Перегляд вихідного коду сторінки Анатомія і фізіологія ссавців

[[Файл:Scheme cat anatomy-uk.svg|thumb|праворуч|450px|<center>Внутрішня будова [[Кіт|кота]]</center>]]
'''Анато́мія і фізіоло́гія ссавці́в'''&nbsp;— сукупність відомостей про будову і функціонування [[організм]]у у [[ссавці]]в.

Ссавці є одним з класів [[Хребетні тварини|хребетних тварин]]. З іншими таксонами хребетних їх об'єднує спільність морфологічної і фізіологічної організації. Для [[Анатомія|анатомії]] і [[фізіологія|фізіології]] ссавців властива наявність тих же функційних систем, що й у інших хребетних; проте багато з цих систем досягли у ссавців дуже високого рівня розвитку, і в цілому цей клас вважають найвисокоорганізованішим порівняно з іншими класами хребетних{{sfn|Дзержинский, Васильев, Малахов|2014|с=369—370}}.

До основних відмінних морфофізіологічних особливостей, притаманних для всіх ссавців або для переважної більшості їхніх представників, відносять: наявність [[Молочні залози|молочних залоз]] і вигодовування потомства молоком, живородіння, справжня [[гомойотермія]] (теплокровність), наявність (хоча б в ембріональному періоді розвитку) волосяного покриву, високий ступінь розвитку [[Нова кора|неопаліума]], що становить у ссавців основну частину [[Кора головного мозку|кори головного мозку]], і низку інших особливостей{{sfn|Константинов, Наумов, Шаталова|2012|с=309—311}}.

== Покрівна система ==

=== Шкіряний покрив ===
[[Шкіра]] утворює ефективний бар'єр між організмом і зовнішнім середовищем, захищаючи його від небажаних фізико-хімічних впливів, проникнення [[патоген]]ів та від нерегульованих втрат води і солей<ref name="Proksch">{{cite pmid|19043850}}</ref>. Для шкіри ссавців притаманні значна товщина, багатство рогових утворень і наявність великої кількості шкірних [[Залоза|залоз]], вельми нечисленних у [[плазун]]ів і [[птах]]ів. Як і в інших [[Хребетні|хребетних]], вона складається з двох шарів: верхнього [[ектодерма]]льного ([[епідерміс]]) і нижнього [[мезодерма]]льного (''[[дерма]]'', або ''коріум''){{sfn|Дзержинский, Васильев, Малахов|2014|с=65, 293, 371}}.
{{Файл з описом
 |рамка=проста
 |заголовок=Будова [[шкіра|шкіри]] ссавців:
 |Skin.svg|300px|||
{{columns-list|colwidth=180px;column-gap:0;padding-left:1em;text-indent:-1em;max-width:600px;|
:''A'' — [[епідерміс]]; 
:''B'' — [[дерма]]; 
:''С'' — [[гіподерма]]; 
:''D'' — [[Кровоносні судини|кровоносні]] та [[лімфатичні судини]]; 
:''E'' — зародковий шар.}}

{{columns-list|colwidth=180px;column-gap:0;padding-left:1em;text-indent:-1em;|
:''1'' — [[Волосся|волос]]; 
:''2'' — роговий шар; 
:''3'' — [[пігмент]]ний шар; 
:''4'' — середній шар; 
:''5'' — базальний шар; 
:''6'' — випрямляючий [[м'яз]] волоса; 
:''7'' — [[сальна залоза]]; 
:''8'' — [[волосяний фолікул]]; 
:''9'' — волосяний сосочок; 
:''10'' — [[нервове волокно]]; 
:''11'' — [[потова залоза]]; 
:''12'' — [[тільце Пачіні]]; 
:''13'' — [[артерія]]; 
:''14'' — [[вена]]; 
:''15'' — чутливе нервове закінчення; 
:''16'' — папілярний шар; 
:''17'' — пора потової залози.}}
}}
Епідерміс є багатошаровим: в його основі розташований ''[[мальпігієвий шар]]'' з інтенсивно розмножуваних циліндричних або призматичних епітеліальних клітин&nbsp;— [[кератиноцит]]ів. Кератиноцити послідовно зсуваються вгору, сплощуючись і піддаючись дедалі більшому зроговінню, тобто заповнення [[Кератини|кератиновими]] волокнами (на ці волокна і [[FLG|філагрин]], що зв'язує їх, доводиться 80–90&nbsp;% загальної маси білка епідермісу ссавців). На завершальному етапі зроговіння кератиноцити втрачають [[Клітинне ядро|ядра]], а мертві ороговілі клітини поступово злущуються з поверхні шкіри<ref name="Proksch"/>{{sfn|Дзержинский, Васильев, Малахов|2014|с=371}}. Забарвлення шкіри ссавців забезпечують [[меланіни]]&nbsp;— пігменти чорного, коричневого, іржаво-червоного або жовтого кольору; ці пігменти виробляються спеціалізованими клітинами мальпігієвого шару&nbsp;— [[Меланоцити|меланоцитами]]&nbsp;— і накопичуються в особливих [[органела]]х&nbsp;— [[меланосома]]х, мігруючих з меланоцитів у сусідні кератиноцити<ref>{{книга|автор=Khanna D. R., Yadav P. R. |заголовок=Biology of Mammals|місце=New Delhi|видавництво=Discovery Publishing House|рік=2005|allpages=viii + 445|isbn=81-7141-934-8}}&nbsp;— P. 97.</ref>.

У нижню поверхню епідермісу вганяються сосочки дерми. Основну товщу останньої утворює ''сітчастий шар'' з перехресних [[колаген]]ових і [[еластин]]ових волокон, він надає шкірі належну міцність. Нижче сітчастого шару лежить пухкий шар сполучної тканини&nbsp;— ''підшкірна жирова клітковина'', що складається з [[Жирова тканина|жирових клітин]] ([[адипоцит]]ів) і навколишніх їм волокон. Дерма пронизана [[Кровоносні судини|кровоносними судинами]] і [[Нервові закінчення|нервовими закінченнями]]; вона служить захистом тіла від механічних пошкоджень{{sfn|Константинов, Наумов, Шаталова|2012|с=24—25, 312}}.

Для ссавців дуже властиві рогові утворення епідермального походження: волосся, кігті, нігті, копита, роги і лусочки{{sfn|Дзержинский, Васильев, Малахов|2014|с=372—373}}.

=== Волосяний покрив ===
[[Файл:Hair Follicles in Mammal Skin.jpg|ліворуч|міні|[[Мікрофотографія]] волосяних фолікулів у шкірі ссавців]]
[[Волосся]]&nbsp;— утворення, властиве виключно ссавцям і, мабуть, найпросунутішим [[Терапсиди|терапсидам]] і не [[Гомологія (біологія)|гомологичне]] будь-яким похідним шкіри інших амніот. Їхнє головне завдання&nbsp;— [[теплоізоляція]], хоча поштовхом для появи волосяного покриву послужила, найпевніше, [[Тактильні відчуття|дотикова]] функція{{sfn|Кэрролл, т. 2|1993|с=236, 238}}.

Крім термоізоляційної і дотикової функцій, волосся захищають шкіру від пошкоджень і [[паразит]]ів, покращують [[Аеродинаміка|аеро-]] і [[Гідродинаміка|гідродинамічні]] властивості тіла, забезпечують видоспецифічність забарвлення. Відсутність волосся у ряду ссавців ([[слони]], [[Сирени (тварини)|сирени]], частина [[Носорогові|носорогів]], [[Бегемотові|гіпопотами]], [[китоподібні]]) має вторинний характер{{sfn|Константинов, Шаталова|2004|с=364}}. Це можна сказати і про [[Людина розумна|людину]], яка після переходу від життя в тінистих лісах до перебування на відкритих просторах втратила більшу частину волосяного покриву{{sfn|Медников|1994|с=343}}.

У більшості ссавців [[хутро]] складається з двох ярусів: верхній (''[[шерсть]]'') утворює довге остьове волосся, нижній (''[[підшерстя]]'')&nbsp;— коротше і тонший, хвилеподібно зігнуте пухове волосся. У дорослих [[Оленеві|оленів]], [[Свиня (рід)|кабанів]] і [[Тюленеві|справжніх тюленів]] літнє хутро утворене однією остю, а у землерийних ([[сліпак]]и, [[Кротові|кроти]]) хутро складається з одного пуху. Видозмінами остьового волосся є [[щетина]] ([[Свиневі|свині]], [[Тенрекові|тенреки]]), [[Голки (зоологія)|голки]] ([[Єхиднові|єхидни]], [[Справжні їжаки|їжаки]], [[їжатцеві]]) і [[вібриси]]&nbsp;— довгі жорсткі волосини на кінці морди, череві або кінцівках багатьох звірів, що служать для доторку{{sfn|Константинов, Наумов, Шаталова|2012|с=313—314}}.

Забарвлення шерсті ссавців, як правило, є [[Мімікрія|захисним]]. У деяких представників спостерігається сезонна зміна забарвлення. Іноді забарвлення бере участь в утворенні [[Вторинні статеві ознаки|вторинних статевих ознак]]{{sfn|Константинов, Шаталова|2004|с=365}}.

Волосяний покрив періодично змінюється. Зміна хутра (''[[линяння]]'') може спостерігатися два рази на рік: навесні і восени. Так відбувається у [[Вивірка|вивірки]], [[Лисиця (група родів)|лисиці]], [[Песець|песця]], [[Кротові|крота]]. В інших, наприклад [[ховрах]]ів, линяння відбувається раз на рік&nbsp;— навесні{{sfn|Константинов, Шаталова|2004|с=365}}.

=== Інші рогові утворення ===
[[Файл:Manis tricuspis San Diego Zoo 03.2012.jpg|ліворуч|міні|Тіло {{bt-ukrlat|Білочеревий панголін{{!}}білочеревого панголіна|Manis tricuspis}} покрито лусками]]
У більшості ссавців кінцеві фаланги пальців захищені [[Кіготь|кігтями]], які гострі і сильно зігнуті у деревних видів і хижаків, сплощені і розширені у землерийних тварин{{sfn|Константинов, Наумов, Шаталова|2012|с=314}}. У багатьох приматів кігті перетворилися в плоскі [[нігті]], що прикривають фалангу лише зверху; у копитних унаслідок ускладнення кігтів розвинулися [[Копито|копита]]&nbsp;— товсті утворення, які відіграють роль своєрідного футляра для кінцевої фаланги, особливо важливий при бігу і стрибках по твердому ґрунту{{sfn|Дзержинский, Васильев, Малахов|2014|с=372—373}}.

У багатьох ссавців на хвості ([[бобер]], [[мишеві]], [[шипохвості]], [[Хохуля руська|хохуля]], більшість [[Сумчасті|сумчастих]]) або кінцівках (землерийні) є рогові ''лусочки''. У [[Панголіноподібні|панґолінів]] і [[Броненосцеві|броненосців]] великі рогові [[луски]] покривають усе тіло, причому у броненосців вони підстилаются ще кістковими щитками, які є похідними дерми і утворюють ''панцир''{{sfn|Дзержинский, Васильев, Малахов|2014|с=372—373}}. Луска ссавців цілком гомологична такій у плазунів{{sfn|Константинов, Шаталова|2004|с=365}}.

Для деяких ссавців ([[носорогові]], [[вилорогові]], [[порожнисторогі]]) властивим є наявність [[Ріг|рогу]]&nbsp;— масивного розростання зроговілого епітелію, використовуваного для захисту і нападу. Інше походження у гіллястих рогів [[Оленеві|оленів]], які розвиваються з дерми і складаються з кісткової речовини; основне їхнє застосування&nbsp;— не оборонна, а змагальне (використовуються в бійках самців за самку){{sfn|Константинов, Наумов, Шаталова|2012|с=314—315}}<ref>{{ref-en}} {{книга|частина=Antlers|посилання частина=https://books.google.com/books?id=y-RWPGDONlIC&pg=PA103#v=onepage&q&f=false|заголовок=''Hall B. K.''  Bones and Cartilage: Developmental and Evolutionary Skeletal Biology|місце=San Diego, London|видавництво=Elsevier Academic Press|рік=2005|allpages=xxviii + 760|isbn=0-12-319060-6}}&nbsp;— P. 103—114.</ref>. Якщо у парнокопитних стрижні рогів закладаються незалежно від черепа і зростаються з ним пізніше, то роги оленів розвиваються як відростки лобових кісток; при цьому у більшості видів оленів щовесни внаслідок [[Кісткова резорбція|резорбції кісткової тканини]] під дією [[Гідролази|гідролітичних ферментів]], що виділяються особливими клітинами-[[остеокласт]]ами, відбувається скидання рогів, а потім вони відростають заново{{sfn|Кэрролл, т. 3|1993|с=87}}{{sfn|Дзержинский, Васильев, Малахов|2014|с=373}}.

Цідильний апарат [[Китовиді|китів]], так званий «[[китовий вус]]», також утворений роговими стовщеннями (похідними шкірних піднебінних складок), які перетворюються в плоскі і розщеплені пластини, розташовані двома рядами з кожного боку ротової порожнини. Зовнішній край цих пластин&nbsp;— жорсткий, а внутрішній має густу бахрому, причому число пластин в кожному ряду може доходити до 430{{sfn|Константинов, Шаталова|2004|с=366}}{{sfn|Разнообразие млекопитающих, ч. III|2004|с=811}}.

== Екзокринна система ==
[[Екзокринна система|Екзокринну систему]] утворюють [[залози зовнішньої секреції]], які виділяють вироблюваний ними [[Секреція|секрет]] через вивідні протоки на поверхню тіла або [[Слизова оболонка|слизових оболонок]] внутрішніх органів{{sfn|Медников|1994|с=371}}.

Сильний розвиток різноманітних шкірних залоз, що утворюються зі заглиблених у товщу дерми епідермальних зачатків, ссавці успадкували через своїх [[Синапсиди|синапсидних]] предків від [[Земноводні|земноводних]]{{sfn|Кэрролл, т. 2|1993|с=236}}{{sfn|Константинов, Наумов, Шаталова|2012|с=118, 315}}. Ця риса відрізняє ссавців від інших сучасних амніот, у яких шкірні залози нечисленні{{sfn|Дзержинский, Васильев, Малахов|2014|с=293, 375}}.

Розрізняють декілька типів шкірних залоз. Поява волосяного покриву призвело до розвитку сальних і потових залоз, призначених для змащування волосся і керування втратами тепла{{sfn|Кэрролл, т. 2|1993|с=236}}. Протоки ''[[Сальні залози|сальних залоз]]'' відкриваються у волосяні сумки; ці залози мають гронувату будову і виділяють жирний секрет, який змащує поверхню шкіри і волосся, оберігаючи їх від змочування і пересихання, а також перешкоджає проникненню хвороботворних мікроорганізмів. Протоки трубчастих ''[[Потові залози|потових залоз]]'' відкриваються на поверхню шкіри або в верхні частини волосяних сумок; ці залози, що мають трубчасту форму, секретують піт, виконуючи одночасно терморегуляційну і видільну функції{{sfn|Константинов, Шаталова|2004|с=367}}. Під верхньо-зовнішнім краєм очниці розташовуються ''[[слізні залози]]'' альвеолярно-трубчастої будови, секрет яких оберігає очі від висихання<ref>{{cite pmid|11390770}}</ref>.
[[Файл:Cow udders02.jpg|thumb|266px|<center>Вим'я [[корова|корови]]</center>]]
''[[Молочні залози]]'', що є видозміненими потовими залозами, у ролі секрету виділяють [[молоко]]&nbsp;— основну їжу дитинчат ссавців. Молочні залози зберегли трубчасту будову в [[Однопрохідні|однопрохідних]] і придбали гронувату будову у [[Сумчасті|сумчастих]] і [[Плацентарні|плацентарних]]. У представників цих двох груп протоки молочних залоз відкриваються на [[Сосок|сосках]]; молочні залози однопрохідних сосків не мають, і їхні протоки відкриваються у волосяні сумки, так що дитинчата злизують крапельки молока з волосся матері{{sfn|Константинов, Наумов, Шаталова|2012|с=315}}.

Соски є й у самок, і у самців, в останніх вони рудиментарні і не здатні виділяти молоко. Виняток становлять два види [[Криланові|криланових]]&nbsp;— [[Dyacopterus spadiceus|бурий крилан]] (''Dyacopterus spadiceus'') і [[Pteropus capistratus|бісмаркський масковий крилан]] (''Pteropus capistratus''): якщо у самки народжується двійня, то молочні залози самця починають виділяти молоко (хоча і в невеликій кількості), і він бере участь у годуванні одного з дитинчат<ref>{{ref-en}} {{стаття|автор=Francis C. M., Anthony E. L. P., Brunton J. A., Kunz T. H. |заголовок=Lactation in male fruit bats|посилання=http://www.nature.com/nature/journal/v367/n6465/pdf/367691a0.pdf|видання=Nature|рік=1994|volume=367, № 6465|pages=691–692|doi=10.1038/367691a0}}.</ref><ref>{{cite pmid|19100649}}</ref>.

Кількість сосків може варіювати у різних видів від 2 ([[вищі примати]], деякі [[копитні]] і [[рукокрилі]]) до 24 (деякі [[тенреки]]) і навіть 27 (деякі [[опосуми]]), причому у сумчастих число і розташування сосків може бути непарним, а у плацентарних&nbsp;— завжди парне. У плідних форм сосків зазвичай багато, і розташовані вони двома рядами від передніх кінцівок до паху ([[комахоїдні]], [[хижі]], [[гризуни]]). Якщо ж число сосків невелике, то вони можуть розташовуватися на грудях (у вищих приматів, [[Сирени (тварини)|сирен]], [[Слонові|слонів]], багатьох [[Кажани|кажанів]]), череві (у частини [[Мокроносі|нижчих приматів]] є пара черевних і пара грудних сосків) або в паху (у багатьох копитних, причому у більшості з них соски зливаються в єдине [[вим'я]]). Вивідні протоки молочних залоз відкриваються на сосках або окремими отворами (у сумчастих, приматів, гризунів), або до загального вивідного каналу (копитні, хижі){{sfn|Константинов, Наумов, Шаталова|2012|с=315—316}}{{sfn|Дзержинский, Васильев, Малахов|2014|с=375, 417}}.

У деяких ссавців (багатьох хижих, [[Кабарга|кабарги]], [[Бобер|бобрів]], [[Ондатра|ондатри]], [[Хохуля руська|хохулі]] тощо) є ''пахучі залози''. Це&nbsp;— видозміни потових або сальних залоз або ж сполучення тих й інших. Вони виділяють пахучі секрети, за допомогою яких звірі мітять свою територію, відрізняють особин свого виду, знаходять особину протилежної статі. [[Скунси]], [[мангусти]], [[Poecilogale albinucha|африканська ласка]] використовують смердючий секрет таких залоз для відлякування ворогів{{sfn|Константинов, Наумов, Шаталова|2012|с=315}}{{sfn|Разнообразие млекопитающих, ч. III|2004|с=682, 690, 722}}.
[[Файл:Platypus spur.JPG|ліворуч|міні|<center>Отруйна острога на задній кінцівці самця [[качкодзьоб]]а</center>]]
''Отруйні залози'', що виділяють досить сильну {{iw|Отрута качкодзьоба|отруту|en|Platypus venom}}, знайдені у качкодзьоба, дорослі самці якого за допомогою розташованих на задніх ногах ''отруйних острог'' вбивають своїх жертв. Серед [[Єхиднові|єхидн]] такі остроги зустрічаються й у самок, але отрута, що виробляється отруйними залозами єхидн, набагато слабкіша отрути качкодзьоба. Палеонтологи недавно виявили подібні остроги у представників різних груп ранніх ссавців ([[докодонти]], [[триконодонти]], [[багатогорбкозубі]], [[симетродонти]]), так що отруйними залозами на ногах, швидше за все, мав і загальний предок класу '''Mammalia''', однак [[сумчасті]] і [[плацентарні]] такі остроги втратили<ref>{{ref-en}} {{книга|автор=Kielan-Jaworowska Z. |заголовок=In Pursuit of Early Mammals|посилання=https://books.google.ru/books/about/In_Pursuit_of_Early_Mammals.html?id=wuwtxuJoX6IC&redir_esc=y|місце=Bloomington|видавництво=Indiana University Press|рік=2013|allpages=xvii + 272|isbn=978-0-253-00817-6}}&nbsp;— P. 219—220.</ref>.

Опріч цього, у ссавців є досить багато і [[Екзокринні залози|екзокринних залоз]], відмінних від шкірних. Зокрема, функції залоз зовнішньої секреції виконують слинні залози, печінка і підшлункова залоза, секрети яких, потрапляючи в травний тракт, грають важливу роль у ході [[травлення]]{{sfn|Медников|1994|с=371—372}}.

== Скелет ==
Подібно до інших хребетних, ссавці мають [[внутрішній скелет]], який виконує функції опори тіла, субстрату для прикріплення [[М'язи|м'язів]] і захисту для ряду внутрішніх органів. У [[Броненосцеві|броненосців]] є також, як доповнення до внутрішнього, і [[зовнішній скелет]] у вигляді панцира. У порівнянні з плазунами, у ссавців кількість окремих кісткових елементів в скелеті сильно скорочено, а [[хрящ]] у дорослих особин зберігається лише в місцях, що вимагають особливої гнучкості{{sfn|Барабаш-Никифоров, Формозов|1963|с=48}}.

=== Череп ===
[[Файл:Skull of a dog diagram2.svg|thumb|400px|Череп собаки: ''1''&nbsp;— [[верхньощелепна кістка]];<br/>
''2''&nbsp;— [[лобова кістка]]; ''3''&nbsp;— [[слізна кістка]]; ''4''&nbsp;— [[піднебінна кістка]];<br/>
''5''&nbsp;— [[вилична кістка]]; ''6''&nbsp;— [[носова кістка]]; ''7''&nbsp;— [[різцева кістка]];<br/>
''8''&nbsp;— [[тім'яна кістка]]; ''9''&nbsp;— [[міжтім'яна кістка]]; ''10''&nbsp;— [[луската кістка]];<br/>
''11''&nbsp;— [[потилична кістка]]; ''12''&nbsp;— [[нижня щелепа]].]]
[[Череп]] ссавців має відносно велику мозкову коробку, вже у [[Пізній тріас|пізньотріасового]] [[морганукодон]]а вона в 3–4 рази більша, ніж у [[Терапсиди|терапсид]] того ж розміру{{sfn|Кэрролл, т. 2|1993|с=238}}. Число окремих кісток в черепі менше, ніж у інших хребетних, що пояснюється зрощенням ряду кісток між собою. Так, зрослися воєдино основна, бічна і верхня потилична кістки, утворивши єдину ''[[Потилична кістка|потиличну кістку]]''; вушні кістки зрослися в єдину ''кам'янисту кістку''. [[Крилоподібна кістка]] зростається з основною [[Клиноподібна кістка|клиноподібною]], ококлиноподібна&nbsp;— з передньою клиноподібною. Проте, у ссавців з'являються і нові кістки&nbsp;— ''[[Решітчаста кістка|решітчаста]]'' в носовій порожнині і ''[[Міжтім'яна кістка|міжтім'яна]]'' в даху черепа{{sfn|Константинов, Шаталова|2004|с=371}}.

Боки черепної коробки утворені ''[[Луската кістка|лускатими кістками]]''; виличні відростки, що відходять від них, з'єднані з ''[[Вилична кістка|виличною кісткою]]'', а та&nbsp;— з виличним відростком ''верхньощелепної кістки''; внаслідок утворюється властива для ссавців єдина ''вилична дуга''. Потилична частина, як уже згадувалося, утворена єдиною потиличною кісткою; для зчленування з першим шийним хребцем&nbsp;— [[Атлант (анатомія)|атлантом]]&nbsp;— вона забезпечена ''двома'' відростками (відзначимо, що плазуни і птиці мають один потиличний відросток{{sfn|Дзержинский, Васильев, Малахов|2014|с=303, 377}}). Дах черепа утворюють парні ''[[Тім'яна кістка|тім'яні]]'', ''[[Лобна кістка|лобні]]'', ''[[Слізна кістка|слізні]]'' і ''[[носові кістки]]'', а також непарна ''міжтім'яна кістка''. Дно мозкової коробки становлять ''основна клиноподібна'' і ''передня клиноподібна'' кістки, дно лицьової (вісцеральної) частини утворено ''крилоподібними'', ''[[Піднебінна кістка|піднебінними]]'' і ''[[Верхньощелепна кістка|верхньощелепними]]'' кістками. У дні черепа, поруч зі слуховою капсулою розташовується властива тільки ссавцям парна ''[[барабанна кістка]]'', яка є [[гомолог]]ом [[Кутова кістка|кутової кістки]] [[Синапсиди|синапсид]]{{sfn|Константинов, Шаталова|2004|с=371}}{{sfn|Дзержинский, Васильев, Малахов|2014|с=378—379}}.

Зменшується число окремих кісток і в щелепах ссавців: ''[[Нижня щелепа|нижню щелепу]]'' утворюють тільки дві парні ''[[Зубна кістка|зубні кістки]]'', верхню&nbsp;— парні верхньощелепна і ''[[Передщелепна кістка|передщелепна]]''. Піднебінні відростки останніх разом з піднебінними кістками утворюють ''вторинне кісткове піднебіння'', що відділяє ротову порожнину від носової і дозволяє не переривати дихання при пережовуванні їжі або ссанні молока. Таке небо властиве саме для ссавців і їхніх [[Цинодонти|цинодонтних]] предків, але не для інших амніот (хоча подібне небо незалежно виникло у [[Тероцефали|тероцефалів]] і деяких плазунів, зокрема [[крокодил]]ів, але у них вона влаштована інакше){{sfn|Дзержинский, Васильев, Малахов|2014|с=255, 379—380, 438}}<ref name=Rubidge>{{ref-en}} {{стаття|автор=Rubidge B. S., Sidor C. A. |заголовок=Evolutionary Patterns among Permo-Triassic Therapsids|посилання=https://www.washington.edu/burkemuseum/collections/paleontology/sidor/Rubidge_Sidor2001.pdf|видання=Annual Review of Ecology and Systematics|рік=2001|volume=32|pages=449–480|doi=10.1146/annurev.ecolsys.32.081501.114113}}</ref>. З'єднання верхньої щелепи з черепною коробкою&nbsp;— жорстке (тим часом як у [[Дзьобоголові|дзьобоголових]], [[Лускаті|лускатих]] і [[Птахи|птахів]] вона здатна рухатися відносно інших частин черепа), а нижньої щелепи&nbsp;— [[Скронево-нижньощелепний суглоб|рухливе]], до того ж зубна кістка приєднується безпосередньо до лускатої кістки{{sfn|Дзержинский, Васильев, Малахов|2014|с=255—256, 305, 379—380}}.

Зчленувальна і квадратна кістки, властиві плазунам і синапсидам, стають складовими [[Середнє вухо|середнього вуха]] (''[[Молоточок (анатомія)|молоточком]]'' і ''[[коваделко]]м'' відповідно). У ссавців мається ''[[під'язикова кістка]]'' з ріжками, що є нижнім відділом колишньої під'язикової дуги і першої [[Зяброва дуга|зябрової дуги]]. Решта елементів зябрових дуг стають [[Гортань|хрящами гортані]]{{sfn|Константинов, Шаталова|2004|с=372}}.

=== Хребет ===
[[Файл:Cervical vertebrae - close-up - anterior view2.png|ліворуч|thumb|150px|<center>[[Шийні хребці]] людини</center>]]
Прикметні риси в будові [[Хребет|хребетного стовпа]] ссавців: плоскі поверхні хребців (''платицельні хребці''), між якими розташовуються хрящові диски; чітке розчленування хребта на п'ять відділів&nbsp;— шийний, грудний, поперековий, крижовий і хвостовий (тільки у сучасних [[Китоподібні|китоподібних]] [[Крижова кістка|крижів]] немає, хоча він був у деяких [[Стародавні кити|древніх китів]]<ref>{{книга|заголовок=The Emergence of Whales: Evolutionary Patterns in the Origin of Cetacea / Ed. by [[Ганс Тевіссен|J. G. M. Thewissen]]|місце=New York|видавництво=Plenum Press|рік=1998|allpages=xii + 479|серія=Advances in Vertebrate Paleobiology|isbn=0-306-45853-5}}&nbsp;— P. 44, 47.</ref>); постійне число шийних хребців&nbsp;— 7 (лише у [[Ламантинові|ламантина]] їх 6, а у деяких [[Folivora|лінивців]] число шийних хребців варіює: у [[Лінивець Гоффмана|лінивця Гоффмана]]&nbsp;— від 5 до 6, у [[Трипалі лінивці|трипалих лінивців]]&nbsp;— від 8 до 10<ref>{{cite pmid|20956304}}</ref>){{sfn|Дзержинский, Васильев, Малахов|2014|с=375, 377}}. Перші два шийні хребці&nbsp;— ''атлант'' і ''[[епістрофей]]''&nbsp;— типової для амніот будови; атлант несе дві зчленувальні поверхні для з'єднання з двома відростками потиличної кістки. Грудний відділ хребта у ссавців складається найчастіше з 12–15, поперековий&nbsp;— з 2–9, крижовий&nbsp;— з 1–9 хребців (найчастіше з чотирьох). Найбільшою мінливістю відрізняється кількість хвостових хребців: від 3 у [[Гібонові|гібонових]] до 49 у [[Чотирипалий панґолін|чотирипалого панґоліна]]. До передніх грудних хребців причленовуються [[ребра]], з'єднані з [[Груднина|грудниною]] («справжні ребра»&nbsp;— {{lang-la|costae verae}}) і утворюють разом з нею [[Грудна клітка|грудну клітку]]; решта грудних хребців несе «несправжні ребра» (''costae spuriae''), що не доходять до груднини{{sfn|Константинов, Наумов, Шаталова|2012|с=317—318}}.

