаційних і відцентрових сил з підставленням доцентрового прискорення, отримуємо:{{center|<math>m_c \cdot \omega^2 \cdot R = G \cdot \frac{M_3 \cdot m_c}{R^2}</math>.}}Скоротивши <math>m_c</math>, перенісши <math>R^2</math> вліво, а <math>\omega^2</math> вправо, отримуємо:{{center|<math>R^3 = G \cdot \frac{M_3}{\omega^2}</math>}}або{{center|<math>R = \sqrt[3]{\frac{G \cdot M_3}{\omega^2}}</math>.}}Можна записати вираз інакше, замінивши <math>G \cdot M_3</math> на <math>\mu</math>&nbsp;— геоцентричну гравітаційну постійну:{{center|<math>R = \sqrt[3]{\frac{\mu}{\omega^2}}</math>}}Кутова швидкість <math>\omega</math> обчислюється діленням кута, пройденого за один оберт (<math>360^\circ = 2 \cdot \pi</math> радіан) на період обертання (час, за який відбувається один повний оберт по орбіті: одна [[зоряна доба]], або 86 164 [[Секунда|секунди]]). Отримуємо:{{center|<math>\omega = \frac{2 \cdot \pi}{86164} = 7,29 \cdot 10^{-5}</math> '''рад/с'''}}Отриманий радіус орбіти становить 42 164&nbsp;км. Віднімаючи [[екватор]]іальний радіус Землі, 6 378&nbsp;км, отримуємо [[Висота над рівнем моря|висоту]] 35 786&nbsp;км.

Можна виконати обчислення й інакше. Висота геостаціонарної орбіти&nbsp;— це таке віддалення від центру Землі, де кутова швидкість супутника, що збігається з кутовою швидкістю обертання Землі, породжує орбітальну (лінійну) швидкість, рівну [[Перша космічна швидкість|першій космічній швидкості]] (для забезпечення колової орбіти) на даній висоті.

Лінійна швидкість супутника, який рухається з кутовою швидкістю <math>\omega</math> на відстані <math>R </math> від центру обертання дорівнює{{center|<math>v_l = \omega \cdot R</math>}}Перша космічна швидкість на відстані <math>R</math> від об'єкта масою <math>M</math> дорівнює{{center|<math>v_k=\sqrt{G\frac{M}{R}};</math>}}Прирівнявши праві частини рівнянь, приходимо до отриманого раніше виразу для '''радіуса''' ГСО:{{center|<math>R=\sqrt[3]{G\frac{M}{\omega^2}}</math>}}

=== Орбітальна швидкість ===
Швидкість руху по геостаціонарній орбіті обчислюється множенням кутової швидкості на радіус орбіти:{{center|<math>v = \omega \cdot R = 3{,}07</math> '''км/с'''}}Це приблизно в 2,5 рази менше, ніж перша космічна швидкість, що дорівнює 8 км/с на навколоземній орбіті (з радіусом 6400 км). Оскільки квадрат швидкості для колової орбіти обернено пропорційний її радіусу,{{center|<math>v=\sqrt{G\frac{M}{R}};</math>}}то зменшення швидкості по відношенню до першої космічної досягається збільшенням радіуса орбіти більш ніж у 6 разів.{{center|<math>R\approx\,\!{6400\cdot\left(\frac{8}{3{,}07}\right)^2}\approx\,\!43000</math>}}

=== Довжина орбіти ===
Довжина геостаціонарної орбіти: <math> {2 \cdot \pi  \cdot R}</math>. За радіусу орбіти 42 164&nbsp;км отримуємо довжину орбіти 264 924 км

Довжина орбіти вкрай важлива для обчислення «точок стояння» супутників.

