Перегляд вихідного коду сторінки Азот

{{Значення}}
{{Картка:Хімічний елемент
|назва= Азот
|символ= N
|номер= 7
|внизу= [[Фосфор|P]]
|чого= азоту
|вигляд= [[Газ]] без кольору, запаху та смаку
|зображення= Nitrogen_discharge.jpg
|зображення опис= Світимість азоту в газорозрядній трубці
|емісійний спектр= Nitrogen_Spectra.jpg
|атомна маса= 14.007 (14.00643–14.00728)<!--
--><ref name="CIAAW">[http://www.ciaaw.org/pubs/TSAW2013_xls.xls Conventional Atomic Weights 2013] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20160304090522/http://www.ciaaw.org/pubs/TSAW2013_xls.xls |date=4 березня 2016 }}. {{нп|Commission on Isotopic Abundances and Atomic Weights||en|Commission on Isotopic Abundances and Atomic Weights}}{{ref-en}}</ref><ref name="IUPAC">[http://www.ciaaw.org/atomic-weights.htm Standard Atomic Weights 2013] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20200209091930/http://www.ciaaw.org/atomic-weights.htm |date=9 лютого 2020 }}. {{нп|Commission on Isotopic Abundances and Atomic Weights||en|Commission on Isotopic Abundances and Atomic Weights}}{{ref-en}}</ref><ref name="iupac atomic weights">{{стаття|автор=Michael E. Wieser, Norman Holden, Tyler B. Coplen, John K. Böhlke, Michael Berglund, Willi A. Brand, Paul De Bièvre, Manfred Gröning, Robert D. Loss, Juris Meija, Takafumi Hirata, Thomas Prohaska, Ronny Schoenberg, Glenda O’Connor, Thomas Walczyk, Shige Yoneda, Xiang‑Kun Zhu.|заголовок=Atomic weights of the elements 2011 (IUPAC Technical Report)|url=http://iupac.org/publications/pac/85/5/1047/|видання=[[Pure and Applied Chemistry]]|рік=2013|том=85|номер=5|сторінки=1047-1078|doi=10.1351/PAC-REP-13-03-02 | issn = 0033-4545 }}{{ref-en}}</ref><ref>Вказано діапазон значень атомної маси в зв'язку з різною поширеністю ізотопів у природі</ref>
|група= 5
|період= 2
|блок= p
|клас= інший неметал
|радіус атома= 92
|радіус Ван дер Ваальса= 155
|енергія іонізації1= 1402.3
|енергія іонізації2= 2856
|енергія іонізації3= 4578.1
|електронна конфігурація= &#91;[[Гелій|He]]&#93; 2s<sup>2</sup> 2p<sup>3</sup>
|електронна оболонка= 2, 5
|ковалентний радіус= 71±1
|іонний радіус= (-3): 171, (+5): 13
|електронегативність= 3.04<!--
--><ref>{{cite web |url=http://www.webelements.com/nitrogen/electronegativity.html |title=Nitrogen: electronegativities |publisher=WebElements |accessdate=2010-08-05 |archive-date=29 березня 2016 |archive-url=https://web.archive.org/web/20160329103448/http://www.webelements.com/nitrogen/electronegativity.html }}{{ref-en}}</ref>
|ступені окиснення= [[Нітриди|'''−3''']], [[Пернітриди|−2]], [[Гідроксиламін|−1]], [[Динітроген|0]], [[Монооксид діазоту|+1]], [[Монооксид азоту|+2]], [[Триоксид діазоту|'''+3''']], [[Діоксид азоту|+4]], [[Пентаоксид діазоту|'''+5''']]
|густина ну= 0.00125046
|густина тк= 0.808
|температура плавлення= 63.15
|температура кипіння= 77.355
|потрійна точка К= 63.151
|потрійна точка кПа= 12.52
|критична точка К= 126.192
|критична точка МПа= 3.395
|молярна теплоємність= 29.125<!--
--><ref name="ХЭ">{{ХЭ|1|Азот|91}}{{ref-ru}}</ref>
|теплота плавлення= 0.72
|теплота випаровування= 5.56
|молярний об'єм= 17.3
|тиск нп 1= 37
|тиск нп 10= 41
|тиск нп 100= 46
|тиск нп 1 k= 53
|тиск нп 10 k= 62
|тиск нп 100 k= 77
|структура ґратки1= гексагональна
|структура ґратки1 за= при <{{T.пл.}}
|період ґратки= 5.661
|магнітна структура= діамагнетик
|теплопровідність= 25.83{{e|−3}}
|швидкість звуку= ([[газ]], +27 {{Гр.C}}): 353
|номер CAS= 7727-37-9
|небезпека для здоров'я= 0
|отримано= [[Даніель Резерфорд]] (1772)
|ізотопи=
{{Хімічний елемент/ізотопи радіоктивні| ні=Азот-13 | мі=13 | сі=N | кн=6 | іп=[[Синтетичні ізотопи|син]] | сн={{Дріб|1|2}}- | пр=9.965 | фр={{E- за}} | ер=2.22 | нп=Вуглець-13 | мп=13 | сп=C }}
{{Хімічний елемент/ізотопи стабільні| ні=Азот-14 | мі=14 | сі=N | кн=7 | іп=99.634% | сн=1+ }}
{{Хімічний елемент/ізотопи стабільні| ні=Азот-15 | мі=15 | сі=N | кн=8 | іп=0.366% | сн={{Дріб|1|2}}- }}
}}
{{Елемент періодичної системи|number=7}}
'''Азот'''<ref name=ДСТУ>{{ДСТУ 2439:2018|с=2}}</ref> ([[хімічний знак]]&nbsp;— <chem>N</chem>, {{lang-la|nitrogenium}})&nbsp;— [[хімічний елемент]] з [[атомний номер|атомним номером]] '''7''', що належить до [[Пніктогени|15-ї групи]], [[Період 2 періодичної системи елементів|2-го періоду]] [[Періодична система хімічних елементів|періодичної системи хімічних елементів]]; представник [[Неметали|неметалів]].

'''Азо́т''', [[Архаїзм|заст.]] '''душе́ць'''<ref>[http://irbis-nbuv.gov.ua/cgi-bin/ua/elib.exe?Z21ID=&I21DBN=UKRLIB&P21DBN=UKRLIB&S21STN=1&S21REF=10&S21FMT=online_book&C21COM=S&S21CNR=20&S21P01=0&S21P02=0&S21P03=FF=&S21STR=ukr0001613 Словник геологічної термінології] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20210927180236/http://irbis-nbuv.gov.ua/cgi-bin/ua/elib.exe?Z21ID=&I21DBN=UKRLIB&P21DBN=UKRLIB&S21STN=1&S21REF=10&S21FMT=online_book&C21COM=S&S21CNR=20&S21P01=0&S21P02=0&S21P03=FF=&S21STR=ukr0001613 |date=27 вересня 2021 }} 
: (проєкт) / П. А. Тутковський; Всеукр. акад. наук, Ін-т наук. мови, Природн. від. – Київ: Держ. вид-во України, 1923. – с. 1, 201 c. – (Матеріали до української природничої термінології та номенклатури ; т. 2).</ref> ({{хем|N|2}})&nbsp;— назва [[Прості речовини|простої речовини]] азоту. [[Молекула]] азоту утворена з двох атомів азоту. Азот&nbsp;— (за [[Нормальні умови|нормальних умов]]) [[Хімічна інертність|хімічно малоактивний]] [[газ]] без [[запах]]у, [[Колір|кольору]] та [[смак]]у.

У природі азот є головною складовою частиною [[повітря]] (75,6&nbsp;% за [[Вага|вагою]] або 78,09&nbsp;% за [[об'єм]]ом<ref name="KRUGOSVET">[http://www.krugosvet.ru/enc/nauka_i_tehnika/himiya/AZOT.html «Азот»] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20150317120419/http://krugosvet.ru/enc/nauka_i_tehnika/himiya/AZOT.html |date=17 березня 2015 }} у науково-популярній енциклопедії «Кругосвет»{{ref-ru}}</ref>). Азот у меншій кількості міститься в [[мінерал]]ах, зокрема, у [[Нітрати|нітратах]] і [[Солі (хімія)|солях]] [[Амоній|амонію]], у вигляді незначних домішок входить до складу [[вугілля]], [[Нафта|нафти]] тощо. Азот входить до складу всіх живих організмів у вигляді [[білки|білкових сполук]], [[Нуклеїнові кислоти|нуклеїнових кислот]], [[Алкалоїди|алкалоїдів]] та ін.<ref name="KNE">{{Из КНЭ|1|122|Азот}}</ref> Газ азот [[Розчинність|малорозчинний]] у [[Вода|воді]], має низьку хімічну активність, проте при високих температурах і тиску та/або при наявності [[каталізатор]]ів він утворює сполуки з [[водень|воднем]], [[метал]]ами, [[кисень|киснем]] та ін. Азот повітря використовують у виробництві [[аміак]]у, [[азотна кислота|азотної кислоти]], [[Азотні добрива|добрив]], а також як газ для створення [[Хімічна інертність|інертного]] середовища.

==Історія==
=== Відкриття ===
{{Multiple image
|align= left
|direction= vertical
|width= 200
|image1= Rutherford Daniel.jpg
|caption1= [[Даніель Резерфорд]]
|image2= JPriestley Portrait.jpg
|caption2= [[Джозеф Прістлі]]
|image3= CWScheele.jpg
|caption3= [[Карл Вільгельм Шеєле]]
|footer= першовідкривачі азоту
}}
На кінець [[XVIII століття]] декілька вчених майже одночасно впритул наблизились до відкриття нового хімічного елементу, властивості якого наукою ще не були вивчені. Так, у 1772 році азот (під назвою «зіпсованого повітря») як просту речовину описав [[Даніель Резерфорд]]. Цьому передувало те, що його вчитель [[Джозеф Блек]] провів дослід, у якому відкрив [[Хімічна реакція|реакцію]] взаємодії [[Діоксид вуглецю|вуглекислого газу]] з [[Гідроксид кальцію|вапняною водою]], де він виявив, що після зв'язування вуглекислого газу залишається ще якийсь невідомий газ, згодом описаний ним як «нефіксоване повітря», дослідження якого він і запропонував своєму учневі&nbsp;Резерфорду як [[Дисертація|дисертаційну роботу]]. Даніель Резерфорд, досліджуючи «нефіксоване повітря», яке залишалось після багаторазового [[спалювання]] ним [[фосфор]]у, [[вугілля]], [[Сірка|сірки]] та інших речовин у [[Скло|скляному]] дзвоні (з наступним прибиранням їхніх продуктів [[горіння]]), помітив, що воно, на відміну від діоксиду вуглецю CO<sub>2</sub>, не поглинається розчинами [[Луги (хімія)|лугів]] та має інші непритаманні останньому властивості, про що він згодом опублікував [[Магістр|магістерську]] дисертацію (на ступінь [[Доктор наук|доктора]] [[Медицина|медицини]]) «Про так зване фіксоване та мефітичне повітря», де вперше описав основні властивості азоту: не реагує з лугами, не підтримує горіння, непридатний для [[дихання]]. Саме тому Даніель Резерфорд офіційно вважається першовідкривачем азоту.

Приблизно в той же час азот був отриманий і іншими вченими. Так, у тому ж 1772 році [[Генрі Кавендіш]] також отримував азот з повітря, неодноразово пропускаючи останнє через розпечене вугілля, а потім через розчин лугу для поглинання вуглекислоти. Кавендіш не зумів зрозуміти, що отримав нову просту речовину, тому й не дав спеціальної назви новому газу, лише згадуючи про нього як про «мефітичне повітря» ({{lang-la|air mephitic}}&nbsp;— задушливе повітря). Відомо також, що він, як слідувало з його лабораторних записів, вивчав цей газ раніше за Резерфорда, але, як завжди, не поспішав з публікацією результатів своїх трудів. У тому ж році Кавендіш повідомив про цей дослід своєму другові&nbsp;— професору [[Джозеф Прістлі|Джозефу Прістлі]].