=== Кінцівки і їхні пояси ===
'''Пояс передніх кінцівок''' (плечовий пояс) ссавців складається з двох [[Лопатка|лопаток]] і двох [[Ключиця|ключиць]]. У деяких ссавців ключиць немає ([[копитні]]), в інших вони погано розвинені або замінені зв'язками ([[гризуни]], деякі [[хижі]]). В [[Однопрохідні|однопрохідних]] є ще [[вороняча кістка]]&nbsp;— ''коракоїд'', у більшості ж ссавців він рудиментарний і приростає до лопатки у вигляді дзьобоподібного відростка{{sfn|Константинов, Наумов, Шаталова|2012|с=320}}{{sfn|Дзержинский, Васильев, Малахов|2014|с=380}}.
[[Файл:Handskelett MK1888.png|thumb|350px|Кисті кінцівок різних ссавців. Зліва направо: [[орангутан]], [[пес]], [[свиня]], [[корова]], [[тапір]], [[кінь]]]]
Передні кінцівки служать ссавцям для пересування суходолом, плавання, польоту, хапання. У типовому випадку передня кінцівка складається з ''плеча'', яке включає одну [[Плечова кістка|плечову кістку]], [[передпліччя]], утвореного [[Ліктьова кістка|ліктьовою]] і [[Променева кістка|променевою кістками]], та [[Кисть|кисті]]. Ліктьова кістка служить для зчленування кисті з плечем. Кисть передньої кінцівки складається зі [[зап'ястя]], [[П'ясток|п'ястка]] і [[пальці]]в. Зап'ясток складається зі 7 кісток, розташованих у два ряди. Число кісток п'ястка відповідає числу пальців (не більше п'яти). Пальці зазвичай складаються з двох-трьох [[Челенок|фаланг]] (у китоподібних число челенків збільшено, досягає 13–14). З'єднуються рухомо зчленовані кістки суглобами{{sfn|Медников|1994|с=348}}{{sfn|Константинов, Шаталова|2004|с=373}}.

'''Пояс задніх кінцівок''' (тазовий пояс) ссавців, як і в інших наземних хребетних, складається з парних ''[[Лобкова кістка|лобкових]]'', ''[[Сіднична кістка|сідничних]]'' і ''[[Клубова кістка|клубових кісток]]'' (у багатьох видів вони зростаються в одну тазову кістку). Ці три відділи з'єднуються, утворюючи ''[[Кульшова западина|кульшову западину]]'', до якої приєднується задня кінцівка. У яйцекладних і сумчастих до лобкового відділу примикають ''[[сумчасті кістки]]''{{sfn|Константинов, Шаталова|2004|с=373—374}}. У китоподібних справжнього таза немає; від тазового пояса у них зберігаються дві рудиментарні кістки, які не пов'язані з осьовим скелетом{{sfn|Константинов, Наумов, Шаталова|2012|с=379}}.

До складу задньої кінцівки входять [[стегно]], [[гомілка]] (утворена [[Великогомілкова кістка|великою]] і [[Малогомілкова кістка|малою гомілковими кістками]]) і [[стопа]] (у складі якої&nbsp;— [[заплесно]], [[плесно]] і кістки пальців). У більшості ссавців [[стегнова кістка]] коротше гомілки.{{sfn|Медников|1994|с=348}}.

Кінцівки ссавців пристосовані до їхнього [[Спосіб життя|способу життя]]. Так, у наземних видів довші стегно і гомілка; у водних же, навпаки, ці відділи вкорочені, а подовжені п'ясток, плесно й особливо челенки пальців. У рукокрилих розвинено нормально лише перший палець передніх кінцівок, решта пальців сильно подовжені; між ними розташовується шкіряста перетинка. У найдосконаліших бігунів, копитних, перший палець [[Атрофія|атрофований]]. У разі парнокопитних тварина ступає на третій і четвертий пальці, а непарнокопитних&nbsp;— лише на третій. Швидкість пересування наземних видів сильно варіює: від 4 [[км/год]] ([[землерийка]]) до 105—112 км/год ([[гепард]]){{sfn|Константинов, Шаталова|2004|сторінки=373—374}}.
{{Файл з описом|Skeleton of a dog diagram ver.2.svg|рамка=проста|загальний заголовок=Скелет [[Пес свійський|собаки свійського]]|480px|||{{center|''Відділи [[Хребет|хребта]]'':}}{{columns-list|colwidth=180px; margin-left:1em;|
:''A'' — шийний;
:''B'' — грудний;
:''С'' — поперековий; 
:''D'' — [[Крижова кістка|крижовий]]; 
:''E'' — хвостовий.}}

{{columns-list|colwidth=180px;margin-left:1em;|
:''1'' — [[череп]]; 
:''2'' — [[верхня щелепа]]; 
:''3'' — [[нижня щелепа]]; 
:''4'' — [[Атлант (анатомія)|атлант]]; 
:''5'' — [[епістрофей]]; 
:''6'' — [[лопатка]]; 
:''7'' — ость лопатки; 
:''8'' — [[плечова кістка]]; 
:''9'' — [[променева кістка]]; 
:''10'' — [[ліктьова кістка]]; 
:''11'' — [[Челенок|челенки]] пальців; 
:''12'' — кістки [[П'ясток|п'ястка]]; 
:''13'' — кістки [[Зап'ясток|зап'ястка]]; 
:''14'' — [[груднина]]; 
:''15'' — хрящова частина ребра; 
:''16'' — [[ребра]]; 
:''17'' — челенки пальців; 
:''18'' — кістки [[Плесно|плесна]]; 
:''19'' — кістки [[Передплесно|передплесна]]; 
:''20'' — [[п'яткова кістка]]; 
:''21'' — [[малогомілкова кістка]]; 
:''22'' — [[великогомілкова кістка]]; 
:''23'' — [[наколінок]]; 
:''24'' — [[стегно]]; 
:''25'' — [[сіднична кістка]]; 
:''26'' — [[клубова кістка]].}}}}

== Мускулатура ==
[[Файл:Diaphragm_-_2.png|left|мини|<center>[[Діафрагма (анатомія)|Діафрагма]]</center>]]
Високодиференційована [[м'язова система]] ссавців забезпечує виконання різноманітних рухів і має в різних рядах і родинах суттєві особливості в залежності від своєрідних способів пересування. Серед [[Скелетні м'язи|скелетних м'язів]] найкраще розвиваються ''м'язи кінцівок''; переміщення кінцівок під тіло (у плазунів і ранніх синапсид вони розташовувалися з боків) збільшило величину кроку і ефективність роботи м'язів. Прикметною анатомічною ознакою ссавців є також наявність куполоподібного м'яза&nbsp;— [[Діафрагма (анатомія)|діафрагми]], що розділяє грудну і черевну порожнини; її виникнення дозволило різко інтенсифікувати продух [[легені]]в{{sfn|Константинов, Наумов, Шаталова|2012|с=192, 317}}.

У ссавців добре розвинена ''[[Жувальний м'яз|жувальна мускулатура]]'', яка забезпечує захоплення і механічну обробку їжі, причому у [[Рослиноїдні|рослиноїдних видів]] найсильнішими є власне жувальні м'язи, а у [[М'ясоїдні|м'ясоїдних]]&nbsp;— [[Скроневий м'яз|скроневі м'язи]], що відповідають за силу укусу. Для ссавців властива ''підшкірна мускулатура''; вона бере участь у [[Терморегуляція|терморегуляції]], керуючи рухом волосяного покриву, забезпечує згортання тіла їжаків, броненосців і панґолінів у клубок, а також виконує важливу роль при [[Мова тварин|спілкуванні тварин]]: надає руху вібрисам, відповідає за [[Міміка|міміку]], особливо розвинена у [[Хижі|хижих]] і [[Примати|приматів]]{{sfn|Константинов, Шаталова|2004|с=374, 498}}.

Перераховані види м'язів відносять до групи [[Поперечно-посмуговані м'язи|поперечно-посмугованих]]. Посмугованою м'язовою тканиною представлені [[скелетні м'язи]] і деякі м'язи внутрішніх органів (наприклад, {{iw|дихальні м'язи||en|Muscles of respiration}}{{sfn|Зильбернагль, Деспопулос|2013|с=64}} і деякі [[сфінктер]]и<ref>{{ref-en}} {{книга|автор=Daniel E. E., Tomita T., Tsuchida S., Watanabe M. |заголовок=Sphincters: Normal Function — Changes in Diseases|місце=Boca Raton|видавництво=CRC Press|рік=1992|allpages=464|isbn=0-8493-6748-4}}&nbsp;— P. 3.</ref>){{sfn|Константинов, Шаталова|2004|с=374, 498}}. Окрім руху, скелетні м'язи забезпечують також скоротливе теплоутворення (докладніше див. нижче{{Перехід|#Терморегуляція|1}}). Однак основна маса стінок внутрішніх органів утворена [[Гладенькі м'язи|гладенькими м'язами]]. До гладеньких відносять м'язи [[Шлунок|шлунка]], [[кишечник]]а, стінок кровоносних судин, внутрішніх порожнистих органів ([[Жовчний міхур|жовчного міхура]], [[Сечовий міхур|сечового міхура]], [[Матка|матки]] у самиць), [[Очі|очей]], вивідних проток залоз зовнішньої секреції і [[Бронхи|бронхів]]{{sfn|Ткаченко|2009|с=36}}{{sfn|Зильбернагль, Деспопулос|2013|с=76}}. Особлива серцева м'язова тканина ([[міокард]]) є у серці; в її склад входять ''скоротливі клітини'' ([[кардіоміоцит]]и) і ''провідні клітини'' (див. [[синусний вузол серця]]), які утворюють ''[[Провідна система серця|провідну систему серця]]'' і виробляють електричні імпульси, що управляють частотою серцевих скорочень{{sfn|Ткаченко|2009|с=36}}.

== Нервова система ==
Як і в інших хребетних, нервову систему ссавців за морфологічними ознаками ділять на [[Центральна нервова система|центральну]], що включає [[Головний мозок|головний]] і [[спинний мозок]], і [[Периферична нервова система|периферичну]], яка складається з відгалужених від головного і спинного мозку [[нерв]]ів{{sfn|Гистология, цитология и эмбриология|2004|с=310}}. У складі центральної нервової системи особливо значний розвиток у ссавців отримав головний мозок: частка його маси в масі всього тіла рідко буває нижче 1&nbsp;%, тоді як у сучасних плазунів і птахів вона становить від 0,05 до 0,5&nbsp;%. Збільшення розмірів і вдосконалення будови головного мозку дозволили йому взяти на себе складні [[Асоціація (психологія)|асоціативні]] функції, що розширило можливості ссавців до дослідницької поведінки і накопичення особистого досвіду{{sfn|Дзержинский, Васильев, Малахов|2014|с=385}}.

У структурно-функційному плані нервову систему поділяють на [[Соматична нервова система|соматичну]], що [[Іннервація|іннервує]] скелетні м'язи й [[органи чуття]], і [[Вегетативна нервова система|вегетативну]], що іннервує нутрощі, кровоносні і [[лімфатичні судини]]. Різкого розмежування між цими системами не спостерігається{{sfn|Гистология, цитология и эмбриология|2004|с=310}}.

=== Особливості нервової тканини ===
[[Нервова тканина]] ссавців, як і в інших хребетних, [[ектодерма]]льного походження<ref name="MedNerv">{{Із|Медицинской энциклопедии |url=http://dic.academic.ru/dic.nsf/enc_medicine/19650/Нервная |title=Нервная ткань}}</ref> і складається з нервових клітин ([[нейрон]]ів) і допоміжних клітин&nbsp;— [[Нейроглія|нейроглії]]<ref name="BSENerv">{{Из БСЭ|title=Нервная ткань}}</ref>. Нейрони утворюють численні сполучення ([[синапс]]и) один з одним і здійснюють вироблення та поширення [[Нервовий імпульс|нервових імпульсів]]; таким чином, нейрон&nbsp;— структурна і функційна одиниця нервової системи.
[[Файл:Ion channel.png|thumb|288px|Схема іонного каналу нейрона: ''1''&nbsp;— [[Білковий домен|домени канального білка]], ''2''&nbsp;— канальна пора, ''3'' і ''4''&nbsp;— селективний фільтр і його поперечник, ''5''&nbsp;— область [[фосфорилювання]], ''6''&nbsp;— [[клітинна мембрана]]]]
Передача нервового імпульсу зумовлена змінами [[іон]]них струмів у нейронах, тобто змінами, що зачіпають [[іонні канали]] нейрона. Для нейронів ссавців відомо більше 12 типів потенціалозалежних іонних каналів (водночас в [[аксон]]ах [[Гігантський кальмар|гігантського кальмара]] зустрічається лише 2 типи іонних каналів)<ref>{{cite pmid|17514198}}</ref>. Гліальні клітини забезпечують життєдіяльність нейронів і не беруть участі в проведенні нервових імпульсів<ref name="MedNerv"/>. Як і в інших хребетних, у нервовій тканині ссавців добре розвинений [[капілярний кровообіг]]; саму ж нервову тканину поділяють на ''[[Сіра речовина|сіру речовину]]'', утворену тілами нейронів і немієлінізованими [[Нервові волокна|нервовими волокнами]], і ''[[Біла речовина|білу речовину]]'', утворену [[мієлін]]ізованими нервовими волокнами{{sfn|Зильбернагль, Деспопулос|2013|с=48}}<ref name="BSENerv"/>.

Отже, нервовий імпульс поширюється нервовими волокнами і передається від нейрона до нейрона за допомогою особливого роду міжклітинних контактів&nbsp;— [[синапс]]ів. У ссавців передача між нейронами іноді може здійснюватися за допомогою електричних сигналів<ref>{{cite pmid|14980200}}</ref> або, в більшості випадків, за допомогою особливих хімічних сполук-посередників. Ці хімічні сполуки називаються ''[[нейромедіатор]]ами'' (в деяких джерелах окремо розглядають також ''нейромодулятори'', що відрізняються від нейромедіаторів тим, що викидаються у синаптичну щілину в менших кількостях і діють повільніше{{sfn|Сидоров|2008|с=116}}). Вони пов'язують особливі [[Рецептор (білок)|рецептори]] на постсинаптичній мембрані, які можуть бути як частиною іонного каналу, безпосередньо впливаючи на його проникність для іонів ([[Ліганд-залежні іонні канали|іонотропні рецептори]]), так і не пов'язаними з ним безпосередньо&nbsp;— {{iw|метаботропні рецептори||ru|Метаботропные рецепторы}}; в останньому випадку дію нейромедіатора на іонний канал опосередковано різними сполуками&nbsp;— [[Вторинні посередники|вторинними посередниками]], наприклад, [[цАМФ]]{{sfn|Campbell|2011|p=1057}}.

=== Головний мозок ===
[[Файл:Grossbrainregions-int.svg|thumb|350px|Схема будови головного мозку [[Пес свійський|пса свійського]]: ''1''&nbsp;— [[Передній мозок|передній (кінцевий) мозок]], ''2''&nbsp;— [[середній мозок]], ''3''&nbsp;— [[Міст (мозок)|міст]], ''4''&nbsp;— [[мозолисте тіло]], ''5''&nbsp;— [[проміжний мозок]], ''6''&nbsp;— [[мозочок]], ''7''&nbsp;— [[довгастий мозок]], ''8''&nbsp;— [[спинний мозок]]]]
Відносний розмір [[Головний мозок|головного мозку]] ссавців дуже великий: за масою він в 3–15 разів перевершує [[спинний мозок]] (у плазунів їхня маса приблизно однакова){{sfn|Жизнь животных, т. 6|1971|с=13}}. Головний мозок ссавців включає п'ять відділів: [[Передній мозок|передній]] (або кінцевий), [[Проміжний мозок|проміжний]], [[Середній мозок|середній]], [[довгастий мозок]] і [[мозочок]], з них особливо розвинені перший і останній{{sfn|Константинов, Шаталова|2004|с=387}}. Своєю чергою, в передньому мозку особливо сильно розвинена кора великих півкуль, що складається зі сірої речовини і містить [[вищі асоціативні центри]].

Водночас, [[Смугасте тіло|смугасті тіла]], в яких розташовані ці осередки у плазунів і птахів, складаючи більшу частину їхнього переднього мозку, у ссавців відносно невеликі{{sfn|Дзержинский, Васильев, Малахов|2014|с=246, 386}}. Смугасті тіла виконують у ссавців обов'язок регуляції інстинктивних реакцій, підкоряючись при цьому контролю кори півкуль{{sfn|Константинов, Наумов, Шаталова|2012|с=229, 333}}{{sfn|Дзержинский, Васильев, Малахов|2014|с=313, 386—387}}.

Розросла кора півкуль ссавців утворила ''вторинний мозковий звід'' ([[Нова кора|неопаліум]]), який накрив собою весь мозок, а ''первинний мозковий звід'' ([[Давня кора|архіпаліум]]) був відсунутий усередину, утворивши складку&nbsp;— [[гіпокамп]]. Неопаліум служить у ссавців осереддям [[Вища нервова діяльність|вищої нервової діяльності]], що координує роботу інших відділів мозку. Півкулі пов'язані один з одним ''[[Мозолисте тіло|мозолистим тілом]]'' з білої речовини. Таким чином, у порівнянні з птахами, у яких дах переднього мозку розвинений відносно слабко і представлений тонким шаром нервових клітин архіпаліума і неопаліума, дах переднього мозку розвинений значно більшою мірою{{sfn|Константинов, Наумов, Шаталова|2012|с=229, 333}}{{sfn|Дзержинский, Васильев, Малахов|2014|с=313, 386—387}}. [[Кора головного мозку]] утворена декількома (до 7) шарами тіл нервових клітин і покриває весь передній мозок. У нижчих представників класу ссавців поверхня кори гладка, але у високоорганізованих видів вона утворює складки і звивини з глибокими борознами; серед них найчіткіше позначені {{iw|сильвієва борозна||ru|Боковая борозда}}, що відділяє [[Лобова частка (мозок)|лобову частку кори]] від [[Скронева частка|скроневої]], ''роландова борозна'', що розділяє лобову і [[Тім'яна частка|тім'яну частки]], тощо{{sfn|Константинов, Шаталова|2004|с=387}}. Інші частини переднього мозку мають у ссавців відносно менші розміри, але зберігають своє значення. Попереду півкуль лежать ''нюхові частки'', найрозвиненіші у тварин з хорошим нюхом.

[[Шишкоподібне тіло|Епіфіз]], [[гіпофіз]] і [[гіпоталамус]], що входять до складу ''проміжного мозку'', невеликі і не видно зверху, проте вони відповідальні за ряд життєво важливих задач: регуляція [[метаболізм]]у, підтримання [[гомеостаз]]у, регуляція ендокринних функцій, а також сезонної ритміки функцій тіла, тепловіддачу. У ''середньому мозку'' виділяється [[Чотиригорбкове тіло|чотиригорб'я]], горби якого є зоровими і слуховими центрами; в цьому ж відділі мозку розташовується (як і в інших амніот) руховий центр&nbsp;— [[червоне ядро]]{{sfn|Дзержинский|2005|с=263}}. ''[[Мозочок]]'' відповідає за координацію рухів; його поверхня, як й у переднього мозку, має багато складок та утворена сірою речовиною. У ''довгастому мозку'' розташовані центри дихання, кровообігу, травлення тощо{{sfn|Константинов, Шаталова|2004|сторінки=387—389}}.

Серед усіх груп хребетних ссавці виділяються найвищим рівнем розвитку [[Інтелект тварин|інтелекту]], що пов'язано насамперед з прогресивним розвитком кори півкуль переднього мозку, хоча цей рівень істотно розрізняється у ссавців різних систематичних груп. Так, у різних груп ссавців відношення маси півкуль переднього мозку до маси всього головного мозку варіює: у [[їжак]]ів&nbsp;— 48&nbsp;%, у [[Вивірка|вивірок]]&nbsp;— 53&nbsp;%, у [[вовк]]ів&nbsp;— 70&nbsp;%, у [[дельфін]]ів&nbsp;— 75&nbsp;%{{sfn|Константинов, Наумов, Шаталова|2012|с=333}}. Різним виявляється також і притаманний для цих груп рівень розвитку [[Вища нервова діяльність|вищої нервової діяльності]]. Найвищого серед ссавців розвитку багато аспектів вищої нервової діяльності досягають у хижих, китоподібних, вищих приматів{{sfn|Жизнь животных, т. 6|1971|с=283, 301, 554}}. Утім, більшість дослідників при оцінюванні розуму різних тварин віддають першість не нейроанатомічному, а функційному підходу<ref>{{ref-ru}} {{книга|автор=Мак-Фарленд Д. |заголовок=Поведение животных: психобиология, этология и эволюция|місце=М.|видавництво=Мир|рік=1988|сторінок=520|isbn=5-03-001230-2}}&nbsp;— С. 460—461.</ref>.

Встановлено, що у більшості ссавців [[Сигнальна система|сигнальні системи]] не мають суттєвих відмінностей від подібних систем інших хребетних, але істотно вищий рівень показують [[вузьконосі мавпи]], особливо [[людиноподібні]]{{sfn|Медников|1994|с=13—14}}<ref>{{ref-ru}} {{книга|автор=[[Бурлак Світлана Анатоліївна|Бурлак С. А.]], [[Старостін Сергій Анатолійович|Старостин С. А.]] |заголовок=Сравнительно-историческое языкознание|місце=М.|видавництво=Издат. центр «Академия»|рік=2005|сторінок=432|isbn=5-7695-1445-0}}&nbsp;— С. 276—277, 281—282.</ref>.

=== Спинний мозок ===
[[Файл:Spinal cord tracts-ru.svg|ліворуч|thumb|350px|<center>Поперечний розріз спинного мозку ссавця</center>]]
У [[Спинний мозок|спинному мозку]] ссавців [[сіра речовина]] утворює в поперечному перерізі подобу «метелика» з бічними виступами&nbsp;— «рогами». Добре розвинені висхідні шляхи (утворені чутливими (''аферентними'') волокнами), за якими інформація від частин тіла досягає головного мозку. Є також спадні шляхи, утворені руховими (''еферентними'') волокнами. Крім того, у ссавців є особливий ''[[пірамідний шлях]]'', що йде від рухової зони кори великих півкуль прямо до еферентних нейронів довгастого і спинного мозку. При цьому волокна латеральної (бічної) частини цього шляху перехрещуються й іннервують протилежну сторону тіла (тобто ліве волокно іннервує праву частину тіла, і навпаки), а вентральні волокна зберігають зв'язок зі своєю стороною тіла{{sfn|Дзержинский|2005|сторінки=263—264}}.

У плечовій і поперековій областях спинний мозок ссавців утворює потовщення, розвинені тим сильніше, чим сильніше розвинена відповідна пара кінцівок (так, у [[кенгуру]] з їхніми потужними задніми ногами особливо розвинене поперекове потовщення, а у [[Кажани|кажанів]], що пересуваються за допомогою передніх кінцівок&nbsp;— плечове). Основний обов'язок спинного мозку&nbsp;— здійснення простих [[Безумовний рефлекс|безумовних рефлексів]]{{sfn|Барабаш-Никифоров, Формозов|1963|с=59}}.

=== Периферична нервова система ===
[[Файл:Gray839.png|праворуч|thumb|300px|Симпатичний (показано червоним) і парасимпатичний (показано синім) відділи вегетативної нервової системи]]
[[Периферична нервова система|Периферичну нервову систему]] ссавців утворюють [[Черепні нерви|черепні]] і [[спинномозкові нерви]], що відходять відповідно від головного і спинного мозку, а також їхні відгалуження (усього їх налічують понад 200). У ссавців, як і в інших [[Амніоти|амніот]], є 12 пар черепних нервів; число спинномозкових нервів значно більше, у [[Людина розумна|людини]]&nbsp;— 31 пара{{sfn|Барабаш-Никифоров, Формозов|1963|с=59—60}}.

Більшість (11 пар з 12) черепних і частина спинномозкових нервів функційно відносять до [[Соматична нервова система|соматичної нервової системи]], вони іннервують [[Шкіра|шкіру]], [[суглоби]], [[скелетні м'язи]] й [[органи чуття]], відповідаючи за координацію рухів тіла і сприйняття зовнішніх стимулів. Ця система у ссавців добре розвинена, забезпечуючи, зокрема, найвищу швидкість [[Рефлекс (біологія)|рефлексів]]{{sfn|Барабаш-Никифоров, Формозов|1963|с=59—60}}.

Інша частина спинномозкових нервів, а також значною мірою [[блудний нерв]] функційно відносять до [[Вегетативна нервова система|вегетативної нервової системи]]. Волокна нервів, що входять до неї утворені двома нейронами. Перший з них знаходиться в центральній нервовій системі, його [[аксон]] (''прегангліонарне волокно'') передає імпульс вегетативного [[Ганглій|ганглія]], а вже від нього збудження по ''постгангліонарному'' волокну досягає органу-ефектора.

Морфологічно і функційно поділяють ''[[Симпатична нервова система|симпатичну]]'' і ''[[Парасимпатична нервова система|парасимпатичну]]'' вегетативну нервову систему. У разі першої прегангліонарні волокна коротші постгангліонарних, а вегетативні ганглії розташовані недалеко від хребта; центри знаходяться тільки у спинному мозку. Для парасимпатичної системи становище зворотне: прегангліонарні волокна довгі, а постгангліонарні волокна короткі, оскільки ганглії лежать недалеко від іннервуємих органів або навіть у їхніх стінках; центри розташовані в крижовому відділі спинного мозку і в головному мозку. При цьому якщо у [[Риби|риб]] симпатична і парасимпатична системи ділять органи між собою, то у чотириногих (і, зокрема, у ссавців) їхні області іннервації накладаються одна на одну аж до повного взаємного перекривання{{sfn|Дзержинский|2005|с=268—269}}.

== Органи чуття ==
Набір [[Органи чуття|органів чуття]] у ссавців&nbsp;— такий же, як і в інших [[Амніоти|амніот]]. Органи чуття служать для [[сприйняття]] надхідних із зовнішнього світу сигналів різних [[Модальність (психологія)|модальностей]]; при цьому кожній модальності відповідає своя [[сенсорна система]]. Органи чуття містять рецептори, чия реакція на стимул призводить до утворення нервового імпульсу, і входять у ''периферичну частину'' відповідної сенсорної системи&nbsp;— поряд з ''проміжною'' (нейронні провідні шляхи, якими передається нервовий імпульс) і ''центральною'' (ділянка кори великих півкуль, відповідальна за обробку одержуваних сигналів) її частинами. Крім цього, є також [[Інтероцепція|інтероцептивні]] сенсорні системи, що сприймають дані щодо стану [[Внутрішнє середовище організму|внутрішнього середовища організму]]{{sfn|Гистология, цитология и эмбриология|2004|с=340—341}}.

=== Органи зору ===
{{main|Зір ссавців}}
{{файл з описом|Eye scheme mulitlingual.svg|300px||обтікання=зліва|рамка=проста|заголовок=Будова ока ссавця:|максимальна ширина =550px||{{columns-list|colwidth=150px;|
:''1'' — [[склера]], 
:''2'' — [[Судинна оболонка ока|судинна оболонка]], 
:''3'' — [[Шлеммів канал]], 
:''4'' — корінь райдужної оболонки, 
:''5'' — [[рогівка]], 
:''6'' — [[райдужна оболонка]], 
:''7'' — [[зіниця]], 
:''8'' — [[Передня камера ока|передня камера]], 
:''9'' — [[Задня камера ока|задня камера]], 
:''10'' — [[війчасте тіло]], 
:''11'' — [[кришталик]], 
:''12'' — [[склисте тіло]], 
:''13'' — [[сітківка]], 
:''14'' — [[зоровий нерв]], 
:''15'' — [[Циннова зв'язка|циннові зв'язки]].}}}}
До складу [[Зорова сенсорна система|зорової сенсорної системи]] ссавців входять органи зору&nbsp;— [[очі]] (''периферична частина системи''), ланцюги [[Вставний нейрон|вставних нейронів]] з підкірковими зоровими центрами (''проміжна частина'', відповідальна за передачу нервових імпульсів) і ''центральна частина''&nbsp;— зоровий центр у корі головного мозку{{sfn|Гистология, цитология и эмбриология|2004|с=340—341}}.