== Точка стояння ==
Супутник, [[Список геостаціонарних супутників|що перебуває на геостаціонарній орбіті]], нерухомий відносно поверхні Землі<ref group="Прим.">Вимога нерухомості супутників відносно Землі на своїх [[Орбітальна позиція|орбітальних позиціях]] на геостаціонарній орбіті, а також велика кількість супутників на цій орбіті в різних її точках, призводять до цікавого ефекту при спостереженні й фотографуванні зір за допомогою [[телескоп]]а з використанням {{нп|Гідування|гідування|ru|Гидирование}}&nbsp;— утримання орієнтації телескопа на заданій точці зоряного неба для компенсації добового обертання Землі (завдання, обернене до геостаціонарного радіозв'язку). Якщо спостерігати в такий телескоп зоряне небо поблизу [[Небесний екватор|небесного екватора]], де проходить геостаціонарна орбіта, то за певних умов можна бачити, як супутники один за одним проходять на тлі нерухомих зір у межах вузького коридору, як автомобілі по жвавій автотрасі. Особливо добре це помітно на фотографіях зір із тривалими експозиціями, наприклад: {{Cite web|url=http://twanight.org/newTWAN/case.asp|title=GeoStationary HighWay.|last=Babak A. Tafreshi.|language=en|accessdate=25-02-2010|publisher=The World At Night (TWAN)|archiveurl=https://www.webcitation.org/619X6Snkw?url=http://twanight.org/newTWAN/case.asp|archivedate=2011-08-23}} Джерело: {{Cite web|url=http://www.astronet.ru/db/msg/1238621|title=Геостационарная магистраль.|last=Бабак Тафреши (Ночной мир).|language=ru|accessdate=25-02-2010|publisher=Астронет.ру|archiveurl=https://www.webcitation.org/619X7EOsT?url=http://www.astronet.ru/db/msg/1238621|archivedate=2011-08-23}}</ref>, тому його місце розташування на орбіті називається [[Точка стояння|точкою стояння]]. Внаслідок цього зорієнтована на супутник і нерухомо закріплена спрямована [[антена]] може зберігати постійний зв'язок з цим супутником тривалий час.

Втім, супутник, який обертається на геостаціонарній орбіті, перебуває під впливом деяких сил, що поступово змінюють параметри цієї орбіти (збурення). Зокрема, до таких збурень відносяться гравітаційні місячно-сонячні збурення, вплив неоднорідності гравітаційного поля Землі, еліптичність екватора тощо. Деградація орбіти виявляється у двох основних явищах:

# Супутник зміщується вздовж орбіти від своєї первісної орбітальної позиції в бік однієї з чотирьох точок стабільної рівноваги, т.&nbsp;зв. «потенційних ям геостаціонарної орбіти» (їх довготи 75,3°E, 104,7°W, 165,3°E, і 14,7°W) над екватором Землі;
# [[Нахил орбіти]] до екватора збільшується (від початкового 0) зі швидкістю близько 0,85 градуса за рік і досягає максимального значення 15 градусів за 26,5 років.

=== Утримання супутника в орбітальній позиції на геостаціонарній орбіті ===

Для компенсації цих збурень і утримання супутника в призначеній точці стояння супутник оснащується рушійною установкою ({{нп|Хімічний ракетний двигун|хімічною|ru|Химический ракетный двигатель}} або [[Електричний ракетний двигун|електроракетною]]). Періодичними увімкненнями двигунів малої тяги (корекція «північ&nbsp;— південь» для компенсації зростання нахилення орбіти і «захід&nbsp;— схід» для компенсації дрейфу вздовж орбіти) супутник утримується в призначеній точці стояння. Такі увімкнення проводяться по декілька разів на 10&nbsp;— 15 діб. Істотно, що для корекції «північ&nbsp;— південь» потрібен значно більший приріст характеристичної швидкості (близько 45&nbsp;— 50 м/с на рік), ніж для довготної корекції (близько 2 м/с на рік). Для забезпечення корекції орбіти супутника протягом всього терміну його експлуатації (12&nbsp;— 15 років для сучасних телевізійних супутників) потрібен значний запас палива на борту (сотні кілограмів у разі застосування хімічного двигуна). Хімічний ракетний двигун супутника має витискальну подачу палива (газ наддуву&nbsp;— гелій), працює на довгозбережуваних висококиплячих компонентах (зазвичай [[несиметричний диметилгідразин]] і [[Азотний тетраоксид|діазотний тетраоксид]]). На низці супутників встановлюються плазмові двигуни. Їх тяга істотно менша, порівняно з хімічними, однак більша ефективність дозволяє (за рахунок тривалої роботи, що вимірюється десятками хвилин для одиничного маневру) радикально знизити необхідну масу палива на борту. Вибір типу рушійної установки визначається конкретними технічними особливостями апарата.