Прістлі одразу ж продовжив досліди. Він провів серію експериментів, у яких також зв'язував кисень повітря і видаляв отриманий вуглекислий газ, тобто також отримував азот. Він встановив, що якщо в атмосфері азоту перебуває [[Тварини|тварина]] (наприклад, [[миша]]), то вона згодом [[Смерть|гине]]. Проте, будучи прихильником панівної в ті часи теорії [[Флогістон|флогістону]], зовсім невірно витлумачив отримані результати: на його думку, процес був протилежним&nbsp;— кисень не виділявся з газової [[Суміш (хімія)|суміші]], а навпаки, повітря насичувалося флогістоном у результаті згоряння. Саме тому повітря, що залишалось (тобто азот), він і назвав насиченим флогістоном, тобто флогістованим. Очевидно, що Прістлі, хоча і зміг виділити азот, не зумів зрозуміти суті свого відкриття, тому й не вважається першовідкривачем азоту.

У ті ж роки шведський хімік [[Карл Вільгельм Шеєле|Карл Шеєле]] отримав азот з атмосферного повітря тим же шляхом, що і Кавендіш. Він назвав новий газ «зіпсованим повітрям» ({{lang-de|Verdorbene Luft}}). Оскільки пропущення повітря крізь розпечене вугілля розглядалося хіміками-флогістиками як його флогістування, Шеєле (1775) назвав азот «флогістованим повітрям» (Air phlogisticated). У своїй праці «''Хімічний трактат про повітря і вогонь''»<ref>''Carl Wilhelm Scheele, Torbern Bergman'' [https://runeberg.org/scheelch/ Chemische Abhandlung von der Luft und dem Feuer] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20100310224959/https://runeberg.org/scheelch/ |date=10 березня 2010 }} (Das Manuskript war im Jahre 1775 fertig und wurde 1777 publiziert).{{ref-de}}</ref> К.&nbsp;Шеєле описав отримання та властивості повітря і зазначив, що атмосферне повітря складається з двох «видів повітря»: «вогняного»&nbsp;— кисню і «флогістованого»&nbsp;— азоту.

Однак всі ці видатні вчені мали досить смутне уявлення про природу відкритої ними речовини. Вони були впевненими прибічниками теорії флогістону та зв'язували властивості «мефітичного повітря» з цією неіснуючою субстанцією.

Противник флогістону&nbsp;— [[Антуан Лоран Лавуазьє|А. Лавуазьє]], вдаючись у своїх дослідженнях до точного зважування при процесах горіння, показав, що з палаючого [[Тіло (фізика)|тіла]] речовина не виділяється, а приєднується до нього, встановивши таким чином новий погляд на процеси горіння та [[окиснення]], та таким чином показав, що майже все повітря є сумішшю двох простих речовин (газів):
* перший з яких&nbsp;— газ, що підтримує горіння, «здорове ({{lang-fr|salubre}}) повітря», «чисте повітря», «життєдайне повітря», або кисень;
* другий з них&nbsp;— газ, що не підтримує горіння, «нездорове повітря ({{lang-fr|mofette}})» (як послідовно називав його сам Лавуазьє), або азот<ref>''Храмов Ю. А.'' Лавуазье Антуан Лоран (Lavoisier Antoine Laurent) // Физики: Биографический справочник / Под ред. А.&nbsp;И.&nbsp;Ахиезера.&nbsp;— Изд. 2-е, испр. и дополн.&nbsp;— М.: Наука, 1983.&nbsp;— С. 150.&nbsp;— 400 с.{{ref-ru}}</ref>.

Деякі сполуки азоту&nbsp;— [[Селітра|селітри]], [[нітратна кислота]], аміак&nbsp;— були відомі й знаходили практичне застосування задовго до відкриття азоту у вільному стані.

=== Спроби «зв'язати» азот ===
На початок [[XIX століття]] були з'ясовані [[хімічна інертність]] азоту у вільному стані та виняткова роль його в [[Хімічна сполука|сполуках]] з іншими елементами як зв'язаного азоту. Тому відтоді «зв'язування» азоту повітря стало однією з найважливіших технічних проблем хімії.

Вперше атмосферний азот зв'язав у 1775 році [[Карл Вільгельм Шеєле|Карл Шеєле]], він отримав [[Ціанід натрію|ціанистий натрій]], нагріваючи в атмосфері азоту [[Сода|соду]] з [[вугілля]]м:
:: <math>\mathsf{Na_2CO_3 + 4C + N_2 \rightarrow 2NaCN + 3CO \uparrow}</math>

У [[1780]] році [[Джозеф Прістлі]] встановив, що об'єм повітря, укладений у посудині, перевернутій над водою, зменшується, якщо через нього пропускати [[Електрична іскра|електричну іскру]], а [[вода]] набуває властивостей слабкої [[кислоти]]. Цей експеримент був, як було описано вище (Прістлі цього не знав), моделлю природного механізму [[Фіксація азоту|фіксації азоту]].

Чотири роки потому [[Генрі Кавендіш]], пропускаючи [[електричний розряд]] через повітря, укладене в скляній трубці з [[Луги (хімія)|лугом]], виявив там [[Селітра|селітру]] та [[Оксид азоту|оксиди азоту]] (цікаво те, що він після поглинання оксидів азоту в залишку виявив невелику кількість абсолютно інертного газу, хоч, як і у випадку з азотом, не зміг зрозуміти, що виділив новий хімічний елемент у вигляді [[Благородний газ|благородного газу]] [[аргон]]у).

І хоча всі ці експерименти не могли в той час вийти за межі лабораторій, у них видно прообраз промислових способів фіксації азоту&nbsp;— ціанамідного й дугового, що з'явилися на рубежі XIX—XX&nbsp;століть.

Ціанамідний спосіб був запатентований в [[1895]] році німецькими дослідниками А. Франком та М. Каро. За цим способом азот при нагріванні з [[Карбід кальцію|карбідом кальцію]] зв'язувався в {{Не перекладено|ціанамід кальцію||en|Calcium cyanamide}}.
:: <math>\mathsf{CaC_2 + N_2 \rightarrow CaCN_2 + C}</math>. У [[1901]] році син Франка, подавши ідею про те, що ціанамід кальцію може служити хорошим [[Добрива|добривом]], по суті, поклав початок виробництву цієї речовини.

Зростанню індустрії зв'язаного азоту сприяла поява дешевої електроенергії, що дало можливість для появи найбільш перспективного способу фіксації атмосферного азоту на той час наприкінці XIX століття&nbsp;— дугового (за допомогою електричного розряду). Незабаром після будівництва Ніагарської електростанції американці у 1902 році неподалік запустили перший дуговий завод. А через три роки в [[Норвегія|Норвегії]] ввійшла в експлуатацію дугова установка, розроблена теоретиком і фахівцем з вивчення північного сяйва [[Крістіан Біркелан|Кристіаном Біркеланом]] та інженером-практиком С. Ейде. Заводи подібного типу одержали широке поширення; селітру, яку вони випускали, називали норвезькою. Однак витрата електроенергії при цьому процесі була надзвичайно великою і становила до 70&nbsp;000&nbsp;[[Ват-година|кВт·год]] на тонну зв'язаного азоту, причому тільки близько 3&nbsp;% цієї енергії використовувалося безпосередньо на фіксацію.
 
Згодом [[Клод Бертолле]] встановив, що азот входить до складу [[аміак]]у, що незабаром призвело до появи аміачного методу зв'язування азоту, який, своєю чергою, поступово призвів до багатократного збільшення промислового зв'язування азоту.

=== Походження назви ===
{{Multiple image
|direction= vertical
|width= 200
|image1= Antoine_Laurent_de_Lavoisier.png
|caption1= [[Антуан Лоран Лавуазьє]]
|image2= Jean-Antoine_Chaptal.jpg
|caption2= [[Жан-Антуан Шапталь]]
|footer= назвали хімічний елемент №7
}}
Назву «азот» (від {{lang-el|ἀζωτος}}&nbsp;— позбавлений життя) замість попередніх назв («флогістоване», «мефітичне», «зіпсоване» повітря) запропонував у [[1787]] році [[Антуан Лоран Лавуазьє|Антуан Лавуазьє]], який на той час у складі групи інших французьких вчених розробляв принципи [[Хімічна номенклатура|хімічної номенклатури]]. Того ж року цю пропозицію було опубліковано в праці ''«{{нп|Метод хімічної номенклатури||fr|Méthode de nomenclature chimique}}»''.<ref>{{cite book|author=Guyton de Morveau L. B., Lavoisier A. L., Berthollet C. L., de Fourcroy A. F.|title=Méthode de nomenclature chimique|year=1787|location=Paris|pages=36|url=http://books.google.com/books?id=0MMPAAAAQAAJ&pg=PA36|accessdate=17 квітня 2016|archive-date=5 квітня 2015|archive-url=https://web.archive.org/web/20150405235310/http://books.google.com/books?id=0MMPAAAAQAAJ&pg=PA36}}</ref> Члени номенклатурної комісії [[Паризька академія наук|Паризької академії наук]]&nbsp;— {{Не перекладено|Гітон де Морво||ru|Гитон де Морво, Луи Бернар}}, Антуан Лавуазьє, [[Клод Бертолле]] та Фуркруа&nbsp;— при виборі нової назви для азоту виходили з принципів [[Киснева теорія|кисневої теорії]] та й опинилися в скруті. Як відомо, Лавуазьє пропонував давати простим речовинам такі назви, які відображали б їх основні [[хімічні властивості]]. Відповідно цьому азоту слід було б дати назву «радикал нітрік», або «радикал селітряної кислоти». Такі назви, пише Лавуазьє у своїй праці ''«Початки елементарної хімії»'' (1789), засновані на старих термінах нітр або [[селітра]], прийнятих у мистецтвах, у хімії та в суспільстві, були б вельми слушними, але відомо, що азот є також причиною летючого лугу (аміаку), як це було незадовго до цього встановлено Бертолле. Тому назва «радикал», або «основа селітряної кислоти», не відображає основних хімічних властивостей азоту. Чи не краще зупинитися на слові «азот», яке, на думку членів номенклатурної комісії, відображає основну властивість елемента&nbsp;— його непридатність для дихання і [[життя]]. Автори хімічної номенклатури запропонували утворювати слово «азот» від негативного [[префікс]]а {{lang-el|α}} та {{lang-el|ζωή}} (''zōḗ'')&nbsp;— життя. Таким чином, назва «азот», на їхню думку, відображала його нежиттєвість, або безжиттєвість.

За однією з версій,<ref>{{Cite web |url=http://www.chem.msu.su/rus/history/element/N.html |title=Фигуровский Н. А. Открытие элементов и происхождение их названий. — М.: Наука, 1970. 207 с. |accessdate=17 квітня 2016 |archive-date=5 травня 2016 |archive-url=https://web.archive.org/web/20160505035021/http://www.chem.msu.su/rus/history/element/N.html }}</ref> слово «азот» придумане не Лавуазьє і не його колегами по комісії, а відоме з давнини та вживалося філософами й [[алхімік]]ами [[середньовіччя]] для позначення «первинної [[Матерія (фізика)|матерії]] (основи) [[метал]]ів», так званого меркурію філософів, або подвійного меркурію алхіміків. За цією версією слово «азот» увійшло в літературу, ймовірно, у перші століття середньовіччя і, як і багато інших, було зашифроване та мало містичний сенс назви. Воно зустрічається в творах багатьох алхіміків, починаючи з [[Роджер Бекон|Бекона]] ([[XIII ст.]]), у [[Теофраст Парацельс|Парацельса]], [[Андреас Лібавій|Лібавія]], [[Василій Валентин|Василія Валентина]] та ін. Лібавій вказує навіть, що слово «азот» (''azoth'') походить від старовинного [[Іспанська мова|іспано]]-[[Арабська мова|арабського]] слова «азок» (''azoque'' або ''azoc''), що означало [[ртуть]]. Але більш імовірно, що ці слова з'явилися в результаті спотворень переписувачами корінного слова «азот» (''azot'' або ''azoth''). Тепер походження слова «азот» встановлено більш точно. Давні філософи й алхіміки вважали «первинну матерію металів» альфою і омегою всього існуючого. Своєю чергою, цей вираз запозичено з [[Об'явлення Івана Богослова|Апокаліпсису]] останньої книги [[Біблія|Біблії]]: ''«Я є Альфа і Омега, початок і кінець, перший і останній»'' ({{Біблія|Об.|22:13}}). У давнину та в середні віки [[Християни|християнські]] філософи вважали пристойним вживати при написанні своїх трактатів тільки три мови, які визнавалися «священними»: [[Латинська мова|латинську]], [[Грецька мова|грецьку]] і [[Давньоєврейська мова|давньоєврейську]] (напис на [[Животворний Хрест|хресті]] при [[Розп'яття на хресті|розп'ятті]] [[Ісус Христос|Ісуса Христа]], за [[Євангеліє|євангельськими оповіданнями]], був зроблений цими трьома мовами). Для утворення слова «азот» були взяті початкові й кінцеві літери алфавітів цих трьох мов ([[A (латиниця)|a]], [[Альфа (літера)|альфа]], [[алеф]] і [[Z (латиниця)|зет]], [[Омега (літера)|омега]], [[Тав]]&nbsp;— AAAZOT).