Органи зору у ссавців розвинені як правило досить добре, хоча в їхньому житті вони мають менше значення, ніж у птахів: зазвичай ссавці звертають мало уваги на нерухомі предмети, тому до людини, що стоїть без руху, навіть настільки обережні звірі, як [[лисиця]] або [[заєць]], можуть підійти впритул. Особливо великі очі мають нічні звірі і тварини, що живуть у відкритих просторах. У лісових звірів зір не настільки гострий, а у землерийних підземних видів очі в більшій чи меншій мірі скорочені, в деяких випадках ([[сумчасті кроти]], [[сліпак]], [[сліпий кріт]]) навіть затягнуті шкірястою перетинкою{{sfn|Дзержинский, Васильев, Малахов|2014|с=391}}{{sfn|Константинов, Наумов, Шаталова|2012|с=336}}.

У багатьох ссавців добре розвинений [[бінокулярний зір]], заснований на утворенні двох [[Зображення|зображень]], отриманих кожним оком, і їхньому подальшому зіставленні. У ході обміну інформацією між обома зоровими центрами два отриманих зображення зливаються в одну тривимірну картину{{sfn|Campbell|2011|p=1099}}.

Як і в інших хребетних, око ссавця розвивається з переднього {{iw|Мозкові міхури|мозкового міхура|ru|Мозговые пузыри}} і має округлий вигляд ([[очне яблуко]]). Зовні очне яблуко захищене білковою фіброзною оболонкою, передня частина якої прозора ([[рогівка]]), а інша&nbsp;— ні ([[склера]]). Наступний шар&nbsp;— [[Судинна оболонка ока|судинна оболонка]], спереду переходить у [[Райдужна оболонка|райдужну оболонку]] з отвором в осередку&nbsp;— [[Зіниця|зіницею]]{{sfn|Гистология, цитология и эмбриология|2004|с=341—344}}.

Через зіницю відбите довкіллям світло проникає всередину очі. Кількість світла, що пропускається, визначається діаметром зіниці, просвіт якого саморегулюється м'язами райдужної оболонки. [[Кришталик]] фокусує промені світла, що пройшли через зіницю, на [[Сітківка|сітківці]]&nbsp;— внутрішньому шарі оболонки ока, що містить [[фоторецептор]]и&nbsp;— світлочутливі нервові клітини. М'язи навколо кришталика забезпечують [[Акомодація ока|акомодацію ока]]. У ссавців для досягнення високої різкості зображення кришталик при спостереженні близьких об'єктів приймає опуклу форму, при спостереженні віддалених&nbsp;— майже плоску<ref>{{ref-ru}} {{книга|автор=Джадд Д., [[Гюнтер Вишецкі|Вышецки Г.]] |заголовок=Цвет в науке и технике|місце=М.|видавництво=Мир|рік=1978|сторінок=592}}&nbsp;— С. 16–18.</ref>. У плазунів і птахів акомодація, на відміну від ссавців, включає не тільки зміна форми кришталика, але і зміна відстані між кришталиком і сітківкою. У дрібних гризунів ([[полівки]], [[миші]]) через незначність огляду здатність до акомодації майже втрачено{{sfn|Константинов, Шаталова|2004|с=209, 273, 391}}.
[[Файл:1414_Rods_and_Cones_-_ru.svg|thumb|400px|<center>Будова сітківки</center>]]
Серед фоторецепторів виділяють два основні різновиди&nbsp;— [[Паличка|палички]] і [[Колбочка|колбочки]], причому палички переважають; так, у людини сітківка містить близько 123&nbsp;млн паличок і 7&nbsp;млн колбочок{{sfn|Ткаченко|2009|с=389}}. Палички відповідають тільки за сприйняття світла і забезпечують [[нічний зір]], а при денному зорі провідну роль відіграють колбочки, дозволяючи тваринам не тільки сприймати світло, але і [[Кольоровідчуття|розрізняти кольори]]{{sfn|Campbell|2011|p=1097}}.

Втім, у ссавців колірний зір розвинений слабше, ніж у птахів з їх чотирикомпонентним зором: у переважної більшості ссавців зір&nbsp;— [[Дихроматичний зір|двокомпонентний]], а трикомпонентний колірний зір є тільки у вищих приматів ([[вузьконосі]] і частково [[широконосі]])<ref>{{cite pmid|9775215}}</ref>. Так, європейська руда полівка розрізняє лише червоний і жовтий кольори, проте кішка здатна розрізняти 25 відтінків сірого. У [[опосум]]а, [[Лісовий тхір|лісового тхора]] і деяких інших видів кольорового зору взагалі не виявлено{{sfn|Константинов, Шаталова|2004|с=391}}. Водночас деякі [[сумчасті]], [[рукокрилі]] і [[гризуни]] здатні бачити в [[Ультрафіолетове випромінювання|ультрафіолетовому діапазоні]]{{sfn|Vaughan, Ryan, Czaplewski|2011|p=23}}.

Сигнал, сприйнятий від сітківки, надходить у центральну частину зорової сенсорної системи&nbsp;— [[Зорова кора|зорову кору]] (розташована в [[Потилична частка|потиличній частці]] [[Кора головного мозку|кори великих півкуль]]) через [[зоровий нерв]], {{iw|Верхнє двогорб'я|верхні горби|ru|Верхнее двухолмие}} [[Чотиригорбкове тіло|чотиригорб'я]] і [[бічне колінчасте ядро]]; дані структури входять до проміжної частини зорової сенсорної системи{{sfn|Лысов, Ипполитова, Максимов, Шевелёв|2012|с=79, 116}}.

=== Органи слуху і рівноваги ===
{{main|Слух ссавців}}
[[Файл:Delfinekko.gif|thumb|300px|<center>[[Ехолокація]] у [[Дельфіни|дельфіна]]</center>]]
Слух і звукове гаслування у ссавців обслуговують найважливіші життєві явища&nbsp;— пошук їжі, розпізнавання небезпек, упізнання особин свого і чужих [[вид]]ів, причому різні ряди відрізняються різними особливостями слуху. Ссавці, хоча і менш, аніж птиці, мають звукову локацію; вони видають звуки голосовими зв'язками і [[Резонанс|резонують]] їх повітрогінними шляхами. Найзвичайнішими видаваними ними звуками є [[рев]], стогін, нявкання, шипіння тощо{{sfn|Константинов, Шаталова|2004|с=390}}.

Деякі [[землерийки]] і [[морські леви]], [[зубаті кити]] і особливо [[кажани]] мають здатність до [[Ехолокація тварин|ехолокації]], видаючи і сприймаючи [[ультразвук]]и; у кажанів відтворювачами локаційних сигналів служать ротовий апарат і ніс, у зубастих китів&nbsp;— система [[Повітряні мішки|повітряних мішків]] надчерепного звукового проходу. Землерийки при ехолокації видають імпульси тривалістю 5–33 [[Мілісекунда|мс]] з [[Частота|частотою]] 30–60 [[кГц]]. [[Морський лев]] здатний видавати звуки частотою 20–72 кГц, дельфіни&nbsp;— 120—200 кГц, що дозволяє їм визначати положення табунів риб з відстані до 3 км{{sfn|Константинов, Шаталова|2004|с=390}}{{sfn|Дзержинский, Васильев, Малахов|2014|с=389}}. У кажанів ультразвукова локація майже повністю замінює слабо розвинений зір, проте жоден вид кажанів не позбавлений зору цілком<ref>{{ref-en}} {{cite web |author=Nida Sophasarun |title=Experts Debunk Bats' Bad Rap |work=Online extra |publisher=National Geographic |url=http://ngm.nationalgeographic.com/ngm/0204/feature7/online_extra.html |accessdate=30 квітня 2013 |archive-date=26 січня 2018 |archive-url=https://web.archive.org/web/20180126001317/http://ngm.nationalgeographic.com/ngm/0204/feature7/online_extra.html }} {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20071230022439/http://ngm.nationalgeographic.com/ngm/0204/feature7/online_extra.html |date=2007-12-30 }}</ref>; більш того, зір використовується ними для навігації, особливо на далеких відстанях, коли радіуса дії ехолокації не вистачає<ref>{{ref-en}} {{cite news |author=Rachel Kaufman |title=Bats Crash More When They Rely on Vision |url=http://news.nationalgeographic.com/news/2010/11/101115-bats-vision-science-animals/ |newspaper=National Geographic Daily News |date=15 грудня 2010 |accessdate=30 квітня 2013 |archive-date=1 квітня 2013 |archive-url=https://web.archive.org/web/20130401135306/http://news.nationalgeographic.com/news/2010/11/101115-bats-vision-science-animals/ }}</ref>. [[Людина розумна|Людина]] в нормі може чути звуки в діапазоні від 20 до 20000 Гц; [[собаки]] і [[коні]] можуть чути ультразвуки, а [[вусаті кити]] і [[слони]] спілкуються один з одним [[інфразвук]]ами{{sfn|Медников|1994|с=371}}.

Органи слуху&nbsp;— [[вуха]]&nbsp;— у переважної більшості видів ссавців розвинені дуже добре. Вухо ділиться на три частини: [[Внутрішнє вухо|внутрішнє]], [[Середнє вухо|середнє]] і [[зовнішнє вухо]]. Якщо внутрішнє і середнє вухо є і в інших [[Чотириногі|чотириногих]], то зовнішнє вухо, що включає [[Вушна раковина|вушну раковину]], [[зовнішній слуховий прохід]] і [[Барабанна перетинка|барабанну перетинку]], є новопридбання ссавців, що полегшує уловлювання звукових хвиль. Утім, у багатьох водних видів і видів-копачів вушна раковина вдруге зникає{{sfn|Гистология, цитология и эмбриология|2004|с=372—373}}{{sfn|Константинов, Наумов, Шаталова|2012|с=35, 335}}.

Оскільки у хребетних вухо містить також [[вестибулярний апарат]], який здійснює [[Відчуття рівноваги (еквілібріоцепція)|почуття рівноваги]], то точніше назвати слухову сенсорну систему визначенням ''статоакустична сенсорна система''. До її складу, крім ''периферичної частини'', яку утворюють вуха, входять ''проміжна частина'', відповідальна за передачу нервових імпульсів та яка включає ланцюги [[Вставний нейрон|вставних нейронів]] разом з підкірковими слуховими центрами, і центральна частина, яка представлена нейронами коркового слухового центру, розташованого в [[Кора головного мозку|корі головного мозку]]{{sfn|Константинов, Шаталова|2004|с=389, 514}}{{sfn|Гистология, цитология и эмбриология|2004|с=340—341, 372—373, 383}}.
{{файл з описом|Ear-anatomy.svg|рамка=проста|максимальна ширина=800px|загальний заголовок=Анатомія [[Людина|людського]] вуха:|250px|||<div style{{=}}«vertical-align: top;display: inline-block»>
;Зовнішнє вухо:
: '''1'''&nbsp;— [[череп]];
: '''2'''&nbsp;— [[Зовнішній слуховий прохід|слуховий канал]];
: '''3'''&nbsp;— [[вушна раковина]].</div>
<div style{{=}}"vertical-align:top;display:inline-block">
;Середнє вухо:
: '''4'''&nbsp;— [[барабанна перетинка]];
: '''5'''&nbsp;— [[Овальне вікно (вухо)|овальне вікно]];
: '''6'''&nbsp;— [[Молоточок (анатомія)|молоточок]];
: '''7'''&nbsp;— [[коваделко]];
: '''8'''&nbsp;— [[стремінце]].</div>
<div style{{=}}"vertical-align:top;display:inline-block">
;Внутрішнє вухо:
: '''9'''&nbsp;— [[півкруглі канали]];
: '''10'''&nbsp;— [[Равлик (анатомія)|равлик]];
: '''11'''&nbsp;— [[нерв]]и;
: '''12'''&nbsp;— {{примітка|[[євстахієва труба]]|Заповнена повітрям трубка, що з'єднується з горлом. Її завдання полягає у зрівнянні тиску по обидві сторони від барабанної перетинки}}.</div>
}}
Порожнина середнього вуха заповнена повітрям і відмежована від зовнішнього слухового проходу тонкою мембраною&nbsp;— [[Барабанна перетинка|барабанною перетинкою]], що хитається під впливом звукової хвилі, що проходить через зовнішній слуховий прохід. У цій порожнині розташовуються три [[слухові кісточки]]: [[стремінце]], [[Молоточок (анатомія)|молоточок]] і [[коваделко]] ([[гомологи]] відповідно зчленованої і квадратної кісток){{sfn|Жизнь животных, т. 6|1971|с=13}}. Основина стремінця заходить в овальне вікно, закрите мембраною; від нього починається внутрішнє вухо. Ці кісточки складають у сукупності [[важіль]]ну систему, яка передає коливання перетинки, посилюючи їх, на мембрану овального вікна внутрішнього вуха{{sfn|Зильбернагль, Деспопулос|2013|с=376}}.

У внутрішньому вусі, яке розташоване в кам'янистій частині [[Скронева кістка|скроневої кістки]], виділяють вестибулярний і слуховий відділи{{sfn|Наумов, Карташёв|1979|с=242}}.

[[Вестибулярний апарат|Вестибулярний відділ]], який слугує органом рівноваги, включає троє півкруглих каналів, а також двоє [[Отоліти|отолітових]] органів&nbsp;— {{iw|Мішечок (вухо)|мішечок|en|Saccule}} і {{iw|Маточка (вухо)|маточку|en|Utricle (ear)}}. Півкруглі канали розташовуються в трьох взаємно [[Перпендикулярність|прямовисних]] [[Площина (геометрія)|площинах]] і заповнені ендолімфою. Вони з'єднуються в порожнині присінку, де розширюються у вигляді ампул. В ампулах є рецептори вестибулярного апарату&nbsp;— особливі волоскові клітини, забезпечені пучками волосків. Кожен пучок зверху покритий ''{{iw|Купула (вестибулярний апарат)|купулою|en|Ampullary cupula}}'' (желеподібною речовиною, скріпленою [[Фібрилярні білки|фібрилярними]] волокнами). При початку або в кінці обертального руху ендолімфа починає тиснути на купулу, прагнучи змістити її вбік, протилежний напрямку руху, і зміщення купули збуджує волоскові клітини. У порожнині присінку також є два розширення&nbsp;— мішечок і маточка, сполучені за допомогою Y-подібної протоки. У кожному з розширень є піднесення&nbsp;— ''макула'', вкрита {{iw|Отолітова мембрана|отолітовою мембраною|en|Otolithic membrane}}, яка містить безліч ''отолитів'', або ''оокиніїв''&nbsp;— дрібних, але важких кристалів [[Карбонат кальцію|карбонату кальцію]]. {{iw|Макула маточки||en|Macula of utricle}} розташовується рівнолежно, а {{iw|макула мішечка||en|Macula of saccule}}&nbsp;— прямовисно. Під дією [[Сила тяжіння|сили тяжіння]] або лінійного прискорення отолітової мембрани зсуваються відносно макули, дратуючи волоскові клітини{{sfn|Campbell|2011|p=1093}}{{sfn|Ткаченко|2009|с=408—412}}.

З волосковими клітинами пов'язані нейрони {{iw|Вестибулярне ядро|вестибулярного ядра|en|Vestibular nuclei}}, діяльність яких змінюється під впливом нейромедіаторів, що виділяються волосковими клітинами. Їхні [[аксон]]и утворюють один з корінців [[Присінково-завитковий нерв|присінково-завиткового нерва]], який слідує до вестибулярних ядер. Від них дані передаються в [[таламус]] і [[мозочок]], а з них&nbsp;— у кору великих півкуль{{sfn|Ткаченко|2009|с=408—412}}..
[[Файл:Cochlea-crosssection_-_ru.svg|thumb|400px|ліворуч|<center>Внутрішня будова равлика</center>]]
До складу слухового відділу внутрішнього вуха входить [[Равлик (анатомія)|равлик]]&nbsp;— заповнена рідиною перетинкова трубка, усією довжиною якої проходять три рівнобіжні канали: два зовнішніх&nbsp;— {{iw|вестибулярна драбина||en|Scala vestibuli}}) і {{iw|барабанна драбина||en|Scala tympani}}&nbsp;— і укладений між ними вужчий {{iw|завитковий канал||en|Cochlear duct}}{{sfn|Campbell|2011|p=1091}}{{sfn|Зильбернагль, Деспопулос|2013|с=376—377}}. Останній відділений від барабанної драбини {{iw|Базилярна мембрана|базилярною мембраною|en|Basilar membrane}}, а всередині завиткового каналу розміщена {{iw|текторіальна мембрана||en|Tectorial membrane (cochlea)}}{{sfn|Гистология, цитология и эмбриология|2004|с=375—377}}. Вздовж усього равлика тягнеться розташований на базилярній мембрані [[кортіїв орган]]&nbsp;— епітеліальне утворення з двох видів клітин: волоскових клітин, що безпосередньо відповідають за сприйняття звукових подразників, і ''опорних клітин'' різного типу, що підтримують структурну цілісність кортієвого органу<ref>{{ref-en}} {{стаття|автор=Kelly M. C., Chen Ping. |заголовок=Shaping the mammalian auditory sensory organ by the planar cell polarity pathway|посилання=https://www.ncbi.nlm.nih.gov/pmc/articles/PMC4158833/|видання=The International Journal of Developmental Biology|рік=2007|volume=51, № 6—7|pages=535–547|doi=10.1387/ijdb.072344mk|pmid=4158833}}.</ref>{{sfn|Гистология, цитология и эмбриология|2004|с=377—380}}. Кортіїв орган притаманний тільки ссавцям; у інших чотириногих відповідником кортієвого органу служить {{iw|базилярний сосочок||en|Basilar papilla}}<ref>{{ref-en}} {{стаття|автор=Roy D. |заголовок=Development of Hearing in Vertebrates with Special Reference to Anuran Acoustic Communication|посилання=http://www.ias.ac.in/jarch/jbiosci/19/629-644.pdf|видання=Journal of Biosciences|рік=1994|volume=19, № 5|pages=629–644}}</ref><ref>{{ref-en}} {{стаття|автор=Walsh S. A., Barrett P. M., Milner A. C., Manley G., Witmer L. M. |заголовок=Inner Ear Anatomy is a Proxy for Deducing Auditory Capability and Behaviour in Reptiles and Birds|посилання=http://www.oucom.ohiou.edu/dbms-Witmer/Downloads/2009_Walsh_et_al._inner_ear_&_hearing_behavior.pdf|видання=Proc. of the Royal Society. B|рік=2009|volume=276, № 1660|pages=1355–1360|doi=10.1098/rspb.2008.1390|archiveurl=https://web.archive.org/web/20150924062517/http://www.oucom.ohiou.edu/dbms-Witmer/Downloads/2009_Walsh_et_al._inner_ear_%26_hearing_behavior.pdf|archivedate=2015-09-24}}.</ref>.

При наявності звукового сигналу вібрації від молоточка, розташованого навпроти овального вікна, передаються {{iw|Перилімфа|перилімфі|en|Perilymph}}&nbsp;— рідині, що заповнює вестибулярну і барабанну драбини. Рухома хвиля перилімфи доходить до кінця равлики і загортає в барабанну драбину, звідки рухається до основи равлика і доходить до круглого вікна. [[Енергія]] цієї хвилі змушує вібрувати базилярну мембрану, і ця вібрація стимулює волоскові клітини. Оскільки базилярна мембрана туго натягнута, в кожній її точці найдужча відповідь досягається на хвилі певної частоти. Кожна волоскова клітина несе пучок «волосків» ({{iw|Стереоцилії (вухо)|стереоцилій|en|Stereocilia (inner ear)}}), що містять усередині [[актин]]ові філаменти і занурених у внутрішню рідину середньої драбини&nbsp;— {{iw|Ендолімфа|ендолімфу|en|Endolymph}}{{sfn|Зильбернагль, Деспопулос|2013|с=376—379}}{{sfn|Campbell|2011|p=1091—1092}}.

Вібрація базилярної мембрани викликає зрушення текторіальної мембрани і подальше відхилення (вигин) стереоцилій (таким чином, слуховий рецептор є [[механорецептор]]ом). Через це в мембрані волоскової клітини відкриваються {{iw|механочутливі іонні канали||en|Mechanosensitive ion channel}}, всередину клітини входять [[катіон]]и [[Калій|К<sup>+</sup>]], і клітина [[Деполяризація|деполяризується]]. Внаслідок деполяризації відкриваються [[кальцієві канали]], всередину волоскової клітини входить [[кальцій]], і вона вивільняє [[нейромедіатор]] [[глутамат]] у [[Синапс|синаптичну]] щілину. Це збуджує [[аферентний нейрон]], і далі сигнал передається у [[ЦНС]]. Таке порушення відбувається тільки при відхиленні стереоцилій в одну певну сторону; це порушення супроводжується виділенням великої кількості глутамату і збільшенням частоти відтворення [[Потенціал дії|потенціалу дії]] аферентним нейроном, однак при відхиленні у протилежну сторону відбувається зворотне явище, і клітина {{iw|Гіперполяризація (біологія)|гіперполяризується|en|Hyperpolarization (biology)}}{{sfn|Зильбернагль, Деспопулос|2013|с=376—379}}{{sfn|Campbell|2011|p=1091—1092}}.

У центральну частину слухової сенсорної системи&nbsp;— {{iw|Слухова кора|слухову кору|en|Auditory cortex}} (розташована у [[Скронева частка|скроневій частці]] кори великих півкуль)&nbsp;— сигнал від завитки надходить за наступним шляхом: [[присінково-завитковий нерв]], {{iw|Завиткове ядро|завиткові ядра|en|Cochlear nucleus}} [[Довгастий мозок|довгастого мозку]], {{iw|верхнє оливне ядро||en|Superior olivary nucleus}} [[Вароліїв міст|вароліївого моста]], {{iw|Нижнє двогорб'я|нижні горби|en|Inferior colliculus}} [[Чотиригорбкове тіло|чотиригорб'я]], {{iw|посереднє колінчасте тіло||en|Medial geniculate nucleus}} [[таламус]]а; ці будови і складають сукупно периферичну частину слухової сенсорної системи{{sfn|Ткаченко|2009|с=406—408}}.

=== Органи нюху ===
{{Головна|Нюх ссавців}}
Органи нюху ссавців розвинені сильніше, ніж у інших наземних хребетних, і грають у їхньому житті дуже важливу роль. Про важливість нюху для ссавців говорить і та обставина, що найбільше сімейство [[ген]]ів в їхньому геномі утворюють саме гени, що кодують білки [[Нюхові рецептори|нюхових рецепторів]]{{sfn|Vaughan, Ryan, Czaplewski|2011|p=27}}. Здатність до розрізнення [[запах]]ів ссавці використовують для орієнтування у просторі, при пошуках їжі, в рамках міжвидових і внутрішньовидових контактів; приємні запахи запускають секрецію [[Слина|слини]] і [[Шлунковий сік|шлункового соку]], а неприємні попереджають про потенційну шкоду (наприклад, неприємний запах зіпсованої їжі){{sfn|Зильбернагль, Деспопулос|2013|с=352}}. За ступенем розвитку нюхових спроможностей ссавців поділяють на дві групи: ''макросматів'' з виключно гострим нюхом (більшість ссавців) і ''мікросматів'' з помірно розвиненим нюхом ([[примати]], [[китоподібні]], [[ластоногі]]){{sfn|Дзержинский, Васильев, Малахов|2014|с=389}}.
[[Файл:Dog nose.jpg|thumb|ліворуч|250px|<center>Ніс собаки&nbsp;— надчутливий орган нюху</center>]]
Різниця між цими групами добре видно при зіставленні ступеня розвитку нюху у [[Людина розумна|людини]] і [[Собака свійський|собаки]]. Якщо в носі людини є близько 6&nbsp;млн нюхових клітин, то у собаки їх&nbsp;— близько 225 млн{{sfn|Гистология, цитология и эмбриология|2004|с=363}}. Багато макросматів відчувають запахи на відстані декількох сот метрів і здатні знаходити поживу під землею{{sfn|Константинов, Наумов, Шаталова|2012|с=335}}. Добре відома практика пошуку зрослих у лісі під землею [[трюфелі]]в за допомогою спеціально навчених пошукових псів і [[Свиня свійська|свиней]], які здатні відчути гриби на відстані до 20 м<ref>{{книга|заголовок=Жизнь растений. Энциклопедия в 6 тт. Т. 2: Грибы|відповідальний=Гл. ред. [[Федоров Олександр Олександрович (ботанік)|А. А. Фёдоров]]|місце=М.|видавництво=Просвещение|рік=1976|сторінок=479}}&nbsp;— С. 205.</ref>.

Більшість ссавців зберігають [[якобсонів орган]]&nbsp;— відокремлений відділ нюхової капсули, який становить собою замкнуту порожнину, що сполучається з [[Ротова порожнина|порожниною рота]]. Цей орган, наявний також у [[Дводишні|дводишних]] і більшості чотириногих (найважливіші виключення&nbsp;— [[птахи]] і [[крокодили]]), служить головним чином для сприйняття [[феромон]]ів. У представників ряду груп ([[китоподібні]], [[Сирени (тварини)|сирени]], більшість [[Рукокрилі|рукокрилих]] і [[Вузьконосі мавпи|вузьконосі примати]], включаючи [[Людина розумна|людину]]) якобсонів орган рудиментарний або повністю втрачено<ref>{{cite pmid|9880163}}</ref><ref>{{ref-en}} {{книга|автор=Brennan P. A., Keverne E. B. |частина=The vomeronasal organ|заголовок=Handbook of Olfaction and Gustation. 2nd ed.|відповідальний=Ed. by R. L. Doty|місце=New York|видавництво=Marcel Dekker|рік=2003|allpages=xiv + 1121|isbn=0-8247-0719-2|серія=Neurological Disease and Therapy. Book 32}}&nbsp;— P. 967—979.</ref><ref>{{cite pmid|18977248}}</ref>.
[[Файл:Olfactory system.svg|thumb|350px|Нюхова система ссавців на прикладі людини: 1&nbsp;— нюхова цибулина, 2&nbsp;— {{iw|мітральні клітини||en|Olfactory bulb mitral cell}}, 3&nbsp;— кістка, 4&nbsp;— носовий епітелій, 5&nbsp;— {{iw|нюховий клубочок||en|Glomerulus (olfaction)}}, 6&nbsp;— нюхові рецептори.]]
Органи нюху ссавців розташовуються в задній верхній частині [[Носова порожнина|носової порожнини]], де виникає досить складна, особливо у макросматиків, система ''[[Носова раковина|нюхових носових раковин]]''&nbsp;— тонких кісткових пелюсток, спрямованих усередину порожнини і покритих [[Нюховий епітелій|нюховим епітелієм]], який містить численні рецептори запахів. Ці рецептори здатні вловлювати наявні у вдихуваному повітрі молекули пахучих речовин. Як і рецептори смаку, їх відносять до групи [[хеморецептор]]ів. Сигнали про наявність пахучих речовин передаються через [[нюховий нерв]] до відповідного центру головного мозку&nbsp;— [[Нюхова цибулина|нюхову цибулину]] або первинні центри нюху кори головного мозку. З останньої нюхові сигнали передаються в [[гіпоталамус]], [[Лімбічна система|лімбічну систему]], [[Ретикулярна формація|ретикулярну формацію]] і [[неокортекс]]{{sfn|Дзержинский, Васильев, Малахов|2014|с=389}}{{sfn|Зильбернагль, Деспопулос|2013|с=352}}.

[[нюхові клітини|Нюхові рецептори]] є [[Біполярні нейрони|біполярними нейронами]]. Крім нюхових клітин, пов'язаних з нюховим нервом, у [[Слизова оболонка|слизовій оболонці]] [[Ніс|носа]] є також вільні закінчення [[Трійчастий нерв|трійчастого нерва]]; вони здатні реагувати на деякі агресивні запахи, наприклад, кислотні або [[Аміак|аміачні]] випаровування. Рецепторні білки розташовуються на мембрані війок. Як зазначалося вище, вони кодуються дуже великим {{iw|Сімейство генів|сімейством генів|en|Gene family}}, тому можливо, що одна нюхова клітина [[Експресія генів|експресує]] лише один з цих генів. Однак не всі ці гени можуть експресуватися; так, у людини експресується близько 40&nbsp;% з них{{sfn|Зильбернагль, Деспопулос|2013|с=352—353}}.