Ця ж рушійна установка використовується за необхідності для маневру переведення супутника на іншу орбітальну позицію. У деяких випадках (як правило, наприкінці терміну експлуатації супутника) для скорочення витрати палива корекція орбіти «північ&nbsp;— південь» припиняється, а залишок палива використовується тільки для корекції «захід&nbsp;— схід».

Запас палива є основним обмежувальним фактором терміну служби супутника на геостаціонарній орбіті (крім відмов компонентів самого супутника).

== Застосування ==
Три геостаціонарних супутники, розташованих під кутом 120 градусів один до одного, дозволяють тримати зв'язок між будь-якими двома наземними радіостанціями (крім тих, що розташовані в приполярних районах). Зв'язок може здійснюватися майже безперервно.

Для геостаціонарних систем зв'язку природною є [[Топологія мереж|повнозв'язна топологія]]<ref>{{книга
 |автор          = Л.Я. Кантор, В.В. Тимофєєв.
 |частина        = 
 |заголовок      = Супутниковий зв'язок і проблема геостаціонарної орбіти
 |оригінал       = Спутниковая связь и проблема геостационарной орбиты
 |посилання      = 
 |видання        = 1 вид.
 |відповідальний = 
 |місце          = Москва
 |видавництво    = Радио и связь
 |рік            = 1988
 |том            = 
 |сторінки       = 
 |сторінок       = 168
 |isbn           = 5-256-00065-9
}}
</ref>.

Для переведення супутників із [[Низька навколоземна орбіта|низької орбіти]] на геостаціонарну застосовують [[Геоперехідна орбіта|геоперехідні орбіти]] (ГПО)&nbsp;— еліптичні орбіти з [[Перигей|перигеєм]] на низькій висоті й [[Апогей|апогеєм]] на висоті, близькій до геостаціонарної орбіті.

Після завершення активної експлуатації, супутник на залишках палива має бути переведений на [[Орбіта поховання|орбіту поховання]], розташовану на 200—300&nbsp;км вище ГСО.

== Переваги ==
Головна перевага розташування супутників на ГСО полягає в тому, що на наземних пристроях не потрібна механізація антен&nbsp;— їх спрямовують на супутник і залишають нерухомими. Це робить антени набагато простішими в експлуатації й легшими. Завдяки незмінній відстані між супутником і пристроєм досягається стабільність сигналу.