Укладачі нової хімічної номенклатури 1787 та насамперед ініціатор її створення&nbsp;— [[Гітон де Морво]]&nbsp;— добре знали про існування з давніх часів слова «азот». Морво зазначив у ''«Методичній енциклопедії»'' (1786) алхімічне значення цього терміну.

Після опублікування «Метод хімічної номенклатури» противники кисневої теорії&nbsp;— [[Флогістон|флогістики]]&nbsp;— виступили з різкою критикою нової номенклатури. Особливо, як зазначає сам Лавуазьє у своєму підручнику з хімії, критикувалося прийняття «древніх найменувань». Зокрема, [[Жульєн Офре де Ламетрі|Жульєн Ламетрі]]&nbsp;— видавець журналу «Observations sur la Physique»&nbsp;— оплоту супротивників кисневої теорії&nbsp;— вказував на те, що слово «азот» вживалося алхіміками в іншому сенсі. Незважаючи на це, нова назва була прийнята у [[Франція|Франції]], у [[Росія|Росії]] та ін., таким чином замінивши собою раніше прийняті назви «флогістований газ», «[[Мофети|мофета]]», «основа мофета» тощо.

Словоутворення «азот» від грецького теж викликало справедливі зауваження. Очевидно, ці сумніви були й у сучасників Лавуазьє. Сам Лавуазьє у своєму підручнику з хімії (1789) вживає слово «азот» поряд з назвою «радикал нітрік» (''radical nitrique''). Цікаво відзначити, що більш пізні автори, очевидно, намагаючись якось виправдати неточність, допущену членами номенклатурної комісії, виводили слово «азот» від грецького&nbsp;— даючий життя, життєдайний, створивши штучне слово «азотікос», відсутнє в грецькій мові (Діргарт, Ремі та ін.). Однак цей шлях утворення слова «азот» навряд чи може бути визнаний правильним, так як похідне слово для назви азот мало б звучати «азотікон». Невдалість назви азот була очевидною для багатьох сучасників Лавуазьє, які цілком сприймали його кисневу теорію.

Саме тому {{Не перекладено|Жан-Антуан Шапталь||ru|Шапталь, Жан-Антуан}} у своєму підручнику з хімії ''«Елементи хімії»'' 1790 року запропонував замінити слово «азот»&nbsp;— іншою сучасною назвою&nbsp;— гібридним латинським словом ''nitrogene'' («азот»)<ref>{{cite book|author=Chaptal, J.A.|title=Élémens de chimie|year=1790|volume=1|pages=126|url=http://archive.org/stream/elmensdechimie01chap#page/126/mode/2up}}</ref> (від пізньо-{{lang-la|nitrum}}&nbsp;— «селітра» та {{lang-el|γεννάω}}, ''gennaō''&nbsp;— «народжую», «виробляю»), посилаючись на те що в 1784 році Генрі Кавендіш показав, що азот входить до складу селітри. Свою пропозицію Шапталь детально мотивував. Одним з доводів послужила вказівка, що назва, яка означає неживий, могла б з більшими підставами бути дана іншим простим речовинам (що мають, наприклад, сильні отруйні властивості). Назва ''Nitrogen'' була прийнята в Англії та в США, і стала надалі основою міжнародної назви елементу (''Nitrogenium''&nbsp;— «нітрогеніум») та [[Хімічний символ|хімічного символу]] азоту&nbsp;— '''N'''. Однак у Франції на початку ХІХ століття замість символу N вживали символ Az.

Назви азоту&nbsp;— флогістоване повітря, мефітичне повітря, атмосферний мофет, зіпсоване повітря та деякі інші&nbsp;— застосовувались до визнання в європейських [[країна]]х нової хімічної номенклатури (себто до виходу в світ відомої книги ''«Метод хімічної номенклатури»'' (1787)).

== Азот у природі ==

=== Ізотопи ===
{{main|Ізотопи азоту}}
Природний азот складається з двох [[ізотоп]]ів, обидва з яких є стабільними [[нуклід]]ами, а саме: [[Азот-14|<sup>14</sup>N]] з атомною масою 14,00751; та [[Азот-15|<sup>15</sup>N]] з [[Атомна маса|атомною масою]] 15,00489, співвідношення яких складає 99,635:0,365. Також штучно отримані його чотирнадцятеро [[Радіонукліди|радіоактивних ізотопів]] з [[Нуклонне число|нуклонними числами]] від 10 до 13 та від 16 до 25. Всі вони є дуже короткожитніми нуклідами, найстабільніший з них&nbsp;— [[Азот-13|<sup>13</sup>N]], має [[період напіврозпаду]] 10 хвилин.

У верхніх шарах [[Атмосфера Землі|атмосфери]], під дією [[нейтрон]]ів [[Космічне випромінювання|космічного випромінювання]], ізотоп <sup>14</sup>N перетворюється на [[радіонуклід]] [[вуглець-14]].

==== Утворення ізотопів азоту ====
Ізотопи азоту утворюються, як припускають, двома шляхами. Один з них, що отримав назву [[Цикл Бете|вуглецево-азотного циклу]], має безпосередній стосунок до азоту. Цей цикл починається, коли в [[зоря]]ній речовині, крім [[Ядро атома|ядер]] [[Водень-1|водню-1]]&nbsp;— [[протон]]ів, вже є і [[вуглець-12]]. Ядро вуглецю-12, [[Ядерний синтез|приєднавши]] ще один протон, перетворюється в ядро нестабільного азоту-13:
:: <math>\mathsf{~^{12}_{6}C~+~^{1}_{1}H~\rightarrow~^{13}_{7}N~+~\gamma}</math>.
Але, випустивши [[позитрон]], азот-13 знову стає вуглецем&nbsp;— утворюється більш важкий нуклід [[Вуглець-13|<sup>13</sup>C]]:
:: <math>\mathsf{~^{13}_{7}N~\rightarrow~^{13}_{6}C~+~e^+~+~\gamma}</math>.
Далі таке ядро, прийнявши зайвий протон, перетворюється в ядро найпоширенішого в [[Атмосфера Землі|земній атмосфері]] ізотопу азоту&nbsp;— <sup>14</sup>N:
:: <math>\mathsf{~^{13}_{6}C~+~^{1}_{1}H~\rightarrow~^{14}_{7}N~+~\gamma}</math>.
Частина цього азоту-14 під дією протонів перетворюється на [[кисень-15]], котрий, випустивши позитрон і [[гамма-квант]], перетворюється в інший земний ізотоп азоту&nbsp;— <sup>15</sup>N:
:: <math>\mathsf{~^{14}_{7}N~+~^{1}_{1}H~\rightarrow~^{15}_{8}O~+~\gamma}</math> ;
:: <math>\mathsf{~^{15}_{8}O~\rightarrow~^{15}_{7}N~+~e^+~+~\gamma}</math>.
Земний азот-15 стабільний, але в надрах [[Зірка|зір]] він може також піддаватись [[Ядерний розпад|ядерному розпаду]]; після того, як ядро <sup>15</sup>N прийме ще один протон, відбувається не тільки утворення [[Кисень-16|кисню-16]], але й інша [[ядерна реакція]]:
:: <math>\mathsf{~^{15}_{7}N~+~^{1}_{1}H~\rightarrow~^{12}_{6}C~+~^{4}_{2}He}</math>.

=== Поширення ===
Азот&nbsp;— один з найпоширеніших елементів на Землі<ref name="KNE"/>, причому основна його маса (близько 3,87×10<sup>15</sup> т) знаходиться в її [[Атмосфера Землі|атмосфері]], у вигляді двоатомних молекул&nbsp;— N<sub>2</sub>. Сухе повітря містить у середньому 78,09&nbsp;% за об'ємом чи 75,6&nbsp;% за масою вільного азоту (N<sub>2</sub>), не враховуючи незначних домішок у вигляді його [[Хімічна сполука|сполук]] ([[аміак]]у, [[Оксид азоту|оксидів]] та ін.). З цього видно, що азот&nbsp;— найпоширеніший елемент у земній атмосфері<ref>{{РП}}</ref>.

Загальний вміст азоту в [[Літосфера|літосфері]] (за даними різних авторів) становить 0,7—1,5×10<sup>15</sup>&nbsp;т (1,9×10<sup>−3</sup> % від загальної маси (17-те місце)), причому в [[гумус]]і&nbsp;— порядку 6×10<sup>15</sup>&nbsp;т), а в [[Мантія Землі|мантії Землі]]&nbsp;— 1,3×10<sup>16</sup>&nbsp;т. Таке співвідношення мас змушує припустити, що головним [[джерело]]м азоту служить верхня частина мантії, звідки він надходить в інші оболонки Землі з [[виверження вулканів|виверженнями вулканів]]. У [[Земна кора|земній корі]] азот утворює три основні типи [[мінерал]]ів, які містять [[йон]]и CN<sup>−</sup>, {{хем|NO|3|−}}, {{хем|NH|4|+}}. Деякі з них: [[хлорид амонію|хлористий амоній NH<sub>4</sub>Cl]] та різні солі нітратної кислоти ([[нітрати]]), промислове значення з яких в основному мають: [[натрієва селітра]] NaNO<sub>3</sub>, великі поклади якої є в [[Чилі]] (звідси інша її назва&nbsp;— [[чилійська селітра]]); та [[калійна селітра]] KNO<sub>3</sub> найбільші поклади котрої знаходяться в [[Індія|Індії]] (звідси інша назва якої&nbsp;— [[індійська селітра]]). Невелика кількість сполук азоту у вигляді незначних домішок знаходяться у [[Кам'яне вугілля|кам'яному вугіллі]] (1—2,5&nbsp;%) та [[Нафта|нафті]] (0,02—1,5&nbsp;%). Азот накопичується в [[ґрунт]]ах (0,1&nbsp;%) і в живих [[організм]]ах (0,3&nbsp;%).

У відносно малих кількостях вільний азот перебуває в розчиненому стані у водах [[Річка|річок]], [[Море|морів]] і [[океан]]ів. Маса розчиненого в [[Гідросфера|гідросфері]] азоту становить близько 2×10<sup>13</sup>&nbsp;т<ref name= "elementy.ru"/>, крім того, приблизно 7×10<sup>11</sup>&nbsp;т азоту міститься в гідросфері у вигляді сполук.

Незважаючи на свою назву, азот у вигляді сполук з іншими елементами присутній у всіх живих організмах (1—3&nbsp;% на суху масу, 4-те місце після [[Кисень|кисню]], [[Водень|водню]] та [[Вуглець|вуглецю]] відповідно), і є одним з найважливіших [[Біогенні елементи|біогенних елементів]]. Він входить до складу [[Амінокислоти|амінокислот]], які є структурними блоками [[Білки|білків]] (16—17&nbsp;%), [[Нуклеотиди|нуклеотидів]]&nbsp;— структурних блоків [[Нуклеїнові кислоти|нуклеїнових кислот]], а також [[кофермент]]ів, [[вітамін]]ів, [[гормон]]ів, [[антибіотик]]ів, [[гемоглобін]]у, [[хлорофіл]]у і багатьох інших [[Біогенні речовини|біогенних речовин]]. У невеликих кількостях газ азот постійно присутній у [[кров]]і, маючи в ній невелику розчинність порядку 0,0110 мл/л при [[Температура|температурі]] 38&nbsp;°C.