=== Органи смаку ===
[[Файл:Taste_bud_2_-_ru.svg|thumb|ліворуч|<center>Будова смакової бруньки</center>]]
[[Смакова сенсорна система|Органи смаку]] ссавців представлені {{iw|Смакова цибулина|смаковими бруньками|ru|Вкусовая луковица}}, або сосочками, які розташовані на [[Слизова оболонка|слизових оболонках]] [[язик]]а, [[Тверде піднебіння|твердого піднебіння]], а також [[Глотка|глотки]] і [[надгортанник]]а і містять рецептори смаку ([[хеморецептор]]и). Традиційно вважалося, що система сприйняття смакових відчуттів у ссавців&nbsp;— чотирикомпонентна, причому [[Основні смаки|первинними смаками]] є [[Солодкий смак|солодкий]], [[Солоний смак|солоний]], [[Кислий смак|кислий]] і [[Гіркий смак|гіркий]]<ref name="Vorotnikov">{{ref-ru}} {{книга|автор=Воротников С. А. |заголовок=Информационные устройства робототехнических систем|місце=М.|видавництво=Изд-во МГТУ им. Н. Э. Баумана|рік=2005|сторінок=384|isbn=5-7038-2207-6}}&nbsp;— С. 307—322.</ref>{{sfn|Медников|1994|с=368}}. На рубежі XX—XXI&nbsp;ст. виявлено п'ятий тип рецепторів смаку, який відповідає за сприйняття [[Умамі|«м'ясного» смаку]] («умамі», {{lang-ja|うま味}})<ref>{{cite pmid|19571221}}</ref>. Смакові рецептори ссавців знаходяться в смакових бруньках, що є видозміненими [[Епітеліальна тканина|епітеліальними]] клітинами. 2005 року було встановлено, що одна чутлива клітина експресує тільки один тип рецепторів, а значить, чутлива лише до одного з чотирьох смаків{{sfn|Campbell|2011|p=1102}}.
[[Файл:Sweet receptor + glucose.svg|thumb|<center>Рецептор солодкого смаку, що зв'язує молекулу [[Глюкоза|глюкози]]</center>]]
Рецептори, що реагують на солодкий і гіркий смак, а також «умамі», метаботропні і пов'язані з [[G-білки|G-білками]]. Наприклад, у людини є понад 30 типів рецепторів гіркого смаку, але тільки один&nbsp;— для «умамі» і один&nbsp;— для солодкого. Вхідні сенсорні імпульси гіркого смаку проводяться G-білком α-гастдуціном. Рецептор умамі є [[Метаботропні глутаматні рецептори|метаботропним глутаматним рецептором]] ([[[[GRM4]]|mGluR4]]), подразнення якого викликає зменшення концентрації [[цАМФ]]. Кислий смак відчувається, коли присутність [[іон]]ів [[Водень|H<sup>+</sup>]], властива [[Кисле середовище|кислому середовищу]], веде до частішого закривання [[Калій|К<sup>+</sup>]]-[[Іонні канали|каналів]] і тим самим деполяризує чутливу клітину. Солоний смак обумовлений наявністю [[катіон]]ів [[Натрій|Na<sup>+</sup>]], К<sup>+</sup> тощо, оскільки вони, входячи в чутливу клітину за специфічними іонним каналам, деполяризує клітину, однак присутність [[аніон]]ів також грає свою роль{{sfn|Зильбернагль, Деспопулос|2013|с=350}}{{sfn|Campbell|2011|p=1102}}. Дані від чутливих клітин збирається [[Лицьовий нерв|лицьовим нервом]] (передні дві третини язика), [[Язико-глотковий нерв|язикоглотковим нервом]] (задня третина язика і тверде піднебіння) і [[Блудний нерв|блудним нервом]] (глотка і надгортанник), звідки вона надходить в особливий пучок у [[Довгастий мозок|довгастому мозку]]. Далі вона надходить у [[таламус]], а надалі&nbsp;— до відповідної області [[Кора головного мозку|кори великих півкуль]]{{sfn|Ткаченко|2009|с=415}}.

Раніше вважали, що солодкий і солоний смак сприймаються переважно кінчиком язика, кислий&nbsp;— його боками, гіркий&nbsp;— середньою частиною спинки язика{{sfn|Медников|1994|с=368}}. Проте, наявні наразі молекулярні і функційні дані показують, що всі смакові рецептори розподілені усією поверхнею язика і відрізняються лише щільністю свого розподілу{{sfn|Зильбернагль, Деспопулос|2013|с=350}}. Таким чином, ніякої «карти язика» не існує, всупереч помилковим популярним уявленням<ref>{{cite pmid|17108952}}</ref>.

=== Інші органи чуття ===
{{Див. також|Вібриси}}
[[Файл:Whiskers.jpg|міні|<center>[[Вібриси]] [[Кішка|кішки]]</center>]]
Органи дотику ссавців представлені як {{iw|Вільне нервове закінчення|вільними нервовими закінченнями|en|Free nerve ending}}, що лежать в [[Епітелій|епітелії]], так і невільними нервовими закінченнями (вміщеними у капсули з [[Нейроглія|нейроглії]] або некапсульованими); серед останніх одні лежать в епітелії, інші&nbsp;— у [[Дерма|дермі]]. Вільні нервові закінчення виступають [[терморецептор]]ами, [[механорецептор]]ами і [[ноцицептор]]ами (тобто відповідають за сприйняття зміни температури, механічних впливів і больових відчуттів). До інкапсульованих нервових закінчень відносять рецептори тиску ([[тільця Пачіні]]) і дотику ([[тільця Мейснера]]), [[тільця Руффіні]], що поєднують функції рецепторів розтягування і тепла, і {{iw|Колба Краузе|колби Краузе|en|Bulboid corpuscle}}&nbsp;— рецептори, що реагують на холод{{sfn|Гистология, цитология и эмбриология|2004|с=303—305}}{{sfn|Лысов, Ипполитова, Максимов, Шевелёв|2012|с=107—109}}. Некапсульовані нервові закінчення представлені [[Тільця Меркеля|тільцями Меркеля]], які також належать до рецепторів дотику (на відміну від птахів, у яких вони знаходяться в дермі, у ссавців ці тільця лежать в глибоких шарах [[епідерміс]]у)<ref>{{cite pmid|12552639}}</ref><ref>{{ref-en}} {{книга|автор=Halata Z., Baumann K. I., Grim M. |частина=Merkel Nerve Endings Functioning as Mechanoreceptors in Vertebrates|посилання частина=http://klaus-baumann.de/PDF-papers/MerkelCell2003-3.pdf|заголовок=The Merkel Cell: Structure — Development — Function — Cancerogenesis / Ed. by K. I. Baumann, Z. Halata, I. Moll|місце=Berlin, Heidelberg|видавництво=Springer Verlag|рік=2003|allpages=xiv + 248|isbn=978-3-642-05574-4}}&nbsp;— P. 307—322.</ref>.

Важливу дотикальну функцію у ссавців виконують численні волоски, а також [[вібриси]]: {{iw|рецептори волосяних фолікулів||en|Hair follicle receptors}} оперативно реагують на найменше відхилення волосини від початкового положення{{sfn|Лысов, Ипполитова, Максимов, Шевелёв|2012|с=107—109}}<ref>{{cite pmid|10441606}}</ref>.

Іноді у ссавців є і інші види [[Екстероцепція|екстероцепції]]. Так, у низки видів ([[качконіс]], [[єхидна]], [[гвіанський дельфін]]) є {{iw|Електрорецептор|електрорецептори|en|Electroreception}}&nbsp;— рецептори [[Електричне поле|електричного поля]] (найрозвиненіша електрорецепція у качкодзьоба, електрорецептори на дзьобі якого сприймають електричне поле, що породжується робочими м'язами ракоподібних, жаб, дрібної риби та іншої здобичі){{sfn|Campbell|2011|p=1089}})<ref>{{cite pmid|10210685}}</ref><ref>{{cite pmid|21795271}}</ref>. У деяких ссавців виявлено здатність сприймати [[магнітне поле]] (зокрема, в [[Придаткові пазухи носа|придаткових пазухах носа]] людини&nbsp;— [[Клиноподібна пазуха|клиноподібній пазусі]] і [[решітчастий лабіринт|решітчастому лабіринті]] &nbsp;— знайдено частинки залізовмісного мінералу [[магнетит]]у, що свідчить на користь того, що така здатність є й у людини<ref>{{cite pmid|6823284}}</ref>); водночас певних клітин, які відіграють роль [[магніторецепція|магнітоцепторів]], у ссавців поки не виявлено<ref>{{ref-en}} {{стаття|автор=Burda H., Begall S., Červený J. e. a. |заголовок=Extremely low-frequency electromagnetic fields disrupt magnetic alignment of ruminants|посилання=http://www.pnas.org/content/106/14/5708.full.pdf|видання=[[Proceedings of the National Academy of Sciences|Proc. Nat. Acad. Sci. USA]]|рік=2009|volume=106, № 14|pages=5708–5713|doi=10.1073/pnas.0811194106}}.</ref>.

== Дихальна система ==
[[Файл:Respiratory system complete ru.svg|thumb|ліворуч|250px|Схема дихальної системи людини]]
[[Дихальна система]] служить для [[газообмін]]у організму з навколишнім середовищем, забезпечуючи надходження [[Кисень|кисню]] і виведення [[Вуглекислий газ|вуглекислого газу]]. У ссавців вона представлена органами дихання, ''[[Легені|легенями]]'', і ''[[Дихальні шляхи|дихальними шляхами]]'': верхніми і нижніми. У систему верхніх дихальних шляхів входять [[порожнина носа]], [[носоглотка]] і [[ротоглотка]], а частково&nbsp;— і [[ротова порожнина]], оскільки вона теж може брати участь у диханні. Система нижніх дихальних шляхів складається з [[Гортань|гортані]] (іноді її відносять до верхніх дихальних шляхів), [[Трахея|трахеї]] і [[Бронхи|бронхів]]{{sfn|Гистология, цитология и эмбриология|2004|с=621—623}}{{sfn|Константинов, Шаталова|2004|с=380—381, 504—505}}.

З особливостей повітропровідних шляхів варто відзначити ускладнення будови гортані. В її основі лежить ''{{iw|перстнеподібний хрящ||en|Cricoid cartilage}}'', передня і бічна стінки утворені ''[[Щитоподібний хрящ|щитоподібним хрящем]]'', який є тільки у ссавців. З боків спинної сторони гортані над перстнеподібним хрящем знаходяться парні [[Черпакуватий хрящ|черпакуваті хрящі]], а до переднього краю щитоподібного хряща прилягає ''[[надгортанник]]''. Наявність щитоподібного хряща і надгортанника&nbsp;— відмітна ознака ссавців, воно не властиво іншим хребетним. Між перстнеподібним і щитоподібним хрящами розташовуються мішкуваті порожнини, звані шлуночками гортані. Між щитоподібним і черпакуватим хрящами лежать ''[[голосові зв'язки]]''&nbsp;— парні складки слизової оболонки, вібрація яких дозволяє видавати різні звуки{{sfn|Константинов, Наумов, Шаталова|2012|с=327—328}}.

У ссавців добре розвинені трахея і бронхи (позалегеневі і внутрішньолегеневі). У ході ембріонального розвитку бронхи ссавців розгалужуються, утворюючи складне ''[[бронхіальне дерево]]''. У процесі багаторазового розгалуження бронхи переходять у ''термінальні бронхіоли'', а ті&nbsp;— у ще дрібніші ''[[Бронхіола|дихальні бронхіоли]]''. Останні лежать уже безпосередньо в легенях і переходять в [[Легенева альвеола|альвеолярні ходи]], що закінчуються [[Легенева альвеола|альвеолярними мішечками]]. На стінках альвеолярних ходів і альвеолярних мішечків розташовуються [[Альвеола (легені)|альвеоли]]&nbsp;— тонкостінні бульбашки, густо обплетені [[Капіляр (біологія)|капілярами]]; через них і відбувається газообмін. Число альвеол величезна: у [[Хижі|хижих]] з їхнім активним способом життя&nbsp;— 300—350&nbsp;млн, у малорухомих [[Folivora|лінивців]]&nbsp;— близько 6&nbsp;млн. Таким чином, завдяки наявності альвеол створюється величезна поверхня для газообміну{{sfn|Константинов, Наумов, Шаталова|2012|с=327—328}}{{sfn|Гистология, цитология и эмбриология|2004|с=627, 630, 636}}. Поперечник альвеоли становить 25–30 мкм, це&nbsp;— гранично мала величина, при якій поверхневий натяг на вологих стінках альвеол не заважає розправлянню легенів. Аби діаметр альвеоли не зменшувався нижче допустимого, на них є особлива [[ліпід]]на плівка, яка б знизила поверхневий натяг&nbsp;— [[сурфактант]]{{sfn|Дзержинский|2005|с=227}}.

Завдяки наявності альвеол, у ссавців легені пористі і не продуваються транзитним потоком повітря, а набирають повітря. Такий спосіб дихання у ссавців доведений до досконалості, саме його висока ефективність дозволяє ссавцям підтримувати високу швидкість обміну речовин, а за рахунок її&nbsp;— постійну температуру тіла. Легені не мають порожнин, і уникнути виникнення значних внутрішніх напружень у ході зміни обсягу легень вдається завдяки поділу легень на частки і можливості взаємного ковзання цих часток{{sfn|Дзержинский|2005|с=226—227}}.

Поперемінна зміна обсягу легень забезпечують не тільки рухи грудної клітки, а й руху [[Діафрагма (анатомія)|діафрагми]], наявність якої&nbsp;— відмітна анатомічна ознака ссавців{{sfn|Константинов, Наумов, Шаталова|2012|с=327—328}}. Диханням управляє розташований у довгастому мозку ''дихальний центр''. Підвищення в крові (а значить, й у [[Спинномозкова рідина|спинномозковій рідині]]) зосередження вуглекислого газу, що супроводжується утворенням [[Вугільна кислота|вугільної кислоти]] H<sub>2</sub>CO<sub>3</sub>, тягне зростання концентрації іонів H<sup>+</sup>; вони подразнюють нервові клітини, які і дають сигнал міжреберним м'язам посилити дихальні рухи{{sfn|Медников|1994|с=361}}.

Число дихальних рухів, виконуваних ссавцями за хвилину, істотно залежить від його розмірів: чим більше відношення поверхні тіла до його маси, тим частіше дихання і інтенсивніший обмін{{sfn|Константинов, Шаталова|2004|с=381}}. Так, [[Кінь свійський|кінь]] робить 8–16 таких рухів, [[чорний ведмідь]]&nbsp;— 15–25, [[Людина розумна|людина]]&nbsp;— 15–20, [[лисиця]]&nbsp;— 25–40, [[Пацюк сірий|сірий пацюк]]&nbsp;— 100—150, [[хатня миша]]&nbsp;— близько 200{{sfn|Константинов, Наумов, Шаталова|2012|с=328}}{{sfn|Жизнь животных, т. 6|1971|с=12}}. Крім того, частота дихання залежить від фізичного стану тварини у просторі ([[спокій]], [[рух]]){{sfn|Константинов, Шаталова|2004|с=381}}.

Відомо, що багато водних ссавців, наприклад, [[морські котики]], [[морські леви]], [[тюлені]], [[китоподібні]] та інші здатні перебувати довго під водою. Так, [[тюлень Ведделла]] здатний перебувати на глибині 200—500&nbsp;м до 20 хвилин. Існує ряд пристосувань, що дозволяють водним ссавцем довго перебувати під водою, не здійснюючи дихальних рухів. По-перше, ці ссавці дуже ефективно запасаються киснем. Так, той же {{bt-ukrlat|тюлень Ведделла|Leptonychotes weddellii}} запасає приблизно в два рази більше кисню на кілограм маси, ніж людина, причому лише 5&nbsp;% запасеного кисню знаходиться в порівняно маленьких легенях цього тюленя, а 70&nbsp;% кисню знаходяться в крові (у людини 36&nbsp;% кисню знаходиться в легенях і 51&nbsp;%&nbsp;— у крові). Решта 25&nbsp;% кисню у тюленя Ведделла (відповідно, 13&nbsp;% у людини) знаходяться в пов'язаній з білком [[міоглобін]]ом формі і знаходяться в [[м'яз]]ах. По-друге, водні ссавці зводять до мінімуму число вироблених рухів і змінюють глибину свого занурення за рахунок зміни плавучості, а не м'язової роботи. При зануренні у воду у них знижується [[пульс]] і споживання кисню, і спеціальні регуляторні механізми направляють більшу частину крові до [[Головний мозок|головного]] і [[Спинний мозок|спинного мозку]], [[Очі|очей]], [[наднирник]]ів і [[Плацента|плаценти]] (в разі [[Вагітність у тварин|вагітних тварин]]). Приплив крові до м'язів сильно обмежений або зовсім відсутній. Нарешті, коли в м'язах закінчується весь кисень, пов'язаний міоглобіном, то м'язи переходять на [[анаеробне дихання]]{{sfn|Campbell|2011|p=925—926}}.

Роль шкіри ссавців у газообміні незначна: через шкірні [[кровоносні судини]] надходить лише близько 1&nbsp;% кисню. Це пояснюється як зроговінням [[епідерміс]]у, так і тим, що загальна поверхня шкіри мізерно мала в порівнянні зі сумарною дихальною поверхнею легень{{sfn|Константинов, Шаталова|2004|с=381}}.

== Кровоносна система ==
У ссавців добре розвинена [[кровоносна система]], найважливіші обов'язки якої&nbsp;— забезпечення постачання [[Тканина (біологія)|тканин]] [[Кисень|киснем]] і [[Поживні речовини|поживними речовинами]], звільнення їх від продуктів розпаду, транспорт [[гормон]]ів та [[Імунодефіцит|імунних чинників]]. Центральним органом кровообігу служить [[серце]], ритмічні скорочення мускулатури якого змушують кров оббігати кровоносними судинами. У ссавців серце ''чотирикамерне'', що відрізняє їх від більшості плазунів з трикамерним серцем, але ріднить з [[Птахи|птахами]] і [[Крокодили|крокодилами]]. Від серця ссавців відходить єдина дуга [[Аорта|аорти]]&nbsp;— ліва (цим вони відрізняються від крокодилів з двома дугами аорти і від птахів&nbsp;— з єдиною, але правою). Ще одна особливість ссавців&nbsp;— відсутність ядер у [[еритроцит]]ів, що підвищує їхню кисневу ємність{{sfn|Дзержинский, Васильев, Малахов|2014|с=78—80, 263—265, 401—403}}{{sfn|Константинов, Шаталова|2004|с=203—204, 362, 382}}.

=== Серце ===
[[Файл:Heart ru.svg|thumb|350px|Принципова схема будови серця ссавців на прикладі людини]]
Серце ссавців складається з правого і лівого ''[[Шлуночок|шлуночків]]'', а також правого і лівого ''[[Передсердя|передсердь]]''. Передсердя збирають надхідну до серця по [[вена]]х кров і направляють її в шлуночки, а ті, скорочуючись, викидають кров у [[Легенева артерія|легеневі артерії]]. Камери серця сполучаються між собою і з магістральними судинами [[Аорта|аортою]], а з [[Легеневий стовбур|легеневим стовбуром]]&nbsp;— за допомогою отворів, забезпечених [[Клапани серця|клапанами]]. Серце укладено у навколосерцеву сумку&nbsp;— ''[[перикард]]''{{sfn|Дзержинский, Васильев, Малахов|2014|с=81, 400—401}}{{sfn|Гистология, цитология и эмбриология|2004|с=420—421}}.
[[Файл:Heart_conductive_system.jpg|thumb|праворуч|350px|<center>Провідна система серця</center>]]
Як згадувалося вище, м'язова тканина серця, ''[[міокард]]'', має особливу будову і є ''функційним [[Синцитій|синцитієм]]''. У ній, окрім клітин здатних до скорочення&nbsp;— ''[[кардіоміоцит]]ів'', є клітини, що нездатні скорочуватися, але здатні до утворення електричних імпульсів і проведення їх до скорочувальних клітин. Вони утворюють {{Примітка|т. зв.|так звану}} ''[[Провідна система серця|провідну систему серця]]''{{sfn|Ткаченко|2009|с=36}}. Між її складовими і кардіоміоцитами є [[щілинні контакти]] (нексуси), а між кардіоміоцитами&nbsp;— особливі ''вставні пластинки''. Низький [[електричний опір]] нексусів і вставних пластинок забезпечує поширення збудження з провідної системи на кардіоміоцити і далі усім міокардом. Здатність клітин провідної системи (''водіїв ритму'', або ''[[Пейсмейкер (медицина)|пейсмейкерів]]'') до самостійного творення збудження обумовлює ''автоматизм'' міокарда. Найважливішими складовими провідної системи є ''[[синоатріальний вузол]]'', розташований між місцем впадання правої порожнистої вени і вушком правого передсердя, ''[[атріовентрикулярний вузол]]'', наявний у нижній частині міжпередсердної перегородки, від якого відходить ''[[пучок Гіса]]'', у міру наближення до верхівки серця розпадається на ''[[волокна Пуркинє]]''{{sfn|Ткаченко|2009|с=174—175}}.

Залежно від способу життя і співвідносного з ним рівня інтенсивності обміну речовин у різних видів ссавців відносна маса серця істотно різна. Так, ''серцевий індекс'' (вимірюване у відсотках відношення маси серця до загальної маси тіла) у [[кашалот]]а і [[Folivora|лінивця]] дорівнює 0,3, у [[Африканський слон|африканського слона]]&nbsp;— 0,4, у [[Полівка|сірої полівки]]&nbsp;— 0,6, а у [[Вухань|вуханя]] і [[Землерийки|звичайної землерийки]]&nbsp;— 1, 4{{sfn|Константинов, Шаталова|2004|с=383}}.

Середня частота скорочень серця за хвилину також збільшується зі зменшенням розмірів ссавця і підвищенням його рухової діяльності. Так, в [[Мідиця американська|американської мідиці]] вона дорівнює 780, [[Бурундук малий|малого бурундука]]&nbsp;— 680, [[Миша хатня|хатньої миші]]&nbsp;— 600, [[Їжак європейський|звичайного їжака]]&nbsp;— 250, [[Пес свійський|пса]]&nbsp;— 140, [[Вівця|вівці]] і [[Людина розумна|людини]]&nbsp;— 70–80, [[Кінь свійський|коня]]&nbsp;— 35–55, [[Азійський слон|азійського слона]]&nbsp;— 25–50. Ця частота у водних видів значно знижується після занурення під воду (у [[Тюлень звичайний|звичайного тюленя]]&nbsp;— зі 180 до 30–60), що дозволяє ощадливіше витрачати запаси кисню в легенях і повітроносних порожнинах{{sfn|Vaughan, Ryan, Czaplewski|2011|p=24}}{{sfn|Наумов, Карташёв|1979|с=226}}.

=== Кровоносні судини ===
[[Файл:Anatomy and physiology of animals Mammalian circulatory system-ru.svg|thumb|ліворуч|300px|Схема будови [[Кровоносна система|кровоносної системи]] ссавців: ''1''&nbsp;— голова і передні кінцівки, ''2''&nbsp;— передня [[порожниста вена]], ''3''&nbsp;— [[легені|легеня]], ''4''&nbsp;— задня порожниста вена, ''5''&nbsp;— праве [[серце]], ''6''&nbsp;— [[печінка]], ''7''&nbsp;— [[нирки]], ''8''&nbsp;— задні кінцівки і хвіст, ''9''&nbsp;— ліве серце, ''10''&nbsp;— міжшлуночкова перегородка, ''11''&nbsp;— [[аорта]], ''12''&nbsp;— [[кишечник]]]]
Права сторона серця забезпечує [[мале коло кровообігу]] (''легеневе''): з [[Правий шлуночок|правого шлуночка]] [[венозна кров]] надходить [[Легенева артерія|легеневими артеріями]] в легені, звідки легеневими венами збагачена киснем кров іде у [[ліве передсердя]]. Ліва сторона серця забезпечує роботу [[Велике коло кровообігу|великого кола кровообігу]]: від [[Лівий шлуночок|лівого шлуночка]] відходить ліва [[дуга аорти]], через відгалуження якої [[артеріальна кров]] розноситься по всьому тілу. Потім кров, віддавши тканинам організму кисень і поживні речовини і забравши вуглекислоту і продукти обміну, через венозну систему повертається до серця&nbsp;— до [[Праве передсердя|правого передсердя]], в яке впадають [[Верхня порожниста вена|передня]] (збирає кров від голови і передніх кінцівок) і [[Нижня порожниста вена|задня]] (від задньої частини тіла) порожнисті вени{{sfn|Медников|1994|с=356—357}}{{sfn|Барабаш-Никифоров, Формозов|1963|с=79—81}}.

Порядок відгалуження головних артерій від аорти різний. У більшості видів від аорти першою відходить коротка безіменна артерія, ділиться на праву [[Підключична артерія|підключичну]] і [[Сонна артерія|сонні]] (ліву і праву) артерії, потім&nbsp;— ліва підключична артерія. В інших випадках ліва сонна артерія самостійно відходить від аорти (підключичні артерії постачають кров'ю передні кінцівки, а сонні&nbsp;— голову){{sfn|Константинов, Шаталова|2004|с=383}}. Продовженням аорти служить ''спинна аорта'', від якої відгалужуються {{iw|Нутрощева артерія|нутрощева|en|Celiac artery}} (йде до органів [[Черевна порожнина|черевної порожнини]]), {{iw|Ниркова артерія|ниркові|en|Renal artery}} (до нирок), а її кінцевими гілками є {{iw|хвостова артерія||en|Caudal artery}} (до хвоста) і дві [[Клубова артерія|клубові артерії]] (до задніх кінцівок). В остаточному підсумку всі артерії, що відходять від аорти, розгалужуються аж до безлічі [[Капіляр (біологія)|капілярів]], загальна площа перетину яких майже в тисячу разів перевищує діаметр аорти{{sfn|Медников|1994|с=359}}{{sfn|Наумов, Карташёв|1979|с=224—225}}.

Своєю чергою, капіляри збираються у [[вени]]. Серед великих вен відзначимо: [[Яремна вена|яремну]] (йде від голови) і [[Підключична вена|підключичні]] (від передніх кінцівок) вени; зливаючись, яремна і ліва підключична вени утворюють безіменну вену, яка разом з правою підключичною і {{iw|Права непарна вена|правою|en|Azygos vein}} і {{iw|Ліва непарна вена|лівою непарними венами|en|Hemiazygos vein}} (йдуть від [[Грудна порожнина|грудної порожнини]]) впадає в передню порожнисту вену (у більшості ссавців, утім, ліва непарна вена втрачає прямий зв'язок з порожнистою веною і&nbsp;— через ''поперечну вену''&nbsp;— впадає в праву непарну вену); клубові (йдуть від задніх кінцівок), {{iw|Хвостова вена|хвостова|en|Tail vein}} (від хвоста), {{iw|Ниркова вена|ниркові|en|Renal vein}} (від нирок) і {{iw|Печінкова вена|печінкові|en|Hepatic vein}} (від печінки відповідно) вени, що впадають у задню порожнисту вену. Окремо стоїть [[ворітна вена]], що несе кров від непарних органів черевної порожнини ([[кишковик]]а, [[Шлунок|шлунку]], [[Селезінка|селезінки]], [[Підшлункова залоза|підшлункової залози]]) до печінки, в капілярах якої кров звільняється від можливих [[токсин]]ів. Відмітна риса ссавців&nbsp;— відсутність відповідного ворітного кровообігу в нирках, наявного в інших чотириногих{{sfn|Барабаш-Никифоров, Формозов|1963|с=79—81}}{{sfn|Константинов, Шаталова|2004|с=383}}.