== Недоліки ==

=== Затримка сигналу ===
Зв'язок через геостаціонарні супутники характеризується значними затримками в поширенні сигналу. При висоті орбіти 35 786&nbsp;км і [[Швидкість світла|швидкості світла]] близько 300 000 км/с хід променя «Земля&nbsp;— супутник» вимагає близько 0,12 с. Хід променя «Земля (передавач) → супутник → Земля (приймач)» ≈0,24 с. Повна затримка (вимірювана утилітою [[Ping]]) при використанні супутникового зв'язку для прийому і передачі даних складе майже півсекунди. З урахуванням затримки сигналу в апаратурі ШСЗ, в апаратурі та в кабельних системах передач наземних служб загальна затримка сигналу на маршруті «джерело сигналу → супутник → приймач» може досягати 2&nbsp;— 4 секунд<ref>{{Cite web |url=http://sat-media.net/faq/orbita.htm |title=Орбіти штучних супутників Землі. Виведення супутників на орбіту |accessdate=6 березня 2019 |archive-date=25 серпня 2016 |archive-url=https://web.archive.org/web/20160825105238/http://www.sat-media.net/faq/orbita.htm }}</ref>. Така затримка ускладнює застосування супутників на ГСО в телефонії та унеможливлює застосування супутникового зв'язку з використанням ГСО в різних сервісах реального часу (наприклад в онлайн-іграх)<ref>{{Cite web |url=http://www.isoc.org/inet96/proceedings/g1/g1_3.htm |title=The Teledesic Network: Using Low-Earth-Orbit Satellites to Provide Broadband, Wireless, Real-Time Internet Access Worldwide |accessdate=6 березня 2019 |archive-date=6 березня 2016 |archive-url=https://web.archive.org/web/20160306014740/http://www.isoc.org/inet96/proceedings/g1/g1_3.htm }}</ref>.

=== Невидимість ГСО з високих широт ===
Оскільки геостаціонарну орбіту не видно з високих широт (приблизно від 81° до полюсів), а на широтах вище 75° вона спостерігається дуже низько над горизонтом (у реальних умовах супутники просто ховаються за рельєфом місцевості або об'єктами, що виступають над ним) і видно лише невелику ділянку орбіти (''див. таблицю''), то у високоширотних районах Крайньої Півночі (Арктики) й Антарктиди неможливий зв'язок і телетрансляція з використанням ГСО<ref>{{Cite web |url=http://www.vokrugsveta.ru/vs/article/6763/ |title=Журнал «Навколо Світу».№ 9 Вересень 2009. Орбіти, які ми вибираємо |accessdate=27 листопада 2012 |archive-date=7 листопада 2012 |archive-url=https://web.archive.org/web/20121107074143/http://www.vokrugsveta.ru/vs/article/6763/ }}</ref>. Приміром, американські полярники на станції [[Амундсен-Скотт]] для зв'язку із зовнішнім світом (телефонія, інтернет) використовують [[оптоволоконний кабель]] довжиною 1670 кілометрів до розташованої на 75° пд. ш. французької станції [[Конкордія (антарктична станція)|Конкордія]], з якої вже видно декілька американських геостаціонарних супутників<ref>{{Cite web |url=http://www.ci.ru/inform17_02/p_25moz2.htm |title=Мозаїка. Частина II |accessdate=6 березня 2019 |archive-date=1 червня 2013 |archive-url=https://web.archive.org/web/20130601025249/http://www.ci.ru/inform17_02/p_25moz2.htm }}</ref>.

'''Таблиця спостережуваного сектора геостаціонарної орбіти в залежності від широти місця'''. Всі дані наведені в градусах та їх частинах.
{| class="wikitable"
! rowspan="2" |Широта<br/>місцевості
! colspan="2" |Видимий сектор орбіти
|-
!Теоретичний<br/>сектор
!Реальний<br/>(з урах. рельєфу)<br/>сектор<ref group="Прим">взято перевищення супутником горизонту до 3°</ref>
|-
|90
| --
| --
|-
|82
| --
| --
|-
|81
|29,7
| --
|-
|80
|58,9
| --
|-
|79
|75,2
| --
|-
|78
|86,7
|26,2
|-
|75
|108,5
|77
|-
|60
|144,8
|132,2
|-
|50
|152,8
|143,3
|-
|40
|157,2
|149,3
|-
|20
|161,5
|155,1
|-
|0
|162,6
|156,6
|}<br/>{{reflist|group="Прим"}}
Із таблиці видно, наприклад, що якщо на широті [[Санкт-Петербург]]а (~60°) видимий сектор орбіти (і, відповідно, кількість супутників, що приймаються) дорівнює 84&nbsp;% від максимально можливого (на [[екватор]]і), то на широті [[Таймир|півострова Таймир]] (~75°) видимий сектор становить 49&nbsp;%, а на широті [[Шпіцберген]]а і [[Челюскін (мис)|мису Челюскін]] (~78°)&nbsp;— лише 16&nbsp;% від спостережуваного на екваторі. У цей сектор орбіти в районі [[Сибір]]у потрапляє 1&nbsp;— 2 супутники (не завжди потрібного оператора).