Поза межами Землі азот виявлений у [[Галактична туманність|галактичних туманностях]], [[Зоряна атмосфера|сонячній атмосфері]], на [[Уран (планета)|Урані]], [[Нептун (планета)|Нептуні]], у [[Міжзоряне середовище|міжзоряному просторі]] та ін. Атмосфери [[супутник]]ів&nbsp;— [[Титан (супутник)|Титана]], [[Тритон (супутник)|Тритона]] і [[Карликова планета|карликової планети]] [[Плутон (карликова планета)|Плутону]] теж в основному складаються з азоту. Азот&nbsp;— четвертий за поширеністю елемент [[Сонячна система|Сонячної системи]] (після водню, гелію і кисню).

==== Походження атмосферного азоту ====
Вважають, що у первинній атмосфері Землі молекулярного азоту не було, а замість нього атмосфера нашої планети складалася спочатку з летючих речовин, що утворювалися в земних [[надра]]х: [[Водень|Н<sub>2</sub>]], [[Вода|Н<sub>2</sub>О]], [[Вуглекислий газ|CO<sub>2</sub>]], [[Метан|СН<sub>4</sub>]], [[Аміак|NH<sub>3</sub>]] тощо. [[Проста речовина|Вільний]] азот якщо й виходив назовні як продукт [[Вулканізм|вулканічної діяльності]], то одразу ж перетворювався на [[аміак]], бо умови для цього були найбільш відповідними: надлишок водню, підвищені температури (поверхня Землі ще не охолола).

Однак внаслідок [[фотосинтез]]у, причиною якого стала діяльність перших [[мікроорганізм]]ів, почав вивільнятись молекулярний кисень, який став активно реагувати з аміаком, при цьому вивільняючи молекулярний азот:
:: <math>\mathsf{CO_2 + 2H_2O \rightarrow}</math> фотосинтез <math>\mathsf{\rightarrow HCOH + H_2O + O_2}</math>; <math>\mathsf{4NH_3 + 3O_2 \rightarrow 2N_2 + 6H_2O}</math>.

Також припускають, що значна частина азоту у вигляді аміаку могла розчинитися у воді при утворенні гідросфери.

=== Кругообіг у природі ===
{{main|Кругообіг азоту в природі}}
[[Файл:Nitrogen Cycle uk.svg|thumb|Схематичне представлення проходження азоту через [[Біосфера|біосферу]], де ключовою частиною циклу є різні види [[Бактерії|бактерій]].]]
У природі кругообіг азоту відбувається в основному за допомоги так званої [[Фіксація азоту|азотної фіксації]]. Фіксація атмосферного азоту (азотфіксація, або діазотрофія)&nbsp;— процес зв'язування молекулярного азоту в хімічні сполуки (аміак та сполуки [[Амоній|амонію]]: [[нітрати]], [[діоксид азоту]]), які надалі можуть бути використані [[рослина]]ми для своїх [[Біохімія|біохімічних]] процесів<ref name="postgate">{{cite book |author=Postgate, J |year=1998 |title=Nitrogen Fixation, 3rd Edition |publisher=Cambridge University Pres, Cambridge UK}}</ref>. Вона в природі відбувається двома основними напрямами&nbsp;— абіогенним й біогенним. [[Сванте Август Арреніус|Сванте Арреніус]] припускав, що таким чином фіксується до 400&nbsp;млн т/рік азоту.

Абіогенний шлях включає переважно реакції азоту з киснем в атмосфері. Цим шляхом фіксується лише приблизно 1×10<sup>7</sup> тонн/рік<ref name= "elementy.ru"/>. Але, маючи [[потрійний зв'язок]], молекула азоту є доволі хімічно інертною, і тому для її руйнування необхідна велика кількість енергії (високі температури). Ці умови досягаються при [[Електричний розряд|розрядах]] [[блискавка|блискавок]], коли температура сягає 25000&nbsp;°C і вище. При цьому молекули кисню та азоту розпадаються на атоми, які, легко реагуючи один з одним, утворюють неміцний [[монооксид азоту]]:
:: <math>\mathsf{N_2 + O_2 \rightarrow 2NO}</math>

Останній під дією кисню повітря швидко перетворюється на стійкіший [[діоксид азоту]]:
:: <math>\mathsf{2NO + O_2 \rightarrow 2NO_2}</math>

Далі в повітрі оксиди азоту (також у присутності кисню) з'єднуються з дощовою водою або іншою атмосферною вологою, утворюючи [[Нітратна кислота|нітратну]] або [[Нітритна кислота|нітритну]] кислоти:
:: <math>\mathsf{4NO_2 + O_2 + 2H_2O \rightarrow 4HNO_3}</math>
:: <math>\mathsf{3NO_2 + H_2O \rightarrow 2HNO_3 + NO}</math>

Утворені вище зазначені кислоти, досягаючи [[ґрунт]]у, реагують зі сполуками [[Натрій|натрію]], [[Кальцій|кальцію]], [[Калій|калію]] та ін., які в ньому перебувають, і утворюють свої [[Солі (хімія)|солі]]: [[Селітра|селітри]] ([[нітрати]]) та [[нітрити]].

Більшість нітритів та нітратів розчинні, тому певна їх кількість змивається дощовою водою та згодом потрапляє до [[Світовий океан|світового океану]] (цей потік оцінюється в 2,5—8×10<sup>7</sup> т/рік). Встановлено, що з дощем і [[сніг]]ом на кожен [[гектар]] землі потрапляє близько 6700 г зв'язаного азоту.

Існує також імовірність, що абіогенна фіксація відбувається в результаті фотокаталітичних реакцій на поверхнях [[напівпровідник]]ів або широкосмугових [[діелектрик]]ів, наприклад на [[Пісок|піску]] [[Пустеля|пустель]] (поглинувши [[квант світла]], молекула N<sub>2</sub> переходить у збуджений стан та стає здатною реагувати з киснем).

Однак основна частина атмосферного азоту (близько 0,9—1,4×10<sup>8</sup> тон/рік<ref name= "elementy.ru"/>) фіксується біогенним шляхом. Біогенна фіксація азоту&nbsp;— фіксація азоту, що відбувається за допомоги деяких мікроорганізмів (а саме [[Бактерії|бактерій]]), яких ще називають [[Діазотрофи|діазотрофами]] або азотфіксувальними мікроорганізмами. Деякі рослини, [[гриби]] й тварини формують з ними [[Симбіотична асоціація|симбіотичні асоціації]]. Найактивнішими фіксаторами атмосферного азоту є бульбочкові бактерії в асоціації з [[Бобові|бобовими рослинами]] (наприклад ''[[Різобії|Rhizobium]]''), котрі за рік можуть нагромадити на [[Площа|площі]] 1&nbsp;га до 60—300&nbsp;кг азоту. Також до 30—60&nbsp;кг/га азоту на рік зв'язує вільноживуча [[Аероби|аеробна]] ґрунтова бактерія ''[[Azotobacter]]'' і до 20—40&nbsp;кг/га&nbsp;— [[Анаероби|анаеробна]] маслянокисла бактерія ''[[Clostridium]]''. Тривалий час вважалось, що зв'язувати азот може лише невелика кількість [[Вид (біологія)|видів]] мікроорганізмів (хоча й значно поширених на поверхні Землі), а саме, крім вищезгаданих, іще [[ціанобактерії]]: ''[[Анабена|Anabaena]]'', ''[[Nostoc]]'' та інші. Тепер відомо, що цю здатність мають й інші організми у воді й ґрунті, наприклад, [[актиноміцети]] в бульбах [[вільха|вільхи]] та інших [[Дерево|дерев]], [[Дріжджі|дріжджові]] і [[Пліснява|плісняві]] грибки та інші (загалом близько 160 видів).

Всі вони в кінцевому результаті перетворюють азот на аміак та сполуки амонію ({{хем|NH|4|+}}). Сам процес перетворення вимагає значних витрат енергії, наприклад, для фіксації 1&nbsp;г атмосферного азоту бактерії в бульбочках бобових витрачають порядку 167,5 кДж, тобто окиснюють приблизно 10 г [[Глюкоза|глюкози]]. Вирішальну роль при цьому відіграє [[Ферменти|фермент]] [[нітрогеназа]], центри якого містять сполуки [[Залізо|заліза]] та [[молібден]]у, що і активує азот для «стикування» з воднем, який попередньо активується іншим ферментом.

Таким чином, видно взаємовигоду від [[симбіоз]]у рослин й азотофіксуючих бактерій:
* перші другим забезпечують «місце для проживання» й постачають отримане в результаті [[фотосинтез]]у «паливо»&nbsp;— глюкозу, а також продукти розкладу [[Клітковина|клітковини]] і інших органічних решток
* а другі першим, своєю чергою, забезпечують постачання азоту у придатній до засвоєння формі.

Азот в аміаку та сполуках амонію, що отримуються в процесах біогенної азотфіксації, швидко окиснюється різними нітрифікуючими бактеріями до нітритів, а далі й до нітратів (цей процес називають [[Нітрифікація|нітрифікацією]]). Та далі у формі [[Неорганічні сполуки|неорганічних сполук]], як-от нітрати&nbsp;— поглинається з ґрунту [[Рослини|рослинами]] й перетворюється на [[органічні сполуки]]&nbsp;— [[аміди]] ([[аспарагін]], [[глутамін]]) й [[амінокислоти]] у [[Тканина (біологія)|тканинах]] рослин, які далі перетворюються на [[білки]] та інші біохімічні сполуки. Тварини, що харчуються рослинами ([[травоїдні|травоїдні тварини]]), засвоюють рослинні білки та інші [[поживні речовини]] рослинного походження, до складу яких входить азот, спочатку розщеплюючи їх до [[мономер]]ів (амінокислот та ін.), які, своєю чергою:
* або далі в результаті [[дезамінування]] розпадаються з виділенням енергії до амінованого азоту, який надалі знешкоджується перетворенням на [[Сечовина|сечовину]] або [[Сечова кислота|сечову кислоту]], які, своєю чергою, виводяться з організму;
* або перетворюються на тваринні білки та інші складні сполуки тваринного походження в тканинах рослин, частина яких згодом потрапляє до [[Хижаки|хижаків]], які, своєю чергою, харчуються травоїдними.
З точки зору обміну азоту, рослини, з одного боку, та тварини (включно з [[Людина|людиною]]), з іншого, відрізняються тим, що:
* у тварин [[утилізація]] (повторна переробка) утворюваного аміаку здійснюється лише в слабкій мірі&nbsp;— основна частина його виводиться з організму, у вигляді сечовини чи сечової кислоти (як зазначалось вище);
* у рослин же обмін азоту «замкнутий»&nbsp;— азот, що надійшов до рослини, повертається в ґрунт лише разом з самою рослиною.

При процесах [[Життєдіяльність|життєдіяльності]] організмів та в кінцевому результаті&nbsp;— після їх загибелі, азот у складі різних органічних сполук повертається до ґрунту у вигляді [[Екскременти|екскрементів]] (або інших продуктів життєдіяльності) чи мертвих організмів відповідно. А далі під впливом бактерій, у результаті [[Амоніфікація|амоніфікації]] (розкладання азотовмісних органічних сполук) переходить у неорганічну форму у вигляді аміаку й солей амонію, які далі залежно від типу (знову ж таки) бактерій ([[Денітрифікатори|денітрифікуючих]] або [[Нітрифікатори|нітрифікуючих]]):
* або розкладаються до молекулярних азоту та водню, котрі повертаються до атмосфери, завершуючи таким чином азотний цикл;
* або знову окиснюються до нітритів, які згодом іншими бактеріями перетворюються на нітрати, які, своєю чергою, далі засвоюються рослинами тощо по колу.