=== Кров і лімфа ===
{{Multiple image
|align     = right
|direction = vertical
|header    = Клітини крові ссавців
|width     = 100
|image1    = RBC micrograph.jpg
|caption1  = <center>[[Еритроцити]]</center>
|image2    = Thrombocytes.png
|caption2  = <center>[[Тромбоцити]]</center>
|image3    = Blausen 0624 Lymphocyte B cell.png
|caption3  = <center>[[В-лімфоцит]]</center>
|image4    = Blausen 0625 Lymphocyte T cell.png
|caption4  = <center>[[Т-лімфоцит]]</center>
}}
[[Кров]] і пов'язана з нею [[лімфа]]&nbsp;— рідкі [[сполучні тканини]] організму ссавця<ref>{{ref-en}} ''Shostak S.'' [http://www.pitt.edu/~sshostak/biosci1450/hislec03.html Lecture 3. Connective Tissues] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20181021154645/http://pitt.edu/~sshostak/biosci1450/hislec03.html |date=21 жовтня 2018 }}</ref>. Кров складається з [[Плазма крові|плазми]] і ''формених елементів'': [[тромбоцит]]ів, [[лейкоцит]]ів і [[еритроцит]]ів, які утворюються у [[Кістковий мозок|кістковому мозку]]. Тромбоцити (у ссавців вони, на відміну від інших хребетних, [[Клітинне ядро|без'ядерні]] ''кров'яні пластинки''<ref>{{cite pmid|21816834}}</ref><ref>{{ref-ru}} {{книга|автор=Строгая Т. В., Евтухова Л. А. |заголовок=Гистология|посилання=http://www.gsu.by/biglib/GSU/Биологический/Ф3_Гистология_Евтухова_Бобрик_2010.pdf|місце=Гомель|видавництво=ГГУ им. Ф. Скорины|рік=2010|сторінок=80|isbn=978-985-439-458-9|archivedate=2014-04-13|archiveurl=https://web.archive.org/web/20140413124618/http://www.gsu.by/biglib/GSU/Биологический/Ф3_Гистология_Евтухова_Бобрик_2010.pdf}}&nbsp;— С. 34–35.</ref>) відіграють визначальну роль у перебігу [[згортання крові]], а також беруть участь у метаболізмі [[серотонін]]у. Лейкоцити (''білі кров'яні тільця'')&nbsp;— частина [[Імунна система|імунної системи]] організму. Еритроцити (''червоні кров'яні тільця'') містять [[гемоглобін]], що забезпечує перенесення кисню від легенів до тканин організму{{sfn|Гистология, цитология и эмбриология|2004|с=166—167, 176, 185—189}}.

Високому рівню метаболізму ссавців відповідає велика кількість еритроцитів в 1 мм<sup>3</sup> крові&nbsp;— 8,4 млн (у [[плазун]]ів&nbsp;— 1,0&nbsp;млн, у [[Хвостаті земноводні|хвостатих земноводних]]&nbsp;— 0,1 млн){{sfn|Жизнь животных, т. 6|1971|с=12}}. Еритроцити ссавців відрізняються малим розміром, сплощено-дископодібним виглядом (у [[Мозоленогі|мозоленогих]]&nbsp;— овальним) і відсутністю [[Клітинне ядро|ядер]]. Вигнута форма еритроцитів збільшує площу поверхні для [[Дифузія (біологія)|дифузії]] кисню всередину еритроцита, а завдяки відсутності ядра в еритроциті міститься більше гемоглобіну, який зв'язує кисень. У еритроцитів також відсутні [[мітохондрії]], і вони синтезують [[АТФ]] виключно за рахунок [[Анаеробне дихання|анаеробного дихання]]; якби еритроцити споживали кисень у ході [[Аеробне дихання|аеробного дихання]], вони б не були такими ефективними його переносниками{{sfn|Дзержинский, Васильев, Малахов|2014|с=403}}{{sfn|Campbell|2011|p=911}}.

Співвідношення обсягів формених елементів крові і плазми у різних видів ссавців варіює. Так, середнє значення [[гематокрит]]у (виражене у відсотках відношення обсягу, займаного форменими елементами крові, до її загального обсягу) помітно вище в одних видів ([[Людина розумна|людина]]&nbsp;— 42, [[Собака свійський|собака]]&nbsp;— 45, [[Кіт свійський|кішка]]&nbsp;— 40, [[щур]]&nbsp;— 43, [[Миша хатня|миша]]&nbsp;— 40, [[коала]]&nbsp;— 43, [[Єхидна (тварина)|єхидна]]&nbsp;— 48&nbsp;%) і нижче в інших ([[корова]]&nbsp;— 30, [[вівця]] і [[свиня]]&nbsp;— 33&nbsp;%). При цьому зі збільшенням гематокриту, як правило, підвищується [[в'язкість]] крові, хоча на точну величину останньої сильно впливають й інші чинники<ref>{{cite pmid|12719768}}</ref><ref>{{cite pmid|20138490}}</ref>. Істотно підвищені значення гематокриту і в'язкості крові властиві для [[Морські ссавці|морських ссавців]]: у [[калан]]а гематокрит дорівнює 52,5, [[Північний морський слон|північного морського слона]]&nbsp;— 57, [[Ґренландський кит|ґренландського кита]]&nbsp;— 59 і [[Тюлень Ведделла|тюленя Ведделла]]&nbsp;— 63,5&nbsp;%<ref>{{ref-en}} {{стаття|автор=Wickham L. L., Costa D. P., Elsner R. |заголовок=Blood rheology of captive and free-ranging northern elephant seals and sea otters|посилання =http://bio.research.ucsc.edu/people/costa/people/robinson/nrs/papers/1990_Wickham_Blood%20rheolo.pdf%7Cиздание=Canadian Journal of Zoology|рік=1990|volume=68, № 2|pages=375–380|doi=10.1139/z90-053}}.</ref><ref>{{cite pmid|21423386}}</ref>.

[[Лімфатична система]] виступає доповненням до кровоносної системи і служить посередницею в обміні речовин між кров'ю і тканинами. [[Лімфа]] за походженням&nbsp;— міжтканинна рідина, утворена просоченою через стінки капілярів плазмою крові і протікає [[Лімфатичні судини|лімфатичними судинами]]. У лімфатичній системі ссавців відсутні {{iw|Лімфатичне серце|«лімфатичні серця»|en|Lymph hearts}}&nbsp;— пульсаційні ділянки судин, наявні у земноводних і плазунів, оскільки за притаманним для ссавців рухливим способом життя рух лімфи по судинах забезпечується скороченнями скелетних м'язів{{sfn|Медников|1994|с=359}}{{sfn|Наумов, Карташёв|1979|с=224—225}}. Форменими елементами лімфи є [[лімфоцити]], які можуть переходити з крові в лімфу і назад{{sfn|Наумов, Карташёв|1979|с=224—225}}{{sfn|Гистология, цитология и эмбриология|2004|с=166, 190}}.

== Імунна система ==
[[Імунна система]] дозволяє організму протистояти [[патоген]]ам, а також позбавляє його від власних ненормальних клітин (наприклад, [[Пухлина|пухлинних]]<ref>{{cite web |url=http://www.cancer.gov/cancertopics/understandingcancer/immunesystem/AllPages |title=National Cancer Institute: The Immune System |accessdate=2014-06-25 |archiveurl=https://web.archive.org/web/20140706015859/http://www.cancer.gov/cancertopics/understandingcancer/immunesystem/AllPages |archivedate=2014-07-06 |deadlink=yes }}</ref>). Кожен організм має [[Вроджений імунітет|неспецифічний (вроджений) імунітет]], який доповнюється [[Набутий імунітет|специфічним (набутим) імунітетом]]{{sfn|Зильбернагль, Деспопулос|2013|с=100}}. І неспецифічний, і специфічний імунітет має кілька рівнів захисту, проте неспецифічні імунні реакції протікають швидше специфічних{{sfn|Campbell|2011|p=930}}.

Незважаючи на загальну схожість, навіть між такими близькими видами, як [[корова]] і [[вівця]], [[миша]] і [[щур]], [[людина]] та інші [[примати]], спостерігаються відмінності на рівні імунних тканин, клітин і розчинних медіаторів. Особливо помітні відмінності на рівні сімейств [[ген]]ів, чиї представники відрізняються великою складністю і [[Поліморфізм (біологія)|поліморфізмом]]&nbsp;— наприклад, генів, що кодують [[антитіла]], [[Т-клітинний рецептор|Т-клітинні рецептори]], [[головний комплекс гістосумісності]], а також рецептори [[Природні кілери|природних кілерів]]<ref>{{ref-en}} {{стаття |автор=Ellis S. A. |заголовок=Immunology: Comparative Immunology of Mammals|видання=[[John Wiley & Sons|Wiley Online Library]]|рік=2012|doi=10.1002/9780470015902.a0001284.pub3}}</ref>. Серед ссавців імунну систему найкраще вивчено у [[Людина розумна|людини]] і [[миші]].

=== Вроджений імунітет ===
{{Multiple image
| align          = right
| direction      = vertical
| header         = Клітини неспецифічного імунітету
| header_align   = 
| width          = 180
| caption_align  = center
| image1         = 20100825 023736 Neutrophil.jpg
| caption1       = [[Нейтрофіл]]
| image2         = Monocyte.jpg
| caption2       = [[Моноцит]]
| image3         = Macrophage in the alveolus Lung - TEM.jpg
| caption3       = [[Макрофаг]]
| image4         = Eosinophil blood smear.JPG
| caption4       = [[Еозинофіл]]
| image5         = Natural killer cell.png
| caption5       = [[Природний кілер]]
}}
Неспецифічний імунітет є [[Еволюція|еволюційно]] стародавнішим і включає кілька бар'єрів (рівнів захисту) проти чужорідних агентів.
* ''Фізичні бар'єри''. До фізичних бар'єрів, що перешкоджають проникненню хвороботворних агентів у внутрішнє середовище організму, відносять:
** [[Шкіра|шкіру]]&nbsp;— механічний бар'єр для збудників. Окрім того, шкіра має знижений [[водневий показник|pH]] через [[Піт|потові]] виділення [[Молочна кислота|молочної]] і [[Жирні кислоти|жирних кислот]], що перешкоджає розвитку [[мікроорганізм]]ів.
** [[Слизова оболонка|слизові оболонки]] [[Дихальна система|дихальних шляхів]] і [[Шлунково-кишковий тракт|шлунково-кишкового тракту]].
** [[слиз]], секрети [[Слізна заліза|слізних]] і [[Слинні залози|слинних залоз]]{{sfn|Галактионов|2004|с=10}}.
* ''Фізіологічні бар'єри'' включають:
** [[Температура тіла|температуру тіла]]. Наприклад, збудник [[Сибірська виразка|сибірської виразки]] ''Baccilla anthracis'' припиняє розмноження при температурі 41—42 °С, тому організми з більшою температурою тіла будуть резистентні до сибірки.
** [[Водневий показник|pH]]. Одним з таких чинників є кисле середовище [[Шлунковий сік|шлункового соку]].
** розчинні чинники. У природній несприйнятливості беруть участь такі чинники, як ''[[лізоцим]]''&nbsp;— [[Гідролази|гідролітичні фермент]], що міститься у слині, здатний руйнувати [[Пептидоглікан]]овий шар [[Клітинна стінка|клітинної стінки]] бактерій; ''[[інтерферон]]и''&nbsp;— білки, створювані вірусінфікованими або активованими клітинами, однією з їхніх зобов'язань є пряме придушення розмноження вірусів; ''[[система комплемента]]''&nbsp;— група [[Сироватка крові|сироваткових]] [[Білок|білків]], які оббігають у неактивній формі, однак здатні активуватися різними імунологічними механізмами специфічного і неспецифічного характеру і в активованому стані брати участь у контрольованому [[фермент]]ативному каскаді, внаслідок якого пошкоджується [[Мембрана (біологія)|мембрана]] бактеріальних клітин або настає їхня опсонізація{{sfn|Галактионов|2004|с=10—11}}.
* ''Клітинні бар'єри'' включають:
** ''[[природні кілери]]''&nbsp;— великі гранулярні [[лімфоцити]], позбавлені ознак [[Т-лімфоцити|Т-]] чи [[B-лімфоцити|В-лімфоцитів]]{{sfn|Галактионов|2004|с=13}}, які спеціалізуються на неспецифічному захисту проти вірусів, мікобактерій, пухлинних клітин тощо. Вони закріплюються до [[Опсонізація|опсонізованих]] поверхневих [[антиген]]ів і за допомогою спеціальних агентів ([[перфорин]]ів) утворюють пори у стінках клітин-мішеней, тим самим сприяючи їхньому подальшому [[лізис]]у{{sfn|Зильбернагль, Деспопулос|2013|с=102}}. Таким чином, природні кілери знаходяться на стику вродженого і набутого імунітетів{{sfn|Burmester, Pezzutto|2003|p=1}}.
** ''[[фагоцит]]и'': ''[[Нейтрофільні гранулоцити|нейтрофіли]]'', ''[[моноцит]]и'', ''[[макрофаг]]и'' й ''[[еозінофіл]]и''. Макрофаги походять від моноцитів, мігруючих у [[Тканина (біологія)|тканини]]; деякі макрофаги зберігають мобільність (''вільні макрофаги''), тоді як інші обмежені деякою областю (фіксовані макрофаги). Фіксовані макрофаги знаходяться, наприклад, у [[Клітини Купфера|клітинах Купфера]] [[Печінку|печінки]], [[Клітини Лангерганса|клітинах Лангерганса]] шкіри, синусі [[Селезінка|селезінки]], [[Лімфовузол|лімфовузлах]] тощо. Моноцити, що оббігають кров, і макрофаги об'єднуються поняттям ''[[Ретикуло-ендотеліальна система|система одноядерних фагоцитів]]''. Фагоцити здатні мігрувати і проникати крізь [[ендотелій]], після чого вони пошкоджують розташовані у тканинах [[мікроорганізм]]и за допомогою лізоциму, [[окислювач]]ів (наприклад, [[Перекис водню|H<sub>2</sub>O<sub>2</sub>]]), [[Кисень|кисневих]] [[Вільні радикали|радикалів]] і закис азоту ([[NO]]).

При вроджених імунних реакціях, на відміну від набутих, не відбувається збільшення чисельності спеціальних клітин, орієнтованих на захист від певного антигену, тому вроджені захисні механізми також називають ''неклональними''{{sfn|Burmester, Pezzutto|2003|p=1}}.

=== Набутий імунітет ===
Основу специфічного імунітету складають ''Т-лімфоцити (Т-клітини)'' і ''В-лімфоцити (В-клітини)''{{sfn|Зильбернагль, Деспопулос|2013|с=100}}. Набутий імунітет можна поділити на [[Клітинний імунітет|клітинний]] і [[Гуморальний імунітет|гуморальний]].

Клітинно-опосередкована набута (специфічна) [[імунна відповідь]] здійснюється Т-клітинами. Вона вимагає участі спеціалізованих антигенпрезентувальних клітин, якими можуть виступати [[дендритні клітини]], макрофаги і В-клітини. У антигенпрезентувальній клітці уривок антигену зв'язується з молекулою [[Головний комплекс гістосумісності|головного комплексу гістосумісності]], і утворений комплекс виставляється на поверхню клітини, стаючи доступним для розпізнавання Т-клітинами{{sfn|Campbell|2011|p=937}}. Після розпізнавання антигену Т-клітина починає виділяти [[інтерлейкін 2]], який збуджує клональну експансію цих моноспецифічних Т-клітин. У ході клональної експансії Т-клітини диференціюються на [[Т-кілер]]и (цитотоксичні Т-клітини), Т-помічники I типу і Т-помічники II типу. Т-кілери вбивають заражені клітини за допомогою [[Токсини|токсичних]] білків{{sfn|Campbell|2011|p=942}}, Т-помічники I типу активують макрофаги і запускають запальний процес, а Т-помічники II типу необхідні для вмикання В-клітин{{sfn|Зильбернагль, Деспопулос|2013|с=102—104}}.

Гуморальна набута імунна реакція здійснюється В-клітинами. Активація їх починається з того, що з численними [[мономер]]ами імуноглобулінів IgM і IgD, прикріпленими до поверхні В-клітин, зв'язується відповідний антиген. Однак одного утворення поверхневого комплекса {{iw|Комплекс антиген-антитело|антиген-антитело|en|Immune complex}} недостатньо; для активації необхідний другий сигнал, який може надходити або від [[тимус]]залежного антигену (наприклад, бактеріального [[полісахарид]]у), або тимусзалежного (від Т-помічників II типу). В останньому випадку В-клітина передає антиген Т-помічнику. Якщо Т-помічник розпізнає цей антиген, то він починає виділяти [[інтерлейкін 4]], який збуджує [[Клонально-селекційна теорія|клональну селекцію]] специфічних В-клітин, які, диференціюючи у [[плазмоцит]]и, виробляють [[антитіла]] ([[імуноглобуліни]], Ig) проти цього антигену{{sfn|Зильбернагль, Деспопулос|2013|с=104}}. Механізм дії утворених антитіл на чужорідний агент може бути різним. Вони можуть пов'язувати поверхневі антигени вірусу і блокувати його здатність до інфікування інших клітин (''нейтралізація'' вірусної частинки), можуть зв'язуватися з поверхневими антигенами на поверхні бактерії і залучати до неї макрофагів, запускаючи [[фагоцитоз]] (уже згадувана ''опсонізація''). Антитіла можуть також зв'язувати антигени на поверхні бактеріальної клітини, а з антитілами зв'язується система комплементу, білок якого утворює пори в мембрані бактеріальної клітки, тим самим вбиваючи її{{sfn|Campbell|2011|p=943}}. Виділяють 5 класів антитіл: IgG&nbsp;— основний клас антитіл крові; [[IgM]]&nbsp;— перші антитіла, що утворюються при розвитку [[Імунна відповідь|імунної відповіді]]; [[Імуноглобуліни класу A|IgA]]&nbsp;— основний клас антитіл, що містяться в [[Молоко|молоці]], [[слиз]]у, [[сльоза]]х, секрети дихальних шляхів і кишковика; [[IgD]]&nbsp;— працюють як рецептори [[Клітинна мембрана|клітинних мембран]]; [[IgE]]&nbsp;— здійснюють захист від [[паразит]]ів, обумовлюють розвиток [[Алергічна реакція|алергічних реакцій]] (докладніше про алергію див. нижче{{Перехід|#Алергія|1}}){{sfn|Ткаченко|2009|с=162—163}}.

При зіткненні з антигеном утворюються також [[Т-клітини пам'яті|Т-]] і [[В-клітини пам'яті]], які можуть при повторному зіткненні з цим антигеном швидко диференціюватися відповідно у Т-кілери або плазмоцити і почати виробляти антитіла{{sfn|Campbell|2011|p=944}}.

Описані вище механізми представлені на ілюстраціях:
<gallery>
Файл:T cell activation - ru.svg|Механізм активації Т-лімфоцитів
Файл:B cell activation-ru.svg|Механізм активації В-лімфоцитів
Файл:Original antigenic sin - ru.svg|Механізм роботи В-клітин пам'яті
</gallery>

=== Органи імунної системи ===
Усі клітини крові утворюються з [[Плюрипотентність|плюрипотентних]] [[Стовбурові клітини|стовбурових клітин]] [[Кістковий мозок|кісткового мозку]]. Однак за певної миті ембріонального розвитку частина з них мігрує у [[тимус]] ([[вилочкова залоза]]) або залишаються в кістковому мозку і починають дозрівання у Т- і В-лімфоцити, відповідно (за цією функцією кістковий мозок ссавців тотожній [[Фабрицієва сумка|фабрицієвій сумці]] птахів). У зв'язку з цим тимус і кістковий мозок називають ''первинними лімфоїдними органами''. У них триває клітинна [[проліферація]] і [[Диференціація клітин|диференціація]] . З плином дозрівання Т-лімфоцити контактують зі спеціалізованими [[Епітелій|епітеліальними]] клітинами, дендритними клітинами і макрофагами, що дає можливості для відбору Т-клітин, потрібних імунній системі за тієї миті. Важливу роль у дозріванні Т-клітин відіграють [[цитокіни]] та інтерлейкіни 1, [[Інтерлейкін-2|2]], [[Інтерлейкін-6|6]] і [[Інтерлейкін-7|7]]. У ході дозрівання багато лімфоцитів, особливо спрямовані на розпізнавання білків самого організму, піддаються руйнуванню. Дозрівання В-клітин також залежить від цитокінів та інтерлейкінів 1, 6, 7{{sfn|Burmester, Pezzutto|2003|p=4}}.

Зрілі Т- і В-лімфоцити покидають місця свого дозрівання і мігрують у ''вторинні лімфоїдні органи'': [[Селезінка|селезінку]], [[лімфатичні вузли]], а також {{iw|Лімфоїдна тканина слизових оболонок|лімфоїдну тканину слизових оболонок|en|Mucosa-associated lymphoid tissue}} ({{lang-en|mucosa-associated lymphoid tissue, MALT}}). Вона є скупченням лімфоїдних клітин, розташовані під [[Слизова оболонка|слизовою]] шлунково-кишкового тракту, дихальних шляхів, сечовивідних шляхів, [[Слізні залози|слізних залоз]]. Окрім того, усім тілом безладно розкидані лімфатичні клітини, іноді організовані у великі скупчення, наприклад, [[Мигдалина (анатомія)|мигдалини]] або [[пеєрові бляшки]]{{sfn|Burmester, Pezzutto|2003|p=4}}.

=== Алергія ===
{{main|Алергія}}
''Алергія'' (реакція гіперчутливості) є специфічною перебільшеною імунною відповіддю на чужорідну (зазвичай нешкідливу) речовину або антиген (антигени, що викликають алергію, називають ''[[алерген]]ами''). При першому контакті з антигеном відбувається [[Сенсибілізація (фізіологія)|сенсибілізація]] (алергізація), а за наступних контактів відбувається руйнування здорових клітин та інтактних тканин через [[Запалення|запальні реакції]]. Алергія широко поширена серед ссавців, зокрема, у людини і поширених свійських тварин: котів, собак, коней<ref>{{ref-en}} {{стаття|автор=Taylor F. A. |заголовок=Animals Have Allergies Too!|посилання=http://secure.narfnet.org/commerce/media/freepdf/Abstract%20Animals%20Have%20Allergies%20too%20V3N4Winter07.pdf|видання=The Journal of NAET® Energetics and Complementary Medicine|рік=2007|volume=3, № 4|pages=849–854|archiveurl=https://web.archive.org/web/20140714194740/http://secure.narfnet.org/commerce/media/freepdf/Abstract%20Animals%20Have%20Allergies%20too%20V3N4Winter07.pdf|archivedate=2014-07-14}} {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20140714194740/http://secure.narfnet.org/commerce/media/freepdf/Abstract%20Animals%20Have%20Allergies%20too%20V3N4Winter07.pdf |date=2014-07-14 }}</ref>. Найпоширенішими є алергічні реакції, утворені у відповідь на антиген антитілами IgE, які активно зв'язуються з [[Огрядна клітина|огрядними клітинами]]. Як наслідок огрядні клітини швидко вивільняють найактивніші медіатори запалення ([[гістамін]], [[лейкотрієни]] тощо), через що протягом декількох хвилин розвивається імунна реакція, звана [[Анафілаксія|анафілаксією]]. Через швидкість розвитку реакції цей тип алергічних реакцій отримав назву ''гіперчутливості негайного типу''{{sfn|Зильбернагль, Деспопулос|2013|с=106}}.

=== Імунологічна толерантність при вагітності ===
{{main|Імунологічна толерантність при вагітності}}
При [[вагітності]] у самок [[евтерії]]в спостерігається імунологічна толерантність до [[Плацента|плаценти]] і [[Плід (анатомія)|плоду]], що розвивається<ref>{{cite pmid|22992082}}</ref>. Це явище можна розглядати як приклад незвичайно успішної [[Алотрансплантація|алотрансплантації]], оскільки плід і плацента генетично відрізняються від організму матері<ref name=clark>{{cite pmid|2936806}}</ref>. При цьому слід мати на увазі, що при вагітності придушуються дві імунні відповіді: місцеву імунну відповідь на плаценту з боку [[матка|матки]] і системну відповідь на клітини зародка з боку всього материнського організму<ref>{{cite pmid|16868549}}</ref>. Існує безліч механізмів, що обумовлюють цей «імунологічний парадокс» вагітності. Деякі з них є ''плацентарних механізмами'', тобто забезпечують роботу плаценти як імунологічний бар'єр між матір'ю і плодом, створюючи [[Імунні привілеї|імунологічно привілейовану зону]]. Існує також {{нп5|eu-FEDS|гіпотеза фетоембріонічної захисної системи евтеріїв|en|Eutherian fetoembryonic defense system (eu-FEDS) hypothesis}} ({{lang-en|Eutherian fetoembryonic defense system (eu-FEDS)}}), згідно з якою розчинені в [[Цитоплазма|цитоплазмі]] й усталені у мембрані [[глікопротеїни]], що експресуються в [[гамета]]х, пригнічують будь-яку імунну відповідь на плід або плаценту<ref>{{cite pmid|11114593}}</ref>. Тим не менш, багато випадків [[Викидень|спонтанних абортів]] обумовлені саме імунною відповіддю організму матері на плід<ref name=clark/>. Іншим прикладом, що показує недостатність імунологічної толерантності при вагітності, є [[резус-конфлікт]]; крім того, однією з причин [[Еклампсія|прееклампсії]] є ненормальна імунна відповідь матері на плаценту<ref>{{cite pmid|12896827}}</ref>.

== Терморегуляція ==
{{main|Терморегуляція}}
[[Файл:Nacktmull.jpg|thumb|ліворуч|266px|<center>[[Голий землекоп]]&nbsp;— єдиний холоднокровний ссавець</center>]]
Ссавців відносять до [[Гомойотермні організми|гомойотермних (теплокровних) тварин]], що забезпечує певний рівень температури тіла в основному за рахунок внутрішніх фізіолого-біохімічних процесів (виняток становить [[Пойкілотермні організми|пойкілотермний]] гризун [[голий землекоп]]<ref>{{ref-en}} {{стаття|автор=Daly T. J., Buffenstein R. |заголовок=Skin morphology and its role in thermoregulation in mole-rats, ''Heterocephalus glaber'' and ''Cryptomys hottentotus''|посилання =https://www.ncbi.nlm.nih.gov/pmc/articles/PMC1467874/pdf/joa_1934_0495.pdf|видання=Journal of Anatomy|рік=1998|volume=193, № 4|pages=495–502|doi=10.1046/j.1469-7580.1998.19340495.x}}.</ref>). При цьому вони мають добре розвинену [[Терморегуляція|терморегуляцію]]: інтенсивність процесів, що забезпечують виділення тепла, регулюється рефлекторно. Традиційно прийнято вважати, що температура тіла у ссавців знаходиться під управлінням сигналів керувального центру терморегуляції, розташованого в [[гіпоталамус]]і. Втім, згідно з сучасними уявленнями, концепція єдиного центру терморегуляції відкидається і вважається, що температура тіла регулюється різними термоефекторними шляхами, кожен з яких має власні [[Аферентний нерв|аферентні]] і [[Еферентний нерв|еферентні]] гілки<ref>{{cite pmid|17008453}}</ref>. Призначення системи терморегуляції&nbsp;— підтримання постійного значення температури тіла. В ході еволюції ссавці виробили різноманітні засоби терморегуляції, які можуть здійснюватися на рівні нервової та гуморальної регуляції і займати [[метаболізм]], [[енергетичний обмін]] і [[Поведінка тварин|поведінку тварини]]. При цьому залучення тих чи інших механізмів залежить від часу доби, сезону, статі і віку тварини<ref name="Term">{{cite pmid|21196240}}</ref>. Нижче перераховано деякі з цих стратегій і механізмів.

Від зайвої втрати тепла ссавців оберігає шерстний покрив, а водні види&nbsp;— підшкірний шар [[жир]]у. Надлишки тепла відводяться потовиділенням. Значну роль в терморегуляції відіграє розвинена система шкірних кровоносних судин, діаметр отворів яких регулюється нервово-рефлекторним шляхом{{sfn|Константинов, Шаталова|2004|с=385—387}}. Наявність у носовій порожнині ссавців [[Носові раковини|носових раковин]] змушує повітря при диханні проходити вузькими носовими ходами між цими раковинами, зменшуючи втрати тепла і вологи{{sfn|Дзержинский, Васильев, Малахов|2014|с=369, 399}}. Серед сучасних хребетних такі раковини, крім ссавців, мають лише [[птахи]], так що палеонтологи вважають їхню наявність остеологічним корелятом гомойотермії. Найважливішим доводом на користь того, що теплокровними були вже найближчі предки ссавців, стало виявлення виступів на внутрішній поверхні носових і верхньощелепних кісток [[Тероцефали|тероцефалів]] і [[Цинодонти|цинодонтів]]&nbsp;— свідчення наявності носових раковин й у цих просунутих [[Терапсиди|терапсид]]<ref name=Rubidge/>.