=== Сонячна інтерференція ===
Одним з найбільш неприємних недоліків геостаціонарної орбіти є зменшення чи повна відсутність сигналу в ситуації, коли на лінію між приймальною антеною й супутником потрапляє [[Сонце]] («Сонце за супутником»). Це явище притаманне й іншим орбітах, але саме на геостаціонарній, коли супутник «заморожений» на небі, виявляється особливо яскраво. У середніх широтах північної півкулі сонячна інтерференція проявляється в періоди з 22 лютого по 11 березня і з 3 по 21 жовтня, з максимальною тривалістю до десяти хвилин<ref>{{Cite web |url=http://www.newreal.ru/index.php?dn=news&to=art&id=88 |title=Увага! Настає період активної сонячної інтерференції! |accessdate=6 березня 2019 |archive-date=5 березня 2016 |archive-url=https://web.archive.org/web/20160305040257/http://www.newreal.ru/index.php?dn=news&to=art&id=88 }}</ref>. У такі моменти в ясну погоду сонячні промені, сфокусовані світлим покриттям антени можуть навіть пошкодити (розплавити або перегріти) приймально-передавальну апаратуру супутникової антени<ref>{{Cite web |url=http://www.pbru.ru/news/readfull/id_news/185/page/4 |title=Сонячна інтерференція |accessdate=6 березня 2019 |archive-date=17 серпня 2013 |archive-url=https://web.archive.org/web/20130817075137/http://www.pbru.ru/news/readfull/id_news/185/page/4 }}</ref>.

== Міжнародно-правовий статус ГСО ==
Використання геостаціонарної орбіти ставить низку не тільки технічних, але й міжнародно-правових проблем.

Деякі екваторіальні країни в різний час пред'являли претензії (наприклад, Декларація про встановлення суверенітету на ділянці ГСО, підписана в [[Богота|Боготі]] [[Бразилія|Бразилією]], [[Колумбія|Колумбією]], [[Народна Республіка Конго|Конго]], [[Еквадор]]ом, [[Індонезія|Індонезією]], [[Кенія|Кенією]], [[Уганда|Угандою]] і [[Заїр]]ом 3 грудня 1976&nbsp;р.<ref>{{книга-ру|часть=B.IV.1. Declaration of the First Meeting of Equatorial Countries ("Bogota Declaration") of December 3, 1976|заглавие=Space Law. Basic Legal Documents. Volume 1.|ответственный=Karl-Heinz Böckstiegel, Marietta Benkö, Stephan Hobe|год=2005|издательство=Eleven International Publishing|ссылка=https://books.google.com/books?id=-QpoZaM4twoC&pg=RA5-PA61|isbn=9780792300915}}</ref>) на поширення їх суверенітету на розташовану над їхніми територіями частинами космічного простору, в якій проходять орбіти геостаціонарних супутників. Було, зокрема, заявлено, що геостаціонарна орбіта є фізичним чинником, пов'язаним з існуванням нашої планети і повністю залежним від гравітаційного поля Землі, а тому відповідні частини космосу (сегменти геостаціонарної орбіти) ніби є продовженням територій, над якими вони знаходяться. Відповідне положення закріплено в Конституції Колумбії<ref>{{Cite web |url=http://www.oosa.unvienna.org/pdf/reports/ac105/AC105_865Add13R.pdf |title=Національне законодавство і практика, що мають відношення до визначення та делімітації космічного простору |accessdate=6 березня 2019 |archive-date=13 листопада 2013 |archive-url=https://web.archive.org/web/20131113061418/http://www.oosa.unvienna.org/pdf/reports/ac105/AC105_865Add13R.pdf }}</ref>.