Лише близько 4×10<sup>8</sup> т<ref name="elementy.ru"/> зв'язаного азоту міститься в тканинах рослин і тварин, увесь інший (близько 1×10<sup>8</sup> т)&nbsp;— накопичується у рештках організмів, що розкладаються, та врешті-решт повертається в атмосферу.

Під час циклу можлива зміна кількості азоту, що бере у ньому участь:
* так частина азоту виходить з циклу у вигляді відкладень у ґрунтах і [[Глинисті мінерали|глинистих мінералах]];
* однак ці втрати компенсуються за рахунок надходження його в атмосферу з [[Мантія Землі|мантії]] з [[Виверження вулкана|виверженнями вулканів]] та інших видів геологічної активності.
Слід зауважити, що постійно відбувається витікання азоту з верхніх шарів атмосфери у [[міжпланетний простір]].

==== Вплив людини на кругообіг ====
За відсутності діяльності людини процеси зв'язування азоту й нітрифікації практично повністю зрівноважені протилежними реакціями денітрифікації. Тому діяльність людини впливає на кругообіг азоту:
* так, через розігрів повітря (як і у випадку з розрядом блискавки), наприклад [[електрогенератор]]ами та/або [[Двигун внутрішнього згоряння|двигунами внутрішнього згорання]] при спалюванні будь-якого палива, або при інших термічно-технологічних процесах, атмосфера збагачується зв'язаним азотом (близько 2×10<sup>7</sup> т/рік<ref name="elementy.ru">[http://elementy.ru/trefil/21177/Krugovorot_azota_v_prirode Круговорот азота в природе&nbsp;— Elementy.ru] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20160418214812/http://elementy.ru/trefil/21177/Krugovorot_azota_v_prirode |date=18 квітня 2016 }}{{ref-ru}}</ref>);
* заводи, що виробляють [[азотні добрива]] та інші матеріали для виготовлення яких потрібні сполуки зв'язаного азоту, зв'язують його у величезних кількостях з повітря (близько 8×10<sup>7</sup> т/рік);
* засівання [[Поле (сільське господарство)|полів]] [[Бобові|бобовими]] призводить до додаткового нагромадження зв'язаного азоту в ґрунтах (близько 4×10<sup>7</sup> т/рік); протилежним є засівання с/г угідь рослинами, які вибирають з них зв'язаний азот, що призводить до їхнього «азотного» збіднення;
* транспортування [[Добрива|добрив]] і продуктів [[Сільське господарство|сільського господарства]] перерозподіляє азот на поверхні Землі.

== Властивості ==

=== Фізичні властивості ===
[[Файл:Liquid nitrogen dsc04496.jpg|thumb|[[Кипіння]] азоту в металевій чашці (−196&nbsp;°C)]]
[[Файл:Nitrogen.ogv|thumb|Занурення [[Повітряна кулька|повітряної кульки]] у [[рідкий азот]]]]
За [[Нормальні умови|нормальних умов]] азот є небагато легшим за повітря, хімічно-малоактивним, двоатомним, безбарвним, без запаху та смаку [[газ]]ом, з [[Питомий об'єм|питомим об'ємом]] 860,4&nbsp;дм³/кг, що не підтримує ні [[дихання]], ні [[горіння]].

У воді розчиняється слабо, для прикладу, його [[розчинність]] при 20&nbsp;°C становить 1,54&nbsp;см³ на 100&nbsp;г води (наприклад кисню&nbsp;— 3,1&nbsp;см³). Тому розчинене у воді повітря багатше на кисень, ніж атмосферне. Краще, ніж у воді, азот розчинний у деяких [[Вуглеводні|вуглеводнях]].

Азот важко зріджується, його [[конденсація]] (а також [[кипіння]]) відбувається при температурі −195,8&nbsp;°C. При [[Кімнатна температура|кімнатній температурі]] він не зріджується за жодного тиску. У рідкому стані він являє собою безбарвну [[Рідина|рідину]] (схожу на воду) з питомим об'ємом 1,239&nbsp;дм³/кг (при −195,8&nbsp;°C за тиску 101,3&nbsp;кПа)&nbsp;— [[рідкий азот]]<ref>ДСТУ ГОСТ 9293:2009 (ISO 2435-73) Азот газообразный и жидкий. Технические условия (ГОСТ 9293-74 (ИСО 2435-73), IDT)</ref>.

При −209,86&nbsp;°C азот переходить у [[Тверде тіло|твердотільний стан]] у вигляді снігоподібної маси чи великих білосніжних [[кристал]]ів. При контакті з повітрям поглинає з нього кисень, при цьому [[Плавлення|плавиться]], таким чином утворюючи [[розчин]] кисню в азоті.

[[Кристалічна ґратка|Кристалічні ґратки]] твердотільного азоту молекулярні, для них відомі три [[Поліморфізм кристалів|кристалічні модифікації]]:
* так в інтервалі температур: 63,29—36,61 [[Кельвін (одиниця)|К]] існує фаза β-N<sub>2</sub> з щільним [[Гексагональна сингонія|гексагональним упакуванням]], з показниками: просторова група P6<sub>3</sub>/mmc; параметри ґратки: ''a'' = 3,93, [[Ангстрем|Å]] та ''c'' = 6,50 Å;
* за температури нижчої від 36,61&nbsp;К стійкою є фаза α-N<sub>2</sub> з [[Кубічна сингонія|кубічною]] ґраткою, що має просторову групу Pa3 або P2<sub>1</sub>3 і період ''a'' = 5,660 Å;
* під тиском понад 3500 [[Атмосфера (одиниця)|атмосфер]] та температурі не вищій від 83 K може існувати гексагональна фаза γ-N<sub>2</sub>.

Молекула азоту існує у вигляді двох ядерноспінових модифікацій&nbsp;— симетричної і антисиметричної. При звичайній температурі співвідношення симетричної та антисиметричної форм є 2:1.

==== Електромагнітний спектр ====
[[Файл:Nitrogen.Spectrum.Vis.jpg|thumb|400px|Оптичний [[емісійний спектр]] азоту]]
[[Файл:Nitrogen discharge tube.jpg|thumb|Світіння азоту N<sub>2</sub> в [[Газорозрядна лампа|газорозрядній трубці]]]]
Молекулярний азот (N<sub>2</sub>) значною мірою [[Прозорість середовища|прозорий]] для [[Інфрачервоне випромінювання|інфрачервоного]] та [[Видиме випромінювання|видимого]] [[випромінювання]], оскільки він являє собою сукупність [[Гомоядерна молекула|гомоядерних молекул]] які не мають [[Дипольний момент|дипольного моменту]], а отже і буксирування [[Електромагнітне випромінювання|електромагнітного випромінювання]] на цих [[Довжина хвилі|довжинах хвиль]]. Значне [[Поглинання електромагнітного випромінювання|поглинання]] відбувається в крайній [[Ультрафіолетове випромінювання|ультрафіолетовій]] області [[Електромагнітний спектр|спектра]] довжин хвиль, починаючи з близько 100 [[нанометр]]ів. Це пов'язано з електронними переходами в молекулі до станів, у яких заряд не розподіляється рівномірно між атомами азоту<ref>{{cite journal | doi = 10.1103/PhysRev.64.207 | title = Absorption Spectrum of N2 in the Extreme Ultraviolet |year = 1943 | last1 = Worley | first1 = R. | journal = Physical Review | volume = 64 | issue = 7–8 | page = 207|bibcode = 1943PhRv...64..207W }}{{ref-en}}</ref>. Вище зазначена властивість азоту призводить до значного поглинання ультрафіолетового випромінювання у верхніх шарах атмосфери Землі та атмосфер інших планетарних тіл. З тих же причин, чисті [[лазер]]и на молекулярному азоті, як правило, випромінюють [[світло]] в ультрафіолетовому діапазоні.

Азот також вносить свій внесок у видиме світіння повітря верхніх шарів атмосфери Землі, за допомогою електронного ударного збудження з подальшим випромінюванням. Це видиме блакитне світіння повітря, як правило, зумовлює не молекулярний азот, а атомарний азот у поєднанні з атомарним киснем при утворенні [[Монооксид азоту|монооксиду азоту]] (NO).

=== Хімічні властивості ===
[[Файл:Dinitrogen-2D-dimensions.png|thumb|[[Потрійний зв'язок]] у молекулі азоту]]
Структура зовнішньої [[електронна оболонка|електронної оболонки]] [[атом|атома]] азоту містить п'ять [[електрон]]ів, з яких: два&nbsp;— неподілена [[електронна пара]] на 2s-[[Енергетичний рівень|рівні]]; та три [[Неспарений електрон|неспарених електрони]] (наполовину заповнені [[Атомна орбіталь|орбіталі]]) на 2р-рівні. Це значить, що один атом азоту може пов'язувати не більше чотирьох інших атомів (груп атомів), тобто його [[координаційне число]] дорівнює чотирьом. Також кількість атомів (груп атомів), які можуть бути пов'язані з азотом обмежує невеликий розмір його атома. Тому багато сполук інших членів підгрупи VA або зовсім не мають аналогів серед сполук азоту, або аналогічні сполуки азоту виявляються нестабільними. Так, [[Пентахлорид фосфору|PCl<sub>5</sub>]]&nbsp;— стабільна сполука, а NCl<sub>5</sub>&nbsp;— не існує. Найчастіше азот у сполуках&nbsp;— триковалентний за рахунок неспарених електронів (як в аміаку NH<sub>3</sub>). Однак наявність неподіленої пари електронів може призводити до утворення ще одного [[Ковалентний зв'язок|ковалентного зв'язку]] (за т.&nbsp;зв. [[Донорно-акцепторний зв'язок|донорно-акцепторним механізмом]]), і азот стає чотириковалентним (як у йоні амонію NH<sub>4</sub>).

Через те, що атоми азоту мають на зовнішній оболонці п'ять електронів (два 2s + три 2p = 5), вони зазвичай можуть:
* або приєднувати три електрони, яких їм бракує для утворення повністю заповненої (вісьмома електронами) оболонки, таким чином [[Відновлення|відновлюючись]] до нітрид-іонів N<sup>3−</sup> та проявляючи при цьому свою максимальну негативну [[валентність]];
* або втрачати всі п'ять [[Валентний електрон|валентних електронів]], таким чином окиснюючись до [[катіон]]ів N<sup>5+</sup> та проявляючи при цьому свою максимальну позитивну [[валентність]].

Однак атоми азоту також можуть відновлювати або втрачати і меншу кількість електронів, проявляючи при цьому свої інші: або негативні 2−, 1−; або позитивні 1+, 2+, 3+ і 4+ [[Ступінь окиснення|ступені окиснення]]. Зокрема в молекулі азоту ступень окиснення її атомів рівна 0.
{| class="wikitable collapsible"
!colspan="2"| Ступені окиснення азоту в сполуках
|-
! Ступ. окисн. || Сполуки
|-
| −''3''|| аміак NH<sub>3</sub>, іон амонію NH{{su|b=4|p=+}}, нітриди N<sup>3-</sup>
|-
| −''2''|| гідразин N<sub>2</sub>H<sub>4</sub>
|-
| −''1''|| гідроксиламін NH<sub>2</sub>OH
|-
| ''0'' || молекулярний азот N<sub>2</sub>
|-
| ''+1'' || гіпонітрит натрію Na<sub>2</sub>N<sub>2</sub>O<sub>2</sub>, монооксид діазоту N<sub>2</sub>O
|-
| ''+2'' || монооксид азоту NO
|-
| ''+3'' || триоксид діазоту N<sub>2</sub>O<sub>3</sub>, нітрит натрію NaNO<sub>2</sub>
|-
| ''+4'' || діоксид азоту NO<sub>2</sub>, тетраоксид діазоту N<sub>2</sub>O<sub>4</sub>
|-
| ''+5'' || пентаоксид діазоту N<sub>2</sub>O<sub>5</sub>, нітратна кислота HNO<sub>3</sub> та її солі&nbsp;— нітрати
|}

Азот у вільному стані перебуває у вигляді двоатомних молекул, обидва атоми яких, міцно зв'язані між собою трьома спільними електронними парами, [[електронна конфігурація]] яких описується формулою σs²σs*2πx, y4σz², що відповідає [[Потрійний зв'язок|потрійному]] [[Ковалентний зв'язок|ковалентному зв'язку]] між атомами азоту N≡N (довжина зв'язку dN≡N = 0,1095&nbsp;нм). Молекула азоту неполярна і слабо поляризується, [[Міжмолекулярні сили|сили взаємодії між молекулами]] дуже слабкі, тому при звичайних умовах азот [[газ]]оподібний.