Виділяють два способи теплоутворення: ''скоротливий термогенез'', при якому теплоутворення обумовлено скороченнями скелетних м'язів (окремий випадок&nbsp;— холодова м'язове тремтіння), і ''нескоротливий термогенез'', коли активізуються процеси клітинного [[Обмін речовин|метаболізму]]: [[ліполіз]] (зокрема, [[Бура жирова тканина|бурої жирової тканини]]), а також [[глікогеноліз]] і [[гліколіз]]<ref>{{книга|автор=Лютинский С. И. |заголовок=Патологическая физиология животных|місце=М.|видавництво=ГЭОТАР-Медиа|рік=2011|сторінок=559|isbn=978-5-9704-1908-3}}&nbsp;— С. 202—203.</ref>. Рівень метаболізму у ссавців в кілька разів вище, ніж у плазунів, але не настільки високий, як у птахів, у яких вища і температура тіла{{sfn|Дзержинский, Васильев, Малахов|2014|с=269, 379}}.

У більшості ссавців температура тіла відносно постійна, діапазон її добових коливань становить приблизно 1–2&nbsp;°C. Середні значення температури тіла складають 30&nbsp;°C у [[Однопрохідні|однопрохідних]], 36&nbsp;°C у [[Сумчасті|сумчастих]] і 38&nbsp;°C у [[Плацентарні|плацентарних]]{{sfn|Константинов, Шаталова|2004|с=385}}.

Відмінність температури тіла від температури зовнішнього середовища може досягати 100&nbsp;°C: у [[Песець|песця]] навіть при 60-градусному морозі температура тіла зберігає постійне значення&nbsp;— приблизно +39&nbsp;°C. Сталість температури, однак, не властива для [[Однопрохідні|однопрохідних]] і [[Сумчасті|сумчастих]], а також дрібних [[Плацентарні|плацентарних]]: у однопрохідних вона змінюється в межах від 22 до 37&nbsp;°C, у [[Phascogale|сумчастого щура]]&nbsp;— від 29,3 до 37,8&nbsp;°C, у [[Тенрекові|тенреків]]&nbsp;— від 13 до 34&nbsp;°C, у [[Звичайна полівка|звичайної полівки]]&nbsp;— від 32 до 37&nbsp;°C{{sfn|Константинов, Наумов, Шаталова|2012|с=310, 343}}; у двопалих лінивців вона коливається від 24 до 33&nbsp;°C{{sfn|Разнообразие млекопитающих, ч. I|2004|с=192}}. Виключно великим і винятковим для теплокровних є діапазон коливань температури тіла у [[Лиликові|лиликових кажанів]]: вони здатні зберігати життєздатність при зміні температури тіла в межах від −7,5 до +48,5&nbsp;°C{{sfn|Жизнь животных, т. 6|1971|с=102}}.

[[Хімічна терморегуляція]] у ряду видів ссавців встановлюється вже в перші дні після народження. У інших (зокрема, у дрібних [[Землерийки|землерийок]] і [[Гризуни|гризунів]]{{sfn|Кэрролл, т. 2|1993|с=238}}) це відбувається значно пізніше, так що їхні дитинчата на якийсь час виявляються [[Пойкілотермні організми|пойкілотермними]]; вони зігріваються батьками або ж ховаються від холоду в кудлах або норах{{sfn|Константинов, Шаталова|2004|с=471}}.

== Травна система ==
До складу травної системи ссавців входять [[травний тракт]], що включає 4 відділи, а саме [[Ротова порожнина|рото-глоткову порожнину]], [[стравохід]], [[шлунок]], [[кишечник]], та травні залози{{sfn|Барабаш-Никифоров, Формозов|1963|с=66}}.

Травна система ссавців відрізняється значною складністю. Вона виражається загальним подовженням травного тракту, його більшим, у порівнянні з іншими групами хребетних, диференціюванням і більшою розвиненістю травних залоз{{sfn|Константинов, Наумов, Шаталова|2012|с=322}}.

=== Порожнина ротоглотки ===
{{Див. також|Зуб|Зубна формула}}
{{Multiple image
|align     = right
|direction = vertical
|header    = Зуби ссавців
|width     = 240
|image1    = Cross sections of teeth ru.svg
|caption1  = Будова зуба на прикладі людини
|image2    = Pies-uzebienie.gif
|caption2  = Зуби [[Собака свійський|собаки]]: ''1'', ''2'', ''3'' — [[різці]], ''4'' — [[ікла]], ''5'' — [[премоляр]]и, ''6'' — [[моляр]]и
}}
[[Ротовий отвір]] у ссавців обмежений властивими тільки їм м'якими рухливими [[Губи|губами]]; такі губи, втім, у [[Однопрохідні|однопрохідних]] відсутні, а у [[Китоподібні|китоподібних]] слабо розвинені і позбавлені рухливості. Між губами і зубами розташовується ''присінок рота''&nbsp;— порожнина, яка у [[качкодзьоб]]а, деяких [[Сумчасті|сумчастих]], більшість [[Гризуни|гризунів]] і [[Мавпи|мавп]] включає [[защічні мішки]], що служать для тимчасового зберігання і перенесення корму{{sfn|Наумов, Карташёв|1979|с=215}}{{sfn|Барабаш-Никифоров, Формозов|1963|с=66—67}}.

Після потрапляння в ротову порожнину [[їжа]] пережовується [[зуб]]ами, які є у більшості ссавців, окрім сучасних [[Однопрохідні|однопрохідних]], [[Вусаті кити|вусатих китів]], [[Панголінові|панґолінів]] і [[Мурахоїдові|мурахоїдів]]. Вони знаходяться в комірках (альвеолах) щелепних кісток. Розрізняють ''корінь'' зуба, його ''шийку'' і випнуту назовні ''коронку''. Зуби ссавців розрізнені на [[різці]], [[ікла]], [[Малі кутні зуби|малі]] та [[Великі кутні зуби|великі кутні]]. Різцями ссавці відкушують їжу, іклами схоплюють її та утримують (іноді&nbsp;— вбивають здобич), малими та великими кутняками роздрібнюють. Звичайна зміна зубів з віком, коли {{Примітка|т. зв.|так звані}} [[молочні зуби]] заміщаються постійними (у [[Сумчасті|сумчастих]] такої зміни зубів немає). У [[гризун]]ів, [[Зайцеві|зайцевих]], [[Вомбатові|вомбатів]] різці (а у частини видів&nbsp;— і корінні зуби) ростуть протягом усього життя, сточуючись нерівномірно і за рахунок цього залишаючись гострими{{sfn|Медников|1994|с=351—354}}{{sfn|Жизнь животных, т. 6|1971|с=60, 132, 152}}.

Кількість зубів, їхні вигляд і розмір істотно відрізняються у різних ссавців; багато в чому це пояснюється особливостями їхнього харчування. У досить примітивних [[Комахоїдні|комахоїдних]] зуби слабо розрізнені. Для [[гризун]]ів притаманні сильно розвинена єдина пара різців, що служить для зрізання або обгризання рослинності, відсутність іклів і плоска жувальна поверхня кутніх зубів, призначена для перетирання їжі. У [[Хижі|хижих]] сильно розвинені ікла, пристосовані для захоплення і умертвіння здобичі; корінні зуби мають різальні вершини і плоскі жувальні виступи{{sfn|Константинов, Шаталова|2004|с=375}}.

Характеристику зубної системи ссавців можна стисло записати у вигляді зубної формули, в якій вказується кількість різних зубів у половині верхньої і нижньої щелепи (в [[чисельник]]у і [[знаменник]]у дробу відповідно). Наприклад, зубна формула [[вовк]]а така:
: <math>I{3 \over 3} C{1 \over 1} P{4 \over 4} M{2 \over 3}\,\,,</math>
де <math>I</math>&nbsp;— різці (''incisivi''), <math>C</math>&nbsp;— ікла (''canini''), <math>P</math>&nbsp;— малі кутні (''praemolares'') и <math>M</math>&nbsp;— великі кутні (''molares'') зуби{{sfn|Константинов, Наумов, Шаталова|2012|с=323}}.

Якщо верхньотріасовий морганукодон мав 54 зуба{{sfn|Кэрролл, т. 2|1993|с=231}}, то сучасні види мають їхнє менше число. Найбільше число зубів серед сучасних сумчастих має {{bt-ukrlat|намбат|Myrmecobius fasciatus}}: 50–52, серед нині живих плацентарних&nbsp;— {{bt-ruslat|вухата лисиця|Otocyon megalotis}}: 48{{sfn|Жизнь животных, т. 6|1971|с=49, 322}}; більшість [[Мишачі|мишачих]] мають 16 зубів, [[псові]]&nbsp;— 42, [[котячі|кішки]]&nbsp;— 30, [[Вузьконосі|вузьконосі примати]]&nbsp;— 32{{sfn|Жизнь животных, т. 6|1971|с=215, 304, 358, 580}}. Ці підрахунки не торкалися [[Зубаті кити|зубастих китів]] і [[Броненосцеві|броненосців]], зуби яких втратили [[гетеродонтизм]]. Зуби зубастих китів мають просту конічну форму{{sfn|Медников|1994|с=351, 401}}; число таких зубів зазвичай дуже велике, а найбільше значення становить у {{bt-ruslat|Дельфін ла-платський{{!}}ла-платського дельфіна|Pontoporia blainvillei}}: від 210 до 240 зубів! Зуби ж броненосців однакової циліндричної форми, позбавлені [[Емаль|емалі]] і коріння; їхня кількість (від 8 до 100) виявляється різною не тільки у різних видів, а й у різних особин одного і того ж виду{{sfn|Жизнь животных, т. 6|1971|с=121, 276}}.

Багато ссавців мають ''[[Діастема (одонтологія)|діастему]]''&nbsp;— більший, в порівнянні зі звичайним, проміжок між зубами; він, як правило, виникає при редукції частини зубів. Діастеми такого походження є у верхній і нижній щелепі у гризунів, [[Коневі|коней]], [[Кенгурові|кенгуру]] та інших. У [[Жуйні|жуйних]] діастема зберігається лише в нижній щелепі. Для хижих є властивою діастема, що виникає без редукції зубів<ref>{{БСЭ|url=http://dic.academic.ru/dic.nsf/bse/84355/Диастема#sel=|title=Диастема}}</ref>.

При пережовуванні їжі вона змочується [[Слина|слиною]], яка надходить протоками зі [[Слинна залоза|слинних залоз]], що полегшує її проковтування і просування по стравоходу. Ферментативна обробка їжі здійснюється гідролітичними [[фермент]]ами, що містяться у слині&nbsp;— насамперед ''[[Альфа-амілаза|α-амілазою]]'', під дією якої складні [[вуглеводи]] ([[крохмаль]], [[цукор]]), що містяться в їжі, розпадаються на [[мономери]], а також ''[[Ліпаза|ліпазою]]'', ''[[Рибонуклеаза|рибонуклеазою]]'' і ''[[протеаза]]ми''{{sfn|Ткаченко|2009|=249}}. Слинні залози сильно розвинені у травоїдних тварин. [[Корова]], наприклад, виділяє на добу близько 56 літрів слини{{sfn|Константинов, Наумов, Шаталова|2012|с=322—323}}. Слина ссавців містить не тільки [[травні ферменти]], але і [[Бактерицидність|бактерицидний]] білок [[лізоцим]], що має виражені [[Антисептики|антисептичні]] властивості{{sfn|Медников|1994|с=354}}. Крім того, слина є основним джерелом [[Кальцій|кальцію]], що надходять в емаль зубів, а її лужне середовище захищає ротову порожнину від кислих продуктів життєдіяльності [[мікроорганізм]]ів{{sfn|Ткаченко|2009|=249}}. Слина деяких комахоїдних ([[блярина]], [[рясоніжка велика]], [[щілинозуб]]) містить вироблений [[Підщелепна залоза|підщелепною залозою]] [[токсин]], здатний паралізувати їхніх жертв&nbsp;— дрібних гризунів{{sfn|Барабаш-Никифоров, Формозов|1963|с=74}}<ref>{{cite pmid|22410495}}</ref>. Нарешті, слина полегшує процеси жування і ковтання їжі і становить 10–20&nbsp;% від кількості їжі, що надходить до травного тракту{{sfn|Ткаченко|2009|=249}}.

У переміщенні і ковтанні їжі бере участь язик, який є також органом смаку і дотику, а у людини&nbsp;— і провідним [[Артикуляційний апарат|артикуляційним органом]] при вимовленні звуків членороздільної мови. З порожнини рота їжа потрапляє в [[Глотка|глотку]]; при [[Ковтання|ковтанні]] [[м'яке піднебіння]] рефлекторно перекриває прохід в [[Носова порожнина|носову порожнину]], а вхід у [[гортань]] блокується рухом [[надгортанник]]а{{sfn|Медников|1994|с=354}}.
[[Файл:Anatomy and physiology of animals Typical mammalian gut-int.svg|ліворуч|thumb|300px|Травна система ссавця: ''1''&nbsp;— [[печінка]], ''2''&nbsp;— [[жовчний міхур]], ''3''&nbsp;— [[Жовчні шляхи|жовчний протік]], ''4'', ''12''&nbsp;— [[товста кишка]], ''5''&nbsp;— [[сліпа кишка]], ''6''&nbsp;— [[пряма кишка]], ''7''&nbsp;— [[стравохід]], ''8''&nbsp;— [[шлунок]], ''9''&nbsp;— [[воротар шлунка]], ''10''&nbsp;— [[підшлункова залоза]], ''11''&nbsp;— [[тонка кишка]], ''13''&nbsp;— [[анальний отвір]].]]

=== Стравохід ===
[[Стравохід]] є тонкостінною трубкою, по якій [[Болюс (травлення)|грудка їжі]] потрапляє в шлунок. У більшості ссавців стравохід забезпечений [[Гладка мускулатура|гладкою мускулатурою]], скорочення якої забезпечують просування їжі до шлунку. Лише у [[Жуйні|жуйних]] стравохід має [[поперечно-смугасті м'язи]], за допомогою яких їжа («[[жуйка]]») відригується зі шлунка назад в ротову порожнину для додаткового пережовування{{sfn|Наумов, Карташёв|1979|с=217}}.

=== Шлунок ===
[[Шлунок]] у більшості ссавців є простим ([[Однокамерний|однокамерним]]). У [[Однопрохідні|однопрохідних]] він має форму простого мішка і позбавлений травних залоз, а у [[Сумчасті|сумчастих]], [[Даманові|даманів]], [[Комахоїдні|комахоїдних]], [[Хижі|хижих]], [[Непарнокопитні|непарнокопитних]], [[Гризуни|гризунів]], [[Примати|приматів]] шлунок нагадує за виглядом [[Реторта|реторту]], причому в епітелії його стінок знаходяться залізисті клітини, що виділяють [[шлунковий сік]]{{sfn|Наумов, Карташёв|1979|с=217—219}}{{sfn|Жизнь животных, т. 6|1971|с=132, 410}}.

До складу шлункового соку входить насамперед [[соляна кислота]] (HCl). Вона [[гідроліз]]ує [[жири]] і [[крохмаль]], окрім того, створювана кислотою низька величина [[Водневий показник|pH]] у шлунку сприяє знезараженню їжі і активує [[Протеолітичний фермент|протеолітичні ферменти]], що входять до складу шлункового соку&nbsp;— ''[[пепсин]]у'', що діють як [[Ендопептидаза|ендопептидази]], тобто спрямовані на розщеплення пептидних зв'язків усередині поліпептидного ланцюга. Крім пепсину, до складу шлункового соку можуть входити також ''[[ліпази]]''. Ліпази і ''[[пепсиноген]]'' (попередники пепсину, з яких останні відщеплюються при низьких значеннях pH) секретуються головними клітинами стінки шлунка, а HCl виділяється [[Парієтальна клітина|парієтальними клітинами]]{{sfn|Зильбернагль, Деспопулос|2013|с=250}}. Крім перерахованих вище складників, у шлунковому соку містяться слиз і [[бікарбонат]] (HCO<sub>3</sub>−), що захищають [[Слизова оболонка|слизову оболонку]] шлунка від твердих складників їжі і дії власних секретів{{sfn|Ткаченко|2009|с=252—253}}.

Однак, у деяких ссавців, особливо у тих, хто харчується грубими і важко перетравлюваними рослинними кормами, розвинувся складний (багатокамерний) шлунок, що складається з декількох відокремлених відділів. Найскладніше у морфологічному і фізіологічному плані він влаштований у жуйних, що мають ''чотирикамерний'' шлунок: у перших трьох його відділах&nbsp;— [[Рубець (медицина)|рубці]], [[Сітка (шлунок)|сітці]], [[Книжка (шлунок)|книжці]]&nbsp;— їжа піддається [[Бродіння (біохімія)|бродінню]] за участю [[симбіонт]]ів&nbsp;— бактерій і найпростіших, а травні залози є лише в стінках четвертого відділу ([[сичуг]]), в якому їжа і піддається впливу шлункового соку{{sfn|Наумов, Карташёв|1979|с=217—219}}.

Більшість інших [[Парнокопиті|парнокопитих]] мають трикамерний шлунок, тільки у [[Свиневі|свиневих]] шлунок простий. З харчуванням грубою рослинною їжею пов'язано наявність складного шлунка також у [[Сирени (тварини)|сирен]], що мають двокамерний шлунок, і [[Трипалі лінивці|трипалих лінивців]], що мають п'ятикамерний шлунок{{sfn|Жизнь животных, т. 6|1971|с=127, 406, 433, 438, 445, 448}}.

Дещо іншу будову має трикамерний шлунок [[Китоподібні|китоподібних]]: їхні зуби не здатні подрібнювати їжу, а шлунок забезпечує її механічну обробку при [[Перистальтика|перистальтичних рухах]] стінок{{sfn|Наумов, Карташёв|1979|с=217—219}}. У позбавлених зубів [[Мурахоїдові|мурахоїдів]] і [[Панголінові|панґолінів]] шлунок складається з двох відділів: ''залозистого'' і ''м'язистого''. Останній і виконує завдання зубів по перетиранню їжі, причому у мурахоїдів таке перетирання забезпечують дуже тверді складки стінок цього відділу шлунка, а у панґолінів інструментом перетирання служить особлива складка, яка озброєна роговими зубами і вдається в порожнину м'язистого відділу, вистелену ороговілим епітелієм{{sfn|Наумов|1982|с=304}}{{sfn|Жизнь животных, т. 6|1971|с=11, 130}}.

=== Кишечник ===
[[Кишечник]] ссавця поділяють на [[Тонкий кишечник|тонкий]] і [[Товстий кишечник|товстий]]. До тонкого кишечника відносять [[дванадцятипала кишка]], [[порожня кишка]] і [[клубова кишка]]; до товстого&nbsp;— [[сліпа кишка]], [[ободова кишка]] і [[пряма кишка]]{{sfn|Жизнь животных, т. 6|1971|с=11}}{{sfn|Медников|1994|с=353—355}}.

У тонкому кишечнику їжа перетравлюється під впливом травних соків. Вони виділяються залозами стінок кишки, а також [[Печінка|печінкою]] і [[Підшлункова залоза|підшлунковою залозою]], протоки яких впадають у початковий відділ тонкого кишковика{{sfn|Наумов, Карташёв|1979|с=219—220}}.

[[Панкреатичний сік]], що виділяється підшлунковою залозою, має [[Луги (хімія)|лужну]] реакцію і містить ряд [[фермент]]ів, секретується клітинами підшлункової залози. До числа цих ферментів відносять:
* [[Протеолітичний фермент|протеолітичні ферменти]] групи ендопептідаз, що вивільняються, як і пепсин, спочатку в неактивній формі&nbsp;— ''[[трипсин]]'' і ''[[хімотрипсин]]'';
* ''{{iw|Карбоксипептидази|карбоксипептидаза|en|Carboxypeptidase}}''&nbsp;— протеолітичний фермент групи ектопептідаз, що відщеплює окремі амінокислоти від кінця [[поліпептид]]у після того, як той піддався дії пепсину, трипсину і хімотрипсину;
* ''панкреатична α-амілаза'', гідролізна 1,4&nbsp;— [[Глікозидний зв'язок|глікозидні зв'язки]] в [[полісахарид]]ах, під її дією крохмаль і [[глікоген]] розщеплюються до [[Мальтоза|мальтози]], [[Мальтотріоза|мальтотріози]] і α-[[декстрин]]у;
* ''ліпази''&nbsp;— група ферментів, що розщеплюють жири на [[жирні кислоти]] і {{iw|моногліцериди||en|Monoglyceride}}. Їхня діяльність залежить від присутності [[кофермент]]ів&nbsp;— [[CLPS|коліпаз]];
* ''[[рибонуклеази]]'' і ''[[дезоксирибонуклеази]]'', що впливають на [[РНК]] і [[ДНК]], відповідно;
* ''{{iw|фосфоліпаза A2||en|Phospholipase A2}}'', яка селективно розщеплює [[фосфоліпіди]]<ref>{{cite pmid|8175726}}</ref>;
* ''[[Еластаза|еластази]]'', що розщеплюють [[Сполучна тканина|сполучну тканину]] їжі{{sfn|Ткаченко|2009|с=257—258}}{{sfn|Зильбернагль, Деспопулос|2013|с=254}}.

[[Жовч]]&nbsp;— травний секрет [[Печінка|печінки]], її основними обов'язками є полегшення всмоктування продуктів розщеплення жирів у тонкій кишці і [[емульгування]] жирів, нейтралізація [[Кислоти|кислого]] шлункового соку, що надходить у дванадцятипалу кишку разом з напівперетравленою їжею ([[хімус]]ом), а також залучення моторики тонкого кишечника, збудження виробітку слизу і гастроінтенсинальних гормонів. До складу жовчі входять: [[електроліти]], солі [[Жовчні кислоти|жовчних кислот]], що забезпечують емульгування, [[холестерин]], [[лецитин]] ([[фосфатидилхолін]]), диглюкуронід [[білірубін]]у, [[стероїдні гормони]], ліки тощо<ref>{{Із|Научно-технического словаря |url=http://dic.academic.ru/dic.nsf/ntes/1589/ЖЕЛЧЬ |title=Желчь}}</ref>. Накопичення і зберігання жовчі відбувається у жовчному міхурі, звідки вона надходить до дванадцятипалої кишки{{sfn|Ткаченко|2009|с=259}}{{sfn|Зильбернагль, Деспопулос|2013|с=256}}.

Через стінки тонкого кишечника основні [[поживні речовини]] всмоктуються в кров, а залишки неперетравленої їжі надходять у товсту кишку{{sfn|Наумов, Карташёв|1979|с=219—220}}. Варто відзначити, що довголанцюгові [[жирні кислоти]], нерозчинні у воді, всмоктуються не в кров, а у кишкову [[Лімфа|лімфу]], потім ще раз проходять через печінку і, нарешті, потрапляють у [[велике коло кровообігу]]{{sfn|Зильбернагль, Деспопулос|2013|с=262}}.

На межі тонкого і товстого кишковиків розташований ''[[ілеоцекальний клапан]]'', що не дає утворюваним у товстому кишечнику каловим масам закидатися назад у тонкий кишечник<ref>{{ref-en}} {{книга|автор=Barret K. E. |заголовок=Gastrointestinal Physiology|місце=New York|видавництво=McGraw-Hill|рік=2005|allpages=xiv + 295|серія=Lange Physiology Series|isbn=0-07-142310-9}}&nbsp;— P. 156.</ref>. У товстому кишечнику важкоперетравлювані частки їжі піддаються зброджуванню за участю [[ендосимбіонт]]ів&nbsp;— бактерій, грибків і найпростіших. Для видів, що годуються грубою рослинною їжею, особливо важливу роль у цих процесах грає [[сліпа кишка]], що нерідко має [[червоподібний відросток]]&nbsp;— [[апендикс]]. У [[Коалові|коали]], [[Зайцеві|зайцевих]], [[Боброві|бобрів]], [[Ондатра|ондатри]] вона досягає особливо значних відносних розмірів (а [[Даманові|даман]] має навіть три сліпі кишки<ref>{{ref-en}} {{книга|автор=Romer A. S., Parsons T. S. |заголовок=The Vertebrate Body. 5th ed|місце=Philadelphia|видавництво=W. B. Saunders|рік=1977|allpages=viii + 624|isbn=0-03-910284-X}}&nbsp;— P. 353—354.</ref>){{sfn|Наумов, Карташёв|1979|с=219—220}}{{sfn|Жизнь животных, т. 6|1971|с=58}}.

Для кращого засвоєння переробленої у товстому кишечнику їжі зайцеподібні вдаються до ''[[Копрофагія|копрофагії]]'': поїдають свій [[кал]] і піддають його вторинному перетравленню у шлунку. Така поведінка&nbsp;— відмітна ознака ряду [[Зайцеподібні|зайцеподібних]]{{sfn|Разнообразие млекопитающих, ч. II|2004|с=379}}; утім, копрофагія і вторинне перетравлення практикують і деякі гризуни (зокрема, [[Боброві|бобри]], [[Хом'якові|хом'яки]], [[Шиншилові|шиншили]], [[Морська свинка|морські свинки]], [[Капібарові|капібара]]){{sfn|Барабаш-Никифоров, Формозов|1963|с=133}}<ref>{{ref-en}} {{стаття|автор=Hirakawa H. |заголовок=Coprophagy in leporids and other mammalian herbivores|видання=Mammal Review|посилання=http://cse.ffpri.affrc.go.jp/hiroh/publications/SupplementCoprophagy.pdf|рік=2001|6=|volume=31, № 1|pages=61–80|doi=10.1046/j.1365-2907.2001.00079.x|accessdate=2019-12-29|archivedate=2013-02-26|archiveurl=https://web.archive.org/web/20130226143503/http://cse.ffpri.affrc.go.jp/hiroh/publications/SupplementCoprophagy.pdf}}.</ref>.

Для більшості ссавців притаманна наявність у стінках сліпої кишки великої кількості лімфатичної тканини, що робить її важливим органом імунної системи. У [[Людина розумна|людини]] сліпа кишка особливої ролі в травленні не грає{{sfn|Наумов, Карташёв|1979|с=219—220}}{{sfn|Медников|1994|с=355}}, а у м'ясоїдних видів вона розвинена слабо або взагалі відсутня{{sfn|Наумов|1982|с=305}}.

У ободовій кишці калові маси зневоднюються, накопичуються в прямій кишці і потім видаляються з організму через [[анальний отвір]]{{sfn|Медников|1994|с=355}}.

Загальна довжина кишечника у ссавців дуже сильно різниться, відповідаючи складу їхньої їжі. Зазвичай його відносна довжина значно більша у рослиноїдних видів. Так, у [[Кажани|кажанів]] кишечник довший за тіло в 1,5–4 рази, у [[Комахоїдні|комахоїдних]]&nbsp;— в 2,5–4,2 рази, у [[Гризуни|гризунів]]&nbsp;— від 5,0 ([[меріонес полуденний]]) до 11,5 ([[морська свинка]]), у [[вовк]]а&nbsp;— в 6,5 раз, у [[Коневі|коня]]&nbsp;— в 12, у [[Вівця|вівці]]&nbsp;— в 29 разів{{sfn|Наумов|1982|с=305}}{{sfn|Наумов, Карташёв|1979|с=220}}.

== Система виділення і осморегуляція ==
{{файл з описом|KidneyAndNephron-v4 Antares42-ru.svg|рамка=проста|обтікання=праворуч|максимальна ширина=800px|400px|праворуч||загальний заголовок=Будова [[нирки]] і [[нефрон]]а ссавця:|
:''1'' — корковий шар, 
:''2'' — мозковий шар, 
:''3'' — ниркова [[артерія]], 
:''4'' — ниркова [[Вена (анатомія)|вена]], 
:''5'' — [[сечовід]], 
:''6'' — [[нефрон]]и, 
:''7'' — приносна [[артеріола]], 
:''8'' — судинний клубочок, 
:''9'' — капсула Шумлянського — Боумена, 
:''10'' — ниркові канальці і [[петля Генле]], 
:''11'' — виносна артеріола, 
:''12'' — навколоканальцеві [[Капіляр (біологія)|капіляри]].
}}
{{Див. також|Сечова система}}
Система органів, які утворюють, накопичують і виділяють [[Сеча|сечу]], ссавців складається з пари [[Нирки|нирок]], двох [[Сечовід|сечоводів]], [[Сечовий міхур|сечового міхура]] і [[Сечовипускний канал|сечовипускного каналу]]{{sfn|Campbell|2011|p=962}}.

[[Нирки]] ссавців, як і в інших наземних хребетних, тазові ([[Метанефрос|метанефричні]]). Нирки здійснюють [[водно-сольовий обмін]] організму і виводять з нього токсичні залишки обміну речовин. Кінцевими продуктами білкового обміну є [[сечовина]] і [[сечова кислота]]. Сечовина утворюється в печінці з [[аміак]]у, а сечова кислота&nbsp;— продукт розпаду [[пурин]]ів{{sfn|Медников|1994|с=362}}. При цьому у ссавців сечовина за змістом у сечі різко переважає над сечовою кислотою (у плазунів і птахів співвідношення зворотне){{sfn|Константинов, Наумов, Шаталова|2012|с=338}}.