Ці намагання екваторіальних держав були відкинуті, як такі, що суперечать принципу ''неприсвоєння космічного простору''. У Комітеті ООН з космосу такі заяви піддано обґрунтованій критиці. По-перше, не можна претендувати на присвоєння якої-небудь території або простору, що перебуває на такому значному віддаленні від території відповідної держави. По-друге, космічний простір не підлягає національному присвоєнню. По-третє, технічно неправомірно говорити про будь-який фізичний взаємозв'язок між державною територією і настільки віддаленим районом космосу. Нарешті, у кожному окремому випадку феномен геостаціонарного супутника пов'язаний з конкретним космічним об'єктом. Якщо немає супутника, то немає і геостаціонарної орбіти.

Значний внесок у вирішення проблем робить ООН, а також її комітети та інші спеціалізовані установи.

== Інше ==
Якби геостаціонарні супутники було видно на небі неозброєним оком, то лінія, на якій вони були б видимі, збігалася б з «поясом Кларка» для даної місцевості. Геостаціонарні супутники, завдяки наявним точкам стояння, зручно використовувати для супутникового зв'язку: один раз зорієнтована антена завжди буде спрямована на вибраний супутник (якщо він не змінить позицію).

Існують каталоги об'єктів на геостаціонарній орбіті.<ref>{{Cite web |url=http://astronomer.ru/data/0128/Classification_of_Geosynchronous_Objects_I20R0.pdf |title=CLASSIFICATION OF OBJECTS GEOSYNCHRONOUS |accessdate=6 березня 2019 |archive-date=19 жовтня 2018 |archive-url=https://web.archive.org/web/20181019041153/http://astronomer.ru/data/0128/Classification_of_Geosynchronous_Objects_I20R0.pdf }}</ref>

== Див. також ==
* [[Космічний ліфт]]

== Примітки ==
{{примітки|group="Прим."}}

== Джерела ==
{{reflist|2}}

== Посилання ==
* [http://cyclop.com.ua/content/view/1017/58/1/9/#16183 Геостаціонарна орбіта] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20160730032632/http://cyclop.com.ua/content/view/1017/58/1/9/#16183 |date=30 липня 2016 }} // {{Юридична енциклопедія|1}}
* {{cite web|url=https://web.archive.org/web/20071001151448/http://space.kursknet.ru/ts_kelso/russian/v04n07/v04n07.sht |title= Основы геостационарной орбиты (Basics of the Geostationary Orbit)|author=Д-р Т. С. Келсо}}
* [https://web.archive.org/web/20170917105011/http://physics.nad.ru/Physics/Cyrillic/sat_txt.htm «РУХ СУПУТНИКІВ» на сайті «Фізика в анімація»]
* [https://web.archive.org/web/20110927161225/http://satplus.ru/shop/article_info.php?articles_id=11 Стаття Леоніда Невдяєва]
* [http://www.astronomy.domachevo.com/satellites-geostationary001.htm Геостаціонарні супутники й аматорські телескопи] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20190304100259/http://www.astronomy.domachevo.com/satellites-geostationary001.htm |date=4 березня 2019 }}
* [http://electro.ntsomz.ru/ Портал космічних знімків Землі з геостаціонарного супутника «Електро-Л»] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20190306235351/http://electro.ntsomz.ru/ |date=6 березня 2019 }}

{{Орбіти}}
{{Супутникове радіо та телебачення}}
{{Бібліоінформація}}

[[Категорія:Геостаціонарна орбіта| ]]
[[Категорія:Орбіти]]
[[Категорія:Астродинаміка]]