Внаслідок всього цього молекула азоту вкрай міцна, для реакції [[Дисоціація (хімія)|дисоціації]] N<sub>2</sub> ↔ 2N зміна ентальпії в реакції ΔH °298 = 945 кДж/моль, константа швидкості реакції К298 = 10—120, тобто дисоціація молекул азоту при нормальних умовах практично не відбувається (рівновагу практично повністю зсунуто вліво). Навіть при 3300&nbsp;°C ступінь термічної дисоціації N<sub>2</sub> становить усього 0,1&nbsp;%, і лише при температурі близько 5000&nbsp;°C досягає декількох відсотків (при нормальному тиску). Для того, щоб розкласти молекулу азоту на атоми, треба витратити значну кількість енергії (приблизно 225 ккал/моль). Тому азот хімічно досить пасивний, а саме: не горить, не підтримує [[горіння]], не реагує з водою, [[кислота]]ми, [[Луги (хімія)|лугами]], [[Солі (хімія)|солями]], та при звичайних умовах взаємодіє лише з [[Літій|літієм]], з наступним утворенням твердотільного {{Не перекладено|Нітрид літію|нітриду літію|ru|Нитрид лития}}:
:: <math>\mathsf{6Li + N_2 \rightarrow 2Li_3N}</math>
При порівняно невеликому нагріванні азот взаємодіє і з іншими активними [[метал]]ами, як-от [[кальцій]] та [[магній]]:
:: <math>\mathsf{3Ca + N_2 \rightarrow Ca_3N_2}</math> ({{Не перекладено|нітрид кальцію||ru|Нитрид кальция}})
При достатньо високих температурах, коли молекули N<sub>2</sub> розкладаються і азот переходить в атомарний стан, він виявляючи переважно властивості [[окисник]]а, порівняно легко вступає в реакції з іншими [[метал]]ами, утворюючи частково [[Іонні сполуки|іонні]] [[нітриди]] MxNy, наприклад:
:: <math>\mathsf{2Al + N_2 \rightarrow 2AlN}</math> ({{Не перекладено|нітрид алюмінію||ru|Нитрид алюминия}})

У цих сполуках азот заряджений негативно. Нітриди [[Лужні метали|лужних]] та [[Лужноземельні метали|лужноземельних металів]]&nbsp;— це [[йонні сполуки]], вони розкладаються водою (або водними [[розчин]]ами кислот) до аміаку та відповідних [[гідроксид]]ів (тобто [[Гідроліз|гідролізуються]]):
:: <math>\mathsf{Ca_3N_2 + 6H_2O \rightarrow 3Ca(OH)_2 + 2NH_3 \uparrow}</math>
:: <math>\mathsf{Ca_3N_2 + 6HCl \rightarrow 3CaCl_2 + 2NH_3 \uparrow}</math>

У сполуках з іншими елементами [[атом]] азоту може бути хімічно пов'язаний з іншим атомом азоту, утворюючи кілька достатньо стабільних сполук, такі, як гідразин N<sub>2</sub>H<sub>4</sub> і [[азиди]] металів MN<sub>3</sub>. Такий тип зв'язку незвичайний для хімічних елементів (за винятком [[Вуглець|вуглецю]] та [[Кремній|кремнію]]).

При високій температурі (500&nbsp;°C), високому тиску (≥ 200 атм) та наявності [[каталізатор]]а (наприклад [[Залізо|Fe]]) азот реагує з [[Водень|воднем]] з утворенням [[аміак]]у:
:: <math>\mathsf{3H2 + N2 \rightarrow 2NH_3}</math>
Не прямим шляхом (тобто не з простих речовин) отримують і інші його сполуки з воднем. Наприклад: гідразин (пернітрид водню), октазон N<sub>8</sub>H<sub>14</sub> або [[Азидна кислота|азидну кислоту]], солі якої&nbsp;— [[азиди]]. Один з них&nbsp;— азид свинцю Pb(N<sub>3</sub>)<sub>2</sub>&nbsp;— сполука, яка має властивість розкладатись при ударі (тому, наприклад, її застосовують як [[детонатор]] у [[Капсуль|капсулях]] [[Набій|патронів]]). Більшість сполук азоту з воднем виділено тільки у вигляді органічних похідних.

При температурі електричної іскри (понад 3000&nbsp;°C) азот виявляє відновні властивості реагуючи з [[оксиген]]ом, у результаті чого утворюється нестійкий до високої температури [[монооксид азоту]] NO (у природі ця реакція відбувається при [[гроза|грозових]] [[газовий розряд|розрядах]]):
:: <math>\mathsf{N_2 + O_2 \rightarrow 2NO}</math>
З якого далі можуть утворюватись і інші оксиди азоту: [[Оксид азоту(IV)|NO<sub>2</sub>]], [[Оксид азоту(I)|N<sub>2</sub>O]], [[Оксид азоту(III)|N<sub>2</sub>O<sub>3</sub>]] та [[Оксид азоту(V)|N<sub>2</sub>O<sub>5</sub>]]. Всіх їх можна одержати також дією [[Іонізуюче випромінювання|іонізуючого випромінювання]] на [[Суміш (хімія)|суміш]] азоту з киснем. При розчиненні у воді [[Азотистий ангідрид|азотистого N<sub>2</sub>O<sub>3</sub>]] і [[Азотний ангідрид|азотного N<sub>2</sub>O<sub>5</sub>]] [[Ангідриди|ангідридів]] відповідно утворюються [[нітритна кислота]] HNO<sub>2</sub> та [[нітратна кислота]] HNO<sub>3</sub>, які утворюють відповідно солі&nbsp;— [[нітрити]] та [[нітрати]].

При взаємодії азоту з розпеченим [[кокс]]ом утворюється [[ціан]] (CN)<sub>2</sub>. Нагріванням азоту з [[ацетилен]]ом C<sub>2</sub>Н<sub>2</sub> до 15&nbsp;000&nbsp;°C може бути отриманий [[ціановодень]] HCN.

З [[галоген]]ами азот безпосередньо не взаємодіє, тому всі [[галогеніди]] азоту&nbsp;— NF<sub>3</sub>, {{Не перекладено|Трихлорид азоту|NCl<sub>3</sub>|ru|Трихлорид азота}}, {{Не перекладено|Трибромід азоту|NBr<sub>3</sub>|ru|Трибромид азота}} та [[Трийодид азоту|NI<sub>3</sub>]] одержують непрямим шляхом, наприклад {{Не перекладено|трифторид азоту||ru|Фторид азота(III)}} NF<sub>3</sub>&nbsp;— при взаємодії [[фтор]]у з [[аміак]]ом. Як правило, галогеніди азоту&nbsp;— слабостійкі сполуки (за винятком NF<sub>3</sub>), вони розкладаються вже при невеликому нагріванні (деякі&nbsp;— навіть при [[Зберігання|зберіганні]]). Так, NI<sub>3</sub> [[Осадження|осаджується]] при зливанні водних розчинів аміаку та йодного настою, однак вже при легкому струшуванні сухий NI<sub>3</sub> [[вибух]]ає. Стійкішими є [[оксогалогеніди]] азоту&nbsp;— NOF, NOCI, NOBr, {{Не перекладено|Флуорид нітрилу|NO<sub>2</sub>F||Nitryl fluoride}} і {{Не перекладено|Хлорид нітрилу|NO<sub>2</sub>Cl|ru|Хлорид нитрила}}.

Сполуки азоту з [[Сірка|сіркою]] теж не утворюються напряму, {{Не перекладено|Тетранітрид тетрасірки|азотиста сірка N4S4|ru|Тетранитрид тетрасеры}} виходить у результаті реакції рідкої сірки з аміаком.

Також азот не взаємодіє з [[фосфор]]ом та [[Кремній|кремнієм]] і деякими іншими [[неметал]]ами.

Описано кілька десятків [[Комплексні сполуки|комплексів]] з молекулярним азотом.

При дії на звичайний азот електричних розрядів при розкладанні нітридів [[Нітрид бору|бору]], [[Нітрид титану|титану]], [[Нітрид магнію|магнію]] і [[Нітрид кальцію|кальцію]] і ін., а також при електричних розрядах у повітрі може утворитися активний азот, який являє собою суміш молекул і атомів азоту, які мають підвищений запас енергії, та на відміну від молекулярного&nbsp;— дуже енергійно взаємодіє з киснем, воднем, парами сірки, фосфором та деякими металами.

== Сполуки ==
[[Файл:RuA5N2.png|thumb|[[Структурна формула|Структурна модель]] молекули [Ru(NH<sub>3</sub>)<sub>5</sub>(N<sub>2</sub>)]<sup>2+</sup>, одним із [[Ліганд (хімія)|лігандів]] у якій є молекула азоту]]

=== Оксиди азоту ===
Азот утворює кілька [[оксид]]ів ([[Монооксид азоту|NO]], [[Діоксид азоту|NO<sub>2</sub>]], [[Оксид азоту(I)|N<sub>2</sub>O]], [[Триоксид діазоту|N<sub>2</sub>O<sub>3</sub>]], [[Тетраоксид діазоту|N<sub>2</sub>O<sub>4</sub>]], [[Пентаоксид діазоту|N<sub>2</sub>O<sub>5</sub>]]). З них найбільше значення мають [[монооксид азоту]] NO і [[діоксид азоту]] NO<sub>2</sub>, оскільки це продукти при виробництві [[нітратна кислота|нітратної кислоти]]. [[Оксид азоту(I)]] N<sub>2</sub>O відомий як дурманний газ і використовується для [[наркоз]]у.

=== Аміак та його похідні ===
Разом із трьома атомами [[Водень|водню]] атом азоту утворює молекулу [[аміак]]у NH<sub>3</sub>. Органічні похідні цієї речовини називаються [[аміни|амінами]], наприклад одразу дві [[Амінна група|амінні групи]] входять до складу [[сечовина|сечовини]]. Аміак реагуючи з кислотами, утворює [[солі амонію]]. Заміщення одного з атомів водню аміаку атомом металу дає [[аміди]] (NaNH<sub>2</sub>, …).

Крім аміаку та іонів амонію, відомі й інші численні сполуки азоту з воднем, наприклад [[гідразин]] (H<sub>2</sub>N-NH<sub>2</sub>), [[диімід]] HN-NH, [[азидна кислота]] HN<sub>3</sub> (H−N=N=N), [[октазон]] N8H14 і інші, більшість з яких виділено лише у вигляді органічних похідних.

=== Кислоти ===
Азот утворює [[нітратна кислота|нітратну]] (HNO<sub>3</sub>) та [[нітритна кислота|нітритну]] (HNO<sub>2</sub>) кислоти, солі яких називаються, відповідно, [[нітрати неорганічні|нітратами]] та [[нітрити|нітритами]].

Некисневі азотні кислоти (атоми азоту входять до складу [[псевдогалоген|псевдогалогенного угрупування]]):
* Азидна кислота HN<sub>3</sub> (солі якої називають [[азиди|азидами]]), (атоми азоту (азоту) мають різну [[валентність]] (N<sup>−</sup>=N<sup>+</sup>=N<sup>−</sup>))
* [[Синильна кислота]] (HCN) є сильною [[Отрути|отрутою]], так само як і більшість її солей ([[ціаніди|ціанідів]]) та деякі з органічних похідних ([[Нітрили|нітрилів]]).
* [[Ціанатна кислота]], HNC (солі&nbsp;— [[ціанати]]).
* [[Тіоціанатна кислота]], HSCN (солі&nbsp;— [[Тіоціанати]]).