Нирки ссавців мають бібчастий вигляд і розташовуються у поперековій області, обабіч хребта. У [[Китоподібні|китоподібних]] і деяких [[Хижі|хижих]] нирки складаються з декількох часточок. Кожна нирка складається з коркової і мозкової речовини, обидві ці області сполучаються з нирковими артеріями і венами{{sfn|Ткаченко|2009|с=305}}. Сеча, що утворюється в нирці при фільтрації плазми крові, надходить у {{iw|Ниркова миска|ниркову миску|en|Renal pelvis}}, звідки невеликими порціями потрапляє [[Сечовід|сечоводом]] у [[сечовий міхур]], де накопичується; потім вона по [[сечівник]]у виходить назовні організму{{sfn|Гистология, цитология и эмбриология|2004|с=692—693}}.

[[Паренхіма]] нирки представлена епітеліальними [[Ниркові канальці|нирковими канальцями]], які спільно з кровоносними капілярами утворюють нефрони. [[Нефрон]]&nbsp;— структурно-функційна одиниця нирки; в кожній нирці ссавця містяться тисячі нефронів (у [[Хатня миша|хатньої миші]]&nbsp;— близько 5 тисяч, у [[Людина розумна|людини]]&nbsp;— близько одного мільйона){{sfn|Константинов, Наумов, Шаталова|2012|с=337}}{{sfn|Гистология, цитология и эмбриология|2004|с=678—679}}. Нефрон складається з {{iw|Ниркове тільце|ниркового тільця|en|Renal corpuscle}} і {{iw|Видільна трубочка|видільної трубочки|de|Nierenkanälchen}}; своєю чергою, до складу ниркового тільця входять {{iw|судинний клубочок||en|Glomerulus (kidney)}} з мережею капілярів і околишня його двошарова {{iw|капсула Шумлянського — Боумена||en|Bowman's capsule}}. Під тиском крові деяка кількість плазми потрапляє з капілярів у простір капсули; утворений [[фільтрат]] називається ''{{iw|Первинна сеча|первинною сечею|ru|Первичная моча}}'', яка відрізняється від плазми крові відсутністю [[Клітини крові|клітин крові]], а також малою кількістю [[Білки|білків]]-[[аніон]]ів. У нефрона вона піддається подальшій фільтрації і рухається відділами видільної трубочки&nbsp;— [[Проксимальний каналець|проксимальним канальцем]], [[Петля Генле|петлею Генле]] і {{iw|Дистальний звивистий каналець|дистальним звивистим канальцем|en|Distal convoluted tubule}}. Нефрон відкривається у {{iw|Збірна трубочка нирки|збірну трубочку|en|Connecting tubule}}; по ній сеча виходить з нефрона, а потім, зрештою, переходить у ниркову миску{{sfn|Ткаченко|2009|с=305—310}}{{sfn|Campbell|2011|p=963—965}}.

[[Файл:2621_Loop_of_Henle_Countercurrent_Multiplier_System_-_ru.svg|thumb|400px|Реабсорбція в петлі Генле]]
У проксимальному канальці відбувається реабсорбція [[іон]]ів [[Натрій|натрію]], [[Калій|калію]], [[хлор]]у, [[гідрокарбонат]]-іона, води, повне всмоктування [[Глюкоза|глюкози]], білків, [[Вітаміни|вітамінів]], [[Амінокислоти|амінокислот]]. Клітини епітелію видільної трубочки виділяють у фільтрат іони [[Амоній|амонію]] і [[Водень|водню]], регулюючи тим самим [[Водневий показник|pH]] організму; внаслідок азот знаходиться у сечі ссавців не тільки у вигляді сечовини, але й у вигляді іонів амонію. У низхідній частині петлі Генле вода реабсорбується через особливі канали, утворені білком [[аквапорин]]ів, однак каналів для іонів та інших речовин тут майже немає. У висхідній частині відбувається реабсорбція [[NaCl]]. Дистальний звивистий каналець грає ключову роль у регуляції скупчення іонів в організмі за рахунок зміни кількості секретуємих у сечу іонів К<sup>+</sup> і реабсорбіруемих NaCl. Нарешті, в збиральній трубочці відбувається всмоктування води, опосередковане аквапоринами{{sfn|Ткаченко|2009|с=305—310}}{{sfn|Campbell|2011|p=963—965}}.

Кількість реабсорбованої води можна змінювати, зменшуючи або збільшуючи число аквапоринів, і тим самим змінювати {{iw|осмолярність сечі||en|Urine osmolality}} і її кількість. Осмолярність сечі також можна регулювати, змінюючи осмолярність тканинної рідини і тим самим змінюючи параметри реабсорбції іонів. Ці механізми дають можливість отримувати концентровану сечу в умовах нестачі вологи і розбавлену при надлишку води{{sfn|Ткаченко|2009|с=305—310}}{{sfn|Campbell|2011|p=963—965}}. Взагалі, кількість сечі та її осмолярність знаходяться під контролем ряду гормонів, зокрема, [[вазопресин]]у, [[Ренін-ангіотензинова система|ренін-ангіотензин-альдостеронової системи]] і [[Передсердний натрійуретичний фактор|передсердного натрійуретичного пептиду]]{{sfn|Campbell|2011|p=969—971}}.

Серед хребетних здатність транспортувати солі крізь стінки ниркового канальця мають тільки ссавці і птиці. В останніх ця здатність виражена слабше, і [[осмотичний тиск]] їхньої сечі може перевищувати такий показник для плазми крові лише вдвічі, а у ссавців&nbsp;— у 25 разів{{sfn|Дзержинский, Васильев, Малахов|2014|с=403}}.

Виділяють три типи нефронів: ''суперфіційні'', розташовані поверхневі у корі і мають коротку петлю Генле (приблизно 15&nbsp;% усіх нефронів); ''інтракортикальні'', які відіграють основну роль в ультрафільтрації сечі (70&nbsp;%); ''юкстамедулярні'', виконують основну роль у процесах концентрування і розведення сечі (15&nbsp;%){{sfn|Гистология, цитология и эмбриология|2004|с=678—679}}{{sfn|Ткаченко|2009|с=306—307}}. Довжина петлі Генле у юкстамедулярних нефронів значною мірою визначається умовами проживання того чи іншого виду. Так, у нефронів ссавців, що живуть у посушливих краях, петля Генле довга, глибоко йде в мозкову речовину нирки. Довга петля Генле підтримує високий осмотичний градієнт в нирках, наслідок чого утворюється гіперосмотична сеча. Навпаки, у нефронів водних ссавців, що не мають проблем з [[Дегідратація (медицина)|дегідратацією]], петля Генле значно коротша, що обмежує їхні можливості з концентрування сечі. Наземні ссавці, які населяють помірно вологі області, мають нефрони зі середньою довжиною петлі Генле, і вони можуть виділяти сечу проміжного ступеня концентрування. Таким чином, наявність у ссавців юкстамедулярних нефронів можна вважати пристосуванням до наземного способу життя{{sfn|Campbell|2011|p=967}}.

Крім нирок, певну роль у виділенні грають [[потові залози]] і [[легені]], а також [[печінка]]. Найважливіше завдання останньої&nbsp;— утворення сечовини з надлишку [[Амінокислоти|амінокислот]]. Окрім того, у складі [[жовч]]і печінка виводить [[жовчні пігменти]], які утворюються при руйнуванні [[гемоглобін]]у старих [[еритроцит]]ів. Ці пігменти виходять з організму у складі [[кал]]у, надаючи йому своєрідний колір<ref>{{ref-en}} {{книга|автор=Тейлор Д., Грин Н., Стаут У. |заголовок=Биология: в 3-х тт. Т. 3|місце=М.|видавництво=Мир|рік=2010|сторінок=451|isbn=978-5-03-003828-5}}&nbsp;— С. 7.</ref>.

== Ендокринна система ==
[[Файл:Anatomy and physiology of animals Main endocrine organs of the body-int.svg|ліворуч|thumb|300px|Ендокринні залози псів: ''1''&nbsp;— епіфіз ([[шишкоподібне тіло]]), ''2''&nbsp;— [[гіпофіз]], ''3''&nbsp;— [[паращитоподібні залози]], ''4''&nbsp;— [[наднирник]]и, ''5''&nbsp;— [[щитоподібна залоза]], ''6''&nbsp;— [[підшлункова залоза]], ''7''&nbsp;— [[яєчник]]и, ''8''&nbsp;— [[сім'яник]]и.]]
Ендокринну систему складають [[залози внутрішньої секреції]], що регулюють роботу різних органів тіла. Ці залози не мають вивідних проток і виділяють вироблювані ними [[гормони]] безпосередньо в кров (рідше&nbsp;— в лімфу){{sfn|Медников|1994|с=371—372}}. У ссавців ендокринна система принципово схожа з подібними системами інших хребетних, відрізняючись не тільки складом або числом гормонів, скільки посиленням їхньої активності і спеціалізації{{sfn|Наумов, Карташёв|1979|с=235}}.

Тим не менш, деякі гормони у ссавців мають іншу дію, ніж у інших хребетних. Так, [[Меланоцитстимулювальні гормони|меланоцитстимулювальний гормон]] (МСГ) у земноводних, риб і плазунів регулює колір шкіри, контролюючи розподіл пігменту в клітинах шкіри, які називаються [[меланоцит]]ами. У ссавців МСГ не тільки впливає на розподіл пігменту у шкірі, але діє на обмін речовин і відповідає за відчуття голоду. Іншим прикладом може служити [[пролактин]], який у прісноводних риб регулює водно-сольовий обмін, у земноводних гальмує метаморфоз, у птахів регулює метаболізм жирів і репродуктивні функції, а у ссавців сприяє зростанню молочних залоз і утворенню молока{{sfn|Campbell|2011|p=988}}.

До числа найважливіших ендокринних залоз відносять:
* ''[[Гіпоталамус]]''&nbsp;— центральна структура регуляції ендокринних функцій. Його нейрони синтезують і секретують особливі регуляторні пептиди&nbsp;— [[нейрогормони]], транспортовані до структур мозку, [[ліквор]]а або [[гіпофіз]]у. Ці нейрогормони можуть переважно діяти на вісцеральні органи ([[окситоцин]], [[вазопресин]]), на функції нервової системи ([[ендорфін]], [[енкефалін]], [[нейротензин]], вазопресин, {{iw|ангіотензин||en|Angiotensin}} тощо), або ж на залізисті клітини [[аденогіпофіз]]а ({{iw|рилізинг-гормони||en|Releasing and inhibiting hormones}}: ліберіни&nbsp;— підсилюють секрецію, [[статини]]&nbsp;— пригнічують){{sfn|Ткаченко|2009|с=81—82}}.
* ''[[Гіпофіз]]''&nbsp;— має три відділи, задній з яких, ''нейрогіпофіз'', секретує вазопресин і окситоцин (перший в основному регулює водно-сольовий обмін, другий&nbsp;— скорочення [[Гладенькі м'язи|гладеньких м'язів]] при пологах, [[Лактація|лактації]]), а передній, ''[[аденогіпофіз]]'', виділяє кілька гормонів, причому дії його залізистих клітин знаходяться під контролем гіпоталамуса, які здійснюються через вищезгадані нейрогормони. В аденогіпофізі розрізняють п'ять груп хромафільних клітин, що виробляють такі гормони: [[соматотропін]] (або гормон росту), пролактин, [[тиреотропін]], гонадотропіни ([[Фолікулостимулювальний гормон|фолікулостимулювальний]] і [[Лютеїнізувальний гормон|лютеїнізувальний]]), [[Тиреотропний гормон|тиреотропин]] (або [[адренокортикотропний гормон]]). [[Кортикотропін]], гонадотропіни та тиреотропин регулюють відповідно кору наднирників, статеві залози і щитоподібну залозу, а соматотропин і пролактин діють на різні тканини-мішені{{sfn|Ткаченко|2009|с=103, 112}}.
* ''[[Епіфіз]]''. Вироблюваний їм гормон [[мелатонін]] бере участь у регуляції [[Циркадний ритм|циркадних ритмів]]{{sfn|Campbell|2011|p=986}}.
* ''[[Щитоподібна залоза]]''. Найважливіший з її гормонів, [[тироксин]], регулює розвиток організму і [[обмін речовин]], інший гормон, [[кальцитонін]], бере участь у {{iw|Кальцієвий обмін|кальцієвому обміні|en|Calcium metabolism}}, а саме знижує рівень кальцію в крові{{sfn|Ткаченко|2009|с=121}}.
* ''[[Паращитоподібні залози]]''. Вироблюваний ними [[паратгормон]], передусім, регулює кальцієвий обмін і є [[Антагоніст (фармакологія)|антагоністом]] кальцитоніну{{sfn|Ткаченко|2009|с=123}}.
* ''[[Наднирники]]''. Їхню мозкову речовину відповідає за вироблення [[катехоламін]]ів&nbsp;— [[адреналін]]у і [[норадреналін]]у, що впливають на кровообіг, {{iw|вуглеводний обмін||en|Carbohydrate metabolism}} і роботу нервової системи. У кірковому шарі надниркових залоз синтезуються [[стероїдні гормони]]: [[мінералокортикоїд]] [[альдостерон]] регулює водно-сольовий обмін, [[глюкокортикоїди]] мають широкий спектр дії на метаболізм і [[Статеві гормони|статеві стероїди]]{{sfn|Ткаченко|2009|с=113—115}}.
[[Файл:Suckale08 fig2 islet structure.jpg|thumb|300px|Схема, що ілюструє структурні відмінності між [[Острівці Лангерганса|острівцями Лангерганса]] [[щур]]а (зверху) і [[Людина розумна|людини]] (знизу). Різні типи клітин пофарбовані в різні кольори. В острівцях щура, на відміну від острівців людини, внутрішня (кіркова) частина має своєрідний склад, представлений виключно β-клітинами, а клітини інших типів відтиснені до периферії.]]
Деякі органи виконують одночасно кілька важливих ендокринних і неендокринних завдань. Так, [[підшлункова залоза]], що виділяє травні ферменти, секретує також і низку гормонів. Таку секрецію здійснюють [[острівці Лангерганса]]&nbsp;— скупчення клітин декількох типів, які виділяють наступні гормони (беруть участь, перш за все, у регуляції вуглеводного обміну): [[інсулін]] ([[Бета-клітина|β-клітини]]), [[глюкагон]] ([[Альфа-клітина|α-клітини]]), [[соматостатин]] ([[Дельта-клітина|δ-клітини]]), {{iw|панкреатичний поліпептид||en|Pancreatic polypeptide}} ({{iw|PP-клітина|PP-клітини|en|PP cell}}), [[грелін]] ({{iw|Епсилон-клітина|ε-клітини|en|Epsilon cell}}){{sfn|Ткаченко|2009|с=126—127}}. При цьому співвідношенні клітинних складових острівців Лангерганса різна у різних видів ссавців. Так, у гризунів майже вся центральна частина острівця зайнята β-клітинами, а інші клітини відтиснені до периферії; у людини ж α- і β-клітини рівномірно розташовуються по всьому острівцю<ref>{{cite pmid|7559135}}</ref>. Печінка, що виділяє жовч, теж секретує ряд гормонів: {{iw|ангіотензин||en|Angiotensin}}, [[тромбопоетин]], [[гепсидин]], [[бетатрофін]], а також [[інсуліноподібний фактор росту 1]]<ref>{{ref-en}} {{cite web |url=http://users.rcn.com/jkimball.ma.ultranet/BiologyPages/L/LiverHormones.html |title=Hormones of the Liver |accessdate=2014-08-11 |archiveurl=https://web.archive.org/web/20140706064514/http://users.rcn.com/jkimball.ma.ultranet/BiologyPages/L/LiverHormones.html |archivedate=2014-07-06 |deadlink=yes }} {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20140706064514/http://users.rcn.com/jkimball.ma.ultranet/BiologyPages/L/LiverHormones.html |date=2014-07-06 }}</ref>.

[[Статеві залози]]&nbsp;— [[сім'яники]] і [[яєчники]]&nbsp;— також поєднують ендокринні та неендокринні функції: в них виробляються [[гамети]]&nbsp;— [[сперматозоїди]] і [[яйцеклітини]], а також утворюються [[статеві гормони]], найважливішими з яких є [[тестостерон]] і [[естроген]] відповідно. Інший важливий жіночий гормон, необхідний для овуляції&nbsp;— [[прогестерон]], який виділяється в основному клітинами [[Жовте тіло|жовтого тіла]]{{sfn|Ткаченко|2009|с=127—128}}.

У ссавців безліч гормонів утворюється в органах і тканинах, що не належать до ендокринних залоз, але містять ендокринні клітини{{sfn|Campbell|2011|p=976}}. До числа таких органів і тканин відносять такі:
* ''[[Шлунково-кишковий тракт]]''. Клітини [[Слизова оболонка|слизової оболонки]] [[Шлунок|шлунка]] і [[Дванадцятипала кишка|дванадцятипалої кишки]] секретують безліч пептидів, які спричиняють переважно місцеву дію{{sfn|Ткаченко|2009|с=133}}. Серед таких ''інтестинальних'' гормонів: [[гастрин]], що виробляється шлунком та який стимулює секрецію пепсину і активує [[Моторика|моторику]] шлунку; [[холецистокінін]], який секретується переважно в дванадцятипалій кишці та активує травлення в [[Тонкий кишечник|тонкій кишці]]{{sfn|Ткаченко|2009|с=264}}; [[грелін]], що виробляється [[Парієтальна клітина|парієтальними клітинами]] шлунка і підсилює апетит{{sfn|Ткаченко|2009|с=133}}, й інші.
* ''[[Плацента]]''. Крім забезпечення харчування і виведення [[метаболіт]]ів від [[Плід (анатомія)|плоду]], вона також виділяє ряд гормонів&nbsp;— перш за все [[хоріонічний гонадотропін]], що гальмує розвиток [[Фолікул яєчника|фолікулів]] в яєчниках матері і підтримує синтез [[прогестерон]]у й [[естроген]]у в жовтому тілі доти, поки плацента не буде здатна сама синтезувати їхню достатню кількість. Окрім хоріонічного гонадотропіну, естрогену і прогестерону плацента синтезує кортикотропін-рилізинг-гормон ([[кортиколіберин]]), {{iw|плацентарний лактоген||en|Placental lactogen}} і [[проопіомеланокортин]]{{sfn|Зильбернагль, Деспопулос|2013|с=312}}.
* ''[[Тимус]]'' (вилочкова залоза). Забезпечує продукцію специфічних Т-лімфоцитів і виділяє також гормони групи {{iw|Тимозини|тимозинів|en|Thymosins}} і [[тимопоетин]], які керують процесом дозрівання [[T-лімфоцит]]ів<ref>{{ref-ru}} {{Cite web|url=http://humbio.ru/humbio/immunology/imm-gal/00129c39.htm|title=Humbio: Гормоны тимуса|deadlink=yes|archiveurl=https://web.archive.org/web/20140307061944/http://humbio.ru/humbio/immunology/imm-gal/00129c39.htm|archivedate=2014-03-07}}</ref>, а також регулюють процеси синтезу клітинних [[Рецептор (білок)|рецепторів]] до гормонів і [[нейромедіатор]]ів, стимулюють руйнування [[ацетилхолін]]у в {{iw|Нервово-м'язовий синапс|нервово-м'язових синапсах|en|Neuromuscular junction}} і беруть участь у регуляції інших процесів, важливих для всього організму{{sfn|Ткаченко|2009|с=129}}.
* ''[[Нирки]]''. Деякі їхні клітини секретують гормони [[кальцитріол]] (третій кальційрегулювальний гормон), [[ренін]] (початкова ланка [[Ренін-ангіотензинова система|ренін-ангіотензин-альдостеронової системи]]) і [[еритропоетин]]{{sfn|Ткаченко|2009|с=129}} (стимулює утворення [[еритроцит]]ів у [[Червоний кістковий мозок|червоному кістковому мозку]] ([[еритропоез]])<ref>{{cite web |url=http://www.medterms.com/script/main/art.asp?articlekey=8279 |title=MedicineNet: erythropoietin |accessdate=29 грудня 2019 |archive-date=9 серпня 2012 |archive-url=https://web.archive.org/web/20120809190115/http://www.medterms.com/script/main/art.asp?articlekey=8279 }} {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20120809190115/http://www.medterms.com/script/main/art.asp?articlekey=8279 |date=2012-08-09 }}</ref>).
* ''[[Серце]]''. [[Кардіоміоцит]]и серця виділяють [[передсердний натрійуретичний пептид]]&nbsp;— потужний {{iw|вазодилататор||en|Vasodilation}} і антагоніст-ангіотензин-альдостеронової системи{{sfn|Ткаченко|2009|с=132}}. У передсердях в малих кількостях утворюються також [[соматостатин]] і [[ангіотензин]]-II{{sfn|Ткаченко|2009|с=133}}.
* ''[[Жирова тканина]]''. Її клітини, [[адипоцити]], секретують гормон [[лептин]], що пригнічує апетит і виступає тим самим антагоністом [[грелін]]у{{sfn|Ткаченко|2009|с=133}}.

Гормони ссавців представлені різними класами органічних сполук. Серед них є [[пептиди]] ([[окситоцин]], [[вазопресин]], [[адренокортикотропний гормон]], [[паратгормон]], [[кальцитонін]]), [[білки]] ([[гормон росту]], [[пролактин]], [[інсулін]], [[глюкагон]]), [[глікопротеїни]] ([[фолікулостимулювальний гормон]], [[лютеїнізувальний гормон]], [[тиреотропний гормон]]), похідні [[Амінокислоти|амінокислот]] ([[трийодтиронін]], [[тироксин]], [[адреналін]], [[норадреналін]], [[мелатонін]]) і [[стероїди]] ([[глюкокортикоїди]], [[мінералокортикоїди]], [[андрогени]], [[естрогени]], [[прогестерон]]){{sfn|Campbell|2011|p=986}}.

== Репродуктивна система ==

=== Статеві органи ===
[[Файл:Male Genetal System Rabbit-ru.svg|ліворуч|thumb|300px|<center>Статева система самця [[кролик]]а</center>]]
Статеві залози самців ссавців, [[сім'яники]], мають своєрідну овальну форму. В [[Однопрохідні|однопрохідних]], [[Неповнозубі|неповнозубих]], [[броненосці]]в, [[Хоботні|хоботних]] і [[Китоподібні|китоподібних]] вони протягом усього життя тварини залишаються в порожнині тіла, але у більшості інших ссавців згодом насінники опускаються в розташований зовні шкірястий мішечок&nbsp;— [[Мошонка|мошонку]]. Через [[Сім'явивідна протока|сім'явивідні протоки]] та парний [[сім'япровід]] вироблені сім'яниками [[сперматозоїди]] надходять у [[сечівник]], розташований у самця на нижній частині [[пеніс]]а. До цієї протоки свій рідкий секрет виділяють [[передміхурова залоза]] і [[куперові залози]]. Внаслідок утворюється сперма. Під час статевого акту вона потрапляє у [[Піхва ссавців|вагіну]] (у однопрохідних&nbsp;— у [[Клоака|клоаку]]) самки{{sfn|Дзержинский, Васильев, Малахов|2014|с=406—407}}.
[[Файл:Marsupial and eutherian sexual organ female.png|thumb|Статева система самок [[Сумчасті|сумчастих]] (ліворуч) і [[Eutheria|евтериїв]] (праворуч). ''1''&nbsp;— [[яєчник]], ''2''&nbsp;— [[матка]], ''3''&nbsp;— бічна [[вагіна]], ''4''&nbsp;— вагіна, ''5''&nbsp;— родові шляхи]]
Наявні в пенісі [[Печеристе тіло|печеристі тіла]] при статевому збудженні наповнюються кров'ю, завдяки чому він стає пружним і збільшується в об'ємі. Додаткову міцність пеніса надає наявна у низки ссавців ([[сумчасті]], [[китоподібні]], [[хижі]], деякі [[кажани]], [[гризуни]] і [[примати]]) в кінцевій його частині непарна кістка&nbsp;— [[бакулюм]]. У сумчастих пеніс часто буває роздвоєний відповідно до наявності двох вагін у самок{{sfn|Константинов, Наумов, Шаталова|2012|с=340—346}}.

Статеві залози самиць ссавців, [[яєчники]], завжди лежать у порожнині тіла; туди ж своїми воронками відкриваються парні [[Яйцепровід|яйцепроводи]]. Дозріла яйцеклітина (у [[Однопрохідні|однопрохідних]] вона досить велика: 2,5—4,0 ''мм'', а у [[Сумчасті|сумчастих]] і [[Плацентарні|плацентарних]] мікроскопічно мала: 0,2—0,4 и 0,05—0,2 ''мм'' відповідно) під час [[Овуляція|овуляції]] через порожнину тіла потрапляє у [[Фаллопієві труби|фаллопієву трубу]]&nbsp;— верхній звитий відділ яйцепроводу. У фаллопієвій трубі (у [[Звичайний тенрек|звичайного тенрека]]&nbsp;— в яєчнику) і відбувається [[запліднення]]; утворена [[зигота]] тут же починає дробитися і пересувається в [[Матка|матку]], де і відбувається розвиток [[ембріон]]а{{sfn|Константинов, Шаталова|2004|с=394}}{{sfn|Барабаш-Никифоров, Формозов|1963|с=86—88, 267}}.

=== Репродуктивні цикли самок ===

==== Оваріальний цикл ====
{{main|Менструальний цикл}}
[[Файл:MenstrualCycle_-_ru.svg|thumb|300px|Зміни рівнів гормонів і гістологічних особливостей ендометрію матки в ході менструального циклу]]
Якщо у самців ссавців [[гамети]] утворюються постійно після настання статевого дозрівання, то у самок гамети дозрівають циклічно, і разом з ними циклічно змінюються рівні жіночих статевих гормонів, а також відбуваються деякі циклічні зміни в жіночих репродуктивних органах. Циклічний послідовний ряд фізіологічних процесів дозрівання яйцеклітини і фолікула отримав назву ''оваріального'', або ''яєчникового, циклу''<ref name="Ovar">{{Із|Большого медицинского словаря |url=http://dic.academic.ru/dic.nsf/medic2/54474 |title=Яичниковый цикл}}</ref>.

==== Менструальний цикл ====
[[Менструальний цикл|Менструальним]], або маточним, циклом називають циклічні зміни ендометрія матки у відповідь на циклічну секрецію жіночих статевих стероїдів. Менструальний цикл притаманний і людині, а також деяким приматам{{sfn|Campbell|2011|p=1010}}. Менструальний цикл включає три фази: менструальну, проліферативну і секреторну{{sfn|Ткаченко|2009|с=469—470}}.

''[[Менструація|Менструальна фаза]]'' проявляється кровотечею з порожнини [[Матка|матки]] внаслідок відторгнення шару [[Ендометрій|ендометрію]], яка відбувається наприкінці оваріального циклу, якщо не було запліднення яйцеклітини. ''[[Проліферація|Проліферативна фаза]]'' збігається з фолікулярною і овуляторною фазами оваріального циклу. За цієї фази під дією естрогенів відбувається клітинна проліферація тканин органів жіночої статевої системи, зміни, що відбуваються у ході неї, спрямовані на полегшення можливого в майбутньому руху сперматозоїдів до яйцеклітини; крім того, збільшується кількість рецепторів до прогестерону. ''Секреторна фаза'' починається безпосередньо після овуляції, коли зростає рівень прогестерону в крові за рахунок виділення цього гормону [[Жовте тіло|жовтим тілом]]. Прогестерон і [[естрадіол]] жовтого тіла регулюють розвиток слизової оболонки і кровоносних судин в ендометрії, а також підсилюють секрецію [[слиз]]у і синтез речовин, необхідних для підтримки метаболізму заплідненої яйцеклітини, і сприяють її впровадження в оболонку матки. Якщо запліднення не відбувається, то через лютеоліз рівень прогестерону і естрадіолу падає, тонус гладких м'язів артерій ендометрія збільшується, що викликає його [[Ішемія|ішемію]], [[некроз]] і [[Менструальна кровотеча|менструальну кровотечу]]{{sfn|Ткаченко|2009|с=470—471}}.

У ссавців, що мають менструальний цикл, самиці здатні до статевої поведінки за будь-якої миті циклу. Однак згодом (у людини&nbsp;— у віці 46–54 років, після приблизно 500 циклів) в них настає припинення менструацій&nbsp;— [[менопауза]]. При менопаузі яєчники стають нечутливими до фолітропіна і лютеотропіна{{sfn|Campbell|2011|p=1010}}.

==== Естральний цикл ====
{{main|Еструс}}
Більша частина самиць ссавців, проте, менструального циклу не мають, хоча перед овуляцією ендометрій у них також потовщується. У самок цих ссавців під час відсутності запліднення відбувається тільки реабсорбція ендометрія і відсутня маткова кровотеча. Вони не мають менопаузи, крім того, вони здатні до прояву статевої активності і до спаровування не за будь-якої миті циклу, як у самок, що мають менструальний цикл, а лише у визначений період, званий ''[[еструс]]ом'', або ''тічкою''. Зміни в ендометрії і в цьому випадку відбувається циклічно: має місце естральний цикл{{sfn|Campbell|2011|p=1010}}{{sfn|Vaughan, Ryan, Czaplewski|2011|p=392}}.

Тривалість і частота естрального циклу у різних ссавців істотно розрізняються. Виділяють моноестральні види, для яких властивий лише один естральний циклу протягом року, і поліестральні види, які мають протягом року кілька естральних циклів. До моноестральних видів відносяться [[однопрохідні]], частина [[Сумчасті|сумчастих]], [[кроти]], багато [[Хижі|хижих]] ([[ведмеді]], [[вовки]], [[Лисиці (триба)|лисиці]] тощо), деякі [[гризуни]] ([[бобри]], [[бабаки]]), [[козулі]]. У них еструс зазвичай приурочений до певної пори року, а більшу частину року становить ''анеструс''&nbsp;— час, коли самиця до спаровування нездатна{{sfn|Vaughan, Ryan, Czaplewski|2011|p=392}}.

До поліестральних видів відносяться багато [[Гризуни|гризунів]] і [[Копитні|копитних]], [[лев]]и, [[гієни]] тощо. Тривалість естрального циклу у таких ссавців зазвичай зменшується зі зменшенням розмірів тварини: так, в [[Африканський слон|африканських слонів]] цикл триває 16 тижнів, у [[щур]]ів&nbsp;— 5 днів, у [[Хом'як сирійський|сирійського хом'яка]]&nbsp;— всього 4 дні{{sfn|Campbell|2011|p=1010}}{{sfn|Vaughan, Ryan, Czaplewski|2011|p=392—395}}. У корів тривалість естрального циклу становить у середньому 21 день<ref>{{cite web |url=https://beef.unl.edu/learning/estrous.shtml |title=Estrous Cycle Learning Module |accessdate=29 грудня 2019 |archive-date=1 березня 2014 |archive-url=https://web.archive.org/web/20140301210123/http://beef.unl.edu/learning/estrous.shtml }}</ref> і тривалість тічки становить 18–24 години, а в коней вона же триває 4–7 днів при довгості естрального циклу 19–25 днів<ref>{{cite web |url=http://www.ttuhsc.edu/som/obgyn/documents/estouscycle.pdf |title=Estrous cycle |accessdate=2014-06-23 |archiveurl=https://web.archive.org/web/20160305110302/http://www.ttuhsc.edu/som/obgyn/documents/estouscycle.pdf |archivedate=2016-03-05 |deadlink=yes }} {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20160305110302/http://www.ttuhsc.edu/som/obgyn/documents/estouscycle.pdf |date=2016-03-05 }}</ref>.

Естральний цикл включає 4 фази: ''проеструс'', ''еструс'', ''метеструс'', ''діеструс''. Під час проеструса починається ріст одного або декількох [[Фолікул яєчника|фолікулів]], посилюється секреція [[естроген]]ів, відбувається потовщення [[Ендометрій|ендометрія]]. Фазу еструса означують найвищий рівень секреції естрогенів і підвищена сексуальна сприйнятливість самки, нерідко виявлювана в активному пошуку зближення із самцем. Зазвичай еструс супроводжується овуляцією, хоча у деяких [[Комахоїдні|комахоїдних]], [[Хижі|хижих]], [[гризун]]ів і більшості [[Зайцеподібні|зайцеподібних]] овуляція відбувається тільки після спарювання. Якщо запліднення і подальша імплантація зародка не відбулися, збудження змінюється гальмуванням: настає фаза метеструса, під час якої секреція естрогенів падає, а секреція прогестерону, навпаки, досягає піку. Останній фазі циклу&nbsp;— діеструсові&nbsp;— відповідає низький рівень секреції усіх гормонів, що виробляються яєчниками. У поліестральних видів відносно короткий діеструс змінюється новим проеструсом, а в моноестральних видів настає тривалий анеструс{{sfn|Vaughan, Ryan, Czaplewski|2011|p=392—394}}.

Співвідношення між тривалістю фаз естрального циклу видоспецифічні. Так, у [[Пацюк сірий|сірого пацюка]] проеструс і еструс тривають по 12 годин, метеструса&nbsp;— 21 годин, діеструс&nbsp;— 57 годин; у [[Свиня свійська|свійської свині]] відповідно&nbsp;— 3, 2–3, 3 й 11–13 днів<ref>{{ref-en}} {{книга|заголовок=The Laboratory Rat. 2nd ed|посилання=http://www.sciencedirect.com/science/book/9780120749034|відповідальний=Ed. by M. A. Suckow, S. H. Weisbroth, C. L. Franklin|місце=London|видавництво=Elsevier Academic Press|рік=2006|allpages=xvi + 912|isbn=978-0-12-074903-4}}&nbsp;— P. 149.</ref><ref>{{ref-en}} {{книга|автор=Engelking L. R. |заголовок=Review of Veterinary Physiology|місце=Jackson|видавництво=Teton NewMedia|рік=2002|allpages=657|isbn=1-893441-69-5}}&nbsp;— P. 436.</ref>.

=== Визначення статі ===
{{Див. також|Визначення статі}}
[[Файл:YChromShowingSRY2.png|ліворуч|міні|<center>[[Y-хромосома]] людини</center>]]
Ссавцям притаманний гетерогаметний спосіб визначення статі: є диморфні [[статеві хромосоми]] ''[[X-хромосома|X]]'' і ''[[Y-хромосома|Y]]'', причому [[геном]] самців містить і хромосому ''X'', і хромосому ''Y'', тоді як геном самиць&nbsp;— дві хромосоми ''X''. У [[Плацентарні|плацентарних]] ссавців стать визначається геном [[SRY]] на дистальній ділянці короткого плеча ''Y''-хромосоми; цей ген проявляє короткочасну діяльність в [[онтогенез]]і, зачинаючи роботу [[Сім'яні залози|сім'яної залози]]. Якщо цього гена немає або роботу його придушити, то [[гонада]] розвивається в [[яєчник]], секретуючий гормони, які надалі визначають жіночий тип розвитку організму<ref>{{ref-ru}} {{стаття|автор=Гродницкий Д. Л. |заголовок=Концепция зародышевой плазмы Августа Вейсмана как основная причина неадекватности неодарвинизма|видання=Журнал общей биологии|рік=2000|том=61, № 4|сторінки=371—380}}</ref>.

Різко різниться спосіб визначення статі у [[качкодзьоб]]а: в нього стать задається не однією, а п'ятьма парами статевих хромосом (самець має набір хромосом ''XYXYXYXYXY'', а самиця&nbsp;— ''XXXXXXXXXX'')<ref name="warren">{{cite pmid|18464734}}</ref>.

У 1990-х рр. виявлено особливості визначення статі у деяких гризунів. В одного з видів [[Сліпачок|сліпачків]] обидві статі мають набір статевих хромосом ''XO'', в іншого виду&nbsp;— ''XX'', а у третього з вивчених видів механізм визначення статі&nbsp;— звичайний ссавцевий<ref>{{cite pmid|12047951}}</ref>. У [[Рюкюська колюча миша|рюкюських колючих мишей]] також відсутня ''Y''-хромосомою, а значить, і ген ''SRY''<ref>{{cite pmid|21656076}}</ref>.

=== Виношування плоду ===
[[Матка]] є нижнім розширеним відділом яйцепроводу. В [[Однопрохідні|однопрохідних]] і [[Сумчасті|сумчастих]] матки повністю розділені. У плацентарних розрізняють{{sfn|Дзержинский, Васильев, Малахов|2014|с=408}}{{sfn|Vaughan, Ryan, Czaplewski|2011|p=25, 389}}:
* ''подвійну матку'': кожна матка відкривається в вагіну самостійним отвором (багато [[гризун]]ів, [[трубкозуб]]і, [[дамани]], [[хоботні]]);
* ''двохроздільну матку'': обидві матки зрослися кінцями і мають загальний вивідний отвір (низка [[гризун]]ів, деякі [[хижі]] і [[копитні]]);
* ''дворогу матку'': матки зрослися на половину довжини ([[комахоїдні]], низка [[Рукокрилі|рукокрилих]], [[Хижі|хижих]], [[Копитні|копитних]], [[Китоподібні|китоподібних]] і нижчі [[примати]]);
* ''просту матку'': матки повністю злилися в єдину матку ([[Xenarthra|неповнозубі]], деякі [[кажани]], [[вищі примати]]).

У однопрохідних плацента не утворюється, а вагітність триває 14 діб у качкодзьоба і від 16 до 27 днів у єхиднових і завершується відкладанням яєць розміром 1–2&nbsp;см в ороговілій шкаралупі, що містять більш ніж наполовину розвинений ембріон. Потім самка качкодзьоба висиджує яйця в кублі протягом 9–10 діб, а самка єхидни виношує їх 10–11 днів у шкірястій {{iw|Виводкова сумка|сумці|en|Pouch (marsupial)}}. Вилуплене дитинча залишається у сумці ще досить довго{{sfn|Разнообразие млекопитающих, ч. I|2004|с=90—91, 95}}.
[[Файл:Joey in pouch.jpg|thumb|237px|<center>Новонароджене дитинча [[кенгуру]], що причепилося до соска</center>]]
У сумчастих під час вагітності вже виникає плацента&nbsp;— специфічний орган зв'язку плода і материнського організму, що утворюється шляхом зрощення зовнішньої оболонки зародка (''[[хоріон]]а'') і розпушеного епітелію матки. Цей орган забезпечує постачання зародка киснем і живильними речовинами та виведення вуглекислоти і продуктів обміну{{sfn|Дзержинский, Васильев, Малахов|2014|с=408—410}}. Однак плацента сумчастих примітивна&nbsp;— ''хоріовітелінова'', що зв'язує зародок і організм матері через кровоносні судини [[Жовтковий мішок|жовткового мішка]] (у [[Бандикутові|бандикутів]] плацента&nbsp;— ''хоріоалантоїсна'', тобто забезпечує зв'язок зародка з організмом матері через кровоносні судини [[алантоїс]]а, але позбавлена ворсинок, притаманних для плацентарних). Внаслідок період внутрішньоутробного життя у сумчастих короткий, складаючи від 8 до 42 днів (у [[Опосумові|опосумів]]&nbsp;— 12–13, [[Коала|коали]]&nbsp;— 30–35, [[Гігантський кенгуру|гігантського кенгуру]]&nbsp;— близько 36 днів), а дитинча народжується сильно недоношеним (розміри дитинчати двометрового гігантського кенгуру не перевищують 25&nbsp;мм, а важить він менше 1 г). Після народження дитинча настільки слабкий, що тижнями висить, приліпившись до [[Сосок|соска]], і не в змозі навіть смоктати; мати сама періодично впорскує, скорочуючи м'язи молочного поля, молоко йому в рот{{sfn|Кэрролл, т. 3|1993|с=5—6, 241}}{{sfn|Разнообразие млекопитающих, ч. I|2004|с=109, 114, 136, 142, 176}}.
[[Файл:Catfetus1.jpg|thumb|ліворуч|250px|Будова [[Матка|матки]] [[Кішка|кішки]] із зародком під час [[Вагітність|вагітності]]: ''1''&nbsp;— [[пуповина]], ''2''&nbsp;— [[амніон]], ''3''&nbsp;— [[алантоїс]], ''4''&nbsp;— [[жовтковий мішок]], ''5''&nbsp;— розвивана гематома, ''6''&nbsp;— материнська частина [[Плацента|плаценти]]]]
Набагато досконаліший пристрій хоріоалантоїсної плаценти є у плацентарних. Їхній ембріон має винятковий зовнішній шар&nbsp;— [[трофобласт]], який утворює численні ворсинки хоріона, що глибоко проростають в епітелій матки. При цьому клітини трофобласта створюють між материнською і ембріональною тканинами активний [[Гематоплацентарний бар'єр|бар'єр]], що перешкоджає відторгненню плода через несумісність тканин; це робить можливим істотне продовження часу внутрішньоутробного розвитку, протягом якого плід надійно захищений від несприятливих умов зовнішнього середовища{{sfn|Кэрролл, т. 3|1993|с=5—6, 241}}.

Строк виношування плоду і ступінь розвитку новонароджених у різних видів плацентарних залежать від розмірів тварини: у [[Хом'як сирійський|сирійського хом'яка]] вона становить 16 днів, а у слонів&nbsp;— майже два роки (в [[Індійський слон|індійського слона]] 623—729 днів, у [[Саванний слон|саванного]]&nbsp;— 640—673 днів)<ref>{{ref-en}} {{стаття|автор=Chelini M. O., Souza N. L., Rocha A. M. e. a. |заголовок=Quantification of fecal estradiol and progesterone metabolites in Syrian hamsters (''Mesocricetus auratus'')|посилання =http://www.scielo.br/pdf/bjmbr/v38n11/v38n11a21.pdf|видання=Brazilian Journal of Medical and Biological Research|рік=2005|volume=38, № 11|pages=1711–1717}}</ref><ref>{{cite pmid|22298853}}</ref>.

Проте, ще сильніше строки вагітності залежать від умов життя дитинчат після пологів, і в цьому плані говорять про ''імматуронатні'' (незрілонароджувані) і ''матуронатні'' (зрілонароджувані) [[звірі]]{{sfn|Дзержинский, Васильев, Малахов|2014|с=410}}. До першої групи відносять насамперед тварин, що мають добре влаштовані притулку. У них вагітність коротша, а новонароджені з'являються на світ безпорадними, сліпими, часто голими; так, у [[Хатня миша|хатньої миші]] вагітність триває 19 днів, у [[Кролик|кролиці]]&nbsp;— 28–32, [[Вивірка|вивірки]]&nbsp;— 35–40, [[Лисиця|лисиці]]&nbsp;— 49–58, [[Свійська кішка|кішки]]&nbsp;— 58–65, [[Вовчиця|вовчиці]]&nbsp;— 60–68. Звірі ж, що не мають таких притулків, зазвичай належать до другої групи: їхня вагітність триває довше, а дитинчата народжуються зрячими, покритими шерстю і здатними до пересування; такими є, наприклад, дитинчата зайця-біляка і нутрії (у цих видів вагітність триває відповідно 49–51 і 128—133 дні)<ref name=Average>{{ref-en}} [https://web.archive.org/web/20091029153441/http://encarta.msn.com/media_701500881/Average_Animal_Gestation_Periods_and_Incubation_Times.html Average Animal Gestation Periods and Incubation Times]</ref>{{sfn|Разнообразие млекопитающих, ч. II|2004|с=390, 398, 412, 571}}. Особливо тривала вагітність у тварин, чиї дитинчата здатні вже через кілька годин після народження слідувати за матір'ю ([[копитні]], [[китоподібні]]): [[Свиня (рід)|свиня]]&nbsp;— 112—115 днів, [[лось]]&nbsp;— 240—250, [[корова]]&nbsp;— 279—292, [[Кінь|кобила]]&nbsp;— 330—342, [[синій кит]]&nbsp;— 330—360, [[жираф]]&nbsp;— 420—450<ref name=Average/>{{sfn|Разнообразие млекопитающих, ч. III|2004|с=815}}.

До значного подовження реченця вагітності призводить [[ембріональна діапауза]] (затримка імплантації ембріона до стінки матки). Її виявлено майже у ста видів, що належать до 7 рядів ссавців (в основному&nbsp;— до [[Хижі|хижих]] і [[Дворізцеві|дворізцевих]])<ref>{{cite pmid|16602273}}</ref>. У [[Канадська видра|канадської видри]] через затримку імплантації строк виношування плоду зростає до 10–12 місяців (тим часом як у [[Звичайна видра|звичайної видри]] вагітність триває у середньому 63 дні)<ref>{{ref-en}} {{стаття|автор=Larivière S., Walton L. R. |заголовок=''Lontra canadensis''|посилання =http://www.science.smith.edu/departments/Biology/VHAYSSEN/msi/pdf/i0076-3519-587-01-0001.pdf|видання=Mammalian Species|рік=1998|номер=587|pages=1–8}}</ref>. В [[Американська норка|американської норки]] імплантація затримується на строк від 8 до 45 днів, внаслідок чого тривалість вагітності варіює від 40 до 75 днів. У [[борсук]]а затримка імплантації, що досягає 10 місяців, дозволяє незалежно від часу спарювання приурочити імплантацію до місяця лютого, а народження дитинчат&nbsp;— до кінця березня або початком квітня. Незважаючи на настільки тривалу вагітність, усі згадані види&nbsp;— незрілонароджувані<ref>{{ref-en}} {{книга|заголовок=Wild Mammals of North America: Biology, Management, and Conservation. 2nd ed|відповідальний=Ed. by G. A. Feldhamer, B. C. Thompson, J. A. Chapman|місце=Baltimore|видавництво=The Johns Hopkins University Press|рік=2003|allpages=xiii + 1216|isbn=0-8018-7416-5}}&nbsp;— P. 664, 685, 714.</ref>.

== Статевий диморфізм ==
{{main|Статевий диморфізм}}
[[Файл:Alouatta guariba clamitans Male and Females.jpg|thumb|[[Бурий ревун|Бурі ревуни]] ''{{iw|Alouatta guariba clamitans||en|Alouatta guariba clamitans}}''. Самець має буре забарвлення шерсті, а самиця&nbsp;— чорне]]
Майже в усіх видів ссавців спостерігається ''статевий диморфізм''&nbsp;— відмінності між [[Самець|самцями]] і [[самиця]]ми одного і того ж біологічного виду, виключаючи відмінності в будові статевих органів. Деякі приклади статевого диморфізму у ссавців наведені нижче.
* ''Розмір тіла''. Як правило, у ссавців дорослі самці більші за самок (наприклад, у саванного слона маса самця у середньому приблизно в два рази перевершує масу самки{{sfn|Разнообразие млекопитающих, ч. III|2004|с=906}}, а самець північного морського котика важить у 4,5 рази більше, ніж самиця{{sfn|Vaughan, Ryan, Czaplewski|2011|p=311}}). Однак відомі винятки: наприклад, у синього кита самка важча за самця і на 1–2&nbsp;м довша<ref>{{ref-en}} {{книга|автор=Sears R., Perrin W. F. |частина=Blue Whale. ''Balaenoptera musculus''|посилання частина=https://books.google.ru/books?id=2rkHQpToi9sC&pg=PA120&lpg=PA120&dq=balaenoptera+musculus+blubber&source=bl&ots=hDfwLz59wx&sig=hMSzEfNKGLND5uqoCO2ytU3Sv2U&hl=ru&ei=3Mg6TpubKIXsOdzp6b4D&sa=X&oi=book_result&ct=result&resnum=7&ved=0CEYQ6AEwBg#v=onepage&q=balaenoptera%20musculus%20blubber&f=false|заголовок=Encyclopedia of Marine Mammals. 2nd ed.|відповідальний=Ed. by W. F. Perrin, B. Würsig, J. G. M. Thewissen|місце=New York|видавництво=Academic Press|рік=2005|allpages=xxxiv + 1316|isbn=978-0-12-373553-9}}&nbsp;— P. 120—125.</ref>.
* ''Забарвлення хутра''. У ссавців ''статевий дихроматизм'' виражений меншою мірою, ніж у [[птах]]ів, у яких самці, як правило, пофарбовані яскравіше, ніж самиці. У тих видів ссавців, у яких присутній статевий дихроматизм, самиці зазвичай віддають перевагу яскравіше забарвленим самцями. Це можна пояснити, по-перше, тим, що яскравіше забарвлення свідчить про хороший стан здоров'я самця і його здатність дати здорове потомство, і, по-друге, тим, що сама обставина доживання яскраво пофарбованого самця до репродуктивного періоду говорить про його можливості уникнути хижаків<ref>{{ref-en}} {{книга|автор=Barton N. H., Briggs D. E. G., Eisen J. A. |заголовок=Evolution|місце=Cold Spring Harbour|видавництво=Cold Spring Harbor Laboratory Press, U.S.|рік=2007|allpages=833|isbn=978-0-87-969684-9}}&nbsp;— P. 581—583.</ref>.
* ''Хвороби''. Деякі хвороби поширені виключно або переважно серед особин тільки однієї статі одного біологічного виду. Це стосується як генетично зчеплених зі статтю хвороб (зокрема, [[гемофілія]] у людини), так і хвороб, які зачіпають органи, властиві тільки самкам або самцям або розвиненим повною мірою тільки в особин однієї статі (наприклад, хвороб матки та молочних залоз)<ref>{{ref-en}} {{стаття|автор=McPherson F. J., Chenoweth P. J. |заголовок=Mammalian sexual dimorphism|видання=Animal Reproduction Science|рік= 2012|volume=131, № 3–4|pages=109–122|doi=10.1016/j.anireprosci.2012.02.007}}</ref>.

== Примітки ==
{{примітки|3}}

== Література ==

=== Російською мовою ===
* {{книга|автор=[[Барабаш-Никифорів Ілля Ілліч|Барабаш-Никифоров И. И.]], [[Формозов Олександр Миколайович|Формозов А. Н.]] |заголовок=Териология|місце=М.|видавництво=Высшая школа|рік=1963|сторінок=396|ref=Барабаш-Никифоров, Формозов}}
* {{книга|автор=Галактионов В. Г. |заголовок=Иммунология|місце=М.|видавництво=Издат. центр «Академия»|рік=2004|сторінок=528|isbn=5-7695-1260-1|ref=Галактионов}}
* {{книга|заголовок=Гистология, цитология и эмбриология. 6-е изд|відповідальний=Под ред. Ю. И. Афанасьева, С. Л. Кузнецова, H. А. Юриной|місце=М.|видавництво=Медицина|рік=2004|сторінок=768|isbn=5-225-04858-7|ref=Гистология, цитология и эмбриология}}
* {{книга|автор=[[Дзержинський Фелікс Янович|Дзержинский Ф. Я.]] |заголовок=Сравнительная анатомия позвоночных животных|місце=М.|видавництво=Аспект пресс|рік=2005|сторінок=304|isbn=5-7567-0360-8|ref=Дзержинский}}
* {{книга|автор=[[Дзержинський Фелікс Янович|Дзержинский Ф. Я.]], Васильев Б. Д., [[Малахов Володимир Васильович|Малахов В. В.]] |заголовок=Зоология позвоночных. 2-е изд|місце=М.|видавництво=Издат. центр «Академия»|рік=2014|сторінок=464|isbn=978-5-4468-0459-7|ref=Дзержинский, Васильев, Малахов}}
* {{книга|заголовок=Жизнь животных. Энциклопедия в 6 тт. Т. 6: Млекопитающие / Общ. ред. [[Зенкевич Лев Олександрович|Л. А. Зенкевича]]|місце=М.|видавництво=Просвещение|рік=1971|сторінок=628|ref=Жизнь животных, т. 6}}
* {{книга|автор=Зильбернагль С., Деспопулос А. |заголовок=Наглядная физиология|місце=М.|видавництво=БИНОМ. Лаборатория знаний|рік=2013|сторінок=408|isbn=978-5-94774-385-2|ref=Зильбернагль, Деспопулос}}
* {{книга|автор=[[Константинов Володимир Михайлович (орнітолог)|Константинов В. М.]], [[Наумов Сергій Павлович|Наумов С. П.]], Шаталова С. П. |заголовок=Зоология позвоночных. 7-е изд|місце=М.|видавництво=Издат. центр «Академия»|рік=2012|сторінок=448|isbn=978-5-7695-9293-5|ref=Константинов, Наумов, Шаталова}}
* {{книга|автор=[[Константинов Володимир Михайлович (орнітолог)|Константинов В. М.]], Шаталова С. П. |заголовок= Зоология позвоночных|місце=М.|видавництво=Гуманитарный издательский центр ВЛАДОС|рік=2004|сторінок=527|isbn=5-691-01293-2|ref=Константинов, Шаталова}}
* {{книга|автор=[[Керролл Роберт Лін|Кэрролл Р.]] |заголовок=Палеонтология и эволюция позвоночных: В 3-х тт. Т. 2|місце=М.|видавництво=Мир|рік=1993|сторінок=283|isbn=5-03-001819-0|ref=Кэрролл, т. 2}}
* {{книга|автор=[[Керролл Роберт Лін|Кэрролл Р.]] |заголовок=Палеонтология и эволюция позвоночных: В 3-х тт. Т. 3|місце=М.|видавництво=Мир|рік=1993|сторінок=312|isbn=5-03-001819-0|ref=Кэрролл, т. 3}}
* {{книга|автор=Лысов В. Ф., Ипполитова Т. В., Максимов В. И., Шевелёв Н. С. |заголовок=Физиология и этология животных. 2-е изд|місце=М.|видавництво=КолосС|рік=2012|сторінок=605|isbn=978-5-9532-0826-0|ref=Лысов, Ипполитова, Максимов, Шевелёв}}
* {{книга|автор=[[Медников Борис Михайлович|Медников Б. М.]] |заголовок=Биология: формы и уровни жизни|місце=М.|видавництво=Просвещение|рік=1994|сторінок=415|isbn=5-09-004384-1|ref=Медников}}
* {{книга|автор=[[Наумов Микола Павлович|Наумов Н. П.]], [[Карташов Микола Миколайович|Карташёв Н. Н.]] |заголовок=Зоология позвоночных. Ч. 2. Пресмыкающиеся, птицы, млекопитающие|місце=М.|видавництво=Высшая школа|рік=1979|сторінок=272|ref=Наумов, Карташёв}}
* {{книга|автор=[[Наумов Микола Павлович|Наумов С. П.]] |заголовок=Зоология позвоночных|місце=М.|видавництво=Просвещение|рік=1982|сторінок=464|ref=Наумов}}
* {{Книга:Разнообразие млекопитающих|I|ref=Разнообразие млекопитающих, ч. I}}
* {{Книга:Разнообразие млекопитающих|II|ref=Разнообразие млекопитающих, ч. II}}
* {{Книга:Разнообразие млекопитающих|III|ref=Разнообразие млекопитающих, ч. III}}
* {{книга|автор=Сидоров А. В. |заголовок=Физиология межклеточной коммуникации|місце=Минск|видавництво=[[Белорусский государственный университет|БГУ]]|рік=2008|сторінок=215|isbn=978-985-485-812-8|ref=Сидоров}}
* {{книга|автор=Ткаченко Б. И., Брин В. Б., Захаров Ю. М., Недоспасов В. О., Пятин В. Ф. |заголовок=Физиология человека. Compendium|відповідальний=Под ред. Б. И. Ткаченко|місце=М.|видавництво=ГЭОТАР-Медиа|рік=2009|сторінок=496|isbn=978-5-9704-0964-0|ref=Ткаченко}}
* {{книга|автор=[[Флінт Володимир Євгенович|Флинт В. Е.]], Чугунов Ю. Д., Смирин В. А. |заголовок=Млекопитающие СССР. 2-е изд|відповідальний=Отв. ред. [[Формозов Олександр Миколайович|А. Н. Формозов]]|місце=М.|видавництво=Мысль|рік=1970|сторінок=437|ref=Флинт, Чугунов, Смирин}}

=== Англійською мовою ===
* {{книга|автор=Burmester G.-R., Pezzutto A. |заголовок=Color Atlas of Immunology|місце=New York|видавництво=Thieme|рік=2003|allpages=322|isbn=3-13-126741-0|ref=Burmester, Pezzutto}}
* {{книга|автор=Campbell N. A., Reece J. B., Urry L. A. e. a. |заголовок=Biology. 9th ed|видавництво=Benjamin Cummings|рік=2011|allpages=1263|isbn=978-0-321-55823-7|ref=Campbell}}
* {{книга|автор=Vaughan T. A., Ryan J. M., Czaplewski N. J. |заголовок=Mammalogy. 5th ed|місце=Sudbury, Massachusetts|видавництво=Jones & Bartlett Learning|рік=2011|allpages=750|isbn=978-0-7636-6299-5|ref=Vaughan, Ryan, Czaplewski}}

== Посилання ==
* {{ref-ru}} [http://www.zoomet.ru/metod_zveri.html Електронна бібліотека книг по ссавцям] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20131210140752/http://zoomet.ru/metod_zveri.html |date=10 грудня 2013 }}{{Перевірено|29|12|19}}

{{Ізольована стаття|сирота1}}

[[Категорія:Ссавці]]
[[Категорія:Анатомія тварин]]
[[Категорія:Фізіологія тварин]]