=== Сполуки з металами ===
Сполуки азоту з [[Електронегативність|електропозитивнішими]] елементами, [[Метали|металами]] та [[неметал]]ами&nbsp;— [[нітриди]]&nbsp;— схожі на [[карбіди]] і [[гідриди]]. Їх можна розділити залежно від характеру [[Хімічний зв'язок|зв'язку]] M-N на [[Іонні сполуки|іонні]], [[Ковалентні сполуки|ковалентні]] і з проміжним типом зв'язку. Як правило, це [[кристал]]ічні речовини.
Нітриди [[Лужні метали|лужних]] та інших активних металів (Na<sub>3</sub>N, Mg<sub>3</sub>N<sub>2</sub>)&nbsp;— солеподібні речовини, що при контакті з водою виділяють аміак. [[Перехідні метали]] утворюють нітриди з [[Металічний зв'язок|металічним типом зв'язку]] ([[Нітрид титану|TiN]], {{Не перекладено|Нітрид хрому|CrN|ru|Нитрид хрома}}, {{Не перекладено|Нітрид ванадію|VN|ru|Нитрид ванадия}}). Відомі також ковалентні нітриди ([[Нітрид бору|BN]], {{Не перекладено|Нітрид кремнію|Si<sub>3</sub>N<sub>4</sub>|ru|Нитрид кремния}}).

=== Інші сполуки ===
* [[Гідроксиламін]] (H<sub>2</sub>N-OH)
* [[Сечовина]] (O=C(NH<sub>2</sub>)<sub>2</sub>),
* [[Галогеніди]] азоту (NI<sub>3</sub>; NF<sub>3</sub>)
* {{Не перекладено|Бромціан|||Cyanogen bromide}} (BrCN)

=== Органічні сполуки азоту ===
Азот міститься в значних кількостях у всіх живих організмах, у складі [[амінокислота|амінокислот]] та [[Дезоксирибонуклеїнова кислота|ДНК]]. Найпростішими класами органічних сполук азоту є:
* Аміни&nbsp;— похідні аміаку ([[метиламін]]&nbsp;— CH<sub>3</sub>NH<sub>2</sub>, [[триетиламін]]&nbsp;— (CH<sub>3</sub>CH<sub>2</sub>)<sub>3</sub>N, …)
* Аміди&nbsp;— [[ацетамід]], [[ДМФА]], [[капрон]], [[білки]] …
* Нітрили&nbsp;— похідні ціановодневої кислоти ([[ацетонітрил]]&nbsp;— CH<sub>3</sub>CN, …)
* Нітросполуки ([[нітрометан]]- CH<sub>3</sub>3NO<sub>2</sub>, [[тринітротолуол]], [[гексоген]])
* [[Нітрати органічні]] ([[нітрогліцерин]], …)
* Оксими, гідразони
* Похідні сечовини
* Солі діазонію (C<sub>6</sub>H<sub>5</sub>-NN<sup>+</sup> Cl<sup>−</sup>), діазосполуки (C<sub>6</sub>H<sub>5</sub>-N=N-C<sub>6</sub>H<sub>5</sub>)
* Азотовмісні гетероцикли ([[піридин]], нуклеїнові основи [[ДНК]], [[вітамін B6]])

== Отримання ==

=== У лабораторіях ===
Оскільки чистий азот дуже складно отримувати розділенням повітря (бо після його відділення від решти [[повітря]] (видалення [[Водяна пара|водяної пари]], [[Діоксид вуглецю|діоксиду вуглецю]], [[Кисень|кисню]] та ін. [[Хімічна сполука|сполук]]) в ньому все-таки залишаються домішки у вигляді [[аргон]]у та інших [[Благородні гази|благородних газів]]), у лабораторних умовах його, у невеликих кількостях отримують лише хімічними методами:
* так зазвичай азот одержують шляхом додавання при нагріванні насичений [[розчин]] [[Хлорид амонію|хлориду амонію]] NH<sub>4</sub>Cl до твердотільного [[Нітрит натрію|нітриту натрію]] NaNO<sub>2</sub>, у результаті чого утворюється {{Не перекладено|нітрит амонію||ru|Нитрит аммония}}, який через високу температуру одразу ж розкладається на воду та безпосередньо на азот:
:: <math>\mathsf{NaNO_2 + NH_4Cl \rightarrow NaCl + NH_4NO_2}</math>; <math>\mathsf{NH_4NO_2  \xrightarrow{\ t\ }\ 2H_2O + N_2 \uparrow}</math>
* також можна просто нагрівати твердий нітрит амонію:
:: <math>\mathsf{NH_4NO_2  \xrightarrow{\ t\ }\ 2H_2O + N_2 \uparrow}</math>

Є група методів, за якими можна окиснювати аміак або іон амонію, наприклад:
:: <math>\mathsf{2NH_3 + 3Br_2 \rightarrow N_2 + 6HBr}</math>
:: <math>\mathsf{2NH^+_4 + Cl_2O^{2+}_7 + 6H^+ \rightarrow 2Cr^{3+} + N_2 + 7H_2O}</math>
:: <math>\mathsf{2NH^+_4 + 3MnO_2 \rightarrow 2MnO + N_2 + 4H_2O + Mn^{2+}}</math>
:: <math>\mathsf{2NH^+_4 + 3F \rightarrow N_2 + 6HF + 2H^+}</math>
* Дуже зручний процес окиснення іона амонію нітрит-іоном:
:: <math>\mathsf{NH^+_4 + NO^-_2 \rightarrow N_2 + 2H_2O}</math>
Відомі і інші способи:
* один з яких&nbsp;— пропускання аміаку над [[Купрум(II) оксид|оксидом міді (II)]] при температурі ~700&nbsp;°C. Аміак при цьому беруть з насиченого розчину при нагріванні, а кількість CuO&nbsp;— удвічі більшу від розрахункової. Безпосередньо перед застосуванням азот ще раз очищають від домішок кисню та аміаку пропусканням над [[Мідь|міддю]] та її оксидом (II) (теж ~ 700&nbsp;°C), а потім сушать концентрованою [[Сірчана кислота|сірчаною кислотою]] і сухим лугом. Процес відбувається досить повільно, але газ виходить досить чистий:
:: <math>\mathsf{2NH_3 + 3CuO \rightarrow N_2\uparrow + 3H_2O + 3Cu}</math>
* [[Реакції розкладу|розкладання]] деяких [[Азиди|азидів]] при нагріванні:
:: <math>\mathsf{2NaN_3 \rightarrow 3N_2 + 2Na}</math>
* взаємодія нітритів з {{Не перекладено|Сульфамінова кислота|сульфаміновою кислотою|ru|Аминосульфоновая кислота}} або [[Сечовина|сечовиною]]:
:: <math>\mathsf{NO^-_2 + HSO_3NH_2 \rightarrow N_2 + HSO^-_4 + H_2O}</math>
:: <math>\mathsf{NO^-_2 + H^+ + N_2H_4CO \rightarrow N_2 + HCO^-_3 + NH^+_4}</math>
* [[Каталіз|каталітичне]] розкладання аміаку при високій температурі теж може слугувати джерелом азоту:
:: <math>\mathsf{2NH_3 \xrightarrow{\ t\ } N_2 + 3H_2}</math>

=== У промисловості ===
[[Файл:Flux distribution inside the fiber.jpg|thumb|Принцип дії мембранного методу.]]
Раніше довгий час головним джерелом азоту для [[Промисловість|промисловості]] слугували різні види [[Селітра|селітр]].

Але зараз у промисловості (у великих кількостях) азот добувають з [[повітря]], його фракціонуванням за допомогою [[азотна станція|азотних станцій]]. Економічно, промислове виділення азоту з атмосфери обумовлено відносною дешевизною методу зрідження очищеного (після видалення пари води, CO<sub>2</sub>, пилу та інших домішок) повітря. Послідовні цикли стиснення, охолодження та розширення такого повітря призводять до його зрідження. Рідке повітря піддають фракційній перегонці (фракціонуванню) при повільному піднятті температури. Першими виділяються [[благородні гази]], потім азот, і залишається [[рідкий кисень]]. Очищення досягається багатократним фракціонуванням. Таким методом отримують багато мільйонів тонн азоту щорічно, переважно для синтезу аміаку, який є вихідною сировиною в технології виробництва різних азотовмісних сполук для промисловості і (у тому числі) [[Сільське господарство|сільського господарства]]<ref name=KRUGOSVET/>.

Відомий також мембранний метод. Він базується на поступовій багатоступінчастій [[Адсорбція|адсорбції]]/[[Десорбція|десорбції]] повітря в мембранних установках. При ньому повітря стиснуте від 5 до 13 [[Бар (одиниця)|бар]] нагнітається в спеціальні мембрани. І за рахунок того що швидкість дифузії азоту (і аргону) через ці мембрани значно повільніше, ніж у кисню, води і вуглекислого газу, він поступово накопичується у відносно чистому вигляді на іншій стороні мембрани. Регулюючи швидкість потоку, можна контролювати чистоту отримуваного азоту (до 99,995&nbsp;% в дуже малих кількостях, 99&nbsp;% для промислових масштабів).

== Зберігання ==
Літр [[Рідкий азот|рідкого азоту]], випаровуючись і нагріваючись до 20&nbsp;°C, утворює приблизно 700 літрів газу. З цієї причини рідкий азот зберігають у спеціальних [[посудина Дьюара|посудинах Дьюара]] з [[вакуум]]ною ізоляцією відкритого типу або кріогенних ємностях під тиском. Споживачам газоподібний азот постачають у стислому вигляді (150&nbsp;атм., або 15&nbsp;МПа) в чорних балонах, що мають жовтий напис «азот».

== Застосування ==

=== Газоподібний азот ===
Основна частина одержуваного в промисловості азоту (більше ¾) застосовується для синтезу [[аміак]]у, який потім у значних кількостях переробляється на [[Нітратна кислота|нітратну кислоту]], [[азотні добрива]], [[вибухові речовини]] і&nbsp;т.&nbsp;д.

Деякі інші напрямки промислового застосування газоподібного азоту обумовлені його [[Хімічна інертність|інертними]] властивостями (зокрема він пожежо- та вибухобезпечний, перешкоджає [[Окиснення|окисненню]], [[Гниття|гниттю]] та ін., і тому, наприклад, якщо процес виробництва традиційно проходить з використанням повітря, а окиснення та/або гниття є негативними факторами, то азот успішно може заміщати повітря). Зокрема деякі його застосування:
* в [[Енергетика|енергетиці]]:
** для продування охолоджувальних частин [[турбогенератор]]ів [[ТЕЦ]], [[ГЕС]], [[АЕС]] та [[електролізер]]ів від [[водень|водню]] і [[повітря]]

* у [[Гірнича справа|гірничій справі]] (наприклад, у [[вугільна промисловість|вугільній промисловості]]):
** для створення в [[шахта]]х вибухобезпечного середовища;
** при [[Дегазація|дегазації]] виробіток;
** для розпирання [[Пласт (геологія)|пластів]] [[Гірська порода|породи]];
** [[пожежна безпека]] [[Житлове приміщення|житлових]], промислових споруд, офісів тощо

* у [[Нафтогазова промисловість|нафтогазовій промисловості]]:
** при освоєнні [[бурова свердловина|свердловин]]
** при продуванні [[резервуар]]ів та [[Трубопровід|трубопроводів]] ([[газопровід|газопроводів]], [[Нафтопровід|нафтопроводів]]), для перевірки роботи під тиском, при проведенні [[Відновлювальні роботи|ремонтно-відновлювальних робіт]], для збільшення вироблення [[Родовище|родовищ]]
** для забезпечення вибухопожежобезпеки при видобуванні, [[Транспортування|транспортуванні]], [[Зберігання|зберіганні]], переробці [[Природний газ|природного газу]], [[нафтопродукти|нафтопродуктів]] та інших [[Хімічна речовина|хімічних речовин]]

* у [[Електроніка|електроніці]]:
** для наповнення [[Лампа розжарювання|ламп розжарювання]], а також інших процесів, де присутність кисню неприпустима

* у [[харчова промисловість|харчовій промисловості]]:
** для тривалого і безвідходного зберігання [[Сільськогосподарська продукція|сільськогосподарської продукції]], у тому числі [[насіння]] і [[зерно|зерна]] в регульованих газових середовищах
** при виробництві [[олія|олії]], [[жири|жирів]]
** як [[пакувальний газ]] при пакуванні [[Продукти харчування|продуктів]] (зареєстрований як [[харчова добавка]] ''E941'')

* у [[Пожежогасіння|пожежогасінні]]:
** як безпосередньо речовина для методу [[Азотне пожежогасіння|азотного пожежогасіння]] (бо випаровуючись та розширюючись, азот витісняє кисень, необхідний для [[горіння]], що приводить до припинення пожежі, а оскільки азот, на відміну від води, [[Піна|піни]] або [[Порошок|порошку]], просто випаровується і вивітрюється, азотне пожежогасіння&nbsp;— найефективніший з погляду збережуваності цінностей механізм гасіння пожеж)

* у [[Медицина|медицині]]:
** (в [[Суміш (хімія)|суміші]] з киснем) як слабкий [[наркотик]], що викликає стан [[сп'яніння]], [[Ейфорія|ейфорії]], притуплення [[Больовий поріг|больової чутливості]]
** для [[Інгаляція|інгаляційного]] [[наркоз]]у

* інше:
** для заповнення вільного простору у [[Ртуть|ртутних]] [[термометр]]ах
** як речовина для [[Активне середовище|активного середовища]] в {{Не перекладено|Азотний лазер|азотних лазерах||Nitrogen laser}} 
Раніше, у [[Газова камера|газових кімнатах]] для [[Смертна кара|страти]]

а також:
* у [[фармацевтична промисловість|фармацевтичній промисловості]]
* в [[машинобудівна промисловість|машинобудівній промисловості]]
* в інших сучасних [[Технологічний процес|технологічних процесах]], де необхідне застосування інертного та вибухопожежобезпечного середовища.

=== Рідкий азот ===
Оскільки азот має низьку [[Температура кипіння|температуру кипіння]] (77,4&nbsp;[[Кельвін|К]]), то через це зріджений азот застосовується:
* як [[холодоагент]] (наприклад для швидкого [[заморожування]] [[Продукти харчування|продуктів]], для зберігання [[кров]]і в медицині);
* для [[лікування]] і [[Профілактична медицина|профілактики]] в [[Кріотерапія|кріотерапії]];
* у [[Кріогеніка|кріогеніці]], як одна з головних речовин.

=== Інше ===
* [[ізотоп]] <sup>15</sup>N використовують у хімічних та [[Біохімія|біохімічних]] дослідженнях як [[Мічені атоми|мічений атом]];
* [[опромінення]] [[нейтрон]]ами ізотопу <sup>14</sup>N використовують для отримання [[нуклід]]а [[Вуглець-14|<sup>14</sup>С]].

Варто зазначити що азот входить до широкого класу [[вибухова речовина|вибухових речовин]], вибуховість сполук якого ґрунтується на тому, що утворення молекули азоту призводить до встановлення дуже міцного потрійного зв'язку, а при цьому вивільняється велика кількість енергії.

=== Промислове зв'язування ===
Основним напрямком застосування газоподібного азоту є безпосереднє використання його для синтезу сполук азоту через їх надзвичайно широке використання в хімії (неможливо навіть перелічити всі області, де знаходять застосування речовини, що містять азот). Це: індустрія добрив, вибухових речовин, [[барвник]]ів, [[медикамент]]ів та ін.

Проте, хоча колосальні кількості азоту доступні в прямому сенсі слова «з повітря», та через описану вище міцність молекули азоту N<sub>2</sub> довгий час залишалось невирішеним завдання отримання азотовмістних сполук, з повітря; велика частина сполук азоту добувалася з його [[мінерал]]ів, таких, як чилійська селітра. Однак скорочення запасів цих корисних копалин, а також зростання потреби в сполуках азоту змусило форсувати роботи з промислового зв'язування атмосферного азоту.

Найбільш поширений аміачний спосіб зв'язування атмосферного азоту. Оборотна [[Хімічна реакція|реакція]] [[Хімічний синтез|синтезу]] аміаку:
:: <math>\mathsf{N_2 + 3H_2 \rightleftarrows 2NH_3}</math>
Реакція [[Екзотермічна реакція|екзотермічна]] (тепловий ефект 92 кДж) та йде зі зменшенням обсягу, тому для зсуву рівноваги вправо відповідно до [[Принцип Ле Шательє — Брауна|принципу Ле Шательє&nbsp;— Брауна]] необхідно охолодження суміші і високий тиск. Однак з кінетичної точки зору зниження температури невигідне, бо при цьому сильно знижується швидкість реакції&nbsp;— вже при 700&nbsp;°C швидкість реакції дуже мала для її практичного використання.

У таких випадках використовується [[каталіз]], оскільки відповідний [[каталізатор]] дає змогу збільшити швидкість реакції без зсуву рівноваги. У процесі пошуку відповідного каталізатора було випробувано близько двадцяти тисяч різних сполук. За сукупністю властивостей ([[каталітична активність]], стійкість до [[отруєння]], дешевизна) найбільше застосування отримав каталізатор на основі металевого [[Залізо|заліза]] з домішками [[Оксид алюмінію|оксидів алюмінію]] та [[Оксид калію|калію]]. Процес проводять при температурі 400—600&nbsp;°C і тиску 10—1000 атмосфер.

Слід зазначити, що при тисках вище 2000 атмосфер синтез аміаку з суміші водню і азоту йде з високою швидкістю і без каталізатора. Наприклад, при 850&nbsp;°C і 4500 атмосфер вихід продукту становить 97&nbsp;%.

Існує і ще один, менш поширений спосіб промислового зв'язування атмосферного азоту&nbsp;— ціанамідний метод, заснований на реакції [[Карбід кальцію|карбіду кальцію]] з азотом при 1000&nbsp;°C. Реакція відбувається за рівнянням:
:: <math>\mathsf{CaC_2 + N_2 \rightarrow CaCN_2 + C}</math> Реакція екзотермічна, її тепловий ефект 293&nbsp;кДж.

Щорічно з атмосфери Землі промисловим шляхом відбирається приблизно 1 {{e|6}}&nbsp;т азоту.

== Біологічна роль ==
Азот&nbsp;— один з основних хімічних елементів живої природи. Він входить до складу [[амінокислота|амінокислот]]&nbsp;— хімічних блоків, з яких формуються [[білок|білки]], та [[Нуклеотиди|нуклеотидів]]&nbsp;— хімічних блоків, з яких формуються [[нуклеїнова кислота|нуклеїнові кислоти]], таким чином будучи біогенним елементом. У складі живих клітин за кількістю атомів азоту близько 2&nbsp;%, за масовою часткою&nbsp;— приблизно 2,5&nbsp;% (четверте місце після оксигену, гідрогену та карбону відповідно). У зв'язку з цим значна кількість зв'язаного азоту міститься в живих [[організм]]ах, «мертвій органіці» і дисперсній речовині морів і океанів.

Незважаючи на важливість азоту для живих організмів та враховуючи дуже міцний потрійний зв'язок в утворюваній ним [[Молекула|молекулі]], майже всі організми ([[рослини]], [[тварини]] та ін.) не можуть засвоювати атмосферний азот.

Однак деякі [[мікроорганізми]], а саме [[бактерії]], що мають [[фермент]] [[нітрогеназа|нітрогеназу]], з допомогою останнього (який відіграє ключову роль) все-таки здатні засвоювати ([[Фіксація азоту|фіксувати]]) молекулярний азот, таким чином перетворюючи його в сполуки, які далі можуть бути засвоєні іншими організмами (рослинами, тваринами та ін.), що потребують його.

Не всі речовини, до складу яких входить азот, сприяють розвитку рослин. Амінні солі [[Феноксиоцтова кислота|феноксиоцтової]] і [[Трихлорфеноксиоцтова кислота|трихлорфеноксиоцтової]] кислот&nbsp;— [[гербіциди]]. Перша пригнічує ріст [[бур'ян]]ів на полях [[Злакові|злакових]] культур, друга застосовується для очищення земель під [[Рілля|ріллю]]&nbsp;— знищує дрібні дерева і [[чагарник]]и.

У звичайних умовах азот фізіологічно інертний, але при вдиханні повітря, стиснутого до 2—2½ атм., наступає стан, що називається [[Азотний наркоз|азотним наркозом]], подібний до [[Алкогольне сп'яніння|алкогольного сп'яніння]]. Ці випадки можуть виникнути за умови [[Водолазні роботи|водолазних робіт]] на глибині декількох десятків метрів. При різкому і значному зниженні [[парціальний тиск|парціального тиску]] азоту, [[розчинність]] його в крові і [[Тканина (біологія)|тканинах]] настільки зменшується, що частина його виділяється у вигляді бульбашок, що є одною з причин виникнення [[кесонна хвороба|кесонної хвороби]], що спостерігається у водолазів при швидкому їх піднятті на поверхню та у |пілотів при великих швидкостях злітання літака у верхні шари атмосфери. Для запобігання виникненню таких випадків деколи користуються штучними газовими сумішами, у яких азот замінений [[гелій|гелієм]] або якимось іншим інертним газом.

У результаті споживання рослинами величезної кількості зв'язаного азоту (особливо при інтенсивному [[Землеробство|землеробстві]]) [[ґрунт]]и стають збідненими на цей хімічний елемент. Дефіцит азоту характерний для землеробства майже всіх країн. Спостерігається {{Не перекладено|Азотний дефіцит|дефіцит азоту||Nitrogen deficiency}} й у [[Тваринництво|тваринництві]] (так зване «білкове голодування»). На ґрунтах, бідних доступним азотом, рослини погано розвиваються.

== Див. також ==
{{Вікіпосилання|Вікісховище= Азот |Вікісловник= азот}}
* [[Азотисті основи]]
* [[Фіксація азоту]]
* [[Азотна станція]]
* [[Азотне пожежогасіння]]
* [[Азотний наркоз]]
* {{Не перекладено|Азотний лазер|||Nitrogen laser}}
* {{Не перекладено|Азотне правило||ru|Азотное правило}}
* {{Не перекладено|Реактивні форми азоту|||Reactive nitrogen species}}
* {{Не перекладено|Азотний дефіцит|||Nitrogen deficiency}}

== Примітки ==
{{Примітки|2}}

== Джерела ==

=== Посилання ===
* [https://vue.gov.ua/Азот Азот] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20200930014846/https://vue.gov.ua/Азот |date=30 вересня 2020 }} // {{ВУЕ1}}
* [http://www.pharmencyclopedia.com.ua/article/2656/azot АЗОТ] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20160310081611/http://www.pharmencyclopedia.com.ua/article/2656/azot |date=10 березня 2016 }} // [[Фармацевтична енциклопедія]]

=== Література ===
* {{Глосарій термінів з хімії}}
* {{МГЕ|nocat=1}}
* {{УРЕ}}
* ''Некрасов Б. В.'' Основы общей химии. Т. I, изд. 3-е, исп. и доп.&nbsp;— М.: Химия, 1973.&nbsp;— 656 с.{{ref-ru}}
* ''Хенрици-Оливэ, Г.'' Проблемы фиксации азота. Неорганическая и физическая химия. Биохимия / Г. Хенрици-Оливэ, С. Оливэ, А.&nbsp;Е.&nbsp;Шилов ; [и др.] ; пер. с англ.: Л.&nbsp;А.&nbsp;Никонова, Л.&nbsp;А.&nbsp;Сырцова ; под ред.: А.&nbsp;Е.&nbsp;Шилов, Г.&nbsp;И.&nbsp;Лихтенштейн.&nbsp;— М.: Мир, 1982.&nbsp;— 734 с.{{ref-ru}}
* Справочник азотчика. 2-е изд. перераб. / Под ред. Е.&nbsp;Я.&nbsp;Мельникова.&nbsp;— М.: Химия, 1987.&nbsp;— 464 с.{{ref-ru}}

{{Періодична система хімічних елементів}}

{{Бібліоінформація}}
[[Категорія:Промислові гази]]
[[Категорія:Органогени]]
[[Категорія:Теплоносії]]
[[Категорія:Лазерні матеріали]]
[[Категорія:Надпопулярні статті